Размещено на http://www.allbest.ru/

Державнний вищий навчальний заклад

«Запорізькій національний університет»

Міністерство освіти і науки України

Факультет Юридичний

Кафедра Цивільного права

Курсова робота

з земельного права України

на тему: «Правовий режим земель рекреаційного призначення»

Студентки 5 курсу 3411-2з Акімової В.В.

напряму підготовки бакалавр

спеціальності правознавство

д.ю.н., професор кафедри Бондар О.Г.

Запоріжжя 2015

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Поняття земель рекреаційного призначення та їх правового режиму
• Розділ 2. Склад земель рекреаційного призначення
• Розділ 3. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення
• 3.1 Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів
• 3.2 Особливості правового режиму земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу
• Розділ 4. Особливий порядок встановлення та зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення
• 4.1 Порядок встановлення цільового призначення земельних ділянок
• 4.2 Порядок зміни цільового призначення земельної ділянки
• 4.3 Прийняття рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки
• 4.4 Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок
• Висновок
• Список використаних джерел


Вступ

Актуальність теми. Україна має величезний рекреаційний потенціал: загальна площа її природних рекреаційних ландшафтів становить 9,4 млн. гектарів (15,5% території країни), а їх одночасна рекреаційна ємність - майже 50 мільйонів чоловік. Водночас площа земель рекреаційного призначення складає лише близько 100 тис. гектарів. У нашій державі нараховується 397 музеїв державної і комунальної форм власності. Понад 4,5 тис. рекреаційних закладів загальною ємністю 620 тис. місць повинні сприяти розвитку рекреаційної, у тому числі туристичної діяльності. Територією України протікають більш як 70 тис. річок, нараховується понад 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водойм. Теплі Чорне й Азовське моря, унікальні гірські комплекси Карпат і Криму, лісові масиви Полісся, сприятливий клімат - усе це створює передумови для розвитку рекреаційної діяльності. Звісно, здійснення такої діяльності є неможливим без використання земель, на яких розташовані названі природні об'єкти, земельних ділянок, придатних для відпочинку, зайняття туризмом, фізичною культурою, відновлення життєвих сил людей, які отримали назву «землі рекреаційного призначення».

Мета дослідження - розробити правовий режим земель рекреаційного призначення і на цьому підґрунті сформулювати висновки.

Задачі дослідження: розкрити поняття та юридичні ознаки земель рекреаційного призначення; охарактеризувати загальний правовий режим земель рекреаційного призначення; дати характеристику спеціальним правовим режимам земель рекреаційного призначення; розкрити особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів та особливості правового режиму земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу; визначити складники управління використанням і охороною та охорона земель рекреаційного призначення.

Об'єкт дослідження - правовідносини у сфері набуття права на землі рекреаційного призначення, використання таких земель, припинення прав на них, управління використанням і охороною земель рекреаційного призначення.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні проблеми правового режиму земель рекреаційного призначення, приписи Конституції України та інших національних нормативно-правових актів, що унормовують правовий режим земель рекреаційного призначення, практика їх застосування.

Серед різних категорій земель України землі рекреаційного призначення займають окреме місце, вони мають власний правовий режим. Однак слід зазначити, що як особлива категорія вони були закріплені лише приписами Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р., № 2768-III (далі - ЗК України). Існуючі до прийняття вказаного нормативного акта земельно-правові норми не визначали особливостей земель рекреаційного призначення. Проте, незважаючи на прийняття ЗК України, його норми (статті 50-52) закріпили фактично лише визначення та склад земель рекреаційного призначення, а також основні елементи щодо їх використання. До сьогодні не прийнято спеціального Закону України про порядок використання земель рекреаційного призначення, на що безпосередньо вказує ч. 4 ст. 52 ЗК України.

Більш того, питання правового режиму земель рекреаційного призначення предметом окремого самостійного комплексного наукового дослідження не були, а існуючі наукові праці торкаються лише окремих аспектів правового режиму названих земель. Зокрема, Н.І. Палій у дисертаційному дослідженні «Правове регулювання використання та охорони земель рекреаційного призначення» розкрила окремі правові аспекти використання та охорони названих земель. Потребують нового осмислення існуючі в земельно-правовій літературі підходи щодо поняття «правовий режим земель», «використання земель», «управління землями» відповідно до зміненого земельного законодавства та оновлених суспільних земельних відносин.

Все це свідчить про нагальну потребу комплексного вивчення правового режиму земель рекреаційного призначення, проведення аналізу його складників та особливостей, висвітлення його змісту, що вказує на актуальність теми даного дисертаційного дослідження.

Науково-теоретичною базою дослідження послужили наукові джерела (як вітчизняні, так і зарубіжні) з теорії права, земельного, господарського, адміністративного, цивільного та інших галузей правової науки. Зокрема, йдеться про праці таких учених, як Г.О. Аксеньонок, С.С. Алексєєв, В.І. Андрейцев, В.П. Балезін, В.М. Бевзенко, Г.М. Беженар, Є.С. Бердников, А.Г. Бобкова, С.О. Боголюбов, Л.О. Бондар, О.Г. Бондар, О.М. Браніцький, І.Г.Булах, М.Я. Ващишин, М.М. Веденін, Я.З. Гаєцька-Колотило, О.О. Галіновська, Т.М. Гапотченко, А.П. Гетьман, О.В. Глотова, В.К. Гуревський, В.М. Єрмоленко, Б.В. Єрофеєв, О.В. Єлісєєва, Є.О. Іванова, І.А. Іконицька, Н.В. Ільків, В.Б. Ісаков, О.С. Йоффе, М.Д. Казанцев, І.І. Каракаш, В.В. Книш, Т.Г. Ковальчук, І.О. Костяшкін, О.І. Крассов, М.І. Краснов, П.Ф. Кулинич, К.І. Кучерук, Т.В. Лісова, А.В. Луняченко. Х.М. Марич, С.І. Марченко, А.А. Мінаєва, А.М. Мірошниченко, В.В. Носік, І.В. Павлов, Н.І. Палій, Ю.С. Петлюк, В.В.Петров, П.М. Підпальний, О.О. Погрібний, С.В. Размєтаєв, О.А. Самончик, В.І. Семчик, В.Д. Сидор, О.М. Ткаченко, О.М. Турубінер, В.Ю. Уркевич, М.О. Фролов, С.І. Хом'яченко, О.М. Шаптала, М.В. Шульга, В.В. Цвєтков, В.Л. Яроцький та ін.

Розділ 1. Поняття земель рекреаційного призначення та їх правового режиму

Правовий режим рекреаційних зон -- це сукупність правил, вимог щодо створення, використання, управління, охорони рекреаційних зон, покликаних сприяти ефективному функціонуванню цих зон з метою відновлення життєвих сил і працездатності людини.

Рекреаційні зони як юридичне поняття є комплексним, тому їх правовий режим визначено в еколого-правових нормах різних законів.

Зміст правового режиму використання та охорони рекреаційних зон становлять:

-- визначення поняття рекреаційним зон як об'єктів правового регулювання, їхні види, порядок створення-

-- управління в галузі використання тд охорони рекреаційних зон;

-- правові форми використання рекреаційних зон'

-- механізм правової охорони рекреаційних зон»

-- відповідальність за порушення правового режиму рекреаційних зон.

Уперше в законодавстві України поняття рекреаційних зон було визначено Законом України «Про охорону навколишнього при-родного середовища». В загальних риса\ було окреслено їхній правовий режим, органи, що встановлюють такий режим.

Доповнюється поняття рекреаційних зон та їхній правовий режим в Земельному кодексі Україна де визначається склад земель рекреаційного значення, іцо становлять базовий простір для створення таких зон. Водночас, перелік земель не є вичерпним. У загальних рисах кодексом визначено правовий режим рекреаційних зон, питання їхньої охорони та використання.

Деякі особливості правового режиму рекреаційних зон визначено Лісовим кодексом України. Згідно зі ст. З цього кодексу рекреаційна функція лісу визнається переважною, а рекреаційне лісокористування розглядається як неодмінна умова відновлення сил і здоров'я людини, підвищення трудового потенціалу суспільства. Лісовий кодекс виділяє використання лісу та земельних ділянок лісового фонду в рекреаційних, культурно-оздоровчих, спортивних та туристичних цілях ^ самостійний вид права лісокористування, встановлює спеціальні права й обов'язки користувачів, порядок їх виникнення та припинення, особливості постійного та тимчасового лісокористування для зазначених цілей2. Режим рекреаційних зон визначається Порядком поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захищеності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р.3.

Окремі аспекти правового режиму рекреаційних зон висвітлено у Водному кодексі України, зокрема це норми, що встановлюють порядок і вимоги рекреаційного водокористування4.

Чіткіше особливості правового режиму рекреаційних зон відображено в Законі України «Про природно-заповідний фонд України», оскільки більшість об'єктів природно-заповідного фонду можуть використовуватися для рекреаційних цілей, а на їх теренах можливе створення рекреаційних зон.

Так, до складу рекреаційних зон можуть входити зони антропогенних ландшафтів біосферних заповідників, зони стаціонарної рекреації національних природних і регіональних ландшафтних парків, експозиційні зони ботанічних садів, дендрологічних парків, рекреаційні зони зоологічних парків'.

Крім того, правовий режим рекреаційних зон як вільних економічних зон регулюється нормами Закону України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

Правовому режиму рекреаційних зон властиві:

-- наявність загального та спеціального правового регулювання режиму використання й охорони рекреаційних зон;

-- спрямованість на досягнення спеціальної мети -- відновлення життєвих сил і працездатності людини;

-- врахування того, що ці об'єкти створено як природою, так і людиною;

-- заборона господарської та іншої діяльності, що шкідливо впливає на навколишнє природне середовище, призводить до будь-яких змін природного ландшафту;

-- заборона будь-яких дій, що порушують суспільні інтереси при використанні рекреаційних зон;

-- обмеження права користування такими територіями;

-- установлення спеціального порядку створення рекреаційних зон;

-- загальнодержавний характер власності на природні ресурси рекреаційного значення;

-- установлення додаткових обов'язків користувачів (зокрема орендарів);

-- змішаний характер правового режиму рекреаційних зон.

На територіях рекреаційних зон забороняється будь-яка діяльність, що може завдати шкоди навколишньому середовищу і суперечить цілям та завданням рекреаційних зон. До різновидів такої діяльності належать: розвідка і розробка корисних копалин; надання земельних ділянок на ведення садівництва, дачного будівництва; будівництво магістральних шляхів, трубопроводів, ліній електропередач й інших комунікацій, а також будівництво й експлуатація господарських і житлових об'єктів, не пов'язаних з функціонуванням рекреаційних зон; рух і стоянка механізованих транспортних засобів, не пов'язаних із функціонуванням таких зон; розширення та будівництво нових господарських об'єктів.

Вирішальним фактором віднесення ділянок суші та водного простору до рекреаційних зон є можливість їхнього цільового використання для організації масового відпочинку населення.

Розділ 2. Склад земель рекреаційного призначення

Згідно з п. «ґ» ст. 19 Земельного кодексу України землі рекреаційного призначення є однією з категорій складу земель. До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 50 Земельного кодексу України). Основним фактором віднесення земельних ділянок до земель даної категорії є можливість їх використання для організації масового відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. Стаття 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. містить визначення «рекреаційних зон», яке цілком за змістом відповідає поняттю «землі рекреаційного призначення». Так, рекреаційні зони представляють собою ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму. Туризмом є тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від'їжджає (ст. 1 Закону України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р.). Організаційними формами туризму є міжнародний і внутрішній туризм. До міжнародного туризму належать: в'їзний туризм ? подорожі в межах України осіб, які постійно не проживають на її території, та виїзний туризм ? подорожі громадян України та осіб, які постійно проживають на території України, до іншої країни. Внутрішнім туризмом є подорожі в межах території України громадян України та осіб, які постійно проживають на її території (ст. 4 Закону України «Про туризм»).

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально- 2 туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Отже, до складу зазначеної категорії земель входять як земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, так і об'єктів фізичної культури та спорту, об'єктів стаціонарної рекреації.

Використовуватися з рекреаційною метою можуть і інші земельні ділянки, які не входять до складу земель рекреаційного призначення. Йдеться про земельні ділянки водного фонду, лісогосподарського, оздоровчого. природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Зазначені категорії земель розмежовуються із землями рекреаційного призначення за основним цільовим призначенням, яке відіграє домінуючу роль. Використання земель рекреаційного призначення для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів є їх виключним цільовим призначенням. А тому на таких землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч. 3 ст. 52 Земельного кодексу України). Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Право власності на землі рекреаційного призначення набувається та реалізовується в порядку, встановленому Земельним кодексом України (ст. 78 - 91, 116 - 129, 131, 132). Слід мати на увазі, що відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р. запроваджено мораторій строком на п'ять років на зміну цільового призначення 3 окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосується зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень, а також земельних ділянок об'єктів фізичної культури і спорту. Зазначеним вище Законом заборонено ліквідацію та руйнування об'єктів стаціонарної рекреації, визначених Земельним кодексом України, розташованих на земельних ділянках рекреаційного призначення, крім випадків, пов'язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій. У разі руйнування об'єктів стаціонарної рекреації незалежно від форми власності, пов'язаного з виникненням надзвичайної ситуації, зміна цільового призначення земельних ділянок, на яких були розташовані ці об'єкти, забороняється. Зазначений Закон встановлює обов'язок органів місцевого самоврядування при прийнятті рішень про розроблення містобудівної документації та її затвердженні передбачати збереження та розширення не менш як на п'ять відсотків площ земельних ділянок рекреаційного призначення.

Однією з особливостей правового режиму земель даної категорії є звільнення закладів фізичної культури та спорту, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, від сплати земельного податку. Крім того, від обов'язку сплачувати земельний податок звільняються підприємства, установи, організації, громадські організації фізкультурно- спортивної спрямованості, у тому числі аероклуби та авіаційно-спортивні клуби Товариства сприяння обороні України, ? за земельні ділянки, на яких розміщені спортивні споруди, що використовуються для проведення всеукраїнських, міжнародних змагань та навчально-тренувального процесу збірних команд України з видів спорту та підготовки спортивного резерву, бази олімпійської та паралімпійської підготовки, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України (ст. 282 Податкового Кодексу України). Проте, податок за земельні ділянки (в межах населених пунктів) на територіях та об'єктах рекреаційного 4 призначення, використання яких не пов'язано з функціональним призначенням цих територій, справляється у п'ятикратному розмірі податку, обчисленого відповідно до статей 274 і 275 Податкового Кодексу України. Землевпорядні роботи щодо організації та встановлення меж таких територій здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1094, якою було затверджено «Порядок розроблення проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно- заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення». Крім того, діє особливий порядок зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення. Так, виключно за рішенням Кабінету Міністрів України може бути змінене цільове призначення таких земель, які перебувають у постійному користуванні (ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України).

Розділ 3. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення

3.1 Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів

правовий земля рекреаційний цільовий

Землі рекреаційного призначення у межах населених пунктів можуть перебувати під рекреаційними зонами, що утворюються відповідно до генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, рішень органів місцевого самоврядування. Це землі міських лісів, парків, лісопарків, бульварів, скверів, сади житлових районів, мікрорайонів, набережні, спортивні комплекси, стадіони, басейни, соціально-культурні і природні об'єкти тощо. Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів визначаються наявністю містобудівних вимог до організації території земель рекреаційного призначення, компетенції органів місцевого самоврядування у галузі використання цих земель, взаємозв'язку даного правового режиму з правовим режимом земель житлової і громадської забудови. Концепція сталого розвитку населених пунктів, затверджена постановою Верховної Ради України від 24 грудня 1999 року, передбачає проведення інвентаризації рекреаційного фонду України з визначенням його частини, що підлягає сертифікації відповідно до міжнародних вимог, яка може використовуватися для вітчизняного і закордонного туризму, у тому числі сільського. Концепцією також передбачається визначення правового режиму земель рекреаційного призначення населених пунктів, забезпечення їхньої охорони при плануванні і забудові територій. Містобудівне законодавство визначає основи забезпечення створення рекреаційних зон і визначення правового режиму земель рекреаційного призначення у населених пунктах. У цій галузі діють Закони України «Про основи містобудування» від 16 листопада 1992 року, «Про планування і забудову територій» від 20 квітня 2000 року, «Про генеральну схему планування території України» від 7 лютого 2002 року тощо. Ст. 3 Закону «Про основи містобудування» і ст. 2 Закону «Про планування і забудову територій» передбачають функціональне зонування території населених пунктів. Серед функціональних зон населених пунктів виділяються рекреаційні зони, що, зазвичай, розташовані на землях рекреаційного призначення. Важливим містобудівним документом є генеральний план населеного пункту. Цей документ установлює межі рекреаційних зон, а також режим земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів. Для окремих мікрорайонів (кварталів) чи їхніх частин може розроблятися проект розподілу території, що визначає межі земель рекреаційного призначення у межах цих територій. Віднесення територій до рекреаційного призначення генеральним планом населеного пункту, однак, не означає переведення відповідних земель до категорії рекреаційного призначення - це може бути здійснено на підставі землевпорядної документації, затвердженої у встановленому порядку. Важливим землевпорядним і містобудівним документом є також план земельно-господарського устрою населеного пункту. Відповідно до Порядку складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 79 від 22 лютого 2008 року, план земельно-господарського устрою населеного пункту затверджується місцевою радою. План земельно-господарського устрою населеного пункту визначає межі земель рекреаційного призначення і встановлює основи їхнього правового режиму. Відповідно до містобудівного законодавства основний тягар заходів щодо забезпечення правового режиму земель рекреаційного призначення лежить на органах місцевого самоврядування, які й повинні здійснювати планування розвитку рекреаційних зон, визначати і забезпечувати їх правовий режим. Забезпечення санітарно-гігієнічних, екологічних, архітектурних і містобудівних вимог до організації земель рекреаційного призначення у межах населених пунктів регулюється Законом України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 року і Державними санітарними правилами планування і забудови населених пунктів, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України № 173 від 19 червня 1996 року. Санітарні правила, зокрема, передбачають рівномірне і безперервне озеленення території рекреаційних зон. Такі зони розміщуються якнайдалі від промислових та інших об'єктів, що негативно впливають на природні рекреаційні ресурси. Вимоги до забезпечення необхідної інфраструктури рекреаційних зон також визначені Санітарними правилами.

Проекти створення рекреаційних зон підлягають обов'язковій державній санітарно-епідеміологічній та екологічній експертизі. Землі рекреаційного призначення населених пунктів крім державного земельного кадастру, підлягають обліку також у містобудівному кадастрі населених пунктів[11]. Зелені насадження земель рекреаційного призначення у межах міст і селищ міського типу підлягають технічній інвентаризації відповідно до Інструкції з інвентаризації зелених насаджень у населених пунктах України, затвердженої наказом Держкомархітектури України № 226 від 24 грудня 2001 року. У ході технічної інвентаризації передбачається не тільки облік кількості зелених насаджень, але і визначення їхнього якісного стану для вживання заходів з упорядкування території земель рекреаційного призначення та їх реєстрації згідно з вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року. Нормативним актом, що визначає правовий режим зелених насаджень на землях рекреаційного призначення у населених пунктах, є Правила утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджені наказом Мінбудархітекутри України № 105 від 10 квітня 2006 року.

Відповідальність за підтримання у належному стані зелених насаджень на землях рекреаційного призначення покладена на власників цих земель. За функціональними ознаками міські зелені насадження поділяються на три групи: а) загального користування - міські і районні парки, парки культури і відпочинку, сади житлових районів і груп житлових будинків, сквери, бульвари, набережні, лісопарки, лугопарки, гідропарки тощо; б) обмеженого використання - насадження на територіях громадських і житлових будівель, спортивних споруд тощо; в) спеціального призначення - насадження вздовж вулиць, охоронні насадження, пришляхові насадження у межах населених пунктів. На землях рекреаційного призначення, як правило, розташовуються насадження загального користування - озеленені упорядковані території, призначені для відпочинку населення, з вільним доступом. До них відносяться: парк, сквер, бульвар, набережна, лісопарк, лугопарк, гідропарк.

3.2 Особливості правового режиму земель вільних економічних зон туристсько-рекреаційного типу

Правовий режим земель рекреаційного призначення вільних економічних зон (далі - ВЕЗ) визначається крім загального законодавства про ці землі, також і спеціальним законодавством про ВЕЗ. Програмою розвитку в Україні спеціальних (вільних) економічних зон і територій зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності на період до 2010 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1756 від 24 вересня 1999 року передбачається створення туристсько-рекреаційних зон і встановлюються загальні вимоги до їх правового режиму. Ці зони повинні мати унікальний рекреаційний потенціал, розвинуту мережу комунікацій, матеріально-технічну базу для рекреаційної діяльності, достатню кількість об'єктів соціальної інфраструктури. Загальні засади створення ВЕЗ визначені у Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 року. Згідно ст. 1 цього Закону, ВЕЗ являє собою частину території України, на якій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України. На території ВЕЗ встановлюються податкові, митні, валютно-фінансові пільги, спрямовані на розвиток визначеного пріоритетного виду діяльності (наприклад, рекреаційної).

Правовий режим кожної окремої ВЕЗ встановлюється спеціальним законом, прийнятим Верховною Радою України. Серед видів ВЕЗ, що можуть створюватися в Україні, ст. 3 Закону визначає туристсько-рекреаційні. Специфікою управління рекреаційними землями ВЕЗ є те, що повноваження у цій галузі має орган господарського розвитку і управління ВЕЗ, що утворюється за участю суб'єктів ВЕЗ. Згідно зі ст. 11 зазначеного Закону, до виняткової компетенції органу господарського розвитку і управління ВЕЗ відноситься: визначення перспективних напрямків розвитку ВЕЗ; упорядкування і надання суб'єктам ВЕЗ у користування земельних ділянок на території ВЕЗ, у тому числі і рекреаційного призначення; видача дозволів суб'єктам ВЕЗ на будівництво нових об'єктів, у тому числі рекреаційних. ВЕЗ ліквідовується по закінченні терміну, на який вона створена, якщо він не буде продовжений Верховною Радою України, або ж достроково шляхом прийняття закону про ліквідацію ВЕЗ Верховною Радою України.

Варто мати на увазі, що територія ВЕЗ, навіть якщо це ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу, може розташовуватися на землях різних категорій: житлової та громадської забудови, лісогосподарського призначення і водного фонду, оздоровчого призначення, промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони й іншого призначення. Тобто оголошення певної території ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу визначає тільки функціональну спрямованість економічного режиму даної ВЕЗ, але не означає переведення всієї землі ВЕЗ у землі рекреаційного призначення. У даному випадку можна говорити про те, що рекреаційна спрямованість є профільною для цієї території, а тому на ній встановлено пріоритет рекреаційного землекористування. Встановлення правового режиму ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу не означає навіть створення на цій території рекреаційної зони відповідно до екологічного законодавства - адже територія ВЕЗ може продовжувати використовуватися для житлової і громадської забудови, промислових та інших цілей.

Правовий режим ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу може передбачати розширення території земель рекреаційного призначення, забезпечення їхнього правового режиму. Законом про таку ВЕЗ встановлюється особливий правовий режим земель рекреаційного призначення у межах ВЕЗ. Особливість полягає вже у тому, що виключне право на розпорядження землями державної і комунальної власності ВЕЗ належить спеціально створеній адміністрації цієї зони. Дане положення, щоправда, не передбачене Земельним кодексом України, що, як відомо, згідно п. 3 Прикінцевих положень має переважну юридичну силу. Але суперечності з Земельним кодексом тут не виникає, тому що ВЕЗ утворюється, а її правовий режим визначається місцевими радами і місцевими державними адміністраціями або з їхньої згоди. А тому і таке їхнє волевиявлення можна вважати формою розпорядження землями, коли вони добровільно відмовляються від своїх прав на розпорядження цими землями на користь спеціальних адміністрацій ВЕЗ. Тим більше, що на практиці це питання розв'язується шляхом укладення генеральної угоди з адміністрацією ВЕЗ. Положенням про критерії визначення пріоритетних видів економічної діяльності у спеціальних (вільних) економічних зонах і на територіях зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності і порядок їхнього застосування, затвердженим наказом Мінекономіки і Мінфіну України № 28/51 від 14 березня 2000 року, для туристсько-рекреаційних зон передбачені такі критерії: ефективне використання місцевих рекреаційних ресурсів; розвиток царини послуг для обслуговування відпочиваючих; розвиток виробництв, що обслуговують туристсько-рекреаційні підприємства; розвиток систем транспорту, виробничої і соціальної інфраструктури. Мінекономіки, ДПАУ, Мінфін України, Державна митна служба України, а також спеціальні адміністрації ВЕЗ здійснюють моніторинг дотримання правового режиму ВЕЗ відповідно до Порядку здійснення моніторингу за функціонуванням спеціальних (вільних) економічних зон і територій пріоритетного розвитку і дотриманням умов спеціальних режимів їхньої діяльності, затвердженого Мінекономіки, Державною митною службою України, ДПАУ і Мінфіном України № 114/600/496/221 від 20 вересня 1999 року. Наразі в Україні створена лише одна ВЕЗ туристсько-рекреаційного типу - «Курортополіс Трускавець»[12]. ВЕЗ створена у межах адміністративно-територіальних кордонів міста Трускавець на 20 років для розвитку курортно-рекреаційного потенціалу Трускавця і залучення інвестицій у туристську галузь. Правовий режим даної ВЕЗ передбачає особливий порядок використання наявних земель рекреаційного призначення і управління цими землями.

3.3 Особливості здійснення права на забудову на землях рекреаційного призначення

Особливості здійснення права на забудову на землях рекреаційного призначення 147 Основний закон нашої держави містить норми, які декларують, що земля, є об'єктом права власності Українського народу, та виступає в якості основного національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави. Разом з тим, зазначені норми слугують в якості гаранта, щодо набуття та реалізації громадянами, юридичними особами та державою права власності на землю, тим самим встановлюючи заборону що до здійснення такого права всупереч закону, та на шкоду людині і суспільству. Зазначенні положення знайшли своє відображення і в чинному Земельному кодексі України (далі ЗКУ), встановивши підстави та умови щодо набуття та реалізації права власності на землю, тим самим розкрили зміст такого права, зокрема: право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

За останні часи склалося так, що чинне земельне та містобудівне законодавство зазнало значну кількість тих чи інших змін, тим самим змінило усталений порядок регулювання певних взаємин в сфері земельного та містобудівного права, зокрема, відносини щодо здійснення забудови на землях тієї чи іншої категорії, тим самим встановивши новий. Такі нововведення визвали чимало дискусій в правовий доктрині земельного та містобудівного права, та знайшли свої прояви у працях В.В. Носіка, А.М. Мірошніченка, А Ріпенка та інших. Враховуючи сучасні суспільні реалії, новели чинного земельного та містобудівного законодавства, а також беручи до уваги й виклики правової доктрини, стає актуальним та вчасним опрацювати питання присвячене особливостям здійснення права на забудову на землях рекреаційного призначення, тим самим розкрити особливості щодо здійснення такого права на землях зазначеної категорії. У відповідності з ЗКУ забудова може здійснюватися на всіх дев'яти категоріях земель, та за загальним правилом має спільний характер наявний для всіх категорій земель. Але разом з тим, на рівні з загальними правилами забудови, деякі категорії земель мають певні особливості які наявні виключно для конкретної категорії земель. Відтак на відміну від інших категорій земель, здійснення права на забудову на землях рекреаційного призначення має свій 148 порядок, свою специфіку, та свої особливості.

Ст. 375 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) встановлює, що, набувши права власності на земельну ділянку, власник зазначеної ділянки має право використовувати її на власний розсуд відповідно до її цільового призначення - зводити на ній будівлі і споруди, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Положення щодо здійснення такого права відображені і в ст. 90 ЗКУ, тим самим встановили за власником земельної ділянки право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. При цьому ч. 3 ст. 375 ЦКУ передбачає норму, відповідно до якої право власника на забудову здійснюється за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Також доцільно звернути увагу і на ст. 50 та 51 ЗКУ яки працюють в тандемі, тим самим встановлюючи яки саме об'єкти можуть возводитися на зазначених землях, та з якої метою.

Виходячи з цього, системний аналіз норм чинного земельного, містобудівного та екологічного законодавства надає нам змогу розкрити наступні особливості що до здійснення права на забудову на землях рекреаційного призначення, які полягають в наступному: по перше, будівництво на землях зазначеної категорії може здійснюватися за умови дотримання основного її цільового призначання, зокрема, для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів; по друге, на зазначених землях будуть возводитися будівлі та споруди які відповідають об`єктами рекреації; по третє, запроектовані будівлі та споруди не змінять природного ландшафту земельної ділянки, відведеної для будівництва об`єктів рекреації. Разом з тим слід також звернути увагу і на те, що саме здійснення права на забудову можливо лише за наявності механізму реалізації правових норм.

Підводячи підсумки, слід зазначити що особливостями щодо здійснення права на забудову на землях рекреаційного призначення виступають конкретні 149 законодавчі вимоги, яки наявні виключно для земель зазначеної категорії, а також вимоги стосовно тих об`єктів яки будуються на зазначених землях.

Розділ 4. Особливий порядок встановлення та зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення

4.1 Порядок встановлення цільового призначення земельних ділянок

Встановлення цільового призначення земельних ділянок не є централізованою функцією, яка здійснюється одним органом влади. Згідно зі ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

За загальним правилом, встановлення цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, провадять вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Отже, встановлення цільового призначення земельної ділянки відбувається при прийнятті відповідним органом влади рішення про передання ділянки громадянинові чи юридичній особі у власність, постійне користування чи оренду, а також при викупі ділянки для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності або вилученні її з постійного користування державної чи комунальної юридичної особи, а також у разі прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою чи про створення об'єкта природно-заповідного фонду чи історико-культурного призначення.

4.2 Порядок зміни цільового призначення земельної ділянки

Незважаючи на віднесення функції встановлення цільового призначення земельних ділянок до компетенції органів влади, певні права щодо встановлення цільового призначення надані також громадянам та юридичним особам. Зокрема, вони мають право ініціювати зміну цільового призначення ділянок, які перебувають у їх власності. Порядок зміни цільового призначення земельних ділянок з ініціативи громадян та юридичних осіб встановлений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» від 11 квітня 2002 р.

Постановою встановлено, що зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться на підставі заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або до районної державної адміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту. До заяви (клопотання) повинні бути додані такі документи:

а) копія державного акта на право власності на земельну ділянку;

б) для громадянина -- власника земельної ділянки -- копія паспорта (серія, номер паспорта, коли і ким виданий та місце проживання), для юридичної особи -- власника земельної ділянки -- копія статуту (положення) та копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи;

в) довідка з районного відділу земельних ресурсів та з районного відділу архітектури та будівництва про встановлені обмеження (обтяження) на використання земельної ділянки і земельні сервітути;

г) обґрунтування необхідності зміни цільового призначення земельної ділянки.

Розглянувши заяву (клопотання) і додані документи, сільська, селищна, міська рада або районна державна адміністрація приймають рішення про задоволення чи відхилення заяви (клопотання). У разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки відповідний орган дає дозвіл на таку зміну.

Обов'язковою умовою зміни цільового призначення земельної ділянки є погодження такої зміни з місцевими органами виконавчої влади -- районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини. Якщо змінюється цільове призначення не всієї, а лише частини земельної ділянки, то зміна цільового призначення здійснюватиметься в рамках складання проекту відведення земельної ділянки. Необхідність складання зазначеного проекту обумовлена тим, що при зміні цільового призначення частини земельної ділянки вона поділяється на дві, з яких одна зберігає попереднє цільове призначення, а друга -- набуває нового цільового призначення. Виділення частини земельної ділянки в окрему земельну ділянку потребує складання проекту її відведення.

Для підготовки проекту відведення земельної ділянки особа, зацікавлена у зміні цільового призначення частини ділянки, повинна укласти з землевпорядною організацією договір на складання проекту відведення земельної ділянки. Такою землевпорядною організацією може бути будь-яка державна чи приватна землевпорядна організація, яка має ліцензію Держкомзему України на виконання землевпорядних та землеоціночних робіт та ліцензію Державної служби геодезії, картографії та кадастру на виконання геодезичних робіт.

Якщо ж зміні підлягає цільове призначення всієї ділянки, то така зміна проводиться шляхом перепогодження раніше виготовленого проекту відведення земельної ділянки.

Нововиготовлений або раніше виготовлений проекти відведення земельної ділянки відповідно погоджується або перепо-годжується з органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини, а також підлягає державній землевпорядній експертизі, яка здійснюється обласним управлінням земельних ресурсів.

Після отримання позитивного висновку державної землевпорядної експертизи замовник подає погоджені (перепого-джені) проектні матеріали до відповідного органу влади для прийняття рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

4.3 Прийняття рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки

За загальним правилом, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового Призначення земельної ділянки приймає сільська, селищна або міська рада, якщо ж земельна ділянка знаходиться за межами населених пунктів, то таке рішення приймається районною або обласною державною адміністрацією (Радою Міністрів Автономної Республіки Крим).

Районна держадміністрація розглядає подані проектні матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту, якщо така зміна пов'язана з наступним використанням цієї ділянки для сільськогосподарських потреб, ведення лісового і водного господарства, будівництва об'єктів, призначених для обслуговування членів територіальних громад району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Якщо ж зміна цільового призначення земельної ділянки, яка розташована за межами населеного пункту, передбачає використання такої ділянки для інших потреб, районна держадміністрація лише розглядає проектні матеріали, готує свій висновок з цього питання і подає його разом з матеріалами до Ради Міністрів Автономної Республіки Крим або обласної державної адміністрації. Рада Міністрів Автономної Республіки Крим та обласна державна адміністрація розглядає матеріали та приймає рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки.

Слід зазначити, що якщо земельна ділянка, цільове призначення якої змінюється, належить до особливо цінних земель, то рішення про зміну цільового призначення такої ділянки приймається в іншому порядку. Якщо земельна ділянка з особливо цінних земель розташована у межах населеного пункту, то рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки приймається радою лише після погодження проекту відведення ділянки Верховною Радою України. Проектні матеріали на погодження до Верховної Ради України подаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласною, Київською і Севастопольською міською радою.

Зміна цільового призначення особливо цінних земель, розташованих за межами населеного пункту, проводиться після погодження з Верховною Радою України за рішенням Кабінету Міністрів України. Такий порядок зміни цільового призначення стосується:

1. земельних ділянок під ріллею та багаторічними насадженнями, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогосподарських потреб;

2. земельних ділянок, вкритих лісами першої групи, площею понад 10 гектарів, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для нелісогосподар-ських потреб;

3. земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для інших потреб;

4. земель дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів, якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогоспо-дарських потреб;

5. земельних ділянок із сільськогосподарськими угіддіями, що відповідно до ст. 150 ЗК України віднесені до особливо цінних земель (наприклад, чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесо-вих породах тощо), якщо їх цільове призначення змінюється на таке, що передбачає використання ділянки для несільськогоспо-дарських потреб.

Проектні матеріали на погодження зміни цільового призначення зазначених земельних ділянок до Верховної Ради України подаються Радою Міністрів Автономної Республіки Крим або обласною держадміністрацією.

Після прийняття відповідною радою чи органом виконавчої влади рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки її власник отримує новий державний акт на право власності на земельну ділянку зі зміненим її цільовим призначенням.

У разі прийняття рішення про відмову у зміні цільового призначення земельної ділянки сільська, селищна, міська рада або відповідний орган виконавчої влади протягом 15 днів письмово повідомляє про це її власника з обґрунтуванням причини відмови. Проте власник земельної ділянки у разі незгоди з рішенням ради або органу виконавчої влади про відмову у зміні її цільового призначення має право оскаржити відмову у суді.

4.4 Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватися виключно у викладеному вище порядку. Порушення цього порядку тягне за собою певні правові наслідки (ст. 21 ЗК України).

По-перше, в разі порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки органом влади при наданні (передачі) ділянки громадянинові чи юридичній особі рішення про надання (передачу) земельної ділянки може бути визнане недійсним. Наприклад, якщо Кабінет Міністрів України прийняв рішення про надання (передачу) особі особливо цінної земельної ділянки сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб без погодження зміни її цільового призначення з Верховною Радою України, то таке рішення може бути визнане недійсним.

По-друге, якщо порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки допущене при укладенні угоди щодо земельної ділянки, то така угода також може бути визнана недійсною. Наприклад, якщо земельна ділянка, цільове призначення якої передбачає будівництво та експлуатацію житлового будинку, передана в оренду іншій особі для сільськогосподарського використання, то така угода може бути визнана недійсною.

По-третє, якщо порушення порядку встановлення та зміни, цільового призначення земельної ділянки виявлене органом, що здійснює державну реєстрацію прав на земельні ділянки, то він має право відмовити в державній реєстрації прав на цю земельну ділянку. Якщо ж таке порушення виявлене після здійснення державної реєстрації прав на земельну ділянку, то така реєстрація може бути визнана недійсною.

Зазначені вище наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок наступають не автоматично. Вони можуть наступити у разі прийняття державними органами відповідних рішень. Так, рішення районної державної адміністрації про надання (передачу) земельної ділянки, прийняте з порушенням порядку встановлення та зміни її цільового призначення, може бути відмінене органом вищої ланки -- обласною державною адміністрацією, а рішення останньої може бути скасоване Кабінетом Міністрів України. Проте рішення сільської чи іншої ради про надання (передачу) земельної ділянки, прийняте з порушенням порядку встановлення та зміни її цільового призначення, не може бути відмінене радою вищого рівня, оскільки ради нижчого не є підлеглими радам вищого рівня.

Разом із тим, рішення ради чи органу виконавчої влади про надання (передачу) земельних ділянок, органу державної реєстрації прав про реєстрацію прав на земельні ділянки, угоди щодо земельних ділянок, якщо такі рішення чи угоди прийняті (укладені) з порушенням порядку встановлення чи зміни цільового призначення земельних ділянок, можуть бути визнані недійсними за рішенням суду. Суд може визнати зазначені акти недійсними за позовом заінтересованих осіб.

Висновок

До земель рекреаційного призначення належать землі, що використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів. До них належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, території будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів і т. ін.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Раніше землі рекреаційного призначення включалися до єдиної категорії земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного і історико-культурного призначення. У зв'язку із розвитком річок реаційного законодавства України, значним ускладненням право вого режимові у новому ЗК смердоті виділені в окрему категорію (п. «ґ» ст. 19). Склад земель рекреаційного призначення визначено у ст. 51 ЗК. Відповідно до неї до цих земель належати: земельні ділянки зелено них зон й зелених насаджень міст та інших населених пунктів, на вчально-туристських та екологічних стібок, маркованих трас, зе мельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіо натів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, ким пінгів, яхт-клубів, стаціонарних й наметових туристично-оздоров чих таборів, будинків рибалок й мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єк тів, а також земельні ділянки, наданіі для дачного будівництва й спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Правовий режим земель рекреаційного призначення являє зі бою порядок поведінки суб'єктів правовідносин із приводу їхні вико ристання. Він встановлюється крім земельного законодавства задо нодавством про рекреаційну діяльність, яку стало активно розвива тися у рокта незалежності України. Останнє включає законодавст у про рекреаційні зони, туризм, ф ізичну культуру й спорт, музеї й музейну справу, вільні економічні зони рекреаційного типу, поло ження лісового й водного законодавства, котрі стосуються здійснення рекреаційної діяльності.