Підсудність кримінальних справ

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Підсудність кримінальних справ

1. Поняття і значення інституту підсудності

Термін «підсудність» не завжди вживають для позначення одного й того самого поняття.

1. Говорячи про підсудність, мають на увазі повноваження (компетенцію) конкретного суду або судів певного рівня щодо розгляду як суду першої інстанції якоїсь групи (категорії) кримінальних справ. Таке значення вкладають, наприклад, у словосполучення «підсудність місцевого суду», «підсудність апеляційного суду».

2. Частіше йдеться про підсудність справи, під якою розуміють такі якості (ознаки, особливості) справи, за якими вирішують питання про те, в якому саме суді і в якому складі цього суду має розглядатися справа.

Отже, визначити підсудність означає з'ясувати:

1) той суд, який має розглядати справу;

2) склад суду.

Питання про склад суду, що розглядає справу, не є новим для сучасного кримінального процесу. Після судової реформи 1922-1924 років протягом 70 років у судах всіх рівнів для всіх кримінальних справ, що розглядали по першій інстанції, існував стандартний «набір» суддів: один суддя-професіонал і два народні засідателі. Тому питання про склад суду не виникало.

Воно набуло практичного звучання після прийняття 17 червня 1992 р. Закону України про внесення змін до КПК. Цим Законом передбачено можливість розгляду кримінальної справи одноособово суддею, який діє від імені суду.

Питання щодо колегіального чи одноособового розгляду кримінальних справ регламентовано у ст. 17 КПК та ст. 13 Закону України «Про судоустрій України» з урахуванням інстанційності судового провадження. Згідно з цими статтями провадження здійснюється:

* у місцевому (районному, районному в місті, міському, міськрайонному) суді (по першій інстанції):

- суддею одноособово, якщо санкція статті кримінального закону, за якою обвинувачують підсудного, передбачає покарання до 10 років позбавлення волі або більш м'яке покарання;

- колегією у складі трьох суддів, якщо санкція передбачає покарання більше 10 років позбавлення волі, за умови, що підсудний заявив клопотання про колегіальний розгляд справи (право на це йому роз'яснюють під час ознайомлення з матеріалами досудового слідства);

* в апеляційному суді (в суді обласного рівня або військовому суді регіону):

- по першій інстанції в складі двох професійних суддів і трьох народних засідателів;

- в апеляційному порядку (по другій інстанції) - трьох професійних суддів;

- у виключному порядку - не менше трьох професійних суддів;

* у касаційному суді (Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України; Військова судова колегія Верховного Суду України):

- у касаційному порядку (по другій чи по третій інстанції) - трьох професійних суддів;

- у виключному порядку - не менше трьох професійних суддів або на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії Верховного Суду України (не менше 2/3 складу кожної з палат).

Трирівнева система кримінальних судів узгоджується із адміністративно-територіальним поділом держави і забезпечує доступність правосуддя для кожного громадянина (ч. З ст. З Закону України «Про судоустрій України»).

Статтею 31 згаданого Закону передбачено можливість розгляду кримінальних справ судами присяжних, які повинні діяти у загальних апеляційних судах (крім Апеляційного суду України). Однак правової регламентації здійснення ними правосудця у процесуальному законі поки ще немає.

Оскільки нині триває жвава дискусія щодо доцільності запровадження судів присяжних в Україні, звернімося до історії їх виникнення та еволюції.

Суди присяжних (суди з участю народного елемента) почали формувати в Англії ще в період раннього Середньовіччя. У країнах континентальної Європи діяли переважно чиновницькі суди, що дісталися у спадок від абсолютизму. Природне бажання покінчити зі «старорежимними» судами спонукало віднайти нові форми організації суду. Тому звернули увагу на суди присяжних.

Останні було запроваджено вперше у Франції в КПК 1808 p., під впливом політики Наполеону їх сприйняли майже всі країни Європи. Однак наприкінці XIX ст. інтерес до цих судів став послабшав. З'явилися закони, які передбачали, що присяжні під час розгляду кримінальної справи можуть (або зобов'язані) вимагати, щоб у нарадчій кімнаті разом із ними перебував і брав участь в ухваленні рішення суддя-професіонал (спочатку у Швейцарії, потім у Франції, Австрії та ін.).

Цей процес означав реорганізацію судів присяжних у суди з розширеним складом і початок відмови від суду присяжних.

В Україні тільки розпочинається процес пошуку нових ефективних форм організації суду у кримінальних справах. Запровадження спочатку в Конституції України, а потім і в Законі України «Про судоустрій України» положень щодо суду присяжних є першим кроком на цьому шляху.

Правильне визначення підсудності не можна вважати звичайною юридично-технічною акцією. Воно має істотне процесуальне значення, що полягає у такому:

1) запобігання суб'єктивізму посадових осіб (прокурорів, суддів) у вирішенні питання про те, до якого суду необхідно направити справу для її розгляду по суті (не в будь-який, а тільки в той, що визначений нормами правового інституту підсудності);

2) вибір суду, де мають розглядати кримінальну справу, і визначення його складу є важливими передумовами для реалізації під час розгляду і вирішення справи принципу повноти, всебічності й об'єктивності дослідження обставин вчинення злочину;

3) забезпечується своєчасність винесення кінцевого судового рішення (вироку);

4) реалізується одне із невід'ємних прав людини - право на розгляд і вирішення кримінальної справи щодо неї компетентним судом, тобто тим, до підсудності якого належить певна справа (ст. 7 Загальної декларації прав людини; ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ч. 1 розділу 2 Концепції судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 p.);

5) враховується специфіка окремих категорій злочинів (наприклад військових).

2. Види підсудності

До ознак (властивостей), які характеризують і визначають підсудність, належать ознаки самого злочину (рід, характер), суб'єкт злочину, місце його вчинення та зв'язок кримінальних справ між собою, якщо їх кілька. Визначаючи підсудність окремої кримінальної справи конкретному судові, перелічені ознаки беруть у сукупності й оцінюють одночасно. Залежно від перелічених ознак (властивостей) закон встановлює такі види підсудності:

1) родову (предметну);

2) спеціальну;

3) територіальну (місцеву);

4) за зв'язком справ.

Родова (предметна) підсудність визначається родом (видом) та характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовують повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції. Родову підсудність регламентує пряма вказівка закону про віднесення певних категорій кримінальних справ до розгляду і вирішення їх судом окремої ланки.

Наприклад, згідно зі ст. 33 КПК районному (міському) суду - основній ланці судової системи держави - підсудні всі кримінальні справи, крім тих, що підсудні судам вищого рівня і військовим судам.

Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя підсудні такі кримінальні справи:

1) про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені:

* ст. 109 «Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади»;

* ст. 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України»;

* ст. 111 «Державна зрада»;

* ст. 112 «Посягання на життя державного чи громадського діяча»;

* ст. 113 «Диверсія»;

* ст. 114 «Шпигунство» КК;

2) про злочини, за вчинення яких КК передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Зазначені аспекти родової підсудності є кримінально-правовими.

У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження (ст. 34 КПК). Ініціатива про це може виходити від голови місцевого суду, голови апеляційного суду, обласного прокурора (ч. З ст. 232 КПК).

Усі ці злочини становлять велику суспільну небезпеку, є складними і мають важливе громадське значення. Це - кримінально-процесуальний аспект підсудності справ.

Спеціальна (персональна, суб'єктна) підсудність визначається особливостями суб'єкта злочину (його службовим становищем).

Цей вид підсудності стосується переважно кримінальних справ про злочини військовослужбовців та військовозобов'язаних під час проходження ними військової служби, а також суддів, народних депутатів та деяких інших категорій посадових осіб. Спеціальна підсудність - це підсудність військовим судам, бо вони є спеціальними судами, хоч і входять до загальної судової системи. Зокрема, ст. 19 Закону України «Про судоустрій України» вказує, що військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосудця у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону.

Військовим судам підсудні справи про:

1) злочини, вчинені:

* військовослужбовцями Збройних Сил України, Прикордонних військ, Служби безпеки України та інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України і Президентом України;

* військовослужбовцями під час проходження ними військових зборів;

2) злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені особами начальницького складу установ виконання покарань.

Кримінальні справи про злочини військовослужбовців, які вийшли у відставку, підсудні військовим судам тільки у разі, якщо злочини пов'язані із виконанням ними у минулому службових обов'язків. У всіх інших випадках справи підсудні «цивільним» судам.

Військовим судам гарнізонів як судам першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня (ст. 36 КПК).

Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана першого рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, які обіймають посаду від командира полку, командира корабля першого рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Стаття 13 Закону України «Про статус суддів» встановлює, що кримінальну справу щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого суду загальної юрисдикції розглядає у першій інстанції апеляційний суд. Залежно від місця вчинення злочину кримінальну справу щодо судді Конституційного Суду України та будь-якого загального чи господарського суду розглядають по першій інстанції апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.

Кримінальну справу щодо судді будь-якого військового суду розглядають по першій інстанції військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд Військово-Морських Сил України.

Підсудність таких справ визначає Голова Верховного Суду України або його заступник. При цьому справу не може розглядати той суд, у якому обвинувачений працював суддею.

Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем вчинення злочину. За територіальною ознакою визначають, якому конкретно з однойменних судів підсудна певна справа. За загальним правилом, її розглядають у тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину встановити неможливо, то справу має розглядати суд, в районі діяльності якого закінчено досудове слідство в цій справі (ст. 37 КПК).

Підсудність за зв'язком справ визначається можливістю об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, які (справи) підсудні за територіальною чи родовою ознакою різним судам.

При цьому діють такі правила:

1) у разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ з обвинувачення декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, якщо ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство (ст. 39 КПК);

2) якщо одну особу або групу осіб обвинувачують у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справу розглядає вищий з цих судів (ч. 1 ст. 40 КПК);

3) якщо одну особу або групу осіб обвинувачують у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд (ч. 2 ст. 40 КПК).

Окрім того, у судах різних судових юрисдикцій (інстанцій) може бути запроваджено спеціалізацію суддів із розгляду конкретних категорій справ певної юрисдикції (ч. 3 ст. 19 Закону України «Про судоустрій України»; ч. 1 розділу 2 Концепції судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 p.).

Література

підсудність колегіальний кримінальний

1. Бринцев В. Шляхи подальшого реформування судочинства з метою забезпечення належної дії Закону України «Про судоустрій України» // Право України. - 2002. - №10.

2. Брынцев В.Д. Единоличный судья в правовом государстве. Его статус и функции. - Харьков, 1995.

3. Гусева Л.Н. Подследственность и подсудность в советском уголовном процессе. - М., 1974.

4. Гальперин И.М. Предание суду. - М., 1965.

5. Котляр В. Суд присяжних не для України // Право України. - 1998. - №9.

6. Кульчицький В., Сидорчук О. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864 p. // Право України. - 2003. - №6.

7. Нечипорук С Принцип участі громадян у здійсненні правосуддя та поєднання колегіального і індивідуального порядку розгляду справ // Право України. - 2003. - №11.

8. Русанова І. Становлення суду присяжних в Україні: деякі міркування // Право України. - 1999. - №7.

9. Соловьев В.В., Громов В.А., Симшин В.И. Подсудность, ее признаки и значение // Российская юстиция. - 1995. - №10.

10. Tepmишник В.М. Суд присяжних і мирові судді: історичний досвід, перспективи становлення та актуальні проблеми // Наук, вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. - 2000. - №3.

11. Черепій П.М. Система і повноваження органів кримінального судочинства у ФРН і Україні. - К., 2005.

Размещено на Allbest.ru