Правовий режим національних природних парків України (на матеріалах Карпатського регіону України)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

УДК 349.6

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Спеціальність 12.00.06 - Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право

Правовий режим національних природних парків України (на матеріалах карпатського регіону України)

Марич Христина Михайлівна

Харків - 2007

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі трудового, екологічного та аграрного права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік Академії наук Вищої школи України Басай Віктор Давидович, Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, директор, Заслужений юрист України.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Академії правових наук України Шульга Михайло Васильович, Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого, завідувач кафедри екологічного права; кандидат юридичних наук, доцент Федорович Володимир Іванович, Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри трудового, аграрного та екологічного права.

Провідна установа: Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ правових проблем аграрного, земельного та екологічного права, м. Київ.

Захист відбудеться 5 червня 2007 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 3 травня 2007 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради І.В. Спасибо-Фатєєва

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Природні ресурси України є її національним багатством, їх збереження та невиснажливе використання розглядається як один з пріоритетів у сфері природокористування, екологічної безпеки та охорони природи і є невід'ємною умовою збалансованого економічного та соціального розвитку держави. Раціональне використання природних ресурсів і охорона довкілля - це об'єктивна передумова подальшого розвитку національного багатства держави. Однак внаслідок споживацького господарювання, яке здійснювалося на теренах України і яке продовжується в даний час, відбулися значні зміни в ландшафтах та середовищах існування тваринного і рослинного світу. Тому одним із найбільш дієвих напрямів політики збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є розвиток природоохоронної, в тому числі і природно-заповідної справи. Державна політика України щодо збереження природи, зокрема і природи Карпат, удосконалюється фактично з кожним роком (Програма перспективного розвитку заповідної справи в Україні „Заповідники”, затверджена Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 1994 року, Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки, затверджена Законом України від 21 вересня 2000 року, Державна програма „Ліси України” на 2002-2015 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року). Проте чинна нормативно-правова база не повною мірою забезпечує врегулювання відносин, що виникають у процесі охорони, управління та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Науковою основою для проведення дослідження стали праці таких українських науковців у галузі екологічного та земельного права, як В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, В.Д. Басай, А.Г. Бобкова, Ю.О. Вовк, А.П. Гетьман, В.В. Костицький, С.М. Кравченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, О.О. Погрібний, В.К. Попов, Б.Г. Розовський, Н.І. Титова, Г.В. Тищенко, В.І. Федорович, В.С. Шахов, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга та інших і доробки вчених - представників радянської та російської правової науки в галузі екологічного права: М.М. Брінчука, С.А. Дьоміної, Б.В. Єрофєєва, В.Г. Ємельянової, О.С. Колбасова, Н.Д. Красіліч, В.В. Петрова, А.А. Траніна, В.М. Яковлєва та інших.

У процесі роботи над дисертацією вивчались і праці екологів та представників інших природничих наук, які досліджували питання, суміжні з тими, що аналізуються у дисертації. Зокрема, це праці В.Е. Борейко, С.О. Генсірука, Є.М. Гребенюка, Н.М. Забєліної, К.Д. Зикова, О.І. Киселюка, А.Ж. Меллуми, Н.Ф. Реймерса, С.М. Стойко, Л.О. Тасенкевич, М.Є. Ткаченка, Ф.Р. Штільмарка, П.Т. Ященка та інших.

Однак у наукових дослідженнях знайшли вирішення питання правового регулювання природно-заповідного фонду в цілому. Комплексне ж дослідження правового режиму національних природних парків як окремої категорії в системі особливо охоронюваних територій та об'єктів, що має свою специфіку в Україні не проводилось.

У роботі використані матеріали Карпатського регіону України, оскільки саме на території Карпат знаходиться більшість національних природних парків України (Карпатський національний природний парк, національний природний парк „Вижницький”, Ужанський національний природний парк, національний природний парк „Сколівські Бескиди”, національний природний парк „Синевир”, національний природний парк „Гуцульщина”). Всі ці обставини обумовили вибір теми дисертаційного дослідження та підтверджують її актуальність.

Зв'язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт, затвердженого вченою радою Юридичного інституту Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (протокол № 2 від 4 жовтня 2000 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення особливостей правового режиму національних природних парків України, їх охорони, управління та використання і вироблення на цій основі пропозицій щодо вдосконалення природоохоронного законодавства України.

Завдання дослідження зумовлені поставленою метою і полягають у наступному:

уточнити поняття національного природного парку;

визначити критерії, за якими особливо охоронювану територію слід відносити до категорії „національний природний парк”;

встановити співвідношення заповідної та рекреаційної діяльності на території національного природного парку;

дослідити систему органів, що здійснюють державне управління національними природними парками та їх повноваження, проаналізувати ефективність їхньої діяльності;

визначити структуру внутрішньогосподарського управління в національних природних парках;

проаналізувати діяльність державних органів у сфері контролю та нагляду за додержанням режиму національних природних парків;

визначити систему правових заходів охорони національних природних парків;

охарактеризувати особливості юридичної відповідальності за порушення режиму національного природного парку з врахуванням стану таких правопорушень в межах Карпатського регіону України;

розробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення правового режиму національних природних парків України.

Об'єктом дослідження є система відносин, що виникають у процесі охорони, управління та використання національних природних парків України.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти України, що регулюють відносини, пов'язані з правовим режимом національних природних парків України, прийняті на загальнодержавному і місцевому рівнях, практика їх застосування та теоретичні наукові розробки в цій сфері.

Методи дослідження. При здійсненні дисертаційного дослідження застосовувались історичний, порівняльний, системний, статистичний, метод тлумачення правових норм та інші методи наукового пізнання. Історичний метод дозволив дослідити етапи становлення національних природних парків як особливо охоронюваних територій, а також розвиток законодавства про національні природні парки. Порівняльний метод використаний при аналізі поглядів науковців щодо визначення понять особливо охоронювані території та об'єкти, національний природний парк, їх видів. За допомогою статистичного методу підкреслено актуальність теми дисертаційної роботи, а також досліджено кількісні характеристики порушень правового режиму національних природних парків. Характеристика діяльності органів державного управління національними природними парками здійснювалась за допомогою методу системного аналізу. Метод тлумачення права використовувався для з'ясування змісту відповідних правових норм.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням правового регулювання використання, управління та охорони національних природних парків України (на матеріалах Карпатського регіону України). У межах дисертаційного дослідження одержано наступні результати, які складають наукову новизну та виносяться на захист:

· удосконалено поняття „національний природний парк” як особливо охоронювана природна територія, вилучена державою з господарського використання і призначена для охорони, збереження і відтворення комплексів та об'єктів, що розташовані на досить великих і в первинно-історичному відношенні цілісних територіях та які мають особливе екологічне, історичне, культурне значення, а також для забезпечення можливості суворо регульованого доступу до цих цінностей людини на основі обмежень, що визначаються цілями їх охорони;

· вперше визначені правові ознаки, яким повинен відповідати національний природний парк: 1) загальнодержавне значення; 2) основна мета створення - охорона природи; 3) основні функціональні зони - зона абсолютного заповідання, зона регульованої рекреації; 4) середня площа - десятки і сотні тисяч гектарів; 5) вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів з господарського використання; 6) пріоритетний вид діяльності - збереження цінних природних комплексів і об'єктів в первісному вигляді, проведення науково-дослідних робіт і розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища; 7) вимоги до території - наявність унікальних та типових для даної місцевості природних комплексів і об'єктів, які суттєво не змінені людською діяльністю;

· отримало подальше теоретичне обґрунтування співвідношення заповідної та рекреаційної діяльності на території національного природного парку: національні природні парки слід розглядати передусім, як природоохоронні установи, відповідно основне завдання національних природних парків - охорона природи, включаючи збереження та відтворення комплексів і об'єктів, що мають особливе екологічне, історичне, культурне значення тощо. Організація відпочинку, туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах є другорядним завданням для національних природних парків;

· запропоновано та обґрунтовано заходи стосовно вдосконалення державного управління в галузі використання і охорони національних природних парків України. Обґрунтовується необхідність встановлення державного управління національними природними парками в українських Карпатах на регіональному рівні, що сприятиме узгодженій діяльності національних природних парків регіону, спрямованій на ефективну охорону та раціональне, невиснажливе використання рекреаційного потенціалу регіону;

· додатково запропоновано та теоретично обґрунтовано структуру адміністрації національних природних парків, яка складається із основних відділів (природоохоронний відділ, відділ рекреації, науковий відділ, відділ еколого-просвітницької діяльності) і допоміжних відділів (контролю і моніторингу, адміністративно-господарського та лабораторій з різних еколого-природничих питань); окреме місце займає служба охорони національного природного парку;

· дістало подальшого розвитку і вдосконалення визначення основних напрямів правової охорони національних природних парків, серед яких виділено встановлення охоронного режиму на території національного природного парку з відповідними заборонами та обмеженнями щодо здійснення окремих видів діяльності; юридичну відповідальність за порушення правового режиму національних природних парків; економічне стимулювання охорони національних природних парків; екологічну просвіту; екологічний контроль за додержанням правового режиму національних природних парків; проведення систематичних спостережень та комплексних досліджень з метою розробки наукових основ збереження та раціонального використання; проведення екологічної експертизи тощо;

· пропонується прийняття Закону України „Про національний природний парк України”, структура якого додається в дисертації.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості застосування положень, теоретичних висновків, пропозицій і практичних рекомендацій, обґрунтованих у дисертації, в:

правотворчому процесі - при розробленні нового та вдосконаленні чинного природоохоронного законодавства України;

діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, пов'язаної з управлінням національними природними парками;

науково-дослідній роботі - як матеріал для обговорення та подальших наукових досліджень проблем організації, управління, використання та охорони національних природних парків;

навчальному процесі - при підготовці навчальної та науково-методичної літератури з курсу „Екологічне право України”, а також при його викладанні;

еколого-просвітницькій роботі з населенням.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться в дисертаційній роботі, обговорювалися на засіданнях кафедри трудового, екологічного та аграрного права і на міжкафедральних засіданнях Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, а також на засіданнях науково-технічної ради Карпатського національного природного парку; були оприлюднені на міжрегіональній науково-практичній конференції „Забезпечення екологічної безпеки - обов'язок Української держави” (м. Івано-Франківськ, 24 - 25.09.2004 р.), регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 22.04.2005 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30.09. - 1.10.2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Наукові дослідження на об'єктах природно-заповідного фонду Карпат та стан збереження природних екосистем в контексті сталого розвитку” (м. Яремча, 20.10.2005 р.), всеукраїнській міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 28.04.2006 р.). Публікації. Основні результати дослідження опубліковані в п'яти фахових наукових статтях і п'яти тезах наукових доповідей та повідомлень. Структура дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків (після кожного розділу та наприкінці дисертації) та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 180 сторінок друкованого тексту, з них основний текст - 162 сторінки, кількість використаних джерел - 208 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються предмет та об'єкт, формулюються мета і основні завдання роботи, характеризується методологічна та теоретична бази дисертаційного дослідження, підкреслюється практична спрямованість отриманих результатів, сформульовані основні положення, що виносяться на захист, їхня наукова новизна, наводяться дані щодо апробації дослідження.

Розділ 1 „Національний природний парк як категорія особливо охоронюваних територій та об'єктів” складається з трьох підрозділів, в яких визначається поняття і види особливо охоронюваних територій та об'єктів, поняття і правові ознаки національного природного парку, особливості зонування території національних природних парків.

Підрозділ 1.1. „Правовий режим, поняття та види особливо охоронюваних територій і об'єктів” присвячений з'ясуванню поняття і видів особливо охоронюваних територій та об'єктів, що, в свою чергу, допоможе визначити місце та співвідношення національних природних парків з іншими категоріями в системі особливо охоронюваних територій та об'єктів.

Дисертантка пропонує визначення поняття „особливо охоронювані території та об'єкти”, а саме - це ділянки земельного і водного простору та окремі об'єкти, як природного походження в первісному або малозміненому вигляді, так і штучного походження, що мають особливе екологічне, наукове, виховне, естетичне, рекреаційне значення, вилучені повністю або частково, тимчасово чи постійно з господарського використання та оголошені такими, що підлягають особливій охороні у встановленому законом порядку з метою збереження еталонів природи, типових або унікальних ландшафтів, екосистем, генетичного фонду рослин і тварин, мальовничих природних утворень, для вивчення природних процесів і розроблення наукових основ природокористування, пропаганди охорони природи і просвітницько-виховної діяльності, а також для використання у визначених випадках в рекреаційних цілях. При цьому всі особливо охоронювані території та об'єкти доцільно поділяти на три основні групи: природно-заповідні території; особливо охоронювані природні території та об'єкти; інші особливо охоронювані території та об'єкти. Основні критерії правової класифікації особливо охоронюваних територій та об'єктів - характер походження (природний, штучний) території чи об'єкта, який підлягає особливій охороні, призначення (спеціальне), ступінь охоронного режиму. Серед цих критеріїв особливої уваги заслуговує характер походження територій та об'єктів, оскільки є основним критерієм розподілу особливо охоронюваних територій та об'єктів між групами „особливо охоронювані природні території та об'єкти” та „інші особливо охоронювані території та об'єкти”. Відповідно до першої групи слід включити, наприклад, регіональні ландшафтні парки, які мають природне походження, тобто перебувають у постійному взаємозв'язку із екологічною системою природи, а до другої групи - штучні об'єкти і території, які в результаті людської діяльності втратили такий зв'язок, наприклад, парки пам'ятки садово-паркового мистецтва.

У підрозділі 1.2. „Історія становлення, поняття та правові ознаки національного природного парку” проведено огляд історично-закономірного процесу створення національних парків (світова класифікація) чи національних природних парків (національна класифікація) як особливо охоронюваних природних територій, а також авторкою уточнено визначення поняття „національний природний парк” та сформульовано правові ознаки даної категорії особливо охоронюваних природних територій.

Дисертантка пропонує визначити національний природний парк, як особливо охоронювану природну територію, що вилучена державою з господарського використання і призначена для охорони, збереження і відтворення комплексів та об'єктів, що розташовані на досить великих і в первинно-історичному відношенні цілісних територіях та які мають особливе екологічне, історичне, культурне значення, а також для забезпечення можливості суворо регульованого доступу до цих цінностей людини на основі обмежень, що визначаються цілями їх охорони.

Правовими ознаками національного природного парку є: загальнодержавне значення; основна мета створення - охорона природи; основні функціональні зони - зона абсолютного заповідання, зона регульованої рекреації; середня площа - десятки і сотні тисяч гектарів; вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів з господарського використання; пріоритетний вид діяльності - збереження цінних природних комплексів і об'єктів в первісному вигляді, проведення науково-дослідних робіт і розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища; вимоги до території - наявність унікальних та типових для даної місцевості природних комплексів і об'єктів, які суттєво не змінені людською діяльністю.

У підрозділі 1.3. „Зонування території та рекреаційна діяльність національних природних парків” висвітлено особливості функціонального зонування території національних природних парків, співвідношення заповідної та рекреаційної зон, а також визначено завдання і основні напрями здійснення рекреаційної діяльності на території національних природних парків України.

На перших порах свого існування національні природні парки переслідували, головним чином, природоохоронні цілі і відіграли в цьому плані значну роль. Збереження ділянок недоторканої природи, зразків екосистем набуває значення неоціненного ресурсу для вивчення навколишнього природного середовища. Однак виникає необхідність пошуку шляхів задоволення невід'ємних прав людини на спілкування з природою, відпочинку на лоні природи і одночасно треба навчитись управляти цими людьми для збереження самої природи. Поєднання таких двох протилежних напрямів, як охорона природи і надання рекреаційних послуг на одній території - складне завдання. Тому одним із основних заходів вирішення цього питання є виділення на території національного природного парку функціональних зон. Національні природні парки слід розглядати передусім, як природоохоронні установи, відповідно основне завдання національних природних парків - охорона природи, включаючи збереження та відтворення комплексів і об'єктів, що мають особливе екологічне, історичне, культурне значення тощо. Організація відпочинку, туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах є другорядним завданням для національних природних парків. При цьому рекреаційна діяльність, що здійснюється в межах національних природних парків, повинна проводитись на умовах організованого та контрольованого туризму і відпочинку та мінімізації негативного впливу такої діяльності на природні комплекси і об'єкти. Рекреаційна діяльність може розглядатись, як умова збереження природи і як альтернатива її традиційному господарському використанню. Організація туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності, що здійснюються у відповідних зонах національних природних парків, визначених у встановленому порядку, враховуючи основне завдання національних природних парків, повинна проводитись за певними напрямами, зокрема підтримання в належному стані туристично-рекреаційних об'єктів, облаштування та експлуатація екологічних стежок, зон відпочинку, оглядових місць, кутків природи, екскурсійна діяльність, екскурсійне обслуговування, створення сучасних інформаційно-рекламної і маркетингової систем тощо. Правовий режим національних природних парків повинен бути єдиним для всіх національних природних парків, оскільки визначає врегульований нормами права порядок організації, управління, охорони, використання і відтворення їх територій та об'єктів. Інша справа - функціональне зонування території національного природного парку, тут навпаки, підхід повинен бути диференційований, при цьому треба враховувати різноманітні фактори, в тому числі і географічне розташування, і сусідство з великими промисловими та сільськогосподарськими районами тощо.

Додержання режиму охорони природних комплексів та об'єктів, що знаходяться на території національних природних парків проявляється також у встановленні охоронних зон. Авторка пропонує законодавчо закріпити створення охоронних зон навколо особливо цінних об'єктів та комплексів, що знаходяться на території національних природних парків, і на які поширюється абсолютно-заповідний режим всередині інших функціональних зон.

Розділі 2 „Правові засади управління та контролю в національних природних парках” складається з трьох підрозділів, в яких досліджуються система органів, що здійснюють державне управління національними природними парками, та їх повноваження, аналізується ефективність їхньої діяльності, а також внутрішньогосподарське управління у національних природних парках та діяльність державних органів у сфері контролю і нагляду за додержанням режиму національних природних парків.

У підрозділі 2.1. „Державне управління національними природними парками: органи управління та їх компетенція” визначається коло органів державного управління національними природними парками та їх повноваження.

Серед органів державного управління національними природними парками слід виділяти органи загальної та органи спеціальної компетенції. Разом з тим, органи державного управління національними природними парками доцільно поділяти і за рівнем територіального поширення їх повноважень, а саме на загальнодержавні та місцеві (територіальні). Дисертантка пропонує виділити і регіональний рівень управління національними природними парками в українських Карпатах. Такий підхід до регіонального державного управління в Карпатському регіоні України зумовлений тим, що саме в межах Карпатського регіону розташовані більшість національних природних парків України. Сьогодні державне управління цими національними природними парками на територіальному рівні здійснюється місцевою владою чотирьох областей (Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Чернівецька), що не сприяє планомірній, узгодженій та комплексній охороні і невиснажливому використанню національних природних парків. Основне призначення регіонального органу управління - це координація діяльності місцевих органів державного управління національними природними парками. До його компетенції слід віднести діяльність з планування і реалізації заходів з охорони і невиснажливого використання потенціалу (особливо рекреаційного) національних природних парків Карпатського регіону України. Регіональний орган державного управління повинен бути підзвітний і підконтрольний Державній службі заповідної справи. Утворення такого регіонального органу державного управління національними природними парками Карпат сприятиме ефективній охороні цього унікального для України регіону, раціональному, невиснажливому використанню його рекреаційного потенціалу, узгодженій співпраці між національними природними парками регіону. Наприклад, найбільшого рекреаційного навантаження зазнає Карпатський національний природний парк, а на території національного природного парку „Вижницький” міститься мало рекреаційних об'єктів, тому створення такого регіонального органу державного управління сприятиме забезпеченню рівномірного навантаження і контролю за потоком туристів. Крім цього, до основних завдань регіонального органу слід віднести організацію, здійснення і координацію діяльності зі створення корисного як в еколого-просвітницькому, так і в економічному відношенні, загального еколого-пізнавального маршруту „По національних природних парках українських Карпат”.

У підрозділі 2.2. „Внутрішньогосподарське управління в національних природних парках” пропонується примірна структура спеціальної адміністрації, що здійснює внутрішньогосподарське управління в національних природних парках, також авторка визначає основні підрозділи спеціальної адміністрації та напрями їх діяльності.

Структура внутрішньогосподарського управління національних природних парків залежить від багатьох факторів - розмірів і ступеня освоєння території, чисельності постійно проживаючого на цій території населення, типу природних умов, кількості рекреаційних об'єктів тощо. Але, перш за все, структура таких спеціальних адміністрацій повинна випливати з основних та допоміжних напрямів діяльності національних природних парків - природоохоронної, наукової, рекреаційної і еколого-просвітницької. Тому у складі адміністрації кожного національного природного парку повинні обов'язково діяти такі підрозділи: природоохоронний відділ, відділ рекреації, науковий відділ, відділ еколого-просвітницької діяльності. В чинному природоохоронному законодавстві необхідно безпосередньо відобразити положення про загальнообов'язкові для всіх національних природних парків підрозділи внутрішньогосподарського управління, а також розробити примірні положення про такі відділи, визначивши мету та основні завдання, права та обов'язки працівників, порядок організації роботи тощо.

Дисертантка також пропонує конкретизувати та розширити повноваження директора національного природного парку, а також розширити повноваження науково-технічної ради, що є колегіальним органом, який вирішує складні наукові та науково-технічні проблеми.

У підрозділі 2.3. „Контроль за додержанням правового режиму національних природних парків” аналізується порядок здійснення контрольної діяльності в сфері організації, охорони і використання національних природних парків, а також досліджується порядок здійснення прокурорського нагляду за додержанням природоохоронного законодавства на території національних природних парків українських Карпат.

Дисертантка підтримує ідею створення Карпатської природоохоронної прокуратури, яка б здійснювала функцію прокурорського нагляду за станом, використанням, відтворенням, охороною навколишнього природного середовища у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Чернівецькій областях. Її діяльність повинна бути, в основному, спрямована на координацію та контроль за роботою природоохоронних прокуратур кожної з цих областей, забезпечуючи таким чином об'єктивне, повне, всебічне виявлення порушень природоохоронного законодавства, а також цілеспрямовану і узгоджену роботу з їх усунення та притягнення винних до відповідальності. При цьому авторка вказує на необхідність виділення у структурі Карпатської природоохоронної прокуратури спеціального відділу нагляду за додержанням режиму особливо охоронюваних територій та об'єктів регіону.

Розділ 3 „Правові заходи охорони національних природних парків” складається з двох підрозділів, присвячених організаційно-правовому забезпеченню охорони національних природних парків та юридичній відповідальності за порушення правового режиму національних природних парків. правовий порядок парк україна

У підрозділі 3.1. „Організаційно-правове забезпечення охорони національних природних парків” визначено поняття правової охорони національних природних парків, систему природоохоронних засобів в сфері організації, охорони і використання національних природних парків.

Правова охорона національних природних парків - це сукупність правових норм і правовідносин, яка пов'язана з збереженням, відтворенням, раціональним використанням та захистом національних природних парків з метою збереження і підвищення екологічних, естетичних, виховних, рекреаційних та інших їх властивостей. Правова охорона національних природних парків включає систему природоохоронних засобів та заходів: встановлення охоронного режиму на території національного природного парку з відповідними заборонами та обмеженнями щодо здійснення окремих видів діяльності, зонування території національного природного парку; встановлення і застосування юридичної відповідальності за порушення правового режиму національних природних парків; економічне стимулювання охорони національних природних парків; екологічне виховання і підвищення екологічної культури; здійснення екологічного контролю за додержанням правового режиму національних природних парків; проведення систематичних спостережень та комплексних досліджень з метою розробки наукових основ збереження та раціонального використання; проведення екологічної експертизи; розвиток інформаційної системи про стан національних природних парків тощо. Ефективність правової охорони національних природних парків, залежить від рівня екологічної культури і виховання. Тому увага дисертантки зосереджена на визначенні поняття, мети, завдань, форм та способів еколого-просвітньої діяльності національних природних парків, як одного із особливих засобів їх охорони.

У підрозділі 3.2. „Юридична відповідальність за порушення правового режиму національних природних парків” досліджуються такі види юридичної відповідальності за порушення правового режиму національних природних парків, як кримінально-правова, адміністративна, дисциплінарна та цивільно-правова. Авторка вказує на необхідність посилення кримінальної та адміністративної відповідальності в сфері організації, охорони та використання національних природних парків. Зокрема, розширити об'єктивну сторону статті 252 Кримінального кодексу України, як умисні діяння, які порушують встановлений правовий режим особливо охоронюваних природних територій та об'єктів; доповнити ще однією частиною „вчинення умисних дій, які загрожували знищенням або пошкодженням особливо охоронюваних територій та об'єктів”; в якості спеціального суб'єкта передбачити службовців, які наділені певними повноваженнями з охорони, організації і особливо, використання цих територій та об'єктів, передбачивши посилену відповідальність за діяння (як дії, так і бездіяльність), що порушують правовий режим особливо охоронюваних територій та об'єктів.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявляється у визначенні особливостей правового регулювання і вдосконалення правового забезпечення охорони, управління та використання національних природних парків. Основні висновки, пропозиції і рекомендації зводяться до наступного.

Особливо охоронювані території та об'єкти - це ділянки земельного і водного простору та окремі об'єкти як природного походження в первісному або малозміненому вигляді, так і штучного походження, що мають особливе екологічне, наукове, виховне, естетичне, рекреаційне значення, вилучені повністю або частково, тимчасово чи постійно з господарського використання та оголошені такими, що підлягають особливій охороні у встановленому законом порядку з метою збереження еталонів природи, типових або унікальних ландшафтів, екосистем, генетичного фонду рослин і тварин, мальовничих природних утворень, для вивчення природних процесів і розроблення наукових основ природокористування, пропаганди охорони природи і просвітницько-виховної діяльності, а також для використання у визначених випадках в рекреаційних цілях. Правова класифікація дозволяє поділяти всі особливо охоронювані території та об'єкти на три основні групи: природно-заповідні території; особливо охоронювані природні території та об'єкти; інші особливо охоронювані території та об'єкти. Основні критерії правової класифікації особливо охоронюваних територій та об'єктів - характер (природний, штучний) території чи об'єкта, який підлягає особливій охороні, призначення (спеціальне), ступінь охоронного режиму.

Правовий режим національних природних парків включає сукупність правових норм та правовідносин, які пов'язані з використанням, відтворенням, організацією, управлінням та охороною національних природних парків. Правовий режим національних природних парків України має свої особливості, внаслідок цього пропонується визначити національний природний парк, як особливо охоронювану природну територію, що вилучена державою з господарського використання і призначена для охорони, збереження і відтворення комплексів та об'єктів, що розташовані на досить великих і в первинно-історичному відношенні цілісних територіях та які мають особливе екологічне, історичне, культурне значення, а також для забезпечення можливості суворо регульованого доступу до цих цінностей людини на основі обмежень, що визначаються цілями їх охорони.

Правовими ознаками національного природного парку є: загальнодержавне значення; основна мета створення - охорона природи; основні функціональні зони - зона абсолютного заповідання, зона регульованої рекреації; середня площа - десятки і сотні тисяч гектарів; вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів з господарського використання; пріоритетний вид діяльності - збереження цінних природних комплексів і об'єктів в первісному вигляді, проведення науково-дослідних робіт і розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища; вимоги до території - наявність унікальних та типових для даної місцевості природних комплексів і об'єктів, які суттєво не змінені людською діяльністю.

Національні природні парки призначені для виконання двох основних завдань - охорони природи та рекреації, а тому мають істотне значення як для задоволення зростаючих рекреаційних вимог населення, так і для забезпечення екологічної рівноваги у регіоні, особливо це стосується українських Карпат. Національні природні парки слід розглядати передусім, як природоохоронні установи, відповідно основне завдання національних природних парків - охорона природи, включаючи збереження та відтворення комплексів і об'єктів, що мають особливе екологічне, історичне, культурне значення тощо. Організація відпочинку, туризму та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах є другорядним завданням для національних природних парків.

В системі державного управління національними природними парками Карпатського регіону України, враховуючи цілісність екологічної мережі, доцільно виділити регіональний рівень державного управління, який був би проміжною ланкою між загальнодержавними і місцевими органами, створивши відповідний державний орган, компетенція якого поширювалася б на території Івано-Франківської, Закарпатської, Львівської та Чернівецької областей, оскільки національні природні парки, утворюючи цілісну екосистему, розташовані на місцевості, яка не співпадає з адміністративно-територіальним поділом України. Такий підхід до регіонального державного управління Карпатського регіону України зумовлений тим, що саме в межах Карпатського регіону розташовано більшість національних природних парків України (Карпатський національний природний парк, національний природний парк „Вижницький”, Ужанський національний природний парк, національний природний парк „Сколівські Бескиди”, національний природний парк „Синевир”, національний природний парк „Гуцульщина”).

Внутрішньогосподарське управління національними природними парками здійснюється їх спеціальними адміністраціями. У складі спеціальної адміністрації національного природного парку необхідно виділяти як основні відділи - природоохоронний відділ, відділ рекреації, науковий відділ, відділ еколого-просвітницької діяльності, так і допоміжні відділи - контролю і моніторингу, адміністративно-господарський та лабораторії з різних еколого-природничих питань.

Враховуючи значення особливо охоронюваних територій та об'єктів в сфері охорони навколишнього природного середовища, а також недостатність прокурорського нагляду за додержанням законодавства в цій сфері, доцільно створити Карпатську природоохоронну прокуратуру, у структурі якої виділити спеціальний відділ нагляду за додержанням режиму особливо охоронюваних територій та об'єктів регіону.

Правова охорона національних природних парків включає систему природоохоронних заходів та засобів: зонування території національного природного парку; встановлення і застосування юридичної відповідальності; економічне стимулювання охорони національних природних парків; екологічну просвіту; здійснення екологічного контролю за додержанням правового режиму національних природних парків тощо.

На основі аналізу стану вчинюваних порушень правового режиму національних природних парків в регіоні, а також враховуючи природно-рекреаційний потенціал українських Карпат, пропонується посилення кримінальної та адміністративної відповідальності в сфері організації, охорони та використання національних природних парків з внесенням відповідних змін до Кримінального кодексу України та Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Для удосконалення і усунення недоліків правового забезпечення організації, управління, охорони та використання національних природних парків України пропонується прийняти Закон України „Про національні природні парки України”, котрий врегулював би невирішені і суперечливі аспекти правового режиму національних природних парків України (структура даного нормативно-правового акту запропонована у дисертації).

Основні положення дисертації відображені у таких опублікованих працях:

1. Марич Х.М. Правове регулювання природно-заповідного фонду України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 14. - Івано-Франківськ: Плай, 2004. - C. 204 - 208.

2. Марич Х.М. Говерла - заповідна чи рекреаційна зона? // Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції „Забезпечення екологічної безпеки - обов'язок Української держави”, 24 - 25 вересня 2004 року, м. Івано-Франківськ. - Івано-Франківськ, 2004. - С. 109 - 112.

3. Марич Х.М. Особливості правового режиму національного природного парку // Матеріали Регіональної міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, 22 квітня 2005 року, м. Івано-Франківськ. - Івано-Франківськ, 2005. - С. 149 - 152.

4. Марич Х.М. Органи державного управління національними природними парками та їх компетенція // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 15. - Івано-Франківськ: Плай, 2005. - С. 148 - 159.

5. Марич Х.М. Кримінально-правова відповідальність за порушення правового режиму особливо охоронюваних природних територій та об'єктів // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції „Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи”, 30 вересня - 1 жовтня 2005 року, м. Івано-Франківськ. - Івано-Франківськ, 2005. - С. 78 - 79.

6. Марич Х.М. Рекреаційна діяльність на території національних природних парків // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції „Наукові дослідження на об'єктах природно-заповідного фонду Карпат та стан збереження природних екосистем в контексті сталого розвитку”, 20 жовтня 2005 року, м. Яремча. - Яремча, 2005. - С. 126 - 130.

7. Марич Х.М. Історія становлення та розвитку національних природних парків // Актуальні проблеми держави і права. Випуск 27. - Одеса: Юридична література, 2006. - С. 390 - 395.

8. Марич Х.М. Прокурорський нагляд за додержанням правового режиму національних природних парків // Наше право. - 2006. - № 1.- С. 29 - 33.

9. Марич Х.М. Внутрішньогосподарське управління національними природними парками // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Випуск 17. - Івано-Франківськ: Плай, 2006. - С. 164 - 169.

10. Марич Х.М. Організаційно-правове забезпечення охорони національних природних парків // Матеріали Всеукраїнської міжвузівської наукової конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні”, 28 квітня 2006 року, м. Івано-Франківськ. - Івано-Франківськ, 2006. - С. 248 - 251.

Анотація

Марич Х.М. Правовий режим національних природних парків України (на матеріалах Карпатського регіону України). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2007.

Дисертація присвячена комплексному дослідженню правового регулювання управління, охорони та використання національних природних парків України. У дослідженні дається визначення понять особливо охоронювані території та об'єкти, національний природний парк, сформульовано правові ознаки національного природного парку як категорії особливо охоронюваних природних територій та об'єктів. Встановлено коло органів, що здійснюють державне управління національними природними парками, аналізується ефективність їхньої діяльності, а також внутрішньогосподарське управління у національних природних парках та діяльність державних органів у сфері контролю і нагляду за додержанням режиму національних природних парків. Висвітлено окремі питання юридичної відповідальності за порушення правового режиму національних природних парків. Розроблені й обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавчого забезпечення правового режиму національних природних парків України.

Ключові слова: національні природні парки, особливо охоронювані території та об'єкти, охоронний режим, заповідна діяльність, рекреаційна діяльність, державне управління в сфері охорони, організації та використання національних природних парків, внутрішньогосподарське управління, еколого-просвітницька діяльність.

Аннотация

Марыч Х.М. Правовой режим национальных природных парков Украины (на материалах Карпатского региона Украины). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 - земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2007.

Диссертация посвящена комплексному исследованию правового регулирования управления, охраны и использования национальных природных парков Украины. В работе отражены правовые идеи, взгляды ученых, касающиеся правового режима национальных природных парков. Проведено комплексное исследование нормативно-правовых актов, которые регулируют данные отношения, использованы материалы природоохранных, судебных и правоохранительных органов Карпатского региона Украины. В исследовании автор предлагает определение понятия национальный природный парк как особо охраняемой природной территории, которая изъята государством из хозяйственного пользования и предназначена для охраны, сохранения и воспроизведения комплексов и объектов, расположенных на больших и в историческом отношении целостных территориях, имеющих особое экологическое, историческое и культурное значение, а также для обеспечения возможности строго регулируемого доступа человека к этим ценностям на основании ограничений, определяющихся целями их охраны. Также проведено комплексное изучение системы органов, осуществляющих государственное управление в области организации, охраны и использования национальных природных парков, проанализирована их деятельность в данной сфере, внутрихозяйственное управление в национальных природных парках. Рассмотрены отдельные вопросы юридической ответственности за нарушение правового режима национальных природных парков. Обосновываются конкретные рекомендации по усовершенствованию правового режима национальных природных парков Украины.

Ключевые слова: национальные природные парки, особо охраняемые территории и объекты, охранный режим, заповедная деятельность, рекреационная деятельность, государственное управление в области охраны, организации и использования национальных природных парков, внутрихозяйственное управление в национальных природных парках, экологически-просветительская деятельность.

Annotation

Marych Kh. M. Legal regulations of national natural parks of Ukraine (based on the materials of the Carpathian region of Ukraine). - Manuscript.

Dissertation for gaining the scientific degree of candidate of juridical sciences on the specialty 12.00.06 - land law; agrarian law; ecological law; natural resource law. - National Juridical Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudry. - Kharkiv, 2007.

The dissertation is dedicated to complex investigation of legal regulation of administration, protection and usage of national natural parks of Ukraine. The research contains definitions of specially protected areas and objects, and a national natural park. It formulates legal properties of a national natural park as a category of specially protected natural areas and objects. A collection of agencies carrying out state administrations of national natural parks is established and their efficiency is analyzed in this work. Analyzed is also internal control in national natural parks as well as the activity of state agencies in the sphere of administration and supervision of following the regulations of national natural parks. The issue of ensuring legal protection of national natural parks, including the problem of legal liability for violating the legal regulations of national natural parks is covered in this research. There are recommendations and suggestions, concerning the improvement of legislative ensuring of legal regulations of national natural parks of Ukraine, which are elaborated and substantiated.

Keywords: national natural parks, specially protected areas and objects, protective regulation, reserve activity, recreational activity, state administration in the sphere of protection, organization, and usage of national natural parks, internal control in national natural parks, ecological educational activity.

Размещено на Allbest.ru