Податковий обов’язок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Поняття податкового обов'язку

Поняття податкового обов'язку є однією з центральних категорій податкового права. У цій главі буде розглянуто природу виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку як сукупності обов'язків платника податків. У деяких виданнях і законодавчих актах використовують термін "податкове зобов'язання", під яким розуміють обов'язок зі сплати податку. Уявляється не зовсім точним застосування терміну "зобов'язання" у відносинах, регульованих імперативними нормами.

Зобов'язання -- термін, характерний для договірних відносин, де використовують диспозитивні методи, що розвиваються на певних відносинах рівності суб'єктів. Податкові відносини будуються на принципах влади і підпорядкування, регулюються шляхом владних розпоряджень з боку держави. Тому навряд чи зобов'язання може відображати природу комплексу обов'язків платника податків, що мають безумовний і першочерговий характер. Більш точним було б використання терміну "податковий обов'язок" як категорії, що узагальнює всю систему обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів.

Власне, скрізь податковий обов'язок ототожнюють з обов'язком зі сплати податку. Але це тільки частина його змісту. Дійсно, сплата податку являє собою реалізацію основного обов'язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов'язок у вузькому розумінні. Однак податковий обов'язок у широкому розумінні включає:

· обов'язок з ведення податкового обліку;

· обов'язок зі сплати податків і зборів;

· обов'язок з податкової звітності.

Податковий обов'язок у широкому розумінні можна диференціювати і за видовими обов'язками платника податків, що виникають по кожному податку чи збору. Сукупність подібних окремих обов'язків і складатиме комплекс податкових обов'язків платника податків або податковий обов'язок у широкому розумінні.

Зміст податкового обов'язку визначається насамперед імперативними методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що складаються між суб'єктами з приводу сплати податків і зборів. Державне керування у сфері фінансів вимагає підпорядкування суб'єкта вимозі уповноваженої особи, а точніше -- вимозі органів, які здійснюють фінансову діяльність держави.

Виникнення, зміна та припинення податкового обов'язку

Обов'язок зі сплати податку чи збору виникає, змінюється чи припиняється за наявності підстав, установлених податковим законодавством. Важливо враховувати, що в податкових правовідносинах діє розширювальний принцип, принцип дозволеного поводження, тобто такий, що охоплює сукупність дій, прямо запропонованих законодавчими актами про оподаткування. Водночас подібне положення закріплює і певні гарантії, встановлюючи рамки для контролюючих органів: підстави виникнення, зміни і припинення обов'язків платника податків як об'єкта контролю мають встановлювати тільки податкові закони.

Найважливішим питанням при регулюванні правовідносин з приводу сплати податків і зборів є з'ясування моменту, з якого виникає обов'язок сплачувати податок. Нормативні акти, що регулюють порядок внесення цих платежів, пов'язують обов'язок їхньої сплати з настанням обставин, передбачених законами і підзаконними актами. Такою основою, зокрема, може бути наявність об'єкта обкладання при обов'язковому одержанні податкового повідомлення.

Повідомлення є юридичним актом індивідуального характеру, що конкретизує зміст правовідносин щодо окремого суб'єкта. С.Д.Ципкін на підставі цього робить висновок, що для виникнення податкових правовідносин необхідна наявність як матеріальних умов, так і особливих актів фінансових органів. У такий спосіб формується складний юридичний факт (фактичний склад), точно зазначений у гіпотезі фінансово-правової норми. Тому, мабуть, недостатньо виділяти як підставу виникнення податкових правовідносин, що випливають винятково із закону.

Виникнення податкових правовідносин пов'язується з виникненням податкового обов'язку -- безпосереднього і першочергового обов'язку платника податку зі сплати податку чи збору за наявності певних обставин. Такими обставинами є:

· можливість віднесення конкретного суб'єкта до платника податку, зумовленого відповідно до чинного законодавства;

· наявність у платника податку об'єкта оподаткування або здійснення їм діяльності, пов'язаної зі сплатою податку чи збору;

· наявність нормативно-правового (насамперед законодавчого) регулювання всіх елементів податкового механізму.

Податковий обов'язок пов'язується не тільки з підставами його виникнення, а й чітко визначається конкретними термінами, протягом яких він має бути виконаний. При цьому важливо пам'ятати, що виконання податкового обов'язку є першочерговим стосовно інших обов'язків платника, що визначає зміст усіх інших обов'язків. Виконання податкового обов'язку реалізується сплатою податку.

Однак можливі випадки, коли платник не може виконати податковий обов'язок у загальному порядку. У такій ситуації необхідні певні додаткові гарантії, що виділяються у формі способів забезпечення виконання податкового обов'язку. Податковий обов'язок як обов'язок платника податків сплатити необхідну суму податку у встановлений термін за наявності обставин, передбачених податковим законодавством, виникає з кожного виду податку окремо. Існує чотири підстави припинення податкового обов'язку:

· належне виконання податкового обов'язку;

· ліквідація юридичної особи--платника податку;

· смерть фізичної особи--платника податків або визнання її померлою;

· втрата особою ознак, що визначають його як платника податків.

Припинення податкового обов'язку сплатою податку платником податків відображає загальне положення теорії права про те, що будь-який обов'язок припиняється належним виконанням. Три інші підстави припинення податкового обов'язку фактично пов'язані з відсутністю особи, зобов'язаної сплачувати податки і збори (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи).

У деяких випадках як підстава припинення податкового обов'язку розглядається скасування податку. Однак навряд чи тут зовсім однозначна ситуація. Дійсно, обов'язок щодо сплати податку припиняється, але тільки стосовно періоду, що випливає за скасуванням податку, а не у відношенні минулого періоду. Адже в кінцевому підсумку й обов'язку зі сплати податку з моменту його скасування не існує.

У встановлених законодавством випадках податковий обов'язок може бути припинений шляхом взаємозаліків з бюджетом шляхом спрямування сум переплат з одного податку в рахунок погашення недоїмки за іншим чи майбутніх платежів за цим самим податком. Проведення подібних заліків може здійснюватися трьома способами:

· загальним порядком -- переплачена сума зараховується без заяви платника в погашення недоїмки за його іншими платежами. Податки в цьому разі сплачуються з допомогою податкових органів без участі платників податків, а про зроблений залік податкові органи зобов'язані сповістити платника податків після його здійснення;

· спеціальним порядком -- податковий залік встановлюється відповідними законодавчими актами й інструкціями для конкретних податків;

· особливим порядком -- податковий облік встановлюється щодо окремих груп підприємств і має тимчасовий характер.

Виконання податкового обов'язку

Виконання податкового обов'язку в широкому розумінні припускає реалізацію всієї системи обов'язків платника податків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів (обов'язку з обліку, сплаті та звітності). У вузькому розумінні виконання податкового обов'язку означає своєчасну і повну сплату податків. Однак сплата податку опосередковується також діями з обліку, обчислення податкового окладу, тобто всім комплексом обов'язків платника податків, що складають податковий обов'язок у широкому розумінні. Виконання податкового обов'язку розглядають переважно саме як сплату податку.

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата платником податків сум податку у встановлений термін. Сплату податку здійснює платник податків безпосередньо, а у випадках, передбачених законодавчими актами, -- податковий агент або податковий представник.

Платник податків самостійно обчислює суму податку, що підлягає сплаті, і перераховує її в термін і в порядку, встановлені законодавчими актами. Забороняється виконання податкового зобов'язання платника податків третіми особами. Порушення цієї заборони не звільняє платника податків від виконання податкового обов'язку.

Найбільш поширеним моментом припинення обов'язку зі сплати податку є належне виконання цього обов'язку. Цей момент визначається різними способами, залежно від форми розрахунків і особливостей перерахування сум податків до бюджетів. Обов'язок зі сплати податку вважається виконаним:

· при сплаті податку в безготівковому порядку -- з моменту пред'явлення платником у банк доручення на сплату відповідного податку за умови наявності коштів на рахунку платника, достатніх для сплати податку, і оформлення доручення належним чином;

· при сплаті податку наявними коштами -- з моменту внесення відповідної суми в банк чи відділення зв'язку.

У разі виконання обов'язку зі сплати податковим агентом обов'язок платника податків припиняється з моменту утримання сум податку податковим агентом. При цьому необхідно враховувати, що податок утримується до надходження коштів у розпорядження платника податків і він фактично не може вплинути на виконання свого податкового обов'язку власними діями.

Укладання договорів на умовах відстрочення або розстрочення платежів

У сфері торгівлі досить поширена практика укладання договорів на умовах відстрочення або розстрочення платежів. З цими, на перший погляд, простими договірними відносинами пов'язано багато правових наслідків, які необхідно враховувати при здійсненні діяльності.

Уже із самих назв цих правових категорій видно, що вони визначають терміни виконання грошових зобов'язань, які за загальним правилом встановлюються за домовленістю сторін угоди.

По механізму дії відстрочення та розстрочення платежів означають умова платежу, при якому сам платіж відкладається на встановлене сторонами час відносно певної події. Для повноти розуміння правової природи відстрочення та розстрочення слід визначити, що ж це за подія (або момент часу), щодо якого відкладається платіж.

Статтею 1057 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) встановлено, що договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Аналіз зазначеної, а також інших норм ЦКУ, дозволяє зробити висновок про те, що подією (моментом часу), щодо якого відкладається платіж, є момент одержання товару, результатів робіт або послуг. Тобто ЦКУ виходить з того, що за загальним правилом (за принципом рівності сторін або справедливості) грошовий платіж має здійснюватися одночасно з отриманням товарів, результатів робіт або послуг. Тим самим, за логікою ЦКУ, досягається принцип справедливості обміну матеріальними благами між учасниками цивільних правовідносин.

Як виняток з цього правила, ЦКУ надає можливість сторонам угоди домовитися про те, що оплата буде здійснена за визначений термін після отримання товару, надання результатів робіт (послуг).

Висновок: будь-яке розбіжність у часі виконання зустрічних зобов'язань (одними з яких є зобов'язання по грошовій оплаті), коли товари поставляються (роботи виконуються, послуги надаються) раніше їх оплати, свідчить про наявність відстрочки або розстрочки платежів. Навіть якщо платіж буде здійснюватися на наступний день після поставки, буде мати місце відстрочка платежу.

При цьому відстрочкою платежу вважається умова оплати, при якому платіж здійснюється через певний час після виконання зобов'язань з поставки товару (робіт, послуг) один раз у повному розмірі.

Розстрочкою платежу вважається умова оплати, при якому платежі за договором здійснюються також через певний час після виконання зобов'язань (допускається також здійснення першого платежу одночасно з поставкою товару) з поставки товару (робіт, послуг), але в кілька етапів.

Як правило, домовленість між сторонами з приводу відстрочки або розстрочки платежів не оформляється у вигляді окремого договору, а відображається в якості окремих пунктів основного договору, з якого виникають відповідні зобов'язання. У договорі може навіть не вказуватися прямо про наявність відстрочки або розстрочки платежів - для їх виникнення це не обов'язково робити, все буде залежати від встановленого в договорі механізму оплати. Так, наприклад, наступне формулювання в договорі вказує на наявність відстрочки платежу:

«П. 3.2. Зазначена в п. 3.1 Договору ціна товару підлягає сплаті Покупцем на 3 (третій) день після поставки Продавцем товару ».

Дуже часто в договорах можна зустріти формулювання умов оплати такого змісту:

«Оплата товару за Договором здійснюється протягом 3-х днів з моменту поставки товару».

Це означає, що термін виконання зобов'язань покупцем з оплати товару починається з моменту отримання товару від продавця і закінчується на третій день після поставки товару, і в будь-який з моментів цього терміну покупець може виконати свої зобов'язання, в тому числі і в день отримання товару від продавця . Таким чином, застосувавши подібне формулювання умов оплати, сторони домовилися про те, що покупець може скористатися відстрочкою платежу, однак в остаточному підсумку буде здійснено платіж з відстрочкою чи ні, залежить від покупця.

Розстрочка платежу може формулюватися в договорі наступним чином:

«П. 3.2. Зазначена в п. 3.1 Договору ціна товару підлягає сплаті Покупцем частинами в наступному порядку:

а) 50% ціни товару сплачуються 20.07.2008 р.;

б) решта 50% ціни товару сплачуються 31.08.2008 р. »

Договори, в яких застосовні відстрочення та розстрочення

На підставі ст. 1057 ЦКУ відстрочення та розстрочення грошових платежів може передбачатися в будь-яких договорах, які передбачають виконання зобов'язань шляхом передачі у власність грошових коштів. У принципі, нескладно назвати такі договори: купівля-продаж, поставка, оренда, підряд, все оплатним договори на надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, зберігання, доручення, комісія, управління майном) і пр.

Нормативні акти, що регулюють відстрочку і розстрочку платежів

Серед нормативних актів, якими врегульована відстрочення та розстрочення платежів, можна виділити ЦКУ, Господарський кодекс України, Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Правил торгівлі у розстрочку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.98 р. № 997. Однак слід зауважити, що:

- Господарський кодекс, який за призначенням регулює господарські правовідносини, не визначає будь-яких особливих умов щодо відстрочки і розстрочки платежів;

- Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» регулює податкові правовідносини, а не цивільно-правові, а тому не має пріоритету перед ЦКУ;

- Правила торгівлі у розстрочку є лише підзаконним нормативним актом, прийнятим, тим більше, до набрання чинності нового ЦКУ.

Тому при вирішенні питань відстрочки і розстрочки платежів слід керуватися положеннями ЦКУ, а норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Правил торгівлі у розстрочку - використовувати тільки в тій частині, яка не суперечить положенням цього Кодексу.

Так, наприклад, норма п. 1.12 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» про те, що торгівля у розстрочку передбачає передачу товарів у розпорядження покупця в момент здійснення першого внеску (завдатку) з передачею права власності на такі товари після кінцевого розрахунку, не може бути обов'язковою до застосування, оскільки не узгоджується з положеннями ЦКУ і суттєво обмежує права сторін договору на врегулювання питань розстрочки. За ЦКУ не обов'язково в момент передачі товару здійснювати перший внесок і право власності на товар не обов'язково має передаватися тільки після остаточного розрахунку - всі ці питання вирішуються за домовленістю сторін.

Виходячи зі змісту ст. 1057 ЦКУ, слід, що відстрочення та розстрочення оплати товарів, робіт, послуг представляють собою форми комерційного кредитування. Таким чином, з точки зору ЦКУ, якщо договором передбачено, що оплата за товар буде здійснюватися через деякий час після його поставки, це означає, що між сторонами такого договору існують відносини комерційного кредитування.

Для даного роду відносин ЦКУ передбачено цілий ряд особливостей, які коротко і розглянемо.

За загальним правилом, установленим ст. 1057 ЦКУ, до відстрочення і відстрочення платежів (як до форм комерційного кредиту) застосовуються положення Кодексу, що стосуються договору банківського кредиту. Наприклад, за аналогією з банківським кредитом при відстрочці та розстрочення можуть сплачуватися відсотки за наданий комерційний кредит.

Проте, положення ЦКУ, що стосуються договору банківського кредиту, не застосовуються до відстрочення або розстрочення в тому випадку, коли:

- Вони суперечать суті зобов'язання (наприклад, норма ЦКУ щодо можливості односторонньої відмови від надання банківського кредиту не може бути застосована до відстрочення або розстрочення платежу при купівлі-продажу);

- Інше встановлено положеннями ЦКУ про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання (на сьогодні «інше» встановлено щодо договору купівлі-продажу, про що нижче буде вказано детальніше).

Отже, припустимо, укладений договір купівлі-продажу з відстрочкою або розстрочкою платежу. Якщо покупець порушив встановлені відстрочкою або розстрочкою терміни оплати, то продавець може відмовитися від договору (відмова здійснюється в позасудовому порядку, і для цього достатньо бажання продавця) і вимагати повернення товару. Причому, що стосується розстрочки, яка передбачає декілька платежів, для виникнення у продавця права відмовитися від договору достатньо покупцеві порушити термін за будь-якого з платежів.

Частиною 5 ст. 694 ЦКУ передбачено, що якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до ст. 536 ЦКУ з дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. На підставі ст. 536 ЦКУ боржник повинен сплачувати відсотки за користування чужими коштами: тобто ЦКУ виходить з тієї позиції, що після встановленого строку оплати грошові кошти для боржника (покупця) стають чужими і за їх користування необхідно сплачувати відсотки. Звертаємо увагу на те, що згідно з ч. 5 ст. 694 ЦКУ відсотки нараховуються в обов'язковому порядку і не залежать від бажання сторін за договором.

Зміст ст. 536 ЦКУ (нагадуємо - в ній ідеться про сплату відсотків за користування грошовими коштами, а не за порушення зобов'язань) дозволяє зробити висновок про те, що в даному випадку відсотки розглядаються як додаткові зобов'язання, а не як міра відповідальності.

Разом з тим, ст. 625 ЦКУ передбачає сплату відсотків як відповідальність за прострочення покупцем грошового зобов'язання.

Таким чином, виходить, що за прострочення оплати товару, проданого шляхом надання комерційного кредиту у формі відстрочки або розстрочки, нараховуються відсотки як:

а) додаткові зобов'язання за користування чужими грошима, і

б) як санкція за порушення грошових зобов'язань.

Однак, на відміну від відсотків як санкції, розмір яких встановлений у ст. 625 ЦКУ, з визначенням розмірів відсотків як додаткового зобов'язання не все так просто. Згідно зі ст. 536 ЦКУ розмір відсотків встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного законодавства. Як показує практика, сторони в договорі, як правило, не встановлюють розмір цих відсотків. Що стосується законодавства з цього питання, то ситуація наступна.

Як вказувалося вище, мова йде про нарахування відсотків за користування чужими грошима. Користування чужими грошима мовою ЦКУ залежно від конкретних умов може називатися позикою, кредитом, в тому числі комерційним.

На підставі ч. 2 ст. 1057 ЦКУ до комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054-1056 цього кодексу, тобто положення про банківський кредит. У свою чергу, до відносин банківського кредиту на підставі ст. 1054 застосовуються положення про позику. Таким чином, всі положення, які стосуються відсотків за договором позики, застосовуються до кредитного договору, а, отже, і до комерційного кредиту (у тому числі до купівлі-продажу товарів у кредит).

Згідно зі ст. 1048 ЦКУ, якщо договором позики не встановлений розмір відсотків, він визначається на рівні облікової ставки НБУ. Так от, якщо виходячи з усього сказаного робити сміливий висновок, то виходить, що за прострочення оплати товару, проданого шляхом надання комерційного кредиту у формі відстрочки або розстрочки, обов'язково нараховуються відсотки на рівні облікової ставки НБУ (якщо відсотки не встановлені договором). Висновок сміливий і небезпечний з тієї причини, що практика на сьогодні йде по тому шляху, що ніхто ці відсотки не нараховує і не сплачує (що рівносильно прощення боргу). А з точки зору оподаткування нестягнутою до закінчення терміну позовної давності кредиторська заборгованість повинна відноситись на валовий дохід боржника.

Питання це і зараз залишається відкритим, єдине - його не варто боятися роздрібним торговцям (чого не скажеш про оптовики), оскільки на підставі ст. 706 ЦКУ положення щодо нарахування відсотків при простроченні платежів не застосовується при роздрібної купівлі-продажу товару в кредит.

Згідно зі ст. 694 ЦКУ сторони за договором купівлі-продажу можуть встановити обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, яка відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.

Таким чином, видно, що при купівлі-продажу відсотки за користування товарним кредитом не є обов'язковими, а встановлюються за домовленістю сторін. І ще один висновок: наявність відносин комерційного кредиту при купівлі-продажу не залежить від того, встановлені в договорі відсотки за користування комерційним кредитом чи ні.

Ще одним важливим моментом є те, що з моменту передачі товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар, яке виникає автоматично.

Ця норма має досить велике значення для застосування на практиці. Так, наприклад, якщо покупець товару вирішить продати його в подальшому, але при цьому його грошове зобов'язання з оплати товару не буде ще виконано, він на підставі ст. 659 ЦКУ зобов'язаний буде, вже як продавець, попередити покупця про права третіх осіб на цей товар, і в тому числі про право застави на товар. Якщо він цього не зробить, то новий покупець буде мати право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу. Виникнення у продавця зазначеного права застави впливає і на бухгалтерський облік. Так, продавець (як заставодержатель) має збільшити у себе залишок на позабалансовому рахунку 06 «Гарантії та забезпечення отримані», а покупець (як заставодавець) - збільшити залишок на позабалансовому рахунку 05 «Гарантії та забезпечення надані».

Податкова застава у податкових правовідносинах

Використання податкової застави у податкових правовідносинах є наслідком певного запозичення способів забезпечення цивільно-правових зобов'язань. Специфіка податкових правовідносин, зокрема, відносин з погашення податкових зобов'язань і податкового боргу, дозволяє стверджувати про наявність спільних рис між ними та відносинами щодо виконання зобов'язань, урегульованих нормами цивільного права. Спільність способів забезпечення зобов'язань у цивільному праві та способів забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів полягає в єдності їхньої сутності та функціонального призначення. Характеризуючи способи забезпечення виконання обов'язку зі сплати податків і зборів, слід підкреслити владно-майновий зміст цих правовідносин, що зумовлює імперативне забезпечення податкових надходжень до бюджетів і державних цільових фондів.

Податкова застава - один з найефективніших способів забезпечення виконання обов'язку, адже при її застосуванні обмежуються права платника податків щодо розпорядження власним майном, а це, у свою чергу, негативно впливає на здійснення ним подальшої фінансово-господарської діяльності. Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" [22, ст. 8 п. 1; 39, ст. 88] встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків та захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення. податковий відстрочення платіж правовідносини

У разі якщо податковий борг виник за операціями, що виконувалися в межах договорів про спільну діяльність, у податкову заставу передається майно платника податків, який згідно з умовами договору був відповідальним за перерахування податків до бюджету та/або майно, яке внесене у спільну діяльність та/або є результатом спільної діяльності платників податків. У разі недостатності майна такого платника податків у податкову заставу передається майно інших учасників договору про спільну діяльність у розмірах, пропорційних їх участі у такій спільній діяльності [39, ст. 88 п. 3].

Право податкової застави виникає у разі

- неподання або несвоєчасного подання платником податків податкової декларації - з першого робочого дня, наступного за останнім днем строку, встановленого законом про відповідний податок, збір (обов'язковий платіж) для подання такої податкової декларації;

- несплати у встановлені строки суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, наступного за останнім днем зазначеного строку;

- несплати у встановлені строки суми податкового зобов'язання, визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Порядок встановлення відповідних строків сплати сум податкових зобов'язань закріплений у Законі України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" [22] та Податковому кодексі України .

Право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, що перебували в його власності (повному господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

У разі якщо балансова вартість такого майна не визначена, його опис здійснюється за результатами оцінки, яка проводиться відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні"

У разі збільшення суми податкового боргу складається акт опису до суми, відповідної сумі податкового боргу платника податків

Право податкової застави не поширюється на майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України "Про заставу" [33], на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій .

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису (дод. 3). До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби.

Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

У разі якщо платник податків не допускає податкового керуючого для здійснення опису майна такого платника податків у податкову заставу та/або не подає документів, необхідних для такого опису, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу [39, ст. 89 п. 4].

Орган державної податкової служби звертається до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, заборону відчуження таким платником податків майна та зобов'язання такого платника податків допустити податкового керуючого для опису майна у податкову заставу. Строк, на який можуть бути зупинені видаткові операції на рахунках платника податків, визначається судом, але не більше двох місяців [39, ст. 91 п. 4]. Податковий керуючий не пізніше робочого дня, що настає за днем складення актів, зобов'язаний надіслати банкам та іншим фінансовим установам рішення про складення таких актів. Таке рішення є підставою для поновлення видаткових операцій на рахунках платника податків [39, ст. 89 п. 4].

У разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу, право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі [39, ст. 89 п. 5].

Платник податків зобов'язаний не пізніше робочого дня, наступного за днем набуття права власності на будь-яке майно, повідомити орган державної податкової служби про наявність такого майна. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом трьох робочих днів з дня отримання зазначеного повідомлення прийняти рішення щодо включення такого майна до акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави та балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, або відмовити платнику податків у включенні такого майна до акта опису [39, ст. 89 п. 5].

У разі якщо орган державної податкової служби приймає рішення про включення майна до акта опису, складається відповідний акт опису, один примірник якого надсилається платнику податків з повідомленням про вручення. До прийняття відповідного рішення органом державної податкової служби платник податків не має права відчужувати таке майно. У разі порушення платником податків цих вимог він несе відповідальність згідно із законом [22].

Якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу, таке майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі [39, ст. 89 п. 6].

Заміна предмета застави може здійснюватися тільки за згодою органу державної податкової служби [39, ст. 89 п. 7].

Платник податків має право безоплатно зареєструвати податкову заставу в державних реєстрах застав рухомого або нерухомого майна, а податковий орган зобов'язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу в державному реєстрі застав нерухомого майна за умови строку дії такої застави більше десяти днів [22, ст. 8 п. 3; 39, ст. 89 п. 7].

З метою захисту інтересів кредиторів платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, зобов'язаний письмово повідомити майбутніх кредиторів про податкову заставу та про характер і розмір забезпечених цією заставою зобов'язань, а також відшкодувати збитки кредиторів, що можуть виникнути у разі неподання зазначеного повідомлення.

Платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, а саме [39, ст. 92]:

у разі відчуження або оренди (лізингу) майна, яке перебуває у податковій заставі, платник податків за згодою органу державної податкової служби зобов'язаний замінити його іншим майном такої самої або більшої вартості. Зменшення вартості заміненого майна допускається тільки за згодою органу державної податкової служби за умови часткового погашення податкового боргу.

Платник податків може відчужувати майно, що перебуває у податковій заставі, тільки за згодою органу державної податкової служби, а також у разі, якщо орган державної податкової служби впродовж десяти днів з моменту отримання від платника податків відповідного звернення не надав такому платнику податків відповіді щодо надання (ненадання) згоди.

У разі якщо в податковій заставі перебуває лише готова продукція, товари та товарні запаси, платник податків може відчужувати таке майно без згоди органу державної податкової служби за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні, та за умови, що кошти від такого відчуження будуть направлені в повному обсязі в рахунок виплати заробітної плати, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або погашення податкового боргу.

У разі здійснення операцій з майном, яке перебуває у податковій заставі, без попередньої згоди органу державної податкової служби платник податків несе відповідальність відповідно до закону.

Размещено на Allbest.ru