Філософія правової держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Друга половина ХІХ століття є вкрай важливим періодом розвитку філософсько-правової думки на теренах України, що перебувала у складі Російської імперії. Він відзначався інтенсивною інтелектуальною напругою, зіткненням суперечливих підходів у культурології, філософії, політиці, правознавстві. Українські науковці, зокрема М. Василенко, Б. Кістяківський, Ф. Тарановський, М. Палієнко, Є. Спекторський, А. Фатєєв, К. Ярош викладали і досліджували історію та проблеми філософії права, сміливо висуваючи власні гіпотези та аргументи щодо їх трактування. Відбувалася дискусія про кризу загальної юриспруденції, що виникла через крах старих теорій і становлення нових поглядів на право.

Одним із напрямів дискусії було осмислення кризи правосвідомості та успадкованих теорій про державу і право. Б. Кістяківський, який редагував журнал “Юридическій Вестникъ” у 1913-1917 роках, наголошував на тому, що юристам слід впевнено обстоювати принципи автономії права і юриспруденції. Нині такі ж завдання актуальні в соціально-культурній, політичній, гуманітарній площинах, але для розуміння складності нинішніх дискусій набувають особливої вагомості думки, що були висловлені в минулому у цілком інших контекстах. До них, зокрема, належать твердження філософа про автономність права та філософське осмислення його сутності. Життя та діяльність Б. Кістяківського припадають на період інтенсивної боротьби з царизмом, політичного просвітництва у Російській імперії, час, який називають періодом “революційних перемін”. Філософ розкрив розвиток філософії права російською ліберальною інтелігенцією, яка прагнула подолати історично сформовану неповагу до права і недостатній розвиток правової сфери. Філософсько-правове вчення Б. Кістяківського - філософа права, соціолога, теоретика права, політика, громадського діяча - значуще в історії української філософії.

Творчий спадок українського академіка позначився також на тенденціях розвитку російської та західноєвропейської культури початку ХХ століття. Як ліберал, він наголошував на тому, що передумовою міцного правопорядку є рівність громадян у правах та пріоритетність прав особи. Водночас право Б. Кістяківський визначав як сукупність норм, які утворюють компроміс між різними вимогами. Сама держава сучасного типу є породженням і чинником такого компромісу.

У 1902 р. він надрукував статтю «Російська соціологічна школа та категорія можливості», яка наочно засвідчила його рішучий перехід на позиції лібералізму. Це був злам світогляду Б.Кістяківського - фактично остаточний перехід від марксизму до лібералізму.

Державну владу, вказував Б. Кістяківський, слід перетворити із влади сили у владу права. Першим в українській політичній думці він увів поняття правової держави. правовий держава кістяківський

Основними принципами, на яких побудована правова держава, Б. Кістяківський вважав:

· обмеженість влади, яка створюється визнанням за особистістю невід'ємних і недоторканних прав. Б.Кістяківський наголошував на наявності у правовій державі певної сфери "самовизначення і самовираження" особистості, в яку держава не має права втручатися, тобто розмежовував сферу власне державу і громадянське суспільство.

· підзаконність влади.

· розподіл влади. Саме цей принцип, на думку Б.Кістяківського, є вирішальним для забезпечення непорушності прав особистості, сума яких становить "посутній зміст політичної свободи".

· суб'єктивні публічні права громадян (тобто права і обов'язки, які надані усім членам суспільства).

· народне представництво як канал впливу особи на законодавчий процес. З цього принципу випливає головна демократична вимога загального, рівного, прямого і таємного виборчого права.

У забезпеченні прав людини в державі вчений вбачав основоположний принцип правової держави: «У правовій державі влада має певні межі, яких вона не повинна і не може переступати». Обмеження влади відбувається за рахунок визнання недоторканих і невід'ємних прав особи. Так, в українській суспільно-політичній думці чи не вперше визнається, що є відома сфера самовизначення і самоврядування особи, до якої держава не має права втручатися. В цьому саме й полягає специфіка правової держави. Всі права громадян і їх недоторканність, наполягає вчений, складають зміст політичної свободи, без якої не може обійтися жодне культурне суспільство: «Завдяки невід'ємним правам і недоторканості особи, державна влада в правовій, чи конституційній державі не тільки обмежена, але й суворо підзаконна». Б.Кістяківський, безперечно, обстоюючи рівність громадян у правах та пріоритет прав особи, вважав, що лише це є передумовою міцного правопорядку.

Для сьогодення надзвичайно актуальною є проблема так званого «перехідного суспільства», в якому, на думку деяких правознавців, наче б то є можливим і виправданим обмеження прав та свобод громадян. Так, Б.Кістяківський у своїй науковій спадщині дав однозначне вирішення цієї проблеми, аргументовано доводячи небезпечність і неприпустимість впровадження навіть на найкоротший термін подібних заходів.

Таким чином, лібералізм ґрунтується на визнанні пріоритетності прав особи, яка вважається вищою цінністю порівняно з колективом, нацією, суспільством та державою.

Богдан Кістяківський, беззаперечно обстоюючи рівність громадян у правах та пріоритет прав особи, вважав, що лише це є передумовою міцного правопорядку. У статті «На захист права» Кістяківський пише: «головний і найсуттєвіший зміст права складає свобода». Щоправда, це свобода зовнішня, відносна, обумовлена суспільним середовищем. Але внутрішня, більш безвідносна, духовна свобода можлива лише за наявності свободи зовнішньої; остання є найкраща школа для першої. Аналізуючи, скажімо, російську ситуацію, український правник відзначив: «Російська інтеліґенція ніколи не поважала права, ніколи не бачила в ньому цінності, і з усіх культурних цінностей право було в неї у найбільшому занепаді».

Державна влада із влади сили має стати владою закону -- у цьому сенсі важливого значення набуває судова влада, надто громадський суд. Ці ідеї Б.Кістяківський висловлює в майже викінченій концепції правової держави. У праці «Соціальні науки і право» він пише, що правовий устрій -- це складний апарат, у якому частина сил діє чисто механічно. Проте для приведення в дію цього апарату та для його правильної роботи необхідна безперервна духовна активність усіх членів суспільства. Кожен має постійно працювати для реалізації права. Надзвичайно актуальна й важлива проблема перехідного суспільства, де нібито можливо йти на обмеження прав та свобод громадян, вирішується українським правником однозначно: Кістяківський арґументовано доводить небезпеку таких дій.

О. Кістяківський, доводив необхідність домагань політичних свобод, конституції. «У 1861 р., -- говорив він, -- скасовано лише частину кріпосного права -- кріпосне право поміщиків над селянами... Але після скасування цього кріпосного права лишилось недоторканним кріпосне право самодержця і його агентів -- чиновників над усім населенням землі руської... Саме це кріпосне право і мусить бути скасоване. Воно може бути скасоване лише конституцією». Запровадження конституції, на його думку, бажано досягти мирним шляхом, шляхом реформ. Він пише: «Правова держава -- вища форма державного буття, яку виробило людство як реальний факт». Сучасні дослідники також стверджують, що правова держава в цілому дуже подібна до конституційної і відрізняється лише певними моментами своєї довершеності і досконалості.

Б.Кістяківський не згадує про конституцію як про одну з найголовніших ознак правової держави. Мислитель моделює останню за принципами, частина з яких є відомими й уживаними в світовій практиці, а частина -- і до сьогодні ще не використаними сучасною правовою державою. Особливо тут слід відзначити ідеї правової культури, суспільної правосвідомості, народовладдя, що мають неабияке значення для відродження і розвитку української політико-правової думки.

Характеризуючи правову державу, Б.Кістяківський вказував на таку її найважливішу ознаку, як обмеженість і підзаконність влади та її безособовість. Що ж мав на увазі Б.Кістяківський, вживаючи такі поняття?

На його думку, першочерговим стримуючим фактором влади виступають не закони, які обмежують владу, а -- невід'ємні, непорушні, недоторканні права особи. Ці права не надаються державою, а є природними і обов'язково регламентованими. По-друге, пише Б.Кістяківський: «Правова держава -- це не лише держава, яка обмежує себе встановленими з власної волі нормами і виконує ці норми. У сучасній правовій державі керують не особи, а загальні правила чи правові норми. Держава, по суті, повинна перетворитись на правове явище, де кожна дія урядового апарату, суду й інших органів скеровуються відповідним законом, узгодженим із конституційним принципом».

Юридичними засобами досягнення вищевикладених думок вчений вважав: -- недоторканність особи (обов'язок держави перед особою); -- реалізацію права народу на народне представництво; -- солідарність влади і солідарність нації: гарантією цієї солідарності є загальне виборче право, що здійснюється шляхом рівного, прямого і таємного голосування; -- участь народу у законотворенні та управлінні державою.

Размещено на Allbest.ru