Англо-американська правова система

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський Національний Морський Університет

Кафедра «Адміністративного і кримінального права»

Реферат

Тема : «Англо-американська правова система»

Одеса - 2015

План

Вступ

1. Історія виникнення і поширення англо-саксонської систами права. Держави анло-саксонської правової родини.

2. Загальні риси англо-саксонської правової системи, характерні для держав англо-саксонської правової сім'ї.

3. Основні риси правової системи Великобританії, як найстарішої представниці англо-саксонської правової сім'ї

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Англосаксонська правова система є однією з найпоширеніших у світі. Нею охоплюється територія таких держав, як Англія, США, Канада, Австралія, Північна Ірландія, Нова Зеландія й багато інших. Майже третя частина населення Земної кулі в цей час живе по принципах, споконвічно закладеним у дану правову родину й, особливо, у її ядро - англійське право. Сфера застосування англійського права обмежується Англією й Уельсом. Воно не є ні правом Обєднаного Королівства, ні правом Великобританії, тому що Північна Ірландія, Шотландія, острови Ла-Маншу й острів Мен не підкоряються англійському праву. Варто бачити розходження між вузькою концепцією англійського права, розглянутого як звід юридично обовязкових норм, і універсальністю цього права, що є як модель для значної частини людства.

Англосаксонську правову родину найчастіше називають ще родиною загального права (common law). Від інших правових родин вона відрізняється насамперед тим, що як основне джерело права в ній міститься судовий прецедент. Відповідно до існуючих правил, суд при рішенні якого б то не було питання є формально звязаним рішенням по аналогічному питанню, винесеним вищестоящим судом або судом тієї ж інстанції. Однак фактично в процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значної відмінності обставин знову розглянутої справи від раніше розглянутого, суд у цілому й окремі судді мають значну волю. Визнання прецеденту джерелом права дає можливість суду фактично творити право.

Слід зазначити, що визнання прецеденту має місце й за межами англосаксонського права. Однак при цьому він не претендує на роль основного джерела права. Останнє властиво лише загальному праву, що створюється суддями при розгляді конкретних справ і вирішенні різних суперечок між людьми. У силу цього загальне право нерідко йменується «суддівським правом» і тим самим виділяється як за назвою, так і по змісту серед інших правових систем. Дана особливість загального права, що зявилася із часу його виникнення й становлення, залишається властивою йому й донині.

Зберігаються також і інші його особливості. Серед них такі, наприклад, як підсудність в англійській правовій системі, що становить основу англосаксонського права, чітко вираженого в порівнянні з континентальним правом розподілу на галузі права; орієнтація норм загального права - продукту судової діяльності по розгляду конкретних справ насамперед на вирішення конкретних проблем, а не на формулювання загального правила поведінки, орієнтованого на майбутнє; традиційне перебільшення ролі процесуального права в порівнянні з іншими галузями права, додання йому в ряді випадків більшого значення, ніж матеріальному праву.

Ці й інші їм подібні особливості в тому або іншому ступені охоплюють усі без винятку правові системи, що входять у родину англосаксонського права. Найбільш повно і яскраво вони відбиваються в англійському праві. Менш чітко й послідовно вони проявляються в американській і канадській системах права.

Причин такого нерівномірного поширення тих або інших рис на різні правові системи багато. Але найбільш важливі з них полягають у різних історичних, національних, культурних і інших умовах, у яких виникають і розвиваються або ж у які переносяться ті або інші правові інститути й моделі. Наприклад, система загального права, спочатку створена в Англії, виникла винятково завдяки діяльності королівських судів. Її походження й розвиток нерозривно повязані з королівською владою, у той час як використання ідей і інститутів загального права в США завжди перебувало в нерозривному звязку з республіканською владою. Особливості історичного розвитку цих країн, політичної й загальної культури наклали свій незгладимий відбиток також на їхні правові системи й правову культуру.

Об'єктом дослідження даної роботи є англо-американська правова система, яка розкривається через її елементи: праворозуміння, правові норми та їх види,ситему права, джерела права, нормативно-правові акти, принципи права, юридичну техніку.

1. Історія виникнення і поширення англосаксонської системи права. Держави англосаксонської правової сім'ї

Родоначальницею англосаксонської системи права стала Англія після нормандського завоювання (1066г). У період правління Генріха II сформувалася централізована судова система: королівські роз'їзні суди, що вирішували справи з виїздом на місце ім'ям Корони.Вироблювані суддями рішення, бралися за основу іншими судовими інстанціями при розгляді аналогічних справ. Так склалося правило прецендента, тобто: одного разу сформульоване рішення ставало в подальшому обов'язковим для інших суддів. Єдина система преціндентов, загальна для всієї Англії отримала назву «common law» або загальне право.

У вирішенні судових спорів брали участь присяжні - вільні громадяни з числа місцевих жителів, які не знали часто прецедентів і актів короля, але відмінно знали свої звичаї і традиції. Вплив на прийняті рішення цих норм і звичаїв було істотно, тому загальне право Англіїназивають звичайним або традиційним.

До кінця XIII століття зростає роль статутного права. Правотворчість суддів обмежується актами короля і парламенту (statutes).Статути регулювали спеціальні, часто дуже вузькі галузі права, де прецедентів було недостатньо. У той же час, судді отримують право інтерпретувати статути. Статути досить швидко старіли і їх доводилося періодично оновлювати (видавати нові акти, що включали в себе необхідні на даному етапі норми).

У XIV - XV століттях, у зв'язку з великими соціальними змінами в житті суспільства, з'явилася необхідність вийти за жорсткі рамки сформованої системи прецедентів. Народжуються ринкові відносини не знаходили відображення в старих правових формах і поступово став складатися особливий порядок апеляції до монарха, прохання розглянути справу «по справедливості», а не за прецедентом. Ця апеляція здійснювалася звичайно через королівського канцлера, який вирішував питання про передачу скарги королю. Незабаром і сама процедура розгляду справи по суті переходить до лорд-канцлеру, і він стає самостійним суддею. Так з поряд з загальним правом склалося «право справедливості» (Equity Law). Воно, як і загальне є прецедентним, але прецеденти створені іншим шляхом і охоплюють інші відносини, ніж загальне право. В Англії існувало дві самостійні системи судочинства: загального права і права справедливості. Після 1875 року обидві ці системи злилися в одну, і право справедливості стало частиною англійського загального права.

Основними тенденціями розвитку англійської правової системи в цей період можна назвати прагнення до систематизації законодавчої та нормативної бази і формування більш ефективної судової системи. Протягом декількох десятиліть були видані законодавчі акти, консолідуючі правові норми по найбільш важливим інститутам цивільного і кримінального права. Ці акти вбирали в себе в упорядкованому вигляді, норми, перш розсипані раніше виданих правових актах, а також деякі положення, сформульовані в нормахпрецедентного права. Таким чином, з часом було консолідовано велика кількість актів, наприклад, закони про сімейні відносини (1875 р.), про партнерство (1890 р.), про продаж товарів (1893 р.) та інші.

Протягом XX століття серед джерел англійського права істотно зростає роль делегованого законодавства, особливо в таких областях, як охорона здоров'я, освіта, соціальне страхування, а також стосовно деяких правил судочинства. Вищою формою делегованого законодавства є «наказ в Раді», видаваний урядом від імені королеви і Таємної ради. Багато акти делегованого законодавства видаються міністерствами та іншими виконавчими органами за уповноваженням парламенту.

У ході історії англійське загальне право стало поширюватися на території держав, що знаходилися під впливом Британської імперії.

У наслідку колонії знайшли політичну незалежність від метрополії і розвиток національного права пішло в них своїм шляхом, проте ядро правової системи залишилося тим же, характерним для англо-саксонської правової системи. Це призвело до утворення великої правової сім'ї держав - англо-саксонської.

В даний час англо-саксонська правова сім'я включає в себе правові системи всіх, за деяким винятком, англомовних країн: Англію таУельс (на території Шотландії, островів Ла-Маншу, острови Мен і Північної Ірландії англійське загальне право не отримало розповсюдження), США, Канаду, Нову Зеландію, Австралію та інші. Величезний вплив англійське загальне право справила на сучасні національні правові системи Індії, Пакистану, деяких держав Африки.

Необхідно відзначити, що в рамках країн англо-саксонської правової сім'ї здавна йде конструктивне співробітництво, багатопрецеденти, вироблені англійськими судами, стали надбанням інших держав або враховувалися їх суддями, і навпаки.

У даний період часу триває процес «суверенізації» держав з англосаксонської правової системи, який почався ще в XVIII столітті (з часів боротьби за незалежність США). Сучасна система права США дуже істотно відрізняється від системи, характерної для Великобританії.Про свою правової автономії заявили Канада і Австралія. Однак це не означає, що ці держави «підуть» з уже формувалися під впливом особливих склалася правової сім'ї, так як вплив англійського права не обмежується тільки прецедентами, воно включає характер та особливості правової діяльності, тип юридичного мислення, використовувані категорії і поняття.

2. Загальні риси англо-саксонської правової системи, характерні для держав англо-саксонської правової сім'ї

Англо-саксонську правову систему, як і інші правові системи, можна розглядати з точки зору трьох критеріїв, а саме: - нормативної сторони; - організаційної сторони; - з боку культури права. Нормативна сторона англосаксонської системи права визначається наявністю двох видів норм: законодавчих та прецедентних. Законодавчі - правила поведінки загального характеру. Прецедентні - строго певна частина судового рішення по даному конкретному справі. Судове рішення складається з:

- Юридичного висновку по справі і мотивування, аргументації прийняття цього рішення («ratio decidendi»);

- І частини носить переконує характер «попутно сказаного» («obiter dictum").

До прецедентної норми відносять тільки першу частину судового рішення, а друга частина є необов'язковою для інших суддів. Практично ж досить важко відрізнити одну частину від іншої і для цього розроблена ціла система методів і прийомів, ефективність яких піддається сумніву.

У своїх судових рішеннях юристи країн з англійською системою права воліють не формулювати правила загального характеру, оскільки у них існує презумпція незастосування широких правових принципів.

Прецедент довгий час був головною формою вираження і закріплення норм англійського права. Прецеденти створюються тільки вищими судовими інстанціями (Палатою лордів, Судовим комітетом Таємної ради (у справах держав - членів співдружності), Апеляційним судом і Високим судом. Нижчі суди прецедентів не створюють. Кожна судова інстанція зобов'язана додержуватися прецедентів, вироблених вищим судом та створеним нею самою. Правило прецеденту говорить: "stare decsis" (вирішувати так, як було вирішено раніше). У 1966 році Палата лордів зробила заяву, в якій допускала можливість скасування раніше створених еюпрецедентов, у разі встановленої потреби. Це стало виключенням з жорсткого правила прецеденту.

Другим джерелом англосаксонського права є статут (закон). Статут має пріоритет перед прецедентом, тобто може скасувати його. Це не означає, що прецедент похідний від закону. Навпаки, закон реалізується через прецеденти. Кожен законодавчий акт конкретизується у вигляді обов'язкових судових рішень. За сферою дії закони можна розділити на публічні (поширюються на невизначене коло суб'єктів і діють на всій території держави) і приватні (поширюються на окремих осіб і території). Виділяють також делеговане законодавство, тобто акти, створити які Парламент уповноважив інших суб'єктів (уряд, королеву, міністерства). Дані акти мають силу закону і є обов'язковими для виконання всіма громадянами. Можна ще відзначити так зване автономне законодавство - акти місцевих органів влади, що діють на певній території, деяких установ, організацій. Такі закони є обов'язковими для виконання на місцевому рівні, членами організацій, їх клієнтами і т. п. Сила автономних актів поступається силі актів Парламенту і делегованого законодавства.

Одним з джерел англійського права є звичаї. На думку юриста Е. Глассона, англо-саксонська система права заснована, перш за все, на звичаях і варварському праві. В даний час роль цього джерела помітно зменшилася, однак, історично звичаї зробили дуже великий вплив направотворчість.

Особливе місце серед джерел англо-саксонського права займає Юридична доктрина. Деякі літературні джерела мають повсюдне визнання і використовуються при розгляді конкретних судових справ. До таких джерел можна віднести «Інституції» Кока, яка часто цитується в судах (а саме судові коментарі, опис прецедентної практики).

По першому ж критерію оцінки (з нормативної сторони), необхідно зазначити своєрідність структури англійського права, в якому немає поділу на публічне і приватне. Розподіл прав по галузях фактично відсутня, або його межі розмиті (немає розподілу на адміністративне, цивільне та право соціального забезпечення). Це обумовлено тим, що всі суди мають загальну юрисдикцію, тобто можуть розглянути справи різних категорій, і тим, що в англійському праві відсутні галузеві кодекси, характерні для романо-германської системи права.

Основним правовим органом традиційно був суд, так як саме судові органи формували основне джерело права - прецедент.

Законодавчі органи, а саме Парламент, діють також під впливом інститутів прецедентів і звичаїв. Порядок прийняття законів в англійському Парламенті, наприклад, перебуває під впливом сильно застарілих звичаїв. Виконавчі органи позбавлені права займатися нормотворчістю, за винятком випадків делегування права нормотворчості парламентом.

Якщо розглядати англо-саксонську правову систему з точки зору правової культури, то необхідно відзначити, що сукупність правових поглядів, ідей, понять і уявлень формувалася під впливом особливостей процесу нормотворчості. А так як норми утворюються найчастіше шляхом прийняття конкретних рішень по конкретній справі однією людиною. Отже, правова культура суспільства заснована не на повазі до закону, хоча і це теж присутня, а на повазі до людської справедливості, на якій засновано прийняття рішення у справі.

В англо-саксонській системі права склалася формула «судовий захист передує праву», яка і досі визначає риси праворозуміння, властиві цій правовій системі.

Своєрідність структури права, його джерел наклало певний відбиток на поняття властиві цій системі. У англосаксонській правовій системі відсутні поняття «юридична особа», «батьківська влада», «фальсифікація», «непереборна сила» та інші. Проте в ній існують поняття «довірча власність», «зустрічну посвідчення», «треспасс», «естоппель» і т. д.

Коротко підсумовуючи матеріал даного розділу, можна помітити, що англо-саксонське право - це «право суддів». Юридичне регулювання будується на прецеденті (судові рішення), юридичній суті і логічно-юридичних принципах, які суди зобов'язані застосовувати при розгляді аналогічних справ. Правова система виражена не в абстрактних нормах, а носить характер відкритої системи методів рішення юридично значимих проблем. Тому правові системи держав, що відносяться до цієї групи можна віднести до нормативно-судових. У масовому правосвідомості така система права сприймається, як «суб'єктивне право», захищене судом.

3. Основні риси правової системи Великобританії, як найстарішої представниці англо-саксонської правової сім'ї

система правовий англосаксонський

Правова система Великобританії на сучасному етапі розвитку продовжує зберігати багато основні риси, характерні для правових систем держав, які належать до англо-саксонської правової сім'ї: прецедентного (наявність в якості джерела права судових рішень); відсутність кодифікованих повністю галузей права; автономія судової влади від будь-якої іншої влади в державі; велике значення має дотримання процесуальних норм судочинства (оскільки вони є складовою частиною механізму правотворення і правореалізації).

Основні риси правової системи Великобританії сформувалися в результаті складних історичних процесів, про що говорилося в розділі 1.

Сьогодні Британське право продовжує залишатися в основному судовим, що робить норми права менш абстрактними і більш гнучкими, ніж норми романо-германської системи. Суди Англії розглядають різні категорії справ (цивільні, кримінальні, торгові та ін) і мають загальну юрисдикцію.

У ході розгляду справи англійський суддя повинен з'ясувати, чи не було аналогічну справу розглянуто раніше і у випадку позитивної відповіді керуватися вже прийнятими рішеннями.

Ступінь обов'язковості прецеденту залежить від ієрархії суду, який розглядає справу, і суду, чиє рішення може стати в даному випадку прецедентом. Рішення вищої судової інстанції - Палати лордів - обов'язкові для всіх судів. Апеляційний суд, що з цивільного та кримінального відділень, зобов'язаний дотримуватися прецеденти палати лордів і свої, а його рішення обов'язкові для всіх нижчих судів.Високий суд (всі його відділення, включаючи і апеляційні) пов'язаний прецедентами обох вищих інстанцій. Його рішення обов'язкові для всіх нижчих судів, а також впливають на розгляд справ у відділеннях Високого суду, не будучи суворо обов'язковими для них. Окружні та магістратські суди зобов'язані додержуватися прецедентів всіх вищестоящих інстанцій, а їхні власні рішення не є прецедентами. Не є прецедентами і рішення Суду корони, створеного в 1971 році для розгляду особливо тяжких кримінальних злочинів. Таким чином, в англійському праві існує величезна кількість прецедентів, розібратися в яких буває досить важко.

Прецедент може бути скасований лише вищестоящою організацією або парламентським актом, а сама організація не може відмовитися від створеного нею прецеденту. Однак, оскільки повний збіг обставин справи трапляється досить рідко, суддя на свій розсуд може визнати, схожі вони, від чого залежить застосування тієї чи іншої прецедентної норми. Суддя має право констатувати збіг обставин і тоді, коли вони на перший погляд, розрізняються. Якщо суддя не знаходить ніякої подібності обставин, за відсутності регламентації з боку статутного права, суддя сам створює правову норму, стаючи як би законодавцем. З вищесказаного зрозуміло, що повноваження судді поширюються на досить широке коло питань.

Однією з проблем англійського права була наявність надто великої кількості прецедентів. За даними знаменитого історика англійського права Поллока, опис прецедентів у 1916 році становило 6549 томів. Найдавніші з них були створені ще в середньовіччі.

Важливу роль у системі загального права зіграли судові звіти, які збиралися в «Щорічника» починаючи з кінця XIII століття, з XVI століття вони були замінені серіями приватних звітів, укладачами яких нерідко ставали найвизначніші англійські юристи. З 1870 року видаються «Судові звіти», містять рішення вищих судів, на які зазвичай і посилаються, як на прецеденти в наступних судових інстанціях.

Велике значення поряд із судовою практикою надається у правовій системі Англії статутному праву (закони і різного роду підзаконні акти, прийняті на виконання закону), причому роль їх останнім часом зростає. Це обумовлено розвитком міжнародного співробітництва та вступом Великобританії до Європейського економічного співтовариства.

Закон (статут) за класичною англійської доктрині грав у правовій системі другорядну роль, вносячи лише корективи або доповнення в судову практику. Тепер становище змінилося, і закон фактично грає ту ж роль, як і аналогічні джерела на європейському континенті.

Щорічно англійський парламент видає до 85 законів. За його багатовікову діяльність число діючих актів перевищило 3000.Формування закону під впливом судової практики робить прямий вплив на його структуру, казуїстичний характер викладу норм.

На сучасному етапі розвитку, англійське право має тенденцію до позбавлення від архаїчних форм і все активніше розглядає кодифікацію, як метод формування правових норм.

Проблема систематизації законів встала перед юристами ще наприкінці XIX століття. З 1870 по 1934 роки парламент прийняв 109 законів консолідації (нових, більш великих спеціальних законодавств, заснованих на модернізації старого матеріалу статутів). Таким чином, в Англії майже непомітно наблизилися до методів континентального законодавства. Прикладом може служити закон за комерційним морського права (включає 748 параграфів), спеціальні закони з вексельного, торгового права. У першу чергу модернізуються ті галузі права, які мають велике значення для виробництва і торгівлі, заснованих на ідеях лібералізму.

У 1925 році центральна частина майнового права була реформована завдяки Закону про власність (PropertyAct). Були радикально спрощено форми передачі прав і скасовані численні права користування, які виникли ще при феодалізмі. Відмінністю англійського права є правовий титул «маєток, успадковане без обмеження» ("fee simple absolute in possession"), яке у всьому основному відповідає французької або німецькому праву землеволодіння, але в теорії є лише «субправом землеволодіння» по відношенню до королівського «сверхправу» . Отже, англійське земельне право і в даний час засноване на феодальних середньовічних принципах.

Сімейне право піддалося зміні в кінці XIX століття. У 1893 році закон про власність заміжніх жінок дозволив їм мати таку ж майнової правоздатністю, як і чоловік і рівним з ним правом укладати договір. Закон про шлюб (The Marriage Act) 1823 і1893годов і Закон про подружні справах (The Matrimonial Cases Act) 1857года дещо розширили можливості для розлучення. Але ще на початку XX століття законодавство про розлучення було настільки обмеженим, що була розроблена грунтовна система його обходу шляхом фіктивного порушення подружньої вірності.

Необхідно зазначити, що проблема співвідношення закону та судового прецеденту в Англії своєрідна. Закон може скасувати прецедент, а при колізії закону і прецеденту пріоритет віддається першому. Однак, правозастосовний орган пов'язаний не тільки текстом закону, а й тим тлумаченням, яке було дано йому в попередніх судових рішеннях (прецеденти тлумачення). Тому в Англії замість тексту закону частіше цитується текст судових рішень, в яких він був застосований.

Деякі автори вважають, що в Англії немає писаної конституції, а те, що англійці називають конституцією, насправді комплекс норм законодавчого і судового походження, покликаних обмежити свавілля влади і забезпечують права і свободи особистості. Серед законодавчих актів такого характеру слід згадати «Хабеас корпус акт» (1679), і «Білль про права» (1689), в яких сформульовані окреміпринципові положення, пов'язані з державного права, і до діяльності суду, проголошені права обвинувачуваного в кримінальному процесі.

Звертаючи увагу на організаційну сторону правової системи Великобританії, необхідно зазначити, що характерною її рисою є автономія судової влади від будь-якої іншої. Цим зумовлено відсутність таких органів як прокуратура та відсутність адміністративної юстиції. Існує система судів з суворою ієрархією (про яку згадувалося вище). Усі суди відносяться до загальної юрисдикції.

Законотворчістю займаються вищі суди і парламент. Виконавчі органи влади (уряд, міністерства) не мають права створювати законодавчі акти (винятком є так звані делеговані законодавства).

Перевага судової влади в Англійській правовій системі є як би контрбаланс відносно виконавчої і законодавчої влади. Так як ця гілка влади є незалежною і дотримується принципу верховенства закону. П.Г. Виноградов у своїй роботі «Нариси з теорії права» відзначає, що: «хоча перевага судової влади час від часу порушується скасуванням рішень вищими судами, це робиться з найбільшою обережністю, бо визнається, що важливо не тільки знайти правильне рішення юридичної проблеми, а й дотримуватися одного разу прийнятих рішень, щоб не збивати з пантелику публіку і юристів. Існує вислів, що в області права впевненість більш важлива, ніж справедливість ».

Подібне вислів досить точно характеризує певні аспекти правової системи Великобританії, які стосуються правової культури.Описуючи правосвідомість у британському суспільстві, можна навести часто зустрічається думка, що в Англії, як ні в якому іншому державі, можна робити що завгодно, не піддаючись розпитувань, докорів, не викликаючи пліток і навіть не залучаючи здивованих поглядів.Однак, при будь-якому правопорушенні, шлях від поліцейського до суду і від суду до в'язниці тут куди коротше, ніж де-небудь.

Підводячи підсумок даного розділу, необхідно сказати, що правова система Англії, що носить самобутній характер, в силу особливостей свого становлення і розвитку, є однією з найбільш ефективних правових систем сучасності і продовжує надавати досить відчутний вплив на законодавства країн англо-саксонської правової сім'ї та країн, відносяться до інших правових систем.

Висновок

Підбиваючи підсумок всьому вищесказаному, можна сказати, що ми спробували зрозуміти що ж так система права взагалі. Визначити сутність англо-саксонської системи права, виявити її основні риси й особливості, простежити історію виникнення й етапи розвитку англо-саксонської системи права, виявити її закономірності. Виходячи із цього, можна зробити кілька висновків: по-перше, основним фактором, що визначив формування англо-саксонської системи права є прецедент. Особливий вплив зробило й звичаєве право. Саме ці моменти направили розвиток англосаксонської системи по певному шляху, по якому вона продовжує розвиватися, незважаючи на зростаючу роль статутного права, консолідацію.законодавства. 

По-друге, англосаксонська система права відрізняється особливою побудовою своєї системи, має особливу структуру, що складалася протягом багатьох століть. 

Третю особливість англосаксонської системи права становить особливе відношення до правових інститутів. Іншими словами - правова культура суспільства, обумовлена менталітетом населення країн, що ставляться до англосаксонської системи права. Система загального (англо-американського) права включає право Англiї та iнших країн, якi взяли англійське право за взiрець. В англо американській правовій см'ї слід розрізняти групу англійського права і пов'язаного з ним за своїм походженням права США. 

В групу англйського права входять поряд з Англією Північна Iрландія, Канада, Австралія, Нова Зеландiя, а також колишні колонії Британської iмперiї. Як вiдомо, Англія була найбільшою колоніальною державою, тому англійське «загальне право» одержало роэповсюдження в багатьох країнах світу. 

Другу групу утворює право США, яке маючи своїм джерелом англійське «загальне право», в наш час є майже самостiйне. І яке вiдрзняється від класичної системи загального права, перш за все федеративною будовою загальним змістом. Так у США діє федеративна правова система система окремих штатiв, між якими часто виникають суперечки по питанням правового регулювання ситуація невідома в Англії. Крім того, відмiнності правової системи США проявляються у нормах права і структурi права. Але в цiлому - це загальна система права.

Загальне право було створене суддями, як вирiшували конкретні конфлiктні ситуацiї. В системі загального права, сама норма права менш абстрактна, ніж в романогерманськійй системi. Тут норма права направлена не стільки на створення загального правила поведінки, скільки на визначену ситуацію, в меншiй степені, на майбутнє, на відносно передбачувану ситуацю. Загальне право це така правова система, де головним джерелом є судовий прецендент. З латинi «прецедент», можна перевести, як «попереднiй». Зараз прецендентом називають рiшення суду по конкретній справі, причому обгрунтування даного рішення стає правилом, обов'язковим для всх судiв тої чи ншої більш низької iнстанцiї при розгляді аналогічних справ. Система загального права ставить судовий прецедент на один рiвень із законом, вона майже не знає кодексiв (функціонують окремі закони, які прийняті для конкретних цілей), але придає велике значення судовій практиці.

Список використаної літератури

1.Теория держави і права. Підручник для вузів. 2-е видання.

Під редакцією професора КарельскогоВ.М. М.: изд-во: НОРМА, 2003.

2Алексеев С.С. Теорія права. Доопрацьоване видання. М.: изд-во «БЕК», 1995 рік.

3. Загальна історія держави і права. Під редакцією Батира К.І., М.: «Билина» 1995 рік.

4.Берман Г.Дж. Західна традиція права. М.: МГУ 1994р.

5.Давід Р. Основні правові системи сучасності. М.: 1988р

6.Кросс Руперт. Прецедент в англійському праві. М.: Юрліт, 1985

7. Решетніков Ф.М. Правові системи країн світу. Довідник. М.: Юрліт

1993р.

8.Саідов А.Х. Порівняльне правознавство і юридична географія світу.

М.: Юрліт. 1993

Размещено на Allbest.ru