Размещено на http://www.allbest.ru/

План

• Вступ
• 1. Поняття і значення позовного провадження
• 2. Поняття, види та елементи позову
• 3. Способи захисту відповідача від заявленого позову
• 4. Зміни у позовному спорі
• 5. Забезпечення позову
• Висновок
• Література

Вступ

Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються вітчизняною і зарубіжною юридичною наукою. Нагальність удосконалення цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.

Яскравим прикладом таких перетворень є прийняття від часу набуття Україною незалежності ряду принципово нових нормативно-правових актів, перегляд концепції поділу державної влади, визначення правового статусу органів місцевого самоврядування у системі державної влади.

Позовне провадження - це вид провадження у цивільному процесі, у якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження - участь у ньому двох сторін - позивача та відповідача. Позовне провадження є основним видом провадження, яке притаманне цивільному процесу з давніх часів. Так, ще процесу за давнім римським правом був притаманний інститут позову та позовного провадження, у якому він розглядався.

1. Поняття і значення позовного провадження

В цивільному процесі під позовним провадженням розуміють вид провадження, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження: участь у ньому двох сторін -- позивача та відповідача. Позовне провадження є основним видом провадження, що притаманне цивільному процесу з давніх часів. Так само за давнім римським правом процесу був притаманний інститут позову та позовного провадження.

Також значення позовного провадження зумовлюється і тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну частину цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється саме на справи позовного провадження. Справи інших проваджень (наказного, окремого та заочного провадження) розглядаються вже за загальними правилами позовного провадження з урахуванням винятків та доповнень, визначених спеціальними нормами про ці провадження.

2. Поняття, види та елементи позову

Захист прав особи у позовному провадженні здійснюється за допомогою позову. Позов у цивільному судочинстві -- це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Зважаючи на те, що поняття «позов» та похідні від нього поняття застосовуються цивільним процесуальним та матеріальними галузями права, у теорії сформувалося кілька точок зору з приводу поняття та суті позову. На думку одних, позов -- це інститут цивільного процесуального права, інших -- інститут матеріального права. Однак, переважна більшість учених вказує на універсальність цього поняття, тобто поєднання матеріально-правового та процесуального аспектів.

Позов як складне явище має кілька елементів, до яких належать: предмет, підстава, зміст.

Предмет позову -- це частина позову, яка складає матеріально-правову вимогу позивача до відповідача. Позивач має право протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову (ст. 31 ЦПК), збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, у процесі розгляду справи він може змінити цю вимогу іншою. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. Інакше позивач має право пред'явити самостійний позов за загальними правилами.

Як підставу позову розуміють частину позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги(п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК) і докази, що стверджують позов (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

Підстави позову, які стверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов'язки, складають активну підставу. До їх складу входять також факти, які обґрунтовують належність доказів до справи, що позивач і відповідач є суб'єктами прав та обов'язків спірних правовідносин. Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вбачається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи невизнане, є загроза у його порушенні чи необхідність у зміні існуючих між сторонами правовідносин.

Зміст -- це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.

Значення елементів позову полягає у тому, що за ними визначаються межі судового розгляду, адже суд відповідно до ст. 11 ЦПК розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, не можуть вийти за них суди апеляційної та касаційної інстанцій при перегляді судових рішень. Елементи позову також індивідуалізують його, допомагають встановити його тотожність з іншими. Це має вирішальне значення при відкритті провадження у справі та розвитку процесу у спорі.

У вимозі до суду про порушення його діяльності на захист права визначається і спосіб бажаного захисту, як результат, на досягнення якого спрямовується така діяльність. За способом процесуального захисту, який відображається у змісту позову, вони класифікуються на позови: про присудження, про визнання, перетворювальні.

Позови про присудження - це позови, спрямовані на поновлення порушеного права, усунення наслідків правопорушення. Позовом про присудження вимагається поновлення становища, що існувало до порушення права, та припинення дій, які їх порушують.

Позови про визнання - це позови спрямовані на усунення непорозумінь з приводу наявності та змісту правовідносин між сторонами. Суд своїм рішенням повинен внести ясність у наявності чи відсутності прав та обов'язків.

Позови перетворювальні спрямовані на захист прав шляхом їх трансформування, тобто зміни або припинення правовідносин, які існують між сторонами.

Предметом судового розгляду може бути один позов, їх може бути і декілька. Наприклад, заява позивача та третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору розглядаються в одному провадженні. Тому у законом передбачена можливість об'єднання та роз'єднання позовів.

Об'єднання позовів полягає у тому, що в одному проваджені розглядається декілька матеріально-правових вимог. Це можуть бути вимоги одного позивача до одного відповідача з множинними вимогами, вимоги одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача. Об'єднання позовів сприяє економії процесуальних засобів і є способом усунення можливості ухвалення протилежних за змістом рішень.

Об'єднання позовів може мати місце як з ініціативи позивачів, коли він визначає свої вимоги (множинні чи до декількох відповідачів) у позовній заяві, так і з ініціативи суду, який постановляє ухвалу у цьому питанні.

При об'єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом у сумісному процесі, по кожній з них він повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення позову або про відмову у позові повністю або частково.

Критерієм для об'єднання позовів виступає його однорідність, під якою розуміють вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин. Зв'язок однорідних вимог, необхідних для об'єднання, може бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов'язаних між собою.

Роз'єднання позовів застосовується у тому випадку, коли у одному провадженні в суді перебувають декілька позовів, якщо їх сумісний розгляд ускладнює вирішення справи. Про це постановляється ухвала і ці матеріально-правові вимоги розглядаються у самостійних провадженнях.

Позов пред'являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості.

ЦПК України встановлює письмову форму позовної заяви, яка повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування, а також перелік документів, що додаються до заяви (ст.119 ЦПК). Остання підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання.

3. Способи захисту відповідача від заявленого позову

Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання, подавати свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, оскаржувати судові рішення та інші права, закріплені у ст. 27 ЦПК). Однак, відповідач також має ряд спеціальних процесуальних способів захисту. Ними визнають заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

Заперечення проти позову - це письмові пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача, подані до суду після одержання ним копій ухвали про відкриття провадження у справі та позовної заяви. При чому вони можуть бути спрямовані на повне або часткове, постійне або тимчасове нівелювання матеріально-правової вимоги позивача. Ці пояснення можуть носить матеріально-правовий та процесуально-правовий характер.

Матеріально-правові заперечення спростовують суть позову, вони полягають у тому, що відповідач оспорює матеріально-правову вимогу і тому, заперечує можливість виникнення процесу за нею.

Процесуально-правові заперечення обґрунтовують неправомірність виникнення або продовження процесу у справі у зв'язку з відсутність передумов для звернення позивачем до суду або порушення порядку його реалізації.

Зустрічний позов - це матеріально-правова правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. За цією позовною вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач - відповідача. Однак, лише у цій справі, повного процесуального статусу позивача відповідач може набути тільки тоді, коли первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку відмову.

При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собою подвійну мету: по-перше, захистити своє порушене, оспорене чи невизнане право, по-друге, він захищається проти вимог позивача.

Суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Право на пред'явлення зустрічного позову відповідно до ст. 123 ЦПК виникає з відкриттям провадження у справі і може бути реалізовано до або під час попереднього судового засідання. Поданий після цього зустрічний позов розглядається судом у самостійному провадженні у загальному порядку.

Після розгляду справи по суті у судовому засіданні суд ухвалює єдине рішення, в якому повинна бути дана конкретна відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача.

4. Зміни у позовному спорі

У процесі розгляду та вирішення справи сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджатися.

Позивач протягом усього розгляду справи по суті може змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть укласти мирову угоду (ст. 31 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Зміна предмету та підстави позову є важливим правом позивача, оскільки дозволяє оперативно змінювати конструкцію позовного спору (вимогу до позивача та суду) у зв'язку, наприклад, із збором доказів, дослідженими обставинами справи, очевидністю неправильного визначення матеріально-правової вимоги та обставин, які її обґрунтовують тощо. Обмеження щодо зміни предмету та підстави позову законом не встановлені, однак ці зміни не повинні виходити за межі матеріально-правової вимоги. В протилежному випадку особа не позбавляється права на звернення до суду у загальному порядку.

Збільшення чи зменшення обсягу позовних вимог також дозволяє керувати процесом по справі, зважаючи на ті ж причини. При чому особливість такої розпорядчої дії є те, що при збільшенні обсягу позовних вимог повинні бути дотримані вимоги щодо змісту та форми такого звернення до суду, а також оплата судового збору, обчисленому виходячи із збільшеного обсягу позовних вимог. У випадку ж зменшення обсягу позовних вимог, зверх сплачений судовий збір не повертається, оскільки у даному випадку наявна часткова відмова від позову, тобто особа у певній частині відмовляється від судового захисту заявленої вимоги.

Відмова від позову - це одностороннє усне або письмове волевиявлення позивача у суді, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги. Така дія може бути вчинена протягом провадження у справі (ст.ст. 174, 306, 334, 372 ЦПК). Будучи проявом принципу диспозитивності, така дія позивача здійснюється під контролем суду. Суд відмовляє у прийнятті відмови позивача від позову, якщо така розпорядча дія суперечить закону, інтересам інших осіб чи з інших причин не може бути прийнята судом. Також не приймається відмова від позову, якщо вона вчинена представником всупереч інтересам позивача.

Прийняття судом відмови позивача від позову тягне за собою закриття провадження у справі і виключає можливість у майбутньому звернення до суду з тотожнім позовом. Тому наслідки вчинення такої дії позивачем повинні бути роз'яснені судом.

Від відмови від позову слід відрізняти можливість відмови від поданої заяви чи скарги. Так, у випадку повернення заяви за клопотанням позивача до відкриття провадження у справі не перешкоджає повторному зверненню до суду. У порядку, встановленому ст. 109 СК, подружжя, яке подало спільну заяву про розірвання шлюбу можуть її відкликати до ухвалення рішення у справі. Особи, які подати апеляційну чи касаційну скаргу також можуть від неї відмовитися (ст.ст. 300, 330 ЦПК), що тягне за собою закриття відповідно апеляційного й касаційного провадження. Але така дія не свідчить про відмову від позову (судового захисту), оскільки носить не матеріально-правовий, а процесуальний характер.

Визнання позову відповідачем - одностороннє усне або письмове волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем (ст. 174 ЦПК). Суд може вважати позов визнаним, коли у нього не викликає сумніву у тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав та законних інтересів і не зроблено під впливом протиправної поведінки щодо нього інших осіб або з метою приховати інші обставини, необхідні для вирішення справи.

Таким правом наділений відповідач протягом усього часу розгляду справи у суді першої інстанції. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суперечить інтересам відповідача (якщо визнання позову вчинено представником), суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд справи.

Мирова угода - це укладена між сторонами та визнана судом домовленість (договір) про припинення спору між сторонами шляхом взаємних уступок, яка стосується їхніх прав і обов'язків та предмета позову (ст. 175 ЦПК). Сторони можуть укласти мирову угоду протягом усього часу провадження у справі (ст.ст. 306, 334 ЦПК), в тому числі у процесі виконання рішення суду (ст. 372 ЦПК).

Сторони, які уклали мирову угоду, у спільній заяві повинні повідомити суд, який зобов'язаний роз'яснити наслідки вчинення такої дії. На підставі цієї заяви суд вирішує питання про закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди. Якщо така угода суперечить закону, порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, вчинена представником сторони поза межами своїх повноважень чи всупереч інтересам особи, яку представляє, суд відмовляє у визнанні мирової угоди і продовжує судовий розгляд. Ухвала щодо про визнання мирової угоди за клопотанням сторін може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Визнана судом мирова угода є підставою для виконання, тому ухвала про її визнання повинна відповідати вимогам, встановленим ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».

позовний провадження відповідач судочинство

5. Забезпечення позову

Одним із недоліків судового способу захисту порушеного права є його неоперативність, тобто, зважаючи на необхідність дотримання цивільної процесуальної форми, розгляд справи може затягнутися, що може створити негативні наслідки для особи, яка потерпіла від правопорушення, може статися так, що розгляд справи взагалі втратить будь-який сенс. Для уникнення такої ситуації існує інститут забезпечення позову, порядок застосування якого визначений ст.ст. 151-155 ЦПК.

Забезпечення позову - це застосування судом заходів для створення можливості виконання у майбутньому рішення суду про присудження у випадках, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

Підставою для вирішення питання про забезпечення позову є заява осіб, які беруть участь у справі. Вона подається до суду, у провадженні якого перебуває справа. У заяві вказуються: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ст. 151 ЦПК). Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вчинені у будь-якій стадії розгляду справи, можуть стосуватися усієї матеріально-правової вимоги чи її частини.

Питання про забезпечення позову вирішується судом в день її надходження без повідомлення відповідача та інших осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала. В ухвалі про забезпечення позову вказуються підстави застосування та заходи забезпечення. Ухвала про забезпечення позову виконується негайно у порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження.

Заходи забезпечення позову визначаються виходячи із засад розумності, співмірності та враховуючи конкретних обставин конкретної справи. Їх можна поділити на дві групи: універсальні та спеціальні. До універсальних заходів, які можуть застосовуватися у будь-якій справі, по будь-якому позову, відноситься: накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; заборона вчиняти певні дії; встановлення обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (судовий секвестр). Спеціальними є заходи, які використовуються тільки у окремих справах. Ними є: зупинення продажу описаного майна, якщо подано позов про право власності на це майно або про виключення його з опису; зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову (ст. 152 ЦПК).

Законодавством передбачена можливість скасування забезпечення позову, а також заміни одного способу забезпечення позову іншим, а застосування кількох забезпечень з тим, щоб загальна їх сума не перевищувала позовної.

Ухвали щодо забезпечення позову чи скасування забезпечення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Подача скарги не зупиняє виконання ухвали про забезпечення позову, а також не перешкоджає дальшому розгляду справи. Подача скарги на ухвалу про скасування заходу, що його вжито для забезпечення позову, або про заміну одного виду забезпечення позову іншим зупиняє виконання цієї ухвали (ст. 155 ЦПК).

Суд або суддя, допускаючи забезпечення позову, може вимагати від позивача забезпечення можливих для відповідача збитків, а саме внесення застави у розмірі достатньому для того, щоб запобігти зловживанню забезпечення позову (ч.4 ст. 153 ЦПК). Відповідач, в разі відмови в позові, після набрання рішенням законної сили може стягнути з позивача збитки, завдані йому забезпеченням позову, а якщо застосовувалась застава, то з неї у першу чергу здійснюється відшкодування таких збитків (ст. 155 ЦПК). Предмет застави повертається позивачеві, якщо ухвалено рішення про задоволення позову, у разі укладення між сторонами мирової угоди, а також тоді, коли позов про відшкодування збитків не подано протягом двох місяців (ч. 3 ст. 155 ЦПК).

Відповідач може захистити свої інтереси від застосування до нього способів забезпечення позову. Це може стосуватися позову, що має грошову оцінку, при якому відповідач згідно із ст. 155 ЦПК може з дозволу суду або судді замість допущеного забезпечення внести на депозитний рахунок суду суму, зазначену у позовній заяві.

Якщо в позові буде відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи по забезпеченню позову зберігаються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову (ст. 155 ЦПК).

Особливості застосування запобіжних заходів до подання позовної заяви. У випадках необхідності запобігання порушенню права інтелектуальної власності позов може бути забезпечений до подання позовної заяви. Така заява подається до суду по кількості осіб, щодо яких заявлено клопотання про забезпечення позову, і розглядається судом не пізніше двох днів з дня її подання. У разі обґрунтованої вимоги заявника це питання розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити заходи забезпечення позову. В ухвалі суду про забезпечення позову обов'язково вказується про строк, на протязі якого заявник повинен подати відповідну позовну заяву. Він становить десять днів з дня постановляння ухвали про забезпечення позову. Якщо така заява до суду не подана, то заходи забезпечення позову скасовуються.

Висновок

Таким чином, ми з'ясували, що:

1. В цивільному процесі під позовним провадженням розуміють вид провадження, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин. Також значення позовного провадження зумовлюється і тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну частину цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється саме на справи позовного провадження.

2. Захист прав особи у позовному провадженні здійснюється за допомогою позову. Позов у цивільному судочинстві -- це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрисдикції про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визначеній законом, процесуальній формі.

3. Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання, подавати свої доводи та міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, оскаржувати судові рішення та інші права, закріплені у ст. 27 ЦПК). Однак, відповідач також має ряд спеціальних процесуальних способів захисту. Ними визнають заперечення проти позову (ст. 128 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 123 ЦПК).

4. Позивач протягом усього розгляду справи по суті може змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю або частково. Сторони можуть укласти мирову угоду (ст. 31 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності цивільного судочинства.

5. Забезпечення позову - це застосування судом заходів для створення можливості виконання у майбутньому рішення суду про присудження у випадках, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

Література

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, Харків, 2001р. - 46 с.

2. Цивільний процесуальний кодекс України прийнятий 18.03.2004, Київ, 2011р. - 196с.

3. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005р. - 624с.

5. Кравчук В.М, О.І. Угриновська. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - К.: Істина. - 2006. - 944 с.

6. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг.ред. С. С. Бичкової. -К.: Атіка, 2006. - 384 с.

7. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Ю.С.Червоного. - К.: Істина, 2007. - 392 с.

8. Цивільний процес: Навч. посібник / За ред. Ю.В.Білоусова. - К.: Прецедент, 2006. - 293 с.

9. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге переробл. та доп.: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.-472с.

Размещено на Allbest.ru