Поняття публічного адміністрування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття публічного адміністрування

Публічне адміністрування це багатопланове утворення. Предметна область публічного адміністрування окреслена основними поняттями: держава, політика, публічне управління й влада. У зв'язку з цим теорія публічного адміністрування є наукою політичною і правовою.

Визначення теорії публічного адміністрування як науки політико-юридичної було б неповним, якщо не враховувати соціальний аспект [9]. Адже публічне адміністрування втілює в собі взаємодію держави та суспільства, а також взаємодію з різними елементами соціальної системи.

Держава - інститут публічної (політичної) влади і суспільний інститут, вища форма організації сучасного суспільства.

Предметом публічного управління є: функціональний аналіз держави, діяльність її органів влади як політико-правового інституту управління суспільством і утворених відповідних політико-правових і соціальних відносин. адміністрування управлінський публічний

Поняття та види публічного адміністрування.

Управління - це цілеспрямований вплив, необхідний для узгодженої спільної діяльності людей. Розвиток суспільства, окремих його сфер не можливий без встановлення і реалізації законів, правил, норм, алгоритму його поведінки [8].

Управління утворено людьми для свідомої саморегуляції своєї життєдіяльності і має таке ж саме важливе значення як сім'я і власність, мораль та право, спосіб виробництва і держава, знання й інформація тощо.

Управління залежить від стану суспільства, ідеалів і цінностей.

Суспільство - цілісна, складна, динамічна самокерована система, розвиток якої підпорядкований об'єктивно діючим законам. Як складна система суспільство складається із підсистем різного роду (класи і нації, професійні, вікові та інші соціальні групи і прошарки, трудові колективи, громадські організації тощо) і розвивається під впливом механізмів соціальної регуляції.

Соціальна регуляція полягає в тому, що кожна підсистема перебуває в полі впорядковуючих, організуючих впливів, стихійних і свідомих, з боку суспільства в цілому (його державних та інших інститутів) і впливів власних механізмів саморегуляції (наприклад орган управління громадської організації).

Мета управління полягає в організації спільної діяльності людей, їх окремих груп та організацій, забезпеченні координації і взаємодії між ними, а його суть - у здійсненні керуючого впливу на певні об'єкти.

Соціальне управління - це цілеспрямований вплив на суспільство для його впорядкування, збереження, удосконалення та розвитку. Воно складається з двох типів: саморегулювання суспільства і публічного адміністрування.

Управління є цілеспрямовуючим, організуючим і регулюючим впливом людей на власну суспільну, колективну і групову життєдіяльність, який здійснюється як безпосередньо (у формах самоуправління), так і за допомогою спеціально створених структур (держави, громадських об'єднань, партій, спілок, асоціацій, фірм тощо).

Термін Ї публічне управління (англ. public management) вперше використовує англійський державний службовець Десмонд Кілінг у 1972 р.:

Ї Публічне управління - це пошук у найкращий спосіб використання ресурсів задля досягнення пріоритетних цілей державної політики. Для того щоб якнайкраще розкрити зміст нового поняття Ї публічне управління, звернемося до етимології слів Ї "публічний" та Ї "управління".

Поняття Ї "публічний" походить від латинського слова publicus - суспільний, народний. Ї Словник іншомовних слів визначає поняття Ї "публічний" як відкритий, гласний, суспільний. Ї Новий тлумачний словник української мови подає кілька значень слова Ї "публічний": 1. Який відбувається в присутності публіки, людей; прилюдний, привселюдний, гласний, відкритий. 2. Призначений для широкого відвідування, користування; громадський, загальний, загальнодоступний.

Англійське слово to manage (управляти) походить від латинського слова manus (рука). У Новому тлумачному словнику української мови слово Ї управляти має таке тлумачення: 1. Спрямовувати діяльність, роботу кого-, чого-небудь; бути на чолі когось, чогось; керувати. 2. Спрямовувати хід якогось процесу, впливати на розвиток, стан чого-небудь.

Публічне управління - це організуючий і регулюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її впорядкування, збереження, спираючись на владну силу, яку обмежує дієвий суспільний контроль.

Публічне адміністрування - регламентована законами та іншими нормативно-правовими актами діяльність суб'єктів публічного адміністрування, спрямована на здійснення законів та інших нормативно-правових актів шляхом прийняття адміністративних рішень, надання встановлених законами адміністративних послуг.

Адміністрування - це прерогатива виконавчих органів влади або чиновника (державний службовець) [9]. Публічна влада надає керівнику змогу в межах закону і власних повноважень приймати будь-які управлінські рішення. Здійснюючи ці повноваження, органи виконавчої влади видають підзаконні акти (наприклад акти уряду чи акти органів виконавчої влади органів місцевого самоврядування).

Публічна адміністрація - система публічних інституцій та їх діяльності. При цьому ядром поняття "публічне" є "спільне, доступне для всіх, яке служить всім". А слово "адміністрація", яке походить від латинського ministrare ("служити"), вказує на підпорядкованість політичній владі та служіння публічним інтересам. Публічна адміністрація є сукупністю державних і недержавних суб'єктів публічної влади, ключовими структурними елементами котрої є, по-перше, органи виконавчої влади і, по-друге, виконавчі органи місцевого самоврядування.

Функції публічної адміністрації:

1) управління суспільством у цілому;

2) управління у сфері економіки (забезпечення матеріальних і духовних потреб усіх членів суспільства);

3) управління у сфері соціальних відносин (соціальна сфера життя суспільства включає в себе працю, охорону здоров'я, освіту, науку, культуру, національні та релігійні взаємовідносини, соціальне та пенсійне забезпечення);

4) управління у сфері адміністративно-політичній (внутрішня і зовнішня політика);

5) управління в галузі культури та ідеології (до неї відносять конституційні норми про свободу слова, друку, інформації, наукової, творчої та викладацької діяльності, захист пам'яток історії та культури);

6) управління у сфері особистого життя людини (регулювання особистого життя людини державою мінімальне і можливе лише в тих межах, коли воно отримує суспільне значення (виховання дітей, моральних норм).

Механізми публічного адміністрування - це спеціальні засоби, що забезпечують здійснення регулюючого впливу публічних адміністрацій на соціально-економічні територіальні системи різних рівнів (села, селища, райони у містах, міста, райони, області, Автономна республіка Крим, уся країна) з метою забезпечення гідних умов життєдіяльності людей, що проживають у державі, та громадян України, що тимчасово проживають за її межами [6].

Комплексний механізм публічного адміністрування складається з таких видів механізмів:

- економічного (механізм публічного адміністрування банківською, грошово-валютною, інвестиційною, інноваційною, кредитною, податковою, страховою діяльністю тощо);

- мотиваційного (сукупність командно-адміністративних та соціально- економічних стимулів, які спонукають державних службовців до високоефективної роботи);

- організаційного (об'єкти, суб'єкти публічного адміністрування, їх цілі, завдання, функції, методи управління та організаційні структури, а також результати їх функціонування);

- політичного (механізми формування економічної, соціальної, фінансової, промислової політики тощо);

- правового (нормативно-правове забезпечення: закони, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, а також методичні рекомендації, інструкції тощо) [9].

Публічне адміністрування складається з:

1) державного управління, де суб'єктом виступає держава в особі відповідних структур;

2) громадського управління, де суб'єктами є недержавні утворення.

1.1. Адміністративно-правове регулювання діяльності центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Центральні органи виконавчої влади займають другий рівень в трирівневій системі органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України. З прийняттям Указу Президента України "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" відбулося певне "переформатування" системи органів центральних органів виконавчої влади та засад їх діяльності із перенесенням акценту з галузевого на функціональне публічне адміністрування. Організація, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади визначається Конституцією, Законом "Про центральні органи виконавчої влади" та іншими законами України. Відповідно до п. 15 ст. 106 Конституції Президент України за поданням Прем'єр-міністра України утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади. До системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, центральні органи виконавчої влади (служби, агентства, інспекції) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом. Повноваження центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію України.

Центральними органами виконавчої влади зі спеціальним статусом в Україні сьогодні є Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України.

Орган зі спеціальним статусом очолює голова, який призначається та звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України. Питання діяльності органів виконаної влади зі спеціальним статусом у Кабінеті Міністрів представляє Прем'єр-міністр України. Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом - це відносно новий вид ЦОВВ, утворений згідно з Концепцією адміністративної реформи в Україні. їх особливість полягає в тому, що вони мають визначені Конституцією та законодавством України специфічні завдання та повноваження; щодо них може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників, вирішення інших питань.

Нині в Україні налічується 19 ЦОВВ зі спеціальним статусом.

Переважна їх більшість є єдиноначальними органами. Але деякі ЦОВВ зі спеціальним статусом функціонують на засадах колегіального прийняття рішень, зокрема: Антимонопольний комітет, Національна комісія регулювання електроенергетики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Державна комісія з регулювання фінансових послуг.

Центральні органи виконавчої влади всіх видів у процесі розв'язання покладених на них завдань взаємодіють з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.

Для погодженого вирішення питань свої компетенції у ЦОВВ утворюються колегії у складі керівника відповідного органу - голови колегії, його заступників за посадою, а також інших керівних працівників цього органу. Рішення колегії проводяться в життя наказами відповідного керівника центрального органу виконавчої влади.

Штатний розпис центрального апарату ЦОВВ та положення про його структурні підрозділи затверджує керівник.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні (місцеві) органи, які в сукупності становлять систему відповідного ЦОВВ. Призначення на посаду і звільнення з посади керівників територіальних органів центрального органу виконавчої влади здійснює у встановленому порядку керівник відповідного ЦОВВ.

Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Ці органи були запроваджені Указом Президента від 15.12.1999 р. "Про систему центральних органів виконавчої влади" № 1572. Вони утворюються "у складі" (так за Указом, хоча насправді мало бути "у системі") ЦОВВ для здійснення:

а) управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

б) контрольно-наглядових функцій;

в) регулятивних та дозвільно-реєстраційних функцій щодо фізичних і юридичних осіб.

Зазначені органи здійснюють свої повноваження фактично під керівним впливом і контролем (як підпорядковані органи) міністерств та інших ЦОВВ. Нині існує понад 30 таких органів.

Хоча урядові органи державного управління фактично діють на однаковому з іншими ЦОВВ рівні, проте формально вони перебувають у прямому підпорядкуванні відповідних ЦОВВ і не мають безпосередніх (поза керівником ЦОВВ) стосунків з Кабінетом Міністрів, як це властиве центральним органам виконавчої влади.

У переліку нижченаведених стверджень визначте помилкові. Відповідь обґрунтуйте.

- усі особи, які претендують на зайняття посади державного службовця повинні подати відомості про цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери;

Відповідь: Декларування доходів державних службовців здійснюється відповідно до Закону України від 16 грудня 1993 року "Про державну службу". Статтею 13 зазначеного Закону передбачається, що особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі й за кордоном, щодо себе та членів своєї сім'ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої та другої категорій, передбачених статтею 25 цього Закону, повинна подати відомості про належні їй та членам її сім'ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери.

- до державних службовців можуть застосовуватися тільки ті дисциплінарні стягнення, які передбачені Законом "Про державну службу";

Відповідь: Частина перша статті 14 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 1700-VII (1700-18) від 14.10.2014р. Дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює. До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу:

попередження про неповну службову відповідність;

затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

державний службовець не має права працювати за сумісництвом;

Відповідь: Згідно зі ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо або через посередників чи підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, в якому вона працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики); входити самостійно, через представника або підставних осіб, до складу правління чи інших виконавчих органів товариств (спілок, об'єднань, кооперативів), що здійснюють підприємницьку діяльність, за винятком випадків, коли службовець здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє її інтереси в раді, спостережній раді або ревізійній комісії товариства.

- при прийнятті на державну службу може встановлюватися стажування терміном до 2 місяців;

Відповідь: Стаття 19. Стажування державних службовців. З метою набуття практичного досвіду, перевірки професійного рівня і ділових якостей особи, яка претендує на посаду державного службовця, може проводитися стажування у відповідному державному органі терміном до двох місяців із збереженням заробітної плати за основним місцем роботи.

- граничний вік перебування на державній службі однаковий для всіх осіб;

Відповідь: Частина перша статті 23 Закону України "Про державну службу" (3723-12). Граничний вік перебування на державній службі становить 65 років.

- існує 8 основних категорій державних службовців і встановлюється 10 рангів державних службовців, ранги присвоюються незалежно від категорії;

Відповідь: Стаття 26. Про "Ранги державних службовців". Існує 7 основних категорій державних службовців і встановлюється 15 рангів державних службовців. Ранг службовцю присвоюється відповідно до займаної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. При прийнятті на державну службу службовцю присвоюється ранг у межах відповідної категорії посад.

- усі ранги державним службовцям присвоюються Кабінетом Міністрів України;

Відповідь: Стаття 26. Про "Ранги державних службовців". Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України, крім рангів, що присвоюються державним службовцям, які є працівниками Апарату

Верховної Ради України. Ранги, що відповідають посадам другої категорії, державним службовцям - працівникам Апарату Верховної Ради України присвоюються Головою Верховної Ради України. { Частина п'ята статті 26 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2374-IV (2374-15) від 20.01.2005 }

Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

- державна служба припиняється тільки на підставах, передбачених Кодексом законів про працю України;

- Відповідь: Стаття 30. Підстави припинення державної служби. Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі:

- 1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);

- 2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби

- вимог, передбачених статтями 16 і 16-1 цього Закону; { Пункт 2 частини першої статті 30 із змінами, внесеними згідно із Законом N 4711-VI (4711-17) від 17.05.2012 }

- 3) досягнення державним службовцем граничного віку

- проходження державної служби (стаття 23 цього Закону); { Офіційне тлумачення положень пункту 3 частини першої статті 30 див. в Рішенні Конституційного Суду N 21-рп/2003 (v021p710-03) від 25.12.2003}

- 4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);

- 5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);

- 6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону;

- рішення про прийняття відставки державного службовця або відмову в ній приймається у 10-денний термін;

Відповідь: Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова державним органом або посадовою особою, які призначили державного службовця на цю посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається у місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов'язків і має право на звільнення в порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України (322-08).у разі відставки державного службовця йому призначається пенсія з дня прийняття відставки;

Відповідь: У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків - 25, для жінок - 20 років) і відпрацював на посадах першої чи другої категорії не менш як п'ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та за вислугу років до досягнення пенсійного віку. По досягненню пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у відставці, йому призначається пенсія як державному службовцю. Норма, яка визначає строки призначення пенсії державним службовцям у Законі № 4050, у 2013 р. з'явиться вперше. Сьогодні пенсія державним службовцям призначається з дати звернення за її призначенням.

Размещено на Allbest.ru