Теоретико-методологічні засади механізмів державного управління формуванням енергоефективної економіки України

Таке подання об'єкта управління дає змогу вдосконалити системний аналіз на основі методу Т.Сааті - методу аналізу ієрархій (МАІ) шляхом розроблення процедури побудови ієрархії. Крім того, представлення об'єкта управління за запропонованим методом дає змогу визначати та формувати необхідні управлінські впливи на основі дослідження й пошуку невідповідностей між процесами, функціональною та організаційною структурою об'єкта управління. Наприклад, невідповідність функціональних властивостей елементів системи визначає необхідні управлінські дії, спрямовані на зміну функцій чи структури управлінських впливів (структури органів державного управління, уточнення цілей та процедур діяльності), а неадекватність атрибутивних властивостей елементів системи потребує вдосконалення самих елементів (розвиток знань, підвищення кваліфікації управлінців, зміна системи економічних відносин).

У розділі розроблено модель системного дослідження механізмів державного управління у сфері енергоефективності, що дає змогу моделювати управлінські впливи відповідно до ієрархії розгляду процесів (макро-, мезо- мікро- і наноекономіка) та рівня врахування факторів впливу. Формалізація критеріїв ефективності згідно з ієрархічним рівнем управління та взаємодії елементів системи визначається кількістю досліджуваних параметрів об'єкта управління і факторів впливу, що формує систему агрегованих індикаторів стану енергоефективності. З допомогою моделі можна оцінити ефективність та результативність впливу механізмів державного управління на стан енергоефективності економіки.

Незважаючи на те, що сьогодні досить складно виділити чітку залежність впливу окремих факторів через відсутність статистичних спостережень такого роду, на основі міжнародного досвіду досліджено природу та оцінено вплив окремих факторів на енергоефективність економіки. З допомогою методів порівняльного та статистичного аналізу вдалося, зокрема, отримати математичні залежності впливу рівня доходів громадян та вартості ПЕР на обсяги енергоспоживання, характеристики устаткування, енергомісткість продукції, завантаженість та пробіг транспортних засобів.

У розділі уточнюється метод оцінки впливу управлінських дій на енергоефективність національної економіки та формування множини пріоритетних управлінських впливів. При цьому вдається відійти від “технічного” розуміння управлінських дій (заміна технологій енерговикористання) та оцінити ефективність управлінських дій у різних сферах життєдіяльності.

Метод МАІ дає змогу оцінити вплив регулювання того чи іншого фактора впливу (зменшення чи збільшення його ваги), окремого управлінського рішення на загальний агрегований показник енергоефективності економіки (енергомісткість валового внутрішнього продукту (ВВП)) шляхом розрахунку його підсумкового нормованого значення на момент оцінювання

де , - відповідно фактичне і базисне значення глобального пріоритету -го фактора -го рівня ієрархії.

Таким чином, змінюючи фактичний стан окремого фактора в напрямі наближення його до базисного (бажаного), можна оцінити його вплив на агрегований показник. Чим ближче фактичний стан фактора впливу до його базисного рівня (чим менше відхилення фактичного стану від базисного), тим ближче значення агрегованого показника до показника цільового стану.

Доведено, що на певний момент найбільший негативний вплив на енергомісткість ВВП справляють політико-економічна сфера та її фактори. Моделювання впливу окремих управлінських рішень дало змогу визначити пріоритетні управлінські впливи та оцінити їх ефективність (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка енергомісткості ВВП при застосуванні управлінських впливів

Зниження рівня тінізації економіки, підвищення зацікавленості економіко-політичних сил в енергоефективності в середньому на 30% завдяки усуненню можливостей отримувати економічні вигоди неекономічними методами та вдосконалення порядку ціноутворення (врахування ринкових цін, відображення повної собівартості ПЕР) дає змогу опосередковано знизити енергомісткість ВВП на 40% (етап 1-2 на рис. 2). Зниження ринкової вартості капіталу (шляхом запровадження пільгового кредитування проектів) сприяє підвищенню енергоефективності економіки додатково на 3-4% (етап 2-3).

Вплив на поведінку населення з метою формування звичок ощадливого ставлення до енерговикористання через поширення інформації, вжиття заходів щодо популяризації енергоефективності, освіти та підвищення кваліфікації на 50% дасть змогу знизити енергомісткість ВВП додатково на 10-14% (етап 3-4). Зміна структури економіки на 30% шляхом стимулювання розвитку сфери послуг та експорту галузей із високою часткою доданої вартості приводить до зниження енергомісткості ВВП на 6-8% (етап 4-5).

Технічне переоснащення галузей економіки та підвищення енергоефективності обладнання підприємств на 50% додатково знижує енергомісткість ВВП на 3-5% (етап 5-6), а запровадження систем управління енерговикористанням на підприємствах (енергетичний менеджмент, енергетичні обстеження) - на 2-4% (етап 6-7).

На основі методології системного аналізу управління процесами формування енергоефективної економіки досліджується зміст механізмів державного управління на макро-, мезо-, мікро- та наноекономічному рівнях, методи та види державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання. Окремо аналізуються і розкриваються причини неефективності діючих механізмів та пропонуються перспективні, що дасть змогу позитивно впливати на енергоефективність економіки.

Досліджено вплив “суб'єктивізму” людей на управлінські рішення щодо напрямів і способів енерговикористання та діяльності у цій сфері. Зокрема, використано засоби операціоналізації “суб'єктивізмом” ОПР, а саме виділено окремі типи людей з характерним стилем поведінки (НЕ - економічним, НІ - інституційним, НВ - збалансованим) та визначено їх роль у запровадженні нових механізмів державного управління. Запропоновано метод і процедури узгодження та взаємодії окремих ОПР у процесі розроблення управлінських впливів на окремих етапах (прогнозування, проектування, програмування, планування), що дає змогу уникнути визначального впливу ”суб'єктивізму” та стабілізувати політику у цій сфері. Для забезпечення інституціональної пам'яті діяльності доведено доцільність запровадження періодичних національних доповідей стосовно реалізації політики, чим гарантуються збереження у пам'яті суспільства результатів аналізу та обгрунтування пріоритету управлінських дій, опис досягнутих результатів, виявлення проблем, шляхів їх вирішення та постановка завдань на наступні етап реалізації політики і період часу.

У четвертому розділі - “Дослідження механізмів державного управління у сфері енергоефективності” - аналізуються та конкретизуються цілі системи державного управління політикою енергоефективності, цілі і види механізмів державного управління.

Показано вплив ціннісної структури людини на ефективність державного управління. На прикладі “Кіотського протоколу” розкрито процедуру утвердження окремих цінностей у суспільній свідомості та показано необхідність формування енергозберігаючого світогляду суспільства як відображення пріоритету ефективного та раціонального використання ПЕР у роботі органів державної влади і повсякденній життєдіяльності людини. Обґрунтовується можливість такої діяльності шляхом комплексного відображення енергоефективності у законодавчих та нормативно-правових актах вищого рівня.

У розділі розроблено структурну модель програми розвитку політики енергоефективності, спрямованої на вирішення проблем, що виникають у процесі реалізації згаданої політики, в результаті пошуку ресурсів та вироблення адекватних механізмів державного управління забезпеченням руху в певному напрямі відповідно до зміни умов реалізації політики.

При цьому показано, що під програмою розвитку розуміється передусім розвиток мислення, тобто удосконалення та розвиток засобів, методів управлінської діяльності у сфері енергоефективності і, відповідно, збільшення ресурсів, що залучаються до управління. Окремо робиться наголос на узгодженості запропонованого підходу із завданням щодо формування адекватної сучасному етапу системи державного управління, зокрема її спроможності в реальному часі перепроектовувати та перебудовувати управлінські структури.

Для коригування та адаптації управлінських впливів у рамках програми розвитку вводяться засоби операціоналізації динаміки управлінської діяльності. Такими засобами є “проблема”, що відображає неможливість продовження управлінської діяльності існуючими методами, засобами й інструментами, та ”подія”, що відображає підтвердження незмінності процесів чи їх різку зміну і трактується як окремий вид факту, що має суттєве значення для процесу або пов'язаних з ним суб'єктів. При цьому зазначається, що одні “події” щодо інших мають управлінський вплив та зумовлюють розвиток. Прикладом такої “події”, пов'язаної з реалізацією політики енергоефективності, є підвищення ціни на природний газ на початку 2006 р., яка значно посилила увагу всього суспільства до енергоефективності, та діяльність системи державного управління у цій сфері. Таким чином, генерування “подій” (або ж їх виділення та інтерпретація) стає одним із завдань програми розвитку поряд із цільовими проектами управлінських впливів.

У розділі досліджено й уточнено цілі та функції державного управління у сфері енергоефективності. Зокрема, обґрунтовано необхідність встановлення цілей державного управління з урахуванням пріоритетів соціально-економічного розвитку економіки, доходів громадян, ставлення в суспільстві до способів та напрямів використання енергії. Запропоновано “дерево цілей” політики енергоефективності та деталізовано цілі окремих управлінських впливів на макро-, мезо- та мікроекономічних рівнях. Відповідно до цілей досліджено та розкрито функції системи державного управління у сфері енергоефективності. Виділено політико-економічні, організаційно-управлінські, соціально-культурні функції державного управління та, відповідно, задано складові формування і функціонування його механізмів на різних рівнях.

З погляду розкриття цілей окремих механізмів державного управління та регулювання (керування), зокрема діяльності суб'єктів господарювання, у розділі обґрунтовано необхідність використання принципу чіткості виділення об'єкта управління та параметрів регулювання в кількісній формі. Такий підхід удосконалює існуючий механізм оцінки енергоефективності виробництва на основі норм питомих витрат, дає змогу більш адекватно здійснювати управлінські впливи енергоресурсів на виробництво одиниці продукції і оцінювати результативність й ефективність управління. Таким чином, за змістом та видами діяльності управлінські впливи поділяються на три основних групи, які враховують відмінність між механізмами “управління” та “керування”:

однорідну (можливість точного визначення вимог у кількісній формі до параметрів об'єкта управління та наявність досить широкого кола суб'єктів господарювання, що підпадають під регулювання). Регулювання чітких вимог і наявність широкого спектра суб'єктів господарювання дає змогу застосовувати регуляторні механізми стандартизованого типу, що чітко визначають характеристики та параметри сфери, яку вони регулюють;

змішану (вплив суб'єктивних факторів допускається у межах певного діапазону відхилення від встановлених вимог). Можливе самостійне регламентоване відхилення від встановлених параметрів, оскільки вони задаються не тільки технологічним рівнем обладнання, матеріалів, але й залежить від суб'єктивних бажань та потреб користувачів інфраструктури. Механізми управління базуються на чіткому регулюванні (властивостей обладнання та матеріалів, технологічних процесів) і стимулюванні енергоефективності шляхом регламентації способів використання енергії людиною, зокрема експертизи, сертифікації тощо;

неоднорідну (наявність впливу суб'єктивно-організаційних факторів, що ускладнює чітке визначення кількісних вимог або може призвести до надмірного ускладнення регуляторних механізмів). Запроваджується регуляторний механізм, який регламентує перелік та порядок виконання робіт, спрямованих на задоволення узагальнених вимог, зокрема методики, процедури, правил тощо.

На основі запропонованих видів управлінських впливів зважаючи на економічну модель розвитку України та різноманітність форм власності сформовано такі засади механізмів державного управління:

на національному рівні (всі форми власності) - запровадження загальноекономічних регуляторних актів акцентування уваги суб'єктів господарювання на показниках енергоефективності: цінах на ПЕР, екологічних податках, диференціації тарифів залежно від обсягів споживання ПЕР, частці заробітної плати в собівартості продукції, інформаційних та освітніх програмах тощо;

для промисловості всіх форм власності - регулювання однорідної сфери із застосуванням процедур стандартизації обладнання, сертифікації інфраструктурних характеристик, стимулювання використання стандартизованих процедур оцінки енергоефективності;

для підприємств недержавної форми власності - сприяння добровільній діяльності, стимулювання використання стандартизованих процедур оцінки енергоефективності, поширення на ринках енергоефективних технологій, сучасних способів управління та фінансування проектів, підвищення кваліфікації персоналу;

для державних підприємств та бюджетних установ - додаткове запровадження окремих регуляторних актів щодо державного контролю сфери енергоефективності, спеціальних механізмів державної підтримки (у тому числі фінансової) реалізації заходів енергозбереження;

для населення - запровадження підтримки малозабезпечених верств населення з реалізації переліку заходів енергозбереження, популяризації енергоефективності, консультування.

Досліджено вплив застосування економічних, організаційних, правових, контрольних, мотиваційних механізмів державного управління на енергоефективність національної економки. Зокрема, обґрунтовано зростання ролі економічного мотивування суб'єктів господарювання щодо підвищення енергоефективності виробництва та інформування про “кращі” показники техніки, матеріалів, виробництва і популяризації енергоефективності серед населення, зниження ролі контрольно-інспекційної діяльності та використання власних інтересів суб'єктів господарювання і населення.

Формування цілей та функцій державного управління дало змогу обґрунтувати спеціальний статус органу управління у сфері енергоефективності, що передбачає з урахуванням особливостей сфери управління законодавче врегулювання окремих функцій та повноважень органу управління, а саме здійснення державних регуляторних функцій і функцій виконавчої агенції з реалізації прийнятих державних цільових програм та проектів. У розділі запропоновано функціональну й організаційно-інституційну структуру органу управління, яка дасть змогу здійснювати управлінські впливи, дотримуючись запропонованих принципів політики:

орієнтації на ініціативу суб'єктів господарювання, врахування існуючих процесів і факторів впливу (супровід програм, наукове та аналітичне забезпечення аналізу проблем та пошуку адекватних управлінських впливів);

популяризації енергоефективності, закріплення її пріоритетності в життєдіяльності суспільства (поширення інформації, освітніх та навчальних програм , підвищення кваліфікації);

регулювання окремих сфер національної економіки (наукове обґрунтування нормалізованих показників енергоефективності, нормативно-правове забезпечення, контроль та експертиза окремих сфер регулювання).

У розділі також розроблено схему взаємодії суб'єктів господарювання із органами державного управління у цій сфері й обґрунтовано основні функції та завдання структурних підрозділів суб'єктів господарювання, центральних та місцевих органів виконавчої влади.

П'ятий розділ - “Науково-практичні рекомендації застосування механізмів державного управління” - присвячений розробці відповідних механізмів державного управління та методичних рекомендацій щодо діяльності органів державної влади. Основним підходом до реалізації політики енергоефективності в Україні має стати використання власної ініціативи суб'єктів господарювання. Інакше кажучи, в системі управління має застосовуватися “самовільний рух” національної економіки.

Відповідно до цього підходу розроблено рекомендації щодо організації системи державного управління, статусу і повноважень органу управління політикою енергоефективності. Передбачається надання органу управління спеціального статусу та відображення на законодавчому рівні повноважень щодо здійснення чітко визначених законодавством державних регуляторних функцій (регулювання однорідної сфери та контроль загальноекономічних механізмів) та функцій виконавчої агенції з реалізації законодавчо прийнятих державних цільових програм і проектів (стимулювання змішаної та неоднорідної сфери), що дасть йому змогу отримати реальні важелі впливу на процеси, яка відбуваються в національній економіці та визначають стан її енергоефективності.

Наводяться методики запровадження регуляторних актів постійної дії та оцінки енергоефективності виробничих технологічних процесів. Загальним принципом, покладеним в основу регуляторних актів у сфері енергоефективності, є підвищення вимог до ринкового середовища з метою прийняття ним нових норм та методів діяльності, спрямованих на підвищення енергоефективності економіки. При цьому досягається компроміс між суб'єктами регульованої сфери та цілями суспільства.

Пропонуються пріоритетні напрями розробки та практичні рекомендації щодо нормативно-правового забезпечення механізмів державного управління з розвитку регіональної політики, запровадження економічних механізмів державного управління шляхом стимулювання підвищення енергоефективності виробництва та залучення інвестицій, добровільної діяльності суб'єктів господарювання у сфері енергоефективності, зокрема:

розширення діяльності енергосервісних компаній та державна підтримка договорів енергоефективного підряду, що дасть змогу залучити приватні інвестиції не тільки в комерційну, а й у бюджетну сферу;

компенсація втрат комерційних кредитно-фінансових установ від здешевлення позик за рахунок запровадження механізмів державної підтримки застосування пільгових процентних ставок або надання безпроцентних кредитів суб'єктам господарювання та бюджетним установам на енергозберігаючі заходи;

використання податкового стимулювання енергоефективності для модернізації окремих сфер економіки, впровадження чітко визначених проектів енергозбереження;

запровадження механізмів державної підтримки (гранти, державні закупівлі) розвитку та поширення на ринку енергозберігаючих технологій обладнання і матеріалів, стимулювання розвитку венчурного бізнесу;

укладання добровільних угод між органами державного управління і підприємствами, асоціаціями, установами та організаціями для широкого залучення до реалізації політики енергоефективності суб'єктів господарювання, галузевих асоціацій, професійних та громадських об'єднань.

У розділі надаються рекомендації щодо вдосконалення процедур стандартизації, сертифікації та маркування у сфері енергоефективності. Окремо наголошується на необхідності вжиття заходів щодо популяризації, обміну досвідом, навчання та поширення інформації з питань енергоефективності.

Висновки

У дисертації розв'язано актуальну наукову проблему, яка полягає в розробленні адекватних реальним умовам реалізації теоретико-методологічних засад механізмів та системи державного управління формуванням енергоефективної економіки в контексті національної безпеки. Результати дослідження дають змогу визначити напрями подальшого розвитку та вдосконалення державного управління у цій сфері. Апробація одержаних наукових результатів, їх використання в практиці державного управління доводить, що вихідна методологія, яка покладена в основу дослідження, правильна, мета дослідження досягнута, а гіпотеза підтвердилась. Реалізована мета і вирішені завдання дають підстави зробити такі висновки.

1. Аналіз літературних джерел з проблематики, що розглядається в дисертації, засвідчує, що системні науково-теоретичні дослідження проблеми державного управління у сфері енергоефективності до цього часу не здійснювались, хоча значна увага приділялась вивченню її окремих, розрізнених аспектів. Досить ґрунтовно проаналізовано методичні та технічні аспекти підвищення енергоефективності у промисловості, проведено окремі дослідження щодо розроблення методології оцінки стану енергоефективності, обмежена кількість досліджень стосувалась безпосередньо проблем державного управління. Однак наявні роботи методологічно розрізнені, базуються на різних науково-теоретичних концепціях, відсутня узгодженість щодо понятійно-категорійного апарату, який застосовується для операціоналізації згаданої проблематики. Усе це дало підстави для висновку, що стан науково-теоретичного та методологічного дослідження вказаного напряму діяльності держави не можна вважати задовільним, а сама проблема потребує системного дослідження.

2. Сформульовано гіпотезу дослідження, яка зумовила перегляд теоретико-методологічних засад механізмів державного управління у сфері енергоефективності в напрямі формування нової онтологічної картини діяльності та застосування системного підходу до дослідження проблем державного управління у цій сфері, зокрема через виокремлення енергоефективності з технічної проблеми та перепозиціювання її у політико-економічну та культурну проблему розвитку українського суспільства. У процесі дослідження виділено та докладно проаналізовано об'єкт дослідження, визначено його характеристику та закономірності життєдіяльності, виявлено процеси, які в ньому відбуваються і визначають стан енергоефективності національної економіки. Це дало змогу науково обґрунтувати необхідні цілі, функції і зміст механізмів державного управління, організаційно-інституційну і функціональну структуру системи державного управління, її повноваження та ресурсне забезпечення.

3. Удосконалено понятійний апарат державного управління у сфері енергоефективності, зокрема показано, що “ефективне” використання енергії - це відображення ефективності перетворення енергії (процесів переходу з одного стану в інший), яка визначається рівнем науково-технічного прогресу; “раціональне” використання енергії - це відображення обгрунтованості здійснення таких перетворень (раціональність способів та методів перетворення енергії), яка зумовлюється потребами та цінностями людини відповідно до рівня розвитку суспільства; “енергозбереження” - це результат діяльності, що приводить до збереження ПЕР у неперетвореному вигляді (“збереженні енергії”); “енергоефективність” - це стан системи, за якого досягнення цілей та виконання її функцій здійснюється при мінімальних витратах енергії.

З урахуванням уточнення понятійного апарату на основі етапів реалізації потенціалу енергозбереження встановлено ієрархію цілей управлінських дій (також введено поняття “ринковий”, “економічний”, “науково-технічний”, “стратегічний”, “світоглядний” потенціал) та порядок застосування механізмів управління: механізми, пов'язані з втручанням в економічну діяльність суб'єктів господарювання або примусом, пов'язуються з ефективністю використання ПЕР як складовою, коли можливе чітке визначення вимог енергоефективності, а механізми, пов'язані з регулюванням звичок, поведінки та діяльності з питань енерговикористання, мають пов'язуватись із раціональністю використання ПЕР як складовою, коли неможливе встановлення чітких вимог.

4. Уточнено роль та місце енергоефективної економіки у системі забезпечення національної безпеки, доведено безальтернативність політики енергоефективності для України, яка при загостренні боротьби за світові ресурси стає умовою виживання окремої країни, гарантування її суверенітету. Показано, що зосередження уваги органів державного управління на питанні енергоефективності економіки, яке виникає в умовах обмеженого забезпечення енергоресурсами (період вичерпання основного джерела енергії та переходу до нового або ж у разі силового політичного обмеження поставок ПЕР), не дає змоги вирішити проблеми, оскільки при отриманні доступу до нових джерел енергії енергоефективність знову відносять до другорядних питань.

З'ясовано, що така ситуація зумовлюється природою людини та підсилюється пануючою парадигмою економічних відносин, орієнтованою на стимулювання споживання та забезпечення ефективності вкладення капіталу. Закріплення енергоефективності серед цінностей та інтересів суспільства потребує впливу на саму природу існування людини, її ціннісну ієрархію щодо способів та напрямів використання енергії, що відображається як на побутовому рівні, так і на рівні ОПР при прийнятті рішень. Це приводить до необхідності застосування окремих управлінських впливів на формування особливого “енергозберігаючого” світогляду суспільства, орієнтованого на ефективність використання енергії як економікою загалом, так і безпосередньо людиною.

5. Сформовано комплекс базових теоретико-методологічних засад механізмів державного управління формуванням енергоефективної економіки, що сприяють новому баченню діяльності у цій сфері. Доведено необхідність існування та врахування “самовільного руху” соціальних систем незалежно від управлінських впливів, чим сформовано вимогу щодо забезпечення впливу суб'єкта управління на всі процеси, що визначають стан енергоефективності економіки.

Подальшого розвитку дістав методологічний підхід щодо розрізнення та розмежування діяльності з “управління” та “керування” як таких, що передбачають, відповідно, використання ініціативи об'єкта управління завдяки наявності “самовільного руху” для узгодження цілей діяльності суб'єкта і об'єкта управління та регламентації суб'єктом окремих параметрів об'єкта.

Уточнено принципи державного управління та регулювання діяльності підприємств, установ і організацій у сфері енергоефективності, цілі, завдання та зміст управлінських дій, що базуються на обмеженні та обґрунтуванні глибини втручання держави в економічні відносини суб'єктів господарювання в умовах ринкової економіки, визначального впливу культурного та економічного розвитку суспільства на стан енергоефективності.

6. Аргументовано необхідність виділення та нормативної регламентації проектно-аналітичної діяльності (рефлексії) органів державного управління шляхом розділення діяльності з “програмування” у традиційному розумінні на діяльність з програмування розвитку і реалізації політики та їх регламентації в результаті запровадження програм розвитку та реалізації. Таке розмежування діяльності дає змогу забезпечити послідовність та стабільність здійснення політики енергоефективності у разі зміни умов її реалізації шляхом розробки нових (модернізації) механізмів державного управління. Завдяки цьому вдається уникнути витрат часу та матеріальних ресурсів на виконання програм, які не відповідають реальним умовам реалізації і приймаються без конкретних проектів з чітким техніко-економічним обґрунтуванням.

У процесі розроблення методологічної основи формування програми розвитку політики створено механізм розвитку мислення та розширення видів діяльності у певній сфері, що є одним із головних напрямів удосконалення теорії, який покликаний забезпечити здатність системи державного управління в реальному часі перепроектовувати, перебудовувати і переналагоджувати управлінські структури відповідно до реальної ситуації та цілей розвитку держави.

Для операціоналізації тенденцій розвитку процесів на етапі програмування розвитку введено такі засоби, як “проблеми” та “події”, настання яких зумовлює запуск механізму програми розвитку. Таким чином, удосконалюються функції системи державного управління, зокрема щодо аналізу гіпотетичних “подій”, що зумовлює виникнення особливої, динамічної форми здійснення управлінської діяльності (відображення процесу в часі як ”густини” потоку подій”), орієнтованої на стратегічне управління тенденціями.

7. Розроблено комплексну модель системного дослідження механізмів державного управління формуванням енергоефективної економіки, яка враховує динамічний вплив різноманітних факторів. Визначено та досліджено різні типи факторів, закономірності їх впливу на енергоефективність національної економіки. Запропоновано комплекс методик щодо оцінки впливу факторів на агрегований показник енергоефективності, визначення пріоритетності застосування та моделювання управлінських дій.

Комплексна модель дає змогу досліджувати як кількісні, так і якісні фактори впливу, що забезпечує можливість проведення комплексного, системного аналізу діяльності держави з регулювання процесів енергозабезпечення життєдіяльності суспільства та розробляти механізми державного управління, адекватні реальній ситуації та процесам, що відбуваються в економіці. Модель з достатнім рівнем достовірності відображає властивості, відношення та зв'язки системи державного управління, що дає змогу оцінити результативність та ефективність управлінських впливів.

При цьому дістав подальшого розвитку метод системного аналізу об'єкта управління через його п'ятиаспектне представлення (структура зв'язків елементів, процеси системи, організаційна та функціональна структура, матеріал системи), який докладно розкриває характеристики об'єкта управління та створює методологічну основу щодо регламентації організаційної та функціональної структури, ресурсів і повноважень, системи державного управління політикою енергоефективності.

8. Доведено, що ефективність та результативність державного управління у сфері енергоефективності залежить від інтересів основних суспільних груп. Сьогодні це проявляється у позиції потужних фінансово-промислових груп (ФПГ), орієнтованих на отримання бажаної прибутковості за рахунок не зниження витрат (підвищення енергоефективності виробництва), а “неекономічних” методів господарювання (тінізація економіки), що істотно знижує ефективність механізмів державного управління.

Моделювання управлінських впливів доводить, що одним із основних завдань системи державного управління є реальна політико-економічна підтримка енергоефективності, зокрема встановлення прозорих та неспотворених грошових розрахунків між постачальниками і споживачами енергії, зниження рівня тінізації економіки, впровадження ринкових механізмів ціноутворення на ПЕР, що змінить ставлення ФПГ до енергоефективності.

9. Уточнено систему показників оцінки стану енергоефективності національної економіки, зокрема обґрунтовано необхідність встановлення агрегованих показників оцінки стану енергоефективності економіки з урахуванням кліматичних та географічних умов, пріоритетів соціально-економічного розвитку, рівня добробуту громадян, їх ставлення до способів та напрямів використання енергії.

Сформовано “дерево цілей” політики енергоефективності, яке дає змогу на різних управлінських рівнях (макро-, мезо-, мікро- та наноекономічний) визначати цілі та види управлінських впливів. При цьому доведено, що визначення цілей, функцій та змісту управлінських дій має базуватись на можливості чіткого та однозначного виділення сфери регулювання (об'єкта управління). Ступінь наближення до однозначної оцінки цих складових (однорідна, неоднорідна, змішана сфера регулювання) відображається у видах управлінських дій, функціях та завданнях механізмів державного регулювання.

Для однорідної сфери регулювання рекомендується застосовувати механізми стандартизації, що не залежать від суб'єктивних чинників, зокрема: стандартизацію, екзаменування, ліцензування, інспектування.

Для змішаної сфери регулювання рекомендується використовувати механізми регламентації діяльності з метою регулювання параметрів, які залежать від суб'єктивних чинників, зокрема: нормалізацію енергетичних витрат, енергетичні обстеження, контроль і планування, правила використання енергії та експлуатації будівель, сертифікацію, маркування, добровільну діяльність.

Для неоднорідної сфери регулювання рекомендується застосовувати механізми формування норм бажаної поведінки та діяльності, зокрема: методичні вказівки щодо діяльності, посадові інструкції, стандарти якості управління та організації виробництва, популяризації та поширення інформації, здобуття освіти та підвищення кваліфікації у сфері енергоефективності.

10. Уточнено функції та завдання системи державного управління, а саме:

економічне та цінове стимулювання енергоефективності, що впливає на всіх суб'єктів господарювання незалежно від форм власності та виду діяльності, зокрема забезпечення неспотвореності розрахунків за енергію на основі реальної вартості ПЕР та врахування заходів щодо охорони довкілля;

регулювання ефективності використання енергії (однорідна та змішана сфери), забезпечуючи обґрунтування та чіткий контроль за дотриманням певних параметрів діяльності об'єктів регулювання та стимулювання раціонального використання енергії (неоднорідна сфера регулювання), обумовлюючи процедуру діяльності у сфері енергоефективності;

регламентація діяльності державних, комунальних підприємств та бюджетної сфери, застосування особливих механізмів фінансування проектів;

стимулювання енергоефективності, залучаючи ініціативу суб'єктів господарювання (“самовільного руху”) до реалізації цільових проектів та програм; популяризація енергоефективності у суспільній свідомості;

цілі, організаційну структуру та статус органу управління у сфері енергоефективності, основними завданнями якого є: визначення цілей політики та інтересів суб'єктів господарювання (аналітичне забезпечення); розробка законодавчого забезпечення управлінських впливів (нормативно-правове забезпечення); аналіз результативності управлінських впливів (супровід програм та проектів); популяризація, поширення інформації та інформаційне забезпечення управлінських впливів (інформаційна підтримка); наукові дослідження проблем державного управління політикою (наукове забезпечення); запровадження освітньо-навчальних програм та підвищення кваліфікації (кваліфікаційне забезпечення); проведення експертної оцінки стану енергоефективності, контроль за дотриманням законодавства (експертно-контрольне забезпечення); обмін “кращим” досвідом, трансфер знань та технологій (міжнародна співпраця).

Обґрунтовано необхідність надання органу управління спеціального статусу органу виконавчої влади у сфері енергоефективності.

11. Удосконалено комплекс методик щодо розроблення та прийняття нормативно-правових актів у сфері енергоефективності, які забезпечують узгодження інтересів суб'єкта та об'єкта управління; використання власної ініціативи підприємств у підвищенні енергоефективності виробництва. Запропоновано механізми стимулювання підвищення енергоефективності технологічних процесів; фінансування енергозберігаючих заходів; поширення доступності енергоефективної техніки та матеріалів, залучення широкого кола суб'єктів господарювання до діяльності у цій сфері.

12. Основні наукові результати дисертаційного дослідження дають підстави запропонувати практичні рекомендації для органів влади в Україні, а саме:

запровадити систему моніторингу стану енергоефективності економіки на основі системи показників її оцінки;

підготувати та оприлюднити періодичну Національну доповідь з питань реалізації політики енергоефективності;

здійснити перехід від організаційно-розпорядчого до проектного-аналітичного управління, що передбачає відмову від практики розподілу бюджетних коштів і виконання функцій розроблення та контролю за дотриманням механізмів фінансування проектів енергозбереження;

застосувати “проектний” підхід до формування програм енергозбереження, що припускає сталість умов реалізації, чіткість визначення виконавців проектів, термінів виконання, наявність фінансування та відповідальність за виконання проектів;

запровадити практику укладення добровільних угод між органами державної влади та об'єднаннями підприємств, окремими підприємствами та громадськими організаціями щодо діяльності у сфері енергоефективності;

використовувати ринкові механізми стимулювання енергоефективності через запровадження екологічних (енергетичних) податків на споживання енергоресурсів; стимулюючої енергоефективність методології тарифоутворення на послуги з енергопостачання підприємств-монополістів; механізмів самофінансування проектів енергозбереження.

Перспективними напрямами дослідження є: подальша деталізація та формалізація факторів впливу, удосконалення методів моделювання та оцінки впливу факторів на стан енергоефективності економіки, розроблення методології формування проектів політико-економічного стимулювання добровільної діяльності у цій сфері, удосконалення методів і механізмів економічного стимулювання енергоефективності та формування енергозберігаючого світогляду суспільства.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

Монографії та інші видання

1. Суходоля О.М. Енергоефективність національної економіки: методологія дослідження та механізми реалізації: Монографія. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - 400 с.

2. Ресурсоенергозбереження / Під ред. акад. УНГА, канд. техн. наук М.П.Халявко, канд. техн. наук К.П. Халявко, канд. хім. наук. М.В.Прозорової. - К.: НДЦ “Нафтохім”, 2004. - 175 с. - Авторські с. 34-41.

3. Енергозберігаючі технології, обладнання, технічні рішення: Довідник / Під ред. О.М.Суходолі, Є.Є.Нікітіна - К.: СПД Зелент, 2004. - 184 с. - Авторські с. 8-12, 40-50.

Статті у наукових фахових виданнях з державного управління

4. Суходоля О.М. Формування енергоефективної економіки у регіонах: інституційні основи та економічні механізми // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 2. - С. 225-232.

5. Суходоля О.М. Енергоємність ВВП: тенденції та чинники впливу// Зб. наук. пр. НАДУ. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - № 2. - С. 140-149.

6. Суходоля О.М. Перешкоди реалізації політики енергозбереження в Україні: політичні та економічні аспекти // Менеджер: Вісн. Донец. держ. акад. упр. - 2003. - № 3. - С. 35-40.

7. Суходоля О.М. Концептуальні основи розробки програм енергозбереження // Зб. наук. пр. НАДУ. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - № 1. - С. 173-182.

8. Суходоля О.М. Модель системно-структурних взаємовідносин як основа прийняття рішень з формування енергоефективної економіки держави // Економіка України. - 2004. - № 1. - С. 21-26.

9. Суходоля О.М. Структура паливно-енергетичного балансу як індикатор стану ефективності енергозабезпечення країни // Статистика України. - 2004. - № 2. - С. 44-49.

10. Суходоля О.М. Поєднання ринкового і державного регулювання енергозбереження. Економіка України. - 2004. - № 5. - С. 31-37.

11. Суходоля О.М. Діяльність органів державної влади у сфері енергоефективності: методологічні аспекти// Зб. наук пр. НАДУ. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - № 2. - С. 312-318.

12. Суходоля О.М. Дослідження організаційно-інституційних аспектів державного управління у сфері енергозбереження // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 4. - С. 252-260.

13. Суходоля О.М. Методика встановлення пріоритетності цілей політики енергоефективності // Зб. наук. пр. ЛРІДУ НАДУ / За заг. ред. А.Чемериса. - Л.: ЛРІДУ НАДУ, 2004/2005. - Вип. 6/7. - С. 408-422.

14. Суходоля О.М. Фактори впливу на енергоефективність національної економіки // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 1. - С. 236-247.

15. Суходоля О.М. Політика енергоефективності: онтологія та термінологія // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 2. - С. 198-208.

16. Суходоля О.М. Методологічні основи формування програми розвитку політики енергоефективності // Зб. наук. пр. НАДУ. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - № 1. - С. 219-229.

17. Суходоля О.М. Модель аналізу енергоспоживання та визначення рівня енергоефективності національної економіки // Економіка України. - 2005. - № 5. - С. 31-37.

18. Суходоля О.М. Системний аналіз управління процесами формування енергоефективної економіки // Вісн. НАДУ. - 2005. - № 3. - С. 271-281.

19. Суходоля О.М. Формалізація моделі системних досліджень проблем державного управління політикою енергоефективності // Вісн. НАДУ. -2005. - № 4. - С. 233-241.

20. Суходоля О.М. Організаційно-функціональна структура державного управління у сфері енергоефективності // Зб. наук. пр. НАДУ. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - № 2 - С. 267-278.

21. Суходоля О.М. Системний аналіз механізмів державного управління у сфері енергоефективності // Державне управління: теорія та практика: Електрон.наук. фах. журн. НАДУ. - 2005. - № 2.

22. Суходоля О.М. Державне регулювання діяльності органів державної влади: методи, види та засоби // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 1. - С. 49-58.

23. Суходоля О.М. Динаміка реалізації політики енергоефективності: засоби та процедури оперування // Зб. наук. пр. НАДУ. - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - № 1. - С. 189-204.

24. Суходоля О.М. Види та цілі управлінських впливів у сфері енергоефективності // Вісн. НАДУ. - 2006. - № 2. - С. 252-261.

25. Богданович В.Ю., Суходоля О.М. Механізми фінансування енергозберігаючих проектів у ринкових умовах господарювання // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 3. - С. 221-227. - Авторські с. 222-225.

26. Ситник Г.П., Суходоля О.М. Роль та місце енергозбереження у забезпечені енергетичної та національної безпеки // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 4. - С. 262-269. - Авторські с. 264-267.

27. Богданович В.Ю., Суходоля О.М. Визначення цільових орієнтирів державної політики енергоефективності // Актуальні проблеми державного управлiння: Зб. наук. пр. - Д.: ДРIДУ НАДУ, 2005. - Вип. 1(19). - С. 141-152. - Авторські с. 143-152.

Статті в інших наукових журналах та збірниках

28. Суходоля О.М. Запровадження в Україні системи енергоефективного маркування побутових товарів // Проблеми загальн. енергетики. - 2001. - № 5. - С. 42-44.

29. Суходоля О.М. Адаптація законодавства України до нормативів ЄС у сфері енергозбереження // Нац. безпека і оборона. - 2002. - № 9. - С. 39-42.

30. Суходоля О.М. Структурні та технологічні фактори реалізації потенціалу енергозбереження: Енергетика. Екологія. Людина: Зб. пр. міжнар. енергоеколог. конгресу. - К.: УЕЗ, 2003. - С. 157-161.

31. Суходоля О.М. Розвиток державного управління енергоефективністю: теорія та практика // Зб. наук. пр. ІЕД НАНУ: Спец. вип. - К.: ІЕД, 2004. - С. 31-35.

32. Суходоля О.М. Запровадження регуляторних механізмів енергозбереження в Україні. Погляд громадськості // Основні положення Енергетичної стратегії України та науково-технічне забезпечення її реалізації: Зб. матеріалів міжнар. наук.- техн. конф. - К.: Енергетика та електрифікація, 2003. - С. 213-217.

33. Суходоля О.М. Методологічні основи формування програми розвитку політики енергоефективності // Холодильна техніка та технологія: Спец. вип. журн.: “Енергоефективність 2004”: Зб. наук. пр. міжнар. наук.-техн. конф. - О.: ТОВ “Ветаком”, 2004. - С. 25-29.

34. Жовтянський В.А., Суходоля О.М. Система нормування питомих витрат енергоресурсів: за та проти - запрошення до обговорення // Новини енергетики. - 2001. - № 11. - С. 52-56. - Авторські с. 52-54.

Тези доповідей, матеріали наукових конференцій

35. Суходоля О.М. Механізми фінансування енергозберігаючих заходів у бюджетній сфері: регіональний розріз // Енергозбереження. Ефективність. Екологія: Матеріали міжнар. конф. - К.: Асоціація ТЕКУ, 2002. - С. 111-114.

36. Суходоля О.М. Окремі аспекти створення Демонстраційних зон високої енергоефективності //Ресурсозбереження у ринкових відносинах: Тези доп. ІХ міжнар. конф. - К.: НДЦ “Нафтохім”, 2002. - С. 80-82.

37. Суходоля О.М. Механізми фінансування енергозберігаючих заходів на регіональному рівні // Енергоефективність 2002: Тези доп. міжнар. наук.-техн. конф. - К.: Навч. кн., 2002. - С. 96-100.

38. Суходоля О.М. Вплив євроінтеграції на розвиток механізмів енергозбереження в Україні // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - Т. 1. - С. 180-183.

39. Суходоля О.М. Питання формування енергоефективності національної економіки як складової національної безпеки // Ресурсозбереження у ринкових умовах: Тези доп. Х міжнар. конф. - К.: НДЦ “Нафтохім”, 2003. - С. 119-123.

40. Суходоля О.М. Місце енергозбереження в структурі паливно-енергетичного балансу // Енергоефективність: Тези доп. міжнар. наук.-техн. конф. - К.: Аверс, 2003. - С. 90-93.

41. Суходоля О.М. Розвиток державного управління енергоефективністю: теорія та практика // Енергетика. Екологія. Людина: Тези доп. IV міжнар. енергоеколог. конгресу. - К.: УЕЗ, 2004. - С. 13.

42. Суходоля О.М. Модель формування структури паливно-енергетичного балансу //Ресурсозбереження у ринкових умовах: Тези доп. ХІ міжнар. конф. - К.: НДЦ “Нафтохім”, 2004. - С. 61-64.

43. Суходоля О.М. Методологічні основи формування енергоефективної національної економіки // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - Т. 1. - С. 80-82.

44. Суходоля О.М. Визначення структури цільових показників енергоефективності // Ресурсозбереження у ринкових відносинах: Тези доп. ХІІ міжнар. конф - К.: НДЦ “Нафтохім”, 2005. - С. 78-80.

45. Суходоля О.М. Функції та механізми державного управління у сфері енергоефективності // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління: Матеріали наук.-практ. конф. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Т. 1. - С. 191-193.

Анотація

Суходоля О.М. Теоретико-методологічні засади механізмів державного управління формуванням енергоефективної економіки України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління за спеціальністю 25.00.02 - механізми державного управління. - Національна академія державного управління при Президентові України. - Київ, 2006.

У дисертації досліджуються теоретико-методологічні засади механізмів державного управління у сфері енергоефективності. Доведено необхідність урахування впливу на механізми державного управління соціально-культурних, політичних факторів, які визначають сприйнятність та ефективність управлінських рішень. Досліджено взаємодію різних факторів, виділено закономірності їх впливу на енергоефективність економіки. Уточнено систему показників оцінки стану енергоефективності економіки, запропоновано методики оцінки впливу факторів, визначення пріоритетності управлінських дій.

Досліджено та обґрунтовано методологічні підходи щодо регламентації діяльності органів державної влади до розвитку та реалізації політики енергоефективності, поглиблено методологію системного аналізу, що дає змогу детально проаналізувати та розкрити різні характеристики об'єкта управління.

Запропоновано шляхи вдосконалення механізмів державного управління, досліджено цілі, зміст та види управлінських дій для різних сфер регулювання діяльності суб'єктів господарювання, обґрунтовано статус, функції системи державного управління у сфері енергоефективності.

Ключові слова: механізми державного управління, енергоефективність, паливно-енергетичні ресурси, проекти та державні цільові програми енергоефективності, нормативно-правові акти, нормалізація витрат енергії, маркування, сертифікація, стандартизація, добровільні угоди.

Аннотация

Суходоля А.М. Теоретико-методологические основы механизмов государственного управления формированием энергоэффективной экономики Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора наук государственного управления по специальности 25.00.02 - механизмы государственного управления. - Национальная академия государственного управления при Президенте Украины. - Киев, 2006.

В диссертации исследуются теоретико-методологические основы механизмов государственного управления в сфере энергоэффективности и осуществляется разработка комплексной системы государственного управления, учитывающей реальные условия реализации политики. Проведен сравнительный анализ эффективности и результативности реализации политики энергосбережения в Украине и странах ОЭСР за период 1990-2004 гг., определены основные проблемы и приоритетные задачи государственного управления в этой сфере.

Показана необходимость четкого разграничения понятий “энергосбережения” как деятельности, ориентированной на снижение потребления энергии, и “энергоэффективности” как состояния системы, характеризующего меру использования энергии на единицу произведенного продукта. Соответственно выявлено различие содержания и целей механизмов государственного управления реализацией политики “энергосбережения” и “энергоэффективности”.

Обоснована необходимость рассмотрения теоретико-методологических основ политики энергоэффективности социально-культурных, политико-экономических факторов, определяющих восприимчивость и эффективность управленческих решений в обществе. Исследовано взаимодействие этих факторов, что позволило выделить ряд закономерностей их влияния на энергоэффективность национальной экономики. Предложен комплекс методик оценки влияния факторов на агрегированный показатель определения приоритетности осуществления отдельных управленческих действий.

Углублено понимание механизмов “управления” и “руководства” в сфере энергоэффективности, что позволяет осуществлять анализ возможности оперирования самодвижением объекта управления (или субъективизмом человека). В данном случае механизмы “управления” связываются со стимулированием деятельности, регулированием привычек, использованием энергии, а механизмы “руководства” - с вмешательством в деятельность субъектов хозяйствования посредством нормативно-правовой регламентации.

Обоснована необходимость разграничения и регламентации деятельности органов власти по развитию и реализации политики энергоэффективности, которая является одним из главных направлений развития теории государственного управления относительно способности системы государственного управления в реальном времени перепроектировать и перестраивать управленческие структуры в соответствии с реальной ситуацией реализации политики. Данный подход позволяет устранить главный недостаток существующей практики подготовки и реализации комплексных программ, а именно невозможность их оперативного корректирования вследствие изменения условий реализации программы, а также нечеткость распределения наличных ресурсов по исполнителям во времени.

Углублена методология системного анализа объекта управления в исследуемой сфере, которая дает возможность детально анализировать и раскрывать различные характеристики объекта управления, а именно определять элементы системы и их свойства, организационную и функциональную структуру, материал и границы системы, а также процессы, обуславливающие энергоэффективность.

Разработаны и предложены способы дальнейшего усовершенствования механизмов государственного управления. Исследованы цели, содержание и виды управленческих действий для различных сфер регулирования с учетом возможности приближения к количественной оценке, а именно:

...