Размещено на http://www.allbest.ru/

МВС УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з навчальної дисципліни

«Основи управління в ОВС»

Виконав

Слухач 5-го курсу

Факультету заочного

та дистанційного навчання

СТОБЕЦЬКИЙ Ю.П.

ОДЕСА - 2014 р.

1. Формування позитивного іміджу міліції

Населення України невисоко оцінює авторитет міліції. Позитивний імідж органів внутрішніх справ як силового відомства, що склався не завжди позитивно, в цілому не сприяє ефективності оперативно-службової діяльності, перешкоджає виконанню службових обов'язків працівниками міліції на місцях. Існуюча орієнтація міліції на статистичні показники також негативно відображається на її іміджі. Населення при опитування виказує недовір'я працівникам правоохоронної сфери, які ради показників упускають суть обов'язків - боротьба зі злочинністю. Інша проблема, яка актуальна на думку громадськості - проблема корупції в державі і правоохоронній сфері.

Взагалі, вивчення громадської думки про діяльність ОВС в цілому, їх підрозділів і служб, а також окремих працівників активно входить в правоохоронну практику. На необхідність роботи по вивченню громадської думки і одночасно його формування неодноразово вказується в цілому ряду нормативних документів МВС України. Але в практичній діяльності робота в цій сфері проводиться ще недостатньо. Часто обмежується лише вивченням громадської думки з метою отримання тільки формальних показників без проведення роботи по зміні цієї думки, по формуванню позитивного образу працівника міліції.

В результаті проведених в кінці 90-х років досліджень в центральних областях України по вивченню громадської думки населення про міліцію зроблені наступні висновки:

- оцінка населенням ефективності діяльності міліції невисока; багато громадян не вірять в можливості міліції відновити справедливість і порядок в суспільстві;

- люди уникають контактів з міліцією через боязнь помсти з боку злочинців і їх оточення, а також внаслідок байдужості, грубості і інших недоліків в роботі міліції;

- рівень інформованості населення про діяльність міліції вкрай низький; працівники міліції явно недооцінюють значення своєчасного і повного інформування населення про свою роботу;

- серед каналів інформування поза конкуренцією телебачення, преса і радіо; вкрай мало інформації люди одержують безпосередньо від працівників міліції;

- характер освітлення ЗМІ проблем діяльності міліції в цілому не схвалюється ні населенням, ні працівниками міліції;

- більшість контактів громадян з міліцією пов'язана з оформленням різних документів; значна частина громадян, що мають досвід співпраці з працівниками міліції, одержали його у зв'язку з конкретним правопорушенням (як потерпілі, свідки і т. п.);

- основне навантаження в спілкуванні з громадянами припадає на дільничних інспекторів міліції, слідчих, інспекторів ДАІ, працівників ППС, оперативних уповноважених карного розшуку;

- в громадській думці не зміцнилися достатньо чіткі уявлення щодо оптимальних форм впливу громадян на діяльність міліції; нові форми такого впливу схильна підтримувати незначна частина населення і працівників міліції;

- готовність населення до активної участі в забезпеченні правопорядку, профілактиці злочинів невисока; більшість згодна лише викликати міліцію у відповідних ситуаціях;

- більшість працівників міліції згодна з тим, що пріоритетним напрямом їх діяльності є забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів, але недооцінюють значення діяльності, пов'язаної з наданням населенню інформаційної, правової і іншої допомоги.

З урахуванням викладеного, відносно новим, але не менш важливим завданням на сучасному етапі роботи з персоналом в органах внутрішніх справ є формування позитивного іміджу міліції, зокрема за допомогою підвищення авторитету її персоналу, формування відповідного позитивного іміджу кожного конкретного працівника ОВC.

Що таке взагалі імідж, які його складові? Знаменитий соціолог Ервін Гоффманн сказав, що імідж -- це мистецтво «управляти враженням». Важко з цим не погодитися, проте сьогодні це мистецтво все більш стає наукою. Скільки на світі людей, стільки і іміджів, в іміджі кожної людини є елементи, що дісталися йому від народження або, якщо сказати точніше, передані йому у спадок від предків: зріст, статура, риси обличчя. Сьогодні визнається доведеним, що у спадок передаються і основні психологічні риси, і манери поведінки.

Є декілька причин, що показують, що особистий імідж є важливою складовою службової діяльності і кар'єри працівника органів внутрішніх справ:

- всі працівники діють, усвідомлюючи це чи ні, як посли своєї професії або організації;

- імідж впливає на тих, хто ухвалює рішення в питаннях професійного зростання;

- люди звичайно вірять тому, що бачать;

- зайняті люди часто ухвалюють рішення на основі першого враження;

- добре виглядати і упевнено себе відчувати - складова професійного успіху.

Але імідж - це завжди єдність внутрішнього і зовнішнього. Який би імідж людина ні прагнула явити світу, вона перш за все повинна бути віддзеркаленням його внутрішньої суті і міцно базуватися на ній. Імідж, що не підкріплюється постійно реальними крупними справами, рано чи пізно нівелюється. Для професіонала дуже важливий ефективний взаємовигідний контакт з навколишнім світом, тому визначальною частиною його іміджу є:

1) висока самооцінка, упевненість в собі;

2) віра в доброзичливість і добро;

3) соціальна і особиста відповідальність;

4) бажання змінюватися і уміння ризикувати при здоровому відчутті самозбереження.

У останні 10-15 років підвищену увагу дослідників і фахівців-практиків привертає проблема організаційного іміджу. Імідж є образом організації, що сформувався в свідомості громадськості. Оскільки в своїй діяльності організація стикається з самими різними групами громадськості, що мають неоднакові інтереси і пред'являють до неї самі різні вимоги, остільки будь-яка організація матиме декілька іміджів. Але у будь-якому випадку по вчинках, поведінці конкретних представників організації судять про імідж самої організації.

Відомий західний фахівець з проблем організаційного іміджу Т. Гарбетт застерігав: «імідж організації: контролюйте його, інакше він контролюватиме вас». Це напряму відноситься і до органів внутрішніх справ, які сьогодні можуть виявитися заручниками негативного іміджу, що негативно позначатиметься не тільки на якості виконуваної роботи, але і на якісному складі персоналу ОВС.

На формування іміджу органів внутрішніх справ переш за все впливають конкретні результати оперативно-службової діяльності, рівень охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю. Крім цього формуванню іміджу міліції сприяє ряд об'єктивних і суб'єктивних чинників. Перші визначають рівень і характер соціально-психологічної спадкоємності ОВС в сприйнятті людей і є в певному значенні віддзеркаленням громадської думки. Другі ж значною мірою визначаються індивідуальними особливостями особи і є суб'єктивним образом міліції в свідомості людини, детермінований його пристрастями, перевагами, бажаннями і страхами.

До соціально-психологічних чинників відноситься ступінь популярності і відвертості міліції. Чим менш відома конкретна організація, тим з більшою вірогідністю при формуванні її іміджу громадяни покладатимуться на стереотипи, приписуючи органам і підрозділам внутрішніх справ характеристики, які, на їх думку, властиві всій групі подібних організацій. Більш того, на думку багатьох фахівців, люди з більшою вірогідністю приписують негативні характеристики чомусь невідомому. Тому для підтримки позитивного іміджу міліції важливою є її постійна «візуальна присутність». Форми такої «присутності» можуть бути самими різними: преса, радіо, телебачення, участь в різних акціях, конференціях, семінарах, презентаціях і т.п.

До суб'єктивних чинників, що впливають на формування іміджу органів внутрішніх справ, слід віднести характеристики самих працівників: стать, вік, освіта, професійна компетентність, індивідуально-психологічні риси особи, стан здоров'я і ін. Виражений індивідуально-психологічний вплив на формування іміджу організації роблять прямі контакти громадян з міліцією і її працівниками. Позитивні і негативні реакції і враження людей значною мірою визначатимуться особистими перевагами, симпатією і антипатією, суб'єктивними образами прийнятого або неприйнятного зовнішнього вигляду, поведінки, мови, емоційної реакції працівників, інтер'єром службових приміщень, місцем розташування будівель органів внутрішніх справ.

Сьогодні особливо актуалізується значення іміджу міліції з позиції відбору персоналу на службу до органів внутрішніх справ. Йдеться про імідж ОВС на релевантному ринку праці, під яким розуміємо всіх без винятку осіб, що представляють для міліції інтерес як потенційних працівників. Цей ринок охоплює як осіб, що не мають на даний момент роботи, так і тих, хто знаходиться в трудових відносинах з іншими організаціями і може бути використаний на службі в міліції.

Позитивний імідж завжди підвищує привабливість організації для потенційних працівників, що допомагає їй швидше і з меншими витратами на відбір знаходити необхідних їй співробітників, зокрема переманюючи їх у своїх конкурентів. Особливо велике значення має створення і підтримка позитивного іміджу на ринку праці для тих організацій, фінансові можливості яких обмежені, що властиво ОВС, унаслідок чого вони не можуть пропонувати потенційним працівникам високе матеріально-фінансове забезпечення.

Негативний імідж міліції може привести до того, що вона потрапить в «чорний список» у потенційних працівників, що серйозно ускладнює проблему комплектування персоналу.

Рекомендації по формуванню адекватного образу працівника ОВД в громадській думці і по встановленню партнерських відносин з населенням у сфері охорони правопорядку:

1. Населенню повинна подаватися об'єктивна інформація про реальні результати діяльності ОВС, повинні освітлюватися проблеми, позитивні і негативні сторони роботи міліції.

2. Необхідно систематично організовувати безпосередні зустрічі керівників і працівників ОВС з колективами підприємств, організацій, навчальних закладів для формування адекватної думки про міліцію.

3. Подолання установки підозрілості і недовір'я у населення до працівників ОВС повинне здійснюватися за допомогою використання закономірностей дії інформації на людину, при яких вона змінює свою установку з негативної на позитивну. Серед таких закономірностей можна виділити наступні: людина не сприйматиме інформацію, яка суперечить її установкам, переконанням, тобто інформація, що висвітлює діяльність ОВС тільки з позитивної сторони, не сприймається людьми, оскільки в їх розумінні образ співробітника далекий від ідеалу, тому необхідна двостороння, критична подача інформації; обговорення прийнятної позиції із залученням нових додаткових аргументів, що допомагають підкреслити її переваги в порівнянні з іншою точкою зору; усні виступи, статті, книги, забезпечені резюме і висновками з чітко вираженою в них позицією автора, справляють на людей набагато більший переконливий ефект, ніж інформація, позбавлена таких висновків.

4. В цілях зміцнення авторитету органів внутрішніх справ можуть використовуватися публікації і передачі, що відображають важливість, трудність, небезпеку, соціальну корисність праці працівника ОВД, конкретні факти прояву професійного героїзму, висвітлюючі діяльність кращих співробітників органів і підрозділів внутрішніх справ і т.д.

5. При налагодженні контакту з населенням потрібно забезпечити, щоб очікувана від міліції поведінка відповідала реальності, тому що якщо при взаємодії партнер може дати і дає очікуване, то контакт продовжується.

6. Створити відчуття рівності, партнерства у взаємостосунках міліції і населення у сфері підтримки правопорядку. З цією метою частіше подавати інформацію про необхідність і важливість допомоги громадян, виробити спеціальну процедуру взаємодії.

Таким чином, робота з персоналом органів внутрішніх справ, спрямована на формування його позитивного іміджу, адекватне відношення громадян до працівників ОВС, сприяння міліції, у сфері охорони правопорядку сприятиме підвищенню ефективності діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, демократизації цієї структури супільства.

Важливе значення у формуванні позитивного іміджу працівників міліції і в цілому системи органів внутрішніх справ грає рівень управлінської культури, всебічної підготовки і професійної майстерності персоналу, що в свою чергу залежить від того, які люди приходять працювати до органів внутрішніх справ, від якості професійного відбору на службу.

2. Аналітична робота в ОВС. Ознаки злочинності і їх характеристика

Однією з найважливіших складових механізму регулювання профілактичної діяльності органів внутрішніх справ є їх організаційно-аналітичне забезпечення. При поганій організації роботи органів внутрішніх справ, багато елементів якої мають профілактичне значення, зусилля на цьому напрямку виявляться марними.

Для організації профілактичної роботи велике значення має її інформаційне забезпечення. Без належної, повної і об'єктивної інформації неможливо забезпечити адекватність заходів попередження злочинності, оскільки в цьому випадку вони будуть направлені на «непридатний об'єкт» профілактичної дії.

Органами внутрішніх справ використовуються в основному два види інформації: 1) внутрішня, тобто одержувана і оброблювана спеціальними підрозділами органів внутрішніх справ по встановленій інструкціями системі, і 2) зовнішня, тобто зібрана поза органами внутрішніх справ, але одержана за їх ініціативою або поступила від зацікавлених осіб.

При низькому рівні оснащення роботи по збору і обробці інформації неможливо забезпечити своєчасність її надходження і використовування. Цей недолік у ряді випадків посилюється поганою організацією обміну інформацією між різними підрозділами. У сучасних умовах необхідні:

-- наявність сучасних технічних засобів узагальнення інформації;

-- використання статистичних методів;

-- спеціальна підготовка співробітників, що збирають і узагальнюють інформацію;

-- механізм, що спрощує узагальнення інформації і залучає до процесу її збору безліч співробітників, починаючи з самих низів;

-- виділення звільнених від іншої роботи співробітників і створення спеціалізованих підрозділів у всіх ланках органів внутрішніх справ, починаючи з районного і прирівняних до нього. У органах внутрішніх справ створені спеціалізовані підрозділи по організаційно-аналітичному забезпеченню профілактичної діяльності. На них покладені наступні обов'язки:

1) збір, узагальнення і аналіз інформації про стан оперативної обстановки на обслуговуваній території і об'єктах, про структуру, динаміці і рівні злочинності, тенденціях її поточного і перспективного розвитку;

2) підготовка на основі проведеного аналізу пропозицій начальнику міського, районного, лінійного органу про заходи по вдосконаленню роботи по попередженню злочинів і адекватному реагуванню на стан криміногенної обстановки на підвідомчій відповідному органу території;

3) організація і проведення комплексних і цільових операцій профілактичного характеру і інших подібних заходів, направлених на попередження злочинів;

4) підготовка узагальненої інформації до органів місцевого адміністративного управління про необхідність усунення причин і умов здійснення злочинів, зокрема у зв'язку з незахищеністю, незадовільною закріпленістю вірогідних об'єктів злочинного посягання;

5) постійна взаємодія з відповідними державними органами, підприємствами, установами і організаціями, добродійними і іншими фондами, суспільними об'єднаннями по активізації їх участі в рішенні питань соціальної профілактики правопорушень із засобами масової інформації;

6) аналіз і комплексна оцінка результатів роботи міського, районного, лінійного органу внутрішніх справ по попередженню злочинів. На аналогічні підрозділи органів внутрішніх справ на транспорті, крім перерахованих, також покладені додаткові обов'язки по організаційно-аналітичному забезпеченню профілактичної діяльності, а саме:

-- узагальнення практики попередження злочинів у сфері вантажних і пасажирських перевезень і підготовка відповідних пропозицій в компетентні інстанції;

-- взаємодія з органами управління транспортом з питань попередження злочинів. Аналітична робота дозволяє виявляти поточні і перспективні проблеми, що вимагають підвищеної уваги, оцінювати ефективність роботи по попередженню злочинів органів внутрішніх справ в цілому, окремих служб і підрозділів, діючих на конкретній території.

Злочинність - це суспільно небезпечне, соціально-правове явище, яке породжене умовами гуртожитку, але те, що стало відносне самостійним, здібним до розширеного відтворення, що вимагає постійної і невпинної боротьби з ним.

Головна ознака злочинності -- це суспільна небезпека. Органічний зв'язок злочинності зі злочином вказує на іншу її ознаку: вона соціально-правове явище. Кримінологія з'явилась в результаті реакції на недостатність кримінального права в боротьбі із злочинністю. Молодь рішуча до нетерпимості. Тому родоначальники кримінології пропонували замінити кримінальне покарання заходами соціального захисту, превентивними заходами соціальної безпеки. Проте життя показало небезпеку заміни і підтвердило, що без правової захищеності не може бути особи. Заходи кримінологій дії не змогли замінити кримінально-правові. Більш того: у вітчизняній науці визнаний і не береться під сумнів той факт, що соціальні заходи дії, що народилися в лоні теорії кримінології попередження злочинності, повинні вдягатися у форму правових перш, ніж стануть інструментом практичної діяльності.

Злочинність не тільки історично неминуча, але, одночасно, історично скороминуще явище. Вона з'явилась на певному етапі розвитку людського суспільства і з його подальшим розвитком відімре. Цю межу злочинності особливо виділяли радянські кримінологи. На підтвердження звичайно наводилися слова В. Леніна: «...Ми знаємо, що корінна соціальна причина ексцесів, що полягають в порушенні правил гуртожитку, є експлуатація мас, потреба і убогість їх. З усуненням цієї головної причини ексцеси неминуче почнуть «відмирати». Ми не знаємо, як швидко і в якій поступовості, але ми знаємо, що вони відмиратимуть. З їх відмиранням відімре і держава» Ленин В.И. Полн. собр. соч. Т. 33. С. 91..

Правда, ще в радянського періоду висловлювалася думка, що злочинність вічна. Говорили і про так звану норму злочинності -- терміні, який ввів в науковий обіг французький соціолог Э. Дюркгейм. Він вважав, що у кожного суспільства є своя норма злочинності, залежна від умов його розвитку і життєдіяльності. Такі погляди радянських кримінологів були відповіддю на кризу радянської суспільної системи, в якій, за словами її засновників, не повинно було бути місця злочинам, але число яких росло рік від року.

Такого роду твердження, безумовно, свідчать тільки про одне: погляди на злочинність і можливості боротьби з нею найістотнішим чином залежать від світогляду -- міняється світогляд, міняються і погляди кримінологів. Що ж до конкретних фактів, що свідчать про взаємозв'язок свободи, терору і злочинності, то про них треба поговорити докладніше.

У СРСР був терор, як був він у фашистській Італії і Німеччині. Можна нагадати, що був він в Англії при Кромвеле, після перемоги буржуазної революції; був у Франції, під час Великої революції. Він був направлений зокрема проти злочинців. Але в чому заковика: злочинність починала знижуватися ще до того, як розкручувався репресивний механізм. І знижувалася вона тому, що злочинці не хотіли залишатися ізгоями. Потрібно лише почитати журнали і газети, які удосталь стали видаватися після Жовтневої революції у виправних установах. На початку Французької революції тюремні в'язні теж соромилися свого стану, розкаювалися і просили можливості брати участь в будівництві нового життя нарівні з вільними громадянами.

Епохальні зміни в житті суспільства неможливі без торжества справедливості, коли громадяни об'єднані поривом до нового життя. Солідарність розмиває основу злочинності. Хто ж захоче протиставляти себе суспільству, якщо з'явилась найреальніша надія, що суспільство нарешті виражатиме інтереси всіх, не стане протиставляти індивідів один одному. Початок так званої перебудови в СРСР теж відмічений зниженням числа зареєстрованих злочинів: 1985 г.-2 083 301: 1986 -- 1 987 293; 1987 -- 1 798 549. Але вже в 1989 р. рівень злочинності перевищив рівень злочинності 1985 р. Саме в цей час політичний корабель збився з реформаторського курсу, яке привело до подій серпня 1991 р. з їх спробою реставрації політичного режиму. Подальші події також не сприяли консолідації суспільства: достатньо помітити, що до 1997 р. доходи 10% найбагатшої частини населення в 26 разів перевищували доходи 10% найбіднішої його частини.

У літературі кримінології можна зустріти інше пояснення зниження злочинності в ці роки. Одне з них -- передуюча цим рокам активна боротьба з пияцтвом, коли не тільки обмежувалася торгівля спиртними напоями, але і вирубувалися виноградники. Або інше пояснення: правоохоронні органи понизили пильність, розслабилися, стали поблажливіше, що знайшло віддзеркалення в статистиці. Але річ у тому, що злочинність в ці ж роки знижувалася у виправно-трудових установах, де пияцтво не так помітно робить вплив на злочинність, а поблажливість, а то і халатність найбезпосереднішим чином повинні б сприяти зростанню злочинів. Ні! Скоротилося не тільки число злочинів, але і втеч, бунтів. Це вже потім, коли почався розділ власності, коли в ньому активну участь взяли кримінальні елементи, почастішали втечі, захоплення заручників з метою отримання свободи, бо злочинці люто рвалися на волю, де їх товариші брали участь в діленні пирога.

Таким чином, свобода дійсно тягне за собою зростання злочинів, але тільки у тому випадку, якщо протиставляється солідарності. Тому не мають рації ті, хто заявляє, що суспільство, засноване на солідарності, обов'язково допускає пригноблення індивідуальності, що з рівності народжується терор, який здатний обмежити злочинність, але сам є злочином. Подібна помилка була розвіяна відомим російським соціологом М. Ковальовськім ще в 1910 р., коли після першої російської революції 1905 р. виникла гостра полеміка про співвідношення свободи і солідарності.

Сьогодні все більше суспільствознавців у всьому світі приходять до думки, що свобода і солідарність не суперечать один одному, що їх співвідношення визначає значення життя.

Людина прагне ширше розкрити і собі особисті завдатки і повніше за них реалізувати. У цьому справжня свобода. Розкриття і реалізація завдатків можливі лише в ході взаємодії з іншими. Тому свобода немислима без солідарності. Блага, якими ми володіємо, не тільки плід нашої праці. Частина з них дана нам Природою. Не менша частина -- плід страждань безперервної людської спільності. Справедливість вимагає вільного до них доступу. Значить, свобода -- це непорушна умова накопичення багатства кожним, яке складається з досягнень минулого і розширення співпраці в теперішньому часі.

Антропологія і нейрофізіологія на підставі емпіричних дослідів доводять, що взаємна довіра, співпраця, альтруїзм «вмонтовані» в структуру нервової системи людини і їх джерелом є внутрішня потреба душі. Вони твердять навіть про наявність «біологічної совісті», необхідної для того, щоб забезпечити людському організму максимальну здібність до адаптації, відчуття безпеки і прагнення до вдосконалення. Відчуття любові і співпереживання є імпліцитними властивостями мозку. Спілкування між людьми можливе тому, що передумовою мови є загальний і, отже, однаковий досвід, тому, що у суб'єктів взаємодії однакове уявлення про навколишній світ. Люди розділені тільки шкірою і ще більше умовностями суспільно-державного устрою. Але з погляду своєї структури вони ідентичні.Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1994. С. 224-225.

Нинішній сплеск злочинності закономірний. Зміна устрою життя завжди хвороблива. Хвороба буде затяжною, а можливо, і смертельної, якщо свобода індивіда позбавиться солідарності суспільства, що протиставить, якщо слабкий не знайде підтримки у сильного. Зростання злочинності в цьому випадку неминуче. В майбутньому людства, де свобода доповнюється солідарністю, а їх взаємодоповнення укріплює відчуття справедливості, немає місця злочинам. Конфлікти, звичайно, залишаться. Без них не було б розвитку. Але суспільство відшукає способи дозволу найсерйозніших конфліктів, які не зажадають застосування кримінальних заходів дії.

Що ж до терору, то він дійсно зростає з солідарності, коли вона намагається подавити свободу. Терор починається тоді, коли більшість громадян переконана в святості рівності, що восторжествувала, і непогрішності вождів, а на малу дещицю незгодних дивляться як на зрадників великої справи і заохочують розправу над ними. Отже, винувата не солідарність як така, а солідарність, яка виставляється в піку свободі. Подібно тому як безкрайня свобода вироджується в індивідуалізм і руйнує солідарність суспільства, так і солідарність, що протиставить свободі, насаджувана ради задушення свободи, губить суспільство. У першому випадку свобода виливається у війну всіх проти всіх, а в другому випадку насаджувана солідарність виливається у війну проти творчої частини суспільства.

В той же час не можна вважати, що взаємодоповнення свободи солідарністю, підтримуване відчуттям справедливості, пропорційно зменшенню числа злочинів. Ні, зв'язок злочинності з умовами життєдіяльності складніший. Складність викликана тим, що злочинність явище, що самовідтворюється, здібне до розширеного відтворення. Відомо, що наслідок самостійний по відношенню до причини. Більш того, він здатен впливати на процес спричинення. Тому злочинність, будучи породженням суспільних умов життя, перетворюється на самостійне явище, яке активно впливає на ці самі умови.

Самостійність підкреслюється здібністю злочинності до розширеного відтворення, тобто з переважно побутової, зростаючої з банальних житейських ситуацій, вона стає професійною, а потім організованою, долає межі і перетворюється на міжнародну. Терор сьогодні вже не можна віднести до владного інструменту: його узяли на озброєння злочинці. Ця обставина сама по собі спростовує поширену і в нашому суспільстві помилку, що терор властивий лише тоталітарним режимам для насадження рівності. Від нього нині страждають вільні або прагнучі до свободи суспільства, яким якраз і не вистачає солідарності, щоб за допомогою добровільного, заснованого на взаємодії об'єднання як би видавити з себе злочинців. Словом, злочинність подібна раковим клітинам: вони вражають все більше число здорових клітин, проникають до центральних органів і метастазують в них. Необхідна вперта і постійна боротьба з ними.

Задача

У даній ситуації йдеться про таку ознаку адміністративної деліктності як стан, тобто рівень. Стан адміністративної деліктності -- це кількість провини в абсолютних цифрах або у відносних показниках. Нині рівень деліктності дає офіційна статистика. Стан деліктності може виражатися в коефіцієнтах або індексах, тобто показниках, що притягають до відповідальності по відношенню до певного числа осіб - жителів, співробітників.

Але окрім цієї ознаки, адміністративній деліктності властиві наступні ознаки: структура, динаміка, географія, топографія.

Друга ознака адміністративної деліктності - наявність в ній певної структури. Якщо стан адміністративної деліктності -- це кількісний показник, то, коли йдеться про її структуру, передбачається, що в даному випадку деліктність визначається з якісної сторони.

Адміністративна деліктність - не одноманітна маса, це сукупність різноманітної провини по спрямованості, характеру, інтенсивності, які можуть бути усередині деліктності класифіковані.

Структура, адміністративної деліктності залежить, в першу чергу, від вибору критерію її побудови, тобто від вибору підстав, які приймають в статистиці форму групувальних ознак, що дозволяють відмежовувати одні явища від інших.

Угрупування адміністративних правопорушень привернуло увагу учених і практиків у зв'язку з кодифікуванням законодавства про адміністративну відповідальність і, головним чином, у зв'язку з розробкою особливої частини республіканських індексів про адміністративні правопорушення.

Було запропоновано декілька критеріїв для класифікації адміністративних правопорушень. І якщо переслідувати тільки цілі створення одноманітних і особливих частин кодексів, то, звичайно, критерій для угрупування адміністративних правопорушень повинен бути вибраний один. Але якщо ми хочемо більш глибоко пізнати суть такого правового явища, як адміністративна деліктність, то виявляється, що чим більше підстав для її класифікації, тим краще, бо аналіз деліктності можна здійснювати з різних точок зору.

Тому цілком справедливо проводити класифікацію адміністративної провини і по родовому об'єкту їх посягання, і залежно від заходів покарання, і залежно від вини, і по інших підставах.

У адміністративно-правовій літературі широко використовується угрупування деліктності залежно від галузі державного управління. Так, розрізняється провина у області промисловості, сільського господарства, соціально-культурного будівництва, транспорту Таке угрупування має значення і для практики - і правотворчої, і правозастосовчої.

У структурі адміністративної деліктності можна виділити такі види деліктів, як корисливі, насильницькі, делікти неповнолітніх, повторна деліктність.

Адміністративна деліктність -- не статичне, застигле явище, яке розвивається у просторі та часі. Динаміка адміністративної деліктності -- це зміна кількісних і якісних показників адміністративних деліктів в цілому за певний період часу у відмінності від динаміки окремої протиправної поведінки, яка полягає в його послідовному розвитку від причин до наслідків, від суб'єктивних намірів особи до об'єктивного збитку об'єкту.

Застосовують два способи обчислення показників динаміки -- базисний і ланцюговий.

Географія адміністративної деліктності - це її просторово-часовий розподіл. У адміністративно-деліктній літературі завжди підкреслювалася якісна і кількісна відмінність деліктності в міській і сільській місцевості.

Дослідження свідчать, що урбанізація впливає на просторово-часовий розподіл деліктності. Урбанізація виявляється в інтенсивному поширенні міських стандартів життя на сільське населення. Людина на селі ще не підготовлена для їх сприйняття, внаслідок чого розповсюдження цих стандартів на сільську місцевість спричинило за собою безліч негативних наслідків По своїх структурних характеристиках адміністративна деліктність у сільській місцевості все більш наближається до міської, хоча, звичайно, цілий ряд провини, порушення земельного законодавства, місцевих правил і ін. залишаються чисто сільськими.

Увага учених була звернута на вивчення такої ознаки правопорушення, як екологія деліктності, оскільки з'ясувалася взаємодія клімату, деяких інших елементів середовища незаселеного людини і неправомірної його поведінки.

Ще однією ознакою адміністративної делікатності є її топографія, тобто місце здійснення провини. Таким чином, топографія адміністративної деліктності характеризує її з погляду конкретних місць здійснення провини -- вулиця, площа і т.д.

Якщо такі ознаки адміністративної деліктності, як стан, структура, динаміка виступають як чинники, що сигналізують державі про стан справ в суспільстві, зокрема, у області дотримання встановлених адміністративно-правових заборон, то такі ознаки, як географія, екологія і топографія переслідують мету надання допомоги правоохоронним органам в організації оптимальної роботи по боротьбі з адміністративною провиною і, особливо, в організації їх попередження.

імідж міліція делікт злочинність

Список літератури

1. Конституція України. - К.: Правова єдність, 2011. - 96 с.

2. Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ: Загальна частина: підручник / за ред. Ю. І. Римаренка, Є. М. Моісеєва, В. І. Олефіра. - К.: КНТ, 2008. - 816 с.

3. Бандурка О. М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення / О. М. Бандурка. - Харків: Основа, 1996. - 392 с.

4. Зайцева Т.Г., Пономаренко Г.О. Технологічні аспекти формування позитивного іміджу міліції: наук.-метод. посібник. - Харків, 2006. - 80 с.

5. Калаянов Д. П. Поліцейська діяльність демократичних держав та застосування її досвіду в організації роботи органів внутрішніх справ України: монографія / Д. П. Калаянов. - Одеса: ОЮІ ХНУВС, 2007. - 200 с.

6. Матюхіна Н. П. Поліція Великобританії: сучасні тенденції розвитку та управління: монографія / Н. П. Матюхіна. - Харків: Консум, 2001. - 131 с.

7. Організація діяльності міліції громадської безпеки [ Текст ]: навч. посіб. / за заг. ред. В. І. Олефіра: [ авт. кол.: С. Г. Братель, С. Ф. Константінов, М. В. Лошицький та ін. ]. - К.: КНТ, 2010. - 263 с. - (Навчальне видання).

8. Стратегічне управління органами внутрішніх справ [ Текст ]: навч. посіб. / [ В. Д. Сущенко, В. В. Сокуренко, О. С. Доценко ]; за заг. ред. В. А. Борисенка. - К. ПАЛИВОДА А. В., 2010. - 200 с. - (Навчальне видання).

9. Теорія управління в органах внутрішніх справ: навч. посіб. / [за ред. В. А. Ліпкана]. - К.: КНТ, 2007. - 880 с.

Размещено на Allbest.ru