Основні питання господарського процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Завдання №1

Визначити основні положення рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 року у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України.

Частина 2 статті 124 Конституції України зазначає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [1].

Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" звернувся до конституційного суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення частині 2 цієї статті.

Конституційний суд вирішив:

1. Положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

2. Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України привести нормативно-правові акти у відповідність з вимогами статті 124 Конституції України та її тлумаченням у цьому Рішенні.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим [6].

Отже, рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року №15-рп/2002, визначає, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту, держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур. Підкреслимо, що їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Завдання №2

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18 червня 2003 р., залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2003 р. та постановою Вищого господарського суду України від 28 грудня 2003 р., повернуто без розгляду позовну заяву ЗАТ КБ "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ) до колективного виробничо-комерційного підприємства "Взаємодопомога" про стягнення заборгованості - як таку, що підписана особою без належних повноважень.

28 березня 2004 р. Верховний Суд України порушив касаційне провадження з перегляду постанови постановою Вищого господарського суду України від 28 грудня 2003 року.

Касаційна скарга ЗАТ КБ мотивована тим, що Вищий господарський суд України виніс постанови в аналогічних справах №10/253, №4143/6-61, в яких по-іншому застосовані статті 29, 31 ЦК і позовні заяви прийнято до розгляду. представництво господарський процесуальний мито

Слід зазначити, що погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України виходив з того, що директор ЗАТ КБ не мав повноважень підписувати позовну заяву на підставі довіреності, якщо таке право не надане йому установчими документами.

Відповідь

Для вирішення даної задачі будемо користуватись нормативними актами які на момент умов завдання були діючими, але на сьогодні втратили чинність.

Ким може бути підписана позовна заява до господарського суду?

Згідно до Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК) статті 54 позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

Які процесуальні наслідки недотримання вимог законодавства щодо підписання позовної заяви?

Згідно частини 1 статті 63 ГПК суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу, яку може бути оскаржено.

У будь-якому випадку потрібне усунення підстав, які стали приводом для повернення позовної заяви. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Таким чином, правові наслідки відсутності права на подання позову й відсутність умов його здійснення є такими:

-- в першому випадку за відсутності права на подання позову, тобто за відсутності передумов права на подання позову суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви і повторного подання тотожного позову не може бути;

-- у випадку відсутності умов здійснення права на подання позову позовна заява повертається позивачеві, що не перешкоджає повторному зверненню до господарського суду з тотожним позовом у загальному порядку - після усунення допущеного порушення.

Яке рішення має прийняти Верховний Суд України?

Чи зміниться рішення суду, якщо в процесі розгляду справи буде встановлено, що в статуті ЗАТ КБ зазначено право керівника філії підписувати позовну заяву?

Якщо в процесі розгляду справи з'ясується, що право керівника філії підписувати позовну заяву визначено підпунктами Статуту ЗАТ КБ. А зазначена в Статуті довіреність стосується порядку здійснення, а не підстав виникнення права підписувати позовну заяву від імені банку.

Висновок про те, що директор регіонального відділення не мав повноважень підписувати позовну заяву, суперечить Статуту банку та статтям 26, 29, 31 ЦК (який втратив чинність від 01.01.2004), якими визначено підстави дій юридичної особи межі прав органів юридичних осіб, їх філій та керівників філій.

За таких обставин Верховний Суд України має скасувати постанову Вищого господарського суду України від 28 грудня 2001 р., постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 9 жовтня 2001 р. та ухвалу Арбітражного суду Дніпропетровської області 18 червня 2001 р., а питання про прийняття позовної заяви передати на вирішення господарського суду першої інстанції.

Завдання №3

Під час пред'явлення позову про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 25 678 грн. та розірвання цього договору позивачем ВАТ було сплачено державне мито у розмірі 85 грн. та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. Зазначений позов було задоволено. Відповідач подав апеляційну скаргу, сплативши 42 грн. 50 коп. державного мита. Апеляційний господарський суд повернув апеляційну скаргу на підставі п. 3 ст. 97 ГПК України.

Чи відповідає ухвала суду закону?

Який порядок та розміри сплати державного мита у випадку, коли позовна заява об'єднує вимоги майнового та немайнового характеру?

Як розраховується розмір державного мита за подання апеляційної скарги?

Відповідь:

Розпочнімо з того, що з набранням чинності 08.07.2011року Закону України "Про судовий збір" за подання позову сплачується не державне мито, а судовий збір. Згідно статті 1 цього Закону судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень.

Відповідно до п. 3 ст. 97 ГПК України повернення апеляційної скарги відбувається якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі [4].

У позовній заяві позивач просить суд про стягнення заборгованості за договором оренди у розмірі 25 678 грн. та розірвати договір оренди. Таким чином, у вказаній позовній заяві позивач об'єднує дві позовні вимоги - майнову (про стягнення заборгованості у розмірі 25 678 грн.) і немайнову (про розірвання договору оренди).

Згідно з пунктом 3 статті 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру [5].

Отже, у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру. п. 2.11 ч. 2 [7].

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору за подання до господарського суду:

1) позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати;

2) позовної заяви немайнового характеру 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" розмір мінімальної заробітної плати на 1 січня 2015 року складає -1218 грн. [8].

Опираючись на вищезазначене, можемо зробити висновок, що задоволення позову судом було неправомірним. Оскільки позивач ВАТ мав сплатити судовий збір у розмірі 2436 грн. (оскільки позовна заява поєднує вимоги майнового та немайнового характеру то 1218 грн. за позов майнового характеру та 1218 грн. за позов немайнового характеру).

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено розмір судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Отже, відповідач, подаючи апеляційну скаргу мав сплатити судовий збір у розмірі 110% від 2436 грн., які сплатив ВАТ при подані позовної заяви. Сума збору для позивача за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 2679 грн. 60 коп. Позивач у свою чергу сплатив 42 грн 50 коп. Так як сума судового збору сплачена позивачем у розмірі меншому чим установлено законом, Апеляційний господарський суд повернув заяву без розгляду на законних підставах.

Завдання №4

Рішенням господарського суду Харківської області було задоволено позовні вимоги цукрозаводу до ВАТ "Цукат" про стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань по оплаті поставленої цукрової сировини.

Під час апеляційного провадження встановлено, що договір, який слугував підставою для відвантаження продукції, не мав підпису уповноваженої особи, хоча й мав печатку, у договорі не були передбачені порядок розрахунків та деякі інші умови. Для обґрунтування позовних вимог позивач використав, як докази, пояснення фізичних осіб - працівників підприємств позивача та відповідача.

Яке рішення повинна прийняти апеляційна інстанція? Дайте оцінку доказів, покладених в основу рішення: договору, пояснень фізичних осіб.

Обґрунтуйте відповідь.

Складіть проект апеляційної скарги у цій справі. Недостатні данні виберіть на свій розсуд.

Відповідь:

Апеляційний суд має апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Харкова по справі залишити без змін.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зокрема, частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Як вбачається з фабули справи, підпису уповноваженої особи цукрозаводу у договорі поставки немає.

Однак, оригінал договору поставки містить печатку цукрозаводу.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Аналогічні приписи містяться і в ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підпис сторони (сторін) на правочині підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено письмову, а відповідно, сам факт вчинення правочину юридичними особами підтверджується наявністю печатки на документі, вчиненому в письмовій формі.

Таким чином, наявність печатки на договорі поставки є свідченням скріплення не підпису особи, а самого документу.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України та ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На нашу думку, наявність зобов'язання у покупця щодо оплати товару випливає із змісту частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, згідно якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відтак, у покупця обов'язок оплатити вартість товару виникає з моменту отримання продукції за товаророзпорядчими документами, тобто де-юре безпосередньо в день отримання товару та товаророзпорядчих документів.

Статтею 218 ГК України визначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Абзац 3 п. 2 статті 231 ГК України визначає, що за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Згідно статті 30 ГПК України в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів можуть бути викликані господарським судом для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Зазначені пояснення використовуються господарським судом як один із засобів одержання певних даних, на підставі яких він встановлює наявність обставин, що мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Харківський апеляційний господарський суд

майдан Свободи, 5/1, м. Харків, Харківська обл.

Скаржник (Відповідач):

ВАТ "ЦУКАТ"

Код ЄДРПОУ 00378038

Адреса:

вулиця Гвардійців-Широнінців, 1, м. Харків, Харківська обл., 61000

Тел./факс 057 710 5040

Позивач:

ТОВ "Харківський цукрозавод"

Код ЄДРПОУ 00518094

Адреса Салтівське шосе, 129,м. Харків, Харківська обл., 61000

Тел./факс 057 741 2710

Апеляційна скарга

на рішення Господарського суду міста Харкова від 20 березня 2015 року у справі №374-84

Рішенням Господарського суду міста Харкова від 20 березня 2015 року задоволено повністю позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Харківський цукрозавод" до ВАТ "Цукат". З відповідача стягнуто 20000 грн. пені та 1218грн. судового збору.

Відповідач не згодний з ухваленим рішенням, вважає його прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права, виходячи з наступного.

При винесенні рішення від 20 березня 2015 року Господарський суд міста Харкова не дослідив належним чином підписаний сторонами Договір на поставку цукрової сировини, неправильно визначився із характером спірних правовідносин, не застосував закон, який підлягає застосуванню, зокрема ст. 207 ЦК України, ст.30 ГПК України, в зв'язку з чим прийняв помилкове рішення, яке підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 103, 104 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення. Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 91-95, 103, 104 ГПК України,

Прошу суд:

Рішення Господарського суду міста Харкова від 20 березня 2015 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ "Харківський цукрозавод" до товариства з обмеженою відповідальністю "ВАТ "Цукат" про стягнення основного боргу в сумі 20000 грн. відмовити повністю.

Додатки:

Доказ направлення копії апеляційної скарги позивачеві (квитанція, опис)

Квитанція про сплату судового збору

Копія договору на поставку цукрової сировини.

30 березня 2015 року

Директор ТОВ "ВАТ "Цукат" ______________ Панченко А.В.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996 від 28.06.1996 №254к/96-ВР Тлумачення від 15.05.2014 [Електрон. ресурс]: - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254

2. Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV - Редакція від 30.09.2015 [Електронний ресурс] режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003 №436-IV Редакція від 20.09.2015, підстава 1602-18 [Електрон. ресурс]: - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15

4. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991 №1798-XII Редакція від 01.09.2015, підстава 484-19 [Електрон. ресурс]: - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1798-12/

5. Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI. [Електрон. ресурс]: - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3674-17

6. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 №15-рп/2002 [Електрон. ресурс]: - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v015p710-02

7. Постанова Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" Постанова від 21.02.2013 №7 [Електрон. ресурс]: - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/va007600-13

8. Офіційний веб-сат. Вищий господарський суд України. Ставки судового збору [Електрон. ресурс]: - Режим доступу: http://vgsu.arbitr.gov.ua/pages/148

9. Мельник М.П. Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України, [текст] Станом на 3 вересня 2012 р. / За заг. ред. М.П. Мельника - К.: "Центр учбової літератури", 2012. - 364 с.

10. Харитонова О.І., Науково-практичний коментар Господарського процесуального кодексу України / за ред. О.І. Харитонової. - К.; Істина, 2008. - 282 с.

Размещено на Allbest.ru