Надзвичайний стан
Підстави та порядок введення та припинення режиму надзвичайного стану. Особливості класифікації загроз. Умови для введення режиму надзвичайного стану, порядок затвердження Указу Президента України про його введення. Термін дії, заходи, що застосовуються.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | реферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 03.04.2016 |
| Размер файла | 74,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Вступ
- 1. Поняття надзвичайного стану
- 2. Підстави та порядок введення та припинення режиму надзвичайного стану
- 2.1 Класифікація загроз
- 2.2 Перелік умов для введення режиму надзвичайного стану
- 2.3 Порядок затвердження Указу Президента України про введення надзвичайного стану
- 2.4 Термін дії режиму надзвичайного стану
- 2.5 Порядок скасування режиму надзвичайного стану
- 3. Заходи, що застосовуються в період надзвичайного стану
- Висновки
- Перелік посилань
Вступ
Прагнення якнайшвидше вдосконалити державне будівництво може призводити у деяких випадках до нецивілізованих форм, супроводжуватися насильством, сплесками націоналізму, розпалюванням соціальної неприязні та ворожнечі. Особливо це небезпечно у країнах перехідного соціального ладу, якими є країни Співдружності Незалежних Держав. Аналіз розвитку подій у цих країнах свідчить про те, що до цього часу не існує дієвого механізму, який би був здатний повністю попереджати соціальні вибухи.
Жодна країна світу, незважаючи на рівень свого економічного розвитку, не застрахована від виникнення надзвичайних ситуацій, які виникають майже завжди несподівано, характеризуються переходом державних органів до надзвичайних методів управління і особливого методу регулювання суспільних відносин у всіх галузях життя, підвищеною небезпекою для нормального функціонування держави та життя і здоров'я громадян.
Під час виникнення НС (природних катаклізмів, техногенних аварій і катастроф, соціально-політичних конфліктів) події виходять з-під контролю і звичайний механізм реалізації суспільних відносин перестає працювати. У цих умовах державні та правоохоронні органи змушені застосовувати нові організаційно-правові форми захисту прав та свобод громадян, однією з яких є введення режиму надзвичайного стану - правового заходу забезпечення безпеки громадян і нормалізації обстановки. Надзвичайний державно-правовий режим є крайнім заходом і застосовується тоді, коли нормалізувати обстановку за допомогою інших заходів неможливо.
Конституційне закріплення режиму надзвичайного стану дозволяє констатувати необхідність законодавчої та наукової розробки цього важливого та актуального інституту. Це необхідно насамперед з метою недопущення необґрунтованого введення режиму надзвичайного стану та необґрунтованого застосування надзвичайних заходів, а також з метою ефективного захисту прав, свобод і законних інтересів громадян.
Актуальність теми. Сучасний розвиток Української держави характеризується переломним моментом у пріоритетах безпеки особистості і держави в цілому. Стратегія соціально-економічного розвитку України визначає проблему захисту прав і свобод особи як одну з найважливіших функцій держави на сучасному етапі. Нестабільність політичної обстановки, економічні та соціальні кризи у суспільстві, зростання злочинності, правовий нігілізм та інші негативні процеси, що виникають у сучасній Україні, прямо або опосередковано провокують виникнення різного роду надзвичайних ситуацій.
Широкомасштабні надзвичайні ситуації природного, техногенного та соціального характеру періодично виникали у нашому суспільстві з початку незалежності України. Щороку реєструється сотні надзвичайних ситуацій різного характеру, унаслідок яких гинуть та отримують ушкодження люди. Це обґрунтовує існування у правовій системі України режиму надзвичайного стану. Прийнятий 16 березня 2000 року Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" є вже третім законом, який діє з часів незалежності.
Мета роботи. Мета даної роботи полягає у розробці теоретичних засад адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що виникають у разі введення, дії та під час скасування режиму надзвичайного стану, а також розробці й обґрунтуванні пропозицій та рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності діяльності органів державної влади в зазначених умовах.
Методи дослідження. Методологічною основою даної роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, що забезпечують досягнення поставленої мети. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми
1. Поняття надзвичайного стану
Надзвичайний стан - це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені цим Законом обмеження в здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки.
Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.
В українській юридичній літературі до загального поняття надзвичайного державно-правового режиму включають: воєнний стан, надзвичайний стан, режим зони надзвичайної екологічної ситуації, особливе становище. В Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану" не передбачається розмежування надзвичайного державно-правового режиму на такі підвиди. У ст.1 наводиться лише загальне визначення надзвичайного стану як "особливого правового режиму, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень". [10]
Надзвичайний стан представляє собою систему організаційно-правових норм, що визначають, які обставини відносяться до виняткових, яка мета введення режиму надзвичайного стану, хто і в якому порядку уповноважений його вводити, які органи управління відповідальні за реалізацію надзвичайних заходів, яка їх компетенція, які правообмеження прав та свобод фізичних та юридичних осіб можуть бути застосовані та інше. Режим надзвичайного стану створює певну направленість у реалізації суб'єктами своїх прав і свобод. Запровадження вказаного режиму створює особливий "обмежувальний настрій" у механізмі засобів юридичного впливу, бо наперед ставляться адміністративно-правові заборони, які дозволяють спрямувати поведінку громадян у жорстке адміністративно-правове русло (дозволено те, що прямо дозволено законом).
Під режимом надзвичайного стану слід розуміти систему, переважно, адміністративно-правових та конституційно-правових норм, яка визначає особливий, тимчасовий порядок діяльності органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, що вводиться Указом Президента України, якій підлягає затвердженню Верховною Радою України і спрямований на ліквідацію внутрішньої загрози, на забезпечення національної безпеки держави, особистої безпеки громадян, захист прав і свобод фізичних та юридичних осіб, а також встановлює визначений Конституцією та Законом обсяг обмеження прав і свобод фізичних та прав юридичних осіб, накладання на них додаткових обов'язків.
У разі введення режиму надзвичайного стану виникають такі групи відносин:
між різними органами державної влади;
між органами державної влади, що відповідальні за реалізацію режиму надзвичайного стану, та фізичними й юридичними особами, які знаходяться на території дії режиму та на суміжних територіях.
Дані відносини визначають комплекс відповідних дій щодо:
захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які знаходяться на території дії режиму надзвичайного стану;
запровадження відповідальності за порушення встановлених заходів режиму надзвичайного стану і притягнення до відповідальності осіб, що порушили ці заходи, а також притягнення до відповідальності посадових осіб, що перевищили надані їм повноваження та ін.
Ознаки режиму надзвичайного стану вказують на суттєві аспекти у змісті та значенні режиму надзвичайного стану, а також на сталість суспільних і державно-правових відносин у цій сфері. До них відносяться: особливий порядок діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій; тимчасовість (вводиться на суворо визначений строк - 30 діб на всій території України, не більш як 60 діб в окремих її місцевостях, та у деяких випадках може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб); спеціальні умови введення - режим вводиться у разі виникнення НС і інших факторів небезпеки, що передбачені у Законі і урегулювання їх без застосування надзвичайних засобів неможливе; спеціальна процедура введення правового режиму - в Україні або в окремих її місцевостях вводиться тільки Указом Президента України, який підлягає обов'язковому затвердженню Верховною Радою України; здійснення перерозподілу владних повноважень, розширення компетенції органів державної влади, що відповідальні за реалізацію режиму; відповідне обмеження правового статусу особи - тобто в умовах дії режиму застосовуються заходи щодо обмеження прав і свобод людини й громадянина [2].
надзвичайний стан режим президент
Режим надзвичайного стану слід розглядати як певну систему, спрямовану на ліквідацію НС. Система забезпечення режиму надзвичайного стану умовно складається з трьох складових частин (підсистем) - нормативної, організаційної та матеріальної.
Нормативна включає в себе: основні засади (принципи) правового регулювання, нормативно-правові акти, які встановлюють загальні підстави введення режиму надзвичайного стану та застосування заходів, що обмежують права громадян, а також встановлюють відповідальність за порушення режиму надзвичайного стану.
Організаційна підсистема складається з органів державної влади, що відповідальні за реалізацію заходів режиму надзвичайного стану. Організаційна підсистема режиму надзвичайного стану включає в себе органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також військове командування.
До матеріальної підсистеми належить відповідна інфраструктура: транспортні засоби, засоби особистого захисту, засоби зв'язку, спеціальні засоби, необхідні технічні засоби, а також додаткові лінії та канали зв'язку, що застосовуються для реалізації заходів режиму надзвичайного стану [4].
Правові норми, що складають інститут надзвичайного стану, знаходять своє місце в законодавчих та підзаконних актах України. Причому, ці акти належать до різних галузей права, чим обумовлюється комплексність інституту надзвичайного стану.
Норми, що регулюють відносини, які виникають в умовах дії режиму надзвичайного стану, не є суто конституційними або адміністративними. Вони мають так звану "подвійну прописку” в адміністративному і конституційному праві, адміністративному й екологічному, адміністративному та міжнародному та інше. Проте режим надзвичайного стану представляє собою систему правових норм переважно адміністративного характеру. Більшість питань, що регламентуються нормами Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану”, відносяться до процедури введення та скасування режиму надзвичайного стану, застосування управлінських заходів правового характеру (створення оперативного штабу, призначення коменданта тощо), порядку застосування адміністративно-обмежувальних заходів (адміністративний примус під час дії режиму надзвичайного стану стає основою правового регулювання суспільних відносин, він немов проникає в усі суспільні відносини: трудові, адміністративні, цивільно-правові, конституційно-правові, екологічно-правові та інші), і запроваджується на певній території за наявності відповідних обставин, з метою нормалізації ситуації [2].
2. Підстави та порядок введення та припинення режиму надзвичайного стану
Розглядаючи умови та порядок введення режиму надзвичайного стану, насамперед слід зазначити, що, згідно зі ст.2 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" [10], метою його введення є усунення загрози та якнайшвидшої ліквідації особливо тяжких НС техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, а також відновлення конституційних прав і свобод громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства. Проаналізувавши вказану статтю Закону, можна зробити висновок, що це формулювання не зовсім відповідає соціальному призначенню та правовій природі режиму надзвичайного стану. На перший план законодавець ставить не відновлення порушених конституційних прав і свобод громадян, прав і законних інтересів юридичних осіб, а нормалізацію обстановки. Виходячи з правової сутності режиму надзвичайного стану та конституційно-правових пріоритетів, основною метою введення режиму надзвичайного стану є забезпечення захисту прав та свобод громадян під час виникнення НС різного характеру. Іншою метою, що виражає функціональне призначення режиму надзвичайного стану, є усунення загрози та якнайшвидшої ліквідації особливо тяжких НС техногенного або природного характеру загальнодержавного рівня, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства. Слід зазначити, що надання населенню необхідної допомоги, поновлення нормальної життєдіяльності населення, проведення аварійно-рятувальних робіт не є метою режиму надзвичайного стану. Проведення таких заходів є державними обов'язками і повинно здійснюватись незалежно від введення режиму надзвичайного стану [2].
2.1 Класифікація загроз
Зі змісту Закону витікає, що режим надзвичайного стану не може бути введений з метою зміни політико-правової основи держави, встановлення жорстких заходів відповідальності, вирішення складних управлінських ситуацій, що не створюють загрози життю та здоров'ю населення. Згідно зі ст.21 Закону, в умовах дії режиму надзвичайного стану не може бути змінена Конституція України, виборчі закони, склад виборчих органів тощо [10].
Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" від 16 березня 2000 р. [10] проводить диференціацію підстав введення режиму надзвичайного стану, поділяючи їх на дві групи. Перша група включає в себе НС техногенного та природного характеру (стихійні лиха, катастрофи, великі пожежі, пандемії, панзоотії та ін.), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення. Друга група включає в себе НС соціально-політичного характеру. До них Закон відносить: здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення; спроби захоплення державної влади або зміни конституційного ладу України шляхом насильства; масові безпорядки; міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти; блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування; масовий перехід державного кордону з території суміжних держав; необхідність відновлення конституційного правопорядку та діяльності органів державної влади.
Необхідно зазначити, що у вказаному Законі окремо виділено заходи, що можуть бути вжиті в умовах НС природного та техногенного характеру (ст.17; ч.2 ст.20 Закону) та у випадках соціально-політичних НС (ст.18; ч.3 ст.20 Закону) [10]. Таким чином, Закон закріплює положення, що відображають особливості різних НС і тим самим розмежовують їх.
Але, практика застосування режиму надзвичайного стану вносить свої корективи. Так, під час виникнення захворювання птиці високопатогенним грипом у грудні 2005 року на території Автономної Республіки Крим, згідно з Указом Президента України "Про введення надзвичайного стану в населених пунктах Автономної Республіки Крим” №1692 від 3.12.2005 р., був введений режим надзвичайного стану [7]. Проте, для ліквідації такого роду НС режим надзвичайного стану був непотрібний, оскільки існує менш інтенсивний за обсягом обмежень прав і свобод фізичних та юридичних осіб спеціальний адміністративно-правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації, метою встановлення якого є здійснення заходів щодо нормалізації екологічного стану.
Перераховані у Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану" НС самі по собі ще не є підставою для введення режиму надзвичайного стану. Згідно зі ст.4 Закону [10], вони повинні представляти собою реальну загрозу безпеці громадян або конституційному ладу, і усунення такої ситуації неможливе без застосування надзвичайних заходів.
Згідно зі ч.1 ст.4 Закону [10] загроза повинна бути лише реальною, тобто такою, яка вже настала. Такий підхід може бути застосований до техногенних факторів, які, як правило, носять раптовий характер і становлять реальну загрозу. Проведений аналіз терміну "загроза" доводить, що вона може бути не тільки реальною, але й можливою (тією, що може трапитись) та неминучою (тобто настання якої неминуче відбудеться). Загроза, що має можливий (потенційний) характер, не повинна характеризувати НС, яка є підставою введення надзвичайного стану, тому що вона може настати, а може й ні. Що стосується неминучої загрози, то така загроза, навпаки, повинна характеризувати НС, що є підставою введення режиму надзвичайного стану. Наприклад, біологічні фактори, такі як епідемії, епізоотії можуть мати неминучу загрозу, коли, при своєчасному втручанні, можливо попередити масове ураження людей.
Під час виникнення соціальних конфліктів, що супроводжуються застосуванням насилля, порушують нормальну діяльність органів державної влади, також треба керуватися ознакою реальної загрози. Сам факт наявності таких подій означає, що загроза вже виникла і необхідно терміново приймати рішення про застосування або незастосування надзвичайних заходів. Практично в усіх випадках виникнення масових соціальних конфліктів постає загроза життю та здоров'ю людей, громадському порядку та громадській безпеці. Загроза державній безпеці виникає тоді, коли вчиняються спроби захоплення влади, зміни конституційного ладу, здійснюються масові терористичні акти та інше.
Без сумніву, велике значення у характеристиці підстав введення режиму надзвичайного стану має те, що реальна загроза для громадян та держави, що виникла, не може бути усунена без застосування надзвичайних заходів. Однак, не всі підстави, які перераховані в ст.4 Закону, обов'язково вимагають введення режиму надзвичайного стану. Деякі з них можуть бути урегульовані за допомогою термінових організаційних заходів, інші - за допомогою режиму "надзвичайної ситуації”. І тільки у тих випадках, коли заходи, що застосовувались, не були ефективними, може бути введений режим надзвичайного стану - адже режим надзвичайного стану є крайнім заходом [6].
Вирішення питання про необхідність введення режиму надзвичайного стану багато в чому залежить від суб'єктивної оцінки ситуації, що склалася, особами, які уповноважені вводити цей режим. Інколи позиція однієї посадової особи (Президента) може не співпадати з точкою зору парламенту [2].
2.2 Перелік умов для введення режиму надзвичайного стану
Слід зазначити, що на міжнародному рівні ведеться суперечка щодо можливості створення виключного переліку явищ, за наявності яких може вводитися надзвичайний стан. Але остаточного рішення так і не було прийнято.
З одного боку, можна було б обійтись загальними формулюваннями - такими, як порушення нормальної діяльності органів державної влади, необхідність відновлення конституційного правопорядку, масовий перехід державного кордону з територій суміжних країн тощо. Прихильники вичерпного переліку обставин говорять, що це дозволить обмежити адміністративне свавілля влади, не допустить вільного трактування норм закону, які визначають підстави введення режиму надзвичайного стану, для виправдання введення останнього. З іншого боку, закритий, вичерпний перелік завжди ризикує поставити правозастосовника в скрутну ситуацію. Так, наприклад, може виникнути НС, а обставини, що її спричинили, не перераховані у законі. Це звичайно перешкоджає застосуванню надзвичайних заходів і вихід із такої ситуації тільки один - це внесення змін у закон.
Можна погодитися і з прихильниками закритого переліку обставин. При підготовці такого важливого закону законодавець повинен був проаналізувати історію виникнення цього інституту, закордонний досвід застосування режиму надзвичайного стану, та на підставі отриманої інформації передбачити усі можливі ситуації введення надзвичайного стану. Так, наприклад, законодавець передбачив закритий перелік обставин, що обтяжують відповідальність у Кримінальному кодексі України. Чому б по такому ж принципу не передбачити усі підстави введення надзвичайного стану?
Однак, перелік обставин, які є підставою введення режиму надзвичайного стану, повинен носити орієнтаційний, рекомендаційний характер. Законодавець може перерахувати найбільш характерні суспільні явища і обставини, та НС, що вони викликають. А для запобігання вільного трактування норм закону та недопущення адміністративного свавілля з боку органів державної влади слід здійснити офіційне тлумачення норм Закону.
На жаль, відомі випадки, коли, при існуванні фактичних підстав для введення режиму надзвичайного стану, він не був введений, не дивлячись на наявність людських жертв, порушення нормальної діяльності органів державної влади, вчинення погромів і т. ін. Це робиться з метою недопущення подальшого розвитку НС (наприклад, масових безпорядків), оскільки більшість населення може почати протистояти зі зброєю у руках здійсненню режиму надзвичайного стану. У таких випадках введення режиму надзвичайного стану може привести до насильницьких дій з боку населення, знищення майна, загибелі населення та ін. Під час виникнення таких ситуацій треба застосовувати інші способи врегулювання кризи, такі, наприклад, як застосування переговорів [2].
2.3 Порядок затвердження Указу Президента України про введення надзвичайного стану
У разі виникнення підстав для введення режиму надзвичайного стану дуже важливим є питання про визначення суб'єкта, який має право вводити режим надзвичайного стану. Формулюючи відповідь на це питання, слід виходити із аналізу змісту Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" [10]. Згідно зі ст.5 цього Закону, надзвичайний стан в Україні або в окремій її місцевості може бути введений Указом Президента України і підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента.
Затвердження Указу Президента України "Про введення надзвичайного стану" Верховною Радою України покликано, по-перше, попередити необґрунтоване введення режиму надзвичайного стану, по-друге, така процедура дозволяє підвищити її юридичну значимість, по-третє, така процедура не дає можливості Президенту самостійно збільшити повноваження органів виконавчої влади [6].
Разом з тим, виникає наступне питання: хто може вводити та скасовувати режим надзвичайного стану, коли Президент України не здатний виконувати свої обов'язки, наприклад, у зв'язку з тяжкою хворобою або смертю?
Слід зазначити, що, до проведення конституційної реформи в Україні, стаття 112 Конституції України визначала, що виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. Проте, якщо виконуючий обов'язки Президента України (Прем'єр-міністр) є головою виконавчої влади та головою держави, то це порушення принципу розділення влади, а також системи "стримувань та противаг”. Конституція України, зокрема, передбачає такі інститути системи "стримувань та противаг”, як припинення Президентом повноважень Прем'єр-міністра, право вето Президента щодо прийнятих Верховною Радою Законів та інші. Ці повноваження, згідно з Конституцією, може здійснювати і виконуючий обов'язки Президента.
Закон, як юридичний акт, може бути змінений, скасований або призупинений тільки законом. Проте, Конституція України (ст.106) відходить від цього правила та надає право Президенту України своїм указом вводити надзвичайний стан і призупиняти дію деяких законодавчих актів. Такий виняток є виправданим і обумовленим прагненням законодавця забезпечити максимальну ефективність та оперативність реагування на НС. Очевидно, що максимальні можливості реагування на такого роду ситуації має Президент. Крім того, сам характер режиму надзвичайного стану свідчить про те, що цей захід є надзвичайним і носить тимчасовий характер. Таким чином, введення режиму надзвичайного стану за допомогою закону є недоцільним, оскільки закон розрахований на довготривале застосування і процедура його прийняття вимагає певного часу, якого, на жаль, немає [2].
Національна система права та законодавство дозволяють визнати Указ Президента "Про введення надзвичайного стану" актом управління. По-перше, Указ Президента України має імперативний характер. Імперативність виражається у тому, що цей Указ обов'язковий для виконання всіма суб'єктами і його реалізація гарантується примусовою силою держави. По-друге, Указ Президента спрямований на забезпечення організації діяльності органів державної влади, на які покладено реалізацію заходів режиму надзвичайного стану. По-третє, цей Указ має односторонній характер. По-четверте, даний Указ приймається з метою виконання закону. По-п'яте, це управлінське за змістом рішення, основу якого складають адміністративно-правові заходи примусу і адміністративно-правова організація форм особливого управління [1]. Таким чином, акт "Про введення надзвичайного стану" виражає волю відповідного суб'єкта управління - Президента України.
Необхідно зазначити, що Указ Президента "Про введення надзвичайного стану" виступає в якості юридичного факту, який спричиняє виникнення, зміну та припинення правовідносин. Наприклад, на підставі цього Указу виникають адміністративні відносини (між органами державної влади), трудові (між органами державної влади ат фізичними особами), господарчі (між органами державної влади та юридичними особами).
Час, протягом якого повинен бути затверджений Указ Президента України, визначений у Законі. Режим надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України і підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України [10]. Слід зазначити, що процедура затвердження Указу Президента України "Про введення режиму надзвичайного стану" визначена у Регламенті Верховної Ради України. Після підписання Указу "Про введення режиму надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях" Президент України негайно звертається до Верховної Ради щодо його затвердження і подає відповідний проект закону. Верховна Рада розглядає питання про затвердження даного Указу протягом двох днів з моменту надходження звернення та відповідного указу Президента України до Верховної Ради і надання їх народним депутатам разом з проектом відповідного закону. Проект закону щодо затвердження Указу Президента України розглядається за процедурою першого читання та прийняття закону в цілому.
Верховна Рада може прийняти повністю, частково з рекомендаціями та/або застереженнями або відхилити проект закону про затвердження Указу Президента України "Про введення режиму надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях”. Якщо Верховна Рада затвердила законом цей Указ Президента України з рекомендаціями та/або застереженнями, чинними є положення відповідного указу Президента України, затвердженого Верховною Радою.
Відповідний Указ Президента України набирає чинності після його затвердження Верховною Радою і негайно оголошується через засоби масової інформації або оприлюднюється в інший спосіб. У разі відхилення Верховною Радою законопроекту про затвердження указу Президента України про введення режиму надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, такий указ Президента України не набирає чинності.
Оскільки в одному акті неможливо докладно врегулювати усі перераховані питання, разом з Указом "Про введення надзвичайного стану" Президент України може видавати й інші правові акти, що закріплюють компетенцію спеціальних тимчасових органів управління, та акти, які визначають порядок здійснення окремих надзвичайних заходів.
Подібна регламентація законом структури Указу Президента "Про введення надзвичайного стану" пов'язана з тим, що, по-перше, Указ виконує правозастосовну функцію, конкретизує норми Закону, а, по-друге, положення Указу виступають критеріями, за якими Верховна Рада України робить висновок про дотримання формальних юридичних правил та відповідність їх законодавству.
Якщо звернути увагу на вичерпний перелік надзвичайних заходів, то можна констатувати можливі майбутні проблеми, які можуть виникнути під час їх застосування. НС є явищем, що має властивість інтенсивно змінюватися. Це вимагає "гнучкості" при виборі надзвичайних заходів. Президент України може лише припустити, яка обстановка буде наступного дня. Отже, запропонований ним в Указі перелік надзвичайних заходів може виявитися неадекватним тій ситуації, що склалась. Згідно з Законом, зміна (скасування, доповнення) цього переліку є прерогативою лише Президента України. Така процедура позбавляє органи, що здійснюють реалізацію режиму надзвичайного стану (наприклад, оперативний штаб, коменданта "режимної території”) необхідної оперативності і маневреності. Зі змісту Закону витікає, що органи державної влади, які відповідальні за реалізацію режиму надзвичайного стану не можуть скасовувати заходи, встановлені Президентом України, та не можуть застосовувати надзвичайні заходи, що не передбачені в Указі, але містяться у Законі. Проте, така необхідність може виникнути. Так, наприклад, може виникнути ситуація, коли люди звертаються з проханням на проведення громадської та церковної панахиди за померлими, а Президент у своєму Указі, згідно зі ст.16 Закону, встановив заборону на проведення масових заходів. Відмова, що надійде від органу, який відповідає за реалізацією заходів режиму надзвичайного стану, може дестабілізувати і без того напружену ситуацію [2].
Необхідно зазначити, що, згідно зі ст.27 Закону, Україна, відповідно до Міжнародного пакту "Про громадянські та політичні права”, при введенні надзвичайного стану, негайно після його запровадження повідомляє через Генерального секретаря ООН державам, які беруть участь у цьому Пакті, про обмеження прав і свобод людини та громадянина, що є відхиленням від зобов'язань за Міжнародним пактом, та про межу цих відхилень і причини прийняття такого рішення.
У повідомленні зазначається також термін, на який вводяться відхилення від зобов'язань, передбачених Міжнародним пактом "Про громадянські та політичні права”. У такому ж порядку Україна повідомляє про зміни меж відхилень від зобов'язань за Міжнародним пактом "Про громадянські та політичні права”, або строку дії цих обмежень [10].
2.4 Термін дії режиму надзвичайного стану
Наступним питанням є питання про строки дії режиму надзвичайного стану. У п.3 ст.7 Закону зазначено таке положення, що в Указі Президента України зазначається час, з якого вводиться режим надзвичайного стану. Це положення є дуже суттєвим, адже цей пункт визначає початок дії самого режиму надзвичайного стану. Крім цього, в Указі повинна бути вказана дата підписання, оскільки, згідно з Законом, він (Указ) може бути затверджений Верховною Радою України протягом двох днів після підписання його Президентом України [10].
Режим надзвичайного стану в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності режим надзвичайного стану може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Тобто режим надзвичайного стану у такому випадку може діяти на всій території України не більше як 60 діб і не більше як 90 діб в окремих її місцевостях.
Указ Президента України про продовження дії режиму надзвичайного стану набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України [10]. Указ про подовження строку дії режиму надзвичайного стану може містити у собі положення, що стосуються повноважень органів державної влади, обмежувальні заходи - в бік посилення або послаблення, територія дії режиму тощо.
У випадках, коли Президент України розширює територію дії режиму надзвичайного стану, стає необхідним видання Указу про його введення на території, де він раніше не діяв, та Указу про продовження строку дії режиму надзвичайного стану на тих територіях, де вказаний режим уже був введений. Необхідно зазначити, що процедура продовження строку дії режиму надзвичайного стану тотожна з процедурою введення режиму надзвичайного стану. Проте, надзвичайні заходи, що застосовуються у випадку введення режиму надзвичайного стану, можуть відрізнятися від заходів, що застосовуються у випадку продовження строку дії режиму. Згідно зі ст.7 Закону, продовження строку дії режиму надзвичайного стану оформлюється Указом Президента України, що затверджується Верховною Радою України [10].
2.5 Порядок скасування режиму надзвичайного стану
Стаття 8 Закону визначає порядок скасування дії надзвичайного стану наступним чином: надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях може бути скасований Указом Президента України раніше строку, на який він вводився, в разі усунення обставин, що обумовили необхідність введення надзвичайного стану. З пропозицією про скасування режиму надзвичайного стану до Президента України може звернутися Верховна Рада України.
Режим надзвичайного стану на території Автономної Республіки Крим або в окремих її місцевостях може бути скасований за ініціативою Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Пропозиції щодо скасування режиму надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, введеного з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 4 цього Закону, тобто виникнення НС техногенного та природного характеру, подаються Кабінетом Міністрів України. Про скасування надзвичайного стану оголошується негайно через засоби масової інформації або в інший спосіб після видання відповідного Указу Президента України [10].
В Законі [10] прямо не сказано, але зі змісту витікає, що скасування надзвичайного стану має певні юридичні наслідки, якими є:
втрата юридичної сили Указу Президента "Про введення надзвичайного стану" і, отже, припинення діяльності тимчасових органів управління (якщо вони були створені), або скасування надзвичайної компетенції існуючих органів, припинення дії надзвичайних та додаткових заходів, що були застосовані відповідно до ст.16, 17, 18 Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану”;
втрата чинності юридичних актів, що були прийняті з метою забезпечення режиму надзвичайного стану;
припинення правовідносин, що виникли у зв'язку з застосуванням надзвичайних заходів;
припинення правозастосовчої діяльності органів виконавчої влади, на які було покладено реалізацію заходів режиму надзвичайного стану.
3. Заходи, що застосовуються в період надзвичайного стану
Стаття 64 Конституції України закріплює, що конституційні права та свободи людини й громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. В умовах дії воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Адміністративний примус під час дії режиму надзвичайного стану стає основою правового регулювання суспільних відносин і він немов проникає в усі суспільні відносини: трудові, цивільно-правові, конституційно-правові та інші. З метою якнайшвидшого усунення впливу негативного фактора на населення території, де був введений режим надзвичайного стану, застосовуються правові заходи надзвичайного характеру, що викликають інтенсивні обмеження прав і свобод громадян, які знаходяться на даній території.
Правомірне обмеження адміністративно-правового статусу громадян, виступаючи реалізацією режиму надзвичайного стану, стало основою виділення особливої форми адміністративно-правового регулювання. Його специфіка полягає у характері правового впливу в зазначених умовах і виражається у встановленні режиму адміністративно-правових обмежень. Розширення компетенції органів управління дає можливість певним чином змінити характер примусового впливу на громадян і юридичних осіб. Дія приписів щодо обмеження прав і свобод в умовах дії режиму надзвичайного стану поширюється не на конкретних осіб, а на населення всієї території, де діє режим. У надзвичайних умовах такий вид регулювання стає переважаючим.
Для того, щоб з'ясувати, які додаткові, відмінні від інших, заходи адміністративно-правового впливу застосовуються під час дії режиму надзвичайного стану, необхідно звернутися до класифікації заходів адміністративного примусу. У теорії адміністративного права заходи адміністративного примусу розділяють на такі групи: адміністративно-запобіжні заходи, адміністративного припинення, адміністративно-процесуального забезпечення та адміністративні стягнення.
Адміністративно-запобіжні заходи. Загальновизнано, що головною метою адміністративно-запобіжних заходів є попередження правопорушень й забезпечення громадської безпеки. Особливість цих заходів полягає у їхньому чітко вираженому превентивному характері. Аналіз Закону України "Про правовий режим надзвичайного стану" [10] показує, що значна кількість заходів, які застосовуються під час дії режиму надзвичайного стану, належать до категорії адміністративно-запобіжних. Ця група заходів віддзеркалює природу надзвичайного стану. До них належать:
особливий режим в'їзду та виїзду;
обмеження свободи пересування;
посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства;
заборону проведення масових заходів (зборів, мітингів);
заборону страйків;
запровадження комендантської години;
обмеження руху транспортних засобів та їх огляд;
встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів;
обмеження або заборону продажу зброї, отруйних речовин, спиртних напоїв;
тимчасове вилучення у громадян вогнепальної й холодної зброї, а також боєприпасів, а у підприємств, установ, організацій - навчальної військової техніки, радіоактивних речовин і матеріалів, отруйних та сильнодіючих хімічних речовин;
перевірку документів у громадян, а у необхідних випадках - проведення особистого огляду, огляду речей, транспортних засобів, багажу і вантажу, службових приміщень та житла громадян;
регулювання роботи цивільних теле- і радіоцентрів, заборону роботи аматорських радіопередавальних засобів та радіовипромінювальних пристроїв особистого та колективного користування;
особливі правила користування зв'язком та передачі інформації через комп'ютерні мережі;
заборону проведення виборів [10].
Деякі з перелічених заходів можуть бути застосовані як під час НС соціально-політичного характеру, так і під час виникнення НС природного та техногенного характеру (особливий режим в'їзду та виїзду, обмеження руху транспортних засобів, заборона страйків та інші).
Перейдемо до розгляду вище наведених адміністративно-запобіжних заходів.
Особливий режим в'їзду та виїзду. Насамперед слід зазначити, що мета введення такого режиму може бути різною. Це і забезпечення державної безпеки, і безпеки стратегічних державних об'єктів, і громадської безпеки, і здійснення природоохоронної діяльності.
Особливого значення цей захід адміністративно-запобіжного характеру набуває в умовах дії режиму надзвичайного стану. За наявності гострого соціального конфлікту потрібен особливий контроль з боку державних органів за складом контингенту, який прибуває в режимну зону і вибуває з неї, а також контроль за кількістю і видом вантажів, що перевозяться.
Обмеження свободи пересування. Дуже близьким за своїм змістом до особливого режиму в'їзду та виїзду є обмеження свободи пересування. Так, під час збройного конфлікту обстановка може настільки загостритися, що самостійне пересування осіб, які не беруть участь у конфлікті, у деяких місцевостях стане неможливим. У зв'язку з цим, силам, що забезпечують охорону громадського порядку, необхідно буде вжити заходи для запобігання самостійному пересуванню населення в зоні конфлікту. У разі виникнення необхідності відвідування зони конфлікту громадянами, які постійно не мешкають на території конфлікту, останні мусять отримати дозвіл від органу або посадової особи, що здійснюють режим надзвичайного стану [2].
Посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства. Під громадським порядком слід розуміти встановлений нормами права стан впорядкованості відносин між людьми, що забезпечує громадський спокій, недоторканність людини, її прав і свобод, власності, а також нормальне функціонування державних та інших суспільних інститутів. Згідно з Законом "Про міліцію”, охорона громадського порядку є однією з головних функцій, виконання якої покладено на міліцію [9]. Посилення охорони громадського порядку здійснюється шляхом збільшення патрулів, що складаються з працівників органів внутрішніх справ та внутрішніх військ МВС України, а також патрулів Військової служби правопорядку Збройних Сил України на вулицях міста та об'єктах, що забезпечують життєдіяльність населення і народного господарства.
Заборона проведення масових заходів. В умовах НС (природного, техногенного або соціально-політичного характеру) активність громадян може "перейти" правові межі і набути протиправної спрямованості. У такій обстановці навіть наймирніша демонстрація під впливом провокаційних дій може набути характеру гострого соціального конфлікту. Застосування такого правообмеження в зазначених умовах є цілком виправданим.
Запровадження комендантської години. Одним із поширених правових засобів забезпечення громадського порядку й безпеки в зоні дії режиму надзвичайного стану є комендантська година. Комендантська година визначається як заборона знаходитися на вулицях і в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і документів, що засвідчують особу, в установлені години доби. Виходячи із тактичних міркувань, комендантська година, як правило, встановлюється у вечірній і нічний час, оскільки саме в цей період об'єктивно важче контролювати дотримання громадського порядку поза житловими й іншими приміщеннями. Конкретний строк дії комендантської години визначається органами влади, на які покладено керівництво режимною територією. Запровадженню комендантської години передує ряд організаційних заходів. На практиці це означає оцінку оперативної обстановки в конкретній місцевості, проведення розрахунку сил і засобів, необхідних для забезпечення комендантської години, їх розміщення, організацію контролю за несенням служби тощо.
Крім заборони знаходження громадян у громадських місцях без перепусток у встановлений час доби, комендантська година обмежує також вільний рух транспорту, роботу підприємств торгівлі й громадського харчування, функціонування навчальних закладів, підприємств побутових послуг, припускає й деякі інші організаційні заходи. Наприклад, відповідним розпорядженням чи наказом може бути заборонена діяльність культурно-видовищних установ під час дії комендантської години. На цей період можуть бути заборонено рух громадського транспорту, вжиті інші засоби для забезпечення комендантської години. Список осіб, яким видаються перепустки, тип перепусток, їх реквізити і порядок видачі визначаються органами, на які покладено керівництво режимною територією [2].
Встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарних та протиепідемічних заходів. Під карантином слід розуміти систему адміністративно-санітарних заходів, що запроваджуються з метою запобігання розповсюдженню інфекційних захворювань і полягають у ізоляції хворих осіб і осіб, що контактували з ними, а також у припиненні переміщення людей, тварин, товарів з ураженої зони.
На території запровадження карантину діє особливий карантинний режим. Під особливим карантинним режимом розуміється особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, спрямований на локалізацію та ліквідацію зон карантинних об'єктів, який допускає тимчасове встановлення передбачених законодавством України обмежень у здійсненні прав громадян, а також прав юридичних осіб, та покладає на них додаткові обов'язки.
Обмеження або заборона продажу засобів, предметів і речовин, безконтрольне використання яких може спричинити ускладнення обстановки. Закон України "Про правовий режим надзвичайного стану" не випадково визначає перелік предметів, які можуть бути обмежені або взагалі заборонені у продажу. До таких предметів і речовин Закон "Про правовий режим надзвичайного стану" відносить: зброю, боєприпаси, отруйні та сильнодіючі хімічні речовини, навчальну військову техніку, вибухові, радіоактивні речовини та матеріали [10]. Більшість з перерахованих засобів, предметів і речовин відносяться до обмежених у цивільному обігу і безконтрольне використання їх може спричинити ускладнення обстановки. Обмеження або тимчасова заборона продажу зброї, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин, а також алкогольних напоїв та речовин, вироблених на спиртовій основі, запроваджується тільки на період дії режиму надзвичайного стану [2].
Заборона виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, що можуть дестабілізувати обстановку. Цей захід прямо пов'язаний із запровадженням на весь час дії режиму надзвичайного стану тих обмежень щодо суб'єктів інформаційних відносин, що стосуються заборони виготовлення і розповсюдження інформаційних матеріалів, які можуть дестабілізувати і без того напружену обстановку. Згідно зі ст.1 Закону України від 02.10.1992 р. "Про інформацію”, під інформацією розуміються документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі [8]. Відповідно до ст.7 цього Закону, до суб'єктів інформаційних відносин належать: громадяни України, юридичні особи, держава. Проте, слід зазначити, що цей захід не розповсюджується на інформацію про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися, і загрожують безпеці громадян [8]. Цей захід прямо пов'язаний з застосуванням цензури.
Обмеження руху транспортних засобів та їх огляд, перевірка документів у громадян, а в необхідних випадках - проведення особистого огляду, огляду речей. Вказані заходи здійснюються згідно з Законом України "Про міліцію" [9] та Кодексу України про адміністративні правопорушення.
У разі введення надзвичайного стану з підстав, передбачених пунктом 1 статті 4 цього Закону, додатково до заходів, передбачених статтею 22 Закону, можуть вживатися такі заходи:
тимчасове виселення людей з місць, небезпечних для проживання, з обов'язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень;
тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів;
встановлення карантину та проведення інших обов'язкових санітарно-протиепідемічних заходів;
запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності;
мобілізація ресурсів державних підприємств, установ, організацій, зміна режиму їх роботи, переорієнтація на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт;
використання ресурсів підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, для відведення небезпеки та ліквідації наслідків надзвичайних обставин;
усунення від роботи на період надзвичайного стану керівників державних підприємств, установ і організацій, від діяльності яких залежить нормалізація обстановки в районі надзвичайного стану, у зв'язку з неналежним виконанням ними своїх обов'язків, призначення інших осіб, тимчасово виконуючими обов'язки зазначених керівників [10].
З метою, ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій та катастроф у мирний час може проводитися цільова мобілізація, обсяги і термін проведення якої визначаються Президентом України.
У виняткових випадках, пов'язаних з необхідністю проведення невідкладних аварійно-рятувальних робіт, допускається залучення працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання зазначених робіт при умові обов'язкового забезпечення безпеки праці. Забороняється залучення неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їх здоров'я.
Протоколи про порушення режиму надзвичайного стану складаються уповноваженою на це службовою особою.
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються протягом трьох діб одноособово суддею районного (міського) суду у порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Особи, які вчинили адміністративне правопорушення, можуть бути затримані до розгляду справи в суді.
Скасування надзвичайного стану тягне за собою припинення провадження в справах про порушення режиму надзвичайного етану і негайне звільнення осіб, щодо яких застосовано стягнення у вигляді адміністративного арешту.
...Подобные документы
Феномен правового режиму в адміністративному праві. Загальна характеристика та принципи адміністративно-правових режимів. Правова основа введення режиму надзвичайного або воєнного стану. Встановлення режиму зони надзвичайної екологічної ситуації.
курсовая работа [48,7 K], добавлен 21.02.2017Суспільні відносини, які виникають між державою та громадянином у сфері правового регулювання використання прав та свобод, у випадку шкідливого характеру їх використання застосування обмежень. Умови установлення правового режиму надзвичайного стану.
курсовая работа [134,4 K], добавлен 04.11.2015Загальна характеристика інституту громадянства в Україні. Підстави набуття громадянства України. Умови прийняття до громадянства України. Особливості виходу і втрати громадянства. Компетенція державних органів при вирішенні питань громадянства України.
курсовая работа [46,7 K], добавлен 03.01.2014Аналіз історичного розвитку сімейних відносин і режимів майна подружжя. Значення інституту шлюбного договору для законодавства України, структура та особливості його функціонування. Порядок укладання та підстави його зміни, умови припинення і недійсності.
курсовая работа [49,1 K], добавлен 03.02.2011Поняття, зміст та ознаки окремого провадження. Справи окремого провадження, порядок розгляду та вирішення яких визначений цивільним процесуальним законодавством України. Сутність договірної теорії шлюбу. Порядок припинення режиму окремого проживання.
курсовая работа [49,1 K], добавлен 18.05.2012Аналіз земельного законодавства України. Порядок введення Державного земельного кадастру. Складання та затвердження індексно-кадастрових карт. Фізико-географічна та еколого-економічна характеристика Ново-Миколаївської сільської ради; кадастрові зони.
курсовая работа [2,4 M], добавлен 11.12.2015Необхідні документи та порядок подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів реєстрації актів цивільного стану України. Особливості проведення реєстрації розірвання шлюбу. Законодавче регулювання порядку анулювання актових записів цивільного стану.
реферат [24,5 K], добавлен 03.03.2011Компетенція державних органів при вирішенні питань громадянства України. Підстави набуття, особливості виходу і втрати громадянства. Норми, які регулюють питання громадянства дітей при зміні громадянства їх батьків, при усиновленні, встановленні опіки.
курсовая работа [71,1 K], добавлен 08.09.2014Поняття та види адміністративно-правових режимів, їх нормативно-правове забезпечення. Сутність та ознаки надзвичайного та військового станів. Характеристика та види зони надзвичайної екологічної ситуації. Основне значення режиму державної таємниці.
курсовая работа [31,8 K], добавлен 05.09.2014Особливості історичного розвитку суду присяжних, формування колегії присяжних засідателів, проблем та перспектив його введення в Україні. Становлення і передумови передбачення суду присяжних у Основному законі України та розгляд основних правових джерел.
курсовая работа [37,9 K], добавлен 08.02.2010Законодавство України про громадянство. Документи, що підтверджують громадянство України. Правила набуття та умови прийняття до громадянства України, підстави для його припинення і втрати. Повноваження органів та посадових осіб у сфері громадянства.
реферат [28,2 K], добавлен 24.02.2011Історія шлюбного договору, його значення. Аналіз договірної форми регулювання відносин подружжя з приводу правового режиму їх спільного майна, його розподілу та майнового утримання. Порядок укладення, виконання, зміни та припинення шлюбного договору.
курсовая работа [73,7 K], добавлен 01.06.2014Поняття "припинення трудового договору" за трудовим законодавством України. Розірвання трудового договору за ініціативою працівника. Припинення трудового договору по підставах, передбачених трудовим контрактом. Порядок укладення колективного договору.
контрольная работа [26,8 K], добавлен 13.02.2011Поняття та підстави припинення шлюбу. Правові наслідки його розірвання. Різниці між припиненням шлюбу та визнанням його недійсним. Основні випадки розірвання шлюбу органом РАЦСу. Встановлення моменту його припинення. Розірвання шлюбу за рішенням суду.
реферат [26,6 K], добавлен 19.05.2010Поняття, види, статус глави держави. Конституційний статус Президента України. Порядок обрання та зміщення Президента України. Взаємовідносини Президента України з законодавчою, виконавчою та судовою владами. Акти Президента України.
реферат [31,4 K], добавлен 09.11.2002Дослідження відносин майнового найму, зокрема таких його різновидів, як оренда і прокат. Особливості укладання договору найму (сторони, права та обов'язки сторін), підстави та порядок його припинення. Житлове приміщення, як самостійний предмет договору.
курсовая работа [50,2 K], добавлен 12.03.2011Право на працю та його гарантії. Право на відпочинок. Право на страйк. Трудові відносини. Законодавство України про працю. Колективний договір. Трудовий договір. Підстави та порядок припинення трудового договору. Оплата праці. Трудова дисципліна.
реферат [24,3 K], добавлен 12.02.2003Право грамадян України на захист в суді. Підстави та умови представництва в цивільному процесі. Критерії класифікації представництва в цивільному процесі України. Особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України.
дипломная работа [112,3 K], добавлен 13.07.2015Загально-правова характеристика інституту припинення діяльності суб'єктів господарювання. Етапи та порядок здійснення процедури припинення господарювання шляхом реорганізації або шляхом ліквідації. Відповідальність учасників за порушення законодавства.
курсовая работа [54,6 K], добавлен 04.04.2011Теоретичні та методологічні особливості змісту контрактної форми трудового договору. Аналіз сфери застосування контракту з врахуванням останніх змін, внесених до Кодексу законів про працю. Порядок укладення, умови та підстави зміни і припинення контракту.
курсовая работа [70,9 K], добавлен 10.01.2014
