Договір страхування у цивільному праві

Размещено на http: //www. allbest. ru/

1. Договір страхування страхування

Договір страхування є договірно-правовою формою відносин страхування, поняття якого нормативно визначене і досліджене юридичною доктриною.

Нормативне поняття договору страхування закріплено в ЦК, ГК України і Законі України "Про страхування"(далі Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати платежі та виконувати інші умови договору.

Передбачене ГК та Законом України "Про страхування" поняття договору страхування дещо відрізняється від поняття, яке дається у ЦК України.

Згідно зі ст. 354 ГК договором страхування є договір, за яким страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Закон "Про страхування" під договором страхування розуміє письмову угоду між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначені у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ст. 16 Закону).

За юридичними ознаками договір страхування є оплатним, взаємним, ризиковим (алеаторним), диспозитивно реальним правочином.

Договір страхування є оплатним, оскільки страхувальник сплачує страхову премію (страхові платежі), а страховик несе ризик настання страхового випадку і за наявності останнього здійснює страхову виплату. Договір страхування залишається оплатним і тоді, коли страховий випадок не настає, оскільки договір був укладений у розрахунку на зустрічне надання з боку страховика у вигляді отримання від нього страхової виплати.

Договір страхування є двостороннім договором, оскільки прав та обов'язків набувають обидві сторони - страховик і страхувальник.

Взаємний характер договору страхування обумовлений тим, що обидві сторони приймають на себе одна перед іншою обов'язки: страхувальник - повідомляти відомості про зміну страхового ризику, виплачувати страхові внески, якщо страхова премія не була сплачена повністю вже при укладенні договору, повідомляти страховика про настання страхового випадку тощо, а страховик - здійснити страхову виплату тощо. При призначенні в договорі вигодонабувача стороною в договорі залишається страхувальник, який виконує свої обов'язки, якщо перерозподіл обов'язків не передбачений в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 983 ЦК України договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором. Аналіз зазначеної норми ЦК дає підстави для висновку, що договір страхування може розглядатися як реальний договір, якщо умовами договору або законом не визначено консенсуальний характер договору страхування. Реальність договору страхування полягає в тому, що він вважається укладеним, тобто таким, що породив правові наслідки як юридичний факт, з моменту вчинення певної дії, а саме: внесення першого страхового платежу.

Консенсуальний договір страхування має передбачати умову про те, що договір набирає чинності з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Тоді сплата страхової премії (страхових платежів) проводитиметься на виконання раніше укладеного сторонами консенсуального договору страхування.

Диспозитивність ч. І ст. 983 ЦК України дає можливість пов'язувати набрання чинності договором страхування і з будь-яким іншим моментом після укладення правочину за всіма істотними умовами, а не лише з моментом сплати страхової премії (внеску), наприклад з наданням страхувальником необхідних документів тощо.

Однак набрання чинності договором не може відбутися після настання страхового випадку. Тому норму ст. 983 ЦК України слід розуміти так, що договір страхування поширюється на страхові випадки, які настали після набрання ним чинності, якщо договором не передбачено більш пізній момент, починаючи з якого випадки вважатимуться страховими. Іншими словами, надати зворотної сили договору страхування не можна.

Договір страхування є ризиковим (алеаторним) правочином. Страхування носить ризиковий (алеаторний) характер, оскільки неможливо передбачити, який розмір страхової виплати належатиме до настання страхового випадку і здійснення виплати страховиком.

Виникнення, зміна, припинення прав та обов'язків сторін залежить від настання об'єктивно випадкових для самих сторін обставин та обумовленої цим можливості нееквівалентності первинного та зустрічного надання. Обов'язок страховика здійснити страхову виплату реалізується не зразу і не в усіх випадках укладення договорів страхування, а лише при настанні страхових випадків. У свою чергу, страховик в одних випадках отримує дохід, а в інших повинен здійснити виплату, розміри якої істотно перевищують отриману ним винагороду. Отже, алеаторність договору страхування полягає у заснованій на випадку можливості нееквівалентності первинного і зустрічного надання за цим договором.

Чинне законодавство передбачає спеціальне правило щодо форми договору страхування. Відповідно до ст. 981 ЦК договір страхування укладається у письмовій формі. Недодержання письмової форми має наслідком недійсність договору страхування. Укладення договору страхування відбувається з дотриманням загальних положень ЦК про укладення договорів. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Заяву, що надходить з боку страхувальника, слід розцінювати як пропозицію страховику вчинити оферту.Письмова форма вважається дотриманою, якщо письмова пропозиція страховика страхувальнику укласти договір (оферта) прийнята за правилами ЦК про акцепт. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом (ст. 642 ЦК). Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), який страховик передає страхувальнику разом з правилами страхування. Страхове свідоцтво є документом, призначення якого полягає в тому, щоб слугувати доказом укладення договору, тому за своїм змістом страховий поліс має містити в собі всі істотні елементи договору. Страхове свідоцтво не може розглядатися як сам договір, оскільки видача страхового свідоцтва відбувається тільки після надходження страхового внеску, а не в момент набрання чинності договором страхування. Крім того, видача страхового свідоцтва становить виключне право страховика, тоді як страхувальник може сплачувати страхові платежі не тільки безпосередньо страховику, а й через кредитні організації.

Відповідно до ст. 980 ЦК предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: 1) життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); 2) володінням, розпорядженням та користуванням майном (майнове страхування); 3) відшкодування шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

ЦК встановив деякі обмеження на інтереси, страхування яких не допускається. Насамперед, до таких інтересів належать протиправні інтереси. У цьому зв'язку майновий інтерес, передбачений договором страхування, має носити правомірний характер, тобто не суперечити правовим нормам, загальним засадам цивільного законодавства.Законодавством не визначено поняття протиправної інтересу, в тому числі і пов'язаного з укладенням договору страхування. Тому доказування правової підстави для дійсності страхового зобов'язання лежить на одній із сторін договору.Неправомірний інтерес виникає у тому випадку, якщо обставини, в яких перебуває особа, виникли неправомірно (наприклад, страхування майна, яке вилучене з цивільного обороту і не може перебувати у приватній власності фізичних та недержавних юридичних осіб). Неправомірним також є отримання заінтересованою особою вигод та переваг (зокрема страхування ризику підприємницької діяльності, здійснення якої заборонене для даної особи в силу вказівки закону або рішення суду, страхування ризику неотримання виграшу від азартної гри тощо).

Крім того, предмет договору страхування становлять визначені договором майнові інтереси, які охоплюються поняттям особистого страхування, майнового страхування, страхування відповідальності. Тому ці майнові інтереси повинні стосуватися особи (особисте страхування), майна (майнове страхування) або відповідальності (страхування відповідальності) і мають обумовлюватися можливістю настання певної події, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий інтерес в одному і тому самому майні можуть мати і кілька осіб (наприклад у випадку перебування майна на праві спільної власності), і кожна з них може бути страхувальником у межах свого страхового інтересу, тобто тих збитків, яких вона може зазнати при настанні страхового випадку.

При страхуванні необов'язково укладати окремі договори при страхуванні різноманітних страхових ризиків. У договорі може бути передбачено страхування одного об'єкта одразу від кількох ризиків, хоча сторони безумовно не позбавлені можливості укладати і ряд самостійних договорів, в тому числі із різними страховиками.

Одним з елементів договору страхування є суб'єктний склад цього правочину. Суб'єктний склад договору страхування може розглядатися в двох значеннях лише як безпосередній склад учасників (вузьке розуміння) і як безпосередні та опосередковані учасники страхового правовідношення (широке розуміння). У власному (вузькому) розумінні суб'єктний склад страхового правовідношення включає дві групи суб'єктів. До першої групи належать страховик і страхувальник, які є сторонами договору страхування. Друга група суб'єктів страхових правовідносин представлена застрахованими особами та вигодонабувачами - третіми особами. У широкому розумінні суб'єктами страхових правовідносин є сторони договору страхування та учасники страхових правовідносин.

Сторонами договору страхування є страховик та страхувальник. Окрім сторін, учасниками правовідносин можуть виступати застраховані особи, вигодонабувач, товариства взаємного страхування, об'єднання страховиків, перестраховики та інші особи.

Чинним законодавством сторонами договору страхування визначено фізичних та юридичних осіб, причому не вказано інших учасників цивільних відносин (державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади).

Незважаючи на те, що відповідно до статей 167-169 ЦК держава, АРК та територіальні громади беруть участь у цивільних відносинах нарівні з іншими учасниками, майнові інтереси держави чи територіальної громади можуть бути предметом страхування опосередковано через участь юридичних осіб, які діють в інтересах цих учасників цивільних відносин.

Страховик - це юридична особа, яка згідно з договором страхування або відповідною нормою закону бере на себе зобов'язання за визначену винагороду відшкодувати страхувальнику або іншій застрахованій особі шкоду, що виникла в разі настання певної події (страхових випадків).

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства" , з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (страховики-резиденти), а також зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (філії страховиків-нерезидентів).

Терміни "страховик", "страхова компанія", "страхова організація" дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страховик може здійснювати лише ті види страхування, які визначені ліцензією, виданою у порядку, встановленому законами "Про страхування", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та Ліцензійними умовами провадження страхової діяльності, затвердженими розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 15 вересня 2003 р. за № 805/8126.

Юридичні особи, які не відповідають вимогам ст. 2 Закону, не можуть займатися страховою діяльністю.

За характером діяльності страховиків поділяють на: таких, що страхують життя; таких, що здійснюють інші види страхування; таких, що надають винятково перестрахувальні послуги; за належністю страховики можуть бути державними і приватними; за територією обслуговування страховиків можна поділити на: місцевих, регіональних, національних та транснаціональних.

Страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України. Ці об'єднанняне можуть займатися страховою діяльністю.

Фізичні особи та юридичні особи з метою страхового захисту своїх майнових інтересів можуть створювати товариства взаємного страхування в порядку і на умовах, визначених законодавством України. Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальник набуває статусу суб'єкта страхових правовідносин з моменту укладення договору страхування або на підставі закону (обов'язкове страхування).

Страхувальники можуть укладати із страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладенні договорів особистого страхування призначати за згодою застрахованої особи фізичних або юридичних осіб (вигодонабувачів) для отримання страхових виплат, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування.

Страхувальники мають право при укладенні договорів страхування інших, ніж договори особистого страхування, призначати громадян або юридичних осіб- вигодонабувачів, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку, якщо інше не передбачено договором страхування. В цьому випадку вигодонабувачами за договорами страхування будуть ті особи, яким страхувальник заподіює шкоду, тому така особа в договорах страхування відповідальності не конкретизується, оскільки наперед її вказати неможливо. Як сам вигодонабувач, так і розмір завданої йому шкоди визначаються лише після настання страхового випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 986 ЦК і ст. 11 Закону "Про страхування" за згодою страхувальника предмет договору страхування може бути застрахований за одним договором страхування кількома страховиками (співстрахування) з визначенням прав та обов'язків кожного із страховиків. При цьому в договорі повинні міститися умови, що визначають права і обов'язки кожного страховика.

У цьому випадку виникає множинність осіб на стороні страховика. Співстрахування може застосовуватися, зокрема, у разі наявності майнового ризику, який має значний вартісний характер, що змушує залучити до укладення договору кількох страховиків, які беруть на себе спільний обов'язок щодо здійснення страхової виплати у разі настання страхового випадку. Для здійснення співстрахування обов'язковою має бути згода страхувальника.

Суть співстрахування полягає у визначенні часткового (дольового) зобов'язання, за яким кожен із співстраховиків бере на себе певну визначену договором частину обов'язку щодо здійснення страхової виплати. Після її здійснення цей страховик вважається таким, що виконав свій обов'язок належним чином і вибуває із зобов'язання.

Страхові правовідносини можуть бути ускладнені відносинами перестрахування. Відповідно до ч. 1 ст. 987 ЦК за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником. Однакове за своїми юридичними характеристиками, але більш детальне визначення перестрахування містить Закон "Про страхування". Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону перестрахуванням визнається страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика), резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.

У порядку перестрахування страхуються ризики, пов'язані із основною діяльністю страховика, і полягають у необхідності здійснити страхову виплату. договір страхування цивільний право

Перестрахування не може розглядатися як страхування ризику страхової виплати чи як страхування виконання зобов'язання за договором страхування. За своєю природою перестрахування є страхуванням ризику настання обов'язку здійснити страхову виплату. Майновий інтерес перестрахувальника полягає у тому, щоб перестраховик повністю або частково компенсував йому виплату за договором страхування, яка може бути здійснена.

Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником, а також він залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

Правовий статус сторін договору страхування визначається сукупністю прав та обов'язків сторін договору.

Залежно від етапу розвитку страхових правовідносин, моменту виникнення та тривалості існування обов'язки сторін за договором страхування умовно можна поділити на три групи: 1) обов'язки, які сторони повинні виконати в процесі укладення договору; 2) обов'язки, які сторони виконують протягом дії договору; 3) обов'язки, які виникають після настання страхового випадку.

За цим критерієм на відповідну сторону договору страхування покладаються певні обов'язки при укладенні, виконанні договору, настанні страхового випадку.

Первісний обов'язок страховика при укладенні договору страхування - ознайомлення страхувальника з умовами та правилами страхування. Правила страхування можуть визначатися відповідними актами цивільного законодавства, особливо це характерно для обов'язкових видів договірного страхування.

Протягом двох робочих днів з моменту отримання повідомлення про настання страхового випадку страховик зобов'язаний вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові.

При настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом [з].

Страхова виплата за договором особистого страхування здійснюється незалежно від сум, що виплачуються за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, а також від відшкодування шкоди.

Страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Iнші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору[ц].

Виплата страхового відшкодування вважається обов'язком страховика, а не формою цивільно-правової відповідальності.

Страховик зобов'язаний відшкодувати витрати, яких зазнав страхувальник при настанні страхового випадку, з метою запобігання або зменшення збитків, якщо це передбачено умовами договору [з].

У вчиненні дій, які запобігають настанню страхового випадку, заінтересований насамперед страховик, оскільки за умовами договору він зобов'язаний відшкодовувати шкоду, яка буде заподіяна. Тому він повинен сприяти тому, щоб страхувальник вчиняв розумні і доступні дії, спрямовані на зменшення можливих збитків. Витрати мають бути відшкодовані навіть тоді, коли страхувальник, який їх зазнав, не досяг позитивного результату.

Страхувальник має право переукласти договір страхування у разі, якщо вартість майна збільшується або вжито заходів, які зменшують страховий ризик. Тому страховик зобов'язаний за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшують страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір страхування

Страховик зобов'язаний не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім випадків, встановлених законом. В даному випадку йдеться про відомості, які становлять таємницю страхування, тобто такі, що можуть бути віднесені до особистої, сімейної, службової, комерційної чи іншої таємниці, яка виступає предметом правової охорони.

Конфіденційна інформація щодо діяльності та фінансового становища страхувальника може бути надана лише на письмову вимогу суду, а також правоохоронних та податкових органів стосовно операцій страхування конкретної юридичної або фізичної особи за конкретним договором страхування у разі порушення кримінальної справи щодо цієї фізичної або юридичної особи.

Також дещо зміненим у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію", обовязком страховика є - надавати відповідним підрозділам Національної поліції інформацію про укладення договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підлягають обов'язковому технічному контролю.

Страховик може прийняти на себе додаткові зобов'язання, крім тих, що передбачені актами цивільного законодавства. Про це повідомляється страхувальнику у письмовій формі.

Згідно зі ст. 25 Закону "Про страхування" здійснення страхових виплат проводиться страховиком відповідно до договору страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката). Зазначений страховий акт складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром - особою, яка займається визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються чинним законодавством) у формі, що визначається сертифікатом.

У договорі страхування завжди має бути визначено строк, протягом якого страховик зобов'язаний провести страхову виплату страхувальнику після настання страхового випадку.

На вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) не поширюється позовна давність (ч. 5 ст. 268 ЦК). До вимог, що виникають з договорів морського страхування, застосовується дворічна позовна давність, яка обчислюється з дня виникнення права на позов (ст. 389 КТМ).

Страхові виплати (страхове відшкодування) спадкуються на загальних підставах. Однак якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини (частини 1, 2 ст. 1229 ЦК).

Страховик має право відмовити у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування у випадках, визначених ЦК (ст. 991) і Законом "Про страхування" (ст. 26).

За своєю природою дії страховика з відмови у здійсненні страхових виплат є одностороннім правочином, який не вимагає звернення до суду для невиконання обов'язку щодо здійснення страхової виплати. Перелік цих підстав не є вичерпним, оскільки законом та договором він може бути розширений.

Страховик має право відмовити в здійсненні страхової виплати у разі навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку. До таких дій не належать дії, пов'язані із виконанням ними громадянського чи службового обов'язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж), або щодо захисту майна, життя, здоров'я, честі, гідності та ділової репутації. Під дію цього випадку підпадає, наприклад, умисне спричинення дорожньо-транспортної пригоди з метою одержання страхового відшкодування. Це однаково стосується вигодонабувача і застрахованої особи.

Окремою підставою для відмови у здійсненні страхової виплати є вчинення страхувальником-громадянином або іншою особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку. В цьому випадку страховик звільняється від обов'язку здійснити страхову виплату.

Подання страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування або про факт настання страхового випадку також надає страховику право відмовити у здійсненні страхової виплати. В даному випадку йдеться про умисне надання неправдивих відомостей, а тому необережне надання зазначеної інформації не є підставою для відмови у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування. При цьому такими навмисними діями визнаються як повідомлення неправдивих відомостей про об'єкт страхування, так і замовчування важливих даних, які дають можливість об'єктивно оцінити страховий ризик.

Страховик відмовляє у здійсненні страхової виплати у разі отримання страхувальником повного відшкодування збитків за майновим страхуванням від особи, винної у їх заподіянні (ч. 4 ст. 991 ЦК). У випадках отримання страхувальником коштів на відшкодування збитків від особи, винної у їх відшкодуванні, або від іншої особи-нестраховика, страховик має прийняти це до уваги при розрахунках страхового відшкодування з тим, щоб страхові відшкодування та виплати не приносили страхувальнику прибутків.

Самостійною підставою відмови страховиком у страховій виплаті є несвоєчасне повідомлення страхувальником про настання страхового випадку без поважних на це причин або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків (ч. 5 ст. 991 ЦК).

Передбачений ст. 26 Закону "Про страхування" перелік підстав є відкритим. Тому підставами для відмови страховика у здійсненні страхових виплат можуть бути й інші підстави, що визначені законодавством України, та передбачені умовами договору страхування. Поширеними підставами для відмови у здійсненні страхових виплат, що передбачаються договорами страхування, є: непереборна сила, військові дії або інші військові заходи тощо.

Закон "Про страхування" у ст. 26 прямо передбачає, що негативний фінансовий стан страховика не є підставою для відмови у виплаті страхових сум (їх частин) або страхового відшкодування страхувальнику.

Рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк, не більший передбаченого правилами страхування, та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Відмова страховика у страховій виплаті може бути оскаржена страхувальником у судовому порядку.

Чинне законодавство визначає можливість виникнення у страховика права регресу до заподіювача страхувальнику шкоди. Такий перехід прав до страховика ще називають суброгацією (переміною кредитора у вже існуючому зобов'язанні яке виникло із заподіяння шкоди).

Відповідно до ч. 1 ст. 993 ЦК і ст. 27 Закону "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таке правило поширюється лише на договори майнового страхування. Тому, якщо фізична особа застрахувала життя та здоров'я від нещасних випадків, то у разі настання певного страхового випадку внаслідок поведінки сторонніх осіб, це не позбавляє дану особу права на отримання страхової виплати, а також отримання відшкодування завданої шкоди від винної особи.

Перехід права вимоги до страховика може мати місце лише у тому випадку, коли наявним буде факт заподіяння шкоди майну, тобто цивільне деліктне правопорушення. Визначення особи, відповідальної за завдання збитків, здійснюється відповідно до норм про відшкодування шкоди (глава 82 ЦК).

Особа, яка завдала збитки, може оспорювати розмір фактичних витрат, здійснених як страхова виплата. Розмір здійсненої страхової виплати як обсяг відповідальності заподіювача шкоди перед страховиком підлягає доказуванню на загальних підставах. Заподіювач шкоди, який виконав свій обов'язок перед потерпілим щодо відшкодування завданої шкоди, звільняється від обов'язку перед страховиком.

У разі смерті страхувальника-ф і зичної особи його майно, за правилами про спадкування, може перейти до його спадкоємців на підставі заповіту чи вказівки закону.

Тому у разі смерті страхувальника, який уклав договір майнового страхування, його права та обов'язки переходять до осіб, які одержали це майно у спадщину.

В інших випадках (тобто, коли страхувальник за договором майнового страхування не помер) права та обов'язки страхувальника можуть перейти до третіх осіб лише за згодою страховика, якщо інше не встановлено договором страхування[ц].

У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третьої особи, його права та обов'язки можуть перейти до цієї особи або до осіб, на яких відповідно до закону покладено обов'язки щодо охорони прав та інтересів застрахованої особи (ч. 2 ст. 994 ЦК). [ц].

В цьому випадку договір особистого страхування не припиняється у зв'язку зі смертю страхувальника, оскільки предметом страхування виступають майнові інтереси застрахованої особи. Тому ця особа може безпосередньо вступити у договір як страхувальник, набувши прав та обов'язків право попередника. В разі юридичної неспроможності особи вступити у договір (вік, перебування під опікою тощо), правовим статусом страхувальника за даним договором можуть наділятися батьки, усиновителі, опікуни, інші особи, які зобов'язані вживати заходів для охорони прав та інтересів такої особи. Відмова повнолітньої дієздатної особи, на користь якої укладено договір страхування, від набуття прав та обов'язків страхувальника за договором має тягнути припинення договору страхування.

Наслідки припинення юридичної особи-страхувальника

Відповідно до ч. 1 ст. 995 і ст. 23 Закону "Про страхування" у разі, якщо юридична особа-страхувальник припиняється і встановлюються її правонаступники, права та обов'язки страхувальника переходять до правонаступників.

Зазначена норма ЦК поширюється на випадки, коли має місце припинення юридичної особи у формі реорганізації (статті 106-109 ЦК).

Ліквідація страхувальника-юридичної особи (ст. 110 ЦК) тягне за собою припинення договору страхування.

Права та обов'язки за договором майнового страхування переходять до правонаступника, до якого відповідно до документів про реорганізацію переходить річ, щодо якої виник майновий страховий інтерес як предмет договору страхування. У випадку укладення договору страхування цивільно-правової відповідальності права та обов'язки за таким договором переходять відповідно до передавального акта або розподільчого балансу (ст. 107 ЦК).

Наслідки визнання страхувальника-фізичної особи недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності

Відповідно до ч. 1 ст. 996 ЦК права та обов'язки страхувальника-фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном з моменту визнання особи недієздатною. Відповідно до ст. 24 Закону "Про страхування" права та обов'язки за договором страхування переходять до опікуна. З цього приводу в літературі вказується на недостатню обгрунтованість зазначеної норми Закону, оскільки визнання фізичної особи недієздатною не має наслідком перехід її прав та обов'язків до інших осіб. Права та обов'язки за договором залишаються за страхувальником, але здійснюються вони опікуном.

На відміну від інших видів страхування, страхування цивільно-правової відповідальності не може продовжуватися, оскільки фізична особа, яка визнана судом недієздатною, стає неделіктоздатною, тобто вона не може нести цивільно-правової відповідальності за шкоду, яку вона заподіяла (статті 41, 1184 ЦК). Тому договір страхування відповідальності фізичної особи, яка визнана недієздатною, припиняється з моменту визнання особи недієздатною (ч. 1 ст. 996 ЦК).

Страхувальник-фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, здійснює свої права та обов'язки страхувальника лише за згодою піклувальника (ч. 2 ст. 996 ЦК). До цих правовідносин страхування застосовуються загальні правила про наслідки порушення норм ЦК щодо отримання згоди піклувальника (статті 37, 223 ЦК тощо).

2. Зміна, припинення, недійсність договору страхування

Підстави припинення договору страхування

Договір страхування може бути змінено, припинено з підстав та в порядку, визначеному положеннями ЦК про договори, з урахуванням особливостей, передбачених спеціальним законодавством.

Договір страхування може бути змінено з урахуванням загальних правил зміни договорів, передбачених статтями 651, 651 ЦК України.

Відповідно до ст. 28 Закону "Про страхування" договір страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом і 0 робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника-юридичної особи або смерті страхувальника - громадянина чи втрати ним дієздатності за винятком випадків, передбачених цим Законом;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дія договору страхування може бути достроково припинена за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Підстави та наслідки відмови від договору страхування

ЦК України у ст. 997 передбачає підстави та наслідки відмови від договору страхування страхувальником або страховиком. Якщо страхувальник прострочив внесення страхового платежу і не сплатив його протягом 10 робочих днів і після пред'явлення страховиком письмової вимоги про сплату страхового платежу, страховик може відмовитися від договору страхування, якщо інше не встановлено договором. Страхувальник або страховик може відмовитися від договору страхування в інших випадках, встановлених договором.

Страхувальник або страховик зобов'язаний повідомити другу сторону про свій намір відмовитися від договору страхування не пізніш як за 30 днів до припинення договору, якщо інше не встановлено договором. Страховик не має права відмовитися від договору особистого страхування без згоди на це страхувальника, який не допускає порушення договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо страхувальник відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страхових виплат. Якщо відмова страхувальника від договору обумовлена порушенням умов договору страховиком, страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо страховик відмовився від договору страхування (крім договору страхування життя), страховик повертає страхувальникові сплачені ним страхові платежі повністю. Якщо відмова страховика від договору обумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страховик повертає страхувальникові страхові платежі за період, що залишився до закінчення строку договору, з вирахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, та фактично здійснених страховиком виплат.

Наслідки відмови від договору страхування життя встановлюються законом. Якщо страхувальник або страховик відмовився від договору страхування, договір припиняється.

Договір страхування також може бути припинений достроково за вимогою страхувальника. В цьому випадку настають різні правові наслідки в частині повернення страхової премії, залежно від того, чи передбачена договором можливість дострокового його припинення за вимогою страхувальника.

Страхова премія підлягає поверненню тільки у випадку, якщо це передбачено договором.

У разі припинення дії договору страхування життя страховик виплачує страхувальнику викупну суму, яка є майновим правом страхувальника за договором страхування життя. Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.

Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя. Зазначена комісія може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.

За умови дострокового припинення договору страхування не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі.

Недійсність договору страхування

У випадках, встановлених ЦК, іншими законами, договір страхування є нікчемним або визнається недійсним в разі невідповідності загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Підставами недійсності договору страхування можуть бути підстави для визнання правочинів недійсними, передбачені статтями 215-236 ЦК. З цих підстав договір страхування вважатиметься недійсним у випадках: невідповідності його цивільному законодавству та іншим правовим актам; вчинення фіктивного та удаваного правочину; укладення договору під впливом помилки, обману.

ЦК у ст. 998 та Закон "Про страхування" (ст. 29) передбачають особливі випадки визнання договору страхування недійсним. Договір страхування визнається судом недійсним, якщо: його укладено після настання страхового випадку; об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Размещено на Аllbest.ru