Джерела права Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Джерела права Європейського союзу

Москаленко О.М.

Спеціальність 12.00.11 - Міжнародне право

Київ - 2006

Вступ

Актуальність теми дослідження. У рамках Європейського Союзу була створена унікальна система регулювання суспільних відносин, яка суттєво відрізняється від класичних систем національного та міжнародного права. Гетерогенність та багаторівнева структура цього інтеграційного об'єднання обумовила гнучкість і різноманітність способів формування правових норм, а також засобів їх вираження та фіксації - тобто джерел права.

Слід підкреслити, що з урахуванням тенденції поступового зростання ролі Європейського Союзу у сучасному світі вивчення права цього інтеграційного об'єднання набуває не лише теоретичного, а й практичного значення. Актуальність теми даного дисертаційного дослідження обумовлена сукупністю різних факторів. Перш за все, це значна потреба у наукових знаннях про право Європейського Союзу як такого, у тому числі й про особливості джерел його права. Ця потреба пов'язана як з прагненням України до вступу в цю міжнародну організацію, так і з необхідністю адаптації існуючого українського законодавства до права Європейського Союзу внаслідок уже підписаних домовленостей.

Після проголошення незалежності України вищі посадові особи нашої держави неодноразово заявляли, що одним із стратегічних зовнішньополітичних завдань нашої держави є вступ до Європейського Союзу. Проте необхідно визнати, що зближення законодавства України з правом Європейського Союзу неможливе без детального вивчення джерел права цієї міжнародної організації. Це стосується установчих договорів, нормативно-правових актів, що приймаються органами Європейського Союзу, загальних принципів права цього інтеграційного об'єднання, судової практики та специфіки договорів, які укладаються Європейським Союзом та Європейськими Співтовариствами з третіми країнами.

Крім того, слід підкреслити автономність права Європейського Союзу, унікальність системи його джерел та значну відмінність джерел права Європейського Союзу від джерел міжнародного публічного права. Незважаючи на міжнародно-правові корені цієї організації, подальший розвиток права Європейського Союзу в особливу, автономну систему наклав відбиток і на джерела права, обумовивши їх специфіку.

Вказані фактори визначають актуальність вибраної теми дисертаційного дослідження, її теоретичне та практичне значення для розробки конкретних дій, направлених на інтеграцію України до Європейського Союзу.

На сьогодні єдиною в Україні спеціальною роботою, присвяченою комплексному дослідженню джерел права Європейського Союзу, є дисертаційне дослідження К.В. Смирнової “Джерела права Європейського Союзу”. Проте по ряду принципових положень ми дотримуємось інших поглядів. Вивченням окремих аспектів права Європейського Союзу в рамках науки міжнародного та міжнародного економічного права займались такі автори, як В.Г. Буткевич, В.О. Василенко, О.Ф. Висоцький, М.М. Гнатовський, В.Н. Денисов, А.І. Дмитрієв, В.І. Євінтов, О.В. Задорожній, С.В. Ісакович, П.Ф. Мартиненко, О.О. Мережко, В.І. Муравйов, Ю.І. Нипорко, В.Ф. Опришко, К.К. Сандровський, Л.Д. Тимченко.

Серед російських вчених слід назвати О.І. Абдуліна, С.В. Бахіна, О.Я. Капустіна, С.Ю. Кашкіна, Б.Н. Топорніна, О.О. Четверікова, Л.М. Ентіна.

Серед зарубіжних науковців, які досліджували проблематику права Європейських Співтовариств та Європейського Союзу, можна передусім назвати К.-Д. Боршарта, В. Кернза, А. Татама, Т.К. Хартлі та інших. При цьому слід відмітити, що проблематика джерел права Європейського Союзу не ставала предметом окремого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано згідно з планами науково-дослідної роботи кафедри конституційного і міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ. Вона відповідає тематиці Пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002-2005 роки, затвердженій наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, та Основним напрямкам наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки, затвердженим вченою радою університету 23 березня 2001 р.

Об'єктом дисертаційного дослідження є сучасні регіональні міжнародні відносини, врегульовані правом Європейського Союзу.

Предметом дослідження виступають джерела права Європейського Союзу, а також процеси, пов'язані з розвитком права цього інтеграційного об'єднання.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є з'ясування змісту джерел права Європейського Союзу, їх комплексне дослідження та виявлення особливостей, що властиві джерелам права цього регіонального об'єднання та відрізняють їх від джерел міжнародного права.

Відповідно до мети дослідження у дисертації зосереджено увагу на виконанні таких основних завдань:

сформувати сукупність критеріїв, що дадуть змогу виділити джерела права Європейського Союзу;

визначити систему джерел права Європейського Союзу та встановити механізми взаємодії усередині цієї системи;

проаналізувати окремі види джерел права Європейського Союзу;

визначити специфічні риси, які притаманні джерелам права Європейського Союзу та відрізняють їх від джерел міжнародного права;

визначити тенденції розвитку системи джерел права Європейського Союзу.

Методологія і методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають діалектичний метод та метод системного аналізу суспільних відносин, які виникають у зв'язку з інтеграційними процесами в рамках Європейського Союзу. У процесі проведення дослідження також використовувались загальнонаукові та спеціальні методи пізнання:

- формально-юридичний метод - для проведення аналізу юридичного змісту правових явищ, формування сукупності критеріїв, яка дозволяє виділити серед них джерела права;

- порівняльно-правовий метод - для здійснення аналізу джерел права Європейського Союзу з урахуванням загальнотеоретичних підходів до розуміння цього явища та специфіки міжнародного права;

- системно-структурний метод - у процесі виявлення специфічних особливостей, притаманних джерелам права Європейського Союзу;

- історико-правовий - для виявлення закономірностей історичного розвитку системи джерел права Європейського Союзу та визначення у цьому процесі домінуючих тенденцій.

Використовувались також логічний та інші спеціальні методи наукового дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана робота присвячена одній з малодосліджених в українській науці міжнародного права проблемі - джерелам права Європейського Союзу. У дисертаційній роботі порівняльно-правовий аналіз джерел права Європейського Союзу проводився з урахуванням загальнотеоретичних досліджень, присвячених джерелам права як таким, специфіки джерел міжнародного права та унікальності інтеграційного права самого Європейського Союзу. Джерела права Європейського Союзу розглядаються дисертантом як багаторівнева система, побудована на ієрархічних принципах.

Наукова новизна одержаних результатів проявляється в таких основних положеннях дисертації, які виносяться на захист:

визначено, що система джерел права Європейського Союзу будується на ієрархічних принципах та складається з чотирьох рівнів; саме наявність внутрішньої ієрархії є специфічною рисою даної системи у порівнянні з міжнародним правом, де така ієрархія відсутня;

встановлено, що джерелами права Європейського Союзу є: міжнародний договір; міжнародно-правовий звичай, сформований у процесі європейської інтеграції; регламенти та директиви як акти органів Європейського Союзу, прийняті в рамках Європейських Співтовариств; загальні принципи права Європейського Союзу; прецедентне право Суду Європейських Співтовариств;

доведено, що міжнародний договір та міжнародно-правовий звичай, сформований у процесі європейської інтеграції, як джерела права Європейського Союзу мають ряд специфічних особливостей, що відрізняють їх від міжнародного договору та звичаю як джерел міжнародного публічного права;

регламенти та директиви, що приймаються в рамках Європейського Співтовариства, є унікальними в світовій практиці джерелами права, які виражають наднаціональний характер даної міжнародної організації;

визначено загальні принципи права Європейського Союзу як особливу групу принципів, що відрізняється від загальних принципів права та основних принципів сучасного міжнародного права;

обґрунтовано тезу про те, що прецедентне право Суду Європейських Співтовариств, на відміну від рішень міжнародних судових органів, виступає джерелом права внаслідок особливостей самого права Європейського Союзу та особливого місця, яке Суд займає в системі його органів;

встановлено, що основними тенденціями розвитку джерел права Європейського Союзу на сучасному етапі розвитку є: посилення ролі писаного права; підвищення рівня формалізації та уніфікації; прагнення зменшити роль судових органів у правотворчій діяльності та наблизити систему джерел права до внутрішньодержавної моделі.

Практичне значення одержаних результатів є багатоплановим і реалізується у найбільш значимих формах:

у практичному плані положення дисертації можуть використовуватись для визначення напрямків правової політики України у зв'язку з адаптацією національного законодавства до права Європейського Союзу;

у законодавчій діяльності - під час розробки нормативно-правових актів, направлених на реалізацію конкретних положень існуючих договорів між Україною та Європейськими Співтовариствами (Європейським Союзом) та їх державами-членами;

у науково-методичному плані дисертація може використовуватись у навчальних дисциплінах “Право Європейського Союзу”, “Міжнародне публічне право”, “Правові системи сучасності”, а також при подальших наукових дослідженнях.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційні положення та висновки обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного і міжнародного права Харківського національного університету внутрішніх справ.

Положення дисертації доповідалися на таких конференціях: Всеукраїнська наукова конференція “Другі юридичні читання” (м. Київ, 18 травня 2005 р.); “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених” (м. Харків, 25 травня 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені в шести наукових публікаціях, з них чотири - у наукових фахових виданнях.

Структура дисертації. Структура дисертації визначається її предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, які містять у собі 13 підрозділів, висновку та списку використаних джерел -106 найменувань. Загальний обсяг дослідження складає 171 сторінку, з яких основний текст - 163 сторінки.

1. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються його мета й завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, окреслюється зв'язок теми дослідження з програмами, планами науково-дослідних робіт, розкривається наукова новизна отриманих результатів, вказується їх теоретичне і практичне значення, викладаються дані про апробацію, публікації, структуру та обсяг дисертаційного дослідження.

Перший розділ - "Джерела права (теоретичні аспекти)" - присвячено аналізу поняття “джерело права” як загальнотеоретичної категорії та специфіці джерел міжнародного публічного права.

У першому підрозділі першого розділу розглядаються різні погляди на поняття “джерело права”, аналізується проблематика, пов'язана з багатозначністю цього терміна та його розділення на кілька складових:

джерела права в матеріальному сенсі - матеріальні суспільні відносини, які обумовлюють зміст норм права, форми власності тощо;

джерела права в ідеологічному сенсі - різні правові вчення, доктрини, правосвідомість і т.д.;

джерела права як джерела пізнання - все те, що містить у собі дані, які дозволяють пізнати характер та зміст права різних держав у різні періоди їх історії;

історичні джерела права - історичні пам'ятки, які колись мали значення діючого права;

джерела права в юридичному формальному сенсі.

У контексті проблематики, пов'язаної з поняттям “джерело права”, автором аналізуються доктринальні погляди С.С. Алексєєва, Г.І. Муромцева, О.Ф. Скакун, М.М. Марченка, С.Л. Зівса та інших дослідників. Дисертантом проводиться аналіз існуючих точок зору фахівців із загальної теорії держави та права щодо ролі держави в процесі формування джерел права у формально-юридичному сенсі, визначення цього поняття та його складових частин.

На підставі проведеного аналізу дисертант пропонує ряд критеріїв, сукупність яких дає змогу виділити джерело права серед інших правових явищ.

Цими критеріями, на думку дисертанта, є:

наявність у джерелі норм права;

загальнообов'язковість джерела;

офіційно-документарна форма;

визнання державою за тією чи іншою формою вираження права статусу “джерело права”.

Другий підрозділ першого розділу присвячений специфіці джерел міжнародного права. Ця специфіка обумовлена тим, що міжнародне право відрізняється від права національного за предметом регулювання, способом створення правових норм, суб'єктами права та способом забезпечення виконання норм. Відповідно критерії загальної обов'язковості та визнання державою статусу “джерело права” замінюються вимогою персоніфіковано обов'язкової нормативності джерела. Суть цього явища полягає у тому, що приписи міжнародно-правових норм розповсюджують свою дію лише на тих суб'єктів, які брали участь у створенні та (або) дали свою згоду на обов'язковість для них цих норм.

Слід підкреслити нашу незгоду з поділом джерел міжнародного права на основні, допоміжні, додаткові тощо. Ми вважаємо, що такий поділ не узгоджується з самим поняттям джерела права. Документ чи інша форма фіксації міжнародно-правових норм або відповідає вимогам, що пред'являються до джерела права та відповідно такими є, або ні. В останньому випадку можна говорити лише про додаткові засоби, які можуть використовуватися для розуміння та/або тлумачення тих чи інших норм, але не більше. Джерелами міжнародного права ми вважаємо міжнародний договір, міжнародно-правовий звичай, загальні принципи права та принципи сучасного міжнародного права.

До особливостей міжнародного договору слід віднести специфіку, пов'язану з можливістю укладання договорів, розрахованих на одноразове застосування. Більшість дослідників підкреслює той факт, що у даному випадку мова йде про загальні та індивідуальні норми. У літературі також вказується на недопустимість поділу договорів на нормоустановлюючі та договори-правочини.

Міжнародно-правовий звичай відрізняється від договірних норм перш за все значним розривом у часі між виробленням певного правила поведінки та визнанням за ним сили міжнародно-правової норми. Крім того, до особливостей звичаю слід віднести менший ступінь формальної визначеності та узгодженості позицій держав, важливість практики у процесі формування звичаю та складність проведення різниці між правотворчою процедурою та нормативним результатом.

Специфічною є й офіційно-документарна форма звичаю, яка, на нашу думку, включає в себе всю сукупність документально зафіксованих дій держави, односторонніх та багатосторонніх актів, заяв і т.д., які відносяться до конкретного звичаю.

До джерел міжнародного права ми відносимо і дві групи принципів, які нерідко в літературі об'єднуються під назвою “загальні принципи права”. Вважаємо, що між загальними принципами права і основними принципами сучасного міжнародного права слід проводити різницю, оскільки ці групи принципів мають різну природу і різні засоби закріплення. Основні принципи сучасного міжнародного права мають договірну основу та закріплені у ст. 2 Статуту ООН. Загальні ж принципи права відображають загальні правові начала, які характерні для більшості національних правових систем. Ці принципи отримали подвійне закріплення: в національних правових системах - у формах, характерних для тієї чи іншої конкретної системи, та в міжнародному праві - здебільшого у формі рішень міжнародних судових органів. При цьому обидві групи принципів відповідають запропонованим нами критеріям для визначення джерела права і такими є.

Другий розділ - “Джерела права Європейського Союзу” - присвячено аналізу як системи джерел права Європейського Союзу, так і окремих їх видів.

Перший підрозділ другого розділу присвячений аналізу системи джерел права Європейського Союзу та принципам, на яких ця система будується.

Слід вказати, що спрощений поділ джерел права Європейського Союзу на первинні та вторинні стає дедалі все менш ефективним, оскільки він не може вмістити в собі всю різноманітність численних та різнопланових джерел права, перш за все Європейських Співтовариств. Це стосується передусім загальних принципів права Європейського Союзу, прецедентів Суду Європейських Співтовариств, міжнародних зобов'язань як Європейських Співтовариств, так і Європейського Союзу та додаткових конвенцій, які укладаються державами-членами для реалізації завдань установчих договорів.

Відзначаючи існування в науці різних класифікацій джерел права Європейського Союзу, дисертант пропонує зосередитися на класифікації джерел відповідно до їх місця в ієрархії. Необхідно підкреслити, що система джерел права як Європейських Співтовариств, так і Європейського Союзу побудована на ієрархічних принципах. Суть ієрархії джерел права Європейського Союзу полягає в тому, що правові норми, закріплені в джерелах, які знаходяться на більш низьких щаблях, не можуть суперечити тим, які закріплені в джерелах, розташованих в ієрархії вище.

Дисертант виділяє чотири ієрархічних рівні. До першого відносяться установчі договори, низка найбільш важливих рішень Ради, які, як правило, відносять в літературі до первинного права, та загальні принципи права Європейського Союзу. До другого - міжнародно-правові зобов'язання Європейських Співтовариств та Союзу, які випливають з усіх джерел міжнародного права. Третій рівень складають прецеденти Суду Європейських Співтовариств. До четвертого рівня дисертант відносить нормативно-правові акти, що приймаються органами Європейського Союзу в рамках Європейських Співтовариств, закриті конвенції між державами-членами, які укладаються в рамках Європейських Співтовариств з метою реалізації положень установчих договорів, а також звичаї, сформовані в процесі європейської інтеграції, здійснюваної в рамках Європейських Співтовариств та Європейського Союзу.

Другий підрозділ другого розділу присвячений особливостям міжнародного договору як джерела права Європейського Союзу. Дисертант підкреслює особливе місце міжнародного договору в системі права Європейського Союзу перш за все тому, що сам Союз, як і Європейські Співтовариства, був заснований міжнародними договорами. У залежності від предмета договору, цілей укладання, суб'єктного складу сторін, підсудності Суду ЄС та наслідками для країн, що приєднуються до Європейського Союзу, автором виділяються кілька груп договорів. Зокрема мова йде про установчі договори, договори про приєднання, угоди, що укладаються державами-членами між собою в рамках Європейських Співтовариств та Європейського Союзу в рамках другої та третьої опори, а також угоди, що укладаються з державами, що не є членами Європейського Союзу, та міжнародними організаціями. Крім наявності “вертикальної” ієрархії між договорами, які не відрізняються між собою з точки зору міжнародного права, до особливостей міжнародного договору як джерела права Європейського Союзу слід віднести передачу Співтовариствам права одноосібно укладати обов'язкові для держав-членів договори з третіми країнами, обмеження, які накладає на держави-члени ст. 10 Договору про Європейське Співтовариство, та специфічну форму реалізації повноважень Європейського Союзу укладати міжнародні договори.

У третьому підрозділі другого розділу аналізується Угода про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною, яка була укладена 14 червня 1994 р. Ця угода відноситься до групи так званих “змішаних” договорів, які укладаються Європейськими Співтовариствами сумісно з державами-членами. За своєю структурою Угода складається з десяти частин, двох протоколів та низки доповнень. Стосовно змісту Угоди слід зазначити, що цей міжнародно-правовий документ містить як політичні норми та принципи (частини I та II), так і конкретні нормативно-правові приписи, які чітко регламентують окремі сфери взаємовідносин сторін (частини III-IX).

Четвертий підрозділ другого розділу присвячений місцю міжнародного звичаю, сформованого в процесі Європейської інтеграції, у системі джерел права Європейського Союзу. Дисертант доходить висновку, що вказаний звичай має обмежене застосування в праві Європейського Союзу та займає один з нижчих ступенів в ієрархії джерел цього інтеграційного об'єднання. Основну причину обмеженого застосування звичаю в праві Європейського Союзу дисертант вбачає у невідповідності специфіки цього джерела права вимогам, які висуваються особливим правопорядком Європейського Союзу.

У п'ятому підрозділі другого розділу розглядаються акти, які приймаються органами Європейського Союзу. Дисертант вказує на серйозні відмінності актів, прийнятих в рамках Співтовариств, та актів, прийнятих в рамках другої та третьої опор Європейського Союзу. Найбільш значимі відмінності між цими актами проходять:

за суб'єктним складом, на який поширюється дія актів;

за зв'язком з національним правом держав-членів;

за підсудністю Суду ЄС.

На відміну від К.В. Смирнової, автор доходить висновку, що акти, прийняті в рамках другої та третьої опор, не є джерелами права взагалі, оскільки вони представляють собою рішення міжнародної організації. А рішення міжнародних організацій, в свою чергу, не можуть бути джерелами права внаслідок відсутності в них правових норм.

Дисертант також доходить висновку, що не всі акти, які приймаються в рамках Європейських Співтовариств, можуть бути віднесені до джерел права Європейського Союзу. До останніх можуть бути віднесені лише нормативно-правові акти, якими із стандартних актів, передбачених ст. 249 Договору про Європейське Співтовариство, є регламенти та директиви. Рішення не можуть бути віднесені до джерел права, оскільки вони є актами правозастосування та їм не властива нормативність. Рекомендації та висновки також не відносяться до джерел права, оскільки вони не містять правових норм.

У шостому підрозділі другого розділу аналізується специфіка прецедентного права Суду Європейських Співтовариств. Рамковий характер установчих договорів, фрагментарність писаного права та заявлена автономність права Співтовариств стали причиною наявності значної кількості прогалин у праві, перш за все Європейських Співтовариств. Діяльність Суду Європейських Співтовариств стала надзвичайно впливовим механізмом для заповнення цих правових прогалин. Суд ЄС займає особливе місце в системі органів Європейського Союзу внаслідок повноважень щодо тлумачення установчих договорів та визнання абсолютної юрисдикції Суду з питань права Європейських Співтовариств як з боку інституцій ЄС, так і держав-членів. З огляду на вказані причини дисертант вважає прецеденти Суду Європейських Співтовариств джерелом права Європейського Союзу

Незважаючи на істотну подібність до прецедентного права країн загальної системи права, прецедентам Суду ЄС притаманна низка унікальних особливостей. Серед головних специфічних рис діяльності Суду ЄС та прецедентного права ЄС дисертант виділяє:

використання Судом принципів та процедур континентального права;

наявність двох стадій формування рішення по справі - індуктивній та дедуктивній;

формулювання або тлумачення Судом принципів права;

орієнтація при прийнятті рішення на політичні цілі;

обов'язковість рішень Суду ЄС для національних судів, які не відносяться до правової системи ні Європейських Співтовариств, ні Європейського Союзу;

небажання самого Суду визнавати свої рішення прецедентами.

Сьомий підрозділ другого розділу присвячено загальним принципам права Європейського Союзу. Дисертант погоджується з висловленою в літературі думкою про те, що у праві Європейського Союзу існують як спеціальні принципи, які регулюють окремі галузі та інститути, так і загальні, дія яких поширюється на всю систему права Європейського Союзу. Проте джерелами права Європейського Союзу можуть виступати лише загальні принципи.

Дисертантом виділяються дві групи загальних принципів права Європейського Союзу:

принципи, які лягли в основу правової системи Європейського Союзу;

принципи взаємодії права Європейського Союзу (Європейських Співтовариств) з суміжними правовими системами - міжнародним правом та національним правом держав-членів.

У восьмому підрозділі другого розділу аналізується взаємозв'язок принципів міжнародного права з правом Європейського Союзу. Дисертант дотримується думки, що загальні принципи права Європейського Союзу є окремою групою принципів, відмінних як від загальних принципів права, так і від основних принципів сучасного міжнародного права. Ми не згодні з думкою про те, що основні принципи міжнародного права виступають матеріальним джерелом права Європейського Союзу. На нашу думку, основні принципи міжнародного права, не будучи безпосередньо джерелами права Європейського Союзу, продовжують впливати на право цього інтеграційного об'єднання. Цей вплив обумовлений низкою факторів. У першу чергу - це міжнародно-правові корені Європейських Співтовариств та статус Європейського Союзу як міжнародної організації. Другою підставою є той факт, що всі міжнародно-правові відносини Європейських Співтовариств виходять за межі власної автономної системи права та регулюються правом міжнародним, у тому числі і принципами міжнародного права.

Дев'ятий підрозділ другого розділу присвячено аналізу тенденцій розвитку системи джерел права Європейського Союзу на основі Договору про запровадження Конституції для Європи.

Висновки

право міжнародний європейський

У результаті дисертаційного дослідження автором сформульовано такі основні висновки.

Проблематика, пов'язана із джерелами права як категорією загальної теорії права, залишається не до кінця дослідженою. Складнощі з визначенням джерел права не в останню чергу пов'язані з відсутністю чітких критеріїв, сукупність яких надала б можливість визначити джерела права. Пропонована в дисертації сукупність критеріїв, на думку автора, є достатньою для однозначного і чіткого виділення джерела права.

Указані критерії є своєрідною відправною точкою дослідження. Залежно від особливостей конкретної системи права вони можуть видозмінюватися з урахуванням специфіки правової системи, що аналізується.

Виходячи з відмінностей міжнародного права від права національного за низкою важливих чинників, а також приймаючи до уваги те, що в міжнародному праві держава не лише бере участь у формуванні міжнародно-правових норм, але є також суб'єктом права, вимоги загальнообов'язковості і визнання державою статусу “джерело права” зливаються в один критерій, який в літературі отримав назву “персоніфіковано обов'язкова нормативність”.

При наявності чітких критеріїв визначення джерела права слід відмовитися від необґрунтованого поділу джерел права (у тому числі й права міжнародного) на основні, допоміжні, додаткові тощо. Такий поділ є наслідком невпевненості щодо того, чи потрібно відносити те чи інше правове явище до джерел права.

Слід визнати, що не існує остаточного переліку джерел міжнародного права. Суб'єкти на свій розсуд можуть не лише формувати міжнародно-правові норми, але й упроваджувати форму існування цих норм, тобто джерела міжнародного права.

Джерелами міжнародного права ми вважаємо:

-міжнародний договір;

-міжнародно-правовий звичай;

-загальні принципи права;

-основні принципи сучасного міжнародного права.

Необхідно зазначити, що кожне з вказаних джерел міжнародного права володіє низкою специфічних рис, властивих саме цьому джерелу. Однак усі вони відповідають запропонованим нами критеріям.

Право Європейського Союзу є автономною системою права, відмінною як від міжнародного, так і від національного права, перш за все через наявність у своєму складі специфічного права Європейських Співтовариств.

Незважаючи на те, що право цієї міжнародної організації сягає коренями в міжнародне право, у процесі подальшого розвитку право Європейського Союзу набуло автономного характеру і має низку відмінностей від права міжнародного.

Через ці відмінності видозмінюються і критерії, що використовуються для виокремлення джерела права Європейського Союзу.

Слід підкреслити, що обов'язковою умовою віднесення до джерел права Європейського Союзу є наявність норм саме інтеграційного права Європейського Союзу. Крім того, право Європейського Союзу допускає можливість існування джерел права, обов'язкових лише для окремих категорій суб'єктів. Із цим фактом пов'язані особливості критерію обов'язковості.

Важливою особливістю джерел права Європейського Союзу є й те, що існування того чи іншого типу джерел права повинно ґрунтуватись на міжнародному праві або установчих договорах.

Джерелами права Європейського Союзу ми вважаємо:

·міжнародний договір;

·міжнародно-правовий звичай, сформований у процесі європейської інтеграції;

·регламенти і директиви як акти органів Європейського Союзу, що приймаються в рамках Європейських Співтовариств;

·загальні принципи права Європейського Союзу;

·прецедентне право Суду Європейських Співтовариств.

Система джерел права Європейського Союзу складається із сукупності джерел права Європейських Співтовариств та джерел, сформованих у рамках двох інших опор Європейського Союзу. Слід підкреслити, що однією із головних особливостей системи джерел права Європейського Союзу є наявність достатньо жорсткої внутрішньої ієрархії.

Саме наявність внутрішньої ієрархії є відмітною особливістю даної системи у порівнянні з міжнародним правом, в якому ієрархія джерел права відсутня.

У системі джерел права Європейського Союзу дисертант виділяє чотири ієрархічні рівні.

Необхідно підкреслити, що в рамках Європейського Союзу більшість джерел права мають унікальні особливості, які відрізняють їх від джерел міжнародного публічного права. Це особливо помітно на прикладі договору і звичаю.

Регламенти та директиви є унікальними у світовій практиці джерелами права, що виражають наднаціональність права Європейських Співтовариств, які входять до складу Європейського Союзу.

На відміну від рішень міжнародних організацій, ці нормативно-правові акти є джерелами права перш за все тому, що внаслідок особливостей права Європейських Співтовариств вони містять норми права цього інтеграційного об'єднання, які мають усі необхідні якості: регулятивність, нормативність і обов'язковість.

Слід зауважити, що загальні принципи права Європейського Союзу являють собою особливу групу принципів, що відрізняється від загальних принципів права та основних принципів сучасного міжнародного права.

Ця відмінність полягає у тому, що ці принципи складають основу правопорядку Європейського Союзу. При цьому очевидним є той факт, що не всі загальні принципи права чи основні принципи сучасного міжнародного права відповідають правопорядку Європейського Союзу. Деякі принципи можуть водночас входити у дві чи у всі три із вказаних груп принципів, але це ні в якому разі не впливає на виділення загальних принципів права Європейського Союзу в окрему групу принципів, відмінних від двох інших згаданих груп.

Прецедентне право Суду Європейських Співтовариств, на відміну від рішень міжнародних судових органів, виступає джерелом права Європейського Союзу внаслідок особливого місця в системі органів даного інтеграційного об'єднання, перш за все на ранніх етапах його розвитку. Рамочний характер установчих договорів і широкі повноваження, отримані Судом Європейських Співтовариств, стали основою для судової правотворчої діяльності. Багато норм і принципів, що складають основу сучасного правопорядку Європейських Співтовариств, були сформульовані Судом ЄС і знайшли відображення в його рішеннях.

З урахуваннях проекту Договору про запровадження Конституції для Європи слід визнати, що основними тенденціями розвитку системи джерел права Європейського Союзу є:

·посилення ролі писаного права;

·підвищення рівня формалізації та уніфікації;

·прагнення зменшити роль судових органів у правотворчій діяльності;

·намагання наблизитися до внутрішньодержавної моделі.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Москаленко О.М. Критерії визначення джерел міжнародного права // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2005. - Вип. 30. - С. 176 - 182.

2. Москаленко О.М. Рішення міжнародних організацій як джерело міжнародного права: за і проти // Науковий вісник Національної академії державної податкової служби (економіка, право). - 2005. - № 1 (28). - С. 170 - 175.

3. Москаленко О.М. Міжнародний договір як джерело права Європейського Союзу // Актуальні проблеми державного управління. - 2005. - № 2 (24). - С. 194 - 201.

4. Москаленко О.М. Специфіка прецедентного права Суду Європейського співтовариства // Актуальні проблеми державного управління. - 2005. - № 3 (26). - С. 179 - 186.

5. Москаленко О.М. Міжнародний договір як джерело права Європейського Союзу // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених: Матеріали науково-практичної конференції. - Харків: Видавництво Національного університету внутрішніх справ, 2005. - Випуск 10. С. 90-93.

6. Москаленко О.М. Рішення міжнародних організацій як джерело міжнародного права: за і проти // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005. - К.: НПУ ім. М.П. Драгоманова. - 2005. - С. 649-651.

Размещено на Allbest.ru

...