Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

Врахування рівня розвитку неповнолітнього. Рівень розвитку неповнолітнього - це відповідність ступеня розвитку неповнолітнього його віку, досягнутому в момент вчинення злочину, його розумовим здібностям, культурним та духовним запитам. Рівень розвитку характеризується станом мисленневої, пізнавальної діяльності, запасом знань, параметрами емоційно-вольової сфери тощо неповнолітнього. У необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) (ч. 3 ст.433 КПК).

Врахування інших особливостей особи неповнолітнього включає риси характеру, наявність і вираженість особливостей характеру (підвищена збудливість, неврівноваженість, схильність до неадекватних реакцій), поведінка у несприятливих для неповнолітнього умовах; ставлення до суспільних цінностей і існуючих у суспільстві вимог щодо правил поведінки, готовність до їх сприйняття і коригування своєї поведінки, здатність до самооцінки свого поступку, тощо.

Ці обставини мають враховуватись судом при виборі міри покарання та ступеня його тяжкості (як і при вирішенні інших питань, зокрема, звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності чи від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру). Як показують дані педагогіки та психології, а також судова практика, є суттєва особистісна різниця між неповнолітніми віком 14-15 та 16-17 років, що теж має бути предметом уваги при розгляді кримінальної справи неповнолітнього.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.433 КПК при провадженні досудового слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього необхідно з'ясувати стан його здоров'я та загального розвитку. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з психічним захворюванням, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними. Якщо неповнолітній не міг усвідомлювати своїх дій або/та керувати ними, треба констатувати відсутність його вини при вчиненні забороненого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння, а значить відсутність у вчиненому складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності становило б об'єктивне інкримінування - відповідальність без вини. Якщо ж здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними певною мірою у розумово відсталого неповнолітнього збереглась, кримінальна відповідальність за вчинений ним злочин не виключається, але має бути індивідуалізована.

Дійшовши висновку про необхідність призначення неповнолітньому реального покарання, суд має це зробити у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин (п.1 ч. 1 ст.65), виходячи з принципу його необхідності й достатності для виправлення особи та попередження нових злочинів (див.: ч. 2 ст.65).

Вийти за межі санкції статті Особливої частини КК суд може при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків. Остаточне покарання у виді позбавлення волі в таких випадках не може перевищувати 15 років (ч. ст.103).

5. Звільнення неповнолітнього від покарання та його відбування

Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104).

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105).

Звільнення від покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ч. 1, 3 ст. 106).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107).

Звільнення від відбування покарання з випробуванням (ст. 104)

Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх застосовується на тих же засадах, що й до повнолітніх осіб (ст. ст. 75-78), з урахуванням особливостей, передбачених в ст. 104 КК.

Специфіка застосування даного інституту полягає у наступному:

цей інститут може бути застосований до неповнолітнього тільки у разі його засудження до арешту або позбавлення волі (ч.2 ст. 104). Такі загальні вимоги, як строк позбавлення волі не більше 5 років і висновок суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, зберігається;

іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (ч.3 ст. 104). Зберігаються загальні положення про не вчинення засудженим нового злочину протягом іспитового строку та виконання покладених на нього обов'язків;

суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведенню з ним виховної роботи (ч.4 ст. 104).

Зберігається й положення про можливість призначення додаткових покарань (ст. 77), якими для неповнолітніх можуть бути лише штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ч. 2 ст.98).

Покладення відповідно до ч.4 ст.104 на окрему особу за її згодою або на її прохання обов'язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи означає, що на такого неповнолітнього покладається обов'язок сприймати виховний вплив, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом.

Закон не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданийпід нагляд чи для проведення з ним виховної роботи. Онак це може бути лише понолітня особа, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійснення відповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному пункті, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті обов'язки за станом здоров'я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не виключається покладення обов'язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на батьків засудженого. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов'язки раніше, що й зумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого таким батькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно.

Актуальними для застосування розглядуваного інституту до неповнолітніх є й загальні положення, що в разі, коли засуджений не виконує покладені на нього судом обов'язки або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання (ч. 2 ст.78) та про те, що у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за сукупністю вироків (ч. 3 ст.78), звичайно, з дотриманням положень ч. 2 ст.103 щодо максимального строку покарання неповнолітньому.

Новелою, яка стосується й неповнолітніх, чинного КК є положення про те, що після закінчення іспитового строку особа звільняється судом від призначеного їй покарання (а не автоматично, як це мало місце при застосуванні умовного засудження, передбаченого ст.45 КК 1960 р.), причому лише за умови виконання покладених на неї судом обов'язків та невчинення нового злочину.

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105);

Дане звільнення є правом, а не обов'язком суду. Умовами його застосування є :

- вчинення неповнолітнім злочину невеликої або середньої тяжкості;

- щире розкаяння у вчиненому ним злочині та бездоганна поведінка на момент постановлення вироку, які свідчать, що неповнолітній не потребує застосування покарання для досягнення мети виправлення.

На це може, зокрема, вказувати, допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом; добровільне і повне усунення шкоди, заподіяної злочином; утримання інших учасників посягання від його продовження або повторення; з'явлення із зізнанням до органів влади; викриття співучасників; правдиві показання, дані в ході досудового слідства і судового розгляду справи; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил поведінки в громадських місцях та в побуті. Причому відповідні дії мають бути не вимушеними, нав'язаними іншими особами, чи епізодичними, а свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення злочину, його намагання спокутувати вину, виправитися.

На підставі таких об'єктивних даних суд може визнати, що неповнолітній на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід застосовувати примусові заходи виховного характеру. В такому разі суд визначає покарання, встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання на підставі ст. 105 КК. Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру, який має бути застосований щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов'язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування таких заходів).

При наявності вище зазначених умов суд застосовує до неповнолітнього одне або декілька примусових заходів виховного характеру. Аналіз кожного заходу був здійснений при розгляді другого питання лекції.

Новелою чинного КК є вказівка про можливість застосування до неповнолітнього одночасно кількох примусових заходів виховного характеру (ч. 3 ст.105), якщо вони не виключають один одного. Наприклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи приводить до неможливості встановлення обмежень дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього, його передачу під нагляд батьків, інших осіб чи колективів. Це розширює можливості забезпечення їх виховного впливу. Найбільш доцільним може бути призначення взаємодоповнюючих заходів (скажімо, передача під нагляд і обмеження дозвілля та встановлення особливих вимог до неповнолітнього).

Застосувавши до неповнолітнього один чи кілька примусових заходів виховного характеру, суд може також визнати за необхідне призначити йому вихователя в порядку, передбаченому законом (ч. 4 ст.105). Призначення вихователя не входить до переліку примусових заходів виховного характеру. Судовий вихователь діє відповідно до Положення про судових вихователів.

Частиною 3 ст.8 Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» передбачено створення при судах інституту судових вихователів для здійснення контролю за виконанням рішень щодо неповнолітніх, який має діяти згідно з положенням, яке затверджується Верховним Судом України, Міністерством юстиції України та Міністерство освіти України. Положення про судових вихователів було затверджене спільним наказом згаданих відомств від 15 листопада 1995 р. №478/63/715, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 березня 1996 р. під №113/1138. Одним із основним завдань судових вихователів є участь у виконанні судових рішень, що прийняті по судових справах, зазначених у ст.6 Закону «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх», зокрема по справах неповнолітніх, які вчинили злочини.

Судовий вихователь призначається судом у разі необхідності попередження бездоглядності та правопорушень (рецидиву) неповнолітніх, зокрема тих, які «скоїли злочини, але звільнені від кримінального покарання за віком або у зв'язку з недоцільністю застосування до них заходів кримінального покарання, якщо направлення їх до спеціальної виховної установи не є необхідним» (п.7.1 Положення). Судові вихователі зобов'язані, зокрема, застосовувати відповідні виховні заходи з метою перевиховання неповнолітніх, здійснювати профілактику та корекційну роботу з ними, контроль за відвідуванням неповнолітнім навчальних занять, його успішністю, поведінкою в школі, на роботі, в сім'ї, в громадських місцях, залучати його до роботи у позашкільних закладах, вживати заходів щодо створення належних умов для правильної організації навчання, роботи і відпочинку неповнолітнього, сприяти працевлаштуванню неповнолітнього (п.п. 12.1, 12.2 Положення). Вони мають право, зокрема, перевіряти умови виховання неповнолітніх за місцем проживання, навчання або роботи, контролювати їх витрати, поведінку (п.13.1 Положення).

З призначенням неповнолітньому вихователя з батьків або особи, яка їх заміняє, не знімається обов'язок по його вихованню.

Звільнення від покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ч. 1, 3 ст. 106).

При застосування даного інституту до осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, зберігають своє значення положення ст.80 про зупинення перебігу давності щодо засудженого, який ухиляється від відбування покарання (ч. 3), про переривання перебігу давності, якщо засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин (ч. 4).

Положення ч. 5 ст.80 не можуть стосуватися осіб, засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, оскільки до них довічне позбавлення волі не застосовується (ч. 2 ст.64).

Положення ч.6 ст. 80 щодо незастосування давності стосовно виконання обвинувального вироку до осіб, які вчинили злочини проти миру та безпеки людства, передбачені ст. ст. 437-439 та ч.1 ст. 442 КК (кримінальна відповідальність за ці злочини настає з 16 років) поширюється і на осіб, які їх вчинили до досягнення 18-річного віку.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107).

Сутність інституту умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого ст.107, полягає в тому, що суд звільняє особу від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі під умовою невчинення нею нового злочину впродовж невідбутої частини покарання.

Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх порівняно із загальною нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81) є те, що його підставами є: 1) виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання (ч.2 ст. 107); 2) відбуття засудженим визначеної КК частини призначеного судом строку покарання (позбавлення волі).

Особливості правових умов застосування ст. 107:

- умовно-дострокове звільнення застосовується до осіб, які вчинили злочин до досягнення 18 років, незалежно від віку на момент умовно-дострокового звільнення;

- дане звільнення застосовується до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (тоді як до осіб, які вчинили злочин дорослими, це можуть бути також виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців - ч.1 ст. 81);

- воно застосовується незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

Сумлінна поведінка характеризується точним виконанням вимог режиму спеціалізованої виховної установи (для неповнолітніх) чи кримінально-виховної установи (для дорослих, які відбувають покарання за злочин, вчинений ними до досягнення 18-річного віку), в яких відбувається позбавлення волі, свідомим додержанням дисципліни, дотриманням правил людського співжиття і моралі, наявністю заохочень, відсутністю стягнень, участю в роботі самодіяльних організацій засуджених тощо.

Сумлінне ставлення до праці та навчання характеризується постійною старанністю у праці та навчанні, прагненням до підвищення своєї професійної кваліфікації та рівня успішності у навчанні, виконання правил техніки безпеки, тощо.

В основі висновку про виправлення засудженого має лежати аналіз даних про його поведінку та ставлення до праці та навчання за весь період відбування покарання, а не лише той, що безпосередньо передує вирішенню питання щодо умовно-дострокового звільнення.

В п.14 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» зазначає: «Щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, суду необхідно з'ясовувати, де вони проживатимуть, працюватимуть або навчатимуться, якщо до них буде застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання».

Для осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, в КК встановлені пільгові показники щодо мінімальної частини фактично відбутого покарання - третина, половина та дві третини (тоді як для дорослих злочинців - половина, дві третини та три чверті). Вони обумовлені фактом вчинення особою злочину до досягнення повноліття.

Так, відповідно до ч.3 ст. 107 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до 18 років, після фактичного відбуття:

не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до 18 років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення 18-річного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Питання про мінімальну частину відбутого покарання як передумову можливого умовно-дострокового звільнення від відбування позбавлення волі у випадку, коли воно було призначене судом за сукупністю злочинів чи вироків, якщо один злочин був вчинений до досягнення засудженим 18-річного віку, а інший - після цього, в КК не врегульоване. При його вирішенні, очевидно, треба орієнтуватись на більш сувору передумову застосування розглядуваного інституту (треба виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів). Якщо більш сувора (менш сприятлива для засудженого) передумова пов'язана з вчиненням злочину до досягнення особою 18-річного віку, мають застосовуватись положення ст.107, якщо після досягнення цього віку - положення ст.81.

Фактичне відбуття обов'язкової частини покарання необхідне для того, щоб:

1) забезпечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позбавити його ілюзії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання (особливо це потрібно тоді, коли неповнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, тим більше, коли до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання);

2) протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання покарання мала можливість переконатися у його виправленні. Враховуючи, що неповнолітні легше піддаються виховному впливу, обов'язкова частина покарання, яку вони повинні відбути, є значно меншою, ніж встановлена для дорослих.

Звільнення від відбування покарання в рамках розглядуваного інституту є не тільки достроковим, але й умовним. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину будь-якої категорії тяжкості суд призначає їй покарання за сукупністю вироків - за правилами, передбаченими у ст.ст.71, 72 КК (ч. 5 ст.107).

Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, то при визначенні обов'язкової частки покарання слід виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів.

До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст.82 положення про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням.

Якщо особа, умовно-достроково звільнена від покарання, протягом невідбутої частини покарання не вчинить нового злочину, то вона вважається такою, що повністю виконала умову звільнення, ? воно стає остаточним і безповоротним: особа ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку.

При вчиненні будь-якого (незалежно від форми вини і ступеня тяжкості) нового злочину протягом невідбутої частини покарання суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими статтями 71 і 72. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.

6. Особливості погашення та зняття судимості в осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку

Погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, відбувається на підставі статей 88-91, але з урахуванням особливостей, передбачених у ст. 108.

Особливість застосування інституту судимості до неповнолітніх, передбачена у ч.2 ст. 108, в якій сформульовані пільгові положення (порівняно з положеннями ст. 89, що стосуються повнолітніх осіб) про те, які особи визнаються такими, що не мають судимості. Вони полягають в скорочених строках погашення судимості - 1, 3 і 5 років (п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 108) (на відміну від положень п. п. 6-9 ст. 89, які передбачають 3, 6 та 8 років, коли йдеться про покарання у виді позбавлення волі); в положенні п.1 ч.2 ст. 108 йдеться про те, що не вважаються судимими особи, засуджені до будь-якого покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання (на відміну від нього положення п. п. 3, 4 ст. 89 передбачають лише частину таких видів покарань).

Так, відповідно до ч.2 ст. 108 такими, що не мають судимості, визнаються неповнолітні:

- засуджені до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

- засуджені до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

-з асуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

- засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

Дострокове зняття судимості допускається відповідно до ч. 3 ст.108 лише щодо особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин (тоді як відповідно до положень ч. 1 ст.91 - після відбуття покарання у виді обмеження, а також позбавлення волі - за злочин будь-якої категорії тяжкості). Ця специфіка обумовлена тим, що обмеження волі до неповнолітніх не застосовується, відповідно до п.1 ч. 2 ст.108 з виконанням будь-якого покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, особа вважається такою, що не має судимості, при відбутті ж покарання особою, яка вчинила злочин у віці до вісімнадцяти років, у виді позбавлення волі за нетяжкий та середньої тяжкості злочин строк погашення судимості становить всього 1 рік.

Однаковими є положення статей 108 та 91 про те, що питання про дострокове зняття судимості з особи, яка відбула покарання у виді позбавлення волі, може бути вирішене, коли вона зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення і лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості.

Висновок

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розміщуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, - дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м'якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання. Суспільство не має права висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру.

В чинному КК України вперше виділено розділ (ХV), присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Встановлюючи ці особливості законодавець виходив з того, що норми даного розділу повинні сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочин.

Неповнолітніми визнаються особи, які досягли віку кримінальної відповідальності (тобто 16 років, а в передбачених КК випадках 14 років), але яким ще не виповнилося 18 років.

У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями.

Окрім цього розділу особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх знаходять відображення і в деяких нормам інших розділів Загальної частини КК, а саме IV - щодо віку кримінальної відповідальності (ст. 22), Х - щодо незастосування таких покарань, як обмеження волі (ч. 3 ст.61) та довічне позбавлення волі (ч. 2 ст.64) до неповнолітніх, а виправних робіт (ч. 2 ст.57) та арешту (ч. 3 ст.60) до неповнолітніх, які не досягли 16 років, ХІ - щодо врахування вчинення злочину неповнолітнім як обставини, що пом'якшує покарання (п.3 ч. 1 ст.66).

Разом з тим розділ ХV КК знаходиться в єдиній системі КК, є складовою Загальної частини Кодексу, і його норми нерозривно пов'язані з її основними положеннями щодо завдань кримінального закону, підстав кримінальної відповідальності (підстава кримінальної відповідальності у неповнолітніх єдина з дорослими - вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК (ч. 1 ст.2). Необхідним компонентом суб'єктивної сторони складу злочину є вина. Якщо внаслідок розумової відсталості, не пов'язаної з психічним захворюванням, неповнолітній не міг усвідомити значення своїх дій або/та не міг керувати ними (на необхідності з'ясування стану здоров'я та розумового розвитку неповнолітнього наголошує п.2 ч. 1 ст.433 КПК), у вчиненому ним суспільно небезпечному діянні відсутня вина, а значить і склад злочину як підстава для притягнення до кримінальної відповідальності), дії закону про кримінальну відповідальність у просторі та часі, поняття злочину та класифікація злочинів, стадій вчинення умисного злочину, співучасть у злочині, обставин, які виключають злочинність діяння та інших загальних положень, що однаковою мірою стосуються як повнолітніх, так і неповнолітніх осіб, які вчинили злочин. Інакше кажучи, існує потреба в зверненні до загальних норм КК, що регулюють певні кримінально-правові відносини, та спеціальних норм розділу XV КК для врахування специфіки відповідальності неповнолітніх (при кримінально-правовій оцінці неповнолітніх та вирішенні питання про методи державного реагування на них).

Контрольні питання

1. Які особи вважаються неповнолітніми?

2. У чому полягають особливості кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх?

3. Після досягнення якого віку до неповнолітніх можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру?

4. Які види звільнення від кримінальної відповідальності можуть бути застосовані до неповнолітніх?

5. Які примусові заходи виховного характеру можуть бути застосовані до неповнолітніх?

6. Які умови звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру?

7. Які основні та додаткові види покарань можуть бути застосовані до неповнолітнього?

8. Які обставини повинен враховувати суд при призначенні покарання неповнолітнім?

9. У чому полягають особливості звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням?

10. У чому полягають особливості звільнення від кримінальної відповідальності та відбуваня покарання у зв'язку із закінченням строків давності щодо неповнолітніх?

11. У чому полягають особливості умовно-дострокового звільнення від відбування покарання неповнолітнього?

12. У чому полягають особливості погашення і зняття судимості щодо неповнолітніх?

Рекомендована література

1. Судова практика у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність // Вісник Верховного Суду України 2003 №4. - С.12-35.

2. Антипов В. Проблеми застосування до неповнолітніх певних видів кримінального покарання / В. Антипов // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - №8. - С. 134-137.

3. Боровиков В. О совершенствовании института уголовной ответственности несовершеннолетних / В. Боровиков // Уголовное право 2003. - №4. - С. 9-11.

4. Вітвіцька В. В. Ювенальне правосуддя: захист прав і законних інтересів неповнолітніх правопорушників : [практ. посіб.] / В. В. Вітвіцька. - Донецьк : Донецьк. юрид. ін-т Луганського держ. ун-ту внутр. справ, 2005. - 109с.

5. Голубов А. Є. Вдосконалення провадження по застосуванню примусових заходів виховного характеру, як засобу профілактики злочинності неповнолітніх / А. Є. Голубов // Вісті Кримінологічної асоціації України. - Харків, 2004. - Вип.1. - С. 121-125.

6. Дядькин Д. Правила учета несовершеннолетнего возраста подсудимого при назначении наказания / Д. Дядькин // Уголовное право. - 2006. - №6. - С. 20-24.

7. Ибрагимова А. Новые подходы в регулировании лишения свободы несовершеннолетних / А. Ибрагимова // Уголовное право. - 2006. - №4. - С. 19-21.

8. Киреева Н. Категории преступлений и проблемы ответственности несовершеннолетних / Н. Киреева // Уголовное право. - 2006. - №4. - С. 22-26.

9. Киренко С. Кримінально-правова охорона неповнолітніх: новий КК - старі проблеми / С. Киренко // Право України. - 2002. - №6. - С. 39-41.

10. Костенко О. Ю. Питання кримінальної відповідальності неповнолітніх/ О. Ю. Костенко // Львівський інститут внутрішніх справ/Вісник. - Львів., 2003. - № 2 (1). - С. 240-242.

11. Коталейчук С. П. Особливості притягнення неповнолітніх до юридичної відповідальності / С. П. Коталейчук // Науковий вісник КНУВС. - К., 2006. - Вип.4. - С. 76-85.

12. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, С.Б.Гавриш та ін. ; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - [Вид. четверте, доповн.] - Х. : ТОВ Одіссей, 2008. - 1208 с.

13. Кримінальне право України: Загальна частина : [підручник] / Ю.В.Баулін, В.І.Борисов, В.І.Тютюгін та ін. ; за ред. В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - [4-те вид., переробл. і допов.] - Х. : Право, 2010. - 456 с.

14. Марчук Ф. Судова практика . Розгляд справ про злочини неповнолітніх і втягнення іх у злочинну та іншу протиправну діяльність / Ф. Марчук // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - №1. - С. 89-98.

15. Музика А. А. Примусові заходи медичного і виховного характеру / А. А. Музика. - К. : НАВС України, 1997. - 125 с.

16. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / [Бойко А.М., Брич Л. П., Грищук В. К. та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - [6-те вид., переробл. та доповн.] - К. : Юридична думка, 2009. 1236 с.

17. Николюк В. М. Правовое регулирование направления судом несовершеннолетнего осжденного в специальное учебно-воспитательное учреждение закрытого типа / В. М. Николюк // Уголовное право. - 2007. - №1. С. 118-122.

18. Пудовочкин Ю. Е. Ответственность несовершеннолетних в уголовном пораве: проблемы теории / Ю. Е. Пудовочкин // Известия вузов. Правоведение. - 2002. - №6. - С. 150-162.

19. Северин О. Комплексний підхід при застосуванні до неповнолітніх правопорушників альтернативних фізичній ізоляції заходів впливу / О. Северин // Право України. - 2006. - № 7. - С. 52-55.

20. Стаднік В. Правове регулювання виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх / В. Стаднік // Право України. - 2005. - №5. - С. 95-97.

21. Шалгунова С. А. Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх / С. А. Шалгунова // Право і суспільство. - 2005. - № 2. - С. 58-63.

22. Ягодинський В. Вирішення кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної відповідальності / В. Ягодинський // Право України. - 2001. - № 11. - С. 26-37.

23. Ямкова О. О. Примусові заходи виховного характеру: правова природа і види: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 “Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право”/ О. О. Ямкова - Одеса, 2004. - 20 с.

24. Яцун О. Застосування до неповнолітніх позбавлення волі / О. Яцун // Вісник прокуратури. - 2003. - №12. - С. 106-108.

Размещено на Allbest.ur