Право користування чужим майном

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК [347.2 + 347.453] (477)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖИМ МАЙНОМ

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Мартин Володимир Михайлович

Львів - 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник:доктор юридичних наук, професор Ромовська Зорислава Василівна, Академія адвокатури України, професор кафедри цивільного та господарського права і процесу;

Офіційні опоненти:доктор юридичних наук, професор Шишка Роман Богданович, Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри цивільно-правових дисциплін;

кандидат юридичних наук, Соловйов Андрій Володимирович, Львівська комерційна академія, в.о. доцента кафедри цивільного права і процесу;

Провідна установа: Одеська національна юридична академія Міністерства освіти і науки України, кафедра цивільного права (м. Одеса)

Захист відбудеться “26“ жовтня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14 (зал засідань юридичного факультету, ауд. Г-409).

Із дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “25“ вересня 2006 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат юридичних наук, доцент В. О. Семків

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Для природного існування, духовного та фізичного розвитку людині потрібна певна кількість речей, використання яких дає їй можливість задовольняти свої інтереси.

Задля можливості вилучати з речі її корисні властивості й таким чином задовольняти свої потреби, особа набуває певне майно у власність, вимагає встановлення сервітуту, передає своє майно у найм іншій особі чи сама винаймає чуже майно. Тому інтерес у користуванні певним майном, в отриманні від нього користі є тим чинником, який спонукає особу до заволодіння (окупації) речами та укладення щодо них різних правочинів, а отже - є рушієм цивільного обороту загалом.

Більшу частину речей, потрібних особі, вона набуває у власність із різних правових підстав - отримує від батьків, заробляє власною працею, успадковує тощо. Але є чимало ситуацій, коли потреба особи у користуванні певною річчю не може бути задоволена шляхом набуття права власності на неї. Цьому сприяють різні обставини, зокрема, економічна неспроможність чи недоцільність набуття цих речей у власність. Іноді набуття права власності на річ, у користуванні якою особа відчуває потребу, є економічно невигідним. Набагато більший зиск особа може отримати у разі взяття чужої речі в оренду. Така ситуація може виникати у сфері діяльності кожного суб'єкта цивільних відносин.

У законодавстві України відносини щодо користування чужим майном регулюють нормами речового та зобов'язального права, і тому право користування чужим майном може виступати елементом змісту різних за своєю природою правовідносин. У структурі цих правовідносин місце та значення права користування може бути різним. Це й породжує низку і наукових, і практичних проблем. На проблеми правового регулювання відносин щодо користування чужим майном звертали увагу давно, але у сучасній юридичній науці комплексного його дослідження не проводили.

Актуальність дослідження проблем права користування чужим майном зумовлює і відродження у цивільному праві України інституту речових прав на чуже майно та зміни, які внесені у законодавство щодо регулювання договірних відносин користування чужим майном.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до планових тем наукової роботи кафедри цивільного права і процесу юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка “Проблеми удосконалення цивільного законодавства в умовах інтеграції України в Європейське співтовариство” на 2002-2004 роки (номер державної реєстрації 0103U005937) та “Вдосконалення цивільного законодавства в світлі нового Цивільного кодексу України” на 2005-2008 роки (номер державної реєстрації 0105U004945).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний цивілістичний аналіз права користування чужим майном і вироблення на цій основі пропозицій, спрямованих на удосконалення регулювання відносин користування чужим майном законодавством України, а також практики його застосування.

Задля досягнення цієї мети було поставлено такі завдання:

- сформулювати та уточнити поняттєво-термінологічний апарат у сфері користування чужим майном, зокрема, визначити зміст понять "користування", "користування чужим майном" та "право користування чужим майном";

- висвітлити загальні цивілістичні засади наукового дослідження правового регулювання відносин користування чужим майном;

- визначити зміст права користування чужим майном та його місце у системі речових прав;

- виявити особливості основних правових форм користування чужим майном;

- проаналізувати зміст норм Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів щодо права на користування чужим майном;

- розробити й обґрунтувати рекомендації та пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення користування чужим майном.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини щодо користування чужим майном, врегульовані цивільним законодавством України.

Предметом дослідження є проблеми законодавчого забезпечення права користування чужим майном, застосування цивільного законодавства у процесі забезпечення цивільних прав та інтересів користувачів чужим майном.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використано комплекс загальнонаукових та спеціально-юридичних методів, сформованих на засадах діалектичного підходу до наукового пізнання правових явищ. Серед загальнонаукових методів застосовано - системний (при з'ясуванні місця права користування чужим майном у системі речових прав), структурно-функціональний (для визначення правової природи і структури досліджуваного явища), порівняльний (для порівняння основних правових форм користування чужим майном). Використання для дослідження становлення та розвитку у цивільному праві України інституту користування чужим майном історико-правового методу дало можливість зрозуміти зміст і сутність цього інституту та його розвиток. Формально-юридичний метод застосовувався для комплексної характеристики законодавства України про користування чужим майном. Для з'ясування змісту відповідних правових норм використовувався метод наукового тлумачення права. Для узагальнення правозастосовної практики - метод вивчення юридичної практики. Окремі рекомендації та пропозиції щодо удосконалення цивільного законодавства обґрунтовані за допомогою прогностичних методів.

Теоретичну основу дослідження становлять наукові положення, які викладені у працях А. А. Агаркова, Д. В. Бобрової, Д. М. Генкіна, О. В. Дзери, С. Дністрянського, А. С. Довгерта, О. С. Йоффе, В. М. Коссака, Н. С. Кузнєцової, І. М. Кучеренко, Л. А. Лунца, В. В. Луця, Р. А. Майданика, Д. І. Мейєра, І. Б. Новіцького, О. Огоновського, О. А. Підопригори, М. Г. Проніної, О. А. Пушкіна, З. В. Ромовської, Р. Саватьє, Ф. К. Савіньї, А. М. Савицької, Н. О. Саніахметової, В. І. Сінайского, І. В. Спасибо-Фатєєвої, Є. О. Суханова, Б. Й. Тищика, С. Я. Фурси, Р. О. Халфіної, Є. О. Харитонова, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневича та інших науковців.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним дослідженням проблем правового регулювання відносин щодо користування чужим майном в Україні. У роботі обґрунтовано і сформульовано ряд положень та висновків, які й становлять наукову новизну дисертаційного дослідження і виносяться на захист. Основними із них є такі:

- охарактеризовано право користування чужим майном як передбачена законом або набута у встановленому законом порядку можливість одержувати користь із чужої речі (майна) шляхом вчинення певного виду поведінки;

- зміст права користування чужим майном запропоновано визначати як сукупність різноманітних видів поведінки, які може здійснювати особа щодо чужої речі;

- подано видову класифікацію користування: фізичне та юридичне; продуктивне та непродуктивне; триваюче (постійне), періодичне (дискретне) та одноактне; одноособове, спільне та почергове; правомірне та неправомірне; самостійне та залежне;

- запропоновано поділ права користування на повне та неповне;

- охарактеризовано основні особливості права користування чужим майном за нормами речового та зобов'язального права та запропоновано розмежовувати речово-правові, зобов'язально-правові та спеціальні види права користування чужим майном;

- визначено зміст та особливості сервітутного користування;

- обґрунтовано висновок про те, що встановлення оплатних сервітутів є підставою виникнення змішаних речово-зобов'язальних відносин, регулювання яких здійснюється нормами і речового, і зобов'язального права та уточнено коло осіб, які мають право надавати сервітутне користування земельною ділянкою шляхом укладення договору;

- зроблено висновок про те, що права користування емфітевта та суперфіціарія є елементами змісту змішаних речово-зобов'язальних правовідносин;

- запропоновано розмежовувати поняття “предмет договору найму” та “предмет користування за договором найму”;

- обґрунтовано висновок про те, що здача майна у найм та піднайм є видами юридичного користування, що отримали самостійне законодавче регулювання;

- визначено юридичний склад, який є підставою виникнення права користування чужим майном за заповідальним відказом та умови правомірності використання чужого майна для самозахисту, у стані крайньої необхідності та необхідної оборони.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення, пропозиції, узагальнення та висновки дослідження можуть бути використані у подальшій науково-дослідній роботі, у навчальному процесі, у судовій та договірній практиці, а також у законотворчій діяльності - у процесі вдосконалення окремих норм цивільного законодавства України.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію виконано і обговорено на кафедрі цивільного права і процесу Львівського національного університету імені Івана Франка.

Положення дисертаційної роботи апробовано у процесі читання лекцій із курсу “Цивільне право України” для студентів юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка та під час проведення практичних і семінарських занять із спецкурсів "Теоретико-правові проблеми цивільного права" і "Право власності та інші речові права".

Основні положення і висновки оприлюднено на конференціях: ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції з питань кодифікації законодавства України (м. Київ, 1997); Х регіональній науково-практичній конференції “Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 2004); Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів (м. Івано-Франківськ, 2004); ХІІ регіональній науково-практичній конференції "Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні" (м. Львів, 2006); VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (м. Острог, 2006).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у десяти публікаціях, зокрема, у шести наукових статтях, які опубліковано у спеціальних виданнях, визнаних ВАК України як фахові з юридичних наук, та у 4-х збірниках тез виступів на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (214 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок, у тому числі основний текст - 190 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми, що досліджується, визначені предмет і мета дослідження, наукова новизна та сформульовані основні положення, які винесені на захист, зазначені практичне значення одержаних результатів та їхня апробація.

Перший розділ "Зміст та види права користування чужим майном за законодавством України" присвячений визначенню змісту понять право користування та право користування чужим майном, подана характеристика правового регулювання відносин щодо користування чужим майном у законодавстві України.

У підрозділі 1.1 "Поняття, зміст та види права користування" на основі аналізу положень актів цивільного законодавства України та спеціальної юридичної літератури розкрито зміст поняття "право користування майном" і охарактеризовані зміст та особливості права користування чужим майном.

Право користування визначене як забезпечена законом можливість користати з майна, вчиняючи певні, не заборонені законом дії (дію, діяльність). Це поняття є концентрованим, узагальненим вираженням різноманітних фактичних (фізичних) та юридичних дій, які може вчиняти управнена особа з метою отримання користі.

Обсяг та зміст поведінки, яку має право вчиняти користувач речі, можуть бути різними, і це дає підстави поділяти право користування на повне та неповне. Повним правом користування запропоновано вважати таке, що надає користувачеві можливість вчиняти щодо майна усі можливі та незаборонені законом дії, які охоплює поняття користування (експлуатувати річ, вилучати з речі природні плоди та доходи, здійснювати юридичне користування річчю, передаючи її у найм, позичку і т.п.). Неповне право користування дає управненій особі можливість вчиняти лише певну частину дій (чи дії), що становлять зміст поняття "право користування".

Автор вважає, що поняття "право користування", яке є елементом змісту права власності, об'єктом якого, за цивільним законодавством України, є лише речі матеріальні, не можна механічно використовувати для характеристики права інтелектуальної власності.

Право користування майном може належати не лише власникові, але й іншим особам, для яких майно є чужим - наймачеві, піднаймачеві, сервітуарієві, емфітевтові, суперфіціарієві тощо. Право користування таких осіб прийнято називати правом користування чужим майном.

Право користування чужим майном узалежнене від права власності, але юридична природа права користування є сталою, незмінною. Вона не залежить від того, хто отримує зиск від майна: власник чи інша управнена особа. У зв'язку з цим, юридична інтерпретація права користування та права користування чужим майном має ґрунтуватися на одних і тих же засадах.

У структурі змісту речових та зобов'язальних правовідносин місце та значення права користування чужим майном може бути різним. До прикладу, у сервітутному правовідношенні право користування є основною і єдиною правоможністю управненої особи, а у таких речових правах, як емфітевзис, суперфіцій, право господарського відання, право оперативного управління та ін. є лише однією з правоможностей змісту правовідношення.

У договірних правовідносинах право користування чужим майном може бути основним правом сторони за договором (договори найму) або неосновним (додатковим) правом, зокрема, у договорах про надання послуг (договорах перевезення пасажирів, зберігання та ін.)

За своїм соціальним та економічним призначенням права користування чужим майном не є однорідними. В одних випадках вони служать виключно для забезпечення потреб лише управнених осіб, а в інших - і потреб третіх осіб та суспільних інтересів у цілому.

У передбачених законом випадках нездійснення особою належного їй права користування може вести до припинення цього права (нездійснення користування чужим майно, яке надає особі сервітут, протягом трьох років підряд (ст.406 ЦК України), невикористання земельної ділянки, наданої для користування з правом забудови протягом трьох років підряд припиняє суперфіцій (ст.416 ЦК України) і т.п.).

У підрозділі 1.2 "Юридичні форми права користування чужим майном" в результаті аналізу пам'яток права характеризується становлення сучасного правового регулювання відносин користування чужим майном в Україні, дається загальна характеристика форм права користування чужим майном.

Закцентовано увагу на тому, що підстави виникнення, зміст та порядок здійснення права користування чужим майном у цивільному праві України визначають норми речового та зобов'язального права. Такий підхід до регулювання цих відносин був започаткований ще у римському праві і утвердився у сучасному законодавстві України.

Речовими правами на чуже майно, які опосередковують відносини користування чужим майном, є сервітути, суперфіцій, емфітевзис, право господарського відання, право оперативного управління та ін. Кожне із цих прав надає особі-невласникові певний обсяг можливостей щодо користування чужим майном. Основною підставою виникнення права користування чужим майном, за зобов'язальним правом, є договори. Передусім, це договори про передачу майна у користування - договір майнового найму (оренди), у тому числі найму житлових приміщень, договір прокату, лізингу, позички та ін.

Право користування чужим майном може бути і елементом змісту недоговірного зобов'язального правовідношення (право користування за заповідальним відказом) та виникати у інших випадках, передбачених у законі (використання чужого майна для самозахисту, у разі крайньої необхідності тощо.)

Правова природа інститутів, які регулюють користування чужим майном, зумовлює певні особливості прав, що вони опосередковують.

Право користування чужим майном, встановлене інститутом речового права (сервітут, емфітевзис, суперфіцій тощо), є самостійним правом на чужу річ, і управнена особа може здійснювати його особисто, на власний розсуд, не вдаючись до дій інших осіб та незалежно від них.

Право користування чужим майном, яке є елементом змісту зобов'язальних правовідносин, тісно пов'язане з обов'язками боржника. Воно має залежний характер, оскільки його здійснення великою мірою забезпечується поведінкою боржника.

Другий розділ "Речово-правові види права користування чужим майном" складається із двох підрозділів, у яких подано характеристику підстав виникнення, визначено зміст та основні особливості права користування чужим майном за нормами речового права.

У підрозділі 2.1. "Користування майном за сервітутом" охарактеризовано правову природу, зміст та види сервітутів, проаналізовано підстави їх виникнення та припинення.

Відзначено, що за допомогою сервітуту забезпечується можливість гармонізувати інтереси власників майна та інших осіб.

Наголошено на тому, що у Цивільному кодексі України термін "право користування чужим майном" використано для означення лише відносин, які традиційно прийнято називати сервітутами, хоча право користування чужим майном може виникати і з інших правових підстав.

Найпоширенішими підставами встановлення сервітутів є договори, які мають низку специфічних особливостей, але належної правової регламентації у Цивільному кодексі України вони не отримали. Ці договори повинні відповідати не тільки загальним нормам договірного права, але й спеціальним вимогам глави 32 ЦК України.

За місцем та значенням умови про встановлення сервітутного користування у договорі, запропоновано поділяти їх на дві групи. До першої групи віднесені договори про встановлення сервітуту (сервітутні договори), до другої - змішані договори (договори, у яких умова про встановлення сервітутного користування є лише однією із умов змісту договору).

Правовою метою договорів про встановлення сервітуту є набуття сервітуарієм речового права користування чужим майном, а предметом - частина права користування, яку власник (володілець) передає користувачеві.

У договорі про встановлення сервітуту сторони повинні чітко визначити обсяг повноважень щодо користування майном, які надаються набувачеві сервітуту (вид користування, його кількісні та якісні характеристики та ін.). У договорі може бути визначений строк, на який встановлюється сервітут, та розмір оплати за користування майном. Але ці умови не є обов'язковими, і їхня відсутність не впливає на дійсність договору.

Договір про встановлення сервітуту, в якому на сервітуарія покладено обов'язок оплатити певну грошову суму за надане йому право користування майном, має ознаки договору купівлі-продажу, який варто розглядати особливим різновидом договору купівлі-продажу майнових прав.

У результаті встановлення оплатного сервітуту відбувається нерозривне поєднання речових та зобов'язальних відносин, виникає складне, змішане речово-зобов'язальне правовідношення, де відносини щодо користування річчю регулюються нормами речового права, а відносини щодо сплати визначеної суми за користування - нормами зобов'язального права.

Встановлення сервітуту рівноцінне відступу (передачі назавжди або на певний строк) частини прав користування майном іншій особі. Тому, на думку автора, укладати договори про встановлення сервітутів можуть не лише власники (володільці), але і користувачі, які можуть відчужувати належне їм право користування.

Запропоновано у ст. 402 ЦК України уточнити коло осіб, які мають право укладати договори про обтяження майна сервітутами.

Підтримано тезу про те, що для обтяження сервітутом майна, яке є спільною власністю, потрібна згода усіх співвласників, оскільки належна їм річ може виконувати своє службове призначення лише у цілісному вигляді.

Сервітутне користування є ефективним правовим засобом, за допомогою якого можуть бути збалансовані інтереси співвласників при поділі спільного майна.

Запропоновано передбачити можливість виникнення сервітутів за давністю користування та звернуто увагу на те, що, за законодавством України, підставами виникнення сервітутного користування є місцеві звичаї та загальний дозвіл власника відповідної земельної ділянки (ст.333 ЦК України). Ці підстави виникнення сервітутів пропонується закріпити у ст.402 ЦК України.

У підрозділі 2.2 "Емфітевтичне, суперфіціарне та інші речово-правові види права користування чужим майном" аналізуються особливості права користування чужим майном як елемента "багатокомпонентних" речових прав (емфітевзис, суперфіцій, право господарського відання, право оперативного управління та ін.), які дають невласникам дуже широкі за змістом можливості щодо використання чужої земельної ділянки для задоволення своїх потреб.

Відзначено, що у ст. 395 ЦК України подано невичерпний перелік прав на чуже майно. Попри них існують й інші: право постійного користування земельною ділянкою (ЗК України), право користування нерухомим майном строком більше одного року (Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень"), право господарського відання та право оперативного управління (ст. ст. 136, 137 ГК України). Тому в роботі звернена увага на значення та місце права користування й у структурі цих речових прав на чуже майно.

Запропоновано у ст. 395 ЦК України дати перелік усіх видів речових прав на чуже майно, які передбачені законодавством України.

Право користування чужим майном може бути елементом заставних правовідносин. При передачі заставодавцем майна у володіння заставоодержувача чи третій особі він може надати їй і право користування цим майном. Окремі види застави (наприклад, заклад) передбачають передачу заставленого майна у володіння заставодержателя, а це створює фактичну можливість використання ним заставленого майна.

Третій розділ "Право користування чужим майном за зобов'язальним правом" складається із п'яти підрозділів, у яких досліджуються особливості права користування у структурі зобов'язальних правовідносин.

У підрозділі 3.1 "Право користування за договором найму (оренди)" подана характеристика договору найму, основним елементом змісту якого є право користування наймача.

Правовідношення, яке виникає за договором найму, має складну структуру. Зобов'язання між наймодавцем і наймачем, за яким наймодавець зобов'язується надати користування своїм майном наймачеві, а наймач має право вимагати від наймодавця надання йому такого користування, є основним, але не єдиним зобов'язанням у цьому правовідношенні. Воно є лише частиною правовідношення, яке виникає за договором найму.

У договорі найму як правовідношенні виділено два матеріальні та два юридичні предмети. Основним матеріальним предметом договору найму автор вважає не майно (річ), як це зазначено у ст. 760 ЦК України, а право користування певним майном; основним же юридичним предметом - дії наймодавця спрямовані на забезпечення реалізації цієї можливості наймачем. Запропоновано розмежовувати поняття "предмет договору найму" та "предмет користування за договором найму" й уточнити їхнє законодавче визначення. Право користування наймача є похідним від прав наймодавця, а тому його зміст визначається у межах прав наймодавця. Здійснення наймачем права користування у значній мірі залежить від поведінки наймодавця, а тому воно має залежний характер.

Оскільки право користування наймача - це вид і міра можливої поведінки, то наймач може і не використовувати найняте майно. Це загальне положення, на думку автора, потребує уточнення, оскільки користування окремими видами майна на умовах найму може бути одночасно і правом, і обов'язком наймача. Запропоновано ст. 773 ЦК України доповнити положенням про те, що, коли не використання об'єкта може призвести до його знищення чи знецінення, - використання (експлуатація) майна є обов'язком наймача.

У підрозділі 3.2 "Право користування майном за договором піднайму" проаналізовано особливості права користування майном, підставою виникнення якого є договір піднайму.

Договір піднайму розширює можливості використовування майна. У зв'язку з цим дисертант не погоджується із тими авторами, які трактують здачу майна у найм та піднайм як здійснення права розпорядження, і пропонує при визначенні правової природи цих юридичних дій виходити з правового результату, досягти якого прагнуть сторони.

Договір піднайму, а відтак і право користування піднаймача, є похідним від прав наймача та договору найму. Похідний характер піднайму зумовлює безпосередній зв'язок між правом користування піднаймача та правами наймодавця і наймача як сторін договору найму.

Для посилення охорони інтересів піднаймача у ЦК України пропонується закріпити положення про те, що припинення договору найму за згодою сторін може бути підставою припинення договору піднайму лише тоді, коли це було обумовлено сторонами при укладенні договору піднайму.

У підрозділі 3.3 "Особливості права користування майном за договором прокату та іншими видами найму (оренди)" визначено зміст та основні особливості права користування наймача за договорами прокату, найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди, транспортного засобу та лізингу.

Запропоновано відмовитися від використання терміна "прокат" і замінити його терміном "договір побутового найму" ("побутовий найм").

У правовідносинах найму транспортного засобу з екіпажем користувачами транспортного засобу є, на думку автора, одночасно обидві сторони договору: наймодавець, який здійснює фактичне користування (управління та технічну експлуатацію) транспортного засобу та наймач, який здійснює "комерційне користування".

На думку автора, заслуговують схвалення новели Закону України "Про фінансовий лізинг", за якими зміст права користуватися предметом лізингу визначається призначенням майна і сторонами договору та розширюються можливості щодо ефективного використання предмета лізингу шляхом передачі його у користування третім особам.

У підрозділі 3.4 "Право користування чужим майном як додатковий елемент змісту договірних правовідносин" звернута увага на те, що право користування чужим майном може бути не лише основним, але й додатковим правом сторони договору.

Автор підтримує запровадження у ЦК України договору найму-продажу. Покупець за таким договором стає власником товару з моменту його повної оплати. До цього моменту покупець має лише права наймача, якщо інше не встановлено договором. Договір найму-продажу містить елементи договорів купівлі-продажу та найму, а тому є змішаним договором. У зв'язку із цим усі питання користування майном за цим договором регулюються нормами інституту найму.

Можливість користування майном може виникнути і у правовідносинах зберігання. Зберігач має право користуватись річчю, яка передана йому на зберігання лише за згодою поклажодавця чи при необхідності забезпечення схоронності майна. Коли ж річ, що передана на зберігання, зберігає свої якості тільки в результаті постійного користування, то користування нею є обов'язком зберігача.

Право користування чужим майном може входити в комплекс прав кредитора і забезпечувати досягнення мети основного зобов'язання (наприклад, договір перевезення пасажирів), а може надаватися боржникові з метою створення умов для виконання ним своїх обов'язків (наприклад, договір доручення).

Коли право користування чужим майном надається за договорами, які непередбачені цивільним законодавством, зміст права користування виступає предметом договору, і тому повинен бути чітко визначений сторонами при укладенні договору.

У підрозділі 3.5 "Спеціальні підстави виникнення права користування чужим майном" досліджуються особливості права користування за заповідальним відказом та інші спеціальні випадки виникнення права користування чужим майном.

За заповідальним відказом на спадкоємця, до якого переходить будинок, квартира або інше рухоме та нерухоме майно, може бути покладений обов'язок надати іншій особі право користування цим майном. Право користування майном за заповідальним відказом, яке передбачає ст.1238 ЦК України, має багато ознак, що характерні для особистих сервітутів.

Заповідальний відказ покладає на спадкоємця, до якого переходить майно, "обов'язок надати іншій особі право користування ним" (ч.2 ст.1238 ЦК України). Це надає відказоодержувачеві "право вимоги до спадкоємця" (ч.4 ст.1238 ЦК України). Тому заповідальний відказ, на думку автора, не встановлює речового права користування чужим майном, а є підставою виникнення зобов'язального правовідношення, а право користування відказоодержувача є одним із елементів його змісту.

Зміст права користування відказоодержувача залежить від виду та призначення майна і може бути конкретизований у заповіті. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим та нерухомим майном є персоніфікованим, особистим правом відказоодержувача, а тому з його смертю воно втрачає чинність.

На основі аналізу норм ЦК України автор робить висновок про те, що підставою виникнення права користування за заповідальним відказом є низка юридичних фактів (юридичний склад): заповіт, у якому на спадкоємця покладений обов'язок надати іншій особі (відказоодержувачеві) право користування певним спадковим майном; смерть спадкодавця; прийняття спадщини спадкоємцем; прийняття заповідального відказу особою, на користь якої він зроблений.

Коли зміст заповіту вичерпується лише заповідальним відказом, то спадкоємець, який прийняв спадщину, буде лише виконавцем заповіту. У такому разі у спадкоємця немає жодного сенсу приймати спадщину, і спадкування за заповітом може не відбутися; воля спадкодавця щодо надання права користування відказоодержувачеві певним майном не буде виконана.

Дієвим правовим засобом, який забезпечуватиме виконання волі відказодавця, може бути, на думку автора, закріплення у ЦК України права на обов'язкову частку спадкоємця, відоме у римському праві під назвою guarta Falcidia. Суть його полягала у тому, що обов'язок спадкоємця платити легати обмежувався 3/4 спадщини; четверта частина спадщини, так звана guarta Falcidia повинна була залишатись в користь спадкоємця.

Використання чужого майна може здійснюватися особою для задоволення суспільного чи власного інтересу, зокрема, у зв'язку з вчиненням нею дій, спрямованих на усунення небезпеки, що загрожувала її цивільним правам й інтересам або правам та інтересам іншої особи; при здійсненні права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони тощо. Самовільне використання чужих речей у цих випадках може заподіювати майнову та немайнову шкоду їхньому власникові, але не вважається протиправним.

За передбачених законом обставин право використати чуже майно для виконання своїх службових обов'язків мають працівники правоохоронних органів. Користування чужим майном дає їм можливість досягти за рахунок нього певного позитивного результату, тобто отримати від чужого майна користь, але ці відносини не засновані на юридичній рівності та вільному волевиявленні сторін, тому не є цивільними.

Право використати чуже майно у перелічених випадках та ознаки, які визначають правомірність такого використання, закріплені у ЦК України, а тому ці відносини не можуть не бути об'єктом дослідження цивілістичної науки.

У Висновках викладено найважливіші результати дослідження. Поряд з науковими положеннями, які можуть бути корисними при подальшому розвитку науки цивільного права, у висновках відзначено доцільність внесення до цивільного законодавства України змін та доповнень, найбільш вагомими з яких є такі:

ст. 401 ЦК України доповнити ч. 3-ю, у якій передбачити можливість встановлення сервітного користування на користь невизначеного кола осіб:

“3. У випадках передбачених законом, сервітути можуть встановлюватися на користь невизначеного кола осіб (публічні сервітути)”;

у ч.1-й ст.402 ЦК України передбачити можливість виникнення сервітутів за давністю користування та закріпити підстави виникнення публічних сервітутів, виклавши її у такій редакції:

“1. Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом, місцевим звичаєм, загальним дозволом власника майна, рішенням суду та виникати за давністю користування”;

абз. 2 ч. 2 ст. 402 ЦК України викласти у такій редакції:

“Земельні сервітути підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом. Право користування за земельним сервітутом виникає з моменту його державної реєстрації”;

доповнити ч. 2 ст. 402 ЦК України абз.3-ім та абз.4-тим такого змісту:

“Емфітевта та суперфіціарій мають право надавати строкові земельні сервітути лише в межах строку належних їм прав користування.

З моменту припинення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб та права користування чужою земельною ділянкою для забудови, встановлених на невизначений строк, припиняються сервітути, які були надані землекористувачами;

доповнити ч. 3 ст. 403 ЦК України абз. 2-им такого змісту:

“Сервітутне користування належить здійснювати способом, найменш обтяжливим для власника майна, щодо якого воно встановлено”;

ст.12 Закону України від 02.10.1992р. “Про заставу“ доповнити абз. 3 такого змісту:

”У випадку, коли договором застави передбачено передачу заставленого майна у володіння заставодержателю або третім особам, у договорі повинні бути визначені права та обов'язки цих осіб щодо користування об'єктом застави та межі цього користування майном”;

уточнити предмет договору найму, виклавши ч. 1 ст. 759 ЦК України у такій редакції:

”1. За договором найму (оренди) наймодавець надає наймачеві право користування своїм майном за оплату на певний строк”;

уточнити назву та зміст абз. 1 ч. 1. ст. 760 ЦК України, виклавши їх у такій редакції:

“Стаття 760. Предмет користування за договором найму

1. Предметом користування за договором найму може бути майно (річ), яке визначене індивідуальними ознаками і яке зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживне майно).

Майно (річ), яке знищується внаслідок його одноразового використання (споживне майно) може здаватися у найм лише для використання не за його функціональним призначенням”.

ст. 773 ЦК України доповнити ч. 4 такого змісту:

“4. Якщо невикористання предмета найму може призвести до його знищення або знецінення, то його використання є обов'язком наймача”;

ч. 1 ст. 774 ЦК України викласти у такій редакції:

“1. У межах строку договору найму наймач має право здавати надане йому у користування майно у піднайм, якщо при укладенні договору найму між сторонами не було обумовлено інше. Передача у піднайм окремих видів майна може бути заборонена законом”;

речення друге ч. 1 ст. 795 ЦК України виключити та доповнити ч. 1 положеннями такого змісту:

“Право користування будівлями та іншими капітальними спорудами за договором найму (оренди), який укладено на строк до одного року, виникає з моменту передачі їх наймачеві, якщо інше не встановлено договором.

Право користування будівлями та іншими капітальними спорудами за договором найму строком на один рік та більше підлягає державній реєстрації у порядку, визначеному законом.”

право чуже майно користування

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Мартин В. М. Право користування майном: поняття та зміст // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 1999. - Вип. 34. - С. 158-161.

Мартин В. М. Найм, оренда: до історії понять // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2000. - Вип. 35. - С. 277-281.

Мартин В. М. Особливості суб'єктного складу договору побутового найму (прокату) // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. - Львів, 2001.- №1. - C. 208-215.

Мартин В. М. Право користування чужим майном (сервітути) за новим законодавством України // Вісник Львівського університету. Серія юридична. - Львів, 2004. - Вип. 39. - С. 303-314.

Мартин В. М. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей. Випуск ХІІІ. - Івано-Франківськ: “Плай”, 2004. - С. 100-105.

Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України / За ред. В.М. Коссака. - К.: Істина, 2004.- С. 337-355.

Мартин В. М. Договір найму майна у проекті Цивільного кодексу // Новий Цивільний кодекс України та його вплив на подальший хід і зміст кодифікаційного процесу в Україні. Тези доповідей учасників ІV Всеукраїнської науково-практичної конференції з питань кодифікації законодавства України. - К., 1997. - С. 67-69.

Мартин В. М. Речові права на чуже майно за новим Цивільним кодексом України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні. Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції. - Львів, 2004. - С. 262-265.

Мартин В. М. Юридичні підстави виникнення права користування чужим майном (сервітутів) // Матеріали V Регіональної міжвузівської наукової конференції. - Івано-Франківськ, 2004.- С. 65-68.

Мартин В. М. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) // Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” - Хмельницький, 2004. - С. 192-193.

АНОТАЦІЇ

Мартин В.М. Право користування чужим майном. - Рукопис.

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2006.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню правового регулювання відносин користування чужим майном в Україні та особливостей права користування чужим майном за нормами речового та зобов'язального права. У роботі розкрито зміст права користування чужим майном, проаналізовано підстави виникнення та правова природа цього права.

На основі аналізу законодавства України виявлені прогалини та неточності інституту речових прав на чуже майно та висловлені пропозиції щодо їхнього усунення. При дослідженні права користування чужим майном за договором визначено зміст та особливості права користування наймача та піднаймача, особливості користування майном за договором прокату та іншими видами найму.

Визначено підстави (юридичний склад) виникнення права користування за заповідальним відказом та умови правомірності використання чужого майна у спеціальних випадках (використання чужого майна для самозахисту від протиправних посягань, використання чужого майна у стані крайньої необхідності та у випадку необхідної оборони).

Ключові слова: право користування, право користування чужим майном, сервітут, емфітевзис, договір найму (оренди), договір піднайму, договір прокату.

Мартын В. М. Право пользования чужим имуществом. - Рукопись.

Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. -Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2006. Диссертация посвящена комплексному исследованию регулирования отношений пользования чужим имуществом в законодательстве Украины, оснований возникновения, содержания и особенностей права пользования чужим имуществом за институтами вещного и обязательственного права.

В результате проведенного исследования впервые дана комплексная характеристика регулирования отношений пользования чужим имуществом в законодательстве Украины, раскрывается содержание понятий "право пользования" и "право пользования чужим имуществом".

Определены особенности пользования имуществом за субинститутами вещного права. Детально проанализированы основания возникновения сервитутного пользования и его содержание, рассматриваются вопросы, связанные с определением места права пользования в структуре иных вещных прав (эмфитевзиса, суперфиция, права хозяйственного ведения, права оперативного управления и иных вещных прав).

Проведен систематический анализ особенностей возникновения и осуществления права пользования, возникающего на основании договоров. Обращается внимание на то, что в договорном правоотношении право пользования может быть основным правом, принадлежащим субъекту правоотношения, которое определяет цель правоотношения, а может иметь вспомогательную роль. Значительное внимание уделяется исследованию особенностей права пользования по договорам поднайма, проката и иным видам найма. Обосновывается обязательственный характер права пользования, возникающего по завещательному отказу и определены условия (юридический состав) его возникновения.

Анализ места и роли права пользования чужим имуществом позволил сделать соответствующие выводы и рекомендации в развитие гражданского законодательства. Ключевые слова: право пользования, право пользования чужим имуществом, сервитуты, эмфитевзис, договор найма (аренды), договор поднайма, договор проката.

Martyn V. M. The right of enjoyment of someone else's property.

Abstract of thesis for obtaining the academic degree of candidate of legal sciences in speciality 12.00.03. - civil law and civil procedural law; family law; international private law. - Ivan Franco National University of Lviv. - Lviv, 2006.

The thesis is devoted to comprehensive (complex) research of legal regulation of enjoyment of someone else's property relations in Ukraine and peculiarities of the right of enjoyment of someone else's property under the norms of law of property and law of obligation. The substance of the right of enjoyment of someone else's property is revealed and grounds of origin and legal nature of this right are analysed in the thesis.

Gaps and inaccuracies in the institution of special property were displayed and suggestions concerning elimination of them are stated based on the Ukrainian legislature analysis. The substance and peculiarities of hirer's and subhirer's rights, user of asset peculiarities under the contract of hire and other types of lease were defined during the research of the right of enjoyment of someone else's property under the contract.

The author determined legal grounds (compound juridical fact) of right of user origin under the testamentary gift and conditions of lawful using someone else's property in special occasions (lawful using someone else's property for self-defence from illegal encroachment, lawful using someone else's property in the state of emergency and in case of necessary defence).

Key terms: right of enjoyment, right of enjojment of someone else?s property, servitude, emphuteusis, lease contract, sub-lease contract, contract of hire.

Размещено на Allbest.ru

...