Поняття та особливості зобов’язального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретичне питання. Поняття зобов'язального права України та його система

Як відомо, предметом цивільного права є особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. В свою чергу, майнові відносини регулюються двома інститутами цивільного права: речове право та зобов'язальне право.

Отже, інститут зобов'язального права посідає важливе місце в системі цивільного права України. Зобов'язальне право поділяється на дві частини: загальні положення про зобов'язання та окремі види зобов'язань.

Воно регулює відносини майнового характеру, що складаються у зв'язку з передачею майна, наданням послуг, виконанням робіт, заподіянням шкоди або безпідставним придбанням майна.

Зобов'язальне право регламентує ринок, ринковий товарообіг, тобто переміщення, перехід товарів від одних власників до інших.

Таким чином, зобов'язальне право являє собою підгалузь цивільного права, регулюючу економічний оборот (товарообмін), тобто відносини по переходу від одних осіб до інших матеріальних та інших благ, що мають економічну форму товару.

Норми зобов'язального права оформляють процес переходу майнових благ від одних осіб до інших, утворюючи динаміку цивільно-правових відносин.

Радянські вчені, які досліджували зобов'язальне право є Ф.І. Гавзе, О. С. Йоффе, І. Б. Новицький, Л. А. Лунц. До сучасних вчених, які досліджують різні аспекти зобов'язального права належать: Т. В. Боднар, М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський, О. М. Вінник, О. А. Гавриленко, О. В. Дзера, O.B. Старцев, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, Р. А. Майданик, Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, та інші.

Зобов'язальне право було найбільш розробленою частиною римського права.

Ґенеза зобов'язального право в Україні має своєрідні особливості та бере свій початок ще з додержавного періоду, коли воно регулювалося спочатку мононормами, а потім звичаєвими нормами. Натомість достовірних відомостей правова та історична наука про цей період не виробила. Тому це питання є дискусійним [6, ст.7].

Для того щоб визначити поняття зобов'язального права давайте спочатку дамо характеристику поняттю зобов'язання.

Характеризуючи поняття зобов'язання, передусім слід відзначити, що зобов'язання -- це цивільні правовідносини. Зміст будь-яких цивільних правовідносин включає в себе суб'єктивне право (в зобов'язальних правовідносинах -- це право вимоги) і відповідний йому обов'язок, або, іншими сло­вами, права та обов'язки на стороні кожного учасника право­відносин (наприклад, права та обов'язки продавця і покупця, підрядчика і замовника). [3, ст.64]

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов'язання, як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку[1].

На основі вищевикладеного охарактеризуємо поняття зобов'язального права опираючись на різні джерела.

Зобов'язальне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини між боржником та кредитором на засадах юридичної рівності та взаємної відповідальності один перед одним [7, ст.253].

Зобов'язальне право є найбільш великою підгалуззю цивільного законодавства. Норми, що містяться в ньому, регулюють велике коло суспільних відносин, зв'язаних із придбанням товарів у власність, здачею майна в оренду, перевезенням вантажів і багажу, наданням послуг, кредитуванням і розрахунками, страхуванням, спільною діяльністю, використанням здобутків науки, літератури тощо [4, ст.214].

Вільна енциклопедія «Вікіпедія» наводить таке визначення зобов'язального права -- це підгалузь цивільного права, норми якої регулюють відносини майнового обігу, що виникають при переході матеріальних та інших благ від однієї особи до іншої [5].

Е.А.Суханов у своєму підручнику з цивільного права наводить таке роз'яснення: зобов'язальне право являє собою складову частину цивільного права, норми якої безпосередньо регулюють майновий чи економічний оборот , перетворюючи його у форму цивільно-правового обороту. Інакше кажучи, мова тут йде про правове оформлення товарно-грошового обміну, тобто ринкових взаємозв'язків у власному розумінні слова. Саме в нормах зобов'язального права численні і різноманітні товарно-грошові зв'язку конкретних суб'єктів обміну, складові економічне поняття ринку, отримують правове визнання і закріплення [10, ст.305].

Зобов'язальне право - система правових норм, які регулюють майнові і не майнові відносини між кредитором і боржником; складова частинна цивільного права, правові норми якої регулюють підстави виникнення, умови виконання, припинення зобов'язання та відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (ст. 509 ЦК) [1].

Правове регулювання зобов'язального права на сьогодні здійснюється книгою п'ятою Цивільного кодексу(надалі ЦК) України, яка має назву «Зобов'язальне право» (ст. ст. 509-1215). Крім того, на зобов'язальні відносини можуть впливати окремі положення загальної частини ЦК (Наприклад, положення про правочини (ст. ст. 202-236)). Слід зазначити, що зобов'язальне право є основним інститутом (підгалуззю) особливої частини ЦК [11, ст. 392-393].

Систему зобов'язального права, як і система цивільного права взагалі, побудовано за пандектною системою, тобто з поділом на загальну та особливу частини. Загальна частина зобов'язального права містить загальні для всіх видів зобов'язань положення щодо поняття та видів зобов'язань, підстав їх виникнення, способів виконання та припинення. Особлива частина зобов'язального права складається з низки інститутів, норми яких регулюють однотипні групи цивільних зобов'язань [9, ст. 271].

Зобов'язальне право підпорядковане абсолютним правовідносинам і є похідним від них. При колізії абсолютних та зобов'язальних прав пріоритет віддається абсолютним правам: зокрема особистим немайновим правам, праву власності та праву інтелектуальної власності.

Традиційно зобов'язальне право як і інше право розглядається в об'єктивному та суб'єктивному сенсі.

В об'єктивному сенсі зобов'язальне право система норм, які регулюють здебільшого майнові відносини між кредитором та боржником.

Зобов'язальне право у суб'єктивному сенсі - суб'єктивні права кредитора та юридичні обов'язки боржника, що зумовлені умовами зобов'язання. При тому варто підкреслити, що термін «умови зобов'язання» набув узагальненого характеру. Якщо раніше він стосувався лише договірних зобов'язань то тепер поширений на всі зобов'язання [13, ст. 82].

Предметом зобов'язального права виступають певні майнові відносини.

Метод зобов'язального права - це сукупність правових прийомів (способів) регулюючого впливу на поведінку суб'єктів зобов'язального права. Характеризується метод дизпозитивністю, імперативні (в окремих випадках), юридичною рівністю сторін, ініціативністю [14].

Практичне завдання 1

Уніговський помістив у телепрограмі оголошення про продаж автомобіля ЕАЗ-2109 за 9 тис. грн. Ввечері, в день виходу реклами, до нього зателефонував Кісельов і висловив бажання купити автомобіль. Уніговський погодився і вони домовилися, що через два дні укладуть договір купівлі-продажу та переоформлять автомобіль на Кісельова в підрозділі ДАІ. Коли Кісельов прийшов до Уніговського, то з'ясувалося, що той продав автомобіль Гриценко. Кісельов звернувся в суд із позовом про визнання за ним права власності на автомобіль і витребування його від Гриценко. У судовому засіданні Уніговський не заперечував факту домовленості з Кісельовим і пояснив, що оскільки Гриценко запропонував більшу ціну, то він і продав автомобіль йому, а усна домовленість не має ніякої юридичної сили.

Який порядок укладення договору? Яке рішення повинен винести суд?

Відповідь:

Щоб договір купівлі-продажу був укладений, необхідно:

1) щоб одна сторона договору запропонувала укласти договір на визначених умовах. Таку пропозицію укласти договір у торговій практиці прийнято називати офертою;

2) щоб інша сторона дала згоду укласти договір на тих умовах, що запропонувала перша сторона. Згоду укласти договір у торговій практиці прийнято називати акцептом.

Укладення договорів регламентується главою 53 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Загальний порядок укладання договорів регулюється статтями 638--650 ЦК України.

Частина 1 статті 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Оферта характеризується такими рисами: по-перше, вона адресується конкретно одній чи кільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, у рекламах), то вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не зазначено в цій пропозиції. По-друге, оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто ті, що визнані такими за законом, або необхідні для договорів даного виду, або в погодженні яких зацікавлений оферент. По-третє, пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами в разі їх прийняття (акцепту) другою стороною.

Оферта може бути зроблена із зазначенням або без зазначення строку для відповіді. Пропозицію укласти договір можна змінити або взагалі відкликати (скасувати), але не пізніше, як до моменту або в момент її одержання адресатом. У цьому разі раніше зроблена оферта втрачає свою значимість, отже, і не зв'язує оферента. Оферта, яку одержав адресат, не може бути відкликана протягом строку для її акцепту, якщо інше не зазначено в самій оферті або не випливає із суті пропозиції чи з обстановки, в якій інша зроблена [2, ст. 602].

Стаття 642 ЦК України зазначає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Отже, акцепт має бути повним і безумовним. Це означає, що акцептант повністю погоджується із запропонованими умовами договору і повідомляє про це оферента.

Якщо пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням строку для відповіді, то договір вважається укладеним за умови, що особа, яка зробила пропозицію, одержала від другої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом цього строку (ст. 643 ЦК).

У пропозиції укласти договір, яка адресується другій стороні, строк для відповіді може й не зазначатись. У цьому разі укладення договору залежить від того, в якій формі зроблено пропозицію - усній чи письмовій. Коли оферта зроблена усно, без зазначення строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо друга сторона негайно заявила оферентові про прийняття нею пропозиції. Якщо ж таку пропозицію зроблено в письмовій формі, договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально-необхідного для цього часу (ст. 644 ЦК) [12, ст. 535].

В разі неодержання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього часу оферент вважається вільним від тих обов'язків, що пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією.

Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань.

Також, згідно абзацу 2 пункту 1 статті 641 ЦК пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття [1].

Отже, згідно умов завдання Кісельов надав повну і безумовну згоду на придбання автомобіля. Оскільки Уніговський погодився, що через два дні вони укладуть договір купівлі-продажу та переоформлять автомобіль на Кісельова в підрозділі ДАІ. То опираючись на абзаци 2 пункту 1 статті 641 ЦК виходить, що Уніговський прийнявши пропозицію несе зобов'язання перед Кісельов з приводу укладення з ним договору купівлі-продажу та переоформлення авто.

Згідно з ч. 1 ст. 646 ЦК України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмовою від пропозиції і в той же час є новою пропозицією. Сторони в цьому разі міняються місцями: акцептант стає оферентом, а оферент - акцептантом, бо на нову пропозицію потрібна згода колишнього оферента. Переговори або обмін листами між сторонами можуть тривати довго і завершитись або досягненням згоди щодо умов договору, або не дати бажаного результату.

Важливим є встановлення моменту, з якого договір вважається укладеним. Визначити цей момент можна на основі аналізу статті 640 ЦК України. Договір вважається укладеним у момент одержання акцепту особою, яка направила оферту. Якщо ж для укладення договору, крім згоди сторін, потрібні передача майна або вчинення іншої дії (реальний договір), то він вважається укладеним з моменту передачі відповідного майна або вчинення певної дії [2, ст. 627].

Договір укладається в певній формі: усній, письмовій чи шляхом вчинення конклюдентних дій. Стаття 639 ЦК України зазначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом [1].

Згідно ч.1 ст. 644 ЦК України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. З умов задачі нам відомо, що в телефонній розмові (ввечері, після виходу реклами у телепрограмі) з Кисельовим, Уніговський погодився продати автомобіль ВАЗ2109, про що вони домовилися через два дні укласти договір купівлі-продажу та переоформити його в підрозділі ДАІ. Тобто в діях Уніговського є правила, які передбачені ч. 1 ст. 644 ЦК України, а саме: він негайно дав згоду на продаж автомобіля, чим прийняв пропозицію. Суд повинен прийняти рішення про розірвання договору купівлі-продажу і надати Кисельову першочергове право на купівлю автомобіля.

Практичне завдання 2

ООО “Дормашсервіс” уклало з АО “Регіональні телефонні мережі” договір найму землерийної машини терміном на один рік. Через 5 місяців машина вийшла з ладу і виникла необхідність у капітальному ремонті.

АО зробило ремонт, а крім того обладнало машину новим пристроєм. Протягом останніх 4-х місяців АО не платило плати за користування машиною, вважаючи, що витрати на ремонт і вартість нового технологічного пристрою мають бути зараховані в таку плату.

ООО з цим не погодилось, пояснивши, що АО ремонт і поліпшення машини провело без його згоди.

Як вирішити спір?

Відповідь:

Оскільки договір найму землерийної машини належить до двосторонніх договорів, права та обов'язки за ним мають як наймодавець, так і наймач. зобов'язальний правовий оферта договір

Наймодавець зобов'язаний передати річ наймачеві у стані та в комплекті, що відповідають умовам договору найму та призначенню речі згідно ч. 1 ст. 767 ЦК України. Об'єкт найму має передаватися наймачеві з усіма його приналежностями (ст. 186 ЦК України) та необхідними документами, які до нього належать (технічний паспорт, інструкція з експлуатації, сертифікат якості тощо) [8, ст. 298].

Частина 2 статті 776 ЦК України визначає, що капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом [1].

Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

Тобто, ТОВ „Дормашсервіс” повинно було за свій рахунок провести капітальний ремонт землерийної машини та у строк зазначений в договорі чи у відповідності до чинного законодавства.

Частина 3 ст. 776 ЦК передбачає наслідки невиконання обов'язку по речі, переданої у найм, якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору. Наймач має право:

1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;

2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків [1].

Так, якщо ТОВ „Дормашсервіс” не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, то АТ „Регіональні телефонні мережі” вправі самостійно відремонтувати річ і в подальшому зарахувати вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю або вимагати відшкодування вартості ремонту (в нашому випадку - зарахування вартості ремонту в рахунок плати за користування річчю). Однак слід мати на увазі, що наймач має право провести не будь-який капітальний ремонт, а лише такий, не проведення якого перешкоджає використанню речі відповідно до призначення та умов договору (наприклад, заміна зірваного бурею даху на будинку). В разі виникнення спору обов'язок доводити необхідність проведення капітального ремонту та його вартості покладається на наймача.

Відповідно до ст. 778 Цивільного кодексу України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості [12, ст. 646].

Якщо, у договорі укладеному між ООО “Дормашсервіс” та АО “Регіональні телефонні мережі” не вказано, що капітальний ремонт проводиться наймачем, то АО в супереч чинному законодавству, а саме ч. 2 ст. 776 ЦК України провело капітальний ремонт землерийної машини. Крім того обладнавши машину новим пристроєм, АО порушило ст. 778 ЦК України, оскільки землерийна машина була поліпшена без згоди наймодавця ООО “Дормашсервіс”.

Отже, якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, АТ „Регіональні телефонні мережі” має право на їх вилучення. Якщо не можна відокремити поліпшення без шкоди для речі, то вони не мають права на відшкодування їх вартості.

Список використаних джерел

1. Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV - Редакція від 30.09.2015 [Електронний ресурс] режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15

2. Бичков С.С., Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За заг. ред. С.С. Бичкової. - 2-ге вид., доповн. і переробл. - К.: Атіка, 2010. - 896 с.

3. Дзера О.В., Зобов`язальне право. Теорія і практика. Навчальний посібник /За ред. О.В.Дзери -- К. 1998 - 912 с.

4. Доліненко Л. О. Цивільне право України : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л. О. Доліненко, В. О. Доліненко, С. О. Сарновська. - К. : Кондор, 2006. - 354 c. - (Юрид. кн). - укp.

5. Електронна енциклопедія «Вікіпедія» [Електронний ресурс] режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE

6. Кобрін А. Є. Зобов'язальне право як інститут цивільного права // Курсова робота з цивільного права за 2 курс -- Київ -- 2011 -- 32 с.

7. Кунченко-Харченко В.І. Правознавство. Навчальний посібник - К. Кондор, 2011. - 474 с.

8. Спасибо-Фатєєва І. В., Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: пояснення, тлумачення, рекомендації з використанням позицій вищих судових інстанцій Міністерства юстиції, науковців, фахівців: правникам, нотарям, адвокатам, суддям, викладачам, студентам / за ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Т. 8 : Договори про передачу майна у власність та користування. - Х. : Страйд, 2013. - 670 с. (у складі авторського колективу - О.Г. Братель).

9. Стефанчук Р.О., Цивільне право України: Навч. посібник / Ю.В. Білоусов, С.В. Лозінська, С.Д. Русу та ін.. - За ред. Р.О. Стефанчука. - К.: Прецедент, 2005. - 448 с.

10. Суханов Е.А. Цивільне право: У 4 т. Том 3: Зобов'язальне право: Підручник. 3-е видання, перероблене і доповнене. М. Волтерс Клувер 2008 . - 589 с

11. Харитонов Є.О., Харитонова О.І, Старцев O.B. Цивільне право України : Підручник. -- Вид. 2, перероб. і доп. -- К. : Істина, 2009. -- 816 с.

12. Харитонов Є.О., Цивільний кодекс України: Коментар /За заг. ред. Є.О. Харитонова, О.М. Калітенко. - Одеса: Юридична література, 2003. - 1080с.

13. Шишки Р.Б., Цивільне право України: Курс лекцій: У 6 - ти томах. Т.5. Книга 1. Загальні положення зобов'язального права. /Р.Б. Шишка, Л.В.Красицька, В.В.Сергієнко, О.В.Смотров, О.Р. Шишка; За ред. Р.Б.Шишки. - ХНУВС. Еспада, 2005. - 177с.

14. Юридичний портал «LegaLaid», Вступ до зобов'язального права [Електронний ресурс] режим доступу: http://jurisprudence.com.ua/civilne-pravo/vstup-do-zobov-yazalnogo-prava.html

Размещено на Allbest.ru