Правовідносини влади і громадянина. Корупція як соціальне явище

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Позитивний обов'язок держави із забезпечення й захисту прав і свобод людини і громадянина

Статус людини володіє ознаками самостійної правової категорії, що включає права, свободи та обов'язки людини і громадянина. Обов'язки людини і громадянина розглядаються з позиції встановлення державою правопорядку як системи правовідносин, в яких правовий статус зобов'язаної особи визначається змістом та обсягом її обов'язків.

Забезпечення й захист прав людини є однією із основоположних функцій держави. Особа, яка є учасником державного адміністративно-правового регулювання і репрезентує ту чи іншу гілку влади, окрім всього, має чітко виконувати позитивний обов'язок держави із забезпечення й захисту прав і свобод людини і громадянина на основі законодавчо, чи іншим чином, унормованого адміністративно-процесуального порядку. Порядку, який є практичним втіленням теоретико-правової конструкції «дія права» в частині правового визначення цілей держави, її функцій (основні напрями її діяльності), завдань (вирішення конкретно-практичних соціальних задач), а також щодо засад формування державної політики.

Щодо поняття «влада» в сенсі її особливої інтегративної якості соціальної системи акцентується необхідно наголосити - це така влада яка:

а) має на меті підтримку її цілісності;

б) здійснює координацію загальних колективних цілей з інтересами окремих елементів;

в) забезпечує функціональну взаємозалежність підсистем суспільства на основі консенсусу громадян та легітимізації лідерства [5, с. 79].

Влада є не тільки соціальним феноменом, що проектується людьми, має відповідну специфіку, власні риси, вона також є і соціально-політичним інститутом суспільства й держави [4 Л. Герасіна]. Тому у визначеннях поняття «влада» як правової категорії особливо важливе місце посідає взаємозв'язок її функціонального значення з необхідним порядком та згодою між людьми, оптимальним управлінням та доцільним регулюванням людських відносин [6, с. 73 Л. Дунаєва]. В.Б. Авер'янов в такому взаємозв'язку особливо виділяє людино-центристську ідеологію яка має слугувати основою реформування адміністративного права в умовах інтеграційного процесу, у визначенні вирішального способу забезпечити демократичну спрямованість публічної влади. В основу діяльності держави і місцевого самоврядування має бути покладено обов'язок неухильно дотримуватись приорітету прав і свобод людини та громадянина і встановлена невідворотна відповідальність владних органів і посадових осіб за невиконання цього обов'язку. Задля цього на противагу домінуючій у колишньому тоталітарному суспільстві «державоцентристській» ідеології - владарювання держави над людиною - необхідно запровадити протилежну, «людиноцентристську» ідеологію - служіння держави інтересам людини [2, с. 91].

На підставі інтегрованого розуміння «влади» як:

1) відносин між людьми, коли одні командують, а інші підкоряються;

2) здатності досягати поставленої мети;

3) спроможності соціально-політичної системи забезпечувати виконання прийнятих нею рішень;

4) способу самоорганізації людської спільноти, заснованої на розподілі функцій управління і виконання;

5) можливості і здатності проводити свою волю (12, c. 489 Ю. Шемшученко у “Юридичній енциклопедії”) можемо розглядати поняття «концентрація влади». Словник сучасної української мови спрямовує: «концентрація - це збирання, скупчення, зосередження кого-, чого-небудь в одному місці»[2, c. 452].

З врахуванням зазначеного, під концентрацією влади доречно розуміти такий стан суспільних відносин, за якого певна група осіб або деяка сукупність органів державної здатні справляти владний вплив на інших учасників суспільних відносин з метою досягнення поставленої ними мети та виконання прийнятих рішень, що реалізується шляхом зосередження ними влади.

Існує потреба у чіткому визначенні її критерію. Сам факт концентрації влади передбачає відмінності у її реальному характері.

Залежно від політичної ситуації концентрація влади у контексті діяльності органів державної влади може бути:

а) недостатньою;

б) оптимальною;

в) надмірною.

При недостатній концентрації влади можна спостерігати неспроможність уряду дієво впливати на ситуацію в країні, окремих її регіонах або ж у певних сферах суспільних відносин. Наприклад, коли на місцевому рівні реальним впливом користуються кримінальні угруповання, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна та власності громадян. При надмірній концентрації влади можемо спостерігати домінування у владних відносинах процесів, пов'язаних зі свавільним вирішенням питань загальнодержавної ваги. Наприклад, розподіл державних витрат, що не має попереднього наукового й політичного обґрунтування. Тобто, за цієї ситуації створюються передумови для подальших зловживань з метою реалізації інтересів осіб або груп, котрі володіють реальним владним впливом.

В обох згаданих вище випадках, створюються широкі передумови для порушення прав та свобод людини і громадянина. При цьому владний вплив як можливість для реалізації владних інтересів перебуває у деякої кількісно обмеженої групи (або декількох груп) людей. Значна частина населення за цих обставин може зазнавати різноманітних утисків та зловживань, які так чи інакше пов'язуються з порушеннями прав та свобод людини і громадянина або спричиняють їх.

Недотримання, або ж свідоме ігнорування владою світових стандартів щодо прав і свобод людини і громадянина безпосередньо мають домінантний вплив на спричинення корупції в державі. У цьому сенсі В. Б. Авер'янов особливо наполягає на необхідності приділяти особливу увагу зворотному зв'язку соціального середовища та управління. Як то - коли керований суб'єкт повідомляє про свої наміри або подає клопотання, а керуючий суб'єкт зобов'язаний на них у певний спосіб відреагувати. До того ж, такі зв'язки не обов'язково є реакцією на той чи інший управлінський вплив, а можуть виникнути незалежно від нього і носять не просто інформаційний, а управлінський характер. Сутність зворотних зв'язків у відносинах органів публічної влади і громадян полягає в тому, що, з одного боку, громадянам як підвладним об'єктам надаються права вимагати від суб'єктів публічної адміністрації належної поведінки щодо реалізації прав і свобод громадян, а з іншого - на зазначених суб'єктів законодавством покладаються чіткі обов'язки щодо неухильного виконання вищезгаданих вимог; при цьому забезпечується суворий режим законності шляхом адміністративного оскарження їхніх актів, дій та бездіяльності або судового захисту порушених їхньою неналежною поведінкою прав і свобод громадян.

Тим самим має бути створено якісно відмінний від колишнього адміністративно-правовий режим регулювання відносин між публічною адміністрацією, її органами та посадовими особами і громадянами. Ця відмінність полягає в тому, що громадянин має стати в певному сенсі «рівноправним» учасником відносин з державою [2, с. 91]. Такі міркування відображають найфундаментальнішу суть розуміння поняття «публічний управлінський процес».

2. Корупція: кримінально-правовий, адміністративно-правовий, дисциплінарний аспекти

Вказані поняття мають особливе значення для розуміння суті змісту поняття «корупція», особливо щодо спроб здійснення наукової його систематизації. Вибору відповідного критерію останнього. На наш погляд, до цього часу дослідники у виборі такого критерію систематизації корупції з правових позицій виділяють лише два можливих підходи.

Перший - генетичний, заснований на юридичному мисленні, який розглядає останнє як фактор правової культури, констатує відносну самостійність юридичної думки та визнає спадкоємність досягнень юридичної науки незалежно від зміни економічних і політичних етапів у історії людства.

І другий - системний, який полягає у розумінні системної належності методології юридичної науки до предмета і метода правознавства, зумовлюючого необхідність розгляду правової проблематики відповідно і співвідносно до подібної проблематики інших наук, метанаукових розробок, гносеологічних конструкцій [6, с.7].

Так, щодо першого. Чисельна кількість науковців корупцію розглядають як суто правову структуру - первинну основу протиправної діяльності чи бездіяльності. У цьому випадку змістовна суть корупції полягає у підкупі державних службовців і громадських діячів, хабарництві та зловживанні службовим становищем, розкраданні державного, колективного або приватного майна, нецільовому використанні бюджетних коштів, зайнятті чиновниками підприємницькою діяльністю, сприянні з корисливою метою комерційній діяльності певних осіб, наданні їм необґрунтованих переваг і пільг, призначенні на посади некомпетентних осіб тощо. При цьому соціально-економічні і політичні чинники корупції визначаються вторинними або надбудовою над її правовою основою (Панченко П., Волобуєв А.Н., Гуров А., Кожушко О., Темнов Є.).

В межах першого підходу існує ще більш вужче бачення, згідно якого корупція трактується в найбільш вузькому змісті слова як синонім «хабара», «підкупу», продажності посадових осіб (державних службовців) [7, с. 34]. Суб'єктом корупційних діянь вказується привілейована особа з обмеженим доступом до себе населення, яка своєю політичною діяльністю впливає на державні та суспільні відносини за допомогою використання наданої політичної влади. Це явище характеризується як будь-які дії чиновників, якщо останні відступають від своїх визначених законом обов'язків в обмін на особисті вигоди [9, с. 31], або ж зловживання владою, використання її в особистих цілях, які не обов'язково повинні давати матеріальні вигоди [17, с. 15] чи як поведінка, що відхиляється від офіційно визначених державою обов'язків під впливом приватних інтересів [16, с. 8].

Більш плідними в практичній площині, на нашу думку, є погляди науковців, які поняття корупції розглядають як багатоскладове явище. В межах другого системного підходу - як прояв не тільки у конкретних діяннях, а й у плані відхилень поведінки посадових осіб від загальних соціальних і культурних цінностей суспільства. І.І. Яцків - один із знаних вітчизняних дослідників корупції, першочергову увагу акцентує на комплексному розумінні цього поняттям.

Корупція охоплює сукупність взаємопов'язаних правопорушень:

кримінально-правових;

адміністративно-правових;

дисциплінарних.

Таким чином пояснюється наявність розмаїття визначень корупції різними авторами і проблеми з формулюванням загального, єдиного визначення цього явища [15, с. 89].

Цілою низкою авторитетних науковців-правників завдяки системному підходу вказується на нагальну необхідність комплексного розгляду корупції. Аналізують умови, що спонукають її виникнення і розвиток, наголошують на необхідність створення системи спеціальних (юридичних) засобів, які забезпечать їх правомірну реалізацію, а також дію відповідної системи соціальних механізмів, якою унеможливиться корупція. Так, уже згадуваний нами І.І. Яцків, акцентує, що корупція в адміністративно-правовому розумінні являє собою систему публічних відносин, засновану на передбачених конкретним складом корупційного адміністративного правопорушення діяннях публічних посадових осіб [14, с. 12]. Таким чином підкреслюється багатоплановість ознак поняття «корупція». На прикладі визначення корупції як діяльності державних службовців, пов'язаних зі зловживанням службовим становищем з метою отримання незаконних прибутків та пільг матеріального характеру і яка повинна розглядатися як єдине ціле з таким поняттям як організована злочинність [10, с. 71].

Багатоплановим є і поняття корупції в сенсі соціального явища. М.Ю. Бездольний в зазначає, що небезпека корупції як соціального явища полягає у тому, що вона: підриває авторитет держави на міжнародній арені, ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою; зменшує значення та вплив демократичних основ управління суспільством; порушує основні принципи функціонування держави; перешкоджає розвитку ринкових економічних відносин, і, навпаки, сприяє криміналізації та тінізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом; нищить духовні, моральні та суспільні цінності [1*, с.8]. Наведені та інші фактори, які вказують на небезпеку корупції як соціального явища, свідчать про те, що вона становить серйозну загрозу для правової держави, прав людини, справедливості, у тому числі соціальної; заважає економічному розвитку, становить загрозу стабільності демократичних інститутів і моральних основ суспільства. В «Модельному кодексі поведінки державних службовців» (Прийнятому на 106-й сесії комітету міністрів Ради Європи 11 травня 2000 року Додаток до Рекомендацій № R(2000)10)].

Певною мірою, розуміння корупції як соціального явища, віднайшло своє відображення у визначеннях, що містяться в нормативних документах. Відповідно до змісту першої статті Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» поняття корупції тлумачиться як використання суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення наданих йому службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки (пропозиції) такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка (пропозиція) чи надання неправомірної вигоди суб'єкту відповідальності за корупційні правопорушення, або на його вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей. При цьому неправомірною вигодою є грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, а корупційним правопорушенням - умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене суб'єктом відповідальності, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність [1].

У Кодексі поведінки посадових осіб, який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р., корупція трактується як «...скоєння певних дій при виконанні обов'язків, або у зв'язку з цими обов'язками в результаті прийнятих подарунків, обіцянок чи стимулів, чи їх незаконне одержання всякий раз, коли має місце така дія або бездіяльність». Таке визначення містить не лише одержання посадовою особою матеріальних цінностей, а її службову поведінку [10, с. 22].

Нормативне тлумачення корупції відповідно до особливостей співіснування європейського співтовариства подане в «Цивільній конвенції про боротьбу з корупцією», яка була підписана від імені України 4 листопада 1999 року в м. Страсбурзі і набула чинності з 1 січня 2006 року у звязку з її ратифікацією Законом України №2476-IV. Для цілей цієї Конвенції «корупція» означає прямі чи опосередковані вимагання, пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої іншої неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують належне виконання будь-якого обов'язку особою, що отримує хабара, неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду, або поведінку такої особи.

Доречним є навести також визначення корупції, які містяться в законах країн, що мають разом з Україною спільне радянське минуле. Так, в Республіці Білорусь закон «Про боротьбу з корупцією» тлумачить, що корупція, це зумисне використання державною посадовою або прирівняною до неї особою або іноземною посадовою особою свого службового стану і пов'язаних з ним можливостей, пов'язаних з протиправним отриманням майна або іншої вигоди у вигляді послуги, покровительства, обіцяння переваг для себе чи для третіх осіб, а рівно підкуп державної особи або прирівняної до неї особи або іноземної посадової особи шляхом надання їм майна або іншої вигоди у вигляді послуги, покровительства, обіцяння переваг для них або для третіх осіб з тим, щоб ця державна посадова або прирівняна до неї особа або іноземна посадова особа здійснила дії або утрималася від їх здійснення при виконанні своїх службових (трудових) обов'язків. влада право громадянин корупція

У законі «Про протидію корупції» (Російська Федерація) використовується наступне поняття корупції:

а) зловживання службовим станом, дача хабара, отримання хабара, зловживання повноваженнями, комерційний підкуп або інше незаконне використання фізичною особою свого посадового стану наперекір законним інтересам суспільства і держави з метою отримання вигоди у вигляді грошових коштів, цінностей, іншого майна або послуг майнового характеру, інших майнових прав для себе чи для третіх осіб або незаконне надання такої вигоди вказаній особі іншими фізичними особами;

б) здійснення діянь, вказаних у підпункті «а» від імені або в інтересах юридичної особи.

Як бачимо, поняття «корупції» та «корупційних діянь» визначаючи різноаспектний характер причинного комплексу корупції та заходів щодо його усунення, які наводяться у правових актах, можна зробити узагальнюючий висновок про складність цього соціального явища, оскільки, незважаючи на значні наукові досягнення з питань протидії корупції, нормативного закріплення її причинного комплексу, заходів щодо його усунення, вона залишається однією з найактуальніших проблем сучасності, оскільки здатна вражати різні види органів державної влади та напрямки їх діяльності, а завдана нею шкода стосується різних сфер життєдіяльності сучасної держави. Корупція розглядається як складне соціальне явище, що негативно впливає на всі аспекти політичного і соціально-економічного розвитку суспільства і держави, загрожує демократії та правам людини, реалізації принципу верховенства права, підриває соціальну справедливість, легітимність публічних інститутів, добробут, завдає шкоди суспільству, соціальному прогресу та національній безпеці.

Як бачимо саме внаслідок такої великої кількості причин, окремі фахівці вважають, що дати чітке визначення цьому явищу практично неможливо. Зауважують, що вона є складним соціальним явищем із надзвичайно великою диверсифікацією, тобто різноманітністю його проявів та форм. Існують і культурні відмінності різних суспільств. Те, що в одній державі сприймається як хабар, в іншій є цілком допустимою практикою, елементом прояву культури.

Однак, можливо констатувати і тенденції щодо визначення поняття «корупція». Так, у сучасному міжнародному праві поступово прийнятним стало широке трактування корупції як корисливого службового зловживання, яке не зводиться лише до підкупу державних службовців. Хоч і на національних рівнях підходи до визначення корупції різняться, у більшості держав поняття корупції розкривається через склади окремих правопорушень. Загалом у законодавстві більшості країн світу можна відзначити тенденцію до розширення поняття корупції, яке виходить за межі хабарництва і охоплює такі корупційні прояви, як непотизм (кумівство), патронаж, численні форми незаконного привласнення публічних коштів. Окрім зазначеного, маємо що корупція є багатоаспектним соціально-економічним, політичним та моральним явищем, що складається з цілого комплексу протиправних дій і неетичних вчинків.

На нашу думку саме у контексті цих двох підходів розгляд такої загальнозначущої наукової проблематики як явище «корупція» надає можливість вийти за межі існуючих вузько детерміністичних уявлень.

Сумуючи вище здійснений розгляд дослідницьких позицій з визначення поняття «корупція», зауважимо - слушною є дослідницька позиція, згідно якої єдино спільне визначення понять «корупції» має велике значення не тільки в теоретичному, а й у прикладному аспекті, адже корупційна ситуація в Україні стала настільки небезпечною, що «душить» фактично всі верстви населення. Однак, бажання дати єдине, вичерпне визначення цього поняття, яке б відрізняло корупційні явища від таких, що не є корупційними в усіх випадках, в межах першого із зазначених двох попередньо варіантів можливого встановлення особливостей суті і змісту «корупція» - генетичного, на наш погляд є марним наміром. І взагалі, відповідно характеру нашого дослідження цей варіант було б доречно називати прагматично-правовим, або ж чисто догматичним. Головною рисою цього варіанту є переважне та першочергове акцентування дослідницької уваги на юридичному мисленні як фактору правової культури, констатуванні відносної самостійності просування юридичної думки, спадкоємності досягнень юридичної науки поза прямої залежності від змін економічних та політичних обставин. Тому будь-який із авторів в межах цього варіанту підходу, пропонуючи власне визначення поняття «корупція», цілком справедливо буде просувати його як об'єктивне і яке відповідає вирішенню конкретної корупції проблеми.

Зважаючи на задекларовані орієнтири нашого дослідження задля встановлення особливостей змісту поняття «корупція» ми повинні розглянути варіанти які відображають існування у суспільній правосвідомості ідеї соціально-економічної детермінації права. Тобто варіанти системного підходу. В цьому випадку, на нашу думку, розумінню системної належності методології юридичної науки до предмета і метода правознавства найбільш точно відповідають два напрямки. Перший - це системно-правовий підхід, який дозволяє акцентувати дослідницьку увагу на системній домінанті у визначенні поняття «корупція». На підставі цієї домінанти поняття «корупція» стає ширшим та об'ємнішим. І саме системність дозволяє більш ґрунтовно дослідити процес виникнення та подальшого мутаційного розвитку корупційного явища, а також створити дієві механізми її подолання.

На підставі цього підходу корупцію можна визначити як сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з одержанням матеріальних благ, подарунків, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального характеру суб'єктом, який виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські повноваження у сфері державного (публічного) управління.

Наведене поняття корупції сформульоване на основі таких її ознак:

1) вона передбачає: з одного боку - підкуп, з іншого - продажність суб'єктів корупційних діянь та інших правопорушень, пов'язаних з корупцією;

2) становить сукупність різних за характером та ступенем суспільної небезпеки корупційних діянь та інших правопорушень, які вчинюються шляхом дії чи бездіяльності;

3) пов'язана з одержанням матеріальних благ, подарунків, послуг, пільг, переваг або іншої вигоди матеріального чи нематеріального характеру для задоволення особистого чи групового інтересу;

4) вчинюється суб'єктом, який виконує організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські повноваження у сфері державного (публічного) управління [1*, с.9-10].

Однак, на наше переконання, поняття «корупція» стає ще більш ширшим та об'ємнішим в результаті його дослідження в межах іншого системного підходу - функціонально-правового. Цей підхід увагу зосереджує на детальному розгляді процесу створення необхідного взаємодіючого середовища, що є завданням різнорівневої системи органів держави, місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства, що безпосередньо піклуються усуненням корупції. Ефективність їх співпраці можлива лиш на підставі початкових принципів - єдності мети, взаємної залежності та взаємного впливу. Системні зусилля щодо досягнення єдиної мети - подолання корупції, взаємні вплив та залежність безпосередньо зумовлюють обов'язкову відсутність недоліків у їх діях. Збій хоч би в одній із складових унеможливлює ефективне функціонування не тільки окремої ланки, - загалом всієї системи, а зміни в одній із ланок змінюють всю систему.

Розгляд поняття забезпечення саме в контексті цього підходу дозволяє стверджувати, що корупція - це комплексно-системне соціальне явище держави в якій, в результаті, порушення балансу концентрації влади не береться до уваги (чи ігнорується) безпосередня залежність забезпечення й захисту прав і свобод людини і громадянина від стану наявних ресурсів, здатності її економіки стояти на службі в соціальної інтеграції, виникає та розвивається в ході державного публічного управління (надання населенню адміністративних послуг) у відносинах між людьми, коли одні командують, а інші підкоряються і складається з корупційних подій (корупційних діянь) ціллю яких є отримання особою, учасником події (або ж групою осіб), порівняно з будь-якою іншою людиною і громадянином країни не передбачених законом за рахунок держави, суспільства переваг щодо особливих умов власного буття.

Присутність у наведеному визначенні поняття влади дає можливість вказати характерні особливості корупції:

1) вона є постійним супутником влади, а її виникнення пов'язано із зародженням держави, а, отже, і утворенням державного апарату влади;

2) набуття нею ознак системного явища через ураження нею органів державної влади, органів місцевого самоврядування, життєво важливих інститутів суспільства та перетворення її на важливий спосіб їх існування;

3) є однією з головних загроз для розвитку багатьох країн, оскільки заважає нормальному функціонуванню інститутів держави, охоплюючи як загально-соціальне, так і правове поле життєдіяльності суспільства;

4) загрожує верховенству права, підриває соціальну справедливість, вражає економічний розвиток і конкурентоспроможність країни на міжнародних ринках, послаблює моральні основи суспільства і ставить під загрозу стабільність демократичних інститутів;

5) як соціальне явище корупція змінюється разом із суспільством, натомість її сутність залишається незмінною, змінюються лише види корупційних діянь та форми їх прояву;

6) характерним для корупції є зворотний взаємозв'язок із державними процесами, оскільки економічні, політичні, правові та соціальні процеси впливають на корупцію, а вона, відповідно, здійснює негативний вплив на них;

7) корупція як соціальне явище пов'язана з іншими негативними, у тому числі криміногенними процесами, насамперед, це стосується зв'язку корупції з організованою злочинністю та тіньовою економікою;

8) головні зусилля у боротьбі з корупцією спрямовуються на реагування на окремі корупційні прояви, а не на усунення причин та умов, що сприяють їм [1*, с.9].

Висновки

Загалом, наріжним аспектом, що об'єднує зусилля дослідників всіх зазначених нами напрямків, є формування змісту забезпечення в площинах:

а) відносно негативних прав людини - воно, насамперед, означає невтручання або обмежене втручання держави у ці права і свободи (держава має, у тому числі і шляхом прийняття відповідних законів, створювати умови та середовище, у яких державним посадовим особам, виконавцям будь-яких рівнів та громадянам, учасникам суспільних взаємовідносин, було б вигідно утримуватися від незаконного втручання у права і свободи);

б) щодо позитивних прав людини - це обов'язок держави вживати необхідні заходи (і законодавчі) задля того, щоб не лише захистити такі права людини, а й попередити можливі посягання на них.

Такі напрацьовані засадничі положення стимулюють суспільство до того аби використовуючи загалом прийнятну систему засобів і факторів, творити середовище поваги до всіх прав і свобод людини, розширювати можливості кожному громадянину, особисто здатному фізично й інтелектуально, облаштовувати своє життя, нести частку своєї соціальної відповідальності.

Забезпечення вільного і повноцінного розвитку людини може стати основою національної ідеї, яка сконсолідує суспільство і послужить підґрунтям для подальшого демократичного розвитку України, метою реформ якої «має стати людина, її потреби, добробут та якість життя»

У цьому контексті визначення юридичного змісту категорії «забезпечення й захисту прав і свобод людини і громадянина» набуває особливого значення і наукової ваги.

Повнота та об'єктивність його встановлення у відтворенні поточної юридичної практики фактично:

1) визначає актуальність прикладних розробок чинного (позитивного) права;

2) спрямовує дослідження права у системі юридичних уявлень власне юридичними «догматичними» методами;

3) окреслює якість дослідження права з позицій наукового позитивізму, способу наукового пізнання. Заради предметності та змістовності дискусій у цій царині, а також щодо сучасних суспільних домагань до інституту прав людини, як загалом і до права в цілому, з приводу їх забезпечення й захисту, дана категорія має отримати більш точне своє визначення та адресне місце.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що для поточної ситуації характерна не відсутність досліджень та пропозицій альтернативних поглядів, концептуальних рішень щодо наповнення категорії «корупція». Повноцінному її визначенню радше бракує наявності у них висвітлення взаємозумовленості корупції з діяльністю держави щодо створення умов для повноцінного захисту і забезпеченням прав людини та рівнем соціально-економічної детермінації права, доктринальним виразом глибини впливу щодо її виникнення чинного комплексу правових, політичних, культурних, економічних інших суспільних явищ. Тому, задля об'єктивності встановлення особливостей змісту вказаної категорії на наше переконання правити за основу повинна ідея соціально-економічної детермінації права, яка наразі досить серйозно упроваджується у вітчизняну наукову правосвідомість.

Корупція стала універсальною проблемою, яка впливає на всі сфери суспільного життя, а найбільше вражає сферу взаємовідносин громадян з органами державної влади та місцевого самоврядування, з якими найчастіше стикаються громадяни при реалізації своїх конституційних прав. Така ситуація підриває найчастіше ідеологію суспільства, так як громадяни починають сприймати корупцію як “спрощену форму” отримання громадянами адміністративних послуг. Населення держави стає заручником корупції.

Наразі ж, з активним формуванням інституту особистості, для якого провідною ідеєю є забезпечення й захист прав і свобод людини і громадянина, право усе тісніше пов'язується із соціальною свободою, утвердженням у масовій правосвідомості твердого переконання щодо беззаперечності базових цінностей сучасної цивілізації - свободи, рівності, справедливості.

Література

1. Конституція України

2. Тарасенко К.В Загальна характеристика антикорупційного законодавства України: Навч. посіб. - К., 2011. - 84 с.

Размещено на Allbest.ru