Евтаназія: реалізація права на гідну смерть чи вбивство?

Размещено на http://www.allbest.ru/

"Евтаназія: реалізація права на гідну смерть чи вбивство?"

Однією з найбільш актуальних проблем сучасності є саме проблема евтаназії, або "права людини на гідну смерть". Жваві дискусії між прихильниками "легкої смерті" та її супротивниками, поділ світу медицини на два полюси, "одвічне милосердя" лікарів до невиліковно хворих пацієнтів та ще ряд інших чинників, не дадуть знизити рейтингу цієї проблеми на міжнародному полі проблем та в Україні.

Сучасна правова система закріплює безліч особистих немайнових прав, проте головним і фундаментальним із них є право на життя. Згідно ст.27 КУ "Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не можу бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини".

В такому випадку чи можна в контексті права на життя допускати існування такого поняття, як право "на смерть" і якщо так, то в яких випадках? Чи вправі людина сама розпорядитися своїм правом життя?

За межами України проблема евтаназії обговорювалася вже доволі давно й наполегливо, проте до нас долітали лише відголоски гарячих суперечок та судових рішень щодо узаконення практики так званих "лікарів" та "сестер смерті".

Евтаназія - це свідомо та умисно вчинювані діяння медичного працівника, які спрямовані на припинення нестерпних фізичних чи психічних страждань пацієнта, що має результатом його смерть. Тобто в її прямому значенні, евтаназія - навмисне вбивство за допомогою методу, який провокує найменший біль та страждання, виконане для того, щоб покласти кінець неможливим стражданням, чи уникнути тяжкості життя.

Виділяють та пасивну евтаназію - припинення будь-яких дій для продовження життя та активну евтаназію - навмисне заподіяння смерті(передозування снодійного чи смертельна інєкція). Різновидом активної евтаназії є інструментна евтаназія, тобто з допомогою спеціальних пристроїв. До прикладу такого різновиду варто згадати діяльність доктора Джека Кеворкяна зі США, який за допомогою сконструйованої ним "машини смерті"-- штатива з трьома крапельницями: в одній сильне снодійне, в іншій - речовина, що блокує дихання, а в третій - препарат, що зупиняє серце, відправив на той світ майже 130 чоловік, за що, провів 8 років у в'язниці.

Також, виділяють існування добровільної (обумовленого прохання чи згоди хворого) та примусової (при відсутності згоди хворого) евтаназії. Прикладом примусової евтаназії може послугувати справа Міхаели Редер в 1989 році з ФРН, яка була осуджена за вбивство 17 пацієнтів. З її свідчень випливало, що вона зробила смертельні уколи невиліковно хворим, але не за їх прохання, а з почуття милосердя і жалю до них. До примусової евтаназії також буде відноситися вбивство новонароджених на прохання батьків.

У більшості випадках, евтаназію, як межу свого існування вона обирає собі сама. Серед причин, які теоретично можуть зініціювати порушення питання про застосування евтаназії це: онкозахворювання четвертої клінічної групи - особливо з метастазами у головний мозок, передагональні коматозні стани з різною природою, смерть мозку, агонізуючий стан із важкою черепномозковою травмою, несумісною з життям, вегетативний стан, розсіяний склероз, виражену генералізацію процесу з інтоксикацією і больовим синдромом, міотонію з порушенням дихання, декомпенсовані хвороби серця, печінки, нирок, а також хвороби Альцгеймера та СНІД.

З одного боку евтаназія дозволяє в повній мірі реалізувати право людини розпоряджатися своїм життям, в тому числі приймати рішення про припинення власного життя. евтаназія право страждання

З іншого боку варто звернути увагу на серйозні аргументи, які висувають противники права на смерть. Справа в тому, що по суті евтаназія - це вбивство однієї людини іншою, тобто медпрацівником. А вбивство навіть безнадійно хворої людини, навіть за її власним бажанням і проханням суперечить самій сутності лікаря. Адже покликання, якому вони присвячують життя, це боротьба зі смертю, а не допомога їй. Не можна забувати, що лікарі теж люди, і якщо лікар здатний позбавити життя іншу людину за її проханням, то отримавши право вбивати законно, що йому завадить зробити це в свої власних інтересах. Лікарю, наділеному правом вбивати, рано чи пізно люди перестануть довіряти свої життя.

При вирішенні проблеми евтаназії в Україні варто враховувати досвід країн, які легалізували інститут евтаназії, і використати цей досвід з метою недопущення можливих зловживань.

Перша у світі спроба легалізації евтаназії була здійснена в 1906 р. у штаті Огайо (США). Але законодавчі збори проголосували проти законопроекту.

Першою країною, яка легалізувала активну і пасивну евтаназію в Європі, є Нідерланди. 10 квітня 2002 р. верхня палата парламенту Нідерландів затвердила закон, який звільняє від кримінальної відповідальності лікарів, які допомагають хворим позбутися життя.

Станом на 2014 рік близько 6000 людей зробили вибір піти з життя шляхом евтаназії. Майже кожна 33 людина в Нідерландах використовує своє право на гідну смерть. Близько 650 новонароджених помирають за згодою їх батьків, якщо дитина відчуває нестерпний біль чи є невиліковно хворою.

У 1996 році на Північній частині Австралії була узаконена евтаназія, проте вже у березні 1997 року вона була заборонена парламентом, після застосування до 4-ох осіб.

Бельгія також прийняла закон, який забезпечує право безнадійно хворої людини на легку смерть. В 2013 році правом на евтаназію скористалися 1807 людей. 13 лютого 2014 року був прийняти закон, що передбачає можливість евтаназії дітей у разі невиліковних захворювань, які спричинюють нестерпні страждання.

Є також країни які відносяться до евтаназії негативно, наприклад в Німеччині евтаназія прирівнюється до вбивства, тут переконані, що природня смерть є невід'ємним правом людини. В Італії евтаназія ставиться в один ряд з геноцидом, фізичними і моральними тортурами. У Швеції вважають, що лікар ні в якому разі не може навмисно заподіяти смерть пацієнту.

В інших країнах, незважаючи на статистичні дані про існування широкої практики нелегальної евтаназії, будь-які форми останньої офіційно визнаються злочином, а дане питання в юридичному відношенні залишається відкритим.

Кримінальний кодекс багатьох країн прирівнює евтаназію до вбивства людини. У деяких країнах, таких як Італія або Україна, незважаючи на заборону евтаназії, життєпідтримуюче забезпечення хворого, який перебуває в комі, може бути відключене за рішенням близьких родичів або на підставі медичних показань.

В Україні евтаназія заборонена законом. Це закріплено ст. 52 Основ законодавства України про охорону здоров'я: медичним працівникам забороняється здійснення евтаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань. Тобто, ця стаття передбачає, що особа, яка свідомо вчинила евтаназію, підлягає кримінальній відповідальності згідно з законодавством України.

В Україні на сучасному етапі її розвитку легалізація евтаназії є неприпустимою, оскільки вона, перш за все, може призвести до зловживань по відношенню до хворих та людей похилого віку. І слід підкреслити, що не говорячи вже про можливості зловживань, про тяжку долю лікаря, який вирішує стати "гуманним вбивцею", - така точка зору (законодавче закріплення некараності вбивства із співчуття на прохання хворого) є жорстокою та, принаймні, для нашого суспільства неприйнятною. Навряд чи розумно легалізувати "легкий шлях" полегшення страждань тяжкохворого - його вбивство. Лікарю необхідно до кінця боротися з хворобою всіма способами, полегшувати страждання пацієнта, здійснювати пошук нових засобів та шляхів лікування хвороб.

Список використаної літератури

1. Конституція України || ВВР України - 1996. № 30 Ст. 141

2. Кримінальний Кодекс України || ВВР України, 2001, № 25-26, ст.131.

3. Загальна декларація прав людини || прийнята і проголошенна резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, ратифікована 1973 року.

4. Міжнародний пакт про громадські та політичні права || ратифікований Указом Президії Верховної Ради України РСР № 2148- VIII від 19.10 1973 року.

5. Європейська конверція про захист прав людини і основоположних свобод || ратифіковано Законом № 457/97-ВР від 17.07.1997 року.

6. Ольховик Л.А. Правове регулювання евтаназії: вітчизняний та зарубіжний досвід"|| Піденноукраїнський часопис - 2012, ст. 39-62.

7. Павленко Т.А. Щодо проблеми законодавчого закріплення евтаназії в Україні. Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди "ПРАВО". Випуск 16, 2011 р. ст. 132-137.

8. Борисенко Н.М. Проблема легалізації евтаназії як законодавчого закріплення права на гідну смерть. Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення). Матеріали II Всеукраїнської науковопрактичної конференції 17--18.04.2008, м. Львів. ст 34-37.

9. Ворона В.А. Право людини на евтаназію як складова права на життя

10. Евтаназія - право на смерть: за чи проти?. || Режим доступу: http://www.pravoconsult.com.ua/evtanaziya-pravo-na-smert-za-chi-proti/#ixzz3mOKcrSoo

11. Ирина Маленко Голландия, где смерть по выбору - эвтаназия - тепер стала частью жизни. || Режим доступу: http://krasnoe.tv/node/24302

12. Наслідки евтаназії або чи узаконять добровільну смерть в Україні? || Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/family/naslidki-evtanaziyi-abo-chi-uzakonyat-dobrovilnu-smert-v-ukrayini-_.html

13. Кореспондент.net Парламент Бельгії прийняв закон про евтаназію неповнолітніх. || Режим доступу: http://ua.korrespondent.net/world/

3305240-parlament-belhii-pryiniav-zakon-pro-evtanaziui-nepovnolitnikh

14. Подготовка текста Ревяко Т.И., Трус Н.В. "Часть 2. Способы самоубийств: эвтаназия. || Режим доступу: http://bibliotekar.ru/encSuicid/36.htm

Размещено на Allbest.ru