Проблеми правового виховання в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Ф. № Н-6.01

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО

КАФЕДРА ТЕОРІЇ ІСТОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

КУРСОВА РОБОТА

на тему

«Проблеми правового виховання в Україні»

Студентки ІІІ курсу групи ПЗс-14-1

Удовенко Ольги Сергіївни

Керівник к.ю.н. Латишева В.В.

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Кременчук - 2015 рік



ВСТУП

Вказана тема є досить актуальною, оскільки існує проблема правової освіти і виховання дітей та молоді.

В умовах національно-культурного відродження України, створення правової держави і демократичного суспільства, інтеграції в європейське і світове співтовариство набуває великого значення проблема правового виховання.

У становленні правового життя громадянина важливе місце займає насамперед правове виховання: поваги до Конституції, законів України, національної символіки.

Гарантією успішного розвитку суспільства є знання та дотримання законів держави, взаємна відповідальність держави перед громадянином та громадянина перед державою.

Метою роботи є визначення системи та механізму правового виховання. Дослідити правове загальне навчання в Україні. Дізнатися, що таке правовий нігілізм, та які причини причини його виникнення та віднайти шляхи подолання.

Завдання для досягнення мети:

схарактеризувати систему та механізмів правового виховання в Україні;

дізнатися елементи механізмів та системів правового виховання;

визначити понятя правове виховання;

дати визначення правовий всеобуч та його функції;

дослідити структуру педагогічного забезпечення;

з'ясувати що таке правовий нігілізм;

проаналізувати причини його виникнення;

запропонувати конкретні шляхи подолання нігілізму.

Об?єктом даної курсової роботи є правове виховання , що має певні проблеми в Україні.

Структура даної роботи складається з :

вступ;

3 розділи;

кожний розділ має свої підрозділи;

висновки;

список використаної літератури.

Наукові методи , які були використані у процесі роботи :

порівняльний;

узагальнений;

аналіз;

синтез та інші.

РОЗДІЛ 1.СИСТЕМА І МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО ВИХОВАННЯ В УКРАЇНІ. ПРАВОВА ВИХОВАНІСТЬ

1.1 Система правового виховання

Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.

Система правового виховання - це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію.

Систему правового виховання складають такі елементи:

1) суб'єкти - державні органи, організації, спеціально уповноважені державою особи, що здійснюють правовиховну діяльність;

2) об'єкти - виховувані громадяни або громадські групи;

3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.

Суб'єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну (Національна юридична академія України, Одеська юридична академія, Київська академія внутрішніх справ, Університет внутрішніх справ, юридичні факультети державних університетів та ін.) або як одну із багатьох (ради народних депутатів, прокуратура, адвокатура, органи юстиції, МВС та ін.).

Об'єкт правового виховання (громадяни) у ході правовиховного процесу зазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правового виховання:

1) об'єктивний фактор - позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особи, успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання та ін.);

2) суб'єктивний фактор - позитивний внутрішній духовно-правовий стан особистості (її правова вихованість, настанова на правомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірну поведінку, однією з підстав якої є правовий нігілізм) [ 3, с. 120].

Правовиховні заходи можна зобразити у вигляді сукупності способів і засобів правового виховання. Способи правового виховання:

правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);

правова пропаганда;

юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);

правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм;

самовиховання.

Засоби правового виховання:

1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;

2) ознайомлювальні і роз'яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте - відповідаємо»);

3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;

4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;

5) організаційно-освітні: прес-конференції, брифінги, зустрічі, лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін.

Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.

1.2 Механізм правового виховання

Механізм правового виховання - це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи) [2, c.19-20].

Функціональними елементами механізму правового виховання є такі:

1) суспільна правосвідомість;

2) система норм права;

3) способи і засоби правового виховання;

4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості [ 5, .

Стрижневою ниткою, яка пов'язує усі ланки (структурні елементи) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента -як командна (прескриптивна) інформація.

Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних - це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання - його зовнішня, інструментальна частина [4, c. 24-25 ].

Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:

1) накопичення правових знань, правової інформації;

2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки;

3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.

Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особи, її правова культура.

1.3 Правова вихованість

Правова вихованість - внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості - це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією[3, c. 121].

Правове виховання - виховна діяльність закладу освіти, сім?ї, правоохоронних органів, спрямована на формування в молоді правової свідомості, навичок і звичок законослухняності. Усвідомлення людиною правил співжиття і вимог законів, законослухняність її поведінки формуються під впливом спеціальних виховних заходів, у процесі самовиховання, різноманітних видів діяльності.

Метою правового виховання малоді є формування в неї правової культури громадянина України, що насамперед передбачає свідоме ставлення до своїх прав і обов?язків перед суспільством і державою, закріплених в Конституції України. Важливе значення мають глибока повага до законів і правил людського існування, готовність дотримуватися й виконувати закріплені в них вимоги, що виражають волю та інтереси народу, активна участь в управлінні державними справами, рішуча боротьба з порушниками законів.

Правове виховання має такі завдання:

Озброєння молодих людей знаннями законів, систематичне інформування їх про актуальні питання права;

Формування правової свідомості як сукупності правових уявлень, поглядів, переконань та почуттів, які визначають ставлення особистості до вимог законів, регулюють її поведінку в конкретній правовїй ситуації;

Прищеплення учням поваги до держави і права;

Вироблення навичок і звичок законослухняності як рузультату свідомого ставлення до громадського обов?язку;

Формування в учнів нетерпимості до правопорушень, злочинності, намагання брати посильну участь у боротьбі з уявлень, здатність протистояти негативним впливам;

Подолання у правовій свідомості помилкових, що сформувалися під впливом негативних супільних явищ.

Зміст правового виховання визначають особливості права як нормативно-регулятивного явища, його суспільні функції та значення для управління суспільством. Законодавство України охоплює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливіші суспільні відносини, що закріплюють основи організації суспільства і правове становище особи, державний устрій. Учні (студенти) обов?язково мають добре знати основний закон України - Конституцію.

У правовому вихованні важливо дотримуватися таких вимог:

розкривати зміст усіх галузей права, не акцентуючи уваги на якійсь одній (наприклад, кримінальному праві), тому що у повсякденному житті людина керується основними положеннями всіх галузей права;

характеризуючи конкретні правові норми, слід показувати їх зв'язок із мораллю, на якій право ґрунтується;

ілюструючи порушення норм права, не потрібно зловживати негативними прикладами -- краще використовувати зразки, які вчать, як потрібно діяти у певній правовій ситуації;

описуючи факт скоєння злочину, не слід його деталізувати, щоб не викликати бажання його наслідувати; важливо розкрити суть негативного вчинку та викликати його осуд вихованцями;

залучаючи до виховної роботи працівників правоохоронних органів, потрібно ознайомити їх з особливостями спілкування з молодими людьми відповідних вікових категорій;

ефективності право-виховної роботи можна досягнути за умови залучення молодої людини до правоохоронної діяльності;

вирішальним чинником правового виховання молоді є висока правова культура педагога і відповідний правопсихологічний клімат у закладі освіти.

Завдяки правовому вихованню в молодої людини має бути вироблена внутрішня потреба жити і діяти відповідно до норм права, неухильно дотримуватися правил людського співіснування та вимог українських законів.



РОЗДІЛ 2. ПРАВОВЕ ЗАГАЛЬНЕ НАВЧАННЯ В УКРАЇНІ

Правовий всеобуч - єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, що охоплює всі верстви населення, усіх державних службовців. Правовий всеобуч і правова освіта - по суті одне й те саме. Правова освіта, як і правове виховання, є процесом засвоєння знань про основи держави і права, виховання у громадян поваги до закону, до прав людини, небайдужого ставлення до порушень законності та правопорядку. Правова освіта - необхідний елемент правової культури, умова правової вихованості особистості. На всіх рівнях освіти має проводитися правове навчання.

Структура освіти включає такі види освіти: дошкільну, загальну середню, позашкільну, професійно-технічну, вищу, після дипломну, аспірантуру, докторантуру, самоосвіту.

В Україні розроблено "Програму правової освіти населення", затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р., у якій, зокрема, підкреслюється, що правова освіта є обов'язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх, вищих навчальних закладів, навчальних установ підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, тобто увага акцентується на наступності у справі правової освіти.

Перехід до ринкових відносин зумовив необхідність правової освіти керівників, фахівців, посадових осіб комерційних корпорацій. Правова освіта посадових осіб має на меті не тільки оволодіння мінімумом правових знань, а й ставлення до використання їх: всі управлінські рішення повинні відповідати "букві" і "духу" закону.

Функції правового всеобучу такі:

1. правова освіта і виховання молоді в усіх закладах освіти;

2. правова освіта депутатського корпусу всіх рівнів;

3. правова освіта працівників органів виконавчої влади на місцях;

4. правова освіта працівників органів управління, громадських організацій;

5. правова освіта посадових осіб комерційних корпо - раційасоціацій, концернів, міжгалузевих, регіональних та інших об'єднань;

6. правова освіта правопорушників у місцях позбавлення волі та ін.;

7. методичне забезпечення правового всеобучу (підтримка сукупності сучасних принципів, форм, методів і способів правової освіти й інформації, активна участь у їх здійсненні) [6, c.25].

З метою ефективного вирішення завдань правового навчання громадян необхідно об'єднати зусилля державних органів і громадських організацій.

Юридичні установи (органи внутрішніх справ, прокуратура, суд, нотаріальна контора, юридична фірма) покликані забезпечити конкретну участь юристів-практиків і вчених у роз'ясненні населенню актів законодавства, в інформуванні громадян про стан охорони правопорядку.

Поряд із навчанням громадян конкретним правовим нормам важливо впровадити в суспільну свідомість правові аксіоми, що пройшли випробування часом та перевірені практикою.

Правові аксіоми мають включати знання:

про правові стимули - правові спонуки до поведінки, відповідної закону, що створюють умови для задоволення власних інтересів суб'єкта (наприклад, пільга, право на власність та ін.);

правові обмеження - правові стримування протиправної поведінки, що створюють умови для задоволення інтересів контр суб'єкта, охорони і захисту суспільства (наприклад, обмеження дієздатності дітей; установлені законом виборчі обмеження та ін.).

2.1 Структура педагогічного забезпечення

Система педагогічного забезпечення формування правової культури, правового виховання населення і правової соціалізації молоді організаційно повинна мати вертикальну та горизонтальну будову. По вертикалі - це заходи на федеральному, регіональному, міському (районному, сільському) рівнях і рівні окремої організації, групи населення. Кожний рівень - певна площина, на якій "по горизонталі" здійснюється узгоджена педагогічна робота різних органів та організацій, а також інших структур - носіїв соціально-педагогічних ідей, що впливають на правову соціалізацію і правову структуру населення. Кожний напрям педагогічного забезпечення має вертикальні та горизонтальні складові, а комплекс їх повинен охопити весь комплекс соціально-педагогічних впливів та їхніх джерел.

Обов'язкове кадрове і методичне забезпечення: поширеність по всій системі соціальних педагогів - фахівців із питань правової соціалізації і формування правової культури, а також інших осіб, професійно підготовлених до такого забезпечення.



РОЗДІЛ 3. ПРАВОВИЙ НІГІЛІЗМ: ПРИЧИНИ І ШЛЯХИ ПОДОЛАННЯ

правовий виховання всеобуч нігілізм

3.1 Правовий нігілізм

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігілізму - антипода правової культури.

Правовий нігілізм - це деформований стан правосвідомості особи, суспільства, групи, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір.

Ігнорування закону зі злочинною метою - самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини.

Термін «нігілізм» походить від латинського слова «nihil», яке означає «ніщо», «нічого». Це - одна з форм світовідчуття і соціальної поведінки. Нігілізм як течія суспільної думки зародився давно, але найбільшого поширення набув в минулому столітті, головним чином у Західній Європі і в Росії. Характерною ознакою нігілізму є не об'єкт заперечення, який може бути лише визначником його конкретного виду, а ступінь, тобто інтенсивність, категоричність і безкомпромісність, цього заперечення - з переважанням суб'єктивного, частіше всього індивідуального початку. Тут виражається гіпертрофоване, явно перебільшене сумнів у відомих цінностях і принципах. При цьому, як правило, обираються найгірші способи дії, які межують антигромадською поведінкою, порушенням моральних і правових норм. Плюс «відсутність будь-якої позитивної програми або, принаймні, її абстрактність, хиткість, аморфність».

Правовий нігілізм - одне з тих понять, яке нині активно "експлуатується" як у науковій, так і впубліцистичній літературі, використовується в офіційно-діловою мовою, політико-дипломатичному обороті і побутовому лексиконі. Увага до цього явища з боку наукового співтовариства за останні роки значно посилився. Про нього розмірковують філософи і соціологи, економісти і педагоги, політики і прості громадяни, фахівці у сфері теоретико-правових досліджень і юристи-практики[18, с.42].

У той же час, завоювавши надзвичайно широку популярність, поняття залишається у відриві від самого явища, поза належним і всебічного аналізу сутності одного з найбільш масових і негативних феноменів сучасної правової дійсності. Як констатують Н.І. Матузов і А.В. Малько, проблема правового нігілізму "у навчальній літературі з теорії держави і права до цих пір не розглядалася. У науковому плані вона також в належній мірі поки не досліджена" .

Правовий нігілізм є не просто механічну суму негативних правових почуттів, емоцій і настроїв, а синтезоване цілісне утворення, яке, втім, не позбавлене своїх кількісних і якісних параметрів, зовнішніх зв'язків та взаємодій. "Правовий нігілізм багатоликий, витончений і підступний. Він здатний мімікрувати, видозмінюватися, пристосовуватися до обстановки". Будучи суперечливим і одночасно широко поширеним елементом юридичної сфери, правовий нігілізм знаходить своє специфічне вираження (матеріалізацію) в самих різних проявах, виявляє дивовижні здібності "контактувати" з багатьма явищами правового буття. Однак чим більше зв'язків виявляє правовий нігілізм, тим очевидно більшу небезпеку він представляє для розвитку російського права. Особливо негативно це може позначитися на нових, перспективних напрямках. Ще М. Хайдегтер звертав увагу на те, що нігілізм "є історичний рух, а не якесь представлене вчення або погляд, це рух виявляє таку глибину, що його розгортання може мати наслідком світову Катастрофу»[18, с.42] .

Нігілізм висловлює негативне ставлення людини або соціальної групи до певних норм, цінностей, ідей, теорій. Виразниками нігілізму в теоретичної думки були мислителі самого різного толку і самих різних напрямків філософської думки - від Прудона, Бакуніна та Кропоткіна до Ніцше, Гайдеггера та багатьох інших. Нігілізм, торкаючись моральності, релігії, політики, права, ідеології, приймає самі різні форми. Однак головна його ознака - заперечення або неповага тих цінностей і норм, які є основоположними в тій або іншій сфері соціальної практики і теоретичної думки. Ось чому нігілізм - явище деструктивне, що володіє колосальною руйнівною силою. У своїх крайніх проявах він змикається з екстремізмом і радикалізмом, максималізмом і фанатизмом.

Увага розвитку законності і правопорядку в нашій країні приділяє Д.А. Медведєв. У багатьох своїх виступах він відзначає, що низький рівень правової культури є однією з головних проблем сучасної Росії. На його думку, «Росія - країна, де не дуже люблять дотримуватися законів, і, як прийнято говорити, країна значного правового нігілізму». «Ми зобов?язані досягти справжнього поваги до закону, подолати правовий нігілізм, який серйозно заважає сучасному розвитку».

Нарешті, дані соціологічних досліджень повністю підтверджують всі наведені вище висловлювання. Згідно з проведеним у 2002 р . опитуванням 34,9% молодих росіян вважають, що в Росії не можна жити за законом. Не згодні з ними тільки 9,3% респондентів, решта вагалися відповісти. Більш гнітючим виглядає опитування, проведене серед студентів юридичних вузів: 45% опитаних вважають виправданим порушення закону в певних життєвих ситуаціях, 41% схиляються до думки, що розумна людина завжди знайде спосіб обійти закон, якщо він йому заважає, а 28% вважають, що вижити в що склалася в країні, не порушивши закону, практично неможливо[19, с.145].

Наявність правового нігілізму в Росії констатують багато вітчизняних "і зарубіжні вчені". Думки більшості дослідників про витоки в нашій країні зводяться до двох позицій. По-перше, багато авторів пов'язують його з юридичною неграмотністю населення ", з повсюдним повсякденним зневагою законодавством". Другою причиною, на думку багатьох вчених, є недосконалість і суперечливість законів. Існують й інші точки зору.

Так, деякі автори вважають, що причиною неповаги до права є його протиріччя з релігійними нормами. У зв?язку з тим, що має місце суттєвий розрив між принципами, закладеними в чинне законодавство, і принципами християнської православної каноніки, окремі автори вважають, що дотримувати російські закони неможливо технічно і недоцільно.

Але я підтримую таку тезу, який містить в собі те, що причиною правового нігілізму в Росії є невідповідність правових норм соціокультурного типу російського суспільства. Причому така невідповідність спостерігається практично в усі історичні періоди: правові норми не відповідалигромадським моральним устоям. Природно, що соціокультурна обстановка в суспільстві не є незмінною, вона постійно перебуває у розвитку. Невідповідність законодавства соціокультурного розвитку російського суспільства є основною причиною правового нігілізму в нашій країні.

Російський законодавець у різні історичні періоди дотримувався діаметрально протилежних поглядів на приналежність Росії до того чи іншого культурологічному типу. Виходячи з цього, правова система в нашій країні будувалася або на основі індивідуалістичного світогляду, або на основі колективізму. Ні перша, ні друга правова культура не відповідає окремо моральним засадам російського суспільства. Введені правові інститути не мали широкої підтримки в суспільстві, що було причиною досить низького рівня правопорядку. В даний час ситуація з дотриманням законів, з правовою культурою є в деяких випадках критичною. Академік О. Е. Кутафін зазначає: «Ми ніколи не були так далекі від правової держави, як зараз ... У нас поки що не вірять в закони і не поважають їх ». «Законодавство, - пише Є.А. Лук?янова, сприймається населенням, воно стало хаотичним, пробільних, збитковим ...»[ 20, с.150]

Причини виникнення правового нігілізму

Правовий нігілізм українського суспільства радянського періоду виник не на голому місці: він мав глибокі історичні корені. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрания національної самобутності народу - все це, говорячи словами О. Герцена, "вбило всяку повагу до законності" у Російській імперії, до складу якої протягом декількох століть входила значна частина України.

Правовий нігілізм в Україні під час її входження в СРСР - результат певної деформації правової свідомості і правового регулювання того часу.

У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:

1) теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї:

а) про відмирання держави і права при соціалізмі - і тим самим істотно принижувалася роль права;

б) про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини;

в) про перевагу постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності - економіку і політику, та ін.;

2) практичній, коли відповідно до офіційної ідеології:

а) була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;

б) встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу "в інтересах народу", "для виконання плану" та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;

в) правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом [18, c. 20].

Явища правового нігілізму (невизнання законів, негативне ставлення до права) - найбільш поширена і укорінена форма деформації правосвідомості населення в державах з авторитарним і тоталітарним режимами.

На цей час причинами виникнення та прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

довготривале перебування українців та сучасної української території під абсолютною владою Російської Імперії, де багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, попрання національної самобутності народу викарбували у людях неповагу до держави та закону, тобто сформувало корені сучасного українського нігілізму;

включення України до складу СРСР, в середині якого паралельно із марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї відмирання держави і права при соціалізмі (тим самим істотно принижувалася роль права), перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини, котрими за «потреби держави» взагалі нівелювали, переваги постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності - економіку і політику. Крім того, була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього. Встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави, а правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом.

Україна є ще молодою, нещодавно сформованою державою, суспільство якої на даному етапі знаходиться на перехідному періоді між радянською державою, що нехтувала правами і свободами людини, ставила Закон та право в цілому на другий план, використовувала репресії та залякування та новим, сучасним суспільством, що будується на загальноєвропейських принципах свободи слова, поглядів, віросповідання, думки, дії та совісті, що у свою чергу викликає непорозуміння між різними поколіннями українців, що у своєму загалі ще не відійшли від періоду тоталітарного СРСР, але вже стали частиною періоду української незалежності та демократії.

суттєвою сучасною причиною є невпорядкованість законодавства, його нестабільність і суперечливість, наявність «лазів», недоліків, «пробілів», суперечностей та неповне введення, а подекуди і відсутність понятійного апарату (законодавець не дає нам поняття реклами, цензури, різниці понять «проступок» та «правопорушення», тощо), а також слабість механізму приведення в дію прийнятих законів, що в значній кількості є лише на папері (яскравим прикладом є наша Конституція, що вже у перших строках декларує Україну як правову державу, якою назвати Україну просто неможливо). Крім того, треба відмітити низьку якість нормативних актів, що видаються державними органами України.

низька правова культура українського суспільства, що залежить від відповідності права вимогам справедливості та свободи, рівня правосвідомості громадян та посадових осіб, їх впевненості діяти відповідно до вимог правових приписів, рівня правотворчої та правореалізаційної культури, рівня якості роботи правоохоронних і правозастосовчих органів та посадових осіб, якості системи законодавства, рівню законності і правопорядку, правових знань, що охоплюють розуміння конкретних норм права, участі громадян в управлінні державою, стану законності і правопорядку, форм і методів правового регулювання, якості роботи правоохоронних органів.

відсутність рівності перед законом, що дозволяє певним групам населення завдяки державним посадам або майновому стану уникати відповідальності за правопорушення, а інколи й дуже значні, отримувати незаслужені та незаконні привілеї, тощо.

3.2 Шляхи подолання правового нігілізму

Спеціальними засобами, що сприяють зведенню до мінімуму правового нігілізму, слід назвати:

якість законів та інших нормативно-правових актів. Забезпечення належної ролі закону в системі правових актів. Наявність стабільності та однаковості в регулюванні суспільних відносин;

авторитет державної влади і налагодженість механізму її дії. Наявність розвинутої державної структури, здатної забезпечити виконання права. Вдосконалення системи правоохоронних органів і правозастосовної діяльності. Зміцнення законності. Підвищення ролі суду;

високий рівень правосвідомості, який дозволив би закону працювати. Збереження самобутності правової культури. Поліпшення системи правової інформації, професійного навчання і виховання юристів, інших посадових осіб [20, c.16].

Необхідна систематична робота з підвищення професійної культури всіх суб'єктів правоохоронної системи, що сприятиме подоланню недовіри населення до правоохоронних органів. Додержання закону стане вигіднішим, ніж його порушення, коли зміцниться надійність права, що означає, з одного боку захист набутих прав, а з іншого -- можливість будь-якого громадянина, який не має юридичної освіти, знати свої права. Надійність права припускає також стабільність правопорядку і можливість передбачати зміст конкретних юридичних рішень.

Прес-конференція - збори представників преси, телебачення, радіо, які офіційно скликаються управлінням юстиції (можливо, разом з УВС, прокуратурою, обласним і арбітражним судами, організацією спілки юристів та іншими) для важливої інформації правового характеру, відповідей на запитання

Брифінг - коротка прес-конференція.



ВИСНОВКИ

Тема «Проблеми правового виховання в Україні» є досить актуальною.Тому я змогла досліити її, і зрозуміла, що правове виховання має свою систему та механізми, стадії та елементи.

Правовий всеобуч - це єдина загальнодержавна система вивчення законодавства, що охоплює всі верстви населення, усіх державних службовців. Тому в Україні було розроблено "Програму правової освіти населення", затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1995 р., у якій, зокрема, підкреслюється, що правова освіта є обов'язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх, вищих навчальних закладів, навчальних установ підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів.

Структура педагогічного забезпечення є дуже важливою в правовому виховання. Кожний напрям педагогічного забезпечення має вертикальні та горизонтальні складові. Також, має обов'язкове кадрове і методичне забезпечення.

Однією із цілей правової освіти є подолання правового нігілізму - антипода правової культури. Він породжує правопорушення, у тому числі кримінальні злочини. Ми дізналися причини виникнення правового нагілізму, що і помогло знайти шляхи його подолання.

Отже, правова освіта та правове виховання молоді повинні перебувати в центрі уваги перш за все держави та суспільства. Нормативна і правова бази повинні сьогодні вдосконалюватись відповідно до вимог реального життя. Чітко має працювати механізм реалізації прав і свобод особистості, об'єктивно даватися оцінка протиправної та кримінальної поведінки осіб, з'ясовуючи при цьому причини правопорушень та шукати шляхи і засоби запобіганню їм. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Федоренко К. Г. Феноменологія і методологія права / К. Г. Федоренко, Б. В. Щавінська. - К. Філософія права, 2002. - № 2.

2. Лисогор В. Правова культура як елемент механізму реалізації прав і свобод громадян / В. Лисогор - К. Підприємництво, господарство і право, 2009. - № 5. - С. 19 - 21.

3.Кутиркін А. Шляхи розвитку теорії та практики правового виховання населення України / А. Кутиркін. - К. : Право України, 2008. - № 3. - С. 122 - 125.

4. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові української держави. / І. Голосніченко. - К. : Право України, - 2005. - № 4. - С. 24 - 25.

5. Головченко В. Правові механізми формування правосвідомості студентів / В. Головченко. - К. : Право України, - 2006. - № 4.

6. Горбунова Л. Роль правової освіти в утвердженні верховенства права. / Л. Горбунов. - К. : Право України, - 2006. - № 4.

7. Малько А. В. Теория государства и права в вопросах и ответах: Учебно-методическое пособие./ А. В. Малько. - М. : Юристъ, - 2004. - 300 с.

8. Скакун О. Ф. Юридическая деонтология. Учебник. - Х.: 2002. - 504 с.

9. Теорія держави і права: Підручник. / [ С. Л. Лисенков і ін. ]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

10. Теорія держави і права: Навч. посіб. / [ В. М. Суботін і ін. ] - К.: Знання, 2005. -327 с.

11. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник./ О. Ф. Скакун - Харків: Консул, - 2001. - 656 с.

12. Макаренко Л. О. До проблеми формування правової культури в Україні. / О. Л. Макаренко. : Віче, - 2007. - № 18. - С. 52 - 53.

13. Макушев В. П. Правова та громадянська культури як різновид соціокультурних факторів з формування системи стримувань і противаг побудови громадянського суспільства. / В. П. Макушев. : Право і суспільство, - 2009. - № 3. - С. 8 - 16.

14. Шпиталенко Г. А. Основи правознавства: Навч. посіб., 5-те вид. / Г. А. Шпиталенко - К. : Каравела, 2008. - 376 с.

15. Загальна теорія держави і права. За ред. В. В. Копєйчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 485 с.

16. Снігур І. Й. Правова культура в контексті реалізації прав громадян на участь у здійсненні державної влади. / І. Й. Снігур. : Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України, - 2005. - № 3. - С. 55 - 65.

17. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні./ А. М. Колодій - К.: 2003. - 336 с.

18. Захарченко П. П. Історія держави і права України. / П.П. Захарченко - К.: Знання, 2004. - 368 с.

19. Малешін Д.Я. Причини правового нігілізму в Росії / Д. Я. Малешін. : Закон, 2009. - № 1.

20.Сауляк О.П. Правовий нігілізм як інваріант вітчизняного правосвідомості / О. П. Сауляк. : Правова держава, 2009. - № 9.

Размещено на Allbest.ru

...