Поняття і правове становище товариства з додатковою відповідальністю у світлі сучасного українського законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Діяльність товариства з додатковою відповідальністю

1.1 Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю

1.2 Установчі документи товариства з додатковою відповідальністю

1.3 Порядок державної реєстрації товариства з додатковою відповідальністю

1.4 Права та обов'язки учасників товариства з додатковою відповідальністю

1.5 Майно товариства з додатковою відповідальністю

1.6 Управління товариством з додатковою відповідальністю

Розділ 2. Припинення діяльності товариства з додатковою відповідальністю

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність досліджуваної теми зумовлена тим, що в 2003 році був прийнятий новий Цивільний Кодекс України, який містить багато нового у правовому регулюванні підприємництва, яке стало одним із важливих факторів соціально-економічного розвитку українського суспільства та його трансформації.

Особливо цікавим є вивчення правового статусу та особливостей функціонування з точки зору господарського права таких господарських товариств як товариства з додатковою відповідальністю.

Основні нормативні акти, що регулюють питання діяльності товариств з обмеженою відповідальністю, - це Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України та Закон України “Про господарські товариства”.

Господарські товариства, як і, в цілому, правовий інститут юридичної особи відіграють значну роль в системі цивільного обороту. В умовах ринкової економіки підприємницька діяльність здійснюється, як правило, з використанням того або іншого виду господарського товариства. Таке розповсюдження господарських товариств пояснюється перевагами, які вони містять в собі в порівнянні із здійсненням приватної підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а саме: можливістю акумуляції значних об'ємів капіталу, об'єднання персональних ресурсів, забезпечення постійності у веденні підприємницької діяльності незалежно від змін у складі учасників і, перш за все, можливість обмеження відповідальності учасників.

Розвиток господарських товариств є значною мірою основою збільшення внутрішнього інвестування економіки, оскільки є засобом концентрації капіталу за допомогою об'єднання індивідуальних капіталів, постійного розширення обсягу внутрішнього капіталу країни.

Практична значимість вказаних вище проблем зумовлює актуальність дослідження даної тематики.

Основна мета роботи: полягає у дослідженні поняття і правового становища товариства з додатковою відповідальністю у світлі сучасного українського законодавства.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

розкрити сутність поняття товариства додатковою відповідальністю;

охарактеризувати правові засади діяльності товариства з додатковою відповідальністю;

дослідити припинення діяльності і ліквідації товариства з додатковою відповідальністю.



Розділ 1. Діяльність товариства з додатковою відповідальністю

1.1 Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю

Відповідно до ст. 65 Закону України "Про господарські товариства" товариством з додатковою відповідальністю визнається товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Учасники такого товариства відповідають за його боргами своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеска кожного учасника.

Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в установчих документах.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються норми статей 4, 11, 52-64 Закону "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених статтею 51.

Досліджуване товариство належить до суб'єктів господарювання, створення яких базується на об'єднанні капіталів.

До об'єднань капіталів належать господарські товариства, в яких домінуючими є майнові елементи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю). Попри наявність значних відмінностей між цими товариствами, вони мають спільні ознаки, що є характерними саме для цієї великої групи господарських товариств:

обмеження ризику учасників товариства за результати діяльності товариства розміром сплачених вкладів (акцій) та відсутність у них (AT, TOB) чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства (ТДВ), що викликає застосування спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів товариства;

законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного фонду (капіталу), резервного фонду, порядку їх формування та необхідності підтримання не нижче певного розміру (подібні вимоги встановлюються з метою захисту інтересів кредиторів товариства);

основний установчий документ - статут;

участь учасників в управлінні справами та розподілі прибутку товариства залежить, як правило, від розміру їх часток у статутному фонді товариства;

управління товариством здійснюється за допомогою його органів (вищий - загальні збори учасників; виконавчий орган, що може формуватися не лише з учасників товариства, а й з найманих працівників; контрольний орган чи органи), порядок формування та вимоги до яких встановлюються законодавством;

обов'язковість майнової та необов'язковість персональної участі (за деякими винятками) в товаристві для його учасників;

можливість виходу учасника з товариства в будь-який момент за його бажанням з дотриманням встановленої законом та статутом товариства процедури;

можливість створення таких товариств однією особою та функціонування у складі однієї особи (ч. 2 ст. 114, ч.1 ст.140, ч.1 ст.151, ч.4 ст.153 [4]; ч.1 ст.79 [2];

можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника, який володіє контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутному фонді товариства).

Відповідно до ст. 79 Господарського кодексу України [2] господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених ГК, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 ГК [2], а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються ГК, іншими законами [16, c.217].

ТДВ є юридичними особами.

Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

Основна мета господарських товариств - одержання прибутку від реалізації результатів власної господарської діяльності. Традиційно господарські товариства вважаються "колективними підприємцями" - організаціями корпоративного типу, що відповідають таким ознакам: створюються і діють у складі кількох (багатьох) осіб; мають статутний капітал (складкове майно), поділений на частки відповідно до кількості засновників/учасників або на акції рівної номінальної вартості; управління справами товариства здійснюється зазвичай на колегіальних засадах (безпосередньо уповноваженими учасниками товариства або за допомогою системи створених ними органів). Проте протягом останнього століття у світовій тенденції регулювання корпоративних відносин намітилася чітка тенденція - легалізація товариства однієї особи, тобто можливості створення товариства однією особою та/або діяльність товариства у складі одного учасника. Наочним прикладом є державні (національні) акціонерні товариства (холдингові компанії) [41, c.193].

Частина 2 ст. 79 ГК [2] окреслює досить значне коло осіб, які можуть бути засновниками та учасниками ТОВ: суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 ГК [2] (споживачі, органи влади та місцевого самоврядування, інші організації), а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.

Водночас до суб'єктів господарювання стаття 55 ГК [2] відносить не лише осіб, які традиційно наділяються засновницькими повноваженнями (господарські організації зі статусом юридичної особи; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані як підприємці), а й філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені для здійснення господарської діяльності. Наділення подібних підрозділів засновницькими повноваженнями навряд чи можна визнати доцільним, оскільки вони не є самостійними суб'єктами права в зовнішніх відносинах, а повністю залежать від материнської організації.

1.2 Установчі документи товариства з додатковою відповідальністю

Установчим документом ТДВ визнається статут, а договір між засновниками є лише правовим документом, що регулює відносини між цими особами.

Згідно ст. 4 Закону України "Про господарські товаристива" [4] товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту, повне і командитне товариство - установчого договору. Установчі документи товариства у випадках, передбачених чинним законодавством, погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Установчі документи повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

Установчі документи повинні також містити відомості, передбачені статтею 51 Закону України “Про господарські товариства”: установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у статті 4 Закону “Про господарські товариства”, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному (складеному) капіталі [13, c.182].

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному (складеному) капіталі, вказаної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачено установчими документами.

Відсутність зазначених відомостей в установчих документах є підставою для відмови у державній реєстрації товариства.

До установчих документів можуть бути включені інші умови, що не суперечать законодавству України.

За ст. 82 ГК установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут [2].

Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 ГК.

Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

Порушення встановлених цією статтею вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства є підставою для відмови у його державній реєстрації.

Установчі документи господарського товариства повинні відповідати певним вимогам, які можна поділити на загальні (стосуються всіх видів господарських товариств) і спеціальні (відбивають специфіку певного виду господарського товариства).

Загальні вимоги передбачають включення до установчих документів відомостей про вид товариства; предмет і цілі його діяльності; склад засновників і учасників; склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів; інші відомості, передбачені статтею 57 ГК [2], щодо установчих документів суб'єктів господарювання.

Спеціальні вимоги (щодо окремих видів господарських товариств) встановлюються частинами 3-5 ст. 82 ГК. Подібним чином визначаються вимоги до установчих документів у Цивільному кодексі: загальні вимоги до змісту установчих документів юридичної особи - стаття 88, спеціальні вимоги до засновницького договору повного товариства - стаття 120 [3].

Склад спеціальних вимог, що ставляться до статуту товариства з додатковою відповідальністю, більш широкий: крім загальних (щодо всіх видів товариств) та спеціальних (щодо товариств з обмеженою відповідальністю) у статуті мають зазначатися відомості про розмір кратності додаткової відповідальності учасників товариства за зобов'язаннями останнього.

Перелік відомостей установчих документів господарських товариств, визначених статтею 82 та статтею 57 ГК [2] не є вичерпним, оскільки до них можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Крім того, установчі документи товариств із спеціалізацією на певних видах діяльності (банківській, біржовій, страхуванні, спільному інвестуванні) повинні містити відомості, визначені як обов'язкові відповідними законами ("Про цінні папери і фондову біржу" - ст. 34, "Про банки і банківську діяльність" - ст. 23, "Про страхування" - ст. 30, "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" - ст. 9) [14, c.203].

За загальним правилом господарське товариство вважається створеним на невизначений строк, крім випадків зазначення в установчих документах строку його діяльності (це може бути календарний строк або період, обумовлений різними обставинами: закінченням строку дії концесійного чи орендного договору; досягненням визначеного установчими документами товариства результату - наприклад, передача замовнику завершеної будівництвом і готової до експлуатації унікальної споруди, для створення якої і започатковувалося товариство у певному складі учасників, фахівців і з певною майновою базою).

У передбачених законом випадках, що визначаються низкою нормативно-правових актів, установчі документи господарського товариства погоджуються з антимонопольними органами. Це стосується випадків контрольованої (тобто такої, що потребує погодження із зазначеними органами) економічної концентрації та узгоджених дій суб'єктів господарювання, що визначаються Законом України "Про захист економічної конкуренції" [6].

Порушення встановлених цією статтею вимог (загальних і спеціальних) щодо змісту установчих документів господарського товариства може спричинити небажані наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації товариства (ч. 11 ст. 58 ГК [2], ч. 1 ст. 27 Закону від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [6]). У разі якщо недоліки можна усунути, дотримавшись усіх встановлених вимог до установчих документів, засновники повинні це зробити, аби успішно завершити створення товариства та забезпечити набуття ним статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Таким чином, установчі документи, поряд з нормами законодавства, визначають правовий статус господарської організації та встановлюють правову основу її господарської діяльності. Формальний підхід до розробки і змісту установчих документів може бути причиною скасування судом державної реєстрації суб'єкта підприємництва в разі визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів або несвоєчасного повідомлення суб'єктом підприємництва про зміну його назви, організаційної форми, форми власності та місцезнаходження [14, c.225].

1.3 Порядок державної реєстрації товариства з додатковою відповідальністю

Згідно ст. 89 ЦК [2] юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого законом порядку створення юридичної особи або невідповідність її установчих документів закону є підставою для відмови у державній реєстрації юридичної особи. Відмова у державній реєстрації з інших мотивів (недоцільність тощо) не допускається.

Відмова у державній реєстрації, а також зволікання з її проведенням можуть бути оскаржені до суду.

До єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

Зміни до установчих документів юридичної особи набирають чинності для третіх осіб з дня їх державної реєстрації, а у випадках, встановлених законом, - з моменту повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни. Юридичні особи та їх учасники не мають права посилатися на відсутність державної реєстрації таких змін у відносинах із третіми особами, які діяли з урахуванням цих змін [16, c.189].

Проблеми державної реєстрації господарського товариства окреслені ст. 6 Закону України "Про господарські товариства" [5]: "Товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації".

Згідно ст. 83 ГК [2] державна реєстрація господарського товариства здійснюється в порядку, передбаченому статтею 58 ГК [2].

Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Господарське товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив реєстрацію, про зміни в установчих документах товариства.

Таким чином, державна реєстрація господарського товариства здійснюється в загальному порядку, основні засади якого визначаються статтею 58 ГК, а детальна регламентація дається у Законі України від 15 травня 2003 р. "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [6] або в спеціальному порядку, що зумовлено специфікою правового становища господарських товариств, основним або виключним предметом діяльності яких є: 1) види підприємництва, пов'язані із залученням коштів (майна) численних осіб (вкладників, інвесторів, страхувальників); 2) некомерційна господарська діяльність на ринку цінних паперів (фондові біржі) чи 3) виконання окремих повноважень щодо регулювання ринку цінних паперів (Національний депозитарій) [9, 149].

Факт державної реєстрації господарського товариства в загальному або спеціальному (як виключному) порядку свідчить про набуття ним статусу юридичної особи з дня внесення визначених законом відомостей до відповідного державного реєстру. У разі якщо закон передбачає дві реєстрації (у загальному і спеціальному порядку), то друга є підставою для здійснення того виду діяльності, до реєстру суб'єктів якого внесено товариство.

Порушення встановлених цією статтею ГК та законом вимог щодо змісту установчих документів господарського товариства може спричинити небажані наслідки для засновників у формі відмови в державній реєстрації товариства (ч. 11 ст. 58 ГК, ч. 1 ст. 27 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [8]).

Принцип публічності відомостей державної реєстрації, закріплений у частинах 9 і 10 статті 58 ГК [2], вимагає вчасного (у п'ятиденний строк) повідомлення органу, що здійснив реєстрацію господарського товариства, про зміни в його діяльності і відповідно - у змісті його установчих документів з метою внесення необхідних змін до державного реєстру за правилами, що встановлені для державної реєстрації суб'єктів господарювання зі статусом юридичної особи товариства (ст. 29 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [6]). У разі порушення товариством зазначеного обов'язку воно може зазнати негативних наслідків, зокрема, такі зміни (якщо вони мають бути внесені до Єдиного державного реєстру) не можуть бути використані в спорі з третьою особою (ч.3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [6]).

У Цивільному кодексі України передбачається обов'язковість державної реєстрації юридичних осіб [4, ч.1 ст.89], однією з організаційно-правових форм яких є товариства [4, ч.1,2 ст.83], в тому числі їх різновид - господарські товариства [4, ст.84]. Стаття 89 ЦК закріплює також публічність державної реєстрації, підстави для відмови в державній реєстрації (у тому числі - невідповідність установчих документів юридичної особи закону), підстави для набуття чинності змінами до установчих документів для третіх осіб - їх державна реєстрація, а у встановлених законом випадках - повідомлення органу, що здійснює державну реєстрацію, про такі зміни [3].

Відповідно до ст. 58 ГК [2] суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених ГК.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи: товариство відповідальність майно державний

рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу у випадках, передбачених законом;

установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

документ (документи), що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

реєстраційна картка встановленого зразка;

документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію [2].

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється у строк не більше десяти днів з дня подання документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію [18, с.261].

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Відомості щодо державної реєстрації суб'єкта господарювання, внесення змін до них підлягають опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з моменту проведення державної реєстрації суб'єкта господарювання (внесення змін до відомостей державної реєстрації) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порушення встановленого законом порядку створення суб'єкта господарювання або недостовірність чи невідповідність вимогам законодавства документів, що подаються для його реєстрації, є підставою для відмови в державній реєстрації суб'єкта господарювання. Відмова у реєстрації суб'єкта господарювання з інших мотивів не допускається.

Відмову в державній реєстрації суб'єкта господарювання може бути оскаржено в судовому порядку.

Діяльність незареєстрованого суб'єкта господарювання, який підлягає державній реєстрації, забороняється. Доходи, одержані таким суб'єктом, стягуються до Державного бюджету України у встановленому законом порядку [12, с.218].

Перереєстрація суб'єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб'єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб'єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації.

Скасування (припинення) державної реєстрації суб'єкта господарювання здійснюється за його особистою заявою, а також на підставі рішення суду у випадках визнання недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших випадках, передбачених законом.

Скасування державної реєстрації припиняє господарську діяльність і є підставою для здійснення заходів щодо ліквідації суб'єкта господарювання.

Законодавством України можуть бути встановлені спеціальні правила державної реєстрації окремих організаційних форм господарювання.

Положення про порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання затверджується Кабінетом Міністрів України [11, с.290].

Таким чином, усі суб'єкти господарювання (в тому числі і товариства з додатковою відповідальністю) незалежно від їх організаційно-правової форми та правового режиму майна підлягають обов'язковій державній реєстрації, крім випадків, що прямо встановлюються положеннями ГК.

1.4 Права та обов'язки учасників товариства з додатковою відповідальністю

Права та обов'язки учасників товариства з додатковою відповідальністю регламентуються ст. 10 і 11 Закону України "Про господарські товариства" [4], а також відповідними нормами Господарського кодексу [2].

Так, згідно ст. 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право:

а) брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених Законом;

б) брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів;

в) вийти в установленому порядку з товариства;

г) одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів [4].

Учасники можуть мати також інші права, передбачені законодавством і установчими документами товариства.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства зобов'язані:

а) додержувати установчих документів товариства і виконувати рішення загальних зборів та інших органів управління товариства;

б) виконувати свої зобов'язання перед товариством, в тому числі і пов'язані з майновою участю, а також вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та засобами, передбаченими установчими документами;

в) не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства;

г) нести інші обов'язки, якщо це передбачено цим Законом, іншим законодавством України та установчими документами [4].

Відповідно до ст. 88 ГК [2] учасники господарського товариства мають право:

брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами;

брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо;

вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства [2].

Учасники товариства мають також інші права, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства.

Учасники господарського товариства зобов'язані:

додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів управління;

вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами, відповідно до цього Кодексу та закону про господарські товариства;

нести інші обов'язки, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства [2].

Таким чином, статус учасника господарського товариства гарантує наявність у нього низки прав та обов'язків майнового і немайнового характеру.

До найбільш важливих майнових належать такі права: брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); одержати від товариства грошовий чи майновий еквівалент вкладу в разі виходу з товариства; відступити свою частку іншій особі в передбаченому законом та/або установчими документами порядку; брати участь у розподілі майна товариства у разі його ліквідації.

Основними правами немайнового характеру є такі: брати участь в управлінні справами товариства в установленому порядку (якщо інше не передбачено ГК та іншими законами); одержувати інформацію про діяльність товариства (зокрема, ознайомлюватися з даними, що містяться в річних балансах, звітах про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколах ревізійної комісії, протоколах зборів органів товариства, тощо). Право на вихід з товариства, як правило, пов'язане з майновим - на отримання компенсації від такого кроку.

Крім зазначених вище, учасники товариства мають також інші права, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства [15, с.251].

Обов'язки учасників господарського товариства встановлюються на користь товариства, що є своєрідною компенсацією тих вигод, які дає участь у товаристві. До найтиповіших обов'язків належать майнові (вносити вклади чи оплачувати акції у розмірі, формі та порядку, передбачених установчими документами, відповідно до законодавства) та немайнові (додержуватися вимог установчих документів товариства, виконувати рішення його органів). Окрім названих, учасники товариства можуть нести інші обов'язки, зумовлені певним видом товариства. Отже, обов'язки учасників товариства передбачаються ГК, іншими законами (загальним і спеціальними) та установчими документами товариства.

Цивільний кодекс містить норми про загальні права [4, ст.116] та обов'язки [4, ст.117] учасників господарських товариств, а в спеціальних положеннях (щодо певних видів господарських товариств) - про права та обов'язки, притаманні учасникам конкретного виду товариства (в основному, вони враховують відповідні положення Закону "Про господарські товариства") [3].

1.5 Майно товариства з додатковою відповідальністю

За ст. 85 ГК [2] господарське товариство (в тому числі товариства з додатковою відповідальністю) є власником:

майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;

продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;

доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Таким чином, господарське товариство як суб'єкт господарювання утворюється на майновій основі, що складається з вкладів засновників у його статутний фонд. Вклади можуть бути у вигляді натурального майна або коштів, а також у вигляді об'єктів інтелектуальної власності - продуктів творчої праці. У процесі функціонування господарського товариства його майно приростає за рахунок продукції, виробленої в результаті його виробничої діяльності, доходів, отриманих від її реалізації, виконаних робіт і наданих на сплатній основі послуг, а також за рахунок іншого майна, придбаного товариством на підставах, не заборонених законом.

Усе це майно належить самому господарському товариству на підставі права колективної власності. Засновники (учасники) господарського товариства з моменту передачі йому майнових внесків перестають бути його власниками, здобуваючи замість речових зобов'язальні права вимоги до товариства, що полягають у наданих законодавством можливостях брати участь в управлінні товариством, одержувати дивіденди від його діяльності, а в разі ліквідації товариства вимагати передачі у власність залишків наявного майна або коштів, пропорційно своєму вкладу до статутного фонду.

У Цивільному кодексі України [3] загальні положення щодо майнової бази господарського товариства закріплені у статті 115 "Майно господарського товариства" [4, ч.1] і збігаються з положеннями ст. 85 ГК [2].

Згідно ст. 86 ГК [2] вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників - громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Таким чином, за загальним правилом, засновники та учасники господарського товариства можуть робити свої вклади у формі майнових об'єктів (будинків, споруд, обладнання тощо), цінних паперів, майнових прав (у тому числі на користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), грошових коштів у національній та/або іноземній валюті. Якщо цією частиною статті 86 ГК визначаються загальні правила щодо вкладів засновників та учасників господарських товариств, то спеціальні встановлюються законами "Про банки і банківську діяльність" (ст. 32), "Про страхування" (ч. 4-6 ст. 2), "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" (ч. 1 ст. 10) та ін.

Оцінка вкладу засновника/учасника в гривнях рівнозначна його частці у статутному фонді товариства і відповідно - у пов'язаних з цим можливостях (участі в розподілі прибутку товариства, його майна у разі ліквідації, але насамперед - можливості впливу на товариство шляхом участі в управлінні його справами).

У Цивільному кодексі питанню вкладів присвячена частина 2 статті 115, яка передбачає форми вкладу (гроші, цінні папери, інші речі та майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом) та порядок оцінки вкладів - за згодою учасників товариства (як загальне правило), а у визначених законом випадках - обов'язковість незалежної експертної їх перевірки [3].

Відповідно до ст. 87 ГК [2] сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому ГК та законом, прийнятим відповідно до нього.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства.

Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

Таким чином, за рахунок вкладів засновників (учасників) формується його статутний фонд, а отже, розмір останнього визначається як сума вкладів засновників та учасників господарського товариства.

Розмір статутного фонду товариства є номінальною величиною, що фіксується в його установчому документі (в даному випадку в статуті) і є постійною до моменту її зміни в установленому порядку. За загальним правилом, товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду відповідно до вимог закону, якщо при цьому дотримуються приписи щодо мінімального його розміру.

Процедура зміни розміру статутного фонду визначається установчими документами товариства. Рішення про зміну статутного фонду товариства потребує внесення відомостей про це до державного реєстру в установленому порядку (у тому числі з дотриманням вимог щодо гарантування інтересів кредиторів та учасників товариства) і набуває чинності з дня внесення таких відомостей до державного реєстру.

Якщо статутний фонд господарського товариства виконує сукупність функцій (стартову - щодо започаткування діяльності товариства; стабілізаційну - щодо підтримання його платоспроможності перед кредиторами та потенційними контрагентами; гарантійну - щодо гарантування інтересів кредиторів), то вимоги щодо обов'язковості резервного (страхового) фонду зумовлені необхідністю створення резервів, спрямованих на покриття непередбачених витрат, у тому числі боргів. Розмір такого фонду передбачається установчими документами товариства, але не може бути меншим від встановленої законом межі - двадцять п'ять відсотків статутного фонду. Формується резервний (страховий) фонд з чистого прибутку товариства. При цьому розмір щорічних відрахувань до нього визначається установчими документами з дотриманням вимоги закону щодо мінімального розміру - не менше п'яти відсотків суми прибутку товариства. Крім обов'язкових (статутного та резервного), господарське товариство може створювати інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства [10, с.154].

Господарське товариство створюється і діє зазвичай з метою отримання прибутку, який утворюється після здійснення спеціальної бухгалтерської операції: покриття з надходжень від його господарської діяльності (доходів товариства) видатків товариства (матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці). За рахунок отриманих у результаті цього сум, що називаються балансовим (економічним) прибутком товариства, сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків (так званий чистий прибуток), залишається у розпорядженні товариства, яке, однак, визначаючи напрями використання цих сум, мусить враховувати не лише відповідні положення своїх установчих документів, а й вимоги закону (зокрема щодо спрямування частини прибутку на формування/поповнення страхового/резервного фонду).

1.6 Управління товариством з додатковою відповідальністю

Згідно ст. 58 Закону України "Про господарські товариства" [5] вищим органом товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю є збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

Представники учасників можуть бути постійними або призначеними на певний строк. Учасник вправі в будь-який час замінити свого представника у зборах учасників, сповістивши про це інших учасників.

Учасник товариства з додатковою відповідальністю вправі передати свої повноваження на зборах іншому учаснику або представникові іншого учасника товариства.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори учасників товариства обирають голову товариства.

За ст. 59 Закону України "Про господарські товариства" до компетенції зборів товариства з додатковою відповідальністю крім питань, зазначених у пунктах "а", "б", "г-ж", "и-ї" статті 41 Закону "Про господарські товариства" [6], належить:

а) встановлення розміру, форми і порядку внесення учасниками додаткових вкладів;

б) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

в) виключення учасника з товариства.

З питань, зазначених у пунктах "а", "б" статті 41 Закону "Про господарські товариства" [6], а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства.

З решти питань рішення приймається простою більшістю голосів.

Відповідно до ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" [5] у товаристві з обмеженою і додатковою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників. Збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора).

Дирекція (директор) підзвітна зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства.

Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.

Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

Генеральний директор (директор) не може бути одночасно головою зборів учасників товариства.

Згідно ст. 89 ГК [2] управління діяльністю господарського товариства (в тому числі і товариства з додатковою відповідальністю) здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.

Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (спостережної ради) - голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом.

Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Конституцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонено рішенням суду.

Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними господарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства.

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що утворюється загальними зборами учасників товариства з їх числа, в кількості, передбаченій установчими документами, але не менше 3 осіб. Члени дирекції (директор) не можуть бути членами ревізійної комісії.

Перевірка діяльності дирекції (директора) товариства проводиться ревізійною комісією за дорученням зборів, з власної ініціативи або на вимогу учасників товариства. Ревізійна комісія вправі вимагати від посадових осіб товариства подання їй усіх необхідних матеріалів, бухгалтерських чи інших документів та особистих пояснень.

Ревізійна комісія доповідає результати проведених нею перевірок вищому органу товариства.

Ревізійна комісія складає висновок по річних звітах та балансах. Без висновку ревізійної комісії загальні збори учасників товариства не мають права затверджувати баланс товариства.

Ревізійна комісія має право ставити питання про скликання позачергових загальних зборів учасників, якщо виникла загроза суттєвим інтересам товариства або виявлено зловживання посадовими особами товариства.

Таким чином, характер управління справами господарського товариства залежить від того, чи належить воно до об'єднань осіб чи воно є об'єднанням капіталів. У перших (персональних - повному та командитному - товариствах) управління справами здійснюють учасники, які несуть обов'язок додаткової повної відповідальності за зобов'язаннями товариства [14, ст.387].

Крім вищезгаданих обмежень, на посадових осіб покладається обов'язок відповідальності за шкоду, заподіяну ними господарському товариству. Така відповідальність має наставати в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства. Проте чинне законодавство не передбачає уніфікованих підходів до майнової відповідальності зазначених осіб.



Розділ 2. Припинення діяльності товариства з додатковою відповідальністю

Згідно ст. 91 ГК припинення діяльності господарського товариства відбувається шляхом його ліквідації або реорганізації відповідно до статті 59 ГК [2].

Ліквідація господарського товариства провадиться ліквідаційною комісією, призначеною його вищим органом, а у разі припинення діяльності товариства за рішенням суду - ліквідаційною комісією, сформованою відповідно до рішення суду.

З дня утворення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами господарського товариства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її утворення публікує інформацію про ліквідацію господарського товариства і здійснює інші дії відповідно до вимог статей 58-61 ГК та інших законів [2].

Розрахунки з кредиторами у разі ліквідації господарського товариства здійснюються відповідно до статті 61 ГК [2] з урахуванням таких особливостей:

- кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його майна у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством, та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства в порядку і на умовах, передбачених ГК, законом про господарські товариства та установчими документами товариства, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію;

- майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості.

Ліквідація господарського товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з дня внесення запису про його ліквідацію до державного реєстру.

Відповідно до п. 1 ст. 59 ГК [2] припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених ГК, - за рішенням суду [2].

Аналіз правових норм, що регулюють припинення підприємств і господарських товариств, дозволяє виділити дві правові форми припинення діяльності повного товариства: ліквідацію і реорганізацію [5, ст.19].

У випадку ліквідації товариства з додатковою відповідальністю припиняється як суб'єкт права без правонаступництва [8, с.145].

Реорганізація передбачає виникнення на основі діючого товариства з додатковою відповідальністю одного або більше нових товариств як суб'єктів права. При реорганізації товариства з додатковою відповідальністю вся сукупність прав та обов'язків товариства переходять до його правонаступників.



Висновки

Товариством з додатковою відповідальністю є товариство, засноване однією або кількома особами, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом. Учасники товариства з додатковою відповідальністю солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у розмірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу. У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства [4, ст.151].

У товаристві з додатковою відповідальністю учасники при недостатності майна товариства для погашення його боргу перед кредиторами і за загальними зобов'язаннями відповідають у розмірі, що перевищує їх внески в статутний капітал. Додаткова відповідальність кожного учасника встановлюється в однаковому для всіх розмірі (дворазовому, триразовому, п'ятиразовому тощо) відповідно до внеску кожного учасника. Абсолютний розмір додаткової відповідальності учасників неоднаковий -- у кого більший розмір внеску, той має і більшу додаткову відповідальність. Таким чином, учасники цього товариства відповідають за боргами товариства не усім своїм майном, але в той же час їх відповідальність не обмежується їх внесками. Крім свого внеску, учасники товариства з додатковою відповідальністю відповідають і своїм майном (поза внесками в статутний фонд). У цьому і полягає основна особливість організаційно-правової форми таких об'єднань. Граничний розмір відповідальності учасників також передбачається в установчих документах.

...