Проект договору між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

кафедра цивільного та трудового права

Реферат

з дисципліни «Сімейне право»

на тему: «Проект договору між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини»

Виконала: студентка 4 курсу, 1 групи

заочної форми навчання Яцькова Іванна Сергіївна

Перевірила: ст. в. Куколевська Жанна Дмитрівна

КНЕУ 2016



План

Вступ

1. Метод «допоміжних репродуктивних технологій»

2. Юридичне закріплення сурогатного материнства

3. Особливості договору про сурогатне материнство

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

сурогатний материнстко репродуктивний договір



Вступ

Поява на світ дитини -- завжди свято. Однак не всім випадає щастя пізнати цю радість. Проте бездітні пари можуть мати власну, генетично свою дитину. Відомо, що ембріони приживаються в організмі сторонньої жінки, яка виношує для подружньої пари дитину Сурогатне материнство дає шанс мати дітей жінкам, які через фізичні особливості або медичні протипоказання не можуть самостійно виносити і народити дитину. Окрім того, цей метод процесуально легший, ніж оформлення усиновлення. Але, як це часто буває, розвиток науки дещо випереджає морально-правову адаптацію суспільства до її нових досягнень. Норми права не завжди встигають за розвитком суспільства.

Існуючі можливості Допоміжні репродуктивні технології (ДРТ) -- це методи терапії безпліддя, при яких окремі або всі етапи зачаття і раннього розвитку ембріонів здійснюються поза організмом. У побутовому розумінні словосполучення «сурогатне материнство» часто означає виношування якою-небудь жінкою дитини «на замовлення». Актуальність теми реферату полягає в тому, що правове забезпечення сурогатного материнства -- одне з найскладніших питань у сучасній юридичній практиці, оскільки воно є недостатньо врегульованим.

З проблемами безпліддя борються асоціації репродуктивної медицини по всьому світі. Створена така асоціація і в Україні. Вона успішно співпрацює з асоціаціями інших країн, які входять до Європейської асоціації репродуктологів (ESHRE). Українська асоціація як громадська організація, членами якої є поважні практикуючі медики, доктори медичних наук, бере активну участь у розробці цих законопроектів шляхом внесення своїх пропозицій.

Сурогатне материнство в Україні є законним і регулюється чинним Сімейним кодексом України та рядом інших нормативних актів. Пункт 2 статті 123 Сімейного кодексу України встановлює походження дитини при застосуванні методів штучного запліднення і чітко визначає батьками народженої сурогатною матір'ю дитини подружню пару, яка надала свої гамети (статеві клітини) і скористалася послугами сурогатної матері.

Окремої уваги заслуговує договір між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини. Адже це головний документ, що визначає їхні відносини і має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя й сурогатної матері.



1. Метод «допоміжних репродуктивних технологій»

Сьогодні більшість форм жіночого та чоловічого безпліддя ефективно лікуються методом «допоміжних репродуктивних технологій».

ДРТ -- це методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до переносу їх у матку реципієнтки здійснюються в умовах in vitro. Найвідоміші з них -- екстракорпоральне запліднення та сурогатне материнство, донація яйцеклітин. Екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ) -- запліднення статевих клітин (яйцеклітин) жінки поза її організмом із подальшим перенесенням ембріонів у матку. Сурогатне материнство (СМ) -- запліднення за допомогою репродуктивних клітин, отриманих від подружньої пари. Розвинуті ембріони, отримані в результаті такого запліднення, переносять у порожнину матки іншої жінки, так званої сурогатної матері, яка виношує та народжує дитину для цієї подружньої пари. Донація яйцеклітин -- запліднення яйцеклітини донора спермою чоловіка реципієнтки із подальшим перенесенням у порожнину матки реципієнтки, яка й виношує дитину.

Під штучною інсемінацією розуміється застосування методів штучного запліднення та імплантації ембріона (зародка), а також виношування та народження дитини за допомогою сурогатної матері.

Термін «сурогатне материнство» вживається у таких ситуаціях: по-перше -- повна, або гестаційна, сурогатність. Жінка, що виношує, не має ніякого генетичного зв'язку з дитиною.

У цьому випадку:

- використовуються гамети обох передбачуваних батьків;

- обидві гамети отримують від донорів (донація надлишкових ембріонів);

- створення ембріонів de novo з донорських гамет;

- створення ембріонів de novo з гамет одного з батьків і донора.

По-друге, часткова, або гендерна, сурогатність. Гестаційна (яка виношує) жінка має генетичний зв'язок із дитиною, забезпечуючи свій ооцит для програми сурогатного материнства. І в тій, і в іншій ситуації гестаційна (яка виношує) жінка має намір залишити дитину передбачуваним батькам, які приймають на себе батьківську відповідальність за дитину.

Сурогатне материнство має різні форми з варіаціями, серед яких: 1) коли мати виношує власну дитину, народжує і передає її «названим батькам»; 2) для зачаття дитини використовується сперма батька чи яйцеклітина матері, а виношує і народжує інша жінка; 3) абсолютне сурогатне материнство -- між сурогатною матір'ю та дитиною немає жодного родинного зв'язку (в пробірці запліднюють яйцеклітину, а виношувати дають іншій жінці).

Теоретично техніка застосування процедури екстракорпорального запліднення проста: з одного чи безлічі фолікулів вилучаються яйцеклітини дружини й поміщаються «в пробірку», куди додається необхідна кількість сперматозоїдів чоловіка. Якщо запліднення відбулося, то ембріони переносяться в порожнину матки сурогатної матері, де має відбутися їх подальший розвиток та імплантація. Незважаючи на те, що принцип застосування простий, техніка виконання екстракорпорального запліднення досить складна та потребує наявності у лікарів високого рівня кваліфікації. Через два тижні після перенесення ембріонів за рівнем хоріонічного монадотропіну в крові визначається, чи настала вагітність, а за три тижні можна побачити плідне яйце при ультразвуковому дослідженні.

2. Юридичне закріплення сурогатного материнства

Із правової точки зору під сурогатним материнством розуміють «запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору між подружжям та сурогатною матір'ю». Тобто сутність сурогатного материнства полягає у тому, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.

Юридичне дослідження питань сурогатного материнства обумовлене передусім необхідністю забезпечити правовий захист учасників програми сурогатного материнства.

Але спочатку зазначимо, що нині ДРТ та правовідносини, які виникають при їх застосуванні, регламентуються низкою нормативних актів, зокрема статтями 49 та 50 Сімейного кодексу України (далі -- СК України) -- права на материнство та батьківство; положеннями Цивільного кодексу України (далі -- ЦК України) та СК України; законами України; Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні» від 18.10.2000 р. № 52/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.10.2000 р. за № 719/4940, та наказами Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку направлення жінок для проведення першого курсу лікування безплідності методами допоміжних репродуктивних технологій за абсолютними показаннями за бюджетні кошти» від 29.11.2004 p. № 579, «Про затвердження статистичної документації з питань допоміжних репродуктивних технологій» від 10.12.2001 р. № 489, «Про затвердження Інструкції про порядок застосування допоміжних репродуктивних технологій».

Правовідносини щодо застосування ДРТ виникають між державою та закладом охорони здоров'я (при отриманні ліцензії, виконанні ліцензійних умов, акредитації, контролі тощо); між лікарем (закладом охорони здоров'я) та учасниками програм ДРТ (при укладенні договору на застосування ДРТ, отриманні інформованих згод, документуванні етапів лікування, оформленні документів про народження дитини тощо); учасниками програм ДРТ (подружжям, сурогатною матір'ю, між біологічними батьками дитини, народженої за допомогою ДРТ, та державними органами (щодо реєстрації батьківських прав, вивезення дитини з країни батьками, які є громадянами інших держав).

Інструкція № 771 установлює, що ДРТ здійснюються виключно в акредитованих закладах охорони здоров'я (пацієнти можуть вільно обирати заклад охорони здоров'я для проведення ДРТ). ДРТ застосовуються за медичними показаннями за письмово оформленою, добровільною згодою пацієнтів та за заявою пацієнта/пацієнтів щодо застосування ДРТ та проведення відповідного обстеження подружжя.

При регулюванні сурогатного материнства слід виділити певні правові питання:

- ознайомлення суб'єктів із чинним законодавством (права й обов'язки генетичних батьків);

- оформлення необхідних документів, зокрема згоди другого з подружжя, а також договорів з медичними установами та із сурогатною матір'ю;

- оформлення батьківських прав в органах РАЦС.

Метод сурогатного материнства потрапив до поля зору юристів, оскільки відносини сурогатного материнства супроводжуються укладанням договору, власне виношування дитини зачіпає інтереси не однієї людини. Крім того, ця послуга є оплатною, тому, безумовно, застосування цієї репродуктивної технології тісно пов'язане з юриспруденцією.

Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір'ю, та має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.

Завданням юриста у провідних центрах репродуктивних технологій є, укладаючи договір, довести до клієнта інформацію про положення чинного законодавства, особливості правовідносин із застосування ДРТ, обсяг прав і обов'язків кожного із учасників відповідних програм, захист прав учасників, особливості реєстрації (для іноземних громадян -- вивезення) дитини, народженої при застосуванні ДРТ тощо. Факт інформування та надання згоди на проведення ДРТ оформлюється за допомогою письмових формулярів. Інструкцією № 771 затверджено типові форми таких документів, однак їх можна доповнити, обов'язково залишивши при цьому всі передбачені цим наказом реквізити.

3. Особливості договору про сурогатне материнство

Форма договору письмова та нотаріальна. Якщо фізичний стан сурогатної матері влаштовує лікарів, а її особистісні якості відповідають запитам генетичних батьків, сторони підписують договір. Обов'язково цей документ потрібно засвідчити у нотаріуса, адже саме це дозволяє, у разі оскарження договору в суді, підтвердити добровільність дій сторін. У договір можна включити будь-які пункти, проте фахівці радять неодмінно оговорити медичний заклад, де відбуватимуться запліднення та пологи, обов'язок жінки виконувати лікарські розпорядження, її місце проживання в період вагітності, наслідки народження неповноцінної дитини, а також фінансові витрати.

Спеціальних вимог до договору про сурогатне материнство чинне законодавство України не встановлює. Умовами такого договору можуть бути: умови щодо компенсації витрат на медичне обслуговування сурогатної матері; заклад, у якому буде здійснюватися запліднення та прийматимуться пологи; наслідки народження дитини з фізичними чи психічними недоліками; наслідки відмови сурогатної матері надати згоду на запис подружжя батьками дитини; умови та строки оплати послуг сурогатної матері; підстави для зміни та розірвання договору тощо.

Елементами договору є його предмет, ціна, строк, сторони (суб'єкти), їхні права та обов'язки. Важливе значення для будь-якого договору мають умови його розірвання, припинення, а також відповідальність сторін за його невиконання або неналежне виконання.

Укажемо певні особливості договору. По-перше, істотною умовою цього договору є предмет -- послуга.

Звичайно договір про сурогатне материнство регулює два види відносин, які виникають між сурогатною матір'ю та подружжям, що надає свій генетичний матеріал: особисті немайнові та майнові. Відповідно і регулювання вказаних відносин має здійснюватися по-різному.

На думку В. Москалюк, майнові відносини, що виникають із цього договору, мають регулюватися нормами ЦК України про договір про надання послуг. Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, що споживається в процесі здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу. Крім того, ч. 2 ст. 628 ЦК України надає сторонам договору право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Оскільки це договір про надання послуг, то документ повинен складатися до моменту зачаття дитини, бо у подальшому це є вже фактично договором про уступку вже зачатої або народженої дитини.

Згідно із ЦК України отримання біологічними батьками дитини від сурогатної матері не може бути предметом договору, оскільки людина не може бути предметом угоди. Таким чином, у правильно складеному договорі має бути передбачена тільки виплата грошової (іншої матеріальної) компенсації з метою створення найбільш сприятливих для сурогатної матері умов для виношування дитини та подальшої реабілітації.

Отже, при укладенні договору між подружжям та сурогатною матір'ю предметом договору є виношування дитини та її народження і подальша її передача подружжю, що надає генетичний матеріал, тобто надання своєрідної послуги, за яку сурогатна матір одержує винагороду.

Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У договорі про сурогатне материнство ціна має складатися з двох частин. По-перше, подружжя має відшкодувати сурогатній матері фактичні витрати, пов'язані з виконанням нею договору: витрати на посилене харчування, медичні обстеження, лікарські засоби, курси з підготовки до пологів, придбання відповідного одягу, втрачений заробіток тощо. По-друге, це має бути власне винагорода за виконання Договору, що встановлюється за домовленістю між сторонами і не включає всі ті звичайні витрати, понесені сурогатною матір'ю під час вагітності та пологів.

Компенсацію медичних витрат протягом вагітності і ускладнень, безпосередньо пов'язаних із вагітністю, які не охоплені національною службою охорони здоров'я або медичним страхуванням, потрібно відшкодовувати. Сурогатній матері потрібно також надати компенсацію за пов'язані з вагітністю витрати, так само як і втрату фактичного (але не потенційного) доходу, якщо це не охоплено національною системою соціального забезпечення, втрати заробітної платні. Коли йдеться про комерційне сурогатне материнство, у договорі потрібно визначити суму нагороди або компенсації на випадок, коли сурогатна матір захоче залишити дитину собі, а генетичні батьки не будуть проти цього заперечувати.

По-друге, строк договору має встановлюватися шляхом указівки на конкретні події. Початком дії Договору може бути момент імплантації у порожнину матки сурогатної матері генетичного матеріалу подружжя, а моментом припинення -- момент передачі сурогатною матір'ю народженої нею дитини подружжю та виплатою їй винагороди. З огляду на це такий договір має бути укладеним та нотаріально посвідченим ще до моменту імплантації у порожнину матки сурогатної матері генетичного матеріалу подружжя.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до моменту народження дитини (дітей) сурогатною матір'ю та передачі її (їх) генетичним батькам.

По-третє, сторони (суб'єкти) договору.

Договір укладається між подружжям (медичний заклад зазначається як заклад, де буде проходити лікування) та жінкою, яка згодна виступити у ролі сурогатної матері. Договір має виступати основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства.

Сурогатною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, добровільної письмово оформленої згоди жінки, а також за відсутності медичних протипоказань.

Кожна дієздатна, повнолітня, як самотня, так і заміжня жінка, за її згодою, може підлягати процедурі штучного запліднення та імплантації ембріона в акредитованих для цього закладах охорони здоров'я за дозволеними МОЗ методами, а також може виступити сурогатною або репродуктивною матір'ю.

Вік та обсяг дієздатності сурогатної матері має бути також перевірений нотаріусом. Сурогатною матір'ю не може бути особа, яка утримується в місцях позбавлення волі; страждає на тяжкі психічні розлади.

Така жінка має відповідати певним вимогам, як правило, щодо фізичного стану, в тому числі мають бути відсутні медичні протипоказання для проведення операції. Законодавства інших країн висувають ще й такі умови: вікові обмеження -- вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення, не повинен перевищувати 40 років; національна приналежність; місце проживання (або хоча б дозвіл на проживання у певній країні); віросповідання; сімейний стан.

Сурогатною матір'ю може бути жінка за умов наявності її добровільної письмово оформленої згоди. У заяві сурогатна матір повинна вказати про свою згоду та поінформованість щодо можливих наслідків. Підпис сурогатної матері на заяві засвідчується у встановленому законодавством порядку, а заява додається до медичної документації сурогатної матері.

У договорі також указується місце проживання сурогатної матері, пересування її в період вагітності та найменування медичного закладу, в якому буде здійснена операція з пересадки ембріона і надаватиметься наступна медична допомога та обстеження сурогатної матері, тощо.

Виношування дитини може бути тільки для подружжя (тобто осіб, які перебувають між собою в офіційно зареєстрованому шлюбі на момент імплантації ембріона). Таким чином, нотаріус повинен вимагати від подружжя, крім документів, що посвідчують їхню особу, свідоцтво про шлюб, зареєстрований у встановленому законом порядку.

Суб'єктами правовідносин щодо імплантації ембріона дитини жінці із генетичного матеріалу подружжя можуть бути і особи, які перебувають у фактичних шлюбних відносинах. Проте, як відзначається у літературі, на цих осіб після народження дитини сурогатною матір'ю законодавець має покласти обов'язок зареєструвати шлюб.

А це дискримінує репродуктивні права самотніх жінок і пар, які в шлюбі не живуть. І, відповідно, зменшує кількість потенційних сурогатних матерів та попит на них. У Канаді законодавство ще ліберальніше, ніж в Україні. Там послугами сурогатної матері можуть скористатися навіть гомосексуальні пари, яких чимало.

Даючи свою згоду, подружжя оформлюють заяву пацієнта/пацієнтів щодо застосування ДРТ. За такої умови важливим є те, що у разі відсутності згоди чоловіка процедура буде визнаною незаконною. Порушення цієї умови лікарем може викликати негативні наслідки, як для подружжя, так і для майбутньої дитини, а також може бути причиною майбутнього оскарження чоловіком свого батьківства. Також суттєвим фактом є те, що, підписуючи заяву, подружжя бере на себе рівні права та обов'язки по відношенню до майбутньої дитини щодо її виховання і утримання, зобов'язується не пред'являти претензії до лікаря, який проводив інсемінацію, і керівника лікувального закладу у разі відсутності ефекту та не зазначати особу донора.

Важливо зазначити, що застосувати метод штучного запліднення можливо лише за медичними показаннями.

Відповідно до ч. 7 ст. 281 ЦК України повнолітні жінка або чоловік мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм ДРТ згідно з порядком та умовами, встановленими законодавством.

Повнолітні жінка або чоловік, які мають право за медичними показаннями на проведення щодо них лікувальних програм ДРТ, визначаються станом соматичного та психічного здоров'я, результатами гормонального та медико-генетичного обстеження, відсутністю протипоказань до виношування і народження дитини.

Для іноземних громадян установлена вимога надавати довідки з Міністерства закордонних справ і посольства (консульства) відповідної держави про легітимність ДРТ методом сурогатного материнства у цій країні (Інструкція № 771).

Якщо угода все ж підписується з іноземними громадянами, то документ має бути складений у двох примірниках -- українською та відповідною іноземною мовами й, неодмінно, при підписанні договору слід запросити нотаріуса.

Медична допомога сурогатній матері надається відповідно до клінічних протоколів в умовах конфіденційності відповідно до ст. 40 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» вiд 19.11.1992 р. № 2801-XII.

Чинне законодавство у ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначає, що закладами охорони здоров'я вважаються підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників. Заклади охорони здоров'я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами за наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців. Медичний заклад, по-перше, повинен пройти державну акредитацію та отримати акредитаційний сертифікат, по-друге, отримати відповідні ліцензії на заняття медичною практикою, зокрема репродуктивними технологіями. Лише в такому випадку заклад охорони здоров'я може здійснювати свою діяльність, керуючись при цьому вимогами МОЗ України. Також слід зазначити, що саме на медичні установи, що здійснюють діяльність в області штучної репродукції, покладається обов'язок належного відбору донорів, недопущення використовування генетичного матеріалу, узятого у носіїв захворювань, які можуть відобразитися на здоров'ї реципієнта і майбутньої дитини. Для зачаття дитини не можуть використовуватися гамети осіб, що мають генетично обумовлені дефекти зовнішності. Фахівці, як правило, повинні докласти всіх зусиль, аби забезпечити максимальну зовнішню схожість майбутньої дитини і його батьків.

Спеціалісти, які надають медичну допомогу пацієнтам методами ДРТ, інформують їх про можливу неефективність спроб ДРТ (ненастання вагітності) та можливе виникнення ускладнень.

Особи звертаються до медичних установ із зразками документів, які мають односторонній характер, оскільки зобов'язання на себе беруть лише особи, які звертаються до медичних установ, а медичні установи намагаються уникнути відповідальності. Хоча такі спроби не можуть уважатися кваліфікованими, оскільки особи зобов'язуються не пред'являти претензії до лікарів, які проводили екстракорпоральне запліднення і перенесення ембріона (ембріонів), і керівника цього закладу у разі відсутності ефекту від застосування такого методу. Пояснюється ця помилка дуже просто. Зокрема, посиланням на ст. 1172 ЦК України, яка передбачає відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою. Тому особи будуть звертатися не до лікаря або керівника закладу, а до самого закладу, який у подальшому вправі стягнути завдану шкоду з лікаря або керівника установи. Більше того, за ч. 3 ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі -- ЦПК України) відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Тому спроби медичних установ звільнити себе наперед від будь-якої відповідальності, навіть у разі завдання шкоди пацієнтам, приречені на спростування змісту заяв.

По-четверте, в договорі мають бути обумовлені права та обов'язки сторін договору.

Мають бути передбачені обов'язки сурогатної матері. Так, у договорі мають бути встановлені такі головні обов'язки сурогатної матері як: виношування дитини, народження її, віддавання дитини після її народження генетичним батькам; дотримання режиму та виконання призначень, визначених лікарем.

Сурогатна матір має право на оплату наданих нею послуг, а також на відшкодування зазнаних нею фактичних витрат, пов'язаних із вагітністю та пологами.

Сурогатній матері не передається право вирішувати долю імплантованого їй ембріона. Ці питання має вирішувати подружжя, оскільки «сама по собі згода дружини та чоловіка на імплантацію ембріона з використанням їхнього генетичного матеріалу в організм іншої жінки має розглядатися як дія, спрямована на виконання їхньої репродуктивної функції, тобто як здійснення однієї з правомочностей, яка складає зміст суб'єктивного права на материнство (батьківство)».

Договір обов'язково повинен містити положення про те, що в разі рішення сурогатної матері залишити дитину собі, вона втрачає не тільки право на виплату компенсації, але і зобов'язується компенсувати подружжю усі їхні витрати за цим договором. Також уважаємо доцільним у договорі передбачити суму нагороди або компенсації на випадок, якщо сурогатна матір захоче залишити дитину собі, а подружжя не буде заперечувати, або передбачити розмір виплат, строки та інші умови на утримання дитини.

По-п'яте, права та обов'язки подружжя-замовників. Так, під час використання методу штучного запліднення подружжя має право на інформацію про процедуру штучного запліднення та медичні і правові аспекти її наслідків; результати медико-генетичного обстеження донора, його зовнішні дані, національність (якщо для запліднення використовується сперма донора).

Інформація про дитину, народжену сурогатною матір'ю, в день виписки з пологового будинку/відділення по телефону надається до дитячої поліклініки (за місцем проживання дитини).

Інформація надається лікарем, який здійснює медичне втручання. Відомості про проведення штучної інсемінації, про особу донора складають лікарську таємницю.

Для штучної інсемінації використовується, як сперма чоловіка, так і донора. Інструкцією № 771 регулюється порядок добору, дослідження і використання донорської сперми, а також порядок ретельного обстеження подружжя, жінки, якій імплантується ембріон. До донорства залучаються лише добровольці. Донорство гамет та ембріонів здійснюється за наявності Заяви донора ооцитів, Заяви донора сперми, Заяви донорів ембріонів (див. Інструкцію № 771).

До чоловіка-донора висуваються такі вимоги: донор повинен бути придатним за станом здоров'я, тому для нього встановлюється нижня і верхня вікові межі (оскільки з віком в організмі нагромаджуються мутації, здатні передаватися нащадкам). Тому законодавство України обмежує вік донора чоловіка у межах від 20 до 40 років. Також репродуктивне здоров'я чоловіка та жінки повинні відповідати певним медичним стандартам: відсутність урологічних, венеричних, андрологічних і спадкових захворювань, відсутність ВІЛ-інфекції та вірусу гепатиту B та ін.

Забезпечення анонімності донора та збереження лікарської таємниці також є суттєвими умовами проведення штучних методів репродукції. Частина іноземних держав у законодавстві про штучну репродукцію людини встановлюють обов'язкову умову анонімності донорства гамет, що спрямовано на охорону інтересів донора, майбутньої дитини та її юридичних батьків

Також договором відповідно до чинного законодавства України передусім забезпечується захист прав дитини та подружжя, що є біологічними батьками дитини. Дитині, зачатій у результаті застосування ДРТ, зокрема за програмами сурогатного материнства, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, які є її біологічними батьками.

Також договором відповідно до чинного законодавства України передусім забезпечується захист прав дитини та подружжя, що є біологічними батьками дитини. Дитині, зачатій у результаті застосування ДРТ, зокрема за програмами сурогатного материнства, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, які є її біологічними батьками. Такі права, обов'язки та гарантії визначені, насамперед, положеннями СК України. Такі батьки й дитина мають права, обов'язки та гарантії відповідно до СК України. Таким чином, біологічні батьки дитини, що була виношена та народжена сурогатною матір'ю із застосуванням екстракорпорального запліднення, є законними батьками такої дитини.

Подружжя-замовники не мають права обрати стать дитини, яку має виношувати сурогатна матір, оскільки в чинному законодавстві відсутні положення, пов'язані з правом вибору статі майбутньої дитини в процесі лікування безпліддя шляхом ДРТ (наприклад, у випадку медичних показань).

Одним із основних обов'язків подружжя-замовників є виплата грошової (іншої матеріальної) компенсації сурогатній матері, а після передачі їм народженої дитини сплатити їй установлену в договорі винагороду.

У статті 123 СК України закріплено порядок установлення походження дитини, яка народилася у результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріона. Такий вид медичної допомоги регулюється і ст. 48 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я».

При застосуванні штучних методів репродукції людини штучне запліднення може бути здійснене спермою чоловіка матері дитини або при імплантації може бути використаний ембріон, який генетично походить від цього подружжя. У цьому випадку існує біологічна спорідненість між дитиною та обома батьками. Крім цього, можливе штучне запліднення донорською спермою або імплантація ембріона, який генетично пов'язаний лише з одним із батьків або взагалі не має з ними генетичного зв'язку (донорський ембріон). У цьому випадку біологічна спорідненість з одним із батьків або навіть з обома з них відсутня.

По-шосте, договір про сурогатне материнство може бути зміненим або розірваним, як шляхом односторонньої відмови від договору, так і за згодою сторін. Так, відповідно до ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, установлених ЦК України, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом. Отже, ЦК України не передбачає спеціальних підстав та наслідків зміни або розірвання договору для договорів про надання послуг. Загальні підстави для зміни або розірвання договору містяться у статтях 651 та 652 ЦК України. Вказані норми можуть бути застосованими і до договору про сурогатне материнство.

По-сьоме, невиконання договору та відповідальність сторін.

Невиконання договору однією зі сторін тягне за собою не тільки його розірвання, але й відшкодування винною стороною заподіяних іншій стороні збитків. Норми ЦК України про договір стосовно надання послуг передбачають тільки відповідальність виконавця за порушення договору, покладаючи на нього обов'язок відшкодувати замовникові збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату в повному обсязі. Відшкодування вказаних збитків залежить від вини виконавця (ст. 906 ЦК України). У договорі, який розглядається, виконавцем вважається сурогатна матір, а замовниками є подружжя, яке надає свій генетичний матеріал для імплантації.

Виходячи з вказаної норми, сурогатна матір повинна буде відшкодувати подружжю зазнані ними збитки, пов'язані із забезпеченням її потреб під час вагітності та (або) пологів.

Слід зазначити, що розмір відшкодування буде залежати від того моменту, коли сурогатна матір допустила порушення умов договору.

Також має бути передбачена відповідальність сурогатної матері за порушення приписів і рекомендацій лікарів (шкідливі звички, обмеження харчування, ігнорування режиму тощо). Порушуючи такі вимоги, сурогатна матір може втратити не тільки право на компенсацію, а навіть буде змушена відшкодувати біологічним батькам усі їх витрати за договором.

Але, як випливає зі змісту ст. 906 ЦК України, якщо невиконання або неналежне виконання договору було допущено сурогатною матір'ю не з її вини (наприклад, жінка виконувала всі вказівки лікарів, вела здоровий спосіб життя, але все ж таки вагітність перервалася з якихось об'єктивних обставин), подружжя не має права вимагати від неї відшкодування збитків, заподіяних йому невиконанням або неналежним виконанням договору.

У разі невиконання або неналежного виконання умов договору подружжям сурогатна мати має право вимагати від нього відшкодування зазнаних нею збитків у вигляді витрат на медичні огляди, посилене харчування, лікарські засоби, зайняття спортом тощо.

Істотне значення у разі невиконання договору має те, в чому саме полягає його невиконання. Видів невиконання договору може бути багато, але найбільш істотними є моменти, що стосуються передачі подружжю народженої сурогатною матір'ю дитини.

У разі відмови сурогатної матері від передачі дитини подружжю суд має вирішити вказаний спір на користь подружжя. Але може бути й інша ситуація: коли подружжя відмовляється з тих чи інших причин забрати дитину, народжену сурогатною матір'ю. Така ситуація не врегульована чинним законодавством, тому вона має бути врегульована домовленістю сторін договору.

По-восьме, визначення законних батька та матері дитини, народженої сурогатною матір'ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення -- відповідно до положень СК України.

Визнання дитини відбувається до її народження -- у момент надання згоди на застосування тієї чи іншої репродуктивної технології. Особа, яка завідомо знає, що народжена дитина не буде мати з нею генетичного зв'язку, тим не менш, висловлює бажання встановити батьківські правовідносини з цією дитиною. Донори, навпаки, незважаючи на наявність генетичного зв'язку з дитиною, не мають права вимагати встановлення правового зв'язку з ними, і генетична спорідненість не визнається законом достатньою підставою для цього.

У разі народження дружиною дитини, зачатої в результаті застосування ДРТ, здійсненого за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком дитини (ч. 1 ст. 123 СК України).

У визначенні материнства такої дитини складнощів не виникає. Воно визначається на підставі довідки медичного закладу, що посвідчує факт народження дитини. Батьком такої дитини записується чоловік жінки за наявності кількох обов'язкових обставин: 1) він має перебувати в шлюбі з жінкою, що народила дитину на час здійснення операції штучного запліднення; 2) він має надати згоду на таке запліднення до початку медичного втручання. Не виключені випадки отримання такої згоди і після проведення операції, але в такому випадку батьківство може бути визначене на загальних підставах за згодою чоловіка і його письмовою заявою до органу РАЦС.

Отже, беручи до уваги недоліки у правовому регулюванні цих питань, а також відсутність заборони оскаржувати батьківство на підставі ч. 2 ст. 123 СК України, можна припустити, що чоловік жінки, яка була штучно інсемінована з метою виношування та народження дитини, має право звернутися до суду з вимогою про встановлення його батьківства. При цьому слід зазначити, що наразі відсутні належні правові механізми захисту прав, як генетичного батька, так і чоловіка жінки, яка була сурогатною матір'ю.

По-дев'яте, оспорювання материнства та батьківства.

Стаття 139 СК України передбачає можливість оспорювання материнства жінкою, яка записана матір'ю дитини, або жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини, але не записана нею. Проте не допускається оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір'ю. Вважається, що зазначене положення регламентовано законодавчо, виходячи з моральних позицій. Так, передбачена і допускається можливість виникнення у жінки, що виношувала дитину (сурогатної матері) материнських почуттів до дитини, що є для неї біологічно чужою. У такому разі права біологічної матері, права та інтереси дитини, враховуючи її генетичну та біологічну спорідненість з матір'ю, захищені законом, що є своєрідним попередженням претензій та намагань сурогатної матері залишити дитину собі.

Крім того, СК України не регулює ситуації, коли батьківство або материнство може оскаржуватися подружжям, які надали згоду на застосування методів штучного запліднення, наприклад, у випадку коли дитина народилася з будь-якими фізичними або психічними вадами. Виходячи із загального змісту сімейного законодавства, оскарження батьківства у такому випадку не допускається. Відтак, СК України не припускає можливості того, що сурогатна матір захоче залишити дитину собі, не зберігає за нею права залишити свою дитину та бути зареєстрованою в органах РАЦС.

На практиці, зазвичай, виникає багато питань з приводу того, кого слід записувати матір'ю дитини у свідоцтві про народження. Так, суперечливою з практичної точки зору новелою Інструкції № 771 можна вважати вимогу подавати довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом при реєстрації дитини, народженої за допомогою ДРТ методом сурогатного материнства. Який діятиме порядок проведення цих генетичних досліджень та які установи видаватимуть таку довідку -- донині не визначено.

Оскільки природа настільки мінлива та непередбачувана, що може змінити всі людські прогнози та старання, то у договорі потрібно передбачити додаткові умови, від яких не застрахований ніхто.



Висновки

На сьогодні в Україні ще не відбулася в повному обсязі правова адаптація суспільства до розвитку медицини в галузі репродуктивних технологій, тому в законодавчому регулюванні сурогатного материнства виявлено такі недоліки:

- відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материнства;

- неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається між сурогатною матір'ю та біологічними батьками (подружжям).

Відсутність належного правового регулювання таких відносин може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері.

Тобто на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов'язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, або ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпеченні я сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів.

Для запобігання зазначеним наслідкам вважають за необхідне захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допомогою застосування таких індивідуальних юридичних засобів та механізмів:

- підготовка договору між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини;

- оформлення письмової згоди біологічних батьків на виношування сурогатною матір'ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;

- оформлення письмової згоди сурогатної! матері на виношування ембріона біологічних батьків, а також; з годи чоловіка сурогатної матері (за наявності);

- підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;

- оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах РАГСу;

- інші юридичні засоби та механізми.

Окремої уваги заслуговує договір між сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини. Адже це головний документ, що визначає їхні відносини і має складатися відповідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя й сурогатної матері.



Список використаної літератури

1. Антонов С. В. Правове регулювання застосування допоміжних репродуктивних технологій і захист прав їх учасників в Україні та за кордоном // Управління закладом охорони здоров'я. № 6. 2011. С. 11.

2. Ватрас В.А. Суб'єктний склад правовідносин щодо імплантації ембріона дитини жінці із генетичного матеріалу подружжя // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. 2012. № 4. С. 72.

3. Дахно Ф. В. Сурогатне материнство // Жіночий лікар. 2007.№3. С.15 // http://z-l.com.ua/ua/article/129.

4. Москалюк В. Договір про сурогатне материнство // Нотаріат для Вас. 2013. № 12 (86). С. 70.

...