Класифікація методів юридичної науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Поняття і система юридичної науки та її ознаки

1.1 Поняття та основні риси юредичної науки

Юриспруденція, або правознавство -- спеціалізована галузь знань у сфері суспільствознавства. Якщо суспільствознавство -- це наука про суспільство взагалі, то правознавство -- система знань у галузі права і держави.

Термін «правознавство» тотожний терміну «юриспруденція».

Термін «юриспруденція» виник у Стародавньому Римі наприкінці IV -- на початку III століття до н.е. (лат. jurisprudentia -- знання права) і зараз вживається у значеннях:

- науки про право і державу, тобто юридичної науки, інакше -- теоретичної діяльності у галузі права;

- професійної практичної діяльності юриста (суддя, прокурор, слідчий, нотаріус, адвокат тощо).

Юридична наука -- це система знань про об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, про загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку та функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Основні риси (ознаки) юридичної науки:

1. Суспільна наука, що має прикладний характер. Вона покликана обслуговувати потреби громадського життя, юридичної практики, юридичної освіти, забезпечувати юридичних робітників необхідними даними про видання і застосування законів. юридичний наука державоутворення

2. Наука, що має властивості точних наук. Юридична наука включає в основному конкретні знання, виражені у точних конструкціях, співвідношеннях, як і природничі науки. Юриспруденцію деякою мірою можна порівняти з медичною наукою, яка також поєднує теоретичну і прикладну (практичну) спрямованість. Юрист, як і лікар, має справу зі здоров'ям і життям. Діяльність юриста стосується «здоров'я» суспільства у цілому, духовного життя людини. Юрист проводить профілактичну роботу, «лікує» пороки у суспільному житті, духовному світі людини.

У цьому полягає гуманістична спрямованість професій юриста і лікаря, які виникли за стародавніх часів.

3. Наука, що втілює у собі позитивні якості наук про мислення.

Вона досліджує питання, пов'язані зі спроможністю відображати об'єктивну дійсність у правових судженнях і поняттях у процесі створення і застосування законів (вивчення обставин юридичної справи, тлумачення законів і т. і.). Так, скажімо, одна із юридичних дисциплін -- криміналістика[1] присвячена специфічним питанням людського мислення, застосуванню багатьох спеціальних знань при розслідуванні злочинів.

Отже, юридична наука вбирає в себе якості всіх трьох основних галузей людських знань -- суспільних наук, природничих наук, наук про мислення.

Головне призначення теоретичної юриспруденції (юридичної науки) -- бути науковим орієнтиром для практики державного і правового будівництва на підґрунті пізнання і усвідомлення відповідних суспільних процесів та явищ. Юридична наука в сучасній Україні ґрунтується на досягненнях і досвіді вітчизняної юриспруденції та юриспруденції інших країн, на ідеях і цінностях прав і свобод людини, панування права і соціально-правової державності.

1.2 Об'єкти, предмет, та функції юридичної науки

Поняття юридичної науки можна розкрити через розуміння об'єктів, няття юридичної науки можна розкрити через розуміння об'єктів, предмета, методу і функцій. Під об'єктами маються на увазі конкретні сфери (сторони) об'єктивної дійсності, під предметом науки -- певний зріз (частина) об'єкта пізнання.

Об'єктами юридичної науки є держава і право -- фактично два об'єкти.

Проте юриспруденція, як і кожна наука, має один предмет вивчення.

Вихідним для визначення поняття юриспруденції є право, що включає у себе правове поняття держави. Держава і право пізнаються і досліджуються як складові моменти єдиного об'єкта юридичної науки. В основу їх вивчення покладено один принцип і критерій юридичності, що конкретизується в окремих сферах і напрямках юридичного пізнання держави і права. Ця конкретизація присутня в усіх окремих визначеннях і характеристиках держави і права, у системі понять юридичної науки в цілому та окремих юридичних наук.

Предмет юридичної науки -- об'єктивні властивості права і держави в їх поняттєво-юридичному розумінні та вираженні, загальні та окремі закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права в їх структурній багатоманітності.

Якщо предмет юридичної науки -- це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і вираження, то предмет кожної окремої юридичної науки -- якийсь певний елемент юридичної дійсності.

-- прогностична -- передбачення розвитку державно-правових процесів;

-- практично-організаційна -- обслуговування практики;

-- методологічна --- дослідження і розробка засобів вивчення правової дійсності;

-- ідеологічна -- вплив на розвиток правової культури суспільства і людини;

-- політична -- допомога у формуванні державно-правової політики, роз'ясненні політичних і законодавчих рішень.



1.3 Юриспруденція як система юридичних наук

У системі суспільних наук юридична наука (правознавство) виступає як єдина галузь знань, предметом вивчення якої є держава і право. Ця галузь знань є системою взаємозалежних юридичних наук, яка за сферами прояву може бути диференційована на цикли наук:

-- теоретично-історичні (теорія держави і права, історія держави і права та ін.);

- державознавчі (державне право, адміністративне право та ін.);

- цивілістичні (цивільне право, цивільний процес, господарський процес, процес, господарський процес, сімейне право та ін.);

-- криміналістичні (кримінальне право, кримінальний процес, виправно-трудове право та ін.).

Окреме місце посідають науки, які вивчають такі, що реалізують право, відносини між державами -- міжнародне право (приватне і публічне), а також науки, що вивчають державу і право інших країн.

Кожна з зазначених наук є юридичною, має свої предмет і методи вивчення.

Разом вони входять до поняття «юридична наука». Якщо предмет юридичної науки в цілому -- це поняття права в усіх аспектах його теоретико-пізнавального прояву і виразу, то предмет кожної окремої юридичної науки як складової предмета юридичної науки в цілому -- це один з аспектів поняття права, якась певна сторона юридичної дійсності.

Відтак, юридична наука (правознавство) -- єдина і водночас диференційована наука.

Держава і право у своєму розвитку впливають на юридичну науку, яка постійно збагачується. З'являються нові або ускладнюються існуючі правові інститути і явища (іпотека, застава, траст, приватизація, комерціалізація тощо). Виникають нові суб'єкти права (банки, акціонерні товариства, комерційні структури тощо). Розширюються сфери цивільного обороту. Зростають права громадян. Усе це стимулює появу на дереві юридичного знання нових наукових напрямків.

У розвитку юридичного знання момент новизни тісно пов'язаний із моментом спадкоємності. Нова форма в юриспруденції змінює застарілу. Одночасно утримуються і сприймаються практично і науково значущі результати, які набувають нових властивостей на вищому витку розвитку.

Науково-технічний прогрес, спеціалізація наукового знання, зміна тих чи інших суспільних процесів покликали до життя космічне, атомне, компютерне право. Несприятливе становище з охороною довкілля змусило наукове співтовариство зайнятися розробкою екологічного (природоохоронного) права. Соціально-економічні зміни в суспільстві, пов'язані з розвитком ринкових відносин, призвели до виділення підприємницького (комерційного), податкового, банківського, біржового права. Юридичну науку як систему юридичних наук можна представити через структуру -- внутрішній поділ на основні групи (види) наук, що знаходяться у взаємному зв'язку:

1) теоретико-історичні (теорія держави і права, історія держави і права -- загальна і вітчизняна, історія учень про державу і право);

2) галузеві (державне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, сімейне право, адміністративне право, фінансове право, екологічне право, комерційне право та ін.) і міжгалузеві (кримінологія, прокурорський нагляд, організація правосуддя);

3) спеціальні прикладні (криміналістика, судова медицина, судова психологія, судова бухгалтерія та ін.). Прикладні науки є комплексними.

Для вирішення правових питань вони використовують положення і висновки як юридичних, так і неюридич-них наук (фізики, хімії, загальної теорії статистики, медицини та ін.);

4) науки, що вивчають публічне і приватне міжнародне право, конституційне право інших країн та ін.

У складі правознавства історично першими виникли галузеві науки.

Теоретико-історичні науки стали результатом вивчення закономірностей правової дійсності, теоретичним узагальненням державно-правових знань, здобутих протягом історії.

У наші дні використовуються результати багатовікових досягнень у царині пізнання права, закону, держави. Правознавство перебуває в стані підйому, що пов'язано з об'єктивними умовами -- переходом до ринкових відносин, суверенізацією України, формуванням нового мислення, концептуальною основою якого є права людини.



Розділ 2. Методологія юридичної науки

2.1 Методи сучасної юридичної науки

Методологія юридичної науки -- це: а) систе ма підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження, а також б) вчення (теорія) про їх ви користання при вивченні державно-правових явищ.

До складу цієї методології, зокрема, входять:

- філософсько-світоглядні підходи (матеріаліс тичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафі зичний, визнання чи заперечення об'єктивних со ціальних, у тому числі державно-правових, зако номірностей та можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);

- загальнонаукові методи, тобто такі, що вико ристовуються в усіх або у більшості наук (напри клад, структурний, функціональний методи, сход ження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез і т. ін.);

- групові методи, тобто такі, котрі застосову ються лише у певній групі наук, наприклад, тіль ки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

- спеціальні методи, тобто такі, котрі прий няті для дослідження предмета лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції -- це способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояс нення, тлумачення зібраних даних, побудови по нять, концепцій, прогнозів і т. ін.).

Усі названі групи методів, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, заверше ного державно-правового дослідження: кожна з них може знадобитись на якомусь етапі -- тому навіть з цієї причини методологія має бути мно жинною, плюралістичною. Проте їхня роль у на уковому пошуку не однозначна. Так, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження. Його загальну спрямованість, орієн тують на знаходження, відбір, накопичення ціл ком визначених у соціально-змістовному відношен ні фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер та зміст оцінювання (інтер претації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання соціальне пізнання неможливе і непотрібне.

Методологія сучасної юридичної науки є дуже складним і багатоплановим явищем. Ця обставина зумовлює значну різноманітність способів і підходів до інтерпретації її поняття. В юридичній літературі тепер немає однозначного, цілісного трактування понять "методологія" і "метод" та похідних від них. Так одні автори ототожнюють методологію з філософією , діалектикою та історичним матеріалізмом , розуміють її як науку про методи тощо. Найпоширенішим є розуміння методології юридичної науки як системи теоретичних принципів, логічних прийомів, спеціальних методів і засобів пізнання державно-правових явищ.

Отже, методологію юридичної науки слід розглядати двояко:

1) як систему певних її елементів, тобто з позицій її внутрішньої будови, зумовленої предметом юридичної науки і пристосованої до нього. В цьому розумінні методологія як система є впорядкованою сукупністю, комплексом пізнавальних та дослідницьких засобів - певних теоретичних принципів та підходів, методів та способів пізнання і дослідження державно-правових явищ;

2) як елемент іншої системи, інакше кажучи, надсистеми, якою є юридична наука. Тут методологію треба розглядати як сукупність знань, учення (теорію) про пізнавальні та дослідницькі засоби юридичної науки та їх застосування. В такому розумінні методологія є складником юридичної науки, що належить до її теоретичної частини. Як зазначає Н.І.Козюбра, "таке вчення не є якоюсь відособленою, локалізованою науковою дисципліною, воно внутрішньо іманентне всій юридичній науці і є невід'ємною частиною її теорії".

Дуже широкий діапазон думок спостерігаємо і стосовно трактування методу юридичної науки. На наш погляд, методи юридичної науки треба розглядати як складові елементи системи методології правознавства. Отож метод юридичної науки - це специфічний спосіб наукового дослідження явищ та фактів державно-правової дійсності.

Усі методи юридичної науки можна певним чином класифікувати, поділити на окремі групи. Такі групи методів юридичної науки різними авторами трактуються неоднаково. Так В.М.Сирих виділяє такі їх види: метод матеріалістичної діалектики, загальні прийоми, спеціальні методи і окремо-правові. Часто методи ділять за сферою їх застосування на загальний, діалектико-матеріалістичний метод; методи, загальні для наук, але спеціальні щодо загального; окремо-правові методи Вдалою, на наш погляд є класифікація методів, запропонована П.М.Рабіновичем: філософсько-світоглядні підходи, загальнонаукові, групові та спеціальні методи.

2.2 Аналіз проблем методології юридичної науки

Аналіз проблем методології сучасної юридичної науки потребує ясності і чіткості в розумінні змісту самої категорії "методологія юридичної науки". Юридична наука при спільності принципового підходу до даного поняття в деталях, що утворюють живу тканину даної категорії, не вільна від різночитань. Так, в навчальному посібнику "Загальна теорія держави і права" під редакцією академіка В.В.Копейчикова стверджується, що "під методологією розуміють: сукупність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження предмету науки; вказують, що це наука про методи; розуміють її як систему певних теорій, принципів, законів і категорій, які відображають процес пізнання".

Приймаючи до уваги цю позицію та з урахуванням сучасного рівня розробки даного питання, можна сказати, що методологія юридичної науки - це:

* система підходів, принципів, способів (методів) наукового дослідження;

* теорія про їхнє використання при вивченні державно-правової дійсності.

Друга грань загального підходу до тлумачення поняття "методологія юридичної науки" заслуговує на особливу увагу, оскільки будь-який найдосконаліший, або просто такий, що має право на існування поруч з іншими, метод наукового дослідження може бути дискредитований, кщовідсутня теорія його використання. Приклад тому -невміле, грубе, вульгарно-однобічне використання методу діалектичного матеріалізму у недалекому минулому.

Методологія юридичної науки - це не тільки увесь її інструментарій у вигляді тих чи інших підходів, способів, методів або принципів, але й теорія про їхнє використання. Тільки при такому підході методологія юридичної науки здатна виконувати функцію пізнання її предмету.

Зауважимо також, що поняття "методологія юридичної науки" не обмежується тільки методологією пізнання державно-правової дійсності, оскільки складовими елементами цієї дійсності є правотворчість та правозастосування.

Разом з тим саме поняття "методологія юридичної науки" необхідно диференціювати на поняття: загально-правові методологічні проблеми і методологічні проблеми окремих юридичних наук.

З утворенням незалежної української держави, усуненням безмежного панування в наукових дослідженнях єдино можливої комуністичної ідеології виникли сприятливі умови для поглибленої наукової розробки проблем методології юридичної науки. Це стосується перш за все критичного переосмислення заідеологізованих, однофакторних основ права, подолання всього того, що можна назвати ідеологічним монізмом та економічним детермінізмом. Серед проблем методології сучасної юридичної науки на особливу увагу заслуговує питання про загальний концептуальний підхід до розуміння і дослідження державно-правової дійсності.

Методологія будь-якої науки не є чимось свавільним, надуманим, сконструйованим по волі вченого набором способів і прийомів вивчення.

Методологія об'єктивно обумовлена природою явищ та процесів, що вивчаються, предметом дослідження, але випливає з загальноконцептуальних підходів, що детермінують процес пізнання. Саме концептуальна "оснастка" тієї чи іншої галузі наукового знання взагалі, соціального, зокрема, - визначають набір конкретних способів і прийомів наукової діяльності.

Тільки при такому підході до проблем методології стає зрозумілим, чому, маючи перед собою один і той же предмет наукового аналізу - державно-правову дійсність, радянське і західне правознавство використовувало різні методи її дослідження. Марксистсько-ленінська концепція суспільного розвитку, виникнення і функціонування держави і права обумовлювала економіко-матеріалістичний монізм в підході до цих явищ суспільного життя, узводила в абсолют діалектико-матеріалістичний метод і фактично ігнорувала інші методи.

При аналізі сучасної державно-правової дійсності деколи не спрацьовують такі категорії, як базис, надбудова, класи, революція, соціалізм, комунізм. Ці поняття не завжди здатні забезпечити об'єктивність в пізнанні державно-правової дійсності сьогодення.

Однак тут повинна бути збережена та межа розумності і достатності, яка дозволяє не кидатися з однієї крайності в іншу. Така небезпека досить дві крайнощі - це вульгарно-догматичний підхід, здатний дискредитувати будь-яку ідею.



2.3 Методологічні засади юредичної науки в умовах нової стратегії

Ефективне розв'язання проблем демократичної трансформації українського суспільства, зокрема формування соціальної правової держави, національної системи права і законодавства, об'єктивно зумовило зростання ролі вітчизняної юридичної науки, яка повинна стати основним інтелектуальним чинником забезпечення державно-правових процесів в Україні. У створенні сучасних юридичних знань і творчому переосмисленні знань, набутих у минулому, вітчизняна юридична наука повинна спиратися на міцний методологічний фундамент, розроблення і вдосконалення якого повинні перебувати в центрі уваги як загальної теорії держави і права, так і галузевих юридичних наук, належати до фундаментальних проблем вітчизняної юридичної науки, розробки якої повинні сприяти як внутрішньодержавній стабілізації суспільних відносин, так і демократизації суспільства взагалі. Правова держава повинна забезпечувати не тільки сприятливі умови розвитку особистості, але й наукову обґрунтованість публічно-правових стандартів функціонування органів державної влади, передусім формування й функціонування органів державної виконавчої влади, правосуддя, зокрема адміністративного захисту прав і свобод людини і громадянина тощо. Становлення громадянського суспільства в Україні вимагає не тільки реформування парадигми вітчизняної юриспруденції, але й перегляду окремих напрямів дослідницької роботи, зокрема у сфері приватного і публічного права, визначення нових пріоритетів у наукових дослідженнях, що зумовлено двома чинниками. По-перше, потребами юридичної практики для супроводження конкретних заходів державно-правових реформ. По-друге, потребами реформування вітчизняного законодавства, тих норм і принципів, які були успадковані з радянських часів. У цьому випадку йдеться про певний напрямок реформування національної правової системи, яка повинна враховувати міжнародно-правові стандарти в галузі прав і свобод людини і громадянина. Напрямки реформування національної правової системи і правової парадигми хоча й тісно переплітаються, але не збігаються. Реформа вітчизняного права передбачає насамперед зміни, доповнення, систематизацію чинного законодавства, норми якого повинні закріплювати відповідний баланс приватних і публічних інтересів і забезпечувати їх реалізацію за допомогою відповідних методів і засобів правового регулювання. Що ж до формування сучасної правової парадигми як певного наукового простору юридичних знань, теоретичної передумови розвитку вітчизняної юридичної науки і здійснення державно-правових реформ, воно передбачає певну систематизацію правових ідей і поглядів в напрямку становлення і розвиток сучасних правових відносин, зумовлених об'єктивною необхідністю забезпечення взаємодії і розмежування приватних і публічних інтересів. Таким чином, правова парадигма України -- це певна систематизована сукупність правових ідей і поглядів, що набули офіційного визнання і визначають стратегію нормативного забезпечення юридичних відносин, згідно з якою регулюються суспільні відносини, в яких беруть участь фізичні та юридичні особи.

Це означає, що сучасна вітчизняна правова парадигма пов'язана як з юридичною наукою, так і з юридичною практикою. На її основі з урахуванням філософсько-правового розуміння закономірностей поведінки учасників правовідносин створюються теоретичні засади реалізації правових норм, структуруються теорії юридичного моделювання і прогнозування. Правова парадигма на відміну від правового регулювання створюється і оновлюється завдяки різним науковим поглядам на один і той самий предмет, абстрагується від інтересів окремих соціальних груп і ефективно виконує функцію ідеологічного впливу на суспільство. Саме це й надає правовій парадигмі можливість бути науковою основою державної правової політики, визначаючи пріоритетні напрямки демократизації українського суспільства.



Розді 3. Загальне поняття класифікації методів юридичної науки

3.1 Юредичні методи та їх класифікація

Загалом, класифікація методів, їх поділ на певні групи є дещо умовними. Це пояснюється тим, що в сучасних умовах спостерігається широка інтеграція наук, яка виявляється і у використанні однією наукою методів інших наук. Зокрема, в юридичну науку все ширше проникають методи соціології, психології, логіки, кібернетики.

Значення юридичної науки розкривається через її завдання та зв'язок з практикою державно-правового життя.

Одним із першочергових завдань юридичної науки, найголовнішим за своєю значущістю, є, як видається, розробка проблем системи законодавства, її розвитку. Це пояснюється підвищенням ролі правового регулювання суспільних відносин, яке своєю чергою передбачає необхідність постійного вдосконалення законодавства. У зв'язку з цим галузеві, комплексні юридичні науки, поряд з участю у вирішенні теоретичних питань системності законодавства, перевірки і розвитку вироблених правових конструкцій, покликані підготувати конкретні рекомендації щодо побудови системи законодавства кожної окремої галузі.

У сучасних умовах юридична наука повинна глибоко розробляти для державно-правової практики конкретні наукові пропозиції і рекомендації, що торкаються усіх найважливіших сфер суспільного життя. Можна без перебільшення стверджувати, що в наш час, коли створюється правова держава, соціальна практика не може не вивчати і, найголовніше - не враховувати теоретичних висновків, які випливають із узагальнення її досвіду, а також не брати до уваги науково обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на вдосконалення практичної діяльності. Взаємозв'язок науки і практики, їх взаємопроникнення і взаємозумовленість ніколи не були такими органічними, нерозривними, як тепер, в умовах докорінних змін у сфері державно-правового життя України.

В умовах розбудови української держави та створення її єдиної, цілісної правової системи головне завдання вчених полягає в піднесенні ролі і значення всіх суспільних наук, зокрема - юридичної (правової) науки, на рівень тих високих вимог, які пред'являє до них реальна дійсність, суспільна практика. В.О.Котюк слушно зазначає, що прогрес науки полягає в тому, що вона все повніше і глибше відображає реальну дійсність. Разом з тим не можна відкидати загальні закономірності розвитку юридичної науки та специфічні галузеві наукові закони юридичного поступу. Проте треба пам'ятати і про те, що йдеться не про подальший поступовий розвиток старих доктрин, а про становлення радикально нових правових інститутів (зокрема, інституту приватної власності на землю) та цілих правових наукових систем. До них, зокрема, належить і аграрне право як системне утворення, яке, на відміну від колишнього колгоспного права, уособлює не один монопольний суб'єкт аграрних відносин, яким був колгосп, а багатоструктурну групу аграрних суб'єктів, заснованих на різних формах власності.

3.2 Класифікація юридичних наук як базисна доктринальна передумова удосконалення теорії держави і права

Класифікацію юридичних наук у контексті їхніх групових завдань характеризують наступним чином:

1. Теорологічні юридичні науки, які мають розробити філософські, соціологічні, політологічні, філологічні, психологічні, теорологічні, історичні та інші теоретичні основи раціонального, ефективного і якісного ведення кожного з напрямків юридичної діяльності, а також для становлення і розвитку в контексті виконання цих завдань інших юридичних наук:

1.1. Мононауки: Філософія юриспруденції (традиційна назва - філософія права), Політологія юриспруденції (теорія держави), Соціологія юриспруденції (соціологія права), Психологія юриспруденції (юридична психологія), Теорологія юриспруденції (теорія права),

Історія вітчизняної юриспруденції (історія держави і права України), Історія зарубіжної юриспруденції (історія зарубіжних держав і права), Історія правових учень (історія правових і політичних учень) та ін.

1.2. Полінауки:

Філологія юриспруденції, Енциклопедія юриспруденції, Порівняльна юриспруденція (порівняльне правознавство), Педагогіка юриспруденції та ін.

2. Регулятивні юридичні науки, які повинні розробити належне позитивне (безделіктне, неконфліктне) правове регулювання необхідних сторін суспільного життя:

2.1. Теорологія державно-правового управління (так звана «позитивна, безделіктна» частина адміністративного права).

2.2. Внутрішні: (за Є. В. Кириленком): Авіаційнобудівна, Автобудівна, Аграрна, Антиделіктна (правоохоронне право), Атмосферна, Атомноенергетична, Банківська, Бібліотечна, Будівельна, Бюджетна, Ветеринарна, Видавнича, Військова, Водна, Дозвільна, Емчаесна, Житлова, Залізничнобудівна, Земельна, Кораблебудівна, Культурологічна, Лізингова, Лісова, Ліцензійна, Машинобудівна, Медична, Метрологосертифікатна, Мистецька, Митна, Муніципальна, Надроархеологічна (кодекс про надра та ін.), Наукова, Освітянська, Пенсійна, Податкова,Працеохоронна, Прикордонна, Природоохоронна, Промислова, Релігійна, Реєстраційна, Санітарна, Сімейна, Споживчоохоронна, Спортивна, Страхова, Торговельна, Транспортна, Фінансова, Шоубізнесова та ін. галузь права України. 2.3. Міжнародні: Атмосферна, Будівельна, Видавнича, Дипломатична (Консульська, Екологічна, Кораблебудівна, Космічна, Мистецька, Морська, Освітянська, Релігійна, Спортивна, Шоубізнесова та ін. галузь права.

Конституція - основа розвитку національного законодавства VІІІ міжвузівська науково-практична студентська конференція.

3. Антиделіктні юридичні науки: 3.1. Теорологоантиделіктні юридичні науки, завданням яких повинна стати розробка теорологічних основ ефективного, раціонального та якісного ведення боротьби з правопорушеннями: 3.1.1. Полінауковий напрямок: Теорологія антиделіктних відомостей (теорія доказів).

3.1. Полінаука: Конфліктологія (кримінологія). 3.2. Базисноантиделіктні юридичні науки, які повинні розробити правову основу для раціонального, ефективного та якісного проведення боротьби з кожним із правопорушень:

3.2(антиделіктна частина адміністративного права), Внутрішньоорганізаційна (трудове право), Де-факто майнова (цивільне право) та Де-юре майнова (господарське право) галузь права України.

3.3. Процедурні юридичні науки, на які покладається завдання з розробки правової форми (процедури, порядку) раціонального, ефективного та якісного ведення боротьби з кожним із різновидів правопорушень:

3.3.1.Процесуальні юридичні науки, що мають процедуру судового вирішення справи про відповідне правопорушення:

процесуальне право), Де-факто майново-процесуальна (цивільне процесуальне право) та Де-юре майново-процесуальна (господарське процесуальне право) галузь права України. 3.3.2. Регламентні юридичні науки, коли така процедура боротьби з відповідним правопорушенням представлена (частково, у цілому) позасудовим порядком: 3.3.2.1. Основні: Адміно-регламентна (адміністративний процес), Внутрішньоорганізаційно-регламентна (частково - процедурна частина Кодексу законів про працю; в основному - низка інших дисциплінарних правових актів) та Ордо-регламентна (процедурна частина теорії ОРД) галузь права України. 3.3.2.2. Допоміжні: Виправно-трудо-регламентна (кримінально-виконавче і право) антикримінальне, судочинство) галузь права України.

3.4. Методичні юридичні науки, завданням яких повинна стати розробка складових частин гласної (криміналістичної) і негласної (ордистичної) методики боротьби з правопорушеннями:

3.4.1. Мононауки: Криміналістика та Ордистика (методична частина теорії ОРД). 3.4.2. Полінауки: Юридична медицина (судова медицина), Юридична психіатрія (судова психіатрія), Юридична бухгалтерія (судова бухгалтерія), Юридична статистика (судова статистика) та ін. 3.4.3. Полінаукові напрямки: Юридична: експертологія (судова експертологія), одорологія (криміналістична одорологія), мікрооб'єктологія (криміналістична мікрооб'єктологія) та ін.

Якщо ж за основу класифікації взяти ті завдання, які стоять перед юридичними науками у контексті виконання першого і другого базисного завдання, то, на думку Т.О. Коросташової і О.С. Тунтули, в контексті розробки:

1. Належного правового врегулювання необхідних сторін суспільного життя всі вказані юридичні науки можуть бути поділені на: 1.1. Правові юридичні науки: регулятивні, базисноантиделіктні, процедурні.

1.2. Умовно неправові юридичні науки: теорологічні, теорологоантиделіктні, методичні.

2. Належних засобів боротьби з правопорушеннями вказані юридичні науки все мають поділятиcя на:

2.1. Антиделіктні юридичні науки: базисноантиделіктні, теорологоантиделіктні, процедурні, методичні.

2.2. Позитивні (умовно безделіктні, неконфліктні) юридичні науки: теорологічні, регулятивні. Конституційна, Антикримінальна (кримінальне Конституційно процесуальна, Антикримінально-процесуальна Виконавчо-регламентна (низка виконавчих нормативно-правових)

Звіси, традиційна теорія держави і права має бути розвита у дві самостійні теорологічні умовно безделіктні і неправові юридичні науки «Теорологія юриспруденції» та «Політологія юриспруденції», коли проблеми останньої з наук мають ще деталізуватися в межах оновленої науки «Теорологія державно- правового управління».

Мета Метою цієї лекції є розгляд процесів пізнавальної та практичної юридичної діяльності з точки зору тих методів, прийомів, способів тощо, які залучаються для забезпечення зазначеної діяльності.



Література

1. Алексеев С.С. Проблемы теории права. Курс лекций: В 2 т. - Свердловск, 1972.

2. Большая Советская энциклопедия. - М. - Т.29; Советский энциклопедический словарь. - М., 1987.; Украинский советский энциклопедический словарь. - К., 1988. - Т.2

3. Большая Советская энциклопедия. - 2-е изд. - М., 1954. Див. також: Краткий философский словарь. - М., 1955.

4. Керимов Д.А., Шейндлин Б.В. О предмете общей теории государства и права. / Советское государство и право - 1957. - №12.

5. Козюбра Н.И. Понятие и структура методологии юридической науки. // Методологические проблемы юридической науки: Сб. науч. трудов. - К.: Наук. думка, 1990.

6. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій. - К.: Вентурі, 1996.

7. Лукич Р. Методология права. - М.,1981; Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. Международное право: Проблемы методологии. - М., 1971; Проблемы теории государства и права / Под ред. С.С.Алексеева. - М.: Юрид. л-ра, 1987.

8. Недбайло П.Е. Введение в общую теорию государства и права. - К., Вища шк.,1971.

9. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.

10. Строгович М.С. Методологические вопросы юридической науки / Вопросы философии. - 1965. - №12.

11. Сырых В.М. Метод правовой науки (основные элементы, структура). - М., 1980.

12. Теория государства и права / Отв.ред. ред. А.И.Королёв, Л.Е.Явич. - Л., 1987.

13. Теория государства и права / Под ред. К.А.Мокичева. - М., 1970.

14. Українська Радянська енциклопедія. - Т.7. Украинский советский энциклопедический словарь. - Т.2; Советский энциклопедический словарь.

15. Українська Радянська енциклопедія. - 2-ге вид. - К., 1983. - Т.10.

16. Фельдман Д.И., Курдюков Г.И., Лазарев В.В. Теоретические проблемы методологии исследования государства и права. - Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975; Радько Т.М. Методологические вопросы познания функций права. - Волгоград,1974; Баскин Ю.Я., Фельдман Д.И. - Указ. соч.

17. Черданцев А.Ф. Понятие и функции юридической науки // Методология советского правоведения:. Межвуз. сб. / Под ред. Л.А.Гупало. - Свердловск: УрГУ,1978 - Вып.70.

18. Юридичний словник-довідник / За ред. Ю.С.Шемшученко. - К.; Femina, 1996.

Размещено на Allbest.ru

...