Виборче право як інститут конституційного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

виборче право як інститут конституційного права України

1. Поняття, предмет і метод виборчого права України

Термін «виборче право» вживається у двох основних значеннях: як об'єктивне право і як суб'єктивне право. Як об'єктивне право виборче право -- це система конституційно-правових норм, котрі регулюють виборчі відносини, тобто відносини, пов'язані з організацією і проведенням виборів. Виборче право в цьому значенні є одним з основних інститутів конституційного права України, що його часом вважають самостійною галуззю публічного права.

Термін «виборче право» як інститут конституційного права своєю чергою застосовується в кількох значеннях. Виборче право як інститут конституційного права -- це система норм, які регулюють суспільно-політичні відносини, що виникають у зв'язку з організацією і проведенням виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, тобто парламентських, президентських, місцевих тощо.

У широкому розумінні виборче право як інститут конституційного права є системою норм, котрі регулюють відносини, виниклих у зв'язку з проведенням виборів і референдумів як основних форм безпосереднього народовладдя, безпосередньої демократії, оскільки референдне (референдарне) право ще не склалося. Це зумовлено певною мірою новизною референдумів як форми безпосередньої демократії. Хоч в нашій країні неодноразово проводилися всеукраїнський і місцеві референдуми, проте законодавство в цій сфері ще не склалося як система і не приведене у відповідність з чинною Конституцією. У цьому значенні норми, що регулюють відносини, пов'язані з організацією і проведенням референдумів, становлять субінститут конституційного права як невід'ємну частину основного інституту і мають назву референдного, або референдарного права.

Водночас виборче право визначають часом як систему норм, які регулюють суспільно-політичні відносини, пов'язані з використанням усіх форм безпосередньої демократії і навіть усіх відносин, пов'язаних із здійсненням безпосередньої демократії, безпосереднього народовладдя. Як таке виборче право є надінститутом (комплексним інститутом) конституційного права.

Як суб'єктивне право термін «виборче право» означає можливість громадян України обирати і бути обраними до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування шляхом голосування, тобто можливість брати участь у виборах -- у формуванні органів державної влади і органів місцевого самоврядування та балотуватися до них.

Суб'єктивне виборче право громадян України поділяється на активне й пасивне.

Активне виборче право дає кожному громадянинові України, котрому на день голосування виповнилося 18 років, за винятком осіб, визнаних у судовому порядку недієздатними, право голосу, тобто гарантовану державою можливість обирати народних депутатів України, Президента України, депутатів місцевих рад (місцевих представницьких органів), сільських, селищних, міських голів.

Пасивне виборче право означає, що кожний громадянин України може бути обраним народним депутатом України, Президентом України, депутатом місцевої ради або сільським, селищним, міським головою за умови, що він відповідає передбаченим Конституцією і законами вимогам до кандидатів на ці посади (пости) і не має відповідних обмежень.

Разом з тим «виборче право» як суб'єктивне право може розглядатись і як природне право народу або територіальних громад, тобто як їхня можливість формувати органи державної влади або органи місцевого самоврядування шляхом голосування -- здійснювати державотворення (державне будівництво) або організацію місцевого самоврядування.

Кожен інститут права, як і кожна галузь права, відрізняються один від одного насамперед предметом і методом.

Предметом інституту виборчого права є вибори, виборча система (виборчі системи), або вибори, референдуми та інші форми безпосереднього народовладдя, якщо йдеться про вибори у широкому розумінні слова як відносини, пов'язані з організацією і проведенням виборів, референдумів та інших форм безпосереднього народовладдя.

Попри це далеко не всі виборчі відносини є предметом виборчого права (навіть у найширшому значенні). Адже право регулює лише найважливіші суспільні відносини. Це стосується й конституційного права, зокрема його інституту -- виборчого права. Поза регулюванням нормами виборчого права залишається значне коло відносин, пов'язаних з висуванням кандидатів політичними партіями та їх виборчими блоками, з підготовкою передвиборних програм, з передвиборною агітацією, та інші відносини, які визначаються статутними й іншими нормами політичних партій, а також правовими нормами інших галузей права.

З іншого боку, предметом інституту виборчого права є відносини, тісно пов'язані з виборчими відносинами як суспільно-політичними відносинами, зокрема референдні (референдарні), інші відносини в галузі безпосередньої демократії, а також фінансові, адміністративні, трудові, сімейні, цивільні, міжнародно-правові тощо.

Метод (методи) регулювання, властивий виборчому праву, найбільш повно відображає провідний метод конституційного права -- імперативний, оскільки стосується регулювання владних відносин, а саме -- безпосереднього народовладдя. Основним методом виборчого права є імперативний, хоча значну роль відіграють і інші: зобов'язань і заборон, а також уповноважуючий і дозвільний методи.

Наприклад, у ст. 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України» зазначається, що участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

Право голосу на виборах депутатів (право обирати депутатів), зазначається в цьому Законі, мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося І 8 років (ст. 2).

Але владний, імперативний характер властивий більшості норм виборчих законів. Прикладом імперативного методу, характерного для виборчого права, є положення ст. 4 Закону України «Про вибори народних депутатів України», у якій, зокрема, зазначається, що вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.

2. Джерела виборчого права України

виборчий право україна джерело

Джерела виборчого права є складовою частиною джерел конституційного права. Це нормативні акти в галузі виборів і референдумів, які мають юридичну силу. Джерела виборчого права, як і конституційного права в цілому, виражають волю народу та політику держави і є формою їх об'єктивізації та показником розвитку безпосередньої демократії і ставлення держави до її здійснення і гарантування,

За всієї розмаїтості джерел конституційного права вони становлять певну систему із загальних і галузевих (інституційних) нормативно-правових актів матеріального і процесуального характеру.

1. Пріоритетним загальним джерелом виборчого права зазвичай є Конституція України як Основний Закон і акт найвищої юридичної сили, у якому виборам і референдумам присвячено окремий розділ, зокрема третій та ст. 5, 36, 38, 76, 77, 85, 92, 103 тощо.

Чинна Конституція визначає основні засади безпосереднього народовладдя та місце виборів у системі форм безпосереднього народовладдя. Безпосередня демократія визнана пріоритетною формою демократії, а вибори -- пріоритетною формою безпосереднього народовладдя. Так у ст. 5 Конституції України зазначається, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Як продовження цього положення, у ст. 69 зазначається, що народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдуми й інші форми безпосередньої демократії.

Конституція визначила як основні засади загальні принципи виборів, види виборів і періодичність їх проведення. Згідно зі ст. 71 вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Виборцям гарантується вільне волевиявлення. Ці принципи поширюються і на референдум.

Основними видами виборів, за Конституцією України, є вибори народних депутатів України, вибори Президента України, вибори до органів місцевого самоврядування (ст. 77,103, 141). Чергові вибори, зокрема до Верховної Ради України, відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Рада України (ст. 77 Конституції України), чергові вибори Президента України -- в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України (ст. 103). Конституцією передбачені також суб'єкти призначення позачергових виборів і строки їх проведення (ст. 77,103).

Поряд із цим чинною Конституцією передбачено, що організація та порядок проведення виборів і референдумів визначаються виключно законами (п. 20 ст. 92). Конституцією визначається також порядок формування вищого виборчого органу-- Центральної виборчої комісії. Відповідно до п. 21 ст. 85 Конституції призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії здійснюються Верховною Радою України за поданням Президента України.

Особливу увагу в Конституції приділено виборчим правам громадян України та їх правам брати участь у референдумах. Зокрема ст. 38 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському і місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Визначаються також основні вимоги до виборців і кандидатів.

Відповідно до ст. 70 Конституції України право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Не мають права голосу громадяни, котрих визнано судом недієздатними. Передбачено вимоги і щодо кандидатів. Так, відповідно до ст. 76 Конституції народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Порад із виборцями і кандидатами Конституція визначає статус інших учасників виборчого процесу з числа основних суб'єктів, зокрема політичних партій.

Відповідно до ст. 36 громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, встановлених законом. Політичні партії, за Основним Законом, сприяють формуванню і виявленню політичної волі громадян, беруть участь у виборах.

Проте Конституцією передбачаються й певні обмеження щодо утворення і діяльності політичних партій. Так у ст. 37 зазначається, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здо ров'я населення, забороняються. Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань. Засади утворення і діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів масової інформації визначаються виключно законами (п. 11 ст. 92 Конституції України).

2. Загальним законодавчим джерелом у галузі виборчого права є насамперед Закон України «Про Центральну виборчу комісію», оскільки він визначає статус загальнонаціонального постійно діючого органу з питань виборів і референдумів. Він визначає порядок формування, склад і структуру Центральної виборчої комісії, а також її функції, повноваження та порядок діяльності. Центральна виборча комісія є не лише органом державної влади. Вона є органом безпосереднього народовладдя, позаяк забезпечує організацію і проведення парламентських і президентських виборів та всеукраїнського референдуму як форми безпосередньої демократії.

До загальних законодавчих актів у галузі виборчого права можна віднести також Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми». Він стосується всіх видів референдумів в Україні, визначає їхні засади, предмети, основні стадії і відповідальність за порушення законодавства про референдуми.

3. Третю групу джерел виборчого права становлять галузеві (інституційні) законодавчі акти з питань виборів і референдумів. До цієї групи належать зокрема Закон України «Про вибори народних депутатів України», Закон України «Про вибори Президента України», Закон України «Про місцеві вибори» тощо.

Ці законодавчі акти виходять з конституційних принципів виборів і визначають виборчу систему, правовий статус учасників виборчого процесу, інформаційні, фінансові, матеріальні та інші основи виборів, регулюють основні стадії виборів і референдумів, підстави юридичної відповідальності в разі порушення законодавства про вибори та референдуми тощо.

4. Наступна група джерел виборчого права містить законодавчі акти з інших інститутів конституційного права, у тому числі Закон України «Про громадянство України», Закон України «Про політичні партії», Закон України «Про мови», Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», Закон України «Про державні символи», Закон України «Про статус народного депутата України», Закон України «Про Конституційний Суд України» та інші.

5. Досить велика група джерел виборчого права належить законодавчим актам суміжних галузей права України, якими регулюються окремі види виборчих відносин, зокрема виборчі та референдні процедури. Джерелом норм виборчого права є адміністративне, фінансове, банківське, податкове, трудове, сімейне, цивільне, цивільно-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, пенсійне, митне, інформаційне законодавство, законодавство про зв'язок, освіту, інші галузі законодавства.

6. Крім названих джерел виборчого права, до самостійних груп джерел цього інституту конституційного права належать:

1) акти безпосереднього народовладдя (референдумів);

2) укази Президента України;

3) акти Конституційного Суду України;

4) акти суб'єктів місцевого самоврядування (статути територіальних громад тощо);

5) акти (рішення) виборчих комісій (Центральної виборчої комісії, окружних виборчих комісій);

6) акти Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

7) акти органів Автономної Республіки Крим;

8) міжнародно-правові акти (Загальна декларація прав людини, ухвалена Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року тощо);

9) акти державних підприємств, установ і організацій (банків, ЗМІ тощо). Розмаїття джерел виборчого права підтверджує необхідність прискорення

кодифікації виборчого і референдного (референдарного) законодавства шляхом прийняття Виборчого кодексу України, або Кодексу України про вибори і референдуми.

3. Система виборчого права України

Виборче право як інститут конституційного права -- це певна система, що уособлює субінститути і норми конституційного права. Основними складовими виборчого права, тобто його основними інститутами або субінститутами конституційного права, є групи або системи норм, що регулюють найбільш споріднені між собою виборчі відносини. Основні інститути виборчого права (субінститути конституційного права) об'єктивно можна поділяти за видами виборів і референдумів або за стадіями їхнього проведення. Оскільки законодавчі акти приймаються здебільшого з окремих видів виборів і референдумів як основні інститути виборчого права (субінститутів конституційного права), то їх варто розрізняти відповідно до видів виборів і референдумів. Таким чином, основними інститутами виборчого права (субінститутами конституційного права) доцільно вважати:

основних засад виборчого права;

виборів народних депутатів України (виборчого парламентського права);

виборів Президента України (виборчого президентського права);

місцевих виборів (місцевого, локального виборчого права);

виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

всеукраїнського референдуму;

місцевих референдумів;

інших форм безпосереднього народовладдя.

Інститут основних засад виборчого права являє собою насамперед систему конституційних та законодавчих норм-принцилів виборів і референдумів, визначення виборчої системи та інші основні положення щодо виборів і референдумів.

Інститут виборів народних депутатів України -- інститут виборчого парламентського права -- система норм, що регулюють організацію і проведення парламентських виборів.

Інститут виборів Президента України -- система норм, які регулюють організацію і проведення президентських виборів.

Інститут місцевих (локальних) виборів -- система норм, які регулюють організацію і проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів.

Як самостійний інститут (субінститут) виборчого права виокремлюють також систему норм, які регулюють вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

У рамках цих основних інститутів виборчого права можна розрізняти субінститути відповідно до основних стадій виборів і референдумів, зокрема: оголошення або призначення виборів та референдумів; територіальні виборчі одиниці -- виборчі округи і виборчі дільниці (територіальні одиниці з питань референдумів); виборчі органи -- виборчі комісії (комісії по проведенню референдумів); списки виборців; висування і реєстрація кандидатів; передвиборна агітація (агітація з питань референдумів); голосування; встановлення результатів виборів; юридична відповідальність за порушення законодавства про вибори та референдуми.

Як інститути (субінститути конституційного права) розрізняють також системи норм, які регулюють організацію і проведення референдумів -- всеукраїнського і місцевих, а також використання інших форм безпосереднього народовладдя.

Норми виборчого права зумовлені переважно тими самими ознаками, що й більшість норм конституційного права.

Вони насамперед поділяються за інститутами виборчого права, тобто субінститутами (неосновними інститутами) конституційного права. За цим критерієм визначаються і норми виборчого парламентського права, норми виборчого президентського права, норми виборчого місцевого (муніципального, комунального) права тощо.

Норми виборчого права можна виокремити стосовно основних стадій виборчого і референдного процесу (процесів): висування і реєстрація кандидатів, передвиборна агітація, голосування тощо, які відповідають певним системам виборчих норм.

Виборчі норми слід розрізняти за їхніми функціями, призначенням, за характером волі, яку вони уособлюють тощо. За функціями розрізняють регулятивні, установчі, правотворчі, охоронні, комунікативні (інформаційні) та інші норми.

Прикладом регулятивних виборчих норм є положення ст. 74, 76 Закону України «Про вибори народних депутатів України» щодо встановлення результатів виборів депутатів в одномандатному та багатомандатному округах.

Прикладом правоохоронних виборчих норм є положення п. 1 ст. 85 Закону «Про вибори народних депутатів України», де зазначається, що особа притягується до кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності в порядку, встановленому законом.

Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства України про вибори депутатів (п. 2 ст. 85 Закону)

За змістом волі, яку втілюють виборчі норми, розрізняють уповноважувальні, дозвільні, зобов'язувальні, заборонні та інші норми.

Прикладом дозвільної норми є положення п. 1 ст. 40 Закону України «Про вибори народних депутатів України», де зазначається, що партія (блок) може висувати кандидатів у депутати у багатомандатному та одномандатних округах.

Прикладом виборчої норми заборонного характеру є положення п. 2 ст. 51 Закону України «Про вибори народних депутатів України», де зазначається, що передвиборна агітація у період виборчого процесу поза строками, встановленими у ст. 50 цього Закону, забороняється.

Структура виборчих норм переважно подібна до структури більшості конституційно-правових норм. Вони здебільшого не мають гіпотези та санкції. Як приклад таких норм є положення п. 1 ст. 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України», де зазначається, що народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування; положення п. 1 ст. 12 цього Закону, де йдеться зокрема про те, що підготовка і проведення виборів депутатів здійснюються відкрито і гласно тощо.

Однак не варто уявляти, що виборче законодавство передбачає лише кримінальну і адміністративну відповідальність за його порушення і обмежується відсильними нормами. За порушення багатьох виборчих норм чинне законодавство передбачає конституційно-правову відповідальність, зокрема у вигляді визнання недійсними певних актів, документів, дій тощо. Так, відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України «Про вибори народних депутатів України» Центральна виборча комісія може визнати вибори в одномандатному окрузі недійсними за поданням відповідної окружної виборчої комісії у разі, якщо:

1) у ході проведення виборів депутата в одномандатному окрузі або при підрахунку голосів виборців у цьому окрузі мали місце порушення вимог цього Закону, які не дають змоги достовірно визначити результати волевиявлення виборців;

2) кількість виборчих дільниць, на яких голосування в одномандатному окрузі було визнане недійсним, становить не менше 25 відсотків загальної кількості виборчих дільниць, утворених на території цього одномандатного округу.

4. Виборчі правовідносини в Україні

Виборчі правовідносини виникають у зв'язку з реалізацією виборчого права і являють собою певну систему. їх можна поділяти за кількома ознаками, наприклад, за інститутами виборчого права (субінститутами і надінститутами конституційного права), галузями права та іншими ознаками. Розрізняють виборчі правовідносини парламентські; президентські; місцеві; пов'язані з виборами до Верховної Ради Автономної Республіки Крим; референдні (референдарні), пов'язані з організацією і проведенням всеукраїнського і місцевих референдумів; пов'язані з окремими стадіями виборчого процесу (оголошенням чи призначенням виборів і референдумів, утворенням виборчих округів і виборчих дільниць; формуванням виборчих комісій, складанням списків виборців, висуванням і реєстрацією кандидатів, передвиборною агітацією, голосуванням, встановленням результатів виборів тощо).

Виборчі правовідносини, як і інші конституційні правовідносини, є складне явище. Основні елементи виборчих правовідносин: суб'єкти, об'єкти, суб'єктивні права і обов'язки тощо. Пріоритетний елемент виборчих правовідносин є, звичайно, суб'єкти цих відносин. Основні з них: Український народ; держава; громадяни України, які мають право голосу -- виборці; виборчі комісії, утворені в установленому законом порядку; кандидати, зареєстровані в порядку, встановленому законом; політичні партії та виборчі блоки партій, які висунули своїх кандидатів; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених чинним законодавством; державні та комунальні підприємства, установи, організації; офіційні спостерігачі від партій (блоків) -- суб'єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, іноземних держав і міжнародних організацій.

Основні об'єкти виборчих правовідносин: депутатські мандати; пост Президента України; списки виборців; виборчі списки кандидатів у депутати від політичних партій (блоків); передвиборні програми політичних партій (блоків) та кандидатів; виборчі бюлетені; статус учасників (суб'єктів виборчого процесу); документи виборців, кандидатів, спостерігачів, народних депутатів України та інших учасників виборчого процесу (паспорти, посвідчення, військові квитки тощо); документи для реєстрації кандидатів; інформаційні плакати, матеріали передвиборної агітації, друковані та електронні (аудіовізуальні) засоби масової інформації; документи про підрахунок голосів; результати виборів; кошти Державного бюджету; виборчі фонди партій (блоків), кандидатів; грошова застава; декларації про майно та доходи кандидатів і членів їхніх сімей; виборча інформація; виборчі територіальні одиниці: виборчі округи, виборчі дільниці; приміщення для голосування; акти органів державної влади, місцевого самоврядування та виборчих комісій з питань виборів; виборча документація.

Размещено на Allbest.ru