Поняття юридичної особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

«Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана»

Реферат з правового регулювання господарської діяльності

На тему: «Поняття юридичної особи»

Виконала:

Студентка 3 курсу,

4 групи,спеціальність 6508

Факультету фінансово-економічного

Букет Катерина Олександрівна

Викладач: Остапович В.М

Київ 2015



План

Вступ

1. Поняття та характерні ознаки юридичної особи

2. Правоздатність і дієздатність юридичної особи

3. Види юридичних осіб

4. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Субґєктами цивільних правовідносин поряд з фізичними особами є також юридичні особи - обґєднання громадян. Кожна фізична особа, вступаючи до обґєднання, передає йому частину своїх прав і обовґязків, в результаті чого обґєднання, яке бере на себе ці права і обовґязки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується заінтересованість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб. Ще активнішу участь держава бере у створенні юридичних осіб публічного права. Вони створюються з метою ефективнішого і раціональнішого використання державного та громадського майна. Зрозуміло, що держава, територіальні чи регіональні громади не можуть управляти всіма належними їм цінностями. Закріплюючи майно за окремими підприємствами, установами та організаціями, держава, територіальні громади, як власники, дозволяють їм управляти цим майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надають їм статус субґєктів цивільного права.

Наука цивільного права приділяла багато уваги вченню про юридичних осіб як субґєктів цивільного права. Тож в своєму рефераті пропоную більш детально розібратися з поняттям «фізична особа».



1. Поняття та характерні ознаки юридичної особи

Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.[2]

Базуючись на цьому визначенні, можна виділити такі характерні ознаки юридичної особи:

1. Організаційна єдність. Для того щоб бути юридичною особою організація повинна виступати як єдине ціле, мати органи управління та інші індивідуальні ознаки. Тому, наприклад, обґєднання селян для сумісного випасу своєї худоби не може вважатись юридичною особою - у ньому відсутня організаційна єдність.

Організаційна єдність знаходить свій прояв у різних ознаках. Зокрема однією з індивідуальних ознак юридичної особи є найменування. Воно повинно містити вказівку щодо її організаційно-правової форми або характеру діяльності. Вказівку на організаційно-правову форму повинно містити найменування товариства, а вказівку на характер діяльності юридичної особи - найменування установи.

Юридична особа може мати, крім повного, ще й скорочене найменування.

Якщо юридична особа виникла як підприємницьке товариство, то вона повинна мати комерційне (фірмове) найменування. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

При цьому право інтелектуальної власності на комерційне найменування виникає з моменту першого використання цього найменування та охороняється і без обовґязкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

Закон допускає можливість наявності у різних субґєктів однакових комерційних найменувань, за умови якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

До майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування належать:

1) право на використання комерційного найменування;

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;

3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 490 ЦК).[4]

Комерційне найменування повинно складатися з найменування юридичної особи і вказівки на вид товариства. Наприклад, фірмове найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю». У такому ж порядку визначається комерційне найменування акціонерного товариства і виробничого кооперативу, тільки з відповідною вказівкою на слова «акціонерне товариство» чи «виробничий кооператив».

Що ж до комерційного найменування повного або командит-ного товариства, то воно повинно містити імена (найменування) усіх повних учасників, а також слова «повне товариство» чи «командитне товариство», або ж імґя (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство» чи «командитне товариство».

Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.

У випадку зміни свого найменування юридична особа зобовґязана оголосити про це в органах друку, в яких публікуються дані про державну реєстрацію юридичної особи, та сповістити про це всіх осіб, з якими вона перебуває у договірних відносинах.

Про організаційну єдність свідчить також наявність місця знаходження юридичної особи, яке визначається місцем знаходження органу юридичної особи. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобовґязань тощо.

2. Майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності або законного володіння. Необхідність відокремленого майна створює матеріальну базу незалежного існування юридичної особи. Без відповідних засобів виробництва, грошей, інших цінностей неможлива будь-яка цілеспрямована діяльність. Обґєднання цих засобів в один майновий комплекс, що належить певній організації, і складає відокремленість її майна.

Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети (вироблення продукції, культурно-освітня діяльність, діяльність, спрямована на досягнення творчих результатів тощо).

Частина 3 ст. 96 ЦК зазначає, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобовґязаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобовґязаннями учасника (засновника) юридичної особи, крім випадків, передбачених законом та установчими документами.

3. Участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа, маючи індивідуальне найменування, може діяти лише від свого імені, а саме: набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обовґязки, вступати в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими субґєктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі довіреності.

4. Здатність нести майнову відповідальність. Юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобовґязаннями, відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання службових обовґязків, хоча в передбачених законом випадках не виключається і майнова відповідальність її окремих членів. Юридична особа за своїми зобовґязаннями відповідає всім належним їй майном, на яке може бути звернено стягнення.

Законом також можуть бути передбачені певні обмеження щодо примусової реалізації майна деяких юридичних осіб. Так, Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 23 листопада 2001 р. встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних органах яких частка держави не менше 25 % .[1]

Цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств.

5. Здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється Цивільним процесуальним кодексом України або Господарським процесуальним кодексом України.

Усі перелічені ознаки юридичної особи тісно повґязані між собою і повинні розглядатися в сукупності та взаємодії функціональної діяльності юридичної особи.

2. Правоздатність і дієздатність юридичної особи

Здійснюючи функції субґєкта цивільних правовідносин, юридична особа повинна мати й такі властивості, як правоздатність і дієздатність.

Правоздатність юридичної особи. Поняття цивільної правоздатності юридичної особи визначається ст. 91 ЦК. Частина 1 названої статті зазначає, що юридична особа здатна мати такі самі цивільні права та обовґязки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати тільки людині. Таким чином, законодавець акцентує увагу на співпаданні змісту цивільної правоздатності юридичної особи з правоздатністю фізичної особи. З цього можна зробити висновок, що юридична особа, як і фізична, має загальну правоздатність за деякими виключеннями. Проте такий висновок потребує додаткового обґрунтування. Перш за все це пояснюється тим, що в науці цивільного права, крім загальної (універсальної), розрізняють і спеціальну правоздатність.[3]

У радянській науці цивільного права вважалося, що носієм загальної правоздатності є громадянин, а спеціальної - юридична особа. Таку позицію мав і законодавець. Так, згідно із ч. 1 ст. 26 ЦК УРСР 1963 р. юридична особа мала цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей її діяльності.

Але це не означало, що в цивілістичній літературі не дискутувалося питання щодо видів правоздатності юридичних осіб. Одні цивілісти вважали, що юридичні особи, як і фізичні, повинні діяти на принципах загальної правоздатності, бо немає ніяких підстав звужувати свободу їх діяльності. Інші, ґрунтуючись на розумінні того, що юридична особа виникає заради досягнення певної мети - відстоювали принципи спеціальної правоздатності.

Під спеціальною правоздатністю слід розуміти можливість компетентних адміністративних органів контролювати діяльність юридичної особи, щоб вона не виходила за межі, передбачені її установчими документами. Ця спеціальна правоздатність юридичної особи заснована на принципі обмеження правоздатності. [8,c.55-58]

Водночас під спеціальною правоздатністю юридичної особи можна розуміти можливість меншості відстоювати інтереси юридичної особи у разі, якщо більшість прийме рішення, яке на їх думку буде суперечити меті створення юридичної особи, закріпленій в її установчих документах, і явно буде спрямоване не на користь юридичної особи. У цьому разі «не йдеться про те, щоб обовґязково скасувати той чи інший акт, а тільки про те, щоб урятувати членів меншості від збитків»ґ.

Саме в такому розумінні визначає спеціальну правоздатність юридичної особи ЦК України, закріпивши в ч. 5 ст. 98 правило про те, що рішення загальних зборів може бути оскаржене до суду учасником товариства.

Про спеціальну правоздатність у такому розумінні йдеться щодо юридичних осіб приватного права.

Що ж до юридичних осіб публічного права, то вони мають обмежену (спеціальну) цивільну правоздатність.

Слід також звернути увагу на певні особливості правоздатності юридичних осіб у порівнянні з фізичними.

Так, у фізичних осіб спочатку виникає правоздатність, а лише через деякий час, із досягненням певного віку, і дієздатність. Для юридичних осіб певний розрив у часі виникнення правоздатності і дієздатності неможливий. Правоздатна, але недієздатна юридична особа не могла б не тільки виконувати цивільні права й обовґязки, а й набувати їх. Тому правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає одночасно.

Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється в момент внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи. Юридична особа вважається створеною з моменту її державної реєстрації. Така реєстрація здійснюється у виконкомах районних (міських) рад чи держадміністраціях.

Усі фізичні особи мають рівну правоздатність. Юридичні особи такої рівності не мають. Правоздатність приватної юридичної особи суттєво відрізняється від цивільної правоздатності юридичної особи, що створена в галузі публічного права.

Крім того, правоздатність юридичної особи за своїм змістом відрізняється від правоздатності фізичної особи. Так, деякі юридичні особи можуть володіти, користуватися та розпоряджатися майном, яке виключене з цивільного обігу. Фізичні особи такого права не мають.

Зміст цивільної правоздатності можуть складати не тільки майнові, а й особисті немайнові права. Юридичній особі можуть належати права на недоторканість її ділової репутації, таємницю кореспонденції, інформацію тощо. Законодавець ґрунтується на тому, що особисті немайнові права, які можуть належати юридичній особі, визначаються та захищаються так само, як і аналогічні права фізичних осіб.

Як і громадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження прав може бути оскаржене юридичною особою до суду.

Окремими видами діяльності, перелік яких визначається законом, юридична особа може займатися тільки після одержання спеціального дозволу (ліцензії), який видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Без цього дозволу не можуть здійснюватися такі види діяльності, як пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин, виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, медична практика та інші види діяльності.

Цивільну дієздатність юридичної особи здійснюють її органи. Ці органи можуть бути одноосібними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі випадки поєднання одноосібних і колегіальних засад управління. Здебільшого це притаманно товариствам. Вищим органом управління товариством є загальні збори його учасників. Загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію та склад.

Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи.

3. Види юридичних осіб

Поділ юридичних осіб на види може проводитися за різними підставами. Так, юридичні особи можна класифікувати залежно від:

* порядку утворення -- на особи публічного та приватного права.

Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядчих актів відповідних органів державної влади або органу місцевого самоврядування для здійснення спеціальних функцій (міністерства, відомства, органи забезпечення правопорядку, державні навчальні заклади тощо). Юридичні особи приватного права створюються саме для участі в цивільному обігу для досягнення мети, яка має приватний характер;

* підстав фінансування -- на госпрозрахункові та бюджетні. Перші здійснюють свою діяльність на засадах самоокупності, другі -- фінансуються державою; юридичний закон цивільний

* організаційно-правової форми -- на господарські товариства, установи, об'єднання громадян, об'єднання юридичних осіб тощо;

* мети створення і діяльності - на комерційні й некомерційні юридичні особи. До комерційних юридичних осіб належать ті, які виникають заради досягнення прибутку. Це головна мета їх діяльності. Такими особами є господарські товариства, виробничі кооперативи, державні підприємства[8,с.98].

Некомерційні юридичні особи створюються насамперед для задоволення певних потреб громадян (наприклад, у житлі тощо) і покликані виконувати управлінські, освітянські, культурно-пропагандистські та інші невиробничі функції (громадські й релігійні організації, їх об'єднання, благодійні та інші фонди);

-- виду права власності - на державні та комунальні, приватні та ті, які засновані на спільній власності юридичних та фізичних осіб і юридичних осіб та громадян іншої держави;

-- складу засновників - на юридичні особи, засновниками яких можуть виступати виключно юридичні особи, тільки держава та будь-які суб'єкти права;

-- обсягу прав юридичної особи на майно, яке вона використовує - на юридичні особи, які володіють майном на праві власності, на праві оперативного управління (державні підприємства) або на праві господарського відання [7, с.44].

4. Порядок виникнення і припинення юридичних осіб

Створення юридичної особи. Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:

* розпорядчий;

* нормативно-явочний;

* дозвільний;

* договірний.

Розпорядчий порядок утворення юридичної особи полягає у тому, що рішення (розпорядження) про створення юридичної особи публічного права приймає компетентний орган державної влади або місцевого самоуправління, а про юридичну особу приватного права -- власник або уповноважена ним особа.

Нормативно-явочний (реєстраційний) порядок передбачає наявність нормативного акта загального характеру, який регламентує порядок утворення та діяльності певного виду юридичної особи. Виконання передбачених в такому акті вимог дає право на визнання за таким утворенням статусу юридичної особи, і державний орган не може відмовити їй у реєстрації. У такому порядку виникають недержавні юридичні особи.

Дозвільний порядок створення юридичної особи передбачає наявність ініціативи засновників і дозволу відповідного органу чи підприємства (наприклад, дозволу Антимонопольного комітету України).

Договірний порядок створення юридичної особи має місце, коли юридична особа утворюється шляхом укладення договору між її засновниками. У такому порядку виникають різні господарські асоціації, концерни та інші об'єднання підприємств.

Незалежно від порядку утворення всі юридичні особи повинні мати установчі документи: розпорядчий акт, статут (положення); установчий договір і статут; протокол зборів тощо.

Стадію розробки і затвердження установчих документів можна назвати підготовчою стадією утворення юридичної особи. Після неї настає реєстраційна стадія. Реєстраційна стадія бере свій початок із звернення засновника до компетентного органу із заявою про державну реєстрацію юридичної особи.

Державна реєстрація юридичних осіб проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного підпорядкування або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем знаходження юридичної особи [6, с.63].

Державна реєстрація передбачає:

* перевірку комплектності документів, які подаються, та повноту відомостей, що вказані в реєстраційній картці;

* внесення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру;

* оформлення і видачу свідоцтва про державну реєстрацію та виписки з Єдиного державного реєстру.

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати трьох робочих днів з дня надходження належно оформлених документів.

Юридичній особі видається свідоцтво про державну реєстрацію, яке містить:

* найменування юридичної особи;

* ідентифікаційний код Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України;

* місцезнаходження юридичної особи;

* місце і дату проведення державної реєстрації;

* відомості про державного реєстратора [8, с.32-33].

Припинення юридичної особи. Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація може здійснюватися в таких формах:

* злиття;

* приєднання;

* поділ;

* виділ;

* перетворення.

При злитті дві або більше юридичні особи припиняють своє існування, а майно, права та обов'язки кожної з них переходять до новоствореної юридичної особи.

При приєднанні одна юридична особа припиняє своє існування, а її активи та пасиви переходять до іншої юридичної особи.

При поділі юридичної особи вона припиняє своє існування, а її майно переходить до нових юридичних осіб, які виникли на її базі.

При виділі юридична особа продовжує здійснювати свою діяльність, але з її складу виокремлюється і починає функціонувати нова юридична особа (наприклад, із складу університету виокремлюється факультет і набуває статусу самостійного навчального закладу -- інституту).

При перетворенні відбувається зміна організаційно-правової форми юридичної особи (наприклад, колгосп перетворено на акціонерне товариство).

Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.

Ліквідація юридичної особи може бути добровільною і примусовою. Добровільна ліквідація може мати місце за рішенням засновників, у разі закінчення строку, на який створювалася юридична особа, чи по досягненні визначеної мети (наприклад, закінчено будівництво мосту) тощо.

Підставами примусової ліквідації можуть бути: рішення господарського суду про визнання юридичної особи банкрутом; рішення суду про визнання недійсними установчих документів про створення юридичної особи як такої, що систематично порушує умови, передбачені законодавчими актами, або здійснює діяльність, заборонену законом.

У разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу -- вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу -- вимоги працівників, пов'язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю -- вимоги щодо податків, зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту -- всі інші вимоги [7, с.44].



Висновок

Розглянувши кожний розділ в більш широкому аспекті, я зробила для себе такі висновки:

1. Юридична особа як досить складне за своєю природою правове явище може розглядатися у багатьох аспектах. Юридична особа - це організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових та немайнових прав, нести цивільну відповідальність і виступати позивачем та відповідачем в суді.

2. Юридичні особи створюються в порядку, встановленому законом. Залежно від характеру участі державних органів та її засновників традиційно розрізняють такі способи утворення юридичної особи:

* розпорядчий;

* нормативно-явочний;

* дозвільний;

* договірний.

3. Припинення існування юридичної особи відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація може здійснюватися в таких формах:

* злиття;

* приєднання;

* поділ;

* виділ;

* перетворення.

Ліквідація юридичної особи означає, що воно припиняє свою діяльність без правонаступництва. Майно ліквідованої юридичної особи не переходить до інших суб'єктів.

4. Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

5. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном.

6. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

7. Особи, які створюють юридичну особу, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до її державної реєстрації.



Список використаних джерел

1. Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 23 листопада 2001 р.

2. Ст. 80 ЦКУ Поняття юридичної особи від 16.01.2003 № 435-IV

3. Ст. 91 ЦКУ Цивільна правоздатність юридичної особи від 16.01.2003 № 435-IV

4. Ст. 490 ЦКУ Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування від 16.01.2003 № 435-IV

5. Цивільне право України: Навч. посібник, видання 2-ге зі змінами/ За ред. Бірюкова І.А., Заіки Ю.О.- Київ: Видавництво "Прецедент" 2010.- 341с.

6. Цивільне право України: Підручник у двох книгах, книга перша/ За ред. Дзери О.В., Кузнєцової Н.С.- Київ: Юрінком Інтер, 2009.-234с.

7. Цивільне право України: Навчальний посібник/ За ред. Стефанчука Р.О - Київ: Видавництво "Прецедент", 2005.-213с.

8. Цивільне право України: Підручник, Видання 2-ге, перероблене і доповнене/ За ред. Харитонова Є.О., Старцева О.В. - Київ: Видавництво "Істина", 2008.- 815с.

Размещено на Allbest.ru

...