Провадження у кримінальних справах, пов'язане з участю іноземних громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РОБОТА

ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ, ПОВ'ЯЗАНЕ З УЧАСТЮ ІНОЗЕМНИХ ГРОМАДЯН

1. Імунітети працівників дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав

Імунітет (від лат. immynitas -- звільнення, позбавлення) -- недоторканність від чогось.

Щодо кримінального процесу дипломатичний (та інший) імунітет означає систему пільг та переваг, що звільняють певні категорії громадян від участі в судочинстві та юридичних санкцій за вчинення в країні перебування протиправних дій.

Залежно від повноти імунітету всіх іноземних громадян можна поділити на три групи:

1) які перебувають під повною юрисдикцією української держави (туристи, журналісти та інші);

2) які мають дипломатичний імунітет в повному обсязі;

3) які мають обмежений дипломатичний імунітет.

Останні дві групи іноземних громадян можна об'єднати в одну, бо слідча і судова практика ставиться до громадян--представників першої групи як до осіб, які мають дипломатичний імунітет у повному обсязі.

Дипломатичний імунітет має такі різновиди.

1. Імунітет від кримінальної юрисдикції України. Серед іноземних громадян, які мають дипломатичний імунітет, особливий статус мають ті, котрі користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції України. Перелік цих осіб визначено Віденською конвенцією про дипломатичні стосунки від 18 квітня 1961 p. Конвенція набула чинності 24 квітня 1964 p., ратифікована Українською РСР 21 березня 1964 р. і набрала чинності для УРСР 12 липня 1964 р. і Положенням про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні. Зокрема, до них належать:

1) глави дипломатичних представництв іноземних держав, члени дипломатичного персоналу цих представництв, а також члени їхніх сімей, якщо вони проживають разом із ними і не є громадянами України;

2) співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичних представництв і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, якщо ці співробітники і члени їхніх сімей не є громадянами України і не проживають в Україні постійно;

3) глави дипломатичних представництв, члени дипломатичного персоналу представництв іноземних держав у третій країні, консульські посадові особи, члени спеціальних місій та їх дипломатичного персоналу, які проїжджають транзитом через територію України, і члени їхніх сімей, які супроводжують вказаних осіб або слідують окремо, щоб приєднатися до них або повернутись до своєї країни;

4) члени спеціальних місій та їх дипломатичного персоналу.

Співробітники обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, глави консульських установ та інші консульські посадові особи користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції України лише щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов'язків.

Право цього виду імунітету не є довічним. Зазначені особи можуть підлягати юрисдикції України в тому разі, якщо відповідна іноземна держава або міжнародна організація дадуть на це згоду за дипломатичними каналами.

2. Імунітет, пов'язаний із особистою недоторканністю. Право користуватися особистою недоторканністю, окрім іноземних громадян, що мають імунітет від кримінальної юрисдикції, встановлено і для дипломатичних та консульських кур'єрів при виконанні ними своїх обов'язків.

Глав консульських установ та інших консульських посадових осіб може бути затримано або взято під варту лише в разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або при виконанні вироку суду щодо них, який набрав законної сили. В разі порушення щодо цих осіб кримінальної справи або затримання чи взяття їх під варту особа, яка здійснює дізнання, слідчий або прокурор повинні негайно повідомити про це:

* главу консульської установи (а у випадках, якщо він сам підлягає таким заходам, -- державу, яку він представляє);

* Міністерство закордонних справ України.

3. Імунітет від давання показань. Цим видом імунітету користуються ті самі особи, що мають імунітет від кримінальної юрисдикції. Вони:

* не зобов'язані давати показання як свідки або потерпілі;

* у разі згоди давати такі показання не зобов'язані з'являтися до слідчих органів, прокурора і суду. Виклик, вручений цим особам, не може містити попередження про застосування заходів процесуального примусу.

Главу консульської установи та інших консульських посадових осіб, а також співробітників адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу консульської установи може бути викликано як свідків при провадженні кримінальних справ.

Співробітники адміністративно-технічного та обслуговуючого персоналу консульської установи не можуть відмовитися давати показання як свідки, крім показань у питаннях, пов'язаних із виконанням службових обов'язків. У разі відмови консульських посадових осіб давати показання як свідки до них не застосовують заходи примусу.

4. Імунітет, пов'язаний із недоторканністю приміщень і документів. Недоторканними є:

* приміщення дипломатичних представництв;

* резиденції глав дипломатичних представництв;

* житлові приміщення членів дипломатичного персоналу;

* папери та кореспонденція, що їм належать. Дипломатична пошта та пошта спеціальних місій не підлягає ні розпечатуванню, ні затриманню;

* майно, яке міститься в них, за винятками, передбаченими міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

* засоби пересування.

Це правило поширюється на житлові приміщення, які займають співробітники адміністративно-технічного персоналу дипломатичного представництва і члени їхніх сімей, що проживають разом із ними, якщо вони не є громадянами України або не проживають в Україні постійно.

Усі перелічені об'єкти згідно з положеннями Віденської конвенції користуються імунітетом від обшуку, арешту та виконавчих дій. Слідча практика поширила ці положення також на огляд.

Доступ у зазначені приміщення можна отримати лише за згодою глави дипломатичного представництва або особи, яка його займає. Таку згоду запитує прокурор через Міністерство закордонних справ України.

Під час обшуку, виїмки та арешту у згаданих приміщеннях є обов'язковою участь прокурора та представника Міністерства закордонних справ України.

Недоторканними є також приміщення, що їх займають консульські установи. Доступ до цих приміщень може мати місце лише за згодою:

* глави консульської установи або

* призначеної ним особи або

* глави дипломатичного представництва іноземної держави. Таку згоду запитують лише у випадках пожежі або іншого стихійного лиха, що потребують невідкладних заходів захисту.

Держава, яку представляє консульська установа, може відмовитись від привілеїв та імунітетів працівників цієї установи.

Імунітети дипломатичних представників і консульських установ поширюються повною мірою і майно, фонди та актив Організації Об'єднаних Націй та її представників (Конвенція про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй -- ст. 2: розділи 2--4; ст. 4: розділи 11, 12; ст. 5: розділи 18--20; ст. 6: розділи 22--23) Україна стала учасницею Конвенції 20 листопада 1953 р..

Висновки з питання 1:

1. Дипломатичний імунітет -- це система пільг та переваг, що звільняють певні категорії іноземних громадян від участі в судочинстві та юридичних санкцій за вчинення в країні перебування протиправних дій.

2. Різновидами дипломатичного імунітету є: імунітет від кримінальної юрисдикції України; імунітет, пов'язаний із особистою недоторканністю; імунітет від давання показань; імунітет, пов'язаний із недоторканністю приміщень і документів.

3. Держава, яку представляє консульська установа, може відмовитись від привілеїв та імунітетів працівників цієї установи.

2. Особливості кримінального судочинства у справах, пов'язаних з участю іноземних громадян

Незалежно від того, чи мають іноземні громадяни імунітет, провадження у справах з їх участю має значні особливості.

Особливості провадження в стадії порушення кримінальної справи.

1. У разі звернення іноземних громадян із заявою про злочин або виявлення їх на місці злочину насамперед слід пересвідчитися в їх особі. Для цього слідчий (дізнавач), прокурор мають перевірити документи, що посвідчують особу іноземного громадянина.

Документом, що посвідчує особу іноземця, є закордонний паспорт, який може бути трьох видів:

-- дипломатичний;

-- службовий;

-- національний (загальногромадянський).

У паспорті має бути в'їзна, виїзна або транзитна віза. Іноді іноземцям видають спеціальний документ -- в'їзну-виїзну візу.

2. На підтвердження наявності дипломатичного імунітету іноземний громадянин повинен пред'явити дипломатичну картку.

3. Посадова особа правоохоронного органу, до якої звернувся іноземний громадянин, зобов'язана негайно з'ясувати, якою мовою він робитиме заяву, давати пояснення і показання. Бажання користуватися послугами перекладача або відмову від його послуг має бути відображено в протоколі прийняття заяви. За необхідності негайно вживають заходів щодо залучення до провадження перекладача з тим, щоб складання протоколу заяви відбувалося з

його участю.

4. Іноземного громадянина, який користується дипломатичним імунітетом, не попереджають про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК).

5. Якщо іноземний громадянин, який має дипломатичний імунітет, вчинив злочин, то на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК приймають рішення про відмову в порушенні кримінальної справи у зв'язку з відсутністю складу злочину (відсутність суб'єкта злочину у зв'язку з наявністю імунітету в особи, яка вчинила діяння, передбачене кримінальним законом).

Особливості провадження в стадії досудового слідства.

1. Згідно зі ст. 182 КПК у приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у тих, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою дипломатичного представника.

Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через Міністерство закордонних справ України.

Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях провадяться обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ.

2. На наявне в приміщеннях дипломатичних представництв майно, а також засоби пересування дипломатичного представництва не може бути накладено арешт.

3. Заборонено накладати арешт на кореспонденцію -- дипломатичну пошту.

4. Глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу користуються особистою недоторканністю і не можуть бути заарештовані або затримані.

Консульські посадові особи можуть бути затримані або заарештовані лише у разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вироку (ухвали, постанови) суду, що набрав законної сили.

Про кожний випадок затримання або взяття під варту громадянина іноземної держави негайно повідомляється місцева консульська установа цієї держави або, якщо такої немає, дипломатичне представництво цієї держави.

5. Для участі у провадженні слідчих дій може бути тимчасово видано особу, яку утримують під вартою, на територію запитуючої держави, за умови, що її буде повернуто протягом строку, вказаних запитуючою стороною. В такій видачі може бути відмовлено, якщо:

* особа, взята під варту, не погоджується на видачу;

* присутність цієї особи є необхідною для кримінального судочинства на території запитуваної держави;

* видача особи потягне за собою продовження строків тримання під вартою.

6. Глава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу не зобов'язані давати показання як свідки.

Консульські службовці та працівники обслуговуючого персоналу не можуть відмовлятися давати показання як свідки.

Працівники консульської установи не зобов'язані давати показання з питань, пов'язаних із виконанням службових обов'язків, а також ті, що роз'яснюють законодавство акредитуючої держави.

У разі відмови консульських посадових осіб давати показання як свідки до них не може бути застосовано заходи примусу або покарання.

7. При складанні постанови про притягнення як обвинуваченого іноземного громадянина та обвинувального висновку розмір завданої шкоди зазначається у грошових знаках як України, так і іноземної держави.

8. Затриманих, взятих під варту або засуджених до позбавлення волі іноземних громадян, як правило, утримують окремо від українських громадян (ст. 8 Закону України "Про попереднє ув'язнення").

9. Кримінальні справи щодо іноземних громадян часто закривають у зв'язку з відсутністю складу злочину (п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК) або направляють до суду для вирішення питання про звільнення іноземця від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки (ст. 7 КПК, ст. 48 КК) -- при виїзді особи за межі території України.

3. Особливості судового розгляду з участю іноземних громадян.

Судовий розгляд з участю іноземних громадян здійснюється за загальними правилами за винятком зазначених вище особливостей, пов'язаних із взяттям підсудного під варту, засудженням його до позбавлення волі тощо.

Провадження у кримінальних справах щодо іноземних громадян, які не мають дипломатичного імунітету, а також щодо осіб без громадянства здійснюється за правилами, передбаченими для громадян України (ч. З ст. З КПК).

Висновки з питання 2:

1. Особливості провадження у кримінальних справах з участю іноземних громадян зумовлено їх особливим правовим статусом.

2. Особливості стосуються всіх стадій кримінального судочинства і найбільше -- досудових.

3. Наявність у іноземного громадянина дипломатичного імунітету є спеціальною підставою, що виключає провадження у кримінальній справі.

3. Поняття та різновиди правової допомоги у кримінальних справах

Правова допомога у кримінальних справах -- це форма міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю, змістом якої є здійснення однією державою за запитом уповноваженого органу іншої кримінально-процесуальних дій, правовою підставою яких є міжнародні угоди та положення національного законодавства.

Джерелами права, у яких визначено підстави і процесуальний порядок співробітництва, є:

1) міжнародні договори і конвенції;

2) національне законодавство, яке в односторонньому порядку визначає загальні правила надання правової допомоги та уповноважену установу або посадову особу.

Якщо між державами не укладено договорів щодо надання правової допомоги, то вони діють на засадах взаємності, застосовуючи правила міжнародної ввічливості, коли задоволення клопотання про надання правової допомоги є виявом поваги однієї держави до іншої. При цьому держава, яка надає допомогу на таких засадах, розраховує на взаємність.

У чинному КПК порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав регулює всього одна стаття -- 31. Вона є бланкетною, бо відсилає до інших законів України та міжнародних договорів.

Залежно від того, з яких питань надають правову допомогу, є такі її різновиди:

-- видача (екстрадиція) осіб, які підлягають притягненню до кримінальної відповідальності або для відбуття покарання згідно з вироком суду;

-- арешт осіб, які підлягають видачі;

-- конвоювання осіб, яких видають у порядку екстрадиції;

-- транзитне перевезення осіб, яких утримують під вартою;

-- порушення і (або) продовження кримінального переслідування;

-- видача предметів, що мають значення в кримінальній справі;

-- повідомлення про обвинувальні вироки і відомості про судимість;

-- інформування про міжнародні злочинні терористичні організації;

-- виклик обвинувачених (підсудних), свідків, потерпілих та інших осіб;

-- вручення документів і допит громадян України, які перебувають за кордоном;

-- обмін відомостями оперативно-розшукового та інформаційно-довідкового характеру та ін.

3.1 Поняття і порядок екстрадиції (видачі) особи, яка вчинила злочин

Екстрадиція (видача) особи, яка вчинила злочин, -- це процедура, змістом якої є передача особи державою, де вона переховується, державі, на території якої було вчинено злочин, або тій, якій злочином було завдано найбільшої шкоди, чи державі, громадянином котрої є особа, для притягнення її до кримінальної відповідальності або для забезпечення виконання щодо неї обвинувального вироку суду.

Екстрадицію здійснюють на основі таких принципів:

1. Принцип подвійності кримінальності, згідно з яким:

* видача для притягнення до кримінальної відповідальності здійснюється за такі діяння, які за законами запитуючої і запитуваної держав є караними і за вчинення яких передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на термін не менше 1 року або тяжче покарання;

* видача для виконання вироку здійснюється за такі діяння, які відповідно до законодавства запитуючої і запитуваної держав є караними і за здійснення яких особу було засуджено до позбавлення волі на термін не менше 6 місяців або до тяжчого покарання.

2. Обов'язковість видачі однією державою іншій за її запитом осіб, які перебувають на їх території, відповідно до умов, передбачених договором (конвенцією) для притягнення до кримінальної відповідальності або для виконання обвинувального вироку суду. Із цього принципу є винятки. Згідно зі ст. 57 Конвенції СНД видача не здійснюється, якщо:

1) особа, видачі якої вимагають, є громадянином запитуваної Договірної Сторони (зокрема, згідно з ч. 2 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути виданий іншій державі);

2) на момент отримання вимоги кримінальне переслідування згідно із законодавством запитуваної Договірної Сторони не може бути порушено або вирок не може бути виконано унаслідок закінчення терміну давності або з іншої законної підстави;

3) щодо особи, видачі якої вимагають, на території запитуваної Договірної Сторони за той самий злочин було ухвалено вирок або постанову про закриття провадження у справі, що набрала законної сили;

4) злочин відповідно до законодавства запитуючої або запитуваної Договірної Сторони переслідується у порядку приватного обвинувачення (за заявою потерпілого). іноземний держава кримінальний

Згідно з Європейською конвенцією про видачу правопорушників підставами до відмови у видачі також є:

* політичний характер вчиненого особою злочину (Конвенцією передбачено, що обвинувачення у вбивстві або замаху на вбивство глави держави або члена його сім'ї не заважає видачі);

* караність злочину смертною карою згідно із законодавством запитуючої держави, якщо тільки ця держава не дає достатніх, на думку запитуваної держави, гарантій, що вирок з покаранням у вигляді смертної кари не буде винесено, або, у разі його винесення, не буде звернено до виконання.

Вищезазначені підстави відмови у видачі мають імперативний характер.

У видачі також може бути відмовлено з підстави, що має дискреційний характер: якщо злочин, у зв'язку з яким вимагають видачі, вчинено на території запитуваної Договірної Сторони. Такий самий характер мають підстави, що їх встановлюють окремі держави-- учасниці міжнародних угод. Вони пов'язані із залишенням державою за собою права не здійснювати видачу у випадках, не передбачених угодою, наприклад, якщо:

* є підстави вважати, що особу, стосовно якої надійшов запит, було або буде піддано катуванню чи іншим жорстоким або таким, що принижують її гідність, видам поводження або покарання або ж цій особі не буде забезпечено мінімальні гарантії, передбачені ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (йому мають терміново і докладно повідомити мовою, яку він розуміє, про характер і підставу висунутого проти нього обвинувачення; мати достатньо часу та можливостей для підготовки свого захисту і мати зносини з вибраним ним самим захисником; бути судимим без невиправданої затримки та ін.);

* із міркувань гуманності, є достатні підстави вважати, що видача особи може спричинити для неї серйозні ускладнення через її похилий вік або стан здоров'я та ін.

У разі відмови у видачі запитуючу Договірну Сторону має бути поінформовано про підстави відмови.

3. Самостійність Договірної Сторони у вирішенні питання про видачу особи в разі надходження запитів про видачу від кількох держав (колізії запитів).

4. Заборона без згоди запитуваної Договірної Сторони притягати до кримінальної відповідальності видану особу або карати її за вчинений до видачі злочин, за який вона не була видана (питання про межі кримінального переслідування виданої особи).

5. Заборона без згоди запитуваної Договірної Сторони видавати особу третій державі. Згоди цієї Договірної Сторони не вимагають, якщо видана особа до закінчення 1 місяця після закінчення кримінального провадження, а у разі засудження -- до закінчення 1 місяця після відбуття покарання або звільнення від нього не залишить територію запитуючої Договірної Сторони або якщо вона туди добровільно повернеться. У цей термін не зараховується час, протягом якого видана особа не могла покинути територію запитуючої Договірної Сторони не з власної вини.

Видачу здійснюють у такому порядку.

1. З метою ініціювання питання про видачу особи, яка вчинила злочин, готують і направляють до відповідної держави офіційний запит про видачу. Направлення такого запиту є виключною компетенцією Генерального прокурора України.

2. Підставою до направлення запиту є достовірні дані про перебування обвинуваченого в іноземній державі, що містяться в документах та відомостях, які надають до Генеральної прокуратури України керівництво прокуратур областей і міст, Головного слідчого управління МВС України, слідчого управління Служби безпеки та інших органів розслідування і установ України. Такими документами є:

-- копія постанови про притягнення як обвинуваченого;

-- оригінал чи завірена копія постанови суду про взяття особи під варту (якщо такий запобіжний захід було обрано);

-- завірений текст закону (у формі витягу з Кримінального кодексу), на підставі якого діяння визнається злочином Якщо існує різниця в системах судово-слідчих органів держав, які запитують, і тих, у яких запитують, необхідно додатково надати тексти деяких статей кримінально-процесуального закону, що визначає, наприклад, установу або представника влади, уповноважених приймати рішення про взяття особи під варту..

Витяги з кримінального та кримінально-процесуального закону, постанову судді про взяття особи під варту необхідно супроводити перекладом мовою держави, до якої направляється запит, або англійською мовою (для країн СНД -- російською).

Відомостями є:

-- опис обставин діянь зі стислим викладом доказів, що дозволяють переконатися в тому, що йдеться про злочин, який зумовлює видачу;

-- прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження особи, видачі якої запитують, вказівка на її громадянство з відповідним обґрунтуванням і посиланням на положення Закону про громадянство (може бути додано копію мотивованого висновку паспортної служби органів внутрішніх справ);

-- відомості про місце проживання або перебування особи на території держави, що запитує. Якщо особу не затримано або є труднощі з її ідентифікацією, додають фотографію, відбитки пальців, опис зовнішності та особливих прикмет, дані закордонного паспорта, відомості про зв'язки та можливе місцеперебування за кордоном;

-- відомості щодо розміру завданих злочином збитків.

3. Запит про видачу готує Генеральна прокуратура України. Він згідно зі ст. 58 Конвенції СНД повинен містити:

1) найменування запитуваної установи;

2) опис фактичних обставин діяння і текст закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі якого це діяння визнано злочином;

3) прізвище, ім'я, по батькові особи, яка підлягає видачі, її громадянство, місце проживання або перебування, по можливості опис зовнішності та інші відомості про неї;

4) вказівку на розмір шкоди, завданої злочином.

До запиту про видачу для здійснення кримінального переслідування додають завірену копію постанови про взяття під варту.

До запиту про видачу для виконання вироку -- завірену копію вироку з відміткою про набрання ним законної сили і тексту положення кримінального закону, на підставі якого особу засуджено. Якщо засуджений вже відбув частину покарання, повідомляють також дані про це.

4. Надання додаткових відомостей. Якщо запит про видачу не містить всіх необхідних даних, то запитувана Договірна Сторона може зажадати додаткових відомостей, для чого встановлює термін до 1 місяця. Цей термін може бути продовжений ще до 1 місяця за клопотанням запитуючої Договірної Сторони (якщо запитуюча Договірна Сторона не надасть у встановлений термін додаткових відомостей, то запитувана Договірна Сторона повинна звільнити особу, взяту під варту).

5. Взяття під варту для видачі. Після отримання запиту запитувана Договірна Сторона негайно вживає заходів до взяття під варту особи, видачі якої вимагають, за винятком тих випадків, коли видачу не може бути здійснено.

Особа, видачі якої запитують, за клопотанням може бути взята під варту і до отримання запиту про видачу. У клопотанні мають бути посилання на постанову про взяття під варту або на вирок, що набрав законної сили, і вказівка на те, що запит про видачу буде надано додатково. Клопотання про взяття під варту до отримання запиту про видачу може бути передано поштою, телеграфом, телексом або телефаксом.

Особу може бути затримано і без клопотання, якщо є передбачені законодавством підстави підозрювати, що вона вчинила на території іншої Договірної Сторони злочин, що тягне за собою видачу.

Про взяття під варту або затримання до отримання вимоги про видачу необхідно негайно повідомити іншу Договірну Сторону.

Особу, взяту під варту згідно з клопотанням, має бути звільнено, якщо запит про її видачу не надійде протягом 1 місяця з дня взяття під варту.

Особу, затриману без клопотання, має бути звільнено, якщо вимога про його видачу не надійде протягом терміну, передбаченого законодавством для затримання.

6. Відстрочення видачі. Якщо особу, видачі якої вимагають, притягнуто до кримінальної відповідальності або засуджено за інший злочин на території запитуваної Договірної Сторони, її видача може бути відстрочена до припинення кримінального переслідування, звернення вироку до виконання або до звільнення від покарання.

Якщо у разі відстрочення видачі закінчиться строк давності кримінального переслідування або буде заподіяно шкоди розслідуванню злочину, особу, про видачу є клопотання, може бути видано на певний час.

Видану на певний час особу повертають після проведення дії у кримінальній справі, для якої її було видано, але не пізніше ніж через 3 місяці з дня передачі особи. В обґрунтованих випадках термін може бути продовжено.

7. Передача виданої особи. Запитувана Договірна Сторона повідомляє запитуючу Договірну Сторону про місце і час видачі. Якщо остання не прийме особу, що підлягає видачі, протягом 15 днів після поставленої дати передачі, цю особу звільняють з-під варти.

8. Повторна видача. Якщо видана особа ухилиться від кримінального переслідування або від відбування покарання і повернеться на територію запитуваної Договірної Сторони, то за новим запитом вона повинна бути видана без надання матеріалів, які додаються до запиту про видачу, що направляється вперше.

9. Повідомлення про результати провадження у кримінальній справі. Договірні Сторони повідомляють одна одній про результати провадження у кримінальній справі щодо виданої особи. На прохання висилається і копія остаточного рішення. Для цього ініціатор клопотання про видачу (Головне слідче управління МВС України, слідче управління СБУ та ін.) повинен негайно повідомити Генеральну прокуратуру України.

3.2 Поняття і порядок здійснення кримінального переслідування

Кримінальне переслідування, здійснюване в межах надання правової допомоги однією державою іншій, -- це сукупність процесуальний дій і рішень, виконуваних компетентними органами запитуваної держави і пов'язаних із порушенням щодо особи кримінальної справи, її розслідуванням та судовим розглядом.

Кримінальне переслідування здійснюють за такими загальними правилами:

* Кожна Договірна Сторона зобов'язується за дорученням іншої Договірної Сторони здійснювати відповідно до свого законодавства кримінальне переслідування проти власних громадян, підозрюваних у тому, що вони вчинили на території запитуючої Договірної Сторони злочин.

* Якщо злочин, за яким порушено кримінальну справу, зумовлює цивільно-правові вимоги осіб, які зазнали збитків від злочину, ці вимоги за наявності клопотання про відшкодування збитків розглядають у справі.

* При направленні запитуючою Договірною Стороною порушеної кримінальної справи розслідування у ній продовжує запитувана Договірною Стороною відповідно до свого законодавства.

* Якщо Договірній Стороні було направлено доручення про здійснення кримінального переслідування після набрання сили вироком або ухвалення установою запитуваної Договірної Сторони іншого остаточного рішення, кримінальна справа не може бути порушена установами запитуючої Договірної Сторони, а порушена ними справа підлягає закриттю.

* При обвинуваченні однієї особи або групи осіб у здійсненні кількох злочинів, справи про які підсудні судам двох або більше Договірних Сторін, розгляд їх належить до компетенції суду тієї Договірної Сторони, на території якої закінчено попереднє розслідування. В цьому разі справу розглядають за правилами судочинства цієї Договірної Сторони.

* Кожна з Договірних Сторін при розслідуванні злочинів і розгляді кримінальних справ судами враховує передбачені законодавством Договірних Сторін обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, незалежно від того, на території якої Договірної Сторони вони виникли.

Доручення про кримінальне переслідування направляють у такому порядку.

1. У разі неможливості направити до іноземної держави клопотання про видачу особи, що вчинила злочин на території України, або відмови держави, яку запитують про видачу, слідчий виносить мотивовану постанову, в описовій частині якої, окрім обставин вчинення злочину та наявних доказів винності, вказує причини відмови у видачі особи.

2. Кожний зі слідчих документів засвідчується гербовою печаткою органу розслідування, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.

3. Матеріали разом із речовими доказами, після перевірки їх наглядовим прокурором, подають до Генеральної прокуратури України ті самі посадові особи, до компетенції яких належить направлення документів і відомостей щодо видачі особи (див. вище).

4. Доручення та слідчі матеріали до іноземних держав для порушення кримінального переслідування за злочини, вчинені на території України, направляє Генеральна прокуратура України після перевірки повноти і всебічності розслідування, проведеного за відсутності обвинуваченого.

Доручення про здійснення кримінального переслідування має містити:

* найменування запитуючої установи;

* опис діяння, у зв'язку з яким направлено доручення про здійснення переслідування;

* по можливості, якомога точніша вказівка на час і місце вчинення діяння;

* текст положення закону запитуючої Договірної Сторони, на підставі якого діяння визнається злочином, а також текст інших законодавчих норм, що мають істотне значення для провадження у справі;

* прізвище та ім'я підозрюваної особи, її громадянство, а також інші відомості про особу;

* заяви потерпілих у кримінальних справах, порушуваних за заявою потерпілого, і заяви про відшкодування шкоди;

* указания розміру збитків, завданих злочином.

5. Якщо обвинувачений у момент направлення доручення про здійснення переслідування перебуває під вартою на території запитуваної Договірної Сторони, він доставляється на територію запитуючої Договірної Сторони.

6. Запитувана Договірна Сторона повідомляє іншу про остаточне рішення. На прохання другої направляється також копія остаточного рішення.

У разі виконання правоохоронними органами доручення про кримінальне переслідування провадження у кримінальних справах здійснюється за такими правилами:

1) провадження у справі, прийнятій від компетентного органу іноземної держави, починається зі стадії досудового слідства та здійснюється відповідно до законів України;

2) докази, які здобуто до передачі провадження компетентними органами іноземної держави на її території і відповідно до її законодавства, мають доказову силу на території України і легалізації не потребують;

3) відповідні органи України у прийнятій до свого провадження від іноземної держави справі можуть здійснювати будь-які передбачені вітчизняними законами процесуальні дії, необхідні для забезпечення повноти, всебічності та об'єктивності розслідування;

4) за наявності достатніх підстав обвинувачення у справі повинно бути пред'явлено відповідно до КК і у порядку, передбаченому КПК

України;

5) покарання, що призначається, не повинно бути суворішим, ніж покарання за такий самий злочин, передбачене законодавством компетентного органу іноземної держави, який передав провадження у кримінальній справі;

6) про результати провадження у справі повідомляють компетентний орган іноземної держави, якому надсилають копію чинного процесуального рішення. Копію рішення у справі, яке прийнято судом, він направляє Міністерству юстиції України, який і надсилає її відповідному органу іноземної держави;

7) у разі закриття кримінальної справи на стадії досудового слідства, орган розслідування направляє копію рішення Генеральному прокурору України, який надсилає її відповідному органу іноземної держави.

3.3 Інші види правової допомоги

Окрім екстрадиції (видачі) та кримінального переслідування держави можуть надавати одна одній і інші види правової допомоги.

1. Передача предметів:

* які було використано при вчиненні злочину, що тягне видачу особи, зокрема знаряддя злочину; які було придбано в результаті злочину або як винагороду за нього, або ж предмети, які злочинець одержав замість предметів, придбаних таким чином (якщо запитуваній Договірній Стороні ці предмети необхідні як докази у кримінальній справі, їх передачу може бути відстрочено до закінчення провадження у справі);

* які можуть мати значення доказів у кримінальній справі; ці предмети передають і в тому разі, якщо видачу злочинця не може бути здійснено через його смерть, втечу або з інших обставин.

Права третіх осіб на передані предмети залишаються у силі. Після закінчення провадження у справі ці предмети має бути безоплатно повернено Договірній Стороні, яка їх передала.

2. Повідомлення про обвинувальні вироки і відомості про судимість.

Кожна з Договірних Сторін щорічно:

* повідомляє іншим Договірним Сторонам відомості про обвинувальні вироки, що набрали законної сили, винесені її судами щодо громадян відповідної Договірної Сторони, одночасно пересилаючи наявні відбитки пальців засуджених;

* надає іншим Договірним Сторонам безкоштовно на їх прохання відомості про судимість осіб, засуджених раніше її судами, якщо цих осіб притягують до кримінальної відповідальності на території запитуючої Договірної Сторони.

3. Інформування про міжнародні злочинні терористичні організації. Орган дізнання, слідчий, прокурор при одержанні під час попередньої перевірки заяви, повідомлення чи іншої інформації про злочин або розслідування справи відомостей про підготовку або вчинення терористичного акту на території іншої країни, до яких причетна міжнародна злочинна терористична організація, а також про місця переховування організаторів, підбурювачів, учасників та пособників цієї організації, виявлення належних цій організації знарядь злочину, зброї, документів та грошових коштів готівкою або на банківських рахунках, повинні терміново повідомити про це Міністерство закордонних справ України для інформування керівництва зацікавленої країни для вжиття невідкладних заходів щодо запобігання терористичним актам чи щодо їх розкриття.

При надходженні інформації про те, що організатори, підбурювачі, учасники та пособники міжнародної злочинної терористичної організації, знаряддя злочину, зброя, документи та грошові кошти готівкою або на банківських рахунках перебувають на території України, орган дізнання, слідчий, прокурор повинні терміново вжити всіх можливих передбачених законом заходів щодо зриву злочинних посягань, викриття і затримання зазначених осіб, вилучення зброї, знарядь злочину, документів, грошових коштів, арешту банківських рахунків.

Контроль за розслідуванням кримінальних справ про тероризм, до якого причетні міжнародні злочинні терористичні організації, покладено виключно на Генеральну прокуратуру України.

Згідно зі ст. 16 Закону України від 28 листопада 2002 р. "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" центральним органом, на який покладено повноваження щодо здійснення міжнародного співробітництва у запобіганні та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму, є Міністерство юстиції України -- щодо судових рішень, які стосуються конфіскації доходів, і Генеральна прокуратура України -- щодо вчинення процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ (провадження окремих процесуальних дій щодо справ про виявлення доходів). Інформація або докази, одержані центральним органом у межах міжнародного співробітництва у запобіганні та протидії легалізації (відмиванню) доходів і фінансуванню тероризму без його попередньої згоди, не можуть бути використані або передані органам влади іноземної держави з метою проведення розслідування чи судового розгляду, не зазначеного у клопотанні. Уповноважений орган співпрацює з відповідними органами іноземних держав щодо обміну інформацією про ознаки легалізації (відмивання) доходів, у межах своєї компетенції забезпечує співробітництво з Групою розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням коштів (FATF) та іншими міжнародними організаціями, діяльність яких спрямована на співробітництво у запобіганні та протидії легалізації (відмиванню) доходів.

Видача (екстрадиція) організаторів, підбурювачів, учасників та пособників міжнародних злочинних терористичних організацій, знарядь злочину, зброї, документів та грошових коштів проводиться відповідно до міжнародних угод за дорученням зацікавленої країни.

4. Виклик обвинуваченого або підсудного з-за кордону та їх гарантії. Обвинуваченого або підсудного, який має місце проживання або місце перебування в іншій державі, може за їх згодою викликати особа, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, з метою притягнення до відповідальності за злочинні діяння.

Викликані обвинувачений і підсудний, незалежно від громадянства, не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані, взяті під варту, до них не можуть бути застосовані інші заходи процесуального примусу та обмеження їх особистої свободи за будь-які діяння, які вчинені до перетинання державного кордону України і які не зазначені в повістці про виклик, щодо них не може бути виконано покарання, призначене за такий злочин.

Особа втрачає гарантії, якщо не залишить територію України, хоча могла це зробити, через 15 діб із часу, коли орган досудового слідства, прокурор або суд повідомили, що її присутність в Україні не є необхідною.

5. Виклик до органів досудового слідства або суду свідка, потерпілого, експерта, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників та їх гарантії. Свідка, потерпілого, експерта, цивільного позивача, цивільного відповідача, їх представників, які перебувають за межами території України, може за їхньою згодою викликати особа, у провадженні якої перебуває кримінальна справа, для провадження процесуальних дій на території України. Ці особи мають такі самі гарантії, як і обвинувачений та підсудний.

Окрім того, викликаному свідкові, експертові, потерпілому відшкодовуються витрати на проїзд і проживання в Україні, а також втрачений заробіток, а експерту, крім цього, сплачується винагорода за проведення експертизи.

У виклику, який вручається свідкові, експертові, потерпілому, що постійно перебуває за кордоном, роз'яснюються їхні права і гарантії. В ньому не може міститись попередження про застосування заходів процесуального примусу у зв'язку з неявкою.

Повістку про виклик особи, яка перебуває за межами України, до органів дізнання, досудового слідства чи суду має бути передано відповідним органам іноземної держави у строки, достатні для її явки, але не пізніше ніж за 7 діб перед датою, встановленою для явки.

6. Вручення документів і допит громадянина України, що перебуває за кордоном. Клопотання про вручення документа громадянинові України, який перебуває за кордоном, або його допит надсилає орган розслідування до Генерального прокурора України, а суд -- до Міністерства юстиції України. Ці органи звертаються через Міністерство закордонних справ України до дипломатичного представництва або консульської установи України.

У разі неможливості проведення дії у такий спосіб, через Генеральну прокуратуру та Міністерство юстиції України можна звернутись до суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Для спрощення зносин між правоохоронними органами прикордонних областей України і сусідніх регіонів суміжних держав, а також між правоохоронними органами держав СНД обмін відомостями оперативно-розшукового та інформаційно-довідкового характеру може здійснюватися безпосередньо, але з обов'язковим наступним повідомленням про це Міністерства внутрішніх справ України.

Висновки з питання 3:

1. Правова допомога є однією із форм міжнародного співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю.

2. Надання правової допомоги здійснюється на підставі міжнародних угод та національного законодавства. Якщо таких угод немає -- то на засадах взаємності.

3. Запити про надання правової допомоги направляються до інших держав за підписом Генерального прокурора України.

4. Запитувана сторона зобов'язана повідомити запитуючу сторону про результати виконання запитів, доручень та клопотань про надання правової допомоги. .;

Висновки з теми:

1. В Україні немає систематизованих нормативно-правових актів щодо міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю.

2. Наявність у іноземних громадян дипломатичного імунітету зумовлює значні особливості у кримінальному судочинстві.

3. Надання правової допомоги здійснюється на підставі міжнародних угод та національного законодавства, а також на засадах взаємності.

Рекомендована література до теми

1. Віденська конвенція від 18 квітня 1961 р. про дипломатичні зносини.

2. Віденська конвенція від 24 квітня 1963 р. про консульські зносини.

3. Європейська Конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах (ратифікована Законом України від 16 січня 1998 р.) // Офіційний вісник України. -- 1998. -- № 13.

4. Європейська Конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. // Офіційний вісник України. -- 1998. -- № 13.

5. Європейська Конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р. // Збірка договорів Ради Європи. -- К., 2000.

6. Європейська Конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20 квітня 1959 р. // Збірка договорів Ради Європи. -- К., 2000.

7. Конвенція про взаємодопомогу в кримінальних справах між державами--членами Європейського Союзу від 29 травня 2000 р.

8. Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, 1990 р. // Офіційний вісник України. -- 1998. - №13.

9. Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними розладами, для проведення примусового лікування, від 28 березня 1997 р.

10. Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справах (Мінськ, 22 січня 1993 р.) 7 жовтня 2002 р. в м. Кишинеу між державами--учасницями СНД ухвалено Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах. На цей час Конвенцію Україною не ратифіковано. Нею передбачено скасування Конвенції СНД 1993 р. (ч. З ст. 120)..

11. Угода про взаємодію міністерств внутрішніх справ незалежних держав в сфері боротьби із злочинністю (Алма-Ата, 24 квітня 1992 p.).

12. Угода між прокуратурою Російської Федерації та Генеральною прокуратурою України про правову допомогу та співробітництво від 21 травня 1993 р.

13. Закон України від 29 листопада 2001 р. "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 10.- Ст. 76.

14. Закон України від 29 червня 2004 р. "Про міжнародні договори України" // Урядовий кур'єр. -- 2004. -- № 155. -- 18 серпня.

15. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні, затв. Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93 // Голос України. -- 1993. -- 26 червня.

16. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 8 жовтня 2004 р. № 16 "Про деякі питання застосування законодавства, яке регулює порядок і строки затримання (арешту) осіб при вирішенні питань, пов'язаних з їх екстрадицією" // Вісник Верховного Суду України. -- 2004. -- № 11. -- С 13-15.

17. Інструкція про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах, затв. наказом Генерального прокурора України від 28 жовтня 2002 р. № 8/1.

18. Інструкція про порядок обробки інформації в НЦБ Інтерполу в Україні, затв. наказом МВС України від 6 вересня 1993 р. № 568.

19. Інструкція про порядок зносин органів внутрішніх справ України з компетентними правоохоронними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів, затв. наказом МВС України від 3 вересня 1995 р. № 600.

20. Інструкція про порядок виконання європейських конвенцій з питань кримінального судочинства, затв. наказом Мінюсту, Генпрокурора, СБУ, МВС, Верховного Суду, Державної податкової адміністрації, Державного департаменту з питань виконання покарань від 29 червня 1999 р. № 34/5/22/103/512/326/73.

21. Наказ Генерального прокурора України від 12 серпня 1999 р. № 32 "Про стан прокурорського нагляду за додержанням вимог закону при розслідуванні кримінальних справ і розгляді повідомлень про злочини, що надійшли від іноземних компетентних установ" // Прокуратура в Україні. -- К., 2000.

22. Методичні рекомендації по організації підготовки та направлення до іноземних держав запитів про видачу осіб, які вчинили злочини, і клопотань про продовження кримінального переслідування. Направлені МВС України до органів внутрішніх справ листом від 24 листопада 1995 р. № 6235.

23. Лист Генеральної прокуратури України від 20 серпня 1999 р. № 14-2-136-99 "Про додержання вимог міжнародно-правових актів при розслідуванні кримінальних справ" // Прокуратура в Україні. -- К., 2000.

24. Ахтырская Н. Оказание правовой помощи по уголовным делам в рамках Содружества // Российская юстиция. -- 2002. -- № 7.

25. Волеводз А. Г. Правовое регулирование новых направлений международного сотрудничества в сфере уголовного процесса. -- М., 2002.

26. Волженкина В. М. Выдача в российском уголовном процессе. -- М., 2002.

27. Кравчук С. Застосування законодавства, що регулює питання екстрадиції // Право України. -- 1998. -- № 8. -- С 64--67.

28. Кравчук С Міжнародна правова допомога: перспективи КПК України // Адвокатура. -- 2004. -- 14 січня (№ 1). -- С. 2.

29. Курко М. Н., Чернега В. П. Процесуальні особливості розслідування злочинів, вчинених іноземними громадянами на території України та громадянами України на території інших держав: Метод, посіб. -- К., 1995.

30. Лихова С, Свистуненко М. Актуальні питання вдосконалення інституту екстрадиції // Право України. -- 2001. -- № 1.

31. Лобач В. Проблемні питання правової допомоги у кримінальному судочинстві // Прокуратура. Людина. Держава. -- 2004. -- № 2. -- С 42-50.

32. Маляренко В. Т. Щодо міжнародного співробітництва у виконанні окремих процесуальних дій в кримінальних справах // Вісник Верховного Суду України. -- 2001. -- № 1. -- С 41--44.

33. Мацко А. Правові та організаційні аспекти діяльності Інтерполу в Україні // Право України. -- 2001. -- № 9. -- С 96--100.

34. Милинчук В. В. Институт взаимной правовой помощи по уголовным делам. Действующая практика и перспективы развития. -- М., 2001.

35. Назаренко П. Г. Особливості організації і проведення окремих слідчих дій за участю іноземців // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: 36. наук, праць. -- Донецьк, 2002. -- № 2. -- С. 247--253.

36. Негодченко О. В., Тертишник В. М. Міжнародне співробітництво у сфері правосуддя. -- Дніпропетровськ, 2002.

37. Олаки Али Хамид Ахмед. Принцип невыдачи по политическим преступлениям: итоги и перспективы. -- Харьков, 1996.

38. Смирнов М. Перспективи розвитку інституту взаємної допомоги в кримінальних справах // Право України. -- 2004. -- № 5.

39. Смирнов М. Поняття і сучасний стан інституту взаємної допомоги в кримінальних справах // Право України. -- 2003. -- № 10.

40. Філяніна Л. А. Міжнародне співробітництво України у боротьбі зі злочинністю // Наук, вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. - 2000. - № 2. - С 218-222.

41. Цимбал П. В. Міжнародна організація кримінальної поліції -- Ін-терпол та участь у ній України. -- Ірпінь, 1998.

42. Шкарупа В. К., Забарний Г. Г. Деякі питання щодо екстрадиції в Україні // Наук, вісник Дніпропетровського юрид. ін-ту МВС України. -- 2001. - № 1. - С 155-160.

43. Шорстка Т. Видати договірній стороні. Реалізація міжнародних договорів у кримінальному судочинстві // Урядовий кур'єр. -- 2004. -- 15 січня (№ 7). - С 15.

44. Щелкунов О. Порядок визнання рішень іноземних судів на території України // Право України. -- 2004. -- № 6.

Размещено на Allbest.ru

...