Соціальна держава: принципи функціонування та тенденції розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕМА Соціальна держава: принципи функціонування та тенденції розвитку

Зміст

Вступ

Розділ 1. Сутність та принципи функціонування соціальної держави

Розділ 2. Основні тенденції розвитку соціальної держави

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми дослідження. Після успішної реалізації принципів соціальної держави у повоєнні роки, а також тривалого розширення системи соціального забезпечення, у громадян сформувалося уявлення про соціальний захист не як інструмент політики, а як природне право. Ініціативи зі скорочення соціальних видатків у ситуаціях, коли наявна система соціального забезпечення виявляється економічно не обґрунтованою, можуть отримати спротив з боку громадян, що може призвести до зниження підтримки політичних партій під час виборів. Відтак, політичні партії опиняються у ситуації вибору між проведенням реформ та пошуком механізмів підтримки виборців.

Світова практика довела, що соціальна держава не може постійно розширюватися. Особливо це підтвердилося під час світової енергетичної кризи 1970-х років, коли дуже часто лунали гасла щодо неспроможності соціальної держави. Проте, не зважаючи на радикальні зміни, соціальна держава продовжила розвиватися.

Актуальність дослідження соціальної держави для вітчизняної науки випливає як із конституційного закріплення за Україною означеного статусу, так і з наступних обставин. По-перше, практика соціальної держави, як динамічна система, випереджає теоретичне осмислення даного феномену, що вимагає постійного дослідження змін та прогнозування розвитку соціальної держави. Це обумовлює новизну, проблематичність і нерозробленість дослідження.

По-друге, процес становлення соціальної держави в Україні ще не завершений, що вимагає дослідження світових тенденцій розвитку даного феномену для інкорпорації позтивного досвіду у вітчизняну практику соціальної держави.

Об'єктом дослідження є феномен соціальної держави, а предметом - принципи функціонування соціальної держави та перспективи її розвитку.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є поглиблення загальнотеоретичних уявлень стосовно сутності та принципів соціальної держави, а також з'ясування перспектив розвитку даного типу держави.

Для реалізації зазначеної мети поставлено наступні завдання:

· з'ясувати сучасний стан досліджень та охарактеризувати принципи соціальної держави;

· визначити можливі тенденції розвитку соціальної держави.

Методологічну основу дослідження становить низка загальнонаукових та спеціальних методів політичної науки.

В основу дослідження покладено структурно-функціональний аналіз, що включає вивчення функціональних залежностей елементів соціальної держави. Сутність системного підходу полягає в тому, що він дав можливість розглянути діяльність соціальної держави як певну цілісність. Широко використовувалися історичний та компаративістський методи, необхідні для порівняння різних моделей соціальної держави, а також метод моделювання для прогнозування політичних наслідків реалізації реформ урядовими політичними партіями.

Розділ 1. Сутність та принципи функціонування соціальної держави

Пошук теоретичних основ соціальної держави, а також їх практична реалізація постала як необхідність пошуку нового шляху розвитку суспільних відносин, а відтак і необхідність пошуку нової форми організації суспільної влади - держави - в кінці ХІХ століття. Таким чином, на початок ХХ століття уявлення про соціальну державу вже були сформовані як політична теорія та є важливим кроком у розвитку людського суспільства.

Проте, для визначення даного типу держави використається недостатньо диференційований синонімічний ряд понять. Більше того, існує досить поширена думка, що заперечує сам феномен соціальної держави, як держави особливого типу - “будь-яка держава за своєю природою є соціальною, - пише П. Гончаров, - так само як будь-яка політика є соціальною по своїй спрямованості. Тому з позицій формальної логіки правомірним є висновок - сучасний світ є сукупність соціальних держав, що здійснюють соціальну політику” [8, с.48-49]. Однак, такий підхід, як відзначає Н. Волгін, “не наближає нас до розуміння сутності соціальної держави” [5, с. 19]. За відмовою визнати особливу природу соціальної держави знаходиться концепт, що заперечує саму феноменологію соціального, що ототожнює соціальне й суспільне.

Розглядаючи питання про час виникнення теорії соціальної держави, необхідно сказати, що у науковій літературі існують розбіжності щодо поглядів на це питання. Наприклад, С.Калашніков пише про те, що “до середини XIX ст. відбувалося підвищення ролі соціальних функцій держави, які стали настільки очевидними, що теорії соціальної сутності держави (утопісти) і соціальних регуляторів розвитку державності (К. Маркс) виявилися евристично недостатніми, з'явилася необхідність у фіксації нової якості держави з її соціальною атрибутикою. Такою фіксацією стало поняття “соціальна держава”, що було введене в науковий обіг у середині ХІХ століття Лоренцом фон Штайном” [10].

Дещо іншої позиції притримується Я. Підпригорщук, вважаючи, що соціальна держава - це продукт еволюційного розвитку капіталізму, що наростав під впливом науково-технічної революції, диверсифікації виробництва, відповідного підвищення доходів населення, зростання потреб та урізноманітнення їх структури [18, с. 24].

П. Шляхтун, розглядаючи сутність правової держави, стверджує, що однопорядковим “з поняттям “правова держава” є відносно нове для політології поняття “соціальна держава” [29, с. 313]. Далі науковець пише, що поняття “соціальна держава” виникло в повоєнній політичній і суспільній теорії для позначення держави сучасного демократичного типу за умов відносно стабільної і розвиненої економіки. Кожна держава є соціальною з огляду на виконання нею соціальної функції. Особливістю сучасної соціальної держави є здійснення нею активної соціальної політики, спрямованої на забезпечення прав людини, працевлаштування населення, захист прав працівника на підприємстві, створення систем охорони здоров'я і соціального страхування, підтримку малоімущих, сім'ї і материнства, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Політичні права людини доповнюються соціально-економічними правами, що передбачають надання всім членам суспільства певного мінімуму матеріальних і соціальних благ…Започаткували таку соціальну політику соціал-демократичні партії, які в повоєнні роки тривалий час перебували при владі в деяких західноєвропейських країнах, зокрема у Швеції та Німеччині. Створена ними в 60-х роках державність дістала спочатку дещо ідеологізовану назву “держава загального благоденства”, а згодом стала позначатися науковим поняттям “соціальна держава”. [29, с. 314-315].

Розглядаючи проблему визначення поняття “соціальна держава”, В. Васильєв звертає увагу на те, що концепція “держави загального добробуту” була сформована представниками “етатистського” лібералізму, який пов'язують з політикою “нового курсу” Ф. Рузвельта в той час як концепція “соціальної держави” є продуктом соціал-демократичної думки та практики [4, c. 78].

Важливим для з'ясування сутності соціальної держави є те, на що звертає увагу О. Панкевич: “поява терміна “соціальна держава” стало принциповим моментом усвідомлення змін природи державності. Дане поняття відбило перехід, що був здійснений, від “поліцейської” держави, “держави суспільного договору”, “держави як вищої форми влади” до держави, що здійснює соціальні функції”[14, с. 37].

Більш складні наукові схеми пропонують іспанські фахівці з теорії соціальної держави. М. Гарсія-Еррера розглядає її в контексті відносин між економікою й політикою, політичною владою й ринком, коли капіталістичний розвиток економіки сполучається із впровадженням публічної влади в ринок і розподіл багатств. При цьому фундаментом, що лежить в основі соціальної держави, є пакт між політичними класовими організаціями із суперечливими інтересами, після узгодження якого погоджуються основні документи, що зачіпають форму, економічну структуру й умови життя громадян.

П. Гончаров наводить думку іншого іспанського дослідника - М. Арагона - який підкреслює відсутність чіткого визначення того, що можна було б назвати соціальною державою й неможливість точної його ідентифікації як конкретної політичної форми, звертає увагу на таку, безумовно, властиву, на його думку, соціальній державі характеристику, як її “відкритий характер, коли все підлягає обговоренню й немає місця ніякому абсолютизму - ні абсолютизму волі, ні абсолютизму рівності. Вона поводиться як держава, що претендує на підтримку рівноваги між свободою й рівністю, причому рівновага перебуває в постійній напрузі й тому є динамічним, а не статичним, сприйнятливим до постійних удосконалень і інтерпретацій, як це й властиво політичній формі, заснованій на демократичному плюралізмі”. [8, с. 57].

Першим у незалежній Україні комплексним дослідженням сутності, місця і ролі соціальної держави в теорії і практиці державотворення є кандидатська дисертація І.Яковюка “Соціальна держава: питання теорії та шляхи її становлення”. До найбільш змістовних ознак соціальної держави автор відносить такі[30, с. 26-27]:

“1) соціальна держава є закономірним продуктом еволюції громадянського суспільства в напрямку до громадянського суспільства соціальної демократії;

2) вона завжди є якісною характеристикою правової держави;

3) проголошення держави соціальною виступає важливою конституційною гарантією забезпечення і захисту соціальних прав людини;

4) оскільки як мета діяльності, так і сама діяльність (соціальна політика) цієї держави визначаються правовими рішеннями, то її функціонування передбачає наявність розвинутого соціального законодавства; держава соціальний мир україна

5) соціальна держава слугує забезпеченню громадянського миру і злагоди у суспільстві;

6) утвердження соціальної державності сприяє трансформації ринкової економіки у соціальну ринкову, служінню власності інтересам як власника, так і суспільства”.

У сучасній науковій літературі, присвяченій дослідженню цієї проблематики, зроблено спробу періодизації процесу формування концепції соціальної держави. Зокрема, вже цитований І. Яковюк пропонує таку періодизацію процесу розвитку концепції соціальної держави [31, с. 15]:

1. Етап передісторії становлення соціальної держави (1800-1880) знаменний ухваленням політичних рішень, які відкрили шлях до її започаткування.

2. Початок її розбудови (1880-1914) характеризується виокремленням у межах внутрішньої політики її самостійного компонента - соціальної політики. Започатковується процес формування соціального законодавства.

3. Етап розширення соціальної діяльності держави (1918-1960) ознаменувався заснуванням двох традицій щодо започаткування конституційної моделі соціальної держави: як збірного поняття і як фундаментального принципу конституційного ладу.

4. Етап прискорення темпів її розвитку (1960-1975) супроводжувався процесом формування соціального права і прийняттям значної кількості міжнародно-правових документів, що регулюють відносини в соціальній сфері, визначенням мінімальних соціальних стандартів.

5. На етапі уповільнення темпів розвитку соціальної держави (починаючи від 1975 року) відбувається її адаптація до нових умов, переглядаються мінімальні соціальні стандарти в напрямку їх підвищення.

Варто зазначити, що серед дослідників соціальної держави сформувалося кілька напрямків. Так, функціональні або структурні теорії вбачають у структурних змінах таких як модернізація, демократизація чи економічне зростання основні чинники, які сприяли виникненню такої реальності як соціальна держава. Автори, які притримуються такої думки (Т. Іверсон, Т. Кюзак, В. Корпі), в основному присвятили свої дослідження відповіді на питання, чому Західноєвропейські країни розробили певний тип системи соціального захисту. Для теорій, які зосередили свою увагу на ролі політичних партій (partisan politics), було характерним пояснення різниці між різними моделями соціальної держави. Найбільш яскравими дослідниками, які працюють в межах даного підходу є представники підходу з точки зору владного ресурсу (power resource approach) - Г. Еспін-Андерсен, Р. Гудін, Е. Гікс, Е. Хубер, В. Корпі, Х. Палм. Як стверджують В. Корпі та Х. Палм:“досить плідним є погляд на соціальну державу, як структуру, яка дає бачення результатів та є ареною для розв'язання класових конфліктів та інтересів між зацікавленими соціоекономічними групами” [44, р. 425].

Часто термін “соціальна держава” застосовується як синонім до соціально орієнтованої політики і розглядають його як складову політичних заходів держави, і зокрема апарату державної влади, щодо реалізації певної суспільно корисної мети чи комплексу визначених державних цілей. Так, на думку С. Тарасової, соціальна держава - це така держава, в якій її обов'язки не сягають не лише забезпечення внутрішнього порядку і зовнішньої безпеки, а й відповідальності за добробут громадян [26, c. 28]. Та все ж навряд чи соціальну державу можна розуміти лише як державу, яка здійснює соціальну функцію.

Проте, здійснювати соціальну функцію може і не правова, навіть тоталітарна держава, - іноді дуже успішно. Але цього недостатньо, щоб назвати таку державу соціальною. Крім того, “необхідними передумовами становлення соціальної держави в будь-якій країні виступають правове, переважно конституційне, закріплення приватної власності, принципів економіки ринкового типу, соціальної та політичної свободи та демократії у формі правової держави, наявність розвинутої системи цивільного, трудового, економічного та іншого законодавства” [17, с. 135].

Сучасній науковій думці більш властиве реалістичне тлумачення концепції соціальної держави. Як зауважує О.Кіндратець, варто говорити не про повне розв'язання конфлікту між державою та суспільством, а про запровадження механізму пошуку компромісів, певних правил та процедур узгодження інтересів між цими двома сторонами при повному взаємному визнанні леґітимності. [11, с. 141].

На підставі вищевикладеного, можна дати робоче визначення соціальної держави, яке хоч і не претендує на охоплення всіх існуючих моделей, але дає змогу подати найзагальніші риси:

соціальна держава - це така держава, яка визнає людину найвищою соціальною цінністю, створює індивідам рівні умови для матеріального самозабезпечення, надає соціальну допомогу особам, які опинилися у скрутному становищі, з метою забезпечення кожному гідного рівня життя, перерозподіляє матеріальні блага відповідно до соціальної справедливості, метою якої є забезпечення громадянської злагоди.

Вже виходячи з такого визначення, можна аналізувати, принципи соціальної держави. Принцип (від лат. principium - начало, основа) - у філософії те саме, що й основа, тобто те, що лежить в основі певної сукупності фактів або знань[22, с. 137]. Отже, принципи соціальної держави - це ті відправні ідеї існування соціальної держави, які виражають найважливіші закономірності та підвалини такого типу держави; відрізняються універсальністю, вищою імперативністю й загальнозначимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови (як орієнтири) і зміцнення соціальної держави.

Науковці виділяють наступні групи принципів соціальної держави - загальносоціальні, політичні та економічні.

Загальносоціальні принципи соціальної держави практично не відрізняються від загальносоціальних принципів правової та демократичної держави. Це ще раз підкреслює, що соціальна держава є наслідком поступового природного перетворення правової ліберальної держави. Серед загальносоціальних принципів соціальної держави можна виділити такі: принцип демократизму, принцип гуманізму, принцип соціальної спрямованості держави тощо. Безперечно, щодо соціальної держави ці принципи можуть бути конкретизовані.

Політичні принципи, які можна виділити в соціальній державі, також багато в чому тотожні з принципами правової та демократичної держави. Це, зокрема, демократичний характер процедури формування органів державної влади, розвинутість органів місцевого самоврядування, підтримка рівноваги між демократичними інститутами та сильною державною владою, демократизм та лібералізм державної влади, її відкритість для громадян та суспільства в цілому. Така тотожність не є випадковою, адже, як уже зазначалося, соціальна держава здійснює свої цілі та принципи у формі правової демократичної державності.

В економічних принципах соціальної держави чітко проглядаються характерні особливості саме такого типу держави: рівновага між ринком та плануванням, між економічною ефективністю та соціальною справедливістю; а також захист конкуренції з боку держави, обмеження монополізму, “прозора” приватизація, рівний доступ до кредитів для розвитку бізнесу, захист вітчизняного виробника від транснаціональних корпорацій, які демпінговими цінами прагнуть знищити економіку в перехідних країнах, тощо. Умовно можна виділяти суто юридичніі принципи, які стосуються механізму соціальної держави.

Дещо інший перелік наводить І. Яковюк [30, с. 27]:

· принцип людської гідності;

· соціальної справедливості;

· соціального партнерства або солідарності;

· автономії суспільних відносин та процесів;

· субсидіарності;

· соціальних зобов'язань.

Уявляється, що наразі цей перелік є найглибшим з наведених вище праць різних вчених, хоча і потребує вдосконалення.

Отже, якщо синтезувати кращі ідеї названих вище дослідників, враховуючи сучасний досвід функціонування соціальної держави, можна виділяти наступні принципи функціонування соціальної держави.

Принцип людської гідності. Сформулювавши “право на гідне людське існування”, Р. Гасслер обґрунтовував його тим, що “користування свободою може бути абсолютно паралізовано браком коштів…Таким чином, саме в ім'я охорони свободи, право повинно взяти на себе турботу про матеріальні умови її реалізації” [7, с. 38-39]. Тобто цей принцип став знаковим для виникнення феномена соціальної держави, активізації ролі держави у захисті людської гідності - насамперед шляхом забезпечення прожиткового мінімуму.

Відповідно до принципусоціальної справедливості, держава бере на себе обов'язок забезпечувати окремим громадянам та всім представленим у суспільстві соціальним групам, які потрапили у скрутне матеріальне становище, допомогу і підтримку.

Так, німецькі вчені виділяють ще один тісно пов'язаний принцип - принцип соціальної рівності. Оскільки, найголовніша функція соціальної держави - реагувати на соціальну нерівність певних верств населення, наприклад, багатодітних сімей, дітей та молоді, інвалідів. Але здійснення цього принципу має наближати до соціальної рівності, а не намагатися встановити її.

Принцип солідаризму (соціального партнерства). Цей принцип базується на солідарності, тобто спільності інтересів, єдності дій, спільній відповідальності. Він корегує індивідуальну економічну свободу в інтересах суспільства [9, с. 59].

Тісно пов'язаний із попереднім - принцип соціальних зобов'язань. Мається на увазі як обов'язок індивіда дотримуватися певних зобов'язань перед суспільством та державою, так і обов'язки держави перед людиною.

У найзагальнішому вигляді принцип субсидіарності можна розуміти як заборону і недоцільність надмірної соціальної опіки держави над людиною при вирішенні проблем, з якими особа не може впоратися самостійно.

На сьогодні принцип рівних можливостей втілено як у національному законодавстві абсолютної більшості країн, так і в цілій низці міжнародних актів. Йдеться про те, що держава не розподіляє матеріальні блага порівну, а створює умови та гарантії справедливої приватизації, чесної конкуренції, недопущення монополізації, рівного доступу до кредитних ресурсів, рівності перед законом (правоохоронними та контролюючими органами) тощо, що дає можливість громадянам забезпечити себе та свої сім'ї.

Часто принцип реальності соціальних прав людини називають принципом реального забезпечення соціальних прав. Сутність цього принципу полягає в тому, що соціальні права повинні бути забезпечені і гарантовані всіма спеціальними суб'єктами (насамперед - державою) [12, с. 8].

Розділ 2. Основні тенденції розвитку соціальної держави

Розглядаючи практику розвитку соціальної держави, можна виокремити два періоди - 1880-1975 (теорія розширення”) та 1975 - теперішній час (теорія “скорочення” соціальної держави); так само ми можемо поділити і теоретичний наробок - на теорії які пояснюють становлення, розвиток та “розширення” соціальної держави [52, p. 223], та відповідно теорії, які пояснюють зворотні процеси [49, p. 88-90].

До теорій “розширення” зараховують: функціональні теорії, теорії які роблять основний акцент на ролі політичних партій та політиці яку вони реалізовують, а також державоцентристькі, інституціональні теорії [37, p. 8].

Функціональні теорії вбачають у структурних змінах таких як модернізація, демократизація чи економічне зростання основні чинники, які сприяли виникненню такої реальності як соціальна держава. Автори, які дотримуються такої думки (Т. Іверсон, Т.Кюзак, В. Корпі), в основному присвятили свої дослідження відповіді на питання, чому західно європейські країни розробили певний тип системи соціального захисту. Проте, ці теорії не пояснювали різницю між різними моделями соціальної держави, зосередивши увагу на найбільш загальних проявах та особливостях даного явища.

З цієї причини, для теорій, які зосередили свою увагу на ролі політичних партій (partisan politics), було характерним пояснення різниці між різними моделями соціальної держави. Найбільш яскравими дослідниками, які працюють в межах даного підходу є представники підходу з точки зору владного ресурсу (power resource approach) - Г.Еспін-Андерсен, Р. Гудін; Е. Гікс, Е.Хубер, В. Корпі, Х. Палм .

Як стверджують В. Корпі та Х. Палм:“досить плідним є погляд на соціальну державу, як структуру, яка дає бачення результатів і є ареною для розв'язання класових конфліктів та інтересів між зацікавленими соціоекономічними группами”[44, р. 425]. У такому аспекті важливу роль відіграє підхід, який зосереджує увагу на вузькопартійній політиці (політиці однієї партії у власних інтересах - partisan-politics).

Наприклад, соціалістичні політичні партії, які підтримуються профспілками, можуть реалізовувати програми, направлені на зміцнення соціальної держави, а в свою чергу політичні партії правого спектру (буржуазні партії) розглядаються як опоненти сильної, егалітарної соціальної держави. Крім того, влпив християнсько-демократичних партій на політику розширення соціальної держави призвів до появи окремої моделі (послідовники Г. Еспін-Андерсена користуються терміном “режим”) соціальної держави - соціального капіталізму [43].

Варто також сказати про найвпливовішу роботу Г. Еспін-Андерсена “Три світи капіталізму загального добробуту”, в якій автор виголосив думку про те, що соціал-демократичні партії не тільки впливають на розбудову сильної соціальної держави, але й на соціальну державу з певним набором характеристик. Також соціал-демократичні уряди відповідають за впровадження розгалуженої системи соціального захисту, яка передбачає отримання універсальних соціальних благ та має сильно виражене егалітарне спрямування. В той час як інші уряди, наприклад, ліберальні (або ж за іншою типологією англо-саксонські) надають перевагу так званій мінімальній соціальній державі.

Нарешті, представники третього підходу у дослідженні “розширення соціальної держави”, державоцентриського, наголошують на тому, що держава також впливає на розбудову соціальної держави. Наприклад, деякі автори (К.Бьом, Г.Обінгер, Ф. Касельс, С. Ляйбфрід) звертають увагу на роль федералізму та висвітлюють роль бюрократії у становленні соціальної держави - А. Храмцов.

У свою чергу, Дж. Майлс та Дж. Кваданго звертають увагу, що “з середини 1970-х років до початку 1990-х років дослідження соціальної держави фокусувалися на проблемі тривалого повільного розширення соціальних програм, які асоціювалися із політикою О. фон Бісмарка у Німеччині в 1880-х роках, до післявоєнного буму розширення соціальної держави (період великого індустріального розвитку), який закінчився в середині 1970-х років”[46, р. 35].

Загалом, перше покоління дослідників соціальної держави швидше нагадувало дослідників індустріалізму, оскільки розвиток та “розширення” соціальної держави вбачалися авторами у взаємозв'язку між індустріалізацією, створенням робочих місць та зростанням проблем у тих, хто не міг повноцінно працювати - старих, хворих та молодих. Відтак, для зменшення соціального напруження та досягнення консенсусу у суспільстві зростала роль держави, як координатора соціально-економічних процесів.

На думку Г. Віленського причиною розвитку соціальної держави у сучасному її розумінні було поєднання економічного зростання опосередкованого демографічними змінами, що знайшло вираження у зростанні тривалості життя та старінням населення [57, р. 75]. Продовжуючи думку автора, можна реконструювати логіку розширення соціальної держави. Так, постійне зростання доходу населення протягом 1960-х років, автоматично призводило до збільшення податків (при сталому відсотку оподаткування, сума надходжень до державного бюджету зростала і так само зростали виплати із безробіття). У свою чергу зростання продуктивності та зміни у трудових силах призвели до поширення пенсіонерів і збільшили державні виплати на пенсійне забезпечення [46, р. 36].

Наприкінці 1970-х років, відбувся поворот у дослідженні соціальної держави. Відтепер, основним предметом дослідження стали політичні питання, які мали пояснювати різноманітність проявів соціальної держави. Проте, єдиним владним ресурсом робочого класу є його чисельність. Тобто, як зазначає К. Хьюїт:“основне питання, це те що електорат робить зі своїм правом голосу. Тільки якщо нижчий клас використовує своє виборче право для репрезентації своїх інтересів шляхом вибору класових партій, це може гарантувати більш-менш рівні результати”[53, p. 88-92].

Низка крос-національних досліджень [39, р. 9-14] засвідчили, що мобілізація робочого класу (у формі профспілок та політичних партій) була необхідною умовою (особливо на ранніх етапах, в 1920-х роках) для консолідації соціальної держави та для пояснення різниці у реалізації моделей соціальної держави, що випливало з різниці у політиці розширення.

Протягом 1980-х років, Т. Скокпол та її колеги спрямували “політичні питання” в іншому аспекті, а саме - в напрямку розгляду політичних інститутів соціальної держави. На відміну від так званих “соціально-орієнтованих підходів”, які центральною проблемою вважали роль політичних партій та груп тиску, вони розробили політико-центричний (policy-centered) чи інституційний підхід, наголошуючи увагу на організації та структурі державних інститутів. На їх думку, вирішальну роль у розвитку соціальної держави здійснює не тільки баланс класових сил (class forces), який визначає електоральне поле та політику, але й інституційна специфіка уряду та правила електоральних змагань. [46, р. 38].

Ще один автор, який не тільки здійснив значний вплив на розвиток теорії та практики соціальної держави, але й який довів визначну роль не тільки економічного, але й у першу чергу політичного чинника “розширення” соціальної держави, Г. Еспін-Андерсен продемонстрував, що різні моделі соціальної держави відрізняються між собою інституційною побудовою та тими функціями, які беруть на себе держава, ринок та сім'я. Так, дослідник розрізняє три моделі соціальної держави (“режими загального благоденства”): ліберальну (або ринково-орієнтовану), яка характерна для англо-американських демократій, консервативну, характерну для континентальної Європи, та північну (Nordic). Крім того, кожна з моделей відрізняється не тільки способом перерозподілу доходів, але й способом забезпечення робочих місць, які пропонує ринок. Проте, типологія Г.Есін-Андерсена була піддана критиці за те, що вона не враховувала та занадто спрощувала типи державних режимів та за те, що вона не враховувала гендерну диференціацію [56, р. 177-180].

Варто зазначити, що на розвиток сучасних соціальних держав вагомий вплив здійснила реалізація політики “розширення”, яка була домінантою після Другої світової війни. Проте, на думку деяких дослідників, “розширення соціальної держави” спричинило революційну ситуацію, внаслідок завищених очікувань, які не могли бути задоволені без руйнування умов функціонування ринку. За визначенням В. Корпі склалася ситуація, коли ресурсна база залишилася незмінною, в той час як видатки на соціальні програми зростали[45, р. 592-593].

На відміну від попередніх років домінування політики “розширення”, розвиток соціальної держави після 1975 року, як зазначає П. Пірсон, характеризувався “обмеженням” (austerity) [47, р. 81]. Уряди намагалися подолати спад виробництва, великий рівень безробіття, зростаючий дефіцит та загрозу збільшення податків на фінансування пенсійних та медичних фондів. Але, як зауважують Дж. Майлс та Дж. Кваданго:“по-перше, багато змін, які з першого погляду виглядають як “скорочення соціальної держави” виявилися програмами з реконструкції, реформування та зміни сутності соціальних потреб - більшість з них стосувалася зміни форми організації інституту сім'ї, та зростанні участі жінок на ринку праці. А, по-друге, не зважаючи на зростання економічного, фіскального та демографічного тиску, основним результатом дослідження “нової політики” стало виявлення стійкості соціальної держави”[46, р. 42].

Аналізуючи літературу, присвячену політиці “скорочення соціальної держави”, необхідно констатувати, що загально прийнятого визначення цієї політики не існує. Так, О.Кангас дає наступне визначення політики “скорочення”[42, р. 5255]:

“Скорочення” може мати вигляд різних форм у різних країнах та застосовуватися щодо різних сфер. Ця політика може включати скорочення в наданні публічних благ та підвищенні якості вимог до потенційних реципієнтів соціальних благ, роблячи їх менш універсальними. Також можуть застосовуватися зміни у формі фінансової допомоги. У багатьох країнах фінансова відповідальність була перенесена із обов'язків держави на громадян. Держава обмежила свою роль у забезпеченні добробуту громадян, і громадяни тепер самі мають турбуватися про власний добробут. При чому, це стосується різноманітних сфер суспільного життя. Інколи термін “скорочення” вживають як синонім до скорочення, зменшення, реструктурування, повернення до попереднього стану, реформування, видозміни, перегляду та демонтажу соціальної держави.”

Проте, П. Штарке зазначає, що “розглядаючи політику “скорочення соціальної держави”, варто розуміти, що при загальній схожості практики, далеко не кожна ініціатива уряду зі зменшення соціальних благ може визнаная як політика “скорочення”. При більш пильному аналізі, стає зрозумілим, що загальне зменшення соціальних благ, чи приватизація сфери послуг, або ж лібералізації економіки не можуть бути віднесені до політики “скорочення”. Проте, такі заходи як зменшення числа соціальних благ, а також звуження числа громадян, які мають право на отримання соціальних благ цілком відповідає змісту політики “скорочення” [55, р. 19]. Тобто, автор обмежився простим переліком випадків та зіставленням їх зі змістом політики “скорочення” [55, р. 13-14].

Натомість, Г. Шумахер та Б. Віс проопнують наступне визначення:“ми визначаємо політику “скорочення” як зменшення у державному бюджеті коефіцієнта заміщення на виплати у зв'язку з хворобою, безробіттям, чи досягненням пенсійного віку та звуженням умов надання соціальних благ за цими категоріями. Ми розуміємо, що концепт соціальної держави ширший за перераховані соціальні блага і багато реформ не підпадають під визначення політики скорочення. Проте, ми акцентуємо увагу на цьому ядрі соціальної держави, оскільки скорочення цих програм найбільш відчутне для громадян і викликає масове незадоволення”[51, р. 2]. На наш погляд, дане визначення, хоча й не є сталим та загальнопоширеним, проте дає розуміння сутності явища.

Отже, в якості робочого визначення, ми можемо навести наступне:

політика “скорочення соціальної держави” - це заходи держави зі зменшення частки витрат із державного бюджету в розрахунку на одиницю валового національного продукту на програми з охорони здоров'я, на допомогу по безробіттю та пенсійне забезпечення.

Як уже зазначалося, переважна більшість дослідників погоджується, що політика “скорочення” прийшла на зміну політики “розширення” внаслідок кардинальних світових змін, які були в першу чергу пов'язані як із світовою нафтовою кризою 1970-х років, так і з характерним для цього періоду зростанням рівня безробіття [45, р. 591].

Проаналізувавши результати політики “скорочення” у Великобританії, США, Німеччині та Швеції, П. Пірсон зробив наступні висновки:“по-перше, радикальне скорочення соціальної держави можливо лише у випадку наявності “електорального резерву” (electoral slack)…По-друге, моменти бюджетної кризи найсприятливіші для проведення реформ…По-третє, успіх прибічників політики “скорочення соціальної держави” буде залежати від можливості зниження видимості реформ...Нарешті, зміна інститутів може відігрівати дуже суттєву роль…Якщо реформи можуть бути представлені від імені європейського парламенту, чи є економічно обґрунтованими вимогами спільного ринку чи монетарного союзу, національні уряди можуть частково уникнути звинувачень за скорочення соціальних благ” [50, р. 176-178].

Загальний висновок із роботи П. Пірсона можна зробити такий - політика сучасної соціальної держави залежить від здатності і можливості політичних акторів реалізовувати стратегії уникнення звинувачень, оскільки політика скорочення є досить ризикованою.

Розглядаючи питання про еволюцію теорії та практики політики “скорочення соціальної держави”, варто зазначити, що сам термін ввійшов у науковий обіг у кінці 1980-х років. А саме, з приходом до влади уряду М. Тетчер у 1979 році та Р. Рейгана в 1981 році, які ініціювали програму “скорочення соціальної держави”, яка на їх думку була джерелом соціально-економічних проблем, а не їх вирішенням. Проте, ініційовані ними реформи не призвели до повної відмови від принципів соціальної держави, що спричинило зацікавлення науковців політичною динамікою розвитку соціальної держави. Крім того, як пізніше стало відомо, політика “скорочення соціальної держави” не була винаходом лише країн з ліберальною моделлю соціальної держави, а стала загальновизнаним інструментом соціальної політики післявоєнного розвитку соціальної держави.

Але, не всі реформи можна вважати прикладами політики “скорочення”. Так, деякі автори звернули увагу на ролі “нових соціальних ризиків” як засобу стимулювання політики розширення, в той час як інші автори розглядають всі ці реформи як “реструктурування соціальної держави” [47, р. 419-427]. Отже, постає нагальна проблема у дослідженні сутності та характерних ознак політики скорочення соціальної держави.

Як зазначають Р. Клейтон та Дж. Понтусон,“масове зацікавлення проблемою політики скорочення соціальної держави почалося з середини 1990-х років, а саме після виходу роботи Пола Пірсона “Демонтаж соціальної держави?” та статті “Нова політика соціальної держави”. У своїй книзі, Пірсон порівнює спроби консервативних урядів Великобританії та США - двох “схожих випадків” - урізання соціальних благ та послаблення політичних основ соціальної держави”. Оскільки всі спроби демонтажу закінчилися невдачею, для пояснення “стійкості” соціальної держави, він розробив теорію “нової політики соціальної держави”[35, р. 67-68].

Історично першою науковою школою можна вважати неофункціоналізм. Прибічники даного напряму вважають, що зміна розвитку соціальної держави була продиктована в першу чергу соціально-економічними змінами (як внутрішніми, так і зовнішніми). Політичні інститути, якщо й здійснюють вплив, то мають проміжний вплив, ніж виступають рушійною силою змін. Також, дослідники стверджують, що економічна глобалізація залишає не багато простору для розвитку соціальної держави. Тому політика “скорочення” розглядається як єдино можливий варіант розвитку соціальної держави, поки триватиме процес економічної інтеграції.

Як вже було проілюстровано, дослідники політики “розширення соціальної держави” часто звертали увагу на позитивній ролі політичних сил та груп тиску лівого спектру, особливо профспілок, проте також звертали увагу на структуру груп тисків та класову структуру урядових коаліцій [43].

Ще одним науковим напрямком, в рамках якого проводяться дослідження політики скорочення соціальної держави є інституціоналізм. Під інститутами, прибічники даного напрямку розуміють [54, p. 111]:

“1) політичні інститути - або рамки розгортання політичних конфліктів, включаючи державний устрій (федералізм чи бікамералізм), форму державного устрою (президенцілізм, парламентаризм), тощо

2) інститути соціальної держави - структура соціального забезпечення, яка часто описується терміном “режим загального благоденства.”

Досліджуючи питання щодо впливу системи соціального забезпечення на майбутній розвиток держави, деякі автори виголошують припущення, що політика “скорочення соціальної держави” має бути більш притаманною тим країнам з високим рівнем розвитку соціального забезпечення. Проте, ця гіпотеза не знайшла свого емпіричного підтвердження [44, p. 440-441].

Необхідно зауважити, що різні підходи зазвичай доповнюють одне-одного, і лише деякі з них є цілком неповторними. Подібна ситуація виникає внаслідок того, що основою для поділу на підходи та наукові школи виступають аналітичні категорії, які пояснюють реалізацію політики “скорочення соціальної держави”, а саме: мотиви (вузькопартійна політика), політичні засоби (способи представлення політики скорочення соціальної держави - стратегії уникнення звинувачень) та можливості, які мають нагоду використати зацікавлені у проведенні реформ політичні актори (особливості структури політичної системи) [54, р. 115].

Висновки

Незважаючи на те, що поняття “соціальна держава” існує в науковому обігу більше, ніж півтора століття, наявності великої кількості наукових досліджень, публікацій і наукових шкіл, природа й реальний зміст соціальної держави у світовій науці залишаються невизначеними. Починаючи з того, що для позначення даної якості держави використовується недостатньо диференційований синонімічний ряд - “соціальна держава”, “соціально-правова держава”, “держава добробуту”, і закінчуючи відсутністю загальноприйнятих положень про функції соціальної держави, механізми їхньої реалізації, її спеціалізовані інститути, розуміння її формування й динаміку.

Більшість авторів вважають, що соціальна держава формується на певному історичному етапі еволюції суспільства, коли виникають відповідні політичні й соціально-економічні умови. Процес виникнення й становлення соціальної держави має довгу й складну історію.

Проте, можна навести наступне визначення соціальної держави, як

правової держави, що проводить активну соціальну політику, спрямовану на забепечення прав і свобод людини, досягнення високого рівня добробуту всіх верств населення. Концептуальне ядро теорії соціальної держави утворюють положення про зростаючу відповідальність держави за добробут, розвиток і безпеку її громадян. Практичну реалізацію цих положень здійснює соціальна політика держави.

Відповідно до такого визначення соціальної держави, можна проаналізувати принципи її функціонування. Отже,

принципи соціальної держави - це ті відправні ідеї існування соціальної держави, які виражають найважливіші закономірності та підвалини такого типу держави; відрізняються універсальністю, вищою імперативністю й загальнозначимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови (як орієнтири) і зміцнення соціальної держави.

Не зважаючи на специфічні умови функціонування соціальної держави та її різновиди, можемо виокремити основні принципи: повага до людської гідності (право на гідне людське існування), дотримання соціальної справедливості, соціальної рівності, солідаризму (соціального партнерства), соціальних зобов'язань, субсидіарності, забезпечення рівних можливостей, а також реального забезпечення соціальних прав.

Умовно, розвиток соціальної держави можна поділити на два періоди - період “розширення” (1880 - 1975), та період “скорочення” (1975 - т.ч.). В науковій літературі для позначення цих періодів прийнято вживати терміни “стара політика” (“розширення”) і “нова політика” (“скорочення”). Найбільш поширеним напрямком “старої” школи став підхід з точки зору владного ресурсу та вузько партійний підхід. Основним положенням даного напрямку стала теза про те, що єдиним владним ресурсом виборців є політичні партії, а оскільки в окресленому періоді зросла кількість робітників, які змогли сформувати масові партії та групи тиску, останні, прийшовши до влади, реалізовували політику розширення соціального забезпечення. Також представники даного підходу пояснювали різницю в моделях соціальної держави тим, що політичні партії не тільки відповідали за розширення соціального захисту, але й надавали державі специфічні характеристики.

Проте, економічна криза в 1970-х роках змусила переглянути бачення розвитку соціальної держави. Але, розглядаючи політику “скорочення соціальної держави”, дослідники рідко вдаються до визначення її особливостей. На нашу думку, під політикою “скорочення соціальної держави” варто розуміти - заходи держави зі зменшення частки витрат із державного бюджету в розрахунку на одиницю валового національного продукту на програми з охорони здоров'я, на допомогу по безробіттю та пенсійне забезпечення.

Таблиця 1. Характеристика моделей соціальної політики

Характеристика	Резідуальна (ліберальна) модель	Інституціональна (соціал-демократична) модель
1.Цільова група	Малозабезпечені	Всі громадяни
2.Принцип надання допомоги	Селективність, адресованість	Універсальність
3.Критерій надання допомоги	Відповідність встановленим критеріям і потребам	Право всіх громадян
4.Розмір допомоги	Відповідність мінімальним стандартам споживання	Відповідність стандартам "нормального" рівня
5.Фінансування	Податки з фізичних осіб	Податки з фізичних і юридичних осіб
6.Рівень перерозподілу	Низький	Високий
7.Соціальна стратифікація (рівень нерівності)	Високий	Низький або середній
8.Соціальний контроль	Сильний	Слабкий або середній
9.Соціальний статус отримувачів допомоги	Низький	"Нормальний"
10.Витрати на соціальні потреби, %	Низькі (меше 10%)	Високі (більше 20%)

Список використаних джерел

1. Бабкін В.ДСоціальна держава та захист прав людини / В.Д. Бабкін // Правова держава: Щорічник наук. пр. Вип. 9. - К.: Ін Юре, 1998. - С.3-11.

2. Батура Н.Ю.Політичні передумови та чинники становлення соціальної держави: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.01 [Електронний ресурс] / Н.Ю. Батура; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. - К., 2009. - 20 с. Режим доступу.: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2009/09bnyssd.zip

3. Бульбенюк С.С.Еволюція “держави загального добробуту”: теоретичний та практичний аспекти проблеми / С.С. Бульбенюк // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. - 2002. - Вип. 9. - С.108-119.

4. Васильев В.С.Д. Рузвельт и Джон М. Кейнс: экономическая политика в годы “Великой депрессии” / В.С. Васильев // США. Канада. Экономика - Политика - Культура: Ежемесячник. - М., 2001. - № 10. - С. 73-85.

5. Волгин Н.А. Социальное государство: Учеб. / Н.А.Волгин, Н.Н.Гриценко, Ф.И.Шарков. - М.: Дашков и К, 2003. - 416 с.

6. Гаджиев К.С. “Государство благосостояния” в трактовке современных западных политологов / К.С. Гаджиев // Эволюция теории и практики “государства благосостояния” в 80-е годы. - М.: ИНИОН АН СССР, 1991. - С.13-42.

7. Гасслер Р.С. Государство благосостояния: теория и практика / Роберт Скот Гасслер // Политический журнал - 21 июня 2004. - № 21 (24) - С. 34 - 52.

8. Гончаров П.К. Социальное государство: сущность и принципы / П.К. Гончаров // Вестник Российского университета дружбы народов. - Сер.: Политология. - 2000. - № 2 - С. 46-59.

9. Данилів В.Ю. Солідарність і солідаризм / В.Ю. Данилів. - К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 2000. - 152 с.

10. Калашников С.В. Очерк теории социального государства [Электронный ресурс] / С.В. Калашников. - Режим доступа.:http://viperson.ru/wind.php? ID=352572&soch=1

11. Кіндратець О. Сутнісні ознаки соціальної держави / О. Кіндратець // Людина і політика. - 2003. - № 6. - С. 138-144.

12. Мамут Л.С. Социальное государство с точки зрения права / Л.С. Мамут // Государство и право - 2001. - № 7, С. 5-14

13. Панкевич О.З. Соціальна держава: поняття та загальнотеоретична характеристика: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 [Електронний ресурс] / О.З.; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. - Л., 2003. - 19 с. - Режим доступу.: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2003/03pozpzh.zip

14. Панкевич О.З. Соціальна держава: проблеми загальної теорії: Моногр / О.З. Панкевич. - Л.: Львів. юрид. ін-т МВС України, 2004. - 176 с.

15. Пасько Я.І. Соціальна держава і громадянське суспільство: співпраця versus протистояння. Монографія / Я.І. Пасько. - К.: ПАРАПАН, 2008. - 272 с.

16. Перглер Т.І. Роль соціально-правової держави Німеччини у стабілізації суспільства: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 [Електронний ресурс] / Т.І.; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 1998. - 20 с. - Режим доступу.: http://www.nbuv.gov.ua/ard/1998/98ptinss.zip

17. Пехник А.В. Соціальна держава: етапи розвитку ідеї і практики (міжнародний досвід) / А.В. Пехник // Актуальні проблеми політики. - О.: Юрид. лит., 2003. - Вип. 17. - С.133-141

18. Підпригорщук Я. Соціяльна держава / Я. Підпригорщук // Розбудова держави. - 1996. - № 9. - С. 23-30

19. Сіленко А. Генезис і сутність американської держави загального добробуту / А. Сіленко // Людина і політика. - 2000. - № 2. - С. 65-72.

20. Сіленко А. Моделі соціального партнерства в сучасному світі / А. Сіленко // Нова політика. - 2000. - № 2. - С. 25-30.

21. Сіленко А.О. Соціальна держава: еволюція ідеї, сутність та перспективи становлення в сучасній Україні: Автореф. дис... д-ра політ. наук: 23.00.02 [Електронний ресурс] / А.О. Сіленко; НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2000. - 38 с. - Режим доступу.: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2000/00saossu.zip

22. Скрипнюк О. Принципи соціальної та правової держави: єдність чи конфронтація? / О. Скрипнюк // Людина і політика. - 2001. - № 1. - С. 137-143.

23. Скрипнюк О. Соціальна правова держава в Україні. До 10-річчя незалежності України: Моногр / О. Скрипнюк. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2000. - 600 с.

24. Социальное обеспечение в странах Запада. США, Канада и Великобритания. Сборник обзоров / Отв. ред. Осколкова О. Б. - М.: РАН ИНИОН, 1994. - 180 с.

25. Супруненко А.П. Соціальна держава: сучасні тенденції та перспективи розвитку в Україні: автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 [Електронний ресурс] / А.П. Супруненко; Тавр. нац. ун-т ім. В.І.Вернадського. - Сімф., 2009. - 20 с. - Режим доступу.: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2009/09sappru.zip

26. Тарасова С. Экономическая теория благосостояния / С. Тарасова. - М., 2001. - 223 c.

27. Храмцов А.Ф. Бюрократия и социальное государство / А.Ф. Храмцов. - М.: Институт социологии РАН, 2010 - 244 с.

28. Четверікова Л.О. Соціальна держава: структурно-функціональний аналіз: Автореф. дис... канд. політ. наук: 23.00.02 [Електронний ресурс] / Л.О. Четверікова; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. -- Л., 2006. - 19 с. - Режим доступу.: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2006/06closfa.zip

29. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної науки): Підручник / П.П. Шляхтун. - К.: Либідь, 2002. - 576 с.

30. Яковюк І.В. Про обсяг поняття “соціальна держава” (на основі порівняльного аналізу моделей ФРН і України) / І.В. Яковюк // Право України. - 1998. - № 11. - С. 26-28.

31. Яковюк І.В. Соціальна держава: питання теорії і шляхи її становлення: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 [Електронний ресурс] / І.В. Яковюк; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2000. - 19 с. - Режим доступу.: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2000/00jivtss.zip

32. Якубенко В.М. Принципи соціальної держави: стан і перспективи їх реалізації в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 [Електронний ресурс] / В.М. Якубенко; Нац. акад. внутр. справ України. - К., 2005. - 21 с. - Режим доступу.: http://www.nbuv.gov.ua/ard/2005/05yvmpru.zip

33. Якубенко В. Принципи соціальної держави / В. Якубенко // Право України. - 2002. - № 6. - С. 33-38.

34. Bцhm K. Federalism and the - New Politics of Hospital Financing / Katharina Bцhm // German Policy Studies. - 2009. - Vol. 5. - No.1. - pp. 99-118

35. Clayton R. Welfare State Retrencmnent Revisited: Entitlement Cuts, Public Sector Restructuring, and Inegalitarian Trends in Advanced Capitalist Societies / Richard Clayton, Jonas Pontusson // World Politics. - 1998.- Vol.51(1) - pp. 67-98

36. Esping-Andersen G. Three Worlds of Welfare Capitalism / Gosta Esping-Andersen. - 1990. - 248 p.

37. Giger N. The risk of social policy?: The electoral consequence of welfare state retrenchment and social policy performance in OECD countries / Nathalie Giger -Routledge/EUI Studies in the Political Economy of the Welfare State., New York [u.a.] : Routledge, 2011. - 208 p.

38. Goodin R. The Real Worlds of Welfare Capitalism / Robert Goodin. - 1999. - 358 p.

...