Соціал-демократична держава

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальна характеристика держави соціально-демократичної орієнтації

2. Аналіз держав соціально-демократичної орієнтації

2.1 Недоліки і переваги держав з соціально-демократичною орієнтацією

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Про те, що це таке соціал-демократія, середньому українському громадянину відомо зовсім небагато. Від усіх політичних сил соціал-демократія запозичує лише кращі ідеї, плідно синтезуючи їх на основі власної ідеї. Однією з примітних рис сучасного соціал-демократичного руху є те, що соціал-демократи не відкрещуються від ідеології, а навпроти, прикладають чималі зусилля для вироблення власної соціал-політичної доктрини, спираючись на досягнення філософії і наукової політології.

Актуальність - робота недостатньо досліджена, на базі отриманих знань кожний зможе винести для себе багато нового та цікавого.

Новизна курсової роботи - конкретизуються підсумки дослідження основних рис демократичної держави, систематизуються причини, що гальмують процес розбудови соціально-демократичної держави.

Метод дослідження - аналіз держав з соціально-демократичною орієнтацією.

Теоретичне значення курсової роботи в тому, що розширюються та поглиблюються наукові знання про місце і роль держав соціально-демократичної орієнтації у сучасному житті.

Практичне значення - можливість використання результатів дослідження даної теми під час навчально-виховного процесу у ВУЗі або у науковій роботі студентів.

Батьком соціал-демократичної орієнтації є Едуард Бернштейн - німецький економіст, публіцист та політик. Він вважав що ідея соціал-демократії - це морально-етичний ідеал, який вічно змінюється. Саме в цьому сенс знаменитої формули Бернштейна "Кінцева мета - ніщо, рух - усе".1. Загальна характеристика держави соціально-демократичної орієнтації

Держава - це форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов'язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу і забезпечують безпеку особи і нації.

Первісні людські спільності, які формувались спочатку тільки на кровно-споріднених зв'язках, були соціальне однорідними утвореннями: групи людей, що існували всередині спільноти, виділялись виключно за біологічними властивостями (стать, вік, фізичний стан тощо). Тому й органи управління таким суспільством (збори сородичів, старійшина роду та ін.), а також загальні правила поведінки (звичаї, ритуали, традиції, табу), які діяли у ньому, виражали інтереси всіх його членів-сородичів.

Та внаслідок повільного розвитку й ускладнення суспільного виробництва, об'єктивно виникають такі соціально необхідні потреби, функції, на реалізації яких починають зосереджуватись лише окремі члени роду, племені. Формуються невеликі групи людей, за котрими поступово закріплюються ці "ролі", котрі здебільшого вже спеціалізуються на вирішенні саме загально соціальних справ. До останніх насамперед належать:

а) управління - організація, координація діяльності соплемінників;

б) "шаманство" - ритуально-обрядові, релігійні функції;

в) військове керівництво - організація захисту від завойовників та ін.

Невдовзі можна констатувати наявність докласової держави - держави племінної бюрократії. Вона була організацією публічної влади домінуючої, керівної верхівки племінного соціально-неоднорідного суспільства [7].

Згодом із появою держави виникає і демократія.

Демократія - форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.

Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції. У класифікації держав, запропонованій Аристотелем, воно означало "правління всіх" [6.18].

Поняття і види держав соціально-демократичної орієнтації

Держава соціально-демократичної орієнтації - це організація політичної влади населення у суспільстві з різноманітними формами приватної та суспільної власності на засоби виробництва, яка постійно поліпшує умови для здійснення основних прав людини, прав нації та народу на загальнолюдських засадах свободи, справедливості й солідарності [7].

Соціально-демократичне спрямування такої держави знаходить прояв у тому, що вона:

- створює для всіх громадян формально рівні можливості участі у приватизації значної частини засобів виробництва та іншого майна, активно стимулює цей процес;

- послаблює відчуження людини від управління суспільством, надаючи їй можливості впливати на вироблення і здійснення державної політики шляхом участі у загальних виборах, референдумах, діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань тощо;

- не тільки зберігає права і свободи, які були раніше здобуті у політичній боротьбі, але й розширює їх;

- є прямим учасником, "співорганізатором" суспільного виробництва як власник вагомої частини сучасних виробничих засобів;

- бере пряму участь у розподілі матеріальних благ через систему соціальних допомог, виплат, пенсій, прагнучи забезпечити мінімально необхідний рівень життя значної частини громадян;

- розширює сферу виконання важливих загально соціальних функцій, що здійснюються в інтересах усього суспільства і питома вага яких в усій державній діяльності помітно зростає;

- користується підтримкою більшої частини населення країни;

- проводить миролюбну зовнішню політику, бере все ширшу участь у розв'язанні глобальних, тобто загальнолюдських, проблем - екологічних, енергетичних тощо.

У сучасних умовах можна виділити два основних різновиди держав такого типу:

а) промислово розвинені держави соціально орієнтованого, "соціалізованого" капіталізму;

б) держави, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдо-соціалізму до громадянського суспільства і перетворюються з організації тоталітаризованої влади колишньої партійно-управлінської верхівки на організацію влади більшості населення.

Рис.[1.1, Міжнародний логотип соціал-демократів.]

Виникнення держав соціально-демократичної орієнтації

Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Е. Бернштейна про класову співпрацю і соціальні реформи як єдиний шлях покращення соціального становища для робітничого класу. Едуард Бернштейн - німецький економіст, публіцист та політик, засновник реформістського напрямку соціалізму, який став фундаментом для соціал-демократичної ідеології в її сучасному розумінні. Йому належать праці: "Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії" (1899), "Чи можливий науковий соціалізм?" (1901), "Класи і класова боротьба" (1904) та багато інших. У книзі "Проблеми соціалізму та завдання соціал-демократії", яка вийшла 1899 року, він виступив як супротивник філософських та економічних доктрин марксизму. Він вважав неможливим завоювання політичної влади пролетаріатом. Сучасний пролетаріат, на думку Бернштейна, не досяг того рівня політичної та моральної зрілості, який дозволив би йому управляти суспільними процесами, перебрати на себе всю повноту державної влади. Перехід до соціалізму може відбутися не внаслідок революції, яку Бернштейн слушно називав "політичним атавізмом і ознакою варварства", а лише через соціалізацію капіталізму. Найближчими цілями робітничого руху є, на його думку, боротьба пролетаріату за економічні й політичні права. Проблеми економічних прав він пов'язував із питанням про приватну власність для кожного громадянина, акцентуючи на його праві реалізувати свій соціальний інтерес.

Важливим елементом економічної концепції Бернштейна є теорія демократизації капіталу. Економічні перетворення капіталістичного суспільства на соціалістичних засадах, на думку Бернштейна, мають відбутися завдяки розвиткові виробничих і споживчих товариств, які демократизують економіку, формують механізми самоврядування трудящих.

Бернштейн вважав, що між соціалізмом і демократією немає прірви. Демократія ґрунтується на визнанні суверенітету особистості, а тому сприяє її інтелектуальному та моральному розвиткові. Для соціалізму як руху з удосконалення виробничих відносин характерним є гуманістичне ставлення до людини, її потреб та інтересів. Звідси назва його концепції - "демократичний соціалізм". Сутність ідеї соціалізму в тлумаченні Бернштейна полягає в тому, що соціалізм не означає якогось реального суспільного ладу (чи навіть принципової можливості досягнення десь і колись такого ладу). Водночас ідея соціалізму є такою ідеєю, вірячи в яку та орієнтуючись на яку, трудящі класи об'єднують свої сили, консолідуються, борються за свої права (за покращання матеріальних умов існування, вищу заробітну платню, скорочення робочого часу і т. ін.) і справді, реально виборюють кращі умови існування, вищу заробітну платню, скорочення робочого часу тощо в рамках певного суспільного устрою. Сама ж ідея соціалізму - це морально-етичний ідеал. Саме в цьому сенс знаменитої формули Бернштейна "Кінцева мета - ніщо, рух - усе".

З плином часу західна соціал-демократія дедалі активніше простує до лібералізму, відходячи від ідеології марксизму. Найхарактернішими рисами післявоєнної соціал-демократії стали відкритість і плюралізм. У 70-80-х рр. XX ст. соціал-демократичні партії Франції, Італії, Бельгії сформулювали у своїх програмних документах концепцію самоврядного соціалізму. Такий соціалізм передбачає залучення всіх громадян суспільства до процесу опрацювання й винесення рішень, керівництва різними сферами життєдіяльності суспільства.

Вдавшись до складної ідейно-світоглядної переорієнтації, соціал-демократія спромоглася розпочати ідейні пошуки. Щоб розширити уявлення про розгалуження її сучасних ідей, наведемо декілька найхарактерніших і вельми промовистих висловлювань, постулатів, авторами яких є відомі теоретики, вчені,публіцисти.

Німецький соціал-демократ Фред Брандт у статті з досить красномовною назвою "Демократичний соціалізм - це не світогляд" писав, що демократичний соціалізм не намагається стати ідеологією. Хоча б тому, що претензійні світогляди і вчення виявилися малоефективними у практичній площині. Демократичний соціалізм переймає елементи інших вчень не для того, щоб перетворити їх на нову ідеологію, а щоби збагатити власний зміст.

Австралійський соціаліст Біл Хайділ у брошурі "Перипетії демократичного соціалізму" писав, що соціалізм не може перетворитися на закінчену теорію, оскільки йдеться про життя людини й суспільства, які швидко змінюються. Схожі думки висловлює також і німецький політолог, економіст Т. Ортлайб. Він підкреслює, що демократичний рух поставив під сумнів уявлення про капіталістичну структуру суспільства. Соціал-демократи вважають, що питання про структуру суспільства ставитиметься перед суспільством знову і знову, і ніколи не буде вирішене.

Отже соціал-демократи не уявляють соціалізм у вигляді якоїсь сформованої кінцевої мети. Оскільки, як вони вважають, мети, яку ставить перед собою демократичний соціалізм, не можна досягти одним стрибком. Вона неперервна. Протягом розвитку людської цивілізації вона наповнюватиметься новим змістом, позаяк у цьому виникатиме потреба. Демократичний соціалізм не претендує на роль вчення про кінцеві цілі робітничого руху. Він може вважатися дискусією, діалогом, пошуком цілей і засобів цього руху.

Світова соціал-демократія - організована політична сила. Координатором діяльності соціал-демократів виступає Соціалістичний Інтернаціонал. За статутом Соцінтерну, прийнятим 1986 р.. ця міжнародна організація є об'єднанням політичних організацій і партій, мета діяльності яких - демократичний соціалізм. Серед цілей Соцінтерну:

1) зміцнення зв'язків між партіями, що об'єдналися;

2) координація їх політичної лінії методом згоди;

3) розширення зв'язків з іншими партіями соціалістичної орієнтації, які не є членами Соцінтерну, але бажають співробітничати з ним.

У програмних документах Соцінтерну підкреслюється, що цілей демократичного соціалізму можна досягти лише в окремих країнах. У Декларації принципів (один із головних документів) висловлюється сподівання, що "сила принципів соціал-демократів, переконливість їхніх аргументів та ідеалізм їхніх прихильників сприятимуть формуванню в XXI ст. майбутнього відповідного демократичного соціалізму". Наприкінці нашого століття, як зазначено там же, демократія стане найважливішим засобом народного контролю тих безконтрольних сил, які змінюють нашу планету, не турбуючись про її збереження. Демократія повинна охопити всі сфери життя суспільства: політику, економіку, соціальні відносини, культуру [7].

Соціал-демократи виступають як організована політична сила в Європарламенті, утворюючи соціалістичну групу (СГЄП). Від кінця 70-х рр. за результатами виборів до Європарламенту в країнах Європейського співтовариства (нині - Європейський Союз) ця група є найчисленнішою. Вона виробила спільну позицію з багатьох політичних і економічних проблем, а тому може реально впливати на розвиток Європи і світу.

Якщо до 60-х років соціал-демократія надавала перевагу державному регулюванню економіки, державній формі власності, як найбільш ефективних засобів соціального захисту найбідніших верств населення, то на сучасному етапі вона визнає економічну ефективність приватної власності, однак намагається підтримувати соціальну рівновагу за рахунок збільшення бюджетних видатків. Сучасна соціал-демократія не є орієнтована тільки на робітничий клас, а на широкі категорії представників найманої праці.

У першій половині XX ст. у багатьох країнах розпочався поступовий перехід від традиційно буржуазного суспільства (суспільства "вільного", монополістичного капіталізму) до громадянського правового суспільства соціальної демократії. соціальний демократичний держава

Соціальна демократія може існувати тільки у такому суспільстві, де ліквідоване відчуження працівників від засобів та результатів їхньої виробничої діяльності. Це таке суспільство, в якому всі трудящі є (тією чи іншою мірою) власниками або співвласниками засобів та результатів праці. Отже, суспільство соціальної демократії - це післябуржуазне суспільство, а держава в такому суспільстві має бути державою трудящих-власників [8].

Функції держав соціально-демократичної орієнтації.

Функції держави - це основні напрямки діяльності держави, які розкривають іі соціальну сутність і призначення в суспільстві.

Схожість, аналогічність або збіг основних функцій багатьох існуючих сьогодні держав свідчить про зближення їх соціальної сутності і про втілення нового політичного мислення у сучасні міжнародні відносини, про посилення взаємозалежності і взаємозв'язку всіх країн, про об'єктивно зумовлену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв'язанні надто серйозних глобальних проблем. Отже, людство, крок за кроком здійснює поворот до цивілізації нового типу.

Розглянемо види функцій держави соціально-демократичної орієнтації за територіальною спрямованістю - внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції реалізуються у внутрішній політиці і спрямовані на вирішення завдань всередині країни, а зовнішні функції реалізуються в міжнародному спілкуванні з іншими державами та міжнародними організаціями.

Внутрішні функції

Внутрішніми завданнями, або функціями такої держави повинні стати у гуманітарній сфері - забезпечення кожній людині належних умов життя на засадах свободи, справедливості і солідарності; в економічній сфері - сприяння формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки; у політичній сфері - створення умов для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до вільного волевиявлення більшості народу в умовах. вільної діяльності різноманітних громадських об'єднань.

Відповідно до сфер діяльності функціями держави є:

1. гуманістична (забезпечення і охорона, захист основних прав людини);

2. екологічна (охорона природного середовища);

3. соціальна (охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);

4. культурно-виховна (освіта, виховання, підтримка культури, обгрунтування і пропаганда існуючого соціального устрою тощо);

5. господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва);

6. господарсько-організаторська (програмування й організація виробництва на державних підприємствах, розпорядження об'єктами державної власності) ;

7. науково-організаторська (організація і стимулювання наукових досліджень);

8. демократизаторська (створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань);

9. національно-забезпечувальна (забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності народів, що проживають на території держави);

10. охоронна функція (охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку).

Зовнішні функції

Серед зовнішніх функцій держав соціально-демократичної орієнтації виділяються такі:

1. участь у міжнародному забезпеченні і захисті прав людини;

2. допомога населенню інших країн (у випадку стихійного лиха, кризових ситуацій тощо);

3. участь у захисті природного середовища;

4. участь у міжнародному культурному співробітництві;

5. участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці;

6. участь у розв'язанні глобальних господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового океану, досліджень і освоєння космосу тощо.);

7. організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних міжнародних прав;

8. оборона країни від зовнішнього нападу, анексії;

9. участь у забезпеченні миру в усіх регіонах планети;

10. участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі використання військових засобів) [1.6].

1.4 Громадянське суспільство як складова держави соціально-демократичної орієнтації

Громадянське суспільство - це спільність вільних, рівноправних людей та їхніх об'єднань, яким держава забезпечує юридичні можливості бути власниками, а також брати активну участь у політичному житті [4.8].

Основні ознаки громадянського суспільства:

-- людина, її інтереси, права і свободи є головною його цінністю;

-- рівноправність і захищеність усіх форм власності;

-- економічна свобода громадян та їхніх об'єднань, інших суб'єктів виробничих відносин у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності;

-- свобода і добровільність праці на основі вільного вибору форм та видів трудової діяльності;

-- надійна та ефективна система соціального захисту кожної людини;

-- ідеологічна і політична свобода, наявність демократичних інститутів та механізмів, які забезпечують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики.

Реальне здійснення основних прав кожною людиною можливе лише у такому суспільстві, де ліквідовано її відчуження від засобів виробництва і результатів особистої праці, а також її відчуження від політичної, насамперед державної, влади. Таке суспільство може утворитися за умов, коли:

-- по-перше, саме трудівники є власниками (чи то колективними, чи то індивідуальними) засобів виробництва і результатів своєї праці;

-- по-друге, такі трудівники-власники становлять більшість дорослого населення країни, дорослих громадян держави;

-- по-третє, політична система суспільства (зокрема, порядок виборів до представницьких органів держави та органів місцевого самоврядування) забезпечує вільне й адекватне волевиявлення дорослих громадян;

-- по-четверте, такому волевиявленню населення належить керівне, вирішальне значення в суспільному житті (через забезпечення панування законів держави, через їх найвищу юридичну силу);

-- по-п'яте, безумовною змістовною межею волевиявлення більшості населення є основні права людини: непорушність, незаперечність, "недоторканність" цих прав має бути абсолютною. Основні права людини - це той універсальний кордон, який не може переступати будь-яка більшість населення [2.4].

Таким чином, громадянське суспільство соціальної демократії - це післябуржуазне. А держава у такому суспільстві має бути за своєю сутністю державою трудівників - власників. При цьому трудівники - абсолютна більшість населення країни матимуть можливість так чи інакше розпоряджатися використовуваними засобами виробництва і результатами своєї праці, здійснюваної на базі цих засобів.

Громадянське суспільство є продуктом історичного процесу. Теорія і практика громадянського суспільства почали розвиватися з XVI ст.[9. 6].

За даними Центру інновацій і розвитку на початку 2009 р. в Україні налічувалось біля 30 000 зареєстрованих громадських організацій, з яких понад 800 (біля 4%) мали загальноукраїнський статус. Це доволі високий показник, особливо, якщо врахувати, що за 2 роки перед тим в Україні було зареєстровано 20 000 організацій, а у 1995 р. їх було усього 4 тис. Найбільшу частку складають благодійні фонди та організації (20 всеукраїнських благодійних фондів та 300 благодійних організацій). На другому місці - жіночі об'єднання (215). Далі йдуть: культурно-освітні й мистецькі організації (70), об'єднання національних меншин (65), молодіжні організації (36), правозахисні (понад 30) групи, а також природоохоронні, релігійні, допомоги жертвам Чорнобиля, допомоги літнім людям та інвалідам тощо. Найбільша частина всеукраїнських організацій функціонує у великих містах, серед яких на першому місці Київ, потім - Харків, Львів, Одеса, Донецьк та інші.

Тож Україна йде до громадянського суспільства через націотворення, національне самоусвідомлення та саморозуміння, морально-етичний підйом нації, формуванням модерних політичної нації та української національної еліти, а вже звідси - до розуміння громадянського суспільства як загальнолюдської цінності.

2. Аналіз держав соціально-демократичної орієнтації

2.1 Недоліки і переваги держав з соціально-демократичною орієнтацією

Ситуація, при якій весь народ здійснював би повне політичне владарювання поки ніде не реалізована. Це, швидше, ідеал, те, до чого потрібно всім прагнути. Між тим є ряд держав, які просунулися в цьому напрямку далі інших (Німеччина, Франція, Швеція, США, Швейцарія, Великобританія) і на які найчастіше орієнтуються інші держави.

Соціал-демократія здійснюється за допомогою двох форм: прямої (безпосередньої) та представницької.

Пряма соціал-демократія дозволяє здійснювати владу самим народом без політичних посередників. Недоліками такої демократії є:

1. відсутність стійкого бажання у більшості населення займатися даною управлінською діяльністю. Не секрет, що на виборах будь-якого рівня (мається на увазі федеральні, регіональні, місцеві вибори) явка виборців складає в середньому 35-40%. Таким чином, навіть меншість може набрати більше голосів ніж більшість. Така політична апатія є наслідком "марності" участі у виборах. Будь-який кандидат ніколи не робить того, що обіцяє. Тому люди не хочуть брати участь реалізації свого права участі у виборах;

2. складність і дорожнеча проведених демократичних заходів, низька ефективність прийнятих рішень внаслідок непрофесійності більшості "правителів".

Представницька соціал-демократія дозволяє здійснювати владу представникам народу - депутатам, іншим виборним органам виконавчої та судової влади, які покликані виражати інтереси різних класів, соціальних груп, верств, політичних партій і громадських організацій.

До недоліків представницької соціал-демократії часто відносять такі риси:

1. можливо необмежену розвиток бюрократії та корупції;

2. відрив представників влади від своїх виборців;

3. прийняття рішень в інтересах не більшості громадян, а номенклатури, великого капіталу, різного роду лобістів.

Багато мислителів минулого, будучи не завжди противниками соціальної демократії, попереджали про її недоліки і прихованих у ній загрози. Примітно, що ще Платон вважав таку орієнтацію найбільш корумпованою після тиранії формою правління. Арістотель називав її найнижчої з усіх законних форм правління, найбільшою мірою схильною перероджуватися в тиранію. І. В. Гете писав: "Ніщо так не відштовхує, як більшість, бо воно складається з купки сильних лідерів, з шахраїв, які пристосовуються, зі слабких, які асимілюються, і з маси, яка рухається за ними, не маючи ні найменшого уявлення про те, чого вона хоче ". Розвиваючи цю думку автор вважає за необхідне додати, що при соціальній демократії стати представником влади може будь-який, для цього досить бути практичним, пристосуванцем і т.п. Тому стати лідером може людина, що не має спеціальної освіти управління державою, схильний до впливу вузького прошарку заможних людей, які спонсорували, наприклад, вибори [3.120].

Всі соціал-демократичні держави, їх органи влади переживають спад авторитету і знаходяться під натиском непомірного числа вимог, яких вони не можуть виконати.

Отже, невдоволення громадськості викликає вимушену політичну бездіяльність громадянського суспільства в проміжках між виборами. Суспільні проблеми накопичуються значно швидше, ніж відбувається зміна партій при владі і закінчуються повноваження депутатів.

Не менш істотним є й те, що система політичного представництва не здатна адекватно реагувати на еволюцію і різноманіття інтересів різних соціальних груп. Все це вимагає корекції політичної системи в напрямі політичної та правової інституціалізації прямих ініціатив і тимчасових об'єднань громадян, що створюються для вирішення тієї чи іншої що цікавить їх проблеми.

Питання протидії корупції завжди знаходилися в полі зору Української держави у всіх періодах її розвитку. Політична, правова, економічна і моральна оцінки цьому явищу дано давно і однозначно: це злочин на основі цинічного використання влади і авторитету посади в особистих або групових корисливих інтересах. Про корупцію багато говорять. Проте спроби боротися з нею на корені придушуються корумпованими, але в той же час високопоставленими чиновниками.

Автор вважає за необхідне додати, що корупція властива будь-якій державі, але особливо її розвиток притаманен державам, які обрали демократичний шлях розвитку, які знаходяться на шляху становлення демократичних принципів.

Всім відомо, у XVIII ст. Петро Перший вішав хабарників і казнокрадів. Однак, такі заходи неприпустимі в правовій соціал-демократичній державі. І тому, об'єктом головного удару повинна бути не лише корупція як така, а умови, що її породжують, перш за все кардинальне оновлення системи кадрового забезпечення влади. Причому на всіх її рівнях і у всіх її ланках, починаючи з виборів і конкурсів і закінчуючи посиленням дисциплінарної практики.

Соціалістична теорія ґрунтувалася на марксистському класовому підході, де демократія і свобода передбачаються лише для "трудящих мас", насамперед для пролетаріату. Проголошувалася диктатура одного класу - пролетаріату відносно іншого - буржуазії, союз робітничого класу і селянства, спрямований проти скинутих експлуататорських класів. Увага акцентувалася на керівній ролі робітничого класу. Пролетарська теорія ігнорувала загальногромадянський консенсус і розвивала класову конфронтацію [5.134].

Повне відкидання приватної власності, а відтак, усякої автономії особи, підміна народу робітничим класом у пролетарській теорії була розвинута в програмних документах Комуністичної Партії Радянського Союзу. У них акцентувалася увага на головній ролі комуністичної партії як авангарду робітничого класу, який керує процесом переходу до повної демократії - комуністичного самоврядування. Відкидався фундаментальний принцип поділу влади, без якого неможливе народовладдя. Був відкинутий принцип економічного, ідеологічного і політичного плюралізму. "Марксистсько-ленінська" партія розглядалася як державна структура, а не як громадська організація. У дійсності рекламоване "соціалістичне народовладдя" допускало демократію лише у вузьких рамках, які визначалися вищим партійно-державним управлінням, котре зосереджує у своїх руках усю реальну владу.

Однак, сучасна соціал-демократія відхилилась від соціалізму, та підтримує ідею демократичної соціальної держави, що містить елементи як соціалізму так і капіталізму [5.166].

В цілому, соціал-демократи підтримують принципи справедливості, свободи, рівності та братерства. Плюси соціал-демократії:

1. Захист прав людини.

2. Принцип рівних прав та можливостей (а не лише рівних можливостей, як у консерватизмі).

3. Політичний та ідеологічний плюралізм.

4. Соціально орієнтована ринкова економіка на противагу абсолютизації вільного ринку.

5. Обмежене державне регулювання економіки.

6. Створення ефективних регулятивних механізмів у підприємництві в інтересах робітників та дрібного підприємництва.

7. Принцип справедливої торгівлі.

8. Рівноправність та захист усіх форм власності.

9. Створення потужного державного сектора в економіці, що конкурує на рівних з приватним.

10. Націоналізація стратегічно важливих підприємств, особливо у військовій, аерокосмічній, металургійній, нафтоперероблювальній промисловості та енергетиці.

11. Соціальне партнерство між трудящими та роботодавцями

12. Співпраця з профспілками.

13. Скорочення розриву між багатими та бідними.

14. Підтримка незаможних верств населення.

15. Створення "держави загального добробуту".

16. Система захисту економічних прав робітників, що передбачає:

17. Обмеження робочого тижня (до 35-40 годин).

18. Поліпшення умов праці робітників.

19. Підвищення мінімальної зарплати.

20. Захист від невиправданого звільнення.

21. Боротьба з безробіттям.

Також соціал-демократія передбачає ефективну систему соціального забезпечення, а саме:

1. Загальна безкоштовна освіта, рівний доступ до якого має все населення країни.

2. Державну систему загальної безкоштовної охорони здоров'я для всіх громадян країни.

3. Державну допомогу у формі пенсій та допомог по інвалідності та безробіття.

4. Державну допомогу для догляду за дітьми.

5. Середній або високий рівень оподаткування, необхідний для фінансування державних витрат.

6. Введення нових законів з охорони природи та навколишнього середовища (хоча і не настільки радикальних, як проекти "Зелених").

7. Зняття обмежень з імміграції та мирне співіснування культур та цивілізацій.

8. Секуляризація та відкрита прогресивна соціальна політика.

9. Зовнішня політика, що відповідає принципам мультилатералізму та участь в міжнародних організаціях типу ООН.

10. Демілітаризація, скорочення військових арсеналів та неучасть в агресивних військових блоках.

11. Захист інтересів трудящих - робітників, селян, фермерів, інтелігенції та середнього класу.

Соціал-демократична ідея і рух, пережили кризу, яка мала різні, інколи прямо протилежні за своїм проявам форми. В цілому в Європі та інших регіонах світу вона постала як криза втрачених надій: ідея держави всезагального добробуту та проекти її побудови втратили або втрачають лідерство в умонастроях людей. Але в більшості країн Західної Європи у влади знаходяться все ж соціалісти, а їх відхід від владних позицій в Угорщині, Польщі, Болгарії і Румунії не слід вважати остаточним. Якщо говорити про Україну і суміжні держави, то в соціал-демократичній ідеї переживає тут хвороба іншого роду - криза завищених очікувань. Особливо яскраво це проявляється у Росії, де у вірності соціал-демократичним переконанням клянеться політик будь-якої орієнтації. Для багатьох людей соціалізм у минулому - це щось інше, ніж просто "комуністична мафія" або "влада партійних структур".

Отже, роблячи висновки, соціал-демократія здатна з користю існувати тільки у відносно вигідних економічних умовах. Яскравими прикладами цього можуть служити такі економічно благополучні країни як Великобританія, США, Норвегія, Канада, Німеччина, Бельгія, Франція і т.д.. І навпаки, в економічно неблагополучних державах демократія знаходиться лише в зародковому нежиттєздатному стані, наприклад: Росія, Казахстан, Україну, і т. д.

Україна, як держава з соцільно-демократичною орієнтацією

Україна - демократична, соціальна та правова держава

Ознаками України як демократичної держави є наступні:

1. реальна представницька демократія, що забезпечується обранням Верховної Ради, Президента України, представницьких органів місцевого самоврядування на основі демократичних принципів виборчого права;

2. організація державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Теорія поділу влади була розроблена Д. Локком та Ш. Монтеск'є, а її зміст зводиться до того, що з метою забезпечення свободи громадян, по-перше, різні функції (види) державної влади - законодавча, виконавча і судова, - повинні здійснюватись різними, відносно автономними один від одного органами державної влади по-друге, ці органи повинні бути взаємно врівноваженими;

3. конституційне закріплення та реалізація принципу ідеологічного та політичного плюралізму. Цей принцип, по-перше, виключає можливість існування в суспільстві будь якої обов'язкової ідеології (державної чи іншої), по-друге, передбачає завдання держави сприяти організації та діяльності всіх політичних партій, інших організацій, діяльність яких здійснюється в межах Конституції та чинного законодавства України. Правовий статус політичних партій, громадських організацій в Україні визначається Законом України " Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 року

4. визнання та гарантованість місцевого самоврядування.

Соціальна держава - це держава соціальної злагоди. Вона відповідальна за соціальну справедливість, соціальну рівність, гідний рівень життя, гарантії соціальної допомоги і захисту на рівні встановлених міжнародними угодами стандартів.

Обов'язками соціальної держави за Конституцією та чинним законодавством України є:

1. забезпечення соціальної спрямованості економіки;

2. охорона праці і встановлення гарантованого мінімуму оплати праці;

3. охорона здоров'я людей;

4. забезпечення підтримки сім'ї, дитинства, материнства і батьківства;

5. розвиток системи соціальний служб, які забезпечують соціальний захист громадян;

6. встановлення пенсій, інших видів соціальних виплат та допомог.

Конституція України визначає Україну як правову державу.

Проголосивши принцип верховенства закону, Конституція України надає йому значення фундаментальної правової норми. Правосуддя - це соціальна цінність демократичного суспільства. Без законного і справедливого правосуддя не можна реалізувати інші соціальні цінності і інститути демократії. В Конституції України закріплено такі ознаки правової держави:

Верховенство права (суб'єктивного) відповідно до ч.1 ст.8. Цей принцип передбачає пріоритет прав і свобод людини і громадянина. Правова держав визнає і гарантує права і свободи людини і громадянина, які закріплені Конституцією, загальновизнаними нормами міжнародного права, законами та іншими нормативними актами. Один із принципів правової держави "все, що не заборонено, те дозволено" сформульовано в Конституції України таким чином: "ніхто не може бути примушений робити те, що передбачено законодавством".

Здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову [10.ст.6]. Три гілки влади діють відносно самостійно одна від одної таким чином, щоб не допустити можливості домінування однієї з них та узурпації внаслідок цього всієї повноти влади в одних руках.

Незалежність суду [10. ст.126]. В правовій державі суд відіграє роль головного елементу механізму гарантій прав і свобод людини. В силу цього має бути забезпечена незалежність суду від будь-яких владних чи громадських структур. Тільки незалежний суд може ефективно захистити людину від свавілля органів виконавчої влади та їх посадових осіб.

Законність управління [10.ст.19]. Згідно з Конституцією України органи державної влади та органи місцевого самоврядування (які здійснюють управління на різних територіальних рівнях), їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий захист людини від порушення її прав державною владою [10.ст.ст.55, 56]. Згідно з Конституцією України захист прав і свобод людини може здійснюватися: судом Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини міжнародними судовими установами та органами міжнародних організацій, членом яких є Україна кожною людиною за допомогою заходів, не заборонених законом.

Характеризуючи Україну як конституційну державу, Конституція України не обмежується закріпленням її рис як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави.

В розділі 1 Конституції також визначаються наступні обов'язки, завдання та функції держави:

1. утвердження і забезпечення прав і свобод людини [10.ст.3];

2. забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу

3. забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України - сприяння вивченню мов міжнародного спілкування [10.ст.10] сприяння консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України [10.ст.11]- турбота про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави [10.ст.12] - забезпечення захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки [10.ст.13]- гарантування свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією та законами України [10.ст.15]- соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей [10.ст.17];

4. захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки [10.ст.17];

5.зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права [10.ст.18].

Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність.

Гарантіями конституційного ладу України є положення Конституції України про:

1. неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України [10. ст.157].

2. неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану [10. ст.157].

3. ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу України

4. конституційне визначення статусу Президента України як гаранта державного суверенітету. Територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина [10.ст.102] та встановлення відповідальності Президента у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину [10.ст.111].

5. заборону утворювати політичні партії та громадські організації, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом [10. ст.37].

6. присягу народних депутатів України щодо додержання Конституції України та законів України [10. ст.79].

7. конституційний обов'язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет України, виконання Конституції та законів України [10.ст.116].

8. діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу - Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента України та актів Кабінету Міністрів України [10.ст.150].

Сьогодні гостро постала теоретична і практична проблема вироблення перспективного підходу до оцінки української історії і незалежної, самостійної ідеологічної та політичної позиції щодо оцінки шляхів і засобів розвитку України. Демократизація створює можливості для прогресивного розвитку України. Але постає запитання: як найкраще скористатися цими можливостями, зберігши позитивну спадковість розвитку, подолавши одночасно негативну? Перед суспільною думкою України постало завдання - розробити концепцію нової історії України, спроможну дати відповіді на всі ті основоположні запитання суспільного розвитку.

Особливістю і суперечливістю перехідного суспільства, яким є сучасна Україна, є те, що складнощі перехідних процесів, з одного боку, зумовлюють зміцнення регулюючої ролі держави, тобто самої держави, а з другого - розбудова громадянського суспільства передбачає роздержавлення суспільних інститутів, зменшення державного впливу на них. Ця обставина і підкреслює необхідність наукових розробок ролі держави в перехідному суспільстві, розробки механізмів її впливу на соціальні процеси, визначення шляхів перетворення держави на правову, а перехідного суспільства - на громадянське.

Hе відзначити, що у нинішній Конституції і згадки немає про громадянське суспільство, на формування якого зрештою має бути спрямований весь державно-правовий механізм. Цей, м'яко кажучи, недолік нинішньої Конституції, безумовно, негативно відбиватиметься на процесі формування громадянського суспільства, серцевини правової держави. Проголошуючи своє прагнення досягти ідеалів правової держави, не пов'язавши це на конституційному рівні з формуванням громадянського суспільства, не є просто нелогічним, а й стратегічно неприпустимим. Адже неможливо донести до людей сутність переваг правової держави, не пов'язуючи це із громадянським суспільством, яке є гарантом захисту його членів від втручання державних інститутів в їх приватне і особисте життя, особливо у тих випадках, коли ці інститути при певних обставинах перетворюються на самодостатні і діють для самих себе, а нерідко й проти суспільства. Oднією з перших змін до Конституції України має бути її доповнення новим розділом про громадянське суспільство.

У кінцевому рахунку все ж таки є всі підстави сказати, що молода українська держава обрала в цілому правильний шлях, шлях цивілізованого суспільства, яке ґрунтується на загальнолюдських цінностях. Передусім, і це найголовніше, Україна стала незалежною державою з перспективними конституційними намірами стати демократичною і правовою.

Отже, в перспективі ефективність в організації громадянського суспільства в Україні залежить від того, в якій мірі держава і суспільство здатні створити умови, вільні від причин, що породжують дестабілізуючі фактори в кожній із сфер життєдіяльності соціального організму. Вирішальною передумовою забезпечення національної державності є дотримання законів існування системи, створення передумов для й природного функціонування, запобігання дестабілізації. Це головні умови збереження незалежності держави, суспільства, особи (громадянина). Насильство, постійні спроби в короткі терміни виправити становище, поновити втрачену рівновагу може мати тимчасовий ефект. Досвід переконує, що насильство породжує ескалацію насильства і заводить в глухий кут.

Становлення громадянського суспільства суверенної національно- демократичної держави Україна - імператив історії. Досвід розвитку цивілізованих країн засвідчує, що формування громадянського суспільства шляхом світової цивілізації тривалий і дуже складний процес. Справжнє громадянське суспільство може існувати лише в державі з ефективною та конкуерентноспроможною, соціальноорієнтованою економікою. Адже саме рівень ефективності національної економіки визначить місце України у світовому співтоваристві. Підбиваючи підсумок, можна сказати, ідо сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:

в розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;

* активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій (політичних, культурних, релігійних, воєнно-патріотичних і т. п.), які охоплюють 2/3 населення США. Це і є соціальна база громадянського суспільства;

в постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави;

* максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону;

в виховання нормального природного патріотизму - національного і державного - на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;

* зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом;

в піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки в наявності

демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі зміною конкретно-історичних умов [9.12].

Висновки

1. При написанні курсової роботи було сформульовано загальне поняття про державу соціально-демократичної орієнтації;

2. Зроблено підсумки щодо переваг держав з соціально-демократичною орієнтацією;

3. Проаналізовано особливості і умови становлення та розвитку соціал-демократії в Україні;

4. З'ясовано шляхи становлення громадянського суспільства;

5. Систематизовано причини, що гальмують процес розбудови соціально-демократичної держави.

Список використаних джерел та літератури

1. Блищенко І. П. Зовнішні функції соціалістичної держави. - М.: Юрид. літ., 1970. - 176 с.

2. Бобровник С.В. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення.- К.: Логос, 1997. - 123 с.

3. Гулиев В.Е., Кузьмін Э.Л. Лабіринти буржуазної демократії. - М.: Изд-во МГУ, 1969. - 166 с.

4. Кириченко С.О. Громадянське суспільство і правова держава: поняття та зміст.-К.; Логос, 1999.

5. Коляденко В.Г., Сіленко А.Д. Соціальна держава: тернистий шлях до визнання. - К., 2002. - 357 с.

6. Кравченко Ю.Ф. Свобода як принцип демократичної держави. - Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. - 406 с.

7. Бабкіна О. В., Горбатенко В.П. Політологія // Навчальний посібник / К.: ВЦ, 2006.- 568 c.

8. Батура Н.Ю. Політичні передумови та чинники становлення соціал-демократичної держави: автореф. дис. канд. політ. наук - К., 2009. - 20 с.

9. Кириченко С.О. Співвідношення соціальної правової держави і громадянського суспільства в умовах сучасної України: автореф. дис. канд. юрид. наук - К., 2001. - 20 с.

10. Конституція України: Харків "Одіссей" 2008 р.

Размещено на Allbest.ru

...