Статус безробітного в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Статус безробітного в Україні



Зміст

Вступ

Розділ 1. Правовий статус безробітного

1.1 Поняття безробітного

1.2 Надання статусу безробітного

1.3 Права та обов`язки безробітного

Розділ 2. Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу

2.1 Порядок реєстрації та перереєстрації безробітних

2.2 Ведення обліку осіб, які шукають роботу

Розділ 3. Соціальні гарантії та компенсації безробітним

3.1 Види соціальних гарантій

3.2 Припинення та призупинення допомоги по безробіттю

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Актуальність теми. Праця є одним із основних джерел багатства, фактором зростання виробництва. Тому суспільство на всіх етапах розвитку цікавило питання про ефективністьвикористання робочої сили, оскільки доведено, що зростання безробіття на 1% скорочує ВНП на 2%.

Нажаль, дане явище не оминуло Україну. Однією з корінних соціально-економічних проблем сучасного етапу розвитку вітчизняної економіки та важливою характеристикою конкурентоспроможності ринку праці є безробіття. Ми це добре відчуваємо в сьогоднішні дні, бачачи поглиблення бідності та соціальної нестабільності у суспільстві, зростання злочинності, порушення рівноваги з боку попиту і пропозиції, недовикористання суспільних ресурсів .

Зменшення джерел доходів сімей при зростанні безробіття зумовлює деградацію споживання, зменшує попит на товари і послуги, звужує податкову базу формування бюджету та реалізацію соціальних програм. Зростання рівня безробіття призводить до збільшення показників злочинності та суїцидів (згідно з дослідженнями, зростання безробіття на 1% призводить до збільшення числа самовбивств на 4,1%, кількості арештованих за кримінальні діяння - на 5,7%).

Безробіття становить загрозу стабільному національному розвиткові та національній безпеці, оскільки може виступати головною причиною соціально-економічної дестабілізації серед працівників великих промислових та ключових у життєзабезпеченні країни підприємств (особливо військово-промислового комплексу) або ж добре організованих професійних груп (вчителі, лікарі, шахтарі, енергетики тощо). Безробіття стає фактором дестабілізації і у тому випадку, коли суттєво зростає кількість осіб, які упродовж тривалого часу шукають роботу - люди знаходяться у відчаї, погано контролюють свою поведінку і здатні на будь-які погрозливі вчинки, у тому числі й антиурядові акції.

Це свідчить про необхідність проведення наукового дослідження з проблеми визначення правового статусу безробітного як суб'єкта правовідносин по працевлаштуванню.

Мета даної курсової роботи : вивчити сутність, правовий статус та зміст правових гарантій безробітних в Україні, засвоїти основні характеристики економічних, адміністративних та правових засад регулювання зайнятості населення, принципи державної політики зайнятості населення, роль державної служби зайнятості в реалізації прав громадян на працю та зайнятість.

Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі основні завдання:

- з'ясувати і вивчити, що означає поняття "безробіття", які причини його виникнення;

- які наслідки може викликати зростання безробіття;

- розгляд прав громадян на захист від безробіття;

- з'ясувати та вивчити хто такий безробітний;

- на які гарантії може розраховувати людина ставши безробітним, в чому вони полягають;

- як захищений безробітний громадянин з боку держава, а також які гарантії та допомоги може надати йому держава.

Об'єктом дослідження є безробітне населення як специфічна соціальна група на ринку праці.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні та прикладні проблеми оцінки та регулювання безробіття в Україні.

Методи:

· діалектико-матеріалістичний;

· конкретно-соціологічний( наведення прикладів з практики по темі курсової роботи);

· історичний (порівняння правової системи України різних років)

· статистичний (дані статистики: на скільки збільшилося безробіття в Україні порівняно з попереднім роками).

Структура курсової зумовлена метою та завданнями дослідження. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової складає 33 сторінки, з яких основний зміст - 25 сторінки.



Розділ 1. Правовий статус безробітного

1.1 Поняття безробітного

Законодавством України, що висвітлює питання зайнятості населення, розгорнуто питання правового статусу безробітного.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, як такі, що не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості, шукають роботу, готові та здатні приступити до неї. Працездатним вважається вік у жінок від 16 до 55 років, у чоловіків -- від 16 до 60 років.

В цілому, правовий статус безробітного включає головні статутні обов'язки і права, включаючи гарантії. До порядку призначення та виплат допомоги по безробіттю, а також розмірами і термінами виплати відносять статті 28-30 Закону України "Про зайнятість населення". Даний закон висвітлює питання зайнятості населення.[1]

У разі неможливості надати безробітному підходящу роботу йому може бути запропоновано пройти професійну підготовку або підвищити свою кваліфікацію. Тому не можуть бути визнані безробітними особи, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру.

Зареєстровані службою зайнятості громадяни набувають статусу безробітного у випадку, коли протягом семи календарних днів з дня реєстрації їм не було запропоновано підходящої роботи. Рішення про надання громадянину статусу безробітного приймається керівником центру зайнятості, де громадянин зареєструвався як такий, що шукає роботу.

Громадянам, зареєстрованим на загальних підставах в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, визнаними безробітними, допомога по безробіттю виплачується у розмірі не менше 50 відсотків середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, якщо громадянин протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працював не менше 26 календарних тижнів. У всіх інших випадках, включаючи громадян, які шукають роботу вперше або після тривалої, більше шести місяців, перерви, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі не нижче розміру мінімальної заробітної плати. [9]

Працівникам, трудовий договір з яким було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, скороченням чисельності або штату працівників, і військовослужбовцям, звільненим з військової служби в зв'язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, за умови їх реєстрації в службі зайнятості протягом семи календарних днів після звільнення як таких, що шукають роботу, надається допомога по безробіттю у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 60 календарних днів, 75 відсотків -- протягом 90 календарних днів і 50 відсотків -- протягом наступних 210 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Для того, щоб отримати статус безробітного, необхідне рішення державної служби зайнятості та особиста заява, яка розглядається з 8-го дня реєстрації.

Поняття "безробітні". Поряд з терміном "зайняте населення" законодавством визначається поняття "безробітні", а також зміст його правового статусу. Правовий статус безробітного включає основні права й обов'язки та їх гарантії. Безробітними визнаються:

* тільки працездатні за віком і станом здоров'я громадяни, які не мають роботи й заробітку, інших передбачених законодавством доходів;

* зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу;

* готові й здатні приступити до підходящої роботи.зу

Не можуть бути визнані безробітними громадяни:

* віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату)

* які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), у тому числі випускники загальноосвітніх шкіл у разі відмови їх від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру, яка не потребує професійної підготовки

* які відмовились від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, що шукають роботу

* які мають право на пенсію відповідно до законодавства України

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу.

Реєстрація громадян провадиться при пред'явленні паспорта і трудової книжки, а в разі потреби -- військового квитка, документа про освіту або документів, які їх замінюють.[1]

Бомжі не вважаються безробітними відповідно до ст. 2 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р.

Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних державною службою зайнятості визначається Кабінетом Міністрів України.

Громадянам, зареєстрованим у державній службі зайнятості, протягом семи календарних днів з моменту реєстрації добирається підходяща робота.

Зауважу, що за неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію. [5]

Якщо такої роботи не було надано, громадянинові згідно з його заявою встановлюється статус безробітного і призначається допомога по безробіттю.

Поняття "підходяща робота". Поняття "підходяща робота" для різних категорій громадян, які звертаються щодо працевлаштування до державної служби зайнятості, неоднозначне.

Для громадян, які втратили роботу і заробіток (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій місцевості, де він проживає.

Зауважу, що заробітна плата повинна відповідати рівню, який особа мала на попередній роботі, з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній галузі за минулий місяць. [19]

При пропонуванні підходящої роботи враховується трудовий стаж громадянина за спеціальністю, його попередня діяльність, вік, досвід, становище на ринку праці, тривалість періоду безробіття. Вимоги щодо надання підходящої роботи знижено: * для громадян, які вперше шукають роботу і не мають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, яка потребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робота (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує професійної підготовки [1.5.]

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. :

* для громадян, які бажають відновити трудову діяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, підходящою вважається робота за спеціальністю, що потребує попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості її надання -- інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю);

* для громадян, які працювали не за професією (спеціальністю) понад шість місяців, підходящою вважається робота, яку вони виконували за останнім місцем роботи, а робота за основною професією (спеціальністю) може бути підходящою за умови попередньої перепідготовки чи підвищення кваліфікації з урахуванням потреб ринку праці у цій професії (спеціальності);

* у разі неможливості надати громадянинові роботу за професією (спеціальністю) протягом шести місяців безробіття підходящою вважається робота, що потребує зміни професії (спеціальності) з урахуванням здібностей, здоров'я громадянина та минулого досвіду, доступних для нього видів навчання й потреб ринку праці у цій професії (спеціальності);

* при зміні громадянами професії (спеціальності) за направленням державної служби зайнятості підходящою вважається робота як за новим, так і за попереднім фахом (спеціальністю) за останнім місцем роботи.[1]

Зазначимо, що рішенням місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів відповідних рад може встановлюватися транспортна доступність та інші критерії підходящої роботи, які посилюють соціальний захист населення

1.2 Надання статусу безробітного

Реєстрація та облік громадян, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні проводиться державною службою зайнятості за місцем їх проживання за умови пред'явлення паспорта, трудової книжки, цивільно-правового договору, а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту. Іноземці та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, подають посвідку на постійне проживання. У разі коли громадянин не має паспорта або він поданий до органу внутрішніх справ для оформлення чи переоформлення, може бути пред'явлена довідка про реєстрацію місця проживання, видана житлово-експлуатаційною організацією або органом внутрішніх справ, а також свідоцтво про народження (для осіб, які не досягли 16 років). У разі коли громадянин не має трудової книжки, може бути подано її дублікат або довідку з архівної установи про прийняття та звільнення з роботи. Для реєстрації у державній службі зайнятості громадянин подає копії трудової книжки, цивільно-правового договору про виконання робіт (надання послуг), диплома або іншого документа про освіту, довідки про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, що зберігаються в його особовій справі.

Особа, яка через свої релігійні переконання відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідний орган державної податкової служби, подає копію сторінки паспорта з відповідною відміткою. За відсутності трудової книжки громадянин, який уперше шукає роботу, повинен пред'явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, а військовослужбовці звільнені з військової служби, також військовий квиток. [11]

Крім зазначених документів, під час реєстрації пред'являються: - випускниками вищих навчальних закладів, що навчалися за державним замовленням і звернулися до державної служби зайнятості протягом року з дня закінчення навчання, - направлення на роботу і скріплена печаткою замовника довідка про відмову у працевлаштуванні або довідка про надання про надання можливості самостійно працевлаштуватися, форми яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р № 992 "Про Порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням"; - громадянами, які втратили роботу в колективних сільськогосподарських підприємствах, - довідка про вихід із складу членів сільськогосподарського підприємства (сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства), видана підприємством (кооперативом, товариством), а колишніми членами особистих селянських господарств, для яких така робота була основною, - довідка про припинення ведення особистого селянського господарства або про вихід з такого господарства, видана сільською, селищною або міською радою за місцем розташування земельної ділянки; - громадянами, які отримують пенсію відповідно до законодавства, - пенсійне посвідчення.

Громадяни, які бажають отримати додаткові гарантії щодо працевлаштування, передбачені законодавством, пред'являють такі документи: - інваліди - довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією та індивідуальну програму реабілітації; - громадяни, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування, - довідку з установи, в якій особа відбувала покарання або проходила примусове лікування (не пізніше ніж протягом календарного року з дня звільнення); - діти-сироти, які залишилися без піклування батьків, - довідку з органу опіки та піклування; - жінки, які мають дітей віком до 6 років, - копію свідоцтва про народження дитини; - одинокі матері, які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, - довідку з органу соціального захисту про підтвердження, що зазначена особа є одинокою матір'ю, копії свідоцтва про народження та посвідчення дитини-інваліда. [6.13]

Послуги, пов'язані із забезпеченням зайнятості населення, надаються державною службою зайнятості безплатно. Для громадян, зареєстрованих у службі зайнятості як таких, що шукають роботу, підбирається підходяща робота з моменту реєстрації.

Для громадян, зареєстрованих у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, підбирається підходяща робота з моменту реєстрації. За відсутності підходящої роботи, з моменту реєстрації у центрі зайнятості, приймається рішення про надання статусу безробітного, призначається виплата допомоги по безробіттю в установленому порядку в державній службі зайнятості.[1.4.13]

1.3 Права та обов`язки безробітного

До державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати або змінити місце роботи, працевлаштуватися за сумісництвом чи у вільний від навчання час.

При кожному відвідуванні центру зайнятості Ви повинні пред'явити паспорт і трудову книжку, документ про освіту, у разі потребі - військовий квіток.

Громадяни, зареєстровані в службі зайнятості, як такі, що шукають роботу, та безробітні, зобов'язані активно сприяти своєму працевлаштуванню, виконувати всі рекомендації центру зайнятості, відвідувати центр зайнятості в строки, встановлені працівником державної служби зайнятості. Кожне порушення громадянином строків відвідування центру зайнятості без поважних причин у період пошуку роботи та безробіття вважається не сприянням своєму працевлаштуванню, що є підставою для скорочення строку виплат матеріального забезпечення на випадок безробіття. [10]

Поважними причинами вважаються хвороба громадянина, смерть близьких родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років, відповідно до медичного висновку, інші поважні причини, передбачені законодавством України. Поважні причини підтверджуються відповідними документами.

1. Зареєстровані безробітні мають право на:

1) безоплатне одержання від територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції:

послуг з пошуку підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, в тому числі на громадські та інші роботи тимчасового характеру;

консультаційних, інформаційних та профорієнтаційних послуг з метою обрання або зміни виду діяльності (професії);

інформації про свої права та обов'язки як безробітного;

відомостей про себе, які містяться в Єдиній інформаційно-аналітичній системі;

2) матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та цього Закону;

3) збереження права на виплату допомоги по безробіттю на період участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру (тривалістю до 180 днів, зокрема у разі заміщення тимчасово відсутнього працівника) у розмірах, встановлених до укладення ними строкового трудового договору на участь у таких роботах;

4) оскарження, у тому числі до суду, дій або бездіяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб, що призвели до порушення прав щодо зайнятості особи. [8]

2. Зареєстровані безробітні зобов'язані:

1) самостійно або за сприяння територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, здійснювати активний пошук роботи, який полягає у вжитті цілеспрямованих заходів до працевлаштування, зокрема взяття участі у конкурсних доборах роботодавців;

2) відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів;

3) дотримуватися письмових індивідуальних рекомендацій щодо сприяння працевлаштуванню, зокрема брати участь у заходах, пов'язаних із сприянням забезпеченню зайнятості населення;

4) інформувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом трьох робочих днів про обставини припинення реєстрації, визначені у частині першій статті 45 цього Закону.

3. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

3. Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.[1.7.8]



Розділ 2. Порядок реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу

2.1 Порядок реєстрації та перереєстрації безробітних

Відповідно до пункту 5 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198, статус безробітного надається особам з першого дня реєстрації у центрі зайнятості на підставі заяви у разі відсутності підходящої роботи, підбір якої здійснюється відповідно до статті 46 Закону України "Про зайнятість населення".

У разі наявності пропозиції підходящої роботи за попереднім узгодженням з роботодавцем видається направлення на працевлаштування. Особа зобов'язана подати протягом 7 календарних днів з дня отримання такого направлення центру зайнятості письмову відповідь роботодавця про працевлаштування або відмову у працевлаштуванні. Якщо в зазначений строк особа подає письмову відповідь роботодавця про відмову у працевлаштуванні або відстрочення вирішення питання щодо працевлаштування у зв'язку з необхідністю проходження медичного та наркологічного огляду, призначення дати конкурсного відбору, такій особі надається статус безробітного з дня подання відповідної заяви.

Рішення про надання статусу безробітного чи відмову у наданні такого статусу приймається не пізніше ніж протягом семи календарних днів з дня подання особою заяви про надання статусу безробітного. Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198

Відповідно до пункту 7 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2013 року № 198 (далі - Порядок), підставами для відмови у наданні статусу безробітного є:

1) відсутність на дату звернення до центру зайнятості документів, зазначених у пунктах 3 і 4 Порядку;

2) встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення роботодавця про працевлаштування особи;

3) подання заяви про надання статусу безробітного особою, яка не зазначена у частині 1 статті 43 Закону України "Про зайнятість населення";

4) письмова відмова особи від пропозиції підходящої роботи;

5) невідвідування роботодавця та неподання в установлений строк без поважних причин особою письмової відповіді роботодавця про відмову у працевлаштуванні відповідно до виданого центром зайнятості направлення на працевлаштування;

6) неповернення особою коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, що припинена на підставі абзаців 19-21 підпункту 1 пункту 37 Порядку. [13]

Особам, які навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, а також особам, у яких відсутній страховий стаж, крім тих, що зазначені у частині другій статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", не може бути надано статус безробітного (пункт 8 Порядку).

У разі прийняття рішення про відмову у наданні статусу безробітного особа може повторно подати заяву про надання зазначеного статусу не раніше ніж через сім календарних днів з дня прийняття такого рішення.

Рішення центру зайнятості про відмову у наданні статусу безробітного може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Реєстрація безробітних, які звертаються за сприянням у працевлаштуванні, проводиться територіальним органом незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування.

Під час проведення реєстрації працівник територіального органу заповнює в Єдиній інформаційно-аналітичній системі Державної служби зайнятості персональну картку, в якій зазначаються персональні дані безробітного (прізвище, ім'я та по батькові, зареєстроване місце проживання чи перебування, число, місяць та рік народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний орган державної податкової служби і мають відповідну відмітку в паспорті), відомості про останнє місце роботи або вид діяльності згідно із частиною першою статті 4 Закону України "Про зайнятість населення", підстава для припинення трудових відносин відповідно до запису в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально. Форма персональної картки та додатки до неї затверджуються Мінсоцполітики. [16]

Реєстрація проводиться за умови пред'явлення паспорта громадянина України або тимчасового посвідчення громадянина України, облікової картки платника податків, трудової книжки (цивільно-правового договору чи документа, який підтверджує період зайнятості), а в разі потреби також військового квитка, диплома або іншого документа про освіту.

Громадянин, який втратив паспорт, пред'являє тимчасове посвідчення, що підтверджує особу громадянина України, особа, яка не досягла 16-річного віку, - свідоцтво про народження та довідку про реєстрацію місця проживання, видану територіальним органом або підрозділом ДМС.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, визнані в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, яким надано в Україні притулок чи тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію, подають посвідку на постійне проживання або посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист.

Особа, яка втратила трудову книжку, подає дублікат трудової книжки чи довідку архівної установи про прийняття та звільнення з роботи або цивільно-правовий договір чи документ, який підтверджує період зайнятості такої особи. соціальний гарантія безробіття статус

Особа має право перереєструватися у територіальному органі як безробітна у разі, коли після припинення реєстрації залишилася безробітною та належить до категорії осіб, які зазначені у частині першій статті 43 Закону України "Про зайнятість населення".[1.13]

Перереєстрація безробітного здійснюється з дня подання відповідної заяви або не раніше ніж через 90 календарних днів з дня припинення попередньої реєстрації відповідно до абзаців дев'ятнадцятого - двадцять другого підпункту 1 за умови повернення коштів, отриманих за період попередньої реєстрації, та абзацу другого підпункту 2 пункту 37 цього Порядку.

Перереєстрація безробітного здійснюється територіальним органом з дня припинення попередньої реєстрації з підстав, зазначених у підпункті 2 пункту 37 цього Порядку, за умови підтвердження поважних причин, з яких безробітний не зміг своєчасно звернутися до територіального органу, та у разі відвідування територіального органу, яким припинено реєстрацію, на наступний робочий день після усунення таких причин.

Поважними причинами, що підтверджуються відповідними документами, є хвороба особи, смерть членів сім'ї та близьких родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років. [1.12]

2.2 Ведення обліку осіб, які шукають роботу

Облік осіб, які шукають роботу, ведеться шляхом внесення працівником територіального органу даних про таких осіб та отримані ними соціальні послуги до Єдиної інформаційно-аналітичної системи Державної служби зайнятості. На підставі цих даних формується персональна картка.

Особами, які шукають роботу, є особи, яким не може бути надано в установленому порядку статус безробітного, а також відмовлено у наданні такого статусу відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Зазначені особи мають право на отримання послуг з підбору роботи, інформаційно-консультаційних, профорієнтаційних та інших послуг, передбачених законодавством, сприяння у працевлаштуванні, інших видах зайнятості, зокрема шляхом участі у громадських та інших роботах тимчасового характеру.

Обробка персональних даних осіб, які шукають роботу, здійснюється територіальним органом відповідно до закону. [17]

Територіальний орган веде облік таких осіб незалежно від зареєстрованого місця проживання чи перебування за умови пред'явлення реєстраційного номера облікової картки платника податків та:

громадянами України - паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу, чи документа, який має такі обов'язкові реквізити, як прізвище, ім'я, по батькові, фотокартку, а також підпис відповідальної посадової особи, печатку або штамп установи, яка видала документ, дату видачі;

іноземцями та особами без громадянства, які постійно проживають в Україні, визнані в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, яким надано в Україні притулок чи тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію, - посвідки на постійне проживання або посвідчення біженця або особи, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист. [13]

Особи, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган державної податкової служби, пред'являють паспорт з відповідною відміткою.

Особи, які зазначені у пункті 32 цього Порядку, подають необхідні відомості про освіту та досвід роботи. З метою прискорення працевлаштування інформація про осіб, які шукають роботу, за їх згодою розміщується на офіційному веб-сайті Державної служби зайнятості.

Особи, які не подали документи, зазначені у пункті 32 цього Порядку, мають право на отримання інформаційно-консультаційних послуг.

Працівники, які втратили частину заробітної плати внаслідок вимушеного скорочення передбаченої законодавством тривалості робочого часу у зв'язку із зупиненням (скороченням) виробництва продукції без припинення трудових відносин, беруться на облік на умовах, визначених цим Порядком. Такі особи беруть участь у громадських та інших роботах тимчасового характеру на підставі направлення територіального органу.

Особа, яка шукає роботу, знімається з обліку з дня:

реєстрації як безробітної;

подання заяви про зняття з обліку;

її смерті. [17]



Розділ 3. Соціальні гарантії та компенсації безробітним

3.1 Види соціальних гарантій

Державні соціальні гарантії -- це встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" держава гарантує забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів. [2]

Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій входять: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії"

Крім основних, є ще інші державні соціальні гарантії. Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо:

рівня життя населення, яке постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС;

рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів;

стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів; 4) індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їхніх грошових доходів в умовах зростання цін; 5) надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового

обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, торгівлі та громадського харчування; 6) забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки. [15]

Лише законами, а не підзаконними нормативними актами визначаються: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) величина порогу індексації грошових доходів громадян; 5) пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування у процесі розробки та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону. [11]

З метою забезпечення надання державних соціальних гарантій обчислюються такі види нормативів витрат (фінансування): 1) нормативи фінансування поточних витрат на одного жителя, а для окремих видів соціальних послуг -- на одну особу, яка підлягає цьому виду обслуговування; 2) нормативи фінансування поточних витрат на утримання мережі закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування; 3) нормативи державних капітальних вкладень на будівництво закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, організацій, установ соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування. Окремо визначаються нормативи бюджетних коштів, що спрямовуються на покриття витрат підприємств, установ і організацій соціально-культурного, житлово-комунального та побутового обслуговування, які не покриваються виплатами населення. Нормативи фінансування встановлюються під час прийняття Закону України про Державний бюджет України на поточний рік, а також під час формування бюджетів соціальних фондів.[3]

Відповідно до компетенції здійснюється розмежування повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування та застосування нормативів фінансового забезпечення надання державних соціальних гарантій. Держава здійснює фінансову підтримку місцевого самоврядування з метою забезпечення надання державних соціальних гарантій на основі нормативів фінансування. Цільова державна підтримка здійснюється з метою вирівнювання можливостей окремих територіальних громад щодо забезпечення надання державних соціальних гарантій.

З метою дотримання державних соціальних гарантій, оцінки ефективності державної соціальної політики, її впливу на рівень та якість життя в Україні здійснюється постійний державний моніторинг у сфері застосування та фінансового забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів. Основними засобами здійснення моніторингу є: 1) щомісячна оцінка вартісної величини основних державних соціальних стандартів; 2) ведення державного статистичного обліку щодо дотримання державних соціальних стандартів і нормативів; 3) поточне коригування вартісних величин державних соціальних нормативів та нормативів фінансування залежно від зміни цін та інших умов їх формування. За результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних соціальних гарантій у порядку, що визначається законами. [8]

Розвиток соціального забезпечення, види й форми соціальних гарантій у державі визначаються двома основними факторами -- рівнем економічного розвитку та станом розвитку демократичних засад. Водночас світовий досвід підтверджує, що соціальні гарантії повинні здійснюватися за такими напрямками. Перший полягає в тому, що держава повинна гарантувати кожному громадянинові, який здійснює трудову діяльність, прийнятний рівень добробуту за допомогою мінімального рівня заробітної плати, її індексації, помірних податків і невтручання у підприємницьку діяльність.

Другий напрямок -- це задоволення так званих пріоритетних потреб суспільства, опікування якими держава не може довірити кожному громадянину самостійно. До них належать потреби у здобутті загальної освіти, вихованні дітей і підлітків, проведенні культурно-освітньої роботи, підготовці кадрів, організації охорони здоров'я і розвитку фізичної культури членів суспільства. Держава законодавчо гарантує задоволення зазначених потреб за рахунок бюджету за мінімально достатніми обсягами у формі безплатних послуг. Третій напрямок має на меті зближення рівнів життя різних груп населення, недостатня забезпеченість яких пов'язана переважно з причинами, що не залежать від їхніх трудових зусиль. Такими причинами можуть бути підвищене навантаження утриманців на працездатних; стан здоров'я; вік; втрата роботи; кризові явища в економіці. У цьому разі формами задоволення відповідних потреб можуть бути пенсії, допомоги, стипендії, грошові виплати, їхня індексація, матеріальна допомога, пільги з податків, платежів і послуг. Наведені форми соціальних гарантій сприяють тому, що стає можливим підтримання життєвого рівня, а також розвиток здібностей людини незалежно від її матеріального становища, рівня заробітної плати і впливу економічних та інших зовнішніх факторів щодо громадян.

Соціально-економічні гарантії є методом забезпечення з боку держави задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Соціально-економічні гарантії громадянам -- це об'єктивна необхідність для будь-якої правової держави, зміст і доцільність її існування. Обсяг і рівні таких гарантій є мірилом її цивілізованості. [2]

Перехід до ринкової економіки завжди потребував зміни підходів до соціальних проблем, які склалися в державі, регіоні, трудовому колективі. Правду кажучи, з'явилася зовсім нова галузь економічних відносин між населенням і державою, населенням і місцевими органами влади або суб'єктами господарювання. За умов розмаїття форм власності, розширення видів індивідуальної трудової діяльності, зміни організаційних структур управління економікою, демократизації самого процесу управління, скорочення і зміни способів і методів державного втручання у господарську діяльність певних ланок економіки необхідні заходи щодо забезпечення соціальних гарантій населенню з боку держави. Вони гарантують кожному певний рівень благ і послуг як за рахунок внесків самого громадянина, так і через перерозподіл ресурсів між населенням на потреби його матеріального забезпечення. [17] Гарантії держави полягають у тому, що вона, по-перше, створює умови дія самозабезпечення життєво необхідними благами для задоволення власних потреб; по-друге, вилучаючи у громадян частину створеного ними доходу, повертає їм (поза зв'язком із вилученою частиною) блага й послуги у формі освіти, дошкільного виховання, охорони здоров'я, культурного обслуговування, соціального страхування та забезпечення; по-третє, за рахунок вилучення у деяких громадян частини їхнього доходу надає певну кількість благ і послуг тим громадянам, які за станом фізичного здоров'я не спроможні самі забезпечити себе всім необхідним (пенсії інвалідам із дитинства, утримання будинків для інвалідів і людей похилого віку, надання різних видів допомоги).

Загальна сума благ і послуг, що споживаються населенням за відповідний проміжок часу, становить фонд споживання. Його обсяг завжди обмежений розмірами створеного валового внутрішнього продукту, а також іншими обов'язковими вирахуваннями, які покликана здійснювати держава. Мається на увазі оборона, наукові дослідження, відшкодування збитків від стихійного лиха тощо. [4]

Розмір коштів, які спрямовуються на соціальні гарантії населенню, повинен мати науково обґрунтовану величину в загальному обсязі фонду споживання, а будь-яке нове збільшення ресурсів, які спрямовуються на ці потреби, слід порівнювати з реальними можливостями кожного конкретного часу. В іншому разі необґрунтоване збільшення ресурсів, які спрямовуються на соціальний захист населення, потребуватиме додаткового вилучення податків із фонду оплати праці, що в кінцевому підсумку лише розширить масштаби перерозподілу і не збільшить обсягу фонду споживання.

За нинішніх умов піднесення матеріального добробуту народу може відбуватися лише за рахунок оплати праці. Подальше збільшення фондів соціального захисту в загальному обсязі фонду споживання може порушити пропорції у його структурі, призвести до негативних наслідків у функціонуванні фінансового механізму.

3.2 Припинення та призупинення допомоги по безробіттю

Виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі:

1) працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами);

2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду (з дня поновлення на роботі);

3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва (з дня зарахування до навчального закладу);

4) проходження професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості (з дня початку занять);

5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу (з дати, зазначеної у повістці);

6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування (з дня набрання законної сили вироком суду або рішенням суду);

7) призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку;

8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості (з дня встановлення порушення);

9) призначення безробітній жінці допомоги по вагітності та пологах (з дня набуття такого права відповідно до медичної довідки);

10) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку (з дня подання заяви або з дати, указаної у заяві); [13]

11) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості (з дня подання заяви або з дати, указаної у заяві);

12) переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість (з наступного дня після зняття з реєстрації) або закінчення строку реєстрації місця проживання (з наступного дня після закінчення строку реєстрації); { Підпункт 12 пункту 5.5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства праці та соціальної політики N 81 від 25.02.2008, Наказом Міністерства соціальної політики N 372 від 28.09.2011 }

13) закінчення строку її виплати (з наступного дня після закінчення строку виплати);

14) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів (з наступного дня після останнього відвідування безробітним центру зайнятості);

15) смерті безробітного (з дня смерті);

16) визнання непрацездатною особи з інвалідністю у період перебування її на обліку як безробітної (з дня видачі довідки доакта огляду медико-соціальної експертної комісії); { Пункт 5.5 доповнено підпунктом 16 згідно з Наказом Міністерства праці та соціальної політики N 81 від 25.02.2008 }

17) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності) (з дня відмови від другої пропозиції);

{ Пункт 5.5 доповнено підпунктом 17 згідно з Наказом Міністерства праці та соціальної політики N 52 від 11.02.2009; із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства праці та соціальної політики N 469 від 23.12.2009 }

18) відмови безробітного від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості (з дня відмови від роботи).

{ Пункт 5.5 доповнено підпунктом 18 згідно з Наказом Міністерства праці та соціальної політики N 52 від 11.02.2009; із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства праці та соціальної політики N 469 [13]

Висновки

Наприкінці даної курсової роботи можна підвести такі висновки:

Згідно зі ст. 2 Закону безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Правовий статус безробітного включає основні (статутні) права і обов'язки та їх гарантії. Порядок призначення і виплати допомоги по безробіттю, його розмір і терміни виплати регулюються статтями 28--30 Закону України "Про зайнятість населення", Положенням про порядок реєстрації, перереєстрації і ведення обліку громадян, що шукають роботу, і безробітних, виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної допомоги в період професійної підготовки і перепідготовки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 p. №578

Державне регулювання забезпечення зайнятості та працевлаштування є не тільки захистом та допомогою тим, хто шукає роботу, але й одним із способів їх працевлаштування.

Держава визнає право кожного на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, включаючи достатнє харчування, одяг і житло, і на неухильне поліпшення умов життя. Тому при безробітті (втрати роботи) держава бере на себе обов'язок здійснювати відповідну соціальну допомогу.

Допомога по безробіттю - грошова сума, періодично виплачується в порядку соціального захисту з відповідного державного фонду фізичній особі, визнаному безробітним за законом.

Незважаючи на наявні недоліки система основних гарантій соціальної підтримки безробітних, що забезпечується державою у нашій країні налагоджена і досить непогано працює. Хочеться поскаржитися на низьку інерційність законодавчої системи, не успішну за зміною положення в сфері працевлаштування та зайнятості.

Що стосується громадських робіт, то вважаю, що з метою врегулювання фінансування громадських робіт на рівні суб'єктів та місцевого самоврядування доцільно було б розробити нормативну базу щодо організації громадських робіт та їх фінансування на відповідних рівнях.

У відношенні надання матеріальної та іншої допомоги безробітним поки змін не передбачається, хоча не завадило б на місцевому рівні забезпечити додаткові гарантії у цій формі підтримки з метою посилення соціальної захищеності безробітних як бачимо, безробіття набуло небаченого раніше розмаху в Україні, а офіційний перехід України до статусу країни з ринковою економікою є лише примарливою завісою реалій сьогодення .

Влада не робить нічогісінько для того, щоб покращити сучасний стан незайнятого населення.

У моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення до працездатного віку, працюючого, працездатного непрацюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. На це влада й повинна робити ставки.

У даній курсовій роботі ми також визначили, що безробіття - це стан неповної зайнятості працездатного населення суспільне корисною працею. Явище, коли частина активного населення хоче працювати, але не може реалізувати свої можливості; коли пропозиція робочої сили перевищує попит на неї; коли кількість наявних робочих місць не відповідає суспільно необхідній кількості. Безробітними вважаються працездатні громадяни, що не можуть одержати роботу відповідно до своєї освіти, професії, ступеня кваліфікації, котрі зареєстровані на біржі праці. Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до загальної чисельності працездатного населення країни. Розв'язання проблеми безробіття безпосередньо пов'язане з розвитком суспільного виробництва, підприємництва, насамперед із розвитком малого й середнього бізнесу. Завдяки аналізу форм та видів безробіття, ми можемо розрізняти шляхи підходу до даної проблеми.

...