Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Дана курсова робота являє собою, на мій власний погляд, цілий комплекс наукових думок, досліджень різних теорій, думок практиків, оскільки законність та правопорядок - основна запорука існування правового громадянського суспільства.

Успішне здійснення державним апаратом прогресивної державної політики, забезпечення збільшення соціально-економічного розвитку, підйому трудової і суспільно-політичної активності населення в сучасних умовах - неможлива без усестороннього зміцнення законності і правопорядку, охорони законних прав та інтересів громадян.

Ця вимога в повній мірі відноситься до органів внутрішніх справ, їх службам та підрозділам, діяльність яких безпосередньо зачіпляє права та інтереси громадян та інших суб'єктів суспільних відносин. Випадки порушення їх, співробітниками, призводять до підриву авторитету органів внутрішніх справ, чим суттєво ускладнюючи успішне вирішення ними завдань боротьби зі злочинністю та охорони правопорядку. Тому забезпечення високого рівня законності в повсякденній діяльності кожної служби, відділу, органу, внутрішніх справ є однією з головних завдань усіх працівників.

Особливу актуальність це питання набуває в умовах оперативно-розшукової діяльності. Вона займає важливе місце серед державно-правових форм діяльності органів внутрішніх справ по боротьбі зі злочинністю. Разом з тим по своїй сутності вона така, що здійснюється з використанням спеціальних, переважно негласних сил, засобів, та методів, примусових та попереджувальних дій, що майже завжди зачіпляють правовий статус громадян та інших суб'єктів, по відношенню до яких ці міри застосовуються. До того, ж оперативно-розшукова діяльність по різним причинам в тій чи іншій мірі зачіпляє значну кількість громадян, які проти своєї волі, чи випадково (сумісне проживання, дружні відносини по роботі) можуть бути зв'язані з особами, які вчинили злочин. Тому порушення законності чи службової дисципліни в роботі оперативних апаратів може призвести до небажаних наслідків, що може вплинути на нормальне функціонування суспільства.

Основна вимога законності -- це найсуворіше виконання законів та інших, заснованих на законах, нормативних та індивідуальних актів. Законність є серцевина, основа дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності.

В зв'язку з цим необхідно особливо підкреслити, що саме поняття законності в оперативно-розшуковій діяльності не може відрізнятися від його загального визначення, розробленого в теорії права.

Поняття законності, ознаки гарантії

Законність -- це комплексне (принцип, метод, режим) соціально-правове явище, що характеризує організацію і функціонування суспільства і держави на правових засадах.

Термін «законність» є похідним від терміна «закон» і, будучи комплексним поняттям, охоплює всі сторони життя права -- від його ролі в створенні закону до реалізації його норм в юридичній практиці. Законність відображає правовий характер організації суспільно-політичного життя, органічний зв'язок права і влади, права і держави, права і суспільства. Вимога законності рівною мірою стосується вищих органів державної влади, інших державних органів, які ухвалюють у межах своєї компетенції підзаконні акти (сфера правотворчості), безпосередніх виконавців законів -- посадових осіб, а також громадських організацій, комерційних корпорацій, громадян (сфера правореалізації).

Законність характеризується поєднанням двох ознак.

v зовнішньої (формальної) -- обов'язком виконувати розпорядження законів і підзаконних правових актів державними органами, посадовими особами, громадянами і різними об'єднаннями:

v внутрішньої (сутнісної) -- наявністю науково обґрунтованих і відповідних праву законів; якістю законів.

Важливо не тільки додержуватися законів, а й створювати справедливі, тобто правові, закони. Правові закони повинні бути нормативним підґрунтям законності. Законність є не самоціллю. не виконанням заради виконання, її призначення -- додержання законів в ім'я торжества свободи, справедливості. Законність -- явище прогресивне і покликане сприяти суспільному прогресу. В історії було чимало випадків, коли громадяни додержувалися законів, а законність порушувалася, коли «суворе додержання» у дійсності означало «суворе порушення» (наприклад, масові репресії за часів культу особи Сталіна в СРСР). У таких випадках закон не відповідав праву, потребам суспільного прогресу. Щоб у державі була «правозаконність», чинні закони, насамперед Конституція, повинні адекватно відображати правові принципи, загальнолюдські цінності. У сфері правотворчості це виражається в забезпеченні видання закону, який відповідає праву Конституції [1].

Законність -- явище багатоаспектне і може виступати як принцип. метод, режим. Законність є принципом діяльності державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій, посадових осіб, громадян. Принцип законності притаманний лише демократичним державам, оскільки він є антиподом сваволі і беззаконня, припускає пов'язаність всіх органів держави правовими нормами, дії в їх рамках і в ім'я їх реалізації. Разом з тим з боку діяльності держави законність виступає як певний метод державного управління суспільством, тобто воно здійснюється виключно правовими засобами. Як метод державного управління суспільством законність означає, що:

1) органи держави і посадові особи при здійсненні своєї діяльності, розробляючи і приймаючи рішення, спираються на принципи і вимоги законності;

2) при організації реалізації прийнятих рішень вони не виходять за межі своєї компетенції;

3) при здійсненні контролю і нагляду за законністю дій учасників суспільних відносин вони додержуються правових процедур, використовують правові засоби і способи.

Метод законності є основою для застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо. Він припускає високий рівень правової культури й одночасно є засобом підвищення рівня загальної та правової культури.

Законність є й режим реально діючого права, стан (атмосфера) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам, які, у свою чергу, покликані відображати принципи свободи і справедливості, закладені в праві.

Режим законності -- неодмінний елемент демократії, тому що без законності демократія може перетворитися на охлократію -- владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути ввергнуте в анархію і хаос, коли особа стає уразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.

Без законності немає демократії, без демократії неможливо забезпечити законність. Законність і демократія -- фактори побудови правової держави [8]

Що таке законність -- принцип, метод чи режим?

І принцип, і метод, і режим. Усе залежить від кута зору. Однак без принципу законності як певних засад, начала діяльності державних органів, державних і громадських організацій, посадових осіб, громадян, без законності як методу державного управління суспільством не відбудеться режим законності. У широкому розумінні законність -- це режим суспільно-політичного життя, створюваний:

-- державою, яка встановлює порядок видання (зміни, скасування) законів і підзаконних нормативно-правових актів, забезпечує їх відповідність потребам суспільного поступу [9];

-- всіма суб'єктами права (державними органами, посадовими особами, громадськими організаціями, комерційними організаціями, громадянами) у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення ними розпоряджень законів і підзаконних актів.

При режимі законності створюється правова атмосфера, де панують ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності; особа захищена від сваволі влади, суспільство -- від анархії, хаосу, безладдя і насильства.

Принципи законності -- це відправні засади, незаперечні засадні вимоги, які лежать в основі формування норм права і ставляться до поведінки учасників правових відносин. Принципи законності розкривають її сутність як режиму суспільно-політичного життя в демократичній правовій державі.

Принципами законності є такі:

1. Верховенство закону щодо всіх правових актів. Цей принцип припускає виключність закону, тобто підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і застосовних) відповідно до їх субординації. Конституція країни має вищу юридичну силу. Всі закони повинні відповідати Конституції, підзаконні нормативні акти -- законам, причому підзаконні акти приймаються і діють лише тоді, коли певні суспільні відносини не врегульовані законом. Правозастосовні акти мають бути піднормативними, тобто відповідати нормативно-правовим актам -- законам і підзаконним актам [1].

2. Загальність законності означає, що в суспільстві всі державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадові особи, громадяни перебувають під дією закону. Не може бути винятку ні для фізичної, ні для юридичної особи, на яку б не поширювалися вимоги законності.

3. Єдність розуміння і застосування законів на всій території їх дії. Закони є єдиними для всієї держави, всіх її регіонів. Вони висувають однакові вимоги до всіх суб'єктів, які перебувають в сфері їх часової та просторової дії. Єдине розуміння сутності і конкретного змісту законів забезпечує законність правозастосовної діяльності, однаковість застосування юридичних норм до всіх суб'єктів права. Єдність законів не виключає, а навпаки, припускає багатоманітність у правотворчості і правозастосуванні. Кожний орган держави, громадська або комерційна організація конкретизують і застосовують закони з урахуванням свого функціонального призначення і місцевих особливостей. Однак конкретизація і застосування відбуваються в рамках закону і відповідно до нього.

4. Недопустимість протиставлення законності і доцільності. Не можна відкидати закон, не виконувати його, керуючись міркуваннями життєвої доцільності (місцевої, індивідуальної та ін.), тому що такі міркування враховуються в законі. Правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю. Доцільність закону означає необхідність вибору суворо в рамках закону найоптимальніших (таких, що відповідають цілям і завданням суспільства) варіантів здійснення правотворчої діяльності і діяльності з реалізації права. Наприклад, при визначенні кримінального покарання суддя, керуючись законом, призначає той захід покарання, який є найдоцільнішим в даному разі, з урахуванням тяжкості злочину, особи злочинця. У кожному окремому випадку закон має додержуватися, однак у рамках закону може прийматися той захід, що є найдоцільнішим у кожному конкретному випадку.

Необхідність точного і неухильного виконання правових розпоряджень незалежно від суб'єктивного ставлення до них окремих осіб обумовлена презумпцією доцільності чинного закону [8].

5. Невідворотність відповідальності за правопорушення означає своєчасне розкриття будь-якого протиправного діяння. Правоохоронні органи покликані як запобігати правопорушенням, так і вести ефективну боротьбу з ними. У цьому полягає реальність законності -- досягнення фактичного виконання правових розпоряджень у всіх видах діяльності і невідворотності відповідальності за будь-яке їх порушення.

6. Обумовленість законності режимом демократії, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: спеціально-дозвільного -- поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»); загально-дозвільного -- поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, крім прямо забороненого законом»); а також додержання рівності всіх перед законом і судом. Ось чому, крім юридичної рівності, важливою є наявність незалежного судового правосуддя, яке ґрунтується на верховенстві закону і додержанні принципу поділу влади. Цими вимогами законність проявляє себе як елемент (ознака) демократичного режиму.

Гарантії законності -- це умови суспільного життя і заходи, що вживаються державою для забезпечення режиму законності і стабільного правопорядку.

Гарантії законності можна поділити на:

-- загально-соціальні;

-- спеціально-соціальні

-- юридичні та організаційні.

Загально-соціальні гарантії законності:

1) економічні -- ступінь економічного розвитку суспільства, ритмічності роботи господарського механізму країни, росту продуктивності праці і обсягу виробництва; різноманіття і рівність усіх форм власності, рівність економічних можливостей суб'єктів суспільних відносин. Наявність економічної незалежності суб'єктів права створює об'єктивні умови для їх зацікавленості в законності [10];

2) політичні -- ступінь демократизму конституційного ладу, тобто наявності розвинутої системи народовладдя, демократичних форм і інститутів його здійснення; політичного плюралізму, який дозволяє особі вільно самовизначатися, об'єднуватися в організації за різними інтересами; додержання принципу поділу влади.

3) ідеологічні -- ступінь розвитку правосвідомості, комплексу моральних і правових уявлень про необхідність законослухняної поведінки, недопустимості вчинення аморальних проступків, які одночасне є протиправними; ідеологічний плюралізм, не нав'язування державою ідеології, а турбота про правове навчання, виховання, правову культуру. Істотне значення має широка поінформованість населення, свобода преси, думок, що дозволяє вести публічну боротьбу з правопорушеннями в будь-якій сфері державного і суспільного життя.

Економічні, політичні, ідеологічні гарантії законності -- це реальна матеріальна основа для нормального функціонування громадянського суспільства.

Спеціально-соціальні гарантії законності можна поділити на дві груп:

ь юридичні -- передбачена законом система спеціальних засобів, за допомогою яких забезпечується створення якісних законів, їх додержання і виконання;

ь організаційні -- заходи організаційно-юридичного характеру, спрямовані на забезпечення режиму законності, боротьбу з правопорушеннями, захист прав громадян. До них належать кадрова робота, організація умов для нормального функціонування юрисдикційних і судових органів, їх структурних підрозділів з метою ефективної протидії випадкам організованої злочинності, боротьби з корупцією тощо.

Юридичні гарантії законності створюються в результаті діяльності законодавчих, виконавчих, правоохоронних і судових органів влади, спрямованої на запобігання правопорушенням та їх припинення.

Виконавчі органи сприяють зміцненню законності своєю діяльністю, спрямованою на втілення в життя правових норм основного і поточних законів держави, охорону і захист прав і свобод громадян. їх обов'язок полягає в прийнятті нормативно-правових актів, щоб виконувати і розвивати закони. Суттєве значення має розвите почуття морально-правової відповідальності посадових осіб і державних службовців за повне і ефективне виконання обов'язків у рамках закону.

Судові і правоохоронні органи держави (прокуратура, арбітражний суд, міліція) виконують безпосередню роботу з профілактики і припинення правопорушень. Від них залежать процесуальне забезпечення норм матеріального права, реальне життя формально закріплених прав і свобод громадян. Прокуратура здійснює найвищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Діяльність судів виражається у формі цивільного, кримінального, адміністративного судочинства. Будь-які рішення і дії державних органів, установ, посадових осіб, приватних підприємців, що порушують права і свободи, можуть бути оскаржені в суді. Якісна та ефективна робота загальних і арбітражних судів -- одна із важливих гарантій стабільності і реальності законності.

Значна роль у зміцненні законності і правопорядку в державі належить органам внутрішніх справ. Їх діяльність здійснюється в ім'я торжества законності, спрямована на охорону суспільства від злочинних посягань, забезпечує порядок у громадських місцях та ін. Законність є основою діяльності цих органів: вони повинні діяти в цілях, установлених правом, на основі права і у правових формах.

Діяльність законодавчих органів спрямована на видання якісних нормативно-правових актів, якими встановлюється юридична відповідальність за вчинення протиправних дій, та нормативно-правову базу для діяльності органів що забезпечують законність в державі.

Реалізація принципу законності в ОРД

Конституція України гарантує права та свободи особи, які ніким не можуть бути порушені. В розділі першому статті 3 Конституції передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Обмеження конституційних прав та свобод громадян повинні нести мінімальний характер, відповідати принципам демократичної держави і можуть застосовуватись лише в інтересах захисту людини, її здоров'я та моралі, збереження загального добробуту, охорони державної та громадської безпеки. Тому права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Кримінально-процесуальне законодавство покладає на органи дізнання обов'язки щодо здійснення необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину та осіб, які вчинили злочини. Здійснюючи оперативно-розшукову діяльність, оперативні співробітники зобов'язані враховувати, що, не зважаючи на її переважно негласний характер, всі оперативно-розшукові заходи повинні проводитись суто в межах діючого законодавства.[ 3]

Значною передумовою нормального функціонування суспільства, ефективної діяльності державних, суспільних організацій і структур, забезпечення реалізації прав, свобод людини, виконання ними своїх обов'язків, надійної охорони законних інтересів прав фізичних і юридичних осіб є проблема законності - одна з центральних у державно-правовій теорії. Важливими як в теоретичному, так і у практичному плані є питання визначення суті принципу законності, змісту її основних складових в межах оперативно-розшукової діяльності, а також вивчення проблем реалізації конституційних принципів, їх взаємообумовленості з принципом законності.

Як принцип діяльності системи правоохоронних органів держави він має зумовлювати режим точного і неухильного виконання та дотримання законів, відповідних підзаконних актів всіма суб'єктами оперативно-розшукової діяльності. Зміст цієї передумови відображає послідовне проведення в життя принципово важливого положення про те, що законність в оперативно-розшуковій діяльності - це окремий випадок законності як одного з провідних політико-правових інститутів суспільства і держави.[4]

Принцип законності в оперативно-розшуковій діяльності викладено у ст. 4 Закону “Про оперативно-розшукову діяльність”. Законодавець підкреслює, що, не зважаючи на негласність, конспіративність пошукових або контррозвідувальних заходів, застосування спеціальних оперативно-технічних засобів, вони повинні відповідати вимогам закону, морально-етичним нормам соціальної справедливості, совісті й честі, свободи і відповідальності, добра і людської гідності.

Виконання завдань оперативно-розшукової діяльності вимагає не тільки чіткого знання норм чинного законодавства, його неухильного дотримання на практиці, а й глибокого розуміння сутності оперативно-розшукової діяльності, знання закономірностей, за якими вона розвивається, завдань, що висуваються перед оперативними підрозділами.

Здійснюючи оперативно-розшукову діяльність, підрозділи кримінальної міліції ведуть пошук та фіксацію фактичних даних про предмети, події, протиправні явища і процеси, а також про осіб, які мають відношення до злочину. з точки зору забезпечення законності, загальним тут є те, що сфера виявлення осіб і фактів, особливо на першочерговому етапі, є значно ширшою. Оперативні працівники спочатку мають, як правило, тільки загальні орієнтири для виявлення меж пошуку, внаслідок чого до сфери пошуку залучається значна кількість об'єктів, більшість з яких можуть не мати ніякого відношення до злочину. Окрім цього, процес виявлення осіб і фактів не зводиться лише до отримання первинних даних (сигналів) криміногенного характеру, а включає їх перевірку. Через це з позиції законності повинні бути вирішеними такі проблеми: визначення конкретних об'єктів, що становлять оперативний інтерес; аналіз конкретних ознак кримінального зв'язку осіб, предметів чи фактів до злочину; визначення підстав правомірності оперативно-розшукових заходів; визначення допустимих меж втручання до правосуб'єктності громадянина, навіть якщо його причетність до правопорушення достовірно обґрунтована; правомірність застосування оперативно-технічних засобів, хімічних та інших речовин у документуванні причетності осіб до нерозкритого злочину; забезпечення таємниці відомостей, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій.[3]

Негативний вплив на стан законності при виявленні осіб та фактів, які представляють оперативний інтерес, становлять відомчі показники ефективності роботи органів внутрішніх справ по боротьбі зі злочинністю. Таким основним критерієм вважається співвідношення (процент) розкритих злочинів до загального числа скоєних. Чим вищий процентний показник, тим краще оцінюється робота оперативного підрозділу, чим вищі абсолютні показники у порівнянні з аналогічними показниками минулих років, тим гірше оцінюється робота органу по боротьбі зі злочинністю. А це призводить до умисного приховування, не реєстрації інформації, якщо на момент її одержання нема твердої впевненості в її реалізації, або вона списується в архів як така, що не підпадає під кримінально-процесуальні норми про приводи і підстави до порушення кримінальної справи. Так, тільки у 1997 році прокуратурою скасовано 32061 - постанова органів внутрішніх справ про відмову в порушені кримінальної справи, в тому числі 2656 - про крадіжки державного майна, 4054 - крадіжки індивідуального майна, 1681 - хуліганство.

Забезпеченню законності при виявленні осіб та фактів переважно сприятиме встановлення диференційованих термінів перевірки і реалізації оперативно-розшукової інформації незалежно від джерел її отримання. Важко погодитися з деякими твердженнями про те, що інформація, яка надходить до оперативних підрозділів, навіть заяви і повідомлення повинні бути перевірені й реалізовані в строки, визначені кримінально-процесуальним законом - 3 або 10 діб.

Стан злочинності та результати оперативно-розшукової діяльності за останні роки вказують на стійку тенденцію зростання насильства і жорстокості злочинних посягань, консолідації злочинних угруповань, конспірації протиправних дій, корупційного впливу на оперативно-розшукову діяльність. Тому для того, щоб мати законні підстави порушення кримінальної справи при безпосередньому виявленні органом дізнання (оперативним підрозділом) ознак злочину, термінів дослідчої перевірки, визначених кримінально-процесуальним Кодексом України, явно недостатньо. Так, з 52 вивчених кримінальних справ при розслідуванні вимагательств (ст. 144 КК України) тільки 8 - порушувались не пізніше трьох діб з дня надходження; 26 - у строк не більше 10 діб; всі останні - за межами строку, визначеного кримінально-процесуальним законодавством.

Отже, в юридичній практиці виникають ситуації, коли порушити кримінальну справу неможливо, тому що є тільки приводи (заява), але відсутні підстави (достатні дані, що вказують на наявність злочинного діяння). У той же час процесуальні строки перевірки заяв та повідомлень про підготовку до здійснення злочину можуть уже закінчитися. Якщо ж слідувати вимогам кримінально-процесуального закону, відомчих нормативних актів, то подібна перевірка має бути проведеною у строк не більше десяти днів, протягом яких в багатьох випадках неможливо гласно визначити процесуальні підстави та порушити кримінальну справу. У цей же термін також неможливо відкрити і оперативно-розшукову справу (недостатньо підстав). Ми стикаємося з порушенням чинного законодавства. Тому, на мій погляд, буде доцільним збільшити строки перевірки заяв і повідомлень про злочини, а стадію порушення кримінальної справи назвати стадією перевірки заяв і повідомлень про злочин з використанням оперативно-розшукових сил, засобів і методів на основі Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність”.

При провадженні оперативно-розшукових заходів оперативні підрозділи зобов'язані вжити передбачених ст. 1 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” заходи стосовно збирання, перевірки, оцінки фактичних даних та підстав до порушення кримінальної справи і прийняти відповідні рішення, вжити гласні та негласні заходи до встановлення події злочину, осіб, які його вчинили, пошуку і фіксації фактичних даних (доказової інформації), виявлення всіх обставин, що викривають підозрюваного або обвинуваченого, пом'якшують або обтяжують його відповідальність.

Таким чином, законність в оперативно-розшуковій діяльності - це нормативно-правові вимоги (положення), що виконують конкретні регулятивні функції і зобов'язують усіх посадових осіб, які ведуть оперативно-розшукову діяльність, неухильно виконувати всі норми Конституції, чинного кримінального, кримінально-процесуального та оперативно-розшукового законодавства. [3]

На підставі аналізу діючого оперативно-розшукового законодавства можна згрупувати основні вимоги до забезпечення законності під час здійснення ОРД таким чином:

оперативно-розшукова діяльність ґрунтується на принципах законності та дотримання прав і свобод людини (ст. 4 Закону України “Про ОРД”);

оперативно-розшукова діяльність здійснюється лише спеціально визначеними в законі правоохоронними органами і відповідними в їх структурі оперативними підрозділами. Проведення цієї діяльності іншими підрозділами правоохоронних органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими організаціями, приватними особами не допускається (ст. 5 Закону України “Про ОРД”);

забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів за відсутності підстав, передбачених ст. 6 Закону України “Про ОРД”;

застосування виняткових і тимчасових заходів, що обмежують права і свободи людини, можуть здійснюватись лише тоді, коли іншим способом неможливо здобути фактичні дані для забезпечення захисту суспільства і держави від злочинних посягань (ст.30, 31 Конституції України);

обмеження конституційних гарантій недоторканності житла та іншого володіння особи шляхом негласного проникнення, зняття інформації з каналів зв'язку, контролю телеграфно-поштових відправлень проводиться лише з дозволу суду;

у випадках порушення прав і свобод людини або юридичних осіб, а також у разі, якщо причетність до правопорушення особи, стосовно якої здійснювались оперативно-розшукові заходи, не підтвердилась, оперативні підрозділи зобов'язані поновити порушені права і відшкодувати заподіяні матеріальні та моральні збитки;

громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно-розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії;

забороняється передавати і розголошувати відомості про нерозкриті злочини, або якщо вони можуть завдати шкоду слідству чи інтересам людини, безпеці України (ст. 203 КПК, ст. 9 Закону України “Про ОРД”, ст. 188 КК);

відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищеними. За передачу і розголошення цих відомостей працівники оперативних підрозділів, а також особи, яким ці відомості були довірені при здійснені оперативно-розшукової діяльності чи стали відомі по службі або роботі, підлягають юридичній відповідальності (ст. 9 Закону України “Про ОРД”);

конфіденційне співробітництво з особами встановлюється тільки на засадах добровільності (п. 13 ст. 8 Закону України “Про ОРД”);

опитування громадян, відвідування житлових та інших приміщень, використання їх в оперативно-розшукових цілях, а також використання службових приміщень, транспортних засобів повинно здійснюватись за згодою громадян чи адміністрації підприємств, установ, організацій (за виключенням негласних заходів);

забороняється залучати до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності медичних працівників, священнослужителів, адвокатів, якщо особа, щодо якої вони мають здійснювати оперативно-розшукові заходи, є їх пацієнтом чи клієнтом (ст. 11 Закону України “Про ОРД”);

особа, яка залучається до виконання завдань оперативно-розшукової діяльності, перебуває під захистом держави.

Чинники які впливають на рівень законності при ОРД та способи їх вирішення

гарантія законність оперативний розшуковий

Реформування правової системи України, зокрема її законодавства, вимагає подальших теоретичних досліджень, ключових категорій у юридичній науці. Зокрема, це стосується дальшого аналізу проблеми співвідношення законності і правозастосовної діяльності, зокрема при здійсненні ОРД. Цим проблемам у юридичній науці приділено досить значну увагу. Однак останнім часом, незважаючи на значні зміни у правовій системі України, вказане питання стало менше цікавити дослідників. Завданням моєї курсової роботи є спроба розкрити окремі теоретичні проблеми забезпечення законності у правозастосовному процесі. Адже завдання демократизації Української держави, подальший розвиток ринкових відносин, формування правової держави передбачають інтенсивну роботу, пов'язану з вдосконаленням законодавства та практикою його застосування, де основним принципом цієї діяльності є законність. Законність належить до основних категорій юридичної науки, займає провідне місце у її понятійному апараті. Значення даного поняття у тому, що воно припускає прямий, безпосередній вихід теоретичних досліджень на практичний рівень

Правозастосовче рішення, оформлене у вигляді відповідного юридичного акта, повинно виноситися кваліфікованим, уповноваженим на те суб'єктом. Перевантаження роботою співробітників правоохоронних органів впливає на якість їх діяльності. Безперечно, що правозастосовче рішення повинно виноситися особою, яка має достатню теоретичну і практичну підготовку, кваліфікацію і професійні якості. Це можна розглядати як одну з головних вимог законності до оперативно-розшукового процесу. Незважаючи на те, що законне правозастосовче рішення може бути винесене й особою недостатньо кваліфікованою, це носитиме одиничний, не системний характер, а, отже, необхідно прагнути до підвищення майстерності і досвіду працівників.

До питання зміцнення законності у правозастосовному процесі слід віднести також створення належних, реальних умов для здійснення зазначеної специфічної діяльності.

Правоохоронні органи виконуючи покладені на них функції, є одним із основних елементів в системі української кримінальної юстиції. Ними вирішуються питання, пов'язані з попередженням, припиненням та розкриттям злочинних посягань, провадження дізнання, в тому числі оперативно-розшукових дій. Їх незмінною задачею „залишається використання всієї сили українських законів в боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями, щоб люди в любому куточку країни відчували піклування держави про їх спокій та недоторканість, були впевнені, що не один правопорушник не уникне від заслуженого покарання”.

Правоохоронні органи наділені державою широкими можливостями, особливо оперативно-розшуковими, які використовуються працівниками цих органів для успішного виконання ними правоохоронних функцій. Разом з тим, специфіка функціональних обов'язків дуже часто ставить працівників правоохоронних органів в складні ситуації, які характеризуються виникненням умов, які можуть сприяти порушенням норм закону, відомчих нормативних актів.

Аналіз практики попередження та усунення цих порушень в діяльності окремих підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дозволяє виділити характерні порушення законності. Це - перевищення влади чи службових повноважень в процесі припинення злочинних посягань,

· зловживання владою чи службовими повноваженнями при вирішенні питання про реєстрацію злочинів;

· халатність при виконанні функціональних обов'язків;

· корупція.

Вказані порушені законності виступають як проявлення та суміш негативних психологічних детермінантів, включаючи елементи економічної, політичної, побутової психології на різних рівнях суспільної свідомості. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации. Изд. МГУ, 1984. Любе службове порушення зі сторони працівника правоохоронних органів - це перш за все прояв ним викривлених потреб та інтересів, в тому числі неправильно зрозумілих інтересів служби. Умови певної ситуації лише сприяють (провокують) порушенням закону.

Для усунення конкретних причин посадових правопорушень потрібно класифікувати однотипні групи факторів, які впливають на стан законності в діяльності органів внутрішніх справ.

1. Відомо, що зовнішня середа функціонування має суттєвий вплив не тільки на штатний розподіл підрозділів органів внутрішніх справ та постановку задач перед співробітниками, але і на умови виконання функціональних обов'язків.

В окремих регіонах країни (наприклад, в курортних городах в період масового напливу туристів) Навантаження на орган внутрішніх справ багатократно збільшується. Любий підрозділ внутрішніх справ, являючись елементом системи правоохоронних органів володіє заздалегідь встановленою „пропускною” можливістю, тобто може виконувати в повній мірі як якісно, так і кількісно лише ті функції, ту групу завдань, які організаційно - забезпечені відповідною штатною розстановкою та наявністю необхідних технічних засобів. Та інформація, яка надходить „на вході” системи правоохоронних органів поверх встановлених можливостей, переробляється цією системою не якісно, з порушенням законності. Ці порушення полягають в не реагуванні на різні правопорушення в сфері „бита”, в необґрунтованій відмові від порушення кримінальної справи, в не реєстрації злочинів, які не мають перспективи розкриття. Тому постановка завдань співробітникам, виходячих за рамки можливостей їх виконання, призводить до викривлення цифрових показників, до приховування злочинів, що призводить до росту так званої латентної злочинності, та інших порушень законності.

2. Потрібно враховувати і той фактор, що на стан злочинності чинить вплив не тільки рівень роботи правоохоронних органів, але і фактори економічного, демографічного, ідеологічного, управлінського характеру. Ці фактори слід приймати до уваги при плануванні боротьби з окремими видами злочинів та оцінки її результатів. В результаті недосконалості критеріїв оцінки правоохоронної діяльності у не принципових працівників не рідко виникає бажання прикрасити статистичну звітність про свою роботу та діяльності правоохоронного органу в цілому. Гришанин П. Ф. Пути укрепления законности в практике квалификации преступлений.-- Советское государство и право, 1985 Цьому в багатьох випадках сприяє не правильна позиція деяких керівників служб та підрозділів. Великий вплив на дотримання законності в діяльності правоохоронних органів має економічний фактор, в умовах хронічного недофінансування зростають випадки корупції. Особливо в діяльності оперативних підрозділів по боротьбі з економічною злочинністю, оперативні працівники за приховування протиправних фактів не рідко отримують фінансову та матеріальну винагороду, що призводить до підвищення корумпованості підрозділів.

Для усунення причин та умов, які сприяють порушенням законності, необхідно перебудувати інтереси співробітників органів внутрішніх справ, усунувши причини що призводять до викривлення діяльності підрозділів.

Висновок

Історія розвитку людства свідчить, що діяльність, яку тепер прийнято називати оперативно-розшуковою, здійснювалася з метою збору відповідної інформації протягом багатьох віків, і продовжує здійснюватися сьогодні у галузі політики, економіки, оборони, державної безпеки, охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю, особливо з такими небезпечними її проявами, як групова, рецидивна та організована.

Перш за все слід підкреслити надзвичайну актуальність даної теми, оскільки оперативно-розшукова діяльність в силу своєї специфіки має переважно негласний характер і тісно пов'язана з необхідністю обмеження деяких конституційних прав та свобод громадян.

Успішне здійснення державним апаратом прогресивної державної політики, забезпечення збільшення соціально-економічного розвитку, підйому трудової і суспільно-політичної активності населення в сучасних умовах - неможлива без усестороннього зміцнення законності і правопорядку, охорони законних прав та інтересів громадян.

Сама оперативно-розшукова діяльність дає дуже могутні владні повноваження, які в не тих руках можуть призвести до викривлення та повного знищення правопорядку у державі.

Саме тому в Законі України про оперативно-розшукову діяльність зазначені гарантії законності під час здійснення ОРД.

Під час здійснення оперативно-розшукової діяльності не допускається порушення прав і свобод людини та юридичних осіб. Окремі обмеження цих прав і свобод мають винятковий і тимчасовий характер, і можуть застосовуватися щодо особи, в діях якої є ознаки злочину, та у випадках, передбачених законодавством України, з метою захисту прав і свобод інших осіб, безпеки суспільства.

Громадяни України та інші особи мають право у встановленому законом порядку одержати від органів, на які покладено здійснення оперативно-розшукової діяльності, письмове пояснення з приводу обмеження їх прав і свобод та оскаржити ці дії.

Одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, якщо вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені.

Для одержання інформації забороняється застосовувати технічні засоби, психотропні, хімічні та інші речовини, які пригнічують волю або завдають шкоди здоров'ю людей та навколишньому середовищу.

На мою думку законність невідривно пов'язана з дисципліною. Законність можна зміцнити лише підвищенням дисципліни в правоохоронних органах. Адже для чіткого і повного виконання всіх вимог закону потрібно щоб особи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність мали стійке внутрішнє переконання щодо законності, підтримуване правовою дисципліною.

Таким чином, основна вимога дисципліни, в тому числі, службової - це найсуворіше виконання законів та інших, заснованих на законах нормативних та індивідуальних актів. Законність є серцевина, основа дисципліни. Це й визначає тісний їх взаємозв'язок і взаємозалежність. Зміцнення державної дисципліни невіддільне від процесу зміцнення законності.

Список використаної літератури

1. Конституція України

2. Закон України „Про оперативно-розшукову діяльність”

3. Грохольский В.П. Забезпечення законності в оперативно-розшуковій діяльноті // Теорія оперативно-службової діяльності - Львів, 2000.

4. Чечотін А. Законность проведения оперативно-розыскних мероприятий // 2004 -№1

5. Мелухын Н.А. К вопросу о правових нормах защиты участников ОРД // Економ, Финанси, Право - 2005 - №1

6. Макуев Р.Х. “Верховенство права и правоприменительная деятельность милиции”. Орел.-1996.

7. Обеспечение законности в деятельности государственных органов. Межвузовский научный сборник., Уфа-1987.

8. Скакун О.Ф. „Теорія держави і права”. - Підручник. - Харків, „Консум”, 2001 р.

9. Котюк О.В. "Основи держави і права", К., ВЕНТУРІ, 1996.

10. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси теорії права. К. - Видавництво „Книга”, 2004 р.

11. Гришанин П.Ф. Пути укрепления законности в практике квалификации преступлений.-- Советское государство и право, 1985

12. Кузнецова Н. Ф. Проблемы криминологической детерминации. Изд. МГУ, 1984.

Размещено на Allbest.ru