Склад злочину та його значення для кримінально-правової кваліфікації

Размещено на http://www.allbest.ru

МВС УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання

факультет права, економіки, психології та інформаційних технологій

(Сумська філія)

Контрольна робота

з дисципліни:

Основи кримінально-правової кваліфікації

на тему: «Склад злочину та його значення для кримінально-правової кваліфікації»

Виконав: студент 1 курсу

заочної форми навчання,

Група 2

Гаманець Оксана Віталіївна

Суми - 2015

ПЛАН

Вступ

1. Поняття складу злочину та його кримінально-правове значення

1.1 Елементи складу злочину, їх зміст, ознаки та органічна єдність

1.2 Обов'язкові й факультативні ознаки складу злочину

1.3 Види складів злочину

2. Кваліфікація злочину, поняття її значення та види

2.1 Співвідношення кваліфікації і складу злочину

3. Склад злочину як підстава кримінальної відповідальності

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Кримінальне право як наукова дисципліна головним чином вивчає злочин і покарання. Саме злочин і покарання - це сторони всього кримінального права і законодавства. Ці дві кримінально-правові інституції визначають і утворюють зміст, характеристику, особливості, завдання та потребу кримінального законодавства, кримінально-правової охорони, кримінального правосуддя. Тому дуже велике значення має визначення поняття злочину.

Поняття злочину є центральним у будь-якій правовій системі. Проте у кримінальних законах ряду країн визначення поняття злочину або зовсім відсутнє, або є формальним.

В Україні поняття злочину не лише має значне теоретичне обгрунтування, а й отримало своє законодавче закріплення.

Злочином є передбачене КК України суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину[1].

Наведене мною поняття злочину є формально-матеріальним і містить вказівку на такі обов'язкові ознаки злочину:- злочином є лише діяння;- це діяння вчинене суб'єктом злочину;- воно є винним;- діяння є суспільно небезпечним;- воно передбачене чинним КК;- кримінальна караність діяння.

Злочин, як реальний факт, не може служити підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність.

Тому тільки сукупність вказаних у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

злочин кримінальний правовий кваліфікація



1. ПОНЯТТЯ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ТА ЙОГО КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ

Склад злочину - це сукупність установлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, притаманних даному, конкретному злочину, описаному в диспозиції Особливої частини КК. Це визначення можна звести до більш лаконічного, сказавши, що склад злочину - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, що відтворюють певне суспільно небезпечне діяння, яке визнається злочином.

Визначення поняття складу злочину вказує на те, що:

1. Ознаки складу злочину встановлюються лише кримінальним законом, ні в якому іншому законодавчому акті ознаки злочину міститися не можуть (крім випадків прямо і безпосередньо визначених кримінальним законом у так званих нормах із бланкетними диспозиціями, наприклад, у ст. 203 КК -- заборонені види господарської діяльності визначаються в постановах Уряду, у ст. 286 КК - правила безпеки руху затверджуються Кабінетом Міністрів України і т. ін.).

2. Склад злочину утворює лише певна кількість встановлених кримінальним законом ознак, тобто склад злочину може бути лише там і тоді, де і коли є повна сукупність ознак злочину, які встановлені законом.

Склад злочину - це завжди повна сукупність його ознак. Не може бути неповного складу злочину. Неповність чи відсутність хоча б однієї із ознак, встановлених чи передбачених законом для певного злочину, стверджує відсутність цього злочину, тобто такого злочину немає, не існує.

Найчастіше порушується кримінальний закон тоді, коли непевно і неповно встановлюються всі ознаки складу злочину, і дуже часто вироки про засудження скасовуються за відсутністю в діях особи складу злочину.

3. Тільки вся сукупність установлених кримінальним законом ознак може характеризувати певні суспільно-небезпечні дії як злочин.

Ніякі інші державні органи чи посадові особи не можуть видавати кримінальні закони, а тому і не можуть (не правомочні) встановлювати ознаки складу злочину. А це означає, що визнавати ті чи інші суспільно небезпечні дії злочином можна лише тоді, коли ці дії містять всі ознаки складу злочину. Тобто, вчинення особою будь-яких суспільне небезпечних дій, які, не містять всіх ознак, встановлених кримінальним законом, означає, що в її діях складу злочину немає. А відсутність в діях особи складу злочину означає, що вона злочину не вчинила.

Поняття злочину і поняття складу злочину тісно пов'язані між собою, але не тотожні, тому що по-різному відображають суттєві ознаки одних і тих самих явищ суспільного життя -- злочинів.

Поняття злочину відповідає на питання, що є загальним для всіх злочинів, а поняття складу злочину -- чим відрізняється один злочин від іншого. При цьому поняття злочину є формою, а поняття складу злочину -- змістом.

Функції складу злочину, як одного з найбільш важливих інститутів, такі:

1) фундаментальна;2) процесуальна;3) розмежувальна;4) гарантійна.

Фундаментальна функція складу злочину полягає в тому, що він є законною, єдиною, необхідною та достатньою підставою кримінальної відповідальності.

* Законною підставою кримінальної відповідальності склад злочину виступає тому, що його ознаки описані в законі і більш ніде.

* Єдиноюпідставою, бо іншої підстави просто не існує. Інша поведінка особи, що не містить складу злочину, не може бути підставою до кримінальної відповідальності.

* Необхідною підставою, тому що склад злочину виступає необхідною умовою кримінальної відповідальності. Без встановлення складу злочину кримінальна відповідальність виключається.

* Достатньою підставою, тому що інших підстав кримінальної відповідальності не передбачено.

Процесуальна функція складу злочину полягає в тому, що саме встановлення складу злочину визначає межі його розслідування.

Розмежувальна функція складу злочину полягає в тому, що саме за допомогою складу злочину відмежовується один склад злочину від іншого, злочинна поведінка від незлочинної.

Гарантійна функціяскладу злочину полягає в тому, що особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння, повинна нести відповідальність саме за той злочин, який вона вчинила. Точне встановлення складу злочину є гарантією забезпечення законності та дотримання прав громадянина.

1.1 Елементи складу злочину, їх зміст, ознаки та органічна єдність

Всі ознаки складу злочину за їх особливостями поділяють на чотири групи, які характеризують злочин з чотирьох його боків:

а) ознаки, які характеризують об'єкт злочину, його суспільну спрямованість на заподіяння певної суспільне небезпечної шкоди;

б) ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину -дію чи бездіяльність, а також обставини їх вчинення (місце, час, знаряддя і т. ін.);

в) ознаки, які характеризують діяча- його вік, осудність, громадянство, посадовий стан тощо;

г) ознаки, які характеризують злочин з внутрішнього боку - психічне ставлення злочинця до своїх дій та їх наслідків, спонукання до вчинення цих дій, а також його емоційний стан тощо.

Ознаки, які характеризують злочин з якогось одного боку, називаються елементом складу злочину. Такими є:

1. Об'єкт злочину - ті ознаки, які характеризують злочин з боку його суспільної спрямованості на заподіяння шкоди в сфері відповідних суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом. Ознаками об'єкту злочину є;

а) важливість та цінність суспільних відносин, поставлених під охорону кримінального закону;

б) тяжкість заподіюваної злочином шкоди у сфері цих суспільних відносин - пошкодження, вразливість об'єкта;

в) предмет - матеріальна річ, злочинним впливом на яку заподіюється суспільне небезпечна шкода в сфері тих суспільних відносин, що існують з приводу цієї речі.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єкту злочину.

2. Об'єктивна сторона злочину - це ознаки, які характеризують зовнішній прояв злочину, ті зміни в оточуючому суспільному середовищі, які призводять до вчинення злочину, а також саме діяння, подію вчинення злочину. Такими ознаками є:

а) дія - тобто суспільно значима поведінка особи, яка складається з рухів, а також використання машин, механізмів, властивостей речовин (отрути, зброї та ін.), температури, фізіологічних процесів і т. ін.;б) бездіяльність - тобто невиконання особою своїх юридичних обов'язків;в) злочинні наслідки - ті наслідки, які мають характер суспільно небезпечної шкоди і мають вид порушення чи знищення суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом;г) причинний зв'язок - між дією чи бездіяльністю і тими злочинними наслідками, які настали;д) місце, час, спосіб, обстановка вчинення злочину та використані для вчинення злочину знаряддя.

Ознаки, зазначені у пп. а) і б), є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони злочину.

3. Суб'єкт злочину - це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

а) фізична особа - тільки фізичні особи визнаються суб'єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально-відповідальними;

б) вік особи - досягнення встановленого кримінальним законом віку, з якого починається кримінальна відповідальність:- загальна дієздатність - з 16 років;

- виключна дієздатність - з 14 років;

в) осудність - здатність особи усвідомлювати та оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

г) спеціальні ознаки суб'єкта (спеціальний суб'єкт):- громадянство;

- посадова особа;- військовослужбовець;- фах;- особа, що відбуває покарання у виді позбавлення волі;- особа, що підлягає призову на строкову військову службу;- працівник транспорту;- член виборчої комісії;- родинні відносини (батьки, діти).

Ознаки, зазначені у пунктах а), б) і в), є обов'язковими ознаками суб'єкта злочину.

4. Суб'єктивна сторона - це ознаки, які характеризують злочин з його внутрішнього боку:

а) вина. Відповідно до ст. 23 ККУ виною є „ психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченого цих Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності”.

б) умисел. Умисел поділяється на прямиф та непрямий.

Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

в) необережність. Необережність поділяється на злочинну само-впевненність та злочинну недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), хоча повинна і могла їх передбачити.

г) мотив злочину - внутрішні спонукання, які є усвідомленою дійсною чи гаданою потребою;

д) мета злочину - ідеальні зміни в оточенні суб'єкта, яких він намагається досягнути вчиненням злочину;

Суд, виходячи із сукупності об'єктивних та суб'єктивних підстав кримінальної відповідальності, засуджує особу не тому, що вона здається суду небезпечною, а тому, що в її діях є склад передбаченого законом злочину.

1.2 Обов'язкові й факультативні ознаки складу злочину

Залежно від юридичного значення ознак для кожного окремого складу злочину ці ознаки поділяються на:

1) Обов'язкові (необхідні), тобто такі, які притаманні всім без винятку злочинам -- без жодної такої ознаки не може бути жодного складу злочину.

Необхідними, обов'язковими для всіх і кожного складу злочину є такі ознаки:

а) ознаки об'єкта;б) дія чи бездіяльність;в) вік та осудність;

г) вина -- умисел чи необережність.

Обов'язкові ознаки - це мінімум ознак, які характеризують всі елементи складу кожного окремого злочину.Практичне значення обов'язкових ознак для складу злочину полягає в тому, що відсутність будь-якої з них у будь-якому випадку виключає склад будь-якого злочину, а отже, виключає і кримінальну відповідальність.

2) Факультативні, тобто такі ознаки, які притаманні тільки деяким складам злочину, вони є не в усіх, а лише в тих складах, де вони вказані законодавцем.

Ці ознаки необов'язкові для всіх злочинів, але для тих, у законодавчому визначенні яких вони зазначені, вони є обов'язковими.

Наприклад, фізіологічний афект у складі злочину вбивства - ст. 116 ККУ, мета отримання наживи в складі злочину проституції - ст. 303 ККУ і т. ін.

Такими ознаками є:

1) предмет злочину;2) місце, час, знаряддя, спосіб;3) мотив, мета, емоції.

Отже, факультативні ознаки складу злочину теж обов'язкові, але обов'язкові не для всіх, а лише для деяких складів злочинів, в яких ці ознаки позначені в законі.

1.3 Види складів злочину

Класифікація окремого складу злочину має важливе значення для відокремлення окремого складу, що в результаті допомагає правильно кваліфікувати злочинне діяння. В теорії кримінального права існує класифікація складу злочину за певними ознаками:

- залежно від способу описання злочину в законі;

- за ступенем суспільної небезпечності (тяжкості);

- від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину.

Залежно від способу описання злочину в законі розрізняють склад злочину: простий та складний.

Простий склад злочину містить опис ознак одного суспільно небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт, вчиняється однією дією і характеризується однією формою вини ( наприклад, склад крадіжки, передбачений ч. 1 ст. 185 ККУ).

Складний склад злочину характеризується наявністю:

* двох і більше безпосередніх об'єктів (наприклад, склад розбійного нападу - ст. 187 ККУ);

* двох форм вини - складної (змішаної) (наприклад, склад умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке потягло за собою смерть потерпілого - ч. 2 ст. 121 ККУ);

* двох або більше дій, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину (викрадення, привласнення, вимагання офіційних документів, штампів чи печаток або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання особи своїм службовим становищем - ст. 357 ККУ);

* Різних способів учинення злочину або настанням різних наслідків (наприклад, ст. 111 ККУ - державна зрада передбачає ряд дій: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України).

За ступенем суспільної небезпечності (тяжкості) розрізняють склад злочину:основний- кваліфікований- особливо кваліфікований- з пом'якшуючими обставинами.

Основний (простий) склад злочину містить основні ознаки злочину без обтяжуючих ( кваліфікуючих) та пом'якшуючих обставин. Наприклад крадіжка, тобто таємне викрадення майна.

Кваліфікований - це склад злочину з обтяжуючими обставинами (кваліфікуючими ознаками), тобто такими, що обтяжують покарання і впливають на кваліфікацію. Це, наприклад, склад злочину, що описаний у ч. 2 ст. 185 ККУ (крадіжка вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб).

Особливо кваліфікованим є склад злочину з особливо кваліфікуючими обставинами, тобто такими, які надають злочину особливої суспільної небезпечності. Наприклад, склад злочинів, що описані у частинах 3 - 5 ст. 185 КК (крадіжка, поєднана з проникненням у житло, вчинена у великих розмірах, учинена у особливо великих розмірах або організованою групою).

Склад злочину з пом'якшуючими обставинами (привілейований) - це склад злочину з обставинами, що значною мірою знижують суспільну небезпеку даного виду злочину і відповідно караність за нього. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання.

Залежно від особливостей конструкції і моменту закінчення злочину розрізняють склад злочинів:-матеріальний- формальний- усічений.

Матеріальний склад злочину -- це юридичний склад, що передбачає наслідки як обов'язковий елемент його об'єктивної сторони. Отже, об'єктивна сторона матеріальних складів злочинів завжди включає: а) принаймні, два обов'язкових елементи -- діяння та наслідки; б) принаймні, один зв'язок між обов'язковими елементами -- причинний між діянням та наслідками. Типовими прикладами матеріальних складів злочинів є юридичні склади всіх вбивств, тілесних ушкоджень, основний склад перевищення влади або посадових повноважень. Очевидно, до матеріальних складів треба віднести і юридичні склади так званих деліктів створення небезпеки, в яких своєрідним наслідком, відокремленим від власне діяння, є загроза (небезпека) настання "реальних" наслідків.

Формальний склад злочину -- це юридичний склад, який не передбачає наслідки як обов'язковий елемент об'єктивної сторони. Отже, обов'язковим елементом об'єктивної сторони формального складу будь-якого злочину завжди є діяння, до якого законодавець при створенні юридичного складу злочину певного виду може "додавати" як обов'язкові й інші (крім наслідків) елементи об'єктивної сторони, наприклад, спосіб, час, обстановку . Типовими прикладами формальних складів злочинів є шпигунство, одержання хабара, незаконне перетинання державного кордону.

Усічений склад злочину -- це юридичний склад, в якому момент закінчення злочину пов'язується з вчиненням діяння, що за своїм загальним кримінально-правовим змістом є попередньою злочинною діяльністю.



2. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНУ, ПОНЯТТЯ ЇЇ ЗНАЧЕННЯ ТА ВИДИ

Правильна кваліфікація злочинів - необхідна умова забезпечення законності в боротьбі зі злочинністю. В свою чергу неправильна кваліфікація веде до порушення прав і законних інтересів як держави, так і окремих громадян, перешкоджає нормальному здійсненню правосуддя, підриває авторитет органів розслідування і суду, а в кінцевому підсумку - авторитет держави. Така кваліфікація може призвести до притягнення невинного до кримінальної відповідальності або призначення винному покарання, що не грунтується на законі. Точно так помилкова кваліфікація може призвести до необгрунтованого звільнення винного від відповідальності або відповідного покарання. Тому вирок суду, що грунтується на неправильній кваліфікації, підлягає зміненню або скасуванню.

Кваліфікацією злочинів називається застосування тієї правової норми, яка найбільш повно містить в собі ознаки вчиненого особою злочину.

Глибинною сутністю кваліфікації злочинів є встановлення всіх ознак певних злочинів і додатково ще однієї ознаки цього певного, конкретного діяння і .складу злочину, що його передбачає. З цього випливає, що необхідна і єдина для кваліфікації норма відрізняється від інших подібних більшістю ознак, вона повніше описує ознаки певного злочину.

Для кваліфікації мають значення не всі ознаки конкретного діяння, а лише ті з них, які визначають його кримінально-правовий зміст, тобто є ознаками складу злочину. Перелік ознак діяння, які враховуються при кваліфікації, обмежений законом, рамками складу злочину. Але за межами складу злочину перебуває чимало інших ознак, обставин, які мають кримінально-правове значення - соціальна характеристика особи - суб'єкта злочину, склад його сім'ї, стан здоров'я, професія, певні обставини вчинення злочинного діяння тощо. Згідно з цим у кожному злочині можна виділити такі групи ознак:

1) вся сукупність ознак і властивостей злочину;

2) ознаки і властивості, які мають значення для вирішення кримінальної справи по суті;

3) кримінально-правові ознаки - ознаки складу злочину.

Аналіз кримінально-правових особливостей усіх ознак вчиненого діяння свідчить, що для його кваліфікації вирішальне значення мають не всі, а лише деякі ознаки злочину. При відмежуванні, наприклад, викрадення зовсім не використовуються ознаки суб'єктивної сторони, оскільки цими ознаками викрадення не відрізняються від суміжних складів злочину. Всі відомі способи викрадення чужого майна вчинюються лише навмисно і з корисливих мотивів. Причому умисел усіх викрадачів лише прямий, оскільки викрасти чуже майно, без бажання заволодіти ним неможливо.

Так само і умисне вбивство, відповідальність за яке передбачають статті 115 і 116 ККУ, відрізняються одне від одного лише однією ознакою - наявністю чи відсутність сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Неналежне дослідження цієї ознаки призводить до того, що вбивство у стані сильного душевного хвилювання кваліфікується за ст. 115КК, а діяння, передбачене ст. 115 ККУ, - за ст. 116 ККУ.

Аналіз практики кваліфікації злочинів свідчить, що чим загальніше визначені окремі ознаки злочину, чим важче їх конкретизувати, тим більше помилок припускається при виявленні, оцінці і використанні цих ознак. Так, наприклад, кримінальне каране хуліганство у ч.1 ст. 296 КК визначене такими занадто загальними ознаками, як "умисні дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства".

Взагалі весь процес кваліфікації злочинів, як вважає академік В.М. Кудрявцев, за своєю сутністю полягає в послідовному відмежуванні кожної ознаки вчиненого діяння від ознак інших, суміжних злочинів. Всі ознаки складу злочину виконують відмежувальну роль і призначені головним чином для цього. Кожна ознака злочину, описаного в законі, відокремлює певний злочин від інших або відмежовує злочин від інших правопорушень.

Найбільшу складність становить кваліфікація діянь, які спрямовані на один і той самий безпосередній об'єкт посягання і які утворюють низку послідовних, пов'язаних між собою дій.

Кваліфікація злочинів полягає у встановленні зв'язку між ознаками вчиненого діяння і ознаками, викладеними у законі як ознаками певного складу злочину. Це зв'язок між окремим (вчинене діяння) і загальним (кримінально-правова норма). Сутність кваліфікації полягає в правильному визначенні і встановленні цього зв'язку. У процесі кваліфікації злочину ознаки складу злочину, передбаченого законом, порівнюються з ознаками діяння, вчиненого певною особою. При повній ідентичності цих ознак можна зробити висновок про правильне застосування певної кримінально-правової норми, про правильну кваліфікацію діяння.

Головним у кваліфікації злочину є завдання і результат -- встановити наявність складу злочину у вчиненому діянні, тобто визначити підставу кримінальної відповідальності.Але кваліфікація злочину не є кримінальною відповідальністю і не є її підставою. Кримінально-правова кваліфікація -- це засіб реалізації кримінальної відповідальності. Кваліфікація злочину конкретизує кримінальну відповідальність, встановлює її межі, визначає сутність. Кваліфікація злочину є конкретною та єдиною формою реалізацї кримінальної відповідальності.

Найбільшою мірою кримінальна відповідальність конкретизується саме кваліфікацією злочину, яка значною мірою визначає сутність, зміст і обсяг обвинувачення.

В.М.Кудрявцев ще в 1963 р. запропонував виділяти офіційну та неофіційну кваліфікацію. Тобто, залежно від того , хто здійснює кваліфікацію.

Офіційна (легальна) кваліфікація - це кваліфікація, що здійснюється у кримінальних справах уповноваженими на те державними особами. Результати такої кваліфікації закріплюються в процесуальних документах (постановах, ухвалах, вироках) і мають обов'язковий характер.

Неофіційна кваліфікація - це відповідна правова оцінка, що дається науковцями у наукових статтях, монографіяхз, навчальних посібниках тощо. Така кваліфікація не має обов'язкового характеру, відображає лише позицію автора, але може враховуватись суб'єктами офіційної кваліфікації.

Основні форми закріплення кваліфікації злочинів у процесуальних документах. Форм три:

а) виклад фактичного складу злочину; б) формула кваліфікації; в) юридичне формулювання звинувачення. До них додається ще один елемент процесуальних документів, що має відношення до кваліфікації злочинів -- її обгрунтування.

Виклад фактичного складу злочину -- обов'язковий атрибут будь-якого процесуального документа. Особливе значення він має в таких процесуальних документах, як постанова про притягнення як обвинуваченого, обвинувальний висновок, вирок. Такий виклад обов'язково має містити конкретне описання поведінки особи та інших юридичних фактів, які в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину. При цьому конкретне описання не повинно зводитися до натуралістичного відтворення окремих деталей, особливо, в справах про статеві злочини. Водночас воно не повинно містити абстрактних юридичних формулювань, безпосередньо вжитих у кримінальному законі, бо в такому разі це буде не виклад фактичного складу злочину, а юридичне формулювання звинувачення.

Формула кваліфікації -- друга обов'язкова форма закріплення кваліфікації злочинів у процесуальному документі. По суті, вона є відповіддю на запитання, поставлене перед судом у п. 2 ст. 324 КПК: чи має (це) діяння склад злочину, і якою саме статтею кримінального закону він передбачений?



2.1 Співвідношення кваліфікації і складу злочину

Кваліфікація злочину є центральним питанням вирішення будь-якої кримінальної справи. Відповіді на питання, який саме злочин вчинено, хто його вчинив, винний він у цьому чи невинний, на яке заслуговує покарання, можна одержати тільки в результаті правильної кваліфікації.

До визначення поняття кваліфікації злочину зверталися і звертаються фахівці теорії кримінального права.

A. А. Герцензон визначив кваліфікацію як встановлення відповідності конкретного діяння ознакам того чи іншого складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

B. М. Кудрявцев, Б. А. Курінов, С А. Тарарухін та В. О. Навроцький розглядають кваліфікацію не тільки як процес встановлення точної відповідності між ознаками діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а ще і як юридичне закріплення в офіційному документі результату встановленої чи невстановленої відповідності.

Найбільш повним є визначення поняття кваліфікації, сформульоване В. О. Навроцьким. На його думку, кваліфікація злочинів - це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування (досудового слідства), прокуратури й суду, внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, і встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання й ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідності.

Кваліфікація - це певний розумово-логічний процес, що здійснюється за законами формальної логіки з використанням таких прийомів і методів, як індукція й дедукція, аналіз і синтез, сходження від абстрактного до конкретного.

Необхідно зазначити, що в російській юридичній літературі існує тенденція щодо взяття за основу для розгорнутого розкриття змісту поняття кваліфікації злочинів саме визначення поняття кваліфікації, поданого В. М. Кудрявцевим: кваліфікація - встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками вчиненого діяння і ознаками складу злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою. Інший дослідник Л. Д. Гаухман визначає кваліфікацію злочину як встановлення та юридичне закріплення точної відповідності фактичних ознак скоєного діяння ознакам складу злочину, передбаченого кримінальним законом, а також іншими законами та (або) іншими нормативно-правовими актами, посилання на які містяться у бланкетних диспозиціях статей Особливої частини КК РФ. Тому можна впевнено стверджувати, що і в першому, і в другому визначенні відбивається нерозривний зв'язок понять кваліфікації і складу злочину.

Зміст кримінально-правової кваліфікації полягає у визначенні кримінально-правової норми, яка передбачає скоєне діяння. У свою чергу, це передбачає:

- оцінку фактичних обставин, виділення з них тих, які мають кримінально-правове значення;

- «вибір» статті (статей, їхніх частин або пунктів) КК, яка містить відповідну кримінально-правову норму;

- обґрунтування необхідності застосування саме даної статті (статей, їх частин або пунктів) КК. Це здійснюється шляхом доведення того, що фактичні ознаки діяння, яке кваліфікується, повністю відповідають ознакам злочину, передбаченого КК;

- процесуальне закріплення висновку про те, що діяння передбачене певною статтею КК та відповідно, що воно є/не є злочином чи іншим діянням, передбаченим КК.

За допомогою кваліфікації дається правильна юридична й соціально-політична характеристика вчиненого суспільно небезпечного діяння.

Необхідною умовою правильної кваліфікації єточне іі достовірне встановлення усіх фактичних обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння, а також глибоке знання чинного кримінального законодавства.

При цьому встановлення складу злочину як підстави кримінальної відповідальності є головним завданням кваліфікації, а сам склад злочину становить юридичну підставу кваліфікації. У цьому положенні відбивається нерозривний зв'язок понять складу злочину і кваліфікації.

У складі злочину, як і в кваліфікації, можуть бути помилки. Про наявність помилки в кваліфікації можна стверджувати, якщо:

- порушення закон)' допущено ненавмисно, поза або всупереч волі особи, яка її допустила (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя);

- вона полягає в інкримінуванні особі порушення кримінальних норм, які вона насправді не допустила, або, навпаки, в незастосуванні норм, які передбачають фактично вчинене посягання;

- наявність помилки зафіксовано в установленому кримінально-процесуальним законом порядку, про що свідчить насамперед зміна кваліфікації вищими інстанціями.

Для запобігання помилкам у кримінально-правовій кваліфікації, зменшення їх кількості потрібна активна, цілеспрямована робота з вивчення положень нового КК України, при цьому важливо визначити, які постанови Пленуму Верховного Суду України зберігають свою чинність.



3. СКЛАД ЗЛОЧИНУ ЯК ПІДСТАВА КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Слово «підстава» має багатий семантичний зміст. Воно, зокрема, означає вихідні, головні положення. Діяти на підставі чого-небудь - означає спиратися на щось, мати щось за основу, відштовхуватися від чогось, мати щось як виправдання, достатній привід для діяльності.

Переважна більшість радянських криміналістів визнавали наявність у діянні складу злочину як підстави кримінальної відповідальності. Але деякі радянські криміналісти намагалися переглянути це положення. Так, Б. С. Утевський, Б. С. Нікіфоров, Т. С. Сергеева і О. Б. Сахаров дотримувалися думки про те, що роль складу злочину нібито гіпертрофована в науці і що кримінальне законодавство не визначає склад злочину як підставу кримінальної відповідальності. На думку цих вчених, кримінальний закон, який діяв за радянських часів, будувався на принципах кримінальної відповідальності за вину у вчиненні злочину й індивідуалізації кримінальної відповідальності. Деякі вчені як, наприклад, О. С. Шляпочніков, визнаючи певною мірою роль складу злочину в обґрунтуванні кримінальної відповідальності, вважали, що склад злочину не розкриває в усій повноті поняття підстави кримінальної відповідальності, яку обґрунтовує не лише склад злочину, а й ряд таких обставин, які перебувають поза складом злочину, зокрема обставини, що належать до особи винного.

Встановлення складу злочину в конкретному випадку не вирішує наперед питання про кримінальну відповідальність особи. Встановлення у вчиненому діянні складу злочину означає, що є юридична підстава для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 2 КК, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом. У цій нормі відбито найважливіше значення складу злочину для законності й обґрунтованості кримінальної відповідальності: тільки сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину (і жодні інші обставини) може бути підставою кримінальної відповідальності. Тому склад злочину є єдиною і достатньою підставою кримінальної відповідальності: встановлення його ознак у конкретному суспільно небезпечному діянні особи означає, що є все необхідне для кримінальної відповідальності. Тим самим склад злочину визначає і межі розслідування, оскільки основним завданням слідства саме і є встановлення об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину.

Як слушно ще за радянських часів зазначав А. А. Піонтковський, визнання складу злочину єдиною підставою кримінальної відповідальності означає, що лише в межах складу злочину можна виділити об'єктивні й суб'єктивні підстави кримінальної відповідальності.

Взагалі, у теорії кримінального права виділяють дві підстави кримінальної відповідальності - правову і фактичну.

Правовою підставою кримінальної відповідальності КК визначає наявність у вчиненому особою суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого КК (ст. 2 КК). Це означає, що до кримінальної відповідальності може бути притягнута лише та особа, яка є суб'єктом злочину і є винуватою у вчиненні забороненого КК діяння проти охоронюваних законом про кримінальну відповідальність об'єктів.

Фактична підстава кримінальної відповідальності - це вчинення особою діяння, передбаченого в КК, яке містить склад злочину. Наприклад, особа вчинила крадіжку, тому саме факт вчинення особою крадіжки і буде підставою кримінальної відповідальності.

Злочин як реальний факт не може бути підставою кримінальної відповідальності, оскільки містить у собі деякі ознаки, що не впливають на відповідальність. Тому тільки сукупність зазначених у законі ознак, суттєвих для визначення суспільної небезпеки та характеру певного виду злочину, утворює склад злочину, факт встановлення якого і є підставою для кримінальної відповідальності та кваліфікації злочину за певною статтею КК.

Без наявності в суспільно небезпечному діянні складу злочину, передбаченого кримінальним законом, кримінальна відповідальність неможлива. Встановлення підстави кримінальної відповідальності вимагає виявлення двох моментів: вчинення особою певного суспільно небезпечного діяння і наявності в цьому діянні передбаченого кримінальним законом складу злочину. Перш за все, повинна бути встановлена подія злочину як факт дійсності. Але встановлення однієї лише події злочину ще не може бути підставою кримінальної відповідальності поки не буде виявлено, який саме злочин вчинено, під ознаки якого, передбаченого кримінальним законом, складу злочину підпадає вчинений злочин. Лише з цього моменту виникає підстава кримінальної відповідальності в повному обсязі. Вчинення суспільно небезпечного діяння стає підставою кримінальної відповідальності лише в тому разі, коли у вчиненому діянні є склад злочину, тобто сукупність ознак, зазначених у кримінальному законі.

Правильно кваліфікувати злочин і тим самим виявити юридичну підставу кримінальної відповідальності можна лише тоді, коли виявлено всі обставини, які свідчать про вчинення злочину саме даною особою і про наявність у діях цієї особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом.

Питання про наявність у діях обвинувачуваного складу злочину, тобто про наявність підстави кримінальної відповідальності, стоїть на всіх етапах руху кримінальної справи, навіть при винесенні вироку. Серед питань, що їх вирішує суд у дорадчій кімнаті, одним з найголовніших є питання про те, чи містить вчинене діяння склад злочину і яким саме законом він передбачений.

Відсутність у діянні особи складу злочину означає відсутність підстави кримінальної відповідальності.

Законодавче визначення підстави кримінальної відповідальності відповідно до чинного кримінального закону надає можливість виділити такі характерні риси складу злочину:

1. відомо, що кожне суспільно небезпечне діяння має різноманітні ознаки об'єктивного й суб'єктивного характеру, але при цьому кримінальним законом повинні бути закріплені, насамперед, стійкі, постійні й типові для більшості діянь ознаки; оскільки поняття складу злочину як підстави кримінальної відповідальності тісно пов'язане з поняттям злочину як суспільно небезпечного діяння, ці ознаки повинні у своїй сукупності визначати рівень суспільної небезпеки діяння взагалі, а кожна з них окремо - впливати на ступінь суспільної небезпеки зокрема;

2. склад злочину - це законодавче поняття про злочин і зазначає лише ті його ознаки, що закріплені в законі про кримінальну відповідальність.



ВИСНОВКИ

Таким чином, викладені вище доводи і факти свідчать, що склад злочину є єдиною, необхідною, законною і достатньою підставою кримінальної відповідальності.

Єдиність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності полягає в тому, що інших підстав кримінальної відповідальності немає.

Необхідність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що без наявності складу злочину кримінальна відповідальність згідно з законом не може настати, неможлива.

Законність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що вона встановлена законом (ст. 2 КК) і виключає сваволю при вирішенні питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, дає можливість доказувати обгрунтованість притягнення до кримінальної відповідальності або спростувати її.

Достатність складу злочину як підстави кримінальної відповідальності в тому, що інших підстав для кримінальної відповідальності законом не передбачено, а тому шукати їх та доказувати не потрібно. Наявність у діях особи певного складу злочину достатньо для притягнення її до кримінальної відповідальності за вчинення цього злочину.

Також слід зазначити, що велику роль відіграє і кваліфікація, так у правозастосовчій діяльності правильна кваліфікація виступає необхідною умовою дотримання законності, забезпечення конституційних прав і свобод людини і громадянина, законних інтересів юридичних осіб, відправлення справедливого правосуддя по кримінальних справах.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.Брайнін Я.М. „Основні питання загального вчення про склад злочину” - К.,1964.

2. Жеребкин В.В. Логическая структура состава преступления. -- Х., 1974.

3. Іванов Ю.Ф. „Кримінальне право України” Київ. нац. екон. ун-т.-К., 2003.- 353с.

4. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. -- К.: Атіка, 2002.

5. Коржанський М.Й. „Кваліфікація злочинів” Навч. посіб. - 2-е вид.-К.: Атіка,2002. - 639с.

6. Конституція України. К.: Юрінком, 1996. - 80 с.

7. Кримінальний кодекс України.- К.: Юрінком Інтер. - 2001. - 88 с.

8. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид.вузів і факультетів./ Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В.Беньківський та ін.-К.: Юрінком Інтер, 1997. - 512 с.

9. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків.: Юрінком Інтер-Право, 2001. - 416 с.

10. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. -- М., 1972. - 230 с.

11. Матишевський П.С. Кримінальний кодекс України і світові стандарти // Юридичний вісник України. - №28. -2001. -14-20 липня. - С. 14.

12. Навроцький В.О. Теорія кваліфікації злочинів. -- К., 1999.

13. Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая / В 2 т. - М.: Наука, 1994.- Т.1. - 380 с.

14. Уголовное право. Общая часть. Учебник для вузов. / Ответств. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова. - М.: Издат. группа НОРМА-ИНФРА М. -1999. - 516 с.

Размещено на Allbest.ru

...