Проблема піратства у сфері авторського права і суміжних прав в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. В наш час інформація перетворюється на найдорожчий ресурс, заборонені товари - у найвигідніший нелегальний спосіб прибутку. Звісно з'являються особи, яких не зупиняють вимоги закону, а цікавить лише прибуток. Оперативне отримання інформації дає перевагу над конкурентами, які її не мають, конфіденційна інформація про унікальну технологію може зашкодити, якщо про неї дізнаються конкуренти і скопіюють її, уникнувши витрат на дослідження. Саме тут і розпочинається діяльність піратів, спрямована на порушення авторського права, патентів, державних обмежень.

Як відомо, авторське право належить до основних прав людини. Це сукупність правових норм цивільного законодавства країн, що регулюють відношення в частині створення і використання творів науки, літератури, мистецтва, тобто ті особисті немайнові та майнові права, які належать особам, що створюють твір літератури, науки й мистецтва. Авторсько-правова охорона є важливим засобом винагороди творчих зусиль авторів і тим самим сприяє створенню, збагаченню та розповсюдженню культурної спадщини нації.

Проблеми охорони інтелектуальної власності та боротьби з інтелектуальним піратством сьогодні вийшли у світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями.

Саме тому вважаємо актуальним дослідити таке явище як піратство у сфері авторського права оскільки внаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки воно дедалі більше стає політичною проблемою, пов'язаною з економічною безпекою та вимагає стратегічних підходів до його вирішення.

В такому ж обсязі уваги заслуговують явища контрабанди продукції, фальсифікації товарів, їх незаконний збут, перевезення та реалізація з корисливих мотивів. Варто зазначити, що захист кордонів України від контрабанди на даний момент є не задовільним; смаглери (контрабандисти) використовують прогалини в законі, схованки, фіктивні документи та інші способи, які ускладнюють вияв контрабанди.

Мета дослідження: дослідити проблему інтелектуального та «матеріального» піратства у світі загалом та на Україні зокрема, зробити аналіз та визначити ефективність законодавства, що охороняє відносини у сфері протидії піратству та встановити напрямки його подальшого розвитку.

Об'єктом дослідження стали правовідносини у сфері інтелектуальної, інформаційної та матеріальної власності щодо результатів людської діяльності.

Предметом дослідження стали зміст та методи «матеріального» та інтелектуального піратства, загальний соціальний портрет суб'єктів інтелектуального та «матеріального» піратства, та специфіка методів боротьби за захист інтелектуальної спадщини нації та досвід різних країн у боротьбі з «матеріальним» піратством.

Завдання:

- проаналізувати поняття інтелектуального та «матеріального» піратства;

- визначити зміст та способи інтелектуального піратства;

- розглянути поняття «контрабанда», встановити її види, особливості та способи протидії цьому явищу в Україні;

- проаналізувати зміст, методи та юридичні способи захисту від піратства;

- окреслити здобутки світової спільноти у боротьбі з піратством у сфері авторського права;

- висвітлити юридичну площину вирішення проблеми піратства на Україні;

- запропонувати напрямки вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері захисту інтелектуальної власності від піратства.

1. Загальна характеристика та види піратства

Згідно п. «б» ч. 1 ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» піратство у сфері авторського і (або) суміжних права - це опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення. Відповідно ч 1 ст. 418 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ), право інтелектуальної власності визначено як право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.

Термін “піратство” прийшов з англійської мови - “piracy” він означає порушення прав інтелектуальної власності. Ця назва стала сленгом і часто вживається у повсякденній розмовній мові. У законах, пов'язаних з порушенням прав, його позначають термінами <<контрафакт>> або <<фальсифікат>>.

Піратство можна вважати, по суті, однією з нових форм злочинного бізнесу. Про це свідчать обсяги його поширення та збитки, завданні правовласникам. Так, за даними МВС України, злочинці та організовані злочинні групи за рахунок порушення авторського права і суміжних прав в Україні отримують прибуток, який складає десятки мільйонів доларів США.

На початку 2013 року надійшла пропозиція від Міжнародного Альянсу інтелектуальної власності -- ввести розділ пріоритетної уваги і розмістити в ньому тільки Україну. Так і сталось. Починаючи з травня 2013 - Україна пірат №1 в світі.

Нагадаємо, що 34,1% населення України, або 15,3 млн. осіб -- користувачі Інтернет. Україна входить до десятки найбільших користувачів Інтернетом в Європі та 63% споживаного українцями контенту вироблено на Заході, а грошова віддача з України, як з Албанії, яка не має і третини від користувачів Інтернету в України. А оскільки ми вже зазначали, що Україна є піратом № 1, то звісно левова частка користувачів Інтернету користуються та купляють контрафактові товари.

Ми вважаємо, що саме основною причиною включення України до пріоритетного списку є велика кількість контрафактної продукції, яка виникає через низький рівень купівельної спроможності населення України, що вводить її у хіт-парад найменш заможних держав Євроконтиненту (громадяни яких можуть витратити менше як 3,2 тис. євро на рік ).

Почнемо з роз'яснення питання про інтернет-піратство, яскравим прикладом якого є використання неліцензійного використання програмного забезпечення.

Всесвітньо відомий журнал Wired навіть відрядив до нас одного зі своїх журналістів, за для аналізу цієї проблеми, а потім тисячі читачів цього видання по всьому світу побачили наступні рядки: «Ласкаво просимо в Україну, де комп'ютерне піратство стало елементом національної гордості ... Моя прогулянка починається на ринку "Петрівка", що розкинувся під відкритим небом північного Києва ... лотки виблискують CD, CD-ROM, DVD і відеокасетами за ціною від 40 центів до 3$. Мій погляд привертає диск групи "Metallica", завдяки формату MP3 на диск помістилося 9 альбомів, 123 композиції музики в стилі heavy mеtal. Ціна: 3 долари. В Америці ж тільки одні відрахування музикантам, видавцеві і звукозаписної компанії склали б 27$ ... Коли мені на очі потрапила копія Microsoft Office XP за 2.20$ (в той час як в США це програмне забезпечення коштує 580$), я запитав: "Де це зробили?", продавець, розриваючись від почуття патріотизму, відповів: "Тут, у Києві" ...».

Інтернет-піратство на сьогодні є найрозповсюдженішим явищем та полягає у відтворенні і розсиланні мережею Інтернет фільмів, музичних творів, комп'ютерних програм, іграшок, інших об'єктів інтелектуальної власності, без дозволу автора або іншої особи, яка має авторське право і/або суміжні права, або без виплати винагороди за використання творів у встановленому законом порядку. За даними Ділового союзу виробників програмного забезпечення (BSA), збитки в 2013 склали $ 63 400 000 000. Це є новим рекордом за всю історію ведення такої статистики..

Зокрема Україна займає не останнє місце в когорті країн, які спричинили ці збитки. Нашим завданням є з'ясувати: чому і як відбувається поширення піратства в Україні. Встановлено, що поширення піратства відбувається завдяки таким чинникам: 1) розвиток Інтернет технологій - Інтернет стає більш швидким та якіснішим; 2) збільшення Інтернет-аудиторії. Наприклад, в Україні в 2012 році доступ до всесвітньої мережі мали 15 млн. користувачів і їх кількість зростає з року в рік; 3) недосконалість законодавства та відсутність дієвого механізму впливу на порушників авторського права і суміжних прав в Інтернеті; 4) недостатній контроль митних служб з перевірки контрабанди; 5) співучасть в піратстві посадових осіб, повноваження яких спрямовані на протидію або недопущення піратства (співробітники митної служби, пілоти літаків, працівники міліції та ін.).

Піратство поділяється на віртуальне, яке в основному реалізується через Інтернет-мережі та матеріальне, тобто яке здійснюється особою в реальному часі, особисто і в конкретному просторі (прикл.: контрабанда, плагіат та ін.).

На сьогодні виділяють наступні види Інтернет-піратства :

Аудіопіратство - копіювання та розповсюдження копій музичних композицій. Враховуються продаж музичних альбомів як на аудіо-касетах, так і на компакт-дисках. Також за аудіопіратство вважається й розповсюдження музичних композицій з використанням комп'ютерної мережі.

Історично, одна з перших форм комп'ютерного піратства набула особливого поширення із початком промислового виробництва аудіокасет. У колишньому СРСР піратські аудіокасети відрізнялися низькою якістю звуку, через що не набули досить великого поширення.

У мережі Інтернет обмін музичними композиціями став дійсно поширеним завдяки розвитку P2P-технологій. Існує велика кількість різноманітних пірингових мереж (музичних сайтів та формув), що утримують мільйони користувачів та терабайти музичних композицій.

Відеопіратство - розповсюдження копій фільмів або телепередач на дисках, касетах та шляхом копіювання через комп'ютерні мережі. Може здійснюватись як із ціллю отримання прибутку (продаж контрафактної продукції у магазинах, або з рук), так і без (розповсюдження копій фільмів через локальні комп'ютерні мережі або інтернет, обмін дисками із друзями). Комерційна продукція такого роду відрізняється тим, що вона може з'явитися ще до офіційного виходу фільму у прокат (відомі випадки, коли у продажу з'являлись недороблені робочі версії фільмів, вкрадені у знімального гурту). Якість запису може досить вагомо поступатися ліцензійному, бо «пірати», керуючись бажанням якнайскоріше випустити фільм у продаж, випускають його «екранну» копію, що знята камерою прямо у залі кінотеатру. Зрозуміло, що якість такої копії набагато нижча за якість ліцензійної.

Існує багато джерел, звідки пірати беруть копії фільмів. Найголовніші з них:

· Камріп (CAMRip) - таку версію знімають на звичайну, найчастіше аматорську відеокамеру безпосередньо під час перегляду фільму в кінотеатрі. Певна річ, якість такого відео дуже погана, та й звук виходить дуже спотворений.

· Телесінк (TS, TeleSync) - цей метод дуже подібний до кампріпу, але тут уже до справи підключаються працівники кінотеатрів, найчастіше люди, які сидять в будці оператора показу. Камеру встановлюють на триногу біля вікна, а дроти звуку вставляють безпосередньо в аудіовихід проектора. В результаті -- особливо, якщо використовували професійну камеру -- виходить якісніша, ніж камріп копія фільму. Звук же, так як його записували не через мікрофон, майже не відрізняється від ліцензійної копії.

· ТВ-ріп (TV-rip) - такий варіант копії беруть безпосередньо з телевізора. В даному випадку можна скопіювати тільки ті фільми, які вийшли в телепрокат. Копію найчастіше роблять за допомогою побутового відео або DVD магнітофона, зрідка з допомогою ТВ-тюнера. Якість напряму залежить від якості оцифровки та рівня початкового сигналу. Часто пірати навіть не вирізають рекламу та значок каналу.

· Воркпрінт (WP, WorkPrint) - цю копію створюють працівники кіностудій чи технічних відділів, які залучені до створення фільму. Вони звичайно викладають в Інтернеті копію за декілька тижнів чи навіть місяців до показу. Часто вміст таких копій не збігається з ліцензійною.

· Рулон (TC, TeleCine) - тут оператори кінопоказу, які зв'язані з піратами ставлять в будці спеціальний кінодатчик. Цей пристій кріпиться до проектора і захоплює зображення «на льоту». Звук же, як і в випадку з телесінком передається напряму. Виходить зображення, яке майже не відрізнити від DVD-ріпу.

· Скрінер (DVD-Screener) - зазвичай, перед показом фільмів в кіножурнали висилається спеціальна копія фільму, щоб кіножурналісти могли написати про них статті. Деякі журналісти, які хочуть заробити, передають ці копії піратам. Якість виходить непоганою, але є багато вставок, які попереджують, що цей фільм не для масового перегляду. Інколи, кінокомпанії навмисно роблять деякі частини фільму чорно-білим кольором.

· DVD-ріп (DVD-rip) - найякісніша можлива піратська копія фільму. Її роблять з ліцензійного диску і якість напряму залежить від налаштувань захоплення відео.

Середня відстань в днях (вікно) між першим виходом фільму в кінотеатрах і появою піратської копії фільму в Інтернеті в 4-му кварталі 2013 року була 10,5 днів, а у 4-му кварталі 2012 року - 7,5 днів, тобто збільшилась. Вікно між датою кіно театрального релізу фільму і появою якісної піратської копії цього фільму також збільшилась: 59 днів в 4-му кварталі 2013 проти 53,5 днів в 4-му кварталі 2012 року.

Піратство програмного забезпечення - нелегальне копіювання та розповсюдження програмних продуктів на дисках та через комп'ютерні мережі, що включає також зняття (нейтралізацію) різноманітних програмних систем захисту. Для цього існує спеціальний клас програмного забезпечення - так звані «cracks» (кряки чи крякалки) - тобто спеціальні патчі, готові серійні номери або їх генератори для продукту, котрі знімають з нього обмеження, пов'язані з вбудованим захистом від нелегального використання.

Окрім цього існують допоміжні програми для полегшення процесу зламу - налагоджувачі, дизасемблери, редактори PE-заголовка, редактори ресурсів, розпакувальники та інші.

Іноді піратство в непрямій формі заохочується власником авторських прав. Це є різновидом недобросовісної конкуренції. Класичним прикладом є продукт Microsoft Windows, поновлення котрої дозволяється на офіційному сайті компанії не дивлячись на очевидну нелегальність копії. Це робиться для того, щоб зайняти та утримувати монопольне становище на ринку. Після закінчення цієї частини слідує наступна - компанія правовласник починає у судовому або досудовому порядку вимагати від порушників гроші за використовуване програмне забезпечення, котре вони навряд чи купили б, якби воно було платним з самого початку.

Піратство комп'ютерних ігор - нелегальне поширення комп'ютерних ігор має свою специфіку - зазвичай в іграх застосовують специфічні види захисту, з прив'язуванням копії гри до носія (CD або DVD диску). Для здолання обмежень використовуються як зламані версії файлів, так і спеціальні емулятори зчитувачів CD або DVD дисків.

Часто пірати виконують локалізацію гри (зазвичай неякісно, тільки субтитри, без озвучування), тоді як офіційна локалізація ще не з'явилась, або взагалі ще не вийшла на території конкретної країни. Також існує практика випуску піратських збірок, тобто запис на один носій кількох ігор, що не є розрахованими на це. Часто у цих випадках вирізаються не життєво важливі частини гри, наприклад відеоролики та озвучування персонажів.

Піратство літературних та наукових творів. У зв'язку із появою електронних бібліотек, що безкоштовно надають доступ усім бажаючим до текстів літературних творів, їхня діяльність почала розглядатися деякими авторами та видавництвами як піратство. Не дивлячись на те, що Інтернет бібліотеки зазвичай йдуть назустріч автору, та прибирають твори з відкритого доступу за їхнім проханням, у деяких випадках все ж таки доходить до судових позовів.

Одначе цей вид піратства існував ще далеко до появи Інтернету. Можливо ще з початку свідомого життя перших людей та в згодом виражався в копіюванні віршів, романів, наукових робіт та інших записів на матеріях(папері, камені, дереві та інших матеріалах).

Називаючи піратством використання інтелектуальної власності іншої особи без її дозволу, розглянемо як відбувалось розповсюдження інтелектуального піратства в світі.

Кіноіндустрія. Кіноіндустрія Голівуду була збудована піратами - авторами та режисерами, що тікали на початку двадцятого сторіччя зі Сходу США до Каліфорнії, аби уникнути контролю, який отримали завдяки своїм патентам винахідники кіно. Томас Едісон заснував відому тогочасну монополію - Motion Pictures Patents Company (MPCC), яка і займалась створенням власних кінофільмів та, одночасно, наглядом за дотриманням своїх прав винахідників. Відомо, що у 1909 р. для всіх компаній було встановлено «дедлайн» для придбання ліцензії. Порушники закону, суб'єкти, що не мали відповідної ліцензії (вони називали себе самостійники), розпочали протести проти монополізації кіноринку. Цей рух ввібрав у свої ряди продюсерів та власників кінотеатрів, що незаконно використовували обладнання та імпортну кіноплівку для зйомок власного кіно та створення андеграундного ринку. Поява п'ятицентових кінотеатрів (кінотеатри, в яких показували «незаконне» кіно називались nickelodeons - кінотеатр, вхід до якого коштував п'ять центів), призвела до того, що МРСС вирішує створити окрему структурну одиницю, яка б займалась виключно припиненням незаконного розповсюдження. Установа, що отримала назву General Film Company, почала боротьбу у свій особливий спосіб - випадково обвалювались будинки кінотеатрів, помирали власники, неліцензійне обладнання просто вилучалось, завдяки чому припинялись незаконні покази кінофільмів у кінотеатрах. Поступово було практично монополізовано всю сферу розповсюдження кіно. Єдиною непереможеною залишилась відома сьогодні кінокомпанія на чолі із самостійником Вільямом Фоксом (William Fox). Звичайно, з часом законодавчі обмеження потрапили і на Захід. Але оскільки тогочасне патентне право надавало охорону винаходу лише протягом 17 років, ці патенти втратили чинність.

Радіо. Право на інтелектуальний продукт надавало композитору можливість публічного виконання твору, тобто радіостанція мала платити власнику за виконання пісні, але коли на хвилях радіо звучить пісня, виконується не лише твір композитора, але ще й твір безпосереднього виконавця цього твору. На радіостанції дитячий хор може виконати різдвяну пісню «Jingle Bells», але інша річ - коли цю пісню виконують Rolling Stones. Виконавець, таким чином, бере безпосередню участь у створенні цінності (твору). Отже закон, будучи послідовним, мав би зобов'язати радіостанції сплачувати винагороду не лише композитору, але й виконавцю. Але насправді радіостанція не зобов'язана була платити винагороду виконавцю. Виконавець мав працювати безкоштовно, навіть якщо він сплачував винагороду композитору за право виконувати його твір. Такий порядок речей, звичайно, був змінений з часом і виконавці теж отримали можливість прибутку.

Кабельне телебачення. Коли кабельне телебачення вперше побачило світ у 1948 р. у США, більшість кабельних компаній відмовлялись платити за той контент, який вони ретранслювали. Навіть коли за кабельне телебачення почала стягуватись плата, кабельні компанії все одно не платили за те, що вони власне продавали. Телевізійники та власники авторських прав стали на захист своїх майнових інтересів. Їхня позиція полягала в тому, що такі дії є недобросовісною конкуренцією: не заперечувалось, що кабельне мовлення відповідає суспільним інтересам, але хіба міг суспільний інтерес спонукати до крадіжки чужої власності? Верховний суд України вирішив, що кабельні оператори нічим не відрізняються від своїх же абонентів, тобто кабельні компанії були фактично звичайними глядачами. Кабельні компанії мали платити винагороду за використання контенту, який вони ретранслюють, і розмір винагороди вони не мали права визначати самостійно. Розмір винагороди встановлювався законом.

Що до категорії «матеріального» піратства, то до нього можна відносити всі вищезазначені види розповсюдження, якщо дана нелегально добута інформація міститься на будь-якому предметі (електроносії, паперові, дереві та ін.). До видів «матеріального» піратства відносять:

1) контрабанда заборонених предметів (зброї, наркотиків, ядерних матеріалів, та ін.) - один з найдавніших та розповсюдженіших видів піратства існуючих в світі. Вона полягає у незаконному перевезені (та ін. переміщенні) товарів або/та інших предметів через митний кордон (державний кордон).

2) ввезення/вивезення будь-яких предметів без дозволу певної країни; Включає в себе перевезення та інші види транспортування заборонених предметів, речовин та технологій. Винахідливість контрабандистів (смагле рів) у цьому плані не має меж. Смаглери можуть приховувати контрабандний (шойдовий) товар в одязі, зашиваючи його в підкладинку, провозити його під видом іншої речі ( прикл. провозити коньяк в пляшці з-під холодного чаю, перевіз наркотиків у статуетках), найсміливіші провозять шойдовий товар використовуючи своє тіло як схованку для нього (зашиваючи наркотики під шкіру, ковтають їх, приховую між складками шкіри), ховають товар в машині, ручному багажі, та інших місцях.

3) опублікування патентованої чи особистої інформації без дозволу власника; прикладом може слугувати розповсюдження фотоателье вашого фото без вашої принанні усної згоди, що є порушення ст. 302 Цивільного Кодексу України (далі - ЦКУ).

4) розповсюдження, створення копій продукції інтелектуальної діяльності та/або видача їх як оригінального продукту; результати інтелектуальної діяльності охороняються у зв'язку з існуванням їхньої ринкової цінності; їх залученням до ринкового обігу, що потребує специфікації відповідних прав власності. Поза системою ринкових відносин така охорона є неможливою і недоцільною. За сучасних умов охорона та захист прав інтелектуальної власності є найважливішою інституцією регулювання відносин у цій сфері.

5) біопіратство -- це практика патентування транснаціональними корпораціями різних технологій аборигенних культур. Біопіратством вважається узаконене вилучення генетичних ресурсів і традиційних знань суспільства.

а думку його противників, транснаціональні корпорації дещо змінюють запозичені у суспільства винаходи біотехнології, одержують патенти на них, а потім здійснюють продаж продукції за монопольно високими цінами. Критики біопіратства вказують на американські корпорації як на найнебезпечніших «піратів» у біотехнологічній індустрії.

В. Шива зазначає: “В гонитві за одержанням патентів і отриманням винагороди за винаходи корпорації та уряди індустріальних країн ігнорують століття кумулятивної колективної інноваційної діяльності багатьох поколінь сільських жителів”.

Критики біопіратства виділяють такі його форми:

· Ресурсне піратство -- безоплатне вилучення біологічних та природних ресурсів сільського населення країн Півдня і Сходу з комерційною метою. Проявом цієї форми вважають запозичення рису басматі з Індії американською компанією «Rice Tec Inc.».

· Інтелектуальне і культурне піратство -- безоплатне привласнення інтелектуальної та культурної спадщини з наділенням її правовою охороною (патентами і торговельними марками) -- наприклад, використання найменування «Басматі» для позначення сорту рису.

· Економічне піратство -- узурпація національного та міжнародного ринку шляхом використання географічних зазначень місць походження товарів, що традиційно вирощувалися у країнах Півдня та Сходу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції ООН про біологічне різноманіття, її цілями є «збереження біологічного різноманіття, стале використання його компонентів і справедливе і рівне розподілення вигод, що виникають в результаті використання генетичних ресурсів, і, відповідно, передачу необхідних технологій, беручи до уваги всі права щодо цих ресурсів, технологій та їх фінансового забезпечення». Біопіратство пов'язано з процесом процесом позбавлення аборигенних товариств права на генетичні ресурси і власні знання, який відбувається останнім часом і заміни цього права правом монополій на експлуатацію біологічного різноманіття.

Прикладом біопіратства може слугувати діяльність фармацевтичних американських компаній, які патентують з незначними змінами рецепти аюрведичної медицини (традиційної медицини Азії). Таким чином, індійські виробники тепер не можуть користуватися ними, не сплачуючи ліцензійні відрахування компаніям-правовласникам. Основною проблемою є стрімке зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності у соціально-економічному розвитку суспільства, утвердження творчої розумової праці як найважливішого чинника успішного виробничого та комерційного функціонування сучасних високотехнологічних підприємств, підвищення їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках загострює проблему боротьби з підробками та нелегальним розповсюдженням товарів інтелектуальної власності.

2. Види захисту інтелектуального права в світі та Україні

У світовій практиці захист права інтелектуальної власності прийнято поділяти на два види -- юрисдикційний і неюрисдикційний. Юрисдикційний захист права інтелектуальної власності здійснюється у судовому порядку судами та іншими уповноваженими на це державними органами (див. дод. 3). Сутність цього захисту полягає у тому, що суб'єкт права інтелектуальної власності, право якого порушене, звертається до належного державного органу за захистом, який у разі необхідності і надає такий захист.

У свою чергу юрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності поділяється на окремі види -- цивільно-правовий, кримінально-правовий і адміністративно-правовий. Крім того, цивільно-правовий спосіб також поділяється на загальні і спеціальні засоби.

Юрисдикційний спосіб захисту здійснюється судами та іншими уповноваженими на це державними органами. Переважна більшість спорів з приводу авторського права і суміжних та патентних прав розглядаються судами загальної компетенції. Спеціалізованих судів Україна поки що не має.

За згодою сторін спір може бути розглянутий третейським судом. У разі, коли сторонами у спорі виступають юридичні особи, спір розглядається господарським судом.

Позивач на свій розсуд може звернутися за захистом свого порушеного права не тільки до суду, а й до відповідного державного органу управління або громадської організації. Він може звернутися до вищої організації відповідача, до творчої спілки, до якої входить відповідач, до антимонопольного органу. Такі спори частіше розв'язуються в адміністративному порядку.

Неюрисдикційний спосіб захисту права інтелектуальної власності характеризується тим, що це позасудовий захист, який здійснюється особою, право якої порушене, самостійно, але в межах закону. Такі засоби захисту застосовуються досить рідко. Особа, право якої порушене, може відмовитися від виконання певних дій, наприклад, відмовитися внести певні зміни до твору, що не були передбачені договором, або відмовитися від виконання договору в цілому.

Піратство має глобальний характер, його неможливо побороти в окремій країні. Але світова спільнота і кожна країна намагається розробити дієвий механізм спрощеного та прискореного захисту авторського права в кіберпросторі та державі. На це спрямовані такі законодавчі акти та законопроекти як:

- Директива ЄС «Про електронну комерцію» № 2000/31/ЕС від 08.06.2000 року;

- Закон HADOPI, Франція, 2009;

- Digital Millennium Copyright Act (DMCA), США, 1998;

- SOPA (Stop Online Piracy Act), який знаходиться на розгляді в Палаті Представників США з 26.10.2011;

- ACTA - The Anti-Counterfeiting Trade Agreement;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» від 15.06.2010 та інші.

Концепція сучасних засобів протидії піратству є малорозвиненою та не ефективною, саме тому такі вітчизняні та зарубіжні науковці як Б.С. Антимонова, В.А. Васильєвої, Е.П. Гаврилова, В.А. Дозорцева, А. Коваль, Д. Липцик, М. Мельников, В. Чоботарёв, О.О. Штефан та інші науковці постійно досліджують як саме вдосконалити норми закону. На базі їх досліджень виведена певна концепція боротьби з піратством, яка складається з таких дій:

1) Посилити кримінальну відповідальність за виробництво й поширення контрафактних товарів.

Для зниження ймовірності відкритої реалізації контрафактних товарів та їхньої кількості доцільно розглянути можливість зміни національного законодавства щодо посилення кримінальної відповідальності по всьому ланцюжку виробництва й поширення контрафакту, включаючи виробника, орендодавця, посередника і продавця. Для цього необхідно: ст. 229 Кримінального кодексу України (ККУ) сформулювати як альтернативну, передбачивши штраф або позбавлення волі на певний термін. Крім того, М. Мельников зазначає, що слід вивчити можливість притягнення до відповідальності за сприяння поширенню контрафактних товарів третіх осіб, зокрема: перевізників, орендодавців, операторів торговельних центрів та ринків.

2) Забезпечити умови для обов'язкового знищення конфіскованих контрафактних товарів.

Відповідно до ст. 46 Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) судові органи мають право видати судовий наказ, яким буде прописано, що товари, щодо яких встановлено порушення прав, без будь-якої компенсації мають бути усунуті з торгових каналів так, щоб уникнути заподіяння будь-якої шкоди правовласнику, або, якщо тільки це не суперечить існуючим конституційним вимогам, знищені.

Крім того, ч. 4 ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняє введення в обіг фальсифікованої продукції, тобто продукції, виготовленої з порушенням технології або з неправомірним використанням торговельної марки, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а також із неправомірним відтворенням товару іншої особи (п. 27 ст. 1 цього Закону), в той же час конфіскована в дохід держави за рішенням суду контрафактна продукція може бути повторно введена в господарський обіг, саме тому необхідно передбачити обов'язкове знищення конфіскованих контрафактних товарів, матеріалів і обладнання, які використовувались для їхнього виготовлення, як це передбачено в санкціях статей 176, 177, 229 ККУ.

П. 8 ст. 243 Митного кодексу України (МКУ) передбачає, що товари, конфісковані за рішенням суду, відповідно до ст. 476 МКУ підлягають безоплатному переданні для потреб лікувальних, навчальних закладів, закладів та установ соціально-культурної сфери, інших установ, що фінансуються за рахунок державного чи місцевих бюджетів, або переробці, утилізації чи знищенню. Однак класифіковані за ст. 476 МКУ товари, як правило, є контрафактними, невідомого походження і сумнівної якості. При цьому цивільне та кримінальне законодавства передбачають знищення контрафактного товару. Таким чином, Державна виконавча служба, яка виконує рішення судів, виходячи з положень п. 8 ст. 243 МКУ, має можливість застосовувати альтернативні способи розпорядження конфіскованою продукцією. При цьому правовласник (або його представник), права якого були порушені, відсторонений від цієї процедури, він не є членом відповідної комісії, не підписує акт про передання, має обмежені можливості контролю.

Тому доцільно доповнити санкцію ст. 476 МКУ нормою, яка б передбачала знищення товарів, що порушують охоронювані законом права інтелектуальної власності.

Також слід передбачити знищення конфіскованих контрафактних товарів, матеріалів і обладнання, які використовувались для їхнього виготовлення, в ст. 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

3) Забезпечити обов'язкове зазначення декларантом у митній декларації торговельної марки та виробника товарів.

Ураховуючи, що в підпункті в) п. 8 ст. 257 МКУ передбачено, що торговельна марка та виробник товарів зазначаються лише за наявності в товаросупроводжувальних і комерційних документах, цим користуються недобросовісні декларанти для приховування факту ввезення контрафактної продукції. З урахуванням викладеного, необхідно з підпункту в) п. 8 ст. 257 МКУ прибрати дане уточнення, наведене в дужках, а саме -- прибрати словосполучення «за наявності в товаросупроводжувальних і комерційних документах», що зробить обов'язковим зазначення таких відомостей у митній декларації.

4) Забезпечити участь правовласників або їхніх представників у процесі знищення контрафактних товарів.

Для вирішення питання щодо присутності в комісії зі знищення контрафактної продукції правовласників або їхніх представників необхідно внести відповідні зміни до п. 2 ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження», розширивши, таким чином, перелік осіб, котрі можуть бути залучені держвиконавцем для проведення виконавчих дій.

5) На постійній основі проводити просвітницькі та освітні заходи стосовно необхідності дотримання прав інтелектуальної власності.

На постійній основі проводити просвітницькі та освітні заходи, спрямовані на переконання громадян України не використовувати контрафактні товари, на роз'яснення ролі прав інтелектуальної власності в економічному розвитку держави та необхідність їх дотримання для виробництва якісної та безпечної продукції в нашій країні.

6) Запровадити спеціалізацію розгляду справ, пов'язаних із порушенням прав інтелектуальної власності

Злочинні порушення завдають шкоди не лише суб'єктам авторського права і суміжних прав, алей і економіці України, її репутації, престижу на міжнародній арені. Однак існує у певний відсоток людей, які не погоджуються а ні з сучасними заборонами на контрафакти, а ні з подальшим розвитком концепцій, зазначених вище.

Тобто українському суспільстві склалися дві протилежні ідейно-правові позиції. Прибічники першої позиції, носіями якої є суб'єкти законодавчої ініціативи, контролюючі органи, імпортери та суб'єкти права інтелектуальної власності, вважають, що це є зло для суспільства та економіки країни. А інша позиція полягає в тому, що серед продавців, виробників-бізнесменів та більшості споживачів існує думка, що це є ніби благо й захист для населення від поширення занадто дорогої ліцензованої продукції.

Піратство завдає шкоди усім, хто задіяний у процесі створення, відтворення і розповсюдження об'єктів авторського права. Автори не отримують винагороди за використання своїх творів; видавці, виробники фонограм, розповсюджувачі - не отримують відповідного прибутку та втрачають частину потенційних покупців; покупці - з одного боку, мають комерційну вигоду, купуючи дешеві піратські твори, а з іншого - користуються неякісною продукцією (в більшості випадків); держава - не отримує відповідних відрахувань до бюджету за використання об'єктів авторського права, в результаті чого скорочуються видатки на культуру і мистецтво.

Таким чином, на рівні держави піратство створює загрозу для розвитку національної культури, оскільки автори, видавці, виробники фонограм та інші особи, які сприяють авторам у розповсюдженні їх творів, втрачають фінансову підтримку. Піратство робить невигідним витрачання часу, зусиль, досвіду для створення нових, оригінальних, якісних творів, внаслідок чого споживач продукту культури вимушений задовольняти свої культурні потреби другорядною продукцією, яка не є продуктом вищого ґатунку як за змістом, так і за формою. Ось саме чому будь-яка сучасна держава розуміє крайню невигідність легалізації піратської діяльності, не зважаючи на думку окремих груп населення. Все це робиться заради суспільного блага, законності та економічного зростання як правовласників так і держави.

Захист авторських й суміжних прав, залежно від ступеня і характеру їхніх порушень, може передбачати цивільно-правову, адміністративну й кримінальну відповідальність, які регламентуються Законом України «Про авторське право і суміжні права» та іншими спеціальними законами і кодексами.

3. Українське законодавство, спрямоване на протидію та запобігання піратству

На жаль, таке поняття як «охорона», так само, як і поняття «захист» не знайшли свого нормативного визначення, ані у чинному ЦК України, ані у Законі України «Про авторське право і суміжні права». Разом з тим, зазначені закони встановлюють загальні умови і способи захисту цивільних прав та інтересів. При цьому умови захисту як особистих, так і майнових авторських та суміжних прав базуються на загальній моделі захисту суб'єктивних цивільних прав, але з певною специфікою. Тому характер порушення авторського права і суміжних прав обумовлює порядок та межі реалізації конкретних способів захисту, які своєю чергою застосовуються шляхом здійснення комплексу узгоджених дій, спрямованих на захист суб'єктивних прав та інтересів суб'єктів авторського права і суміжних прав.

Одначе, громадська свідомість стала підґрунтям для створення організацій, агентств, ратифікованих державою та готових до рішучих дій у протидії порушенню прав інтелектуальної власності. Однієз таких організацій є «Всеукраїнське Агентство Авторських Прав» (ВААП) засноване у 2004 році та зареєстроване Міністерством юстиції України 05.04.2004 року за №2072.

ВААП - це практично унікальна для України організація, яка забезпечує повний комплекс заходів щодо захисту прав інтелектуальної власності, в т. ч. на торгові марки, включаючи боротьбу з контрабандою, підробками та паралельним (сірим) імпортом товарів під відомими брендами, управління правами суб'єктів авторського та суміжних прав тощо.

Принципи роботи Агентства побудовані на забезпеченні максимального захисту прав у сфері інтелектуальної власності компаній-засновників, компаній-членів та партнерів організації. ВААП також представляє інтереси багатьох художників, письменників, видавництв, рекордингових, мультимедійних та книжкових компаній з питань захисту та управління авторськими правами та об'єктами інтелектуальної власності.

В сучасних умовах глобалізації інформаційного суспільства захист авторського права потребує ще більшої уваги, ніж раніше, використання новітніх заходів охорони, які б постійно розширювались та оновлювались в залежності від темпів розвитку суспільства, і саме такі агентства як ВААП є поки провідними у сфері захисту прав інтелектуальної власності в Україні.

Піратство зробило практично безкоштовним користування продуктами чужої інтелектуальної власності - програмами, фільмами, книгами, фонограмами, - і у цих умовах стали практично порожніми ринкові ніші, призначені для національного інтелектуального виробництва. Наукові, художні, театральні школи стрімко старіють - молодь не хоче працювати там, де немає гідної винагороди, а її не може бути за розквіту піратства: вітчизняні інтелектуальні продукти ніколи не зможуть конкурувати з піратськими (практично безкоштовними) найкращими світовими зразками. Відтак без придушення піратства будь-які неринкові механізми захисту вітчизняного виробництва не можуть виявитися ефективними.

Що заважає розвитку виробництва продукції інтелектуальної власності в Україні та вдосконаленню її захисту? Широко розповсюдженою є думка про недосконалість українського законодавства у цій сфері. Однак аналітики стверджують, що недоліки законодавства не є головною причиною поганого стану захисту інтелектуальної власності. Наприклад, основний законодавчий акт у цій сфері - Закон України «Про авторське право та суміжні права» як у старій редакції від 1993 року, так і в новій від 2001 року - вже неодноразово аналізували на відповідність міжнародним та європейським нормам.

Результати аналізу засвідчують, що хоча законодавство України з авторського права і містить деякі відмінності від міжнародних норм та має деякі термінологічні і процедурні недоліки, але з урахуванням ратифікації українським парламентом цілої низки міжнародних документів, передовсім Бернської угоди та договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності, воно може ефективно використовуватися для захисту власності як українських, так і іноземних авторів. Навіть міжнародні правозахисні організації, з ініціативи яких здійснювався і здійснюється тиск на Україну, критикували не українське законодавство з прав інтелектуальної власності, а невиконання його положень. Ця критика стосувалась і недостатньої, на їхній погляд, суворості кримінальних покарань (ст. 136 ККУ у старій редакції) та відсутності механізмів контролю за виробництвом компакт-дисків. 1 вересня 2001 року ці зауваження були внесені в нову редакцію ККУ у вигляді ст. 176. Що стосується виробництва, експорту та імпорту компакт-дисків, то зауваження експертів були враховані лише частково, що й зумовило подальшу критику стану захисту прав інтелектуальної власності в Україні з боку міжнародних організацій та збереження за Україною сумнівного статусу PFC. Співробітники правоохоронних органів, судді та слідчі не можуть доконечно знати безліч особливих умов, дотримання яких вимагають правовласники при використанні своїх творів. Отож важливу роль відіграє експертиза, що проводиться як у ході здійснення оперативних акцій, так і в ході слідства та суду. Проблема якісної, незалежної і своєчасної експертизи об'єктів інтелектуальної власності вперше в історії української судової практики була вирішена без жодних витрат державного бюджету. Наявність достатньої кількості технічних спеціалістів високої кваліфікації дозволила запровадити в Україні в цілковитій відповідності із чинним законодавством систему проведення судових експертиз на базі приватних компаній.

У світовій практиці ефективному функціонуванню системи боротьби з інтелектуальним піратством допомагає інформаційна кампанія у поєднанні з активною роботою правоохоронних органів. Проте, закликати населення до придбання ліцензійної продукції, яка коштує у 2-3 рази дорожче за неліцензійну, і при цьому за якістю нічим їй не поступається, є нелогічним. Набагато краще працює законодавство, яке було б підкріплене політичною волею уряду, і враховувало б інтереси як виробників, так і споживачів й авторів. Оскільки в Україні «піратом» бути модно і прибутково це є великою перешкодою для тих підприємців, які працюють у законодавчому полі. Безліч існуючих монополій у сфері розповсюдження інтелектуального продукту, з одного боку, і низька купівельна спроможність кола його потенційних споживачів, з іншого, дають індустрії піратства неозоре поле для маневрів. Відтак усі важелі юридичного впливу на ситуацію, зокрема й запровадження єдиної ліцензійної марки для мультимедійного продукту, зможуть лише на деякий час призупинити потік розкраденого інтелектуального майна на внутрішній і зовнішній ринки. У світовій практиці боротьба з піратством - це стратегічне завдання в першу чергу видавничої індустрії, яке виконується засобами ринкової конкуренції, а не тільки послідовного поліційного переслідування. Очевидна безпорадність офіційного українського рекордингового ринку та видимість правового захисту не може тривати безмежно. На створення відповідних передумов для нашої споживацької чесності тільки і залишається сподіватися кожному з нас і головною передумовою подолання «піратства» може стати підвищення життєвого рівні пересічного споживача.

Які здобутки боротьби з інтелектуальним піратством можна констатувати на даний час? Головний із них - виникнення ринку легальних продуктів інтелектуальної власності. В Україні з'явилося декілька великих операторів ринку інтелектуальної продукції. У секторі відеопродукції це «Інтерфільм», в секторі аудіопродукції - «Ukrainian Records», у секторі комп'ютерних програм - «Квазар-мікро», «Софтпром», Центр ліцензійного програмного забезпечення, в секторі мультимедіа - «Мультитрейд», Національна мультимедійна компанія. Уперше за всю новітню історію не тільки зарубіжні, а й українські автори та виконавці почали отримувати прибуток від продажу примірників своїх творів.

Виникнення легального ринку крім надання прибутку державі й авторам кардинально змінило ситуацію із захистом прав інтелектуальної власності. Тепер такий захист - це вже не тільки справа правоохоронних органів. Оператори ринку матеріально зацікавлені в його дієвості. Поява легального ринку інтелектуальних продуктів українського виробництва ставить крапку на багатьох піратських операціях, кожен продукт повинен мати свою ціну. Суспільство повинно отримувати винагороду за свою інтелектуальну працю, а не бездумно діставати від піратів чужий інтелектуальний продукт. І тоді поряд із малодоступними населенню України виробами іноземних корпорацій знайдуть попит і більш дешеві продукти українських виробників музики, фільмів, книжок та програм для комп'ютерів.

З формальної точки зору, українське законодавство з проблеми вирішення питань інтелектуальної власності та піратства є доволі прогресивним. Вітчизняний закон, що захищає авторські права, відповідає аналогічним законодавчим актам в інших країнах. Україна приєдналася фактично до всіх міжнародних конвенцій, договорів у цій сфері. Адже навіть однією із умов вступу України до СОТ була імплементація угоди про деякі аспекти інтелектуальної власності. Під міжнародним впливом суттєво змінилося і національне законодавство.

Санкції, передбачені українським законодавством за порушення авторських прав, також є достатньо суворими. Наприклад, максимальне покарання за такі дії в ККУ - шість років позбавлення волі. Проблема, як завжди, не в тому, які в нас закони, а в тому, як вони виконуються. Через відсутність ефективної системи захисту авторських прав порушення залишаються не те що не покараними, а навіть непоміченими. Удосконалення законодавства, перш за все Кримінального кодексу, закону «Про авторське право та суміжні права», початок активної протидії піратам, підвищення професійної підготовки правоохоронних органів, слідчих, суддів, адвокатів, поява операторів ринку легальної інтелектуальної продукції - всі ці фактори свідчать про незворотний характер позитивних змін у захисті прав інтелектуальної власності. А високий рівень такого захисту - це не тільки необхідна умова для вступу в СОТ та зростання надходжень до бюджету, але, що головне, основоположна засада збереження інтелектуального потенціалу нації, яка без такого захисту приречена на провінційність та культурний занепад. Мають функціонувати державні структури, які уповноважені контролювати дотримання законів про захист авторських прав, та звичайно потрібні передовсім зміни у ставленні до чужої інтелектуальної власності з боку самих користувачів.

З метою відновлення інноваційного потенціалу та прибудку до державної скарбниці вкрай важливо розробити стратегію і програми розвитку захисту прав осіб на основі інноваційної моделі. Необхідно продовжувати вдосконалення чинного законодавства у патентно-ліцензійній сфері, надавати йому відповідності з нормами міжнародного права інтелектуальної власності, зокрема, передбачати:

-- державне регулювання трансферу технологій;

-- регулювання міжнародної науково-технологічної та економічної співпраці;

-- відновлення патентних підрозділів на виробництві, передусім у державному секторі;

-- створення підрозділів з охорони інтелектуальної власності в міністерствах, інших центральних органах державної влади і управління, широке залучення вітчизняних громадських організацій, недержавних академій наук до виконання цих завдань;

-- запровадження системи заходів щодо стимулювання і державної підтримки винахідництва та інноваційної діяльності, яка передбачає, зокрема, створення цільових фондів для одержання українськими суб'єктами українських патентів та патентів міжнародного рівня;

-- запровадження широкого викладання права інтелектуальної власності, проведення інтенсивної підготовки суддів та працівників органів юстиції, співробітників підрозділів із захисту прав інтелектуальної власності в органах внутрішніх справ, безпеки, митних, податкових службах.

Особливістю інноваційної діяльності є те, що вона передбачає створення нового продукту, а це вимагає його реєстрації, сертифікації, визначення правових відносин щодо інтелектуальної власності та її захищеності у процесі просування на ринок. Цей вид послуг забезпечують відповідні інфраструктурі установи: патентні відомства, лабораторії, що мають право проводити експертизи та реєстрацію проектів, продукції тощо.

Висновки

інтелектуальний контрафактний піратство

Проблеми боротьби з піратством у сфері авторського та суміжних прав сьогодні вийшли у світі на перший план і стали вже не просто юридичними або комерційними питаннями. Унаслідок всеосяжної інтелектуалізації сучасної світової економіки вони дедалі більше стають політичною проблемою, пов'язаною з економічною безпекою та вимагають стратегічних підходів до їх вирішення.

Необхідно зазначити, що поняття піратства необхідно розглядати у вузькому та в широкому розумінні. У вузькому - це законодавче визначення піратства у сфері авторського права і суміжних прав: незаконне виробництво та ведення в обіг саме контрафактних примірників творів, фонограм, відеограм, програм мовлення. Піратство у сфері авторського права і суміжних прав у широкому розумінні - це порушення прав шляхом використання творів або об'єктів суміжних прав без дозволу суб'єктів цих прав, при цьому основна мета цього використання - отримання прибутку.

Міжнародні організації по боротьбі з піратством відносять Україну до країн із низькими стандартами охорони інтелектуальної власності. Серед проблем охорони інтелектуальної власності в Україні найгострішими є охорона комп'ютерних програм і баз даних, захист від недобросовісної конкуренції, охорона знаків для товарів і послуг (товарних знаків), охорона виробників аудіовізуальної та мультимедійної продукції. Власне, у будь-якій державі є проблема піратства, одначе Україна протягом останніх трьох-чотирьох років пройшла серйозний шлях до розширення ринку товарів, щодо яких закон захищає авторські права.

Однак сучасні технології дають можливість піратам стати винахідливішими: якщо для тиражування компакт-дисків потрібна була спеціальна студія, дороге обладнання, то тепер майже кожен власник комп'ютера без проблем зробить копію.

Сучасна цивілістка виділяє наступні види піратства у сфері авторського права:

- віртуальне, яке в основному реалізується через Інтернет-мережі та комп'ютерні програми;

- матеріальне, тобто яке здійснюється особою в реальному часі, особисто і в конкретному просторі (прикл., контрабанда, плагіат та ін.).

В залежності від об'єктів права інтелектуальної власності, виділяють наступні види піратства: аудіопіратство, відеопіратство, піратство літературних та наукових творів, піратство комп'ютерних програм та ігор, біопіратство.

Всі вони є дослідженими і сформованими, однак такий вид як біопіратство, на сьогодні не отримав нормативного закріплення в Україні. В роботі приділено достатньо уваги розгляду наступних різновидів біопіраства:

- інтелектуальне піратство;

- ресурсне піратство;

- економічне піратство.

Найрозповсюдженішим способом піратства є контрабанда. Нею визначають незаконне перевезення (та ін. види переміщення) товарів або/та інших предметів через митний кордон (державний кордон). Встановлені основні види її здійснення, особливості приховання контрафактної продукції.

...