Поняття, підстави та наслідки банкрутства та правові засоби фінансового оздоровлення підприємств

Реорганізація підприємства відбувається за рішенням вищого органу підприємства.

При реорганізації підприємства вся сукупність прав та обов'язків підприємства переходить до його правонаступників.

З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами підприємства. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту її призначення публікує інформацію підприємства в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно підприємства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів підприємства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу підприємства або органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Грошові кошти, що належать підприємству, включаючи виручку від розпродажу його майна від ліквідації, після розрахунків по оплаті праці працівників, які працюють на умовах найму, та виконання зобов'язань перед бюджетом, банками, власниками облігацій, випущених товариством та іншими кредиторами, розподіляються між учасниками підприємства у порядку і на умовах, передбачених цим Законом та установчими документами у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію.

Майно, передане підприємству учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості підприємства, його грошові кошти не підлягають розподілу між учасниками до вирішення цього спору або одержання кредиторами відповідних гарантій.

Поряд з іншими нормативними актами питання ліквідації підприємства регулює розділ VII Закону України від 27.03.91 р. № 887-XII "Про підприємства в Україні". Так, ліквідація підприємства провадиться за рішенням власника, за рішенням власника та за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого створювати такі підприємства, або за рішенням суду чи арбітражного суду. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником чи уповноваженим ним органом. За їх рішенням ліквідація може провадитись самим підприємством в особі його органу управління. Ліквідаційна комісія або інший орган, який провадить ліквідацію підприємства, вміщує в офіційній пресі за місцезнаходженням підприємства публікацію про його ліквідацію та про порядок i строк заявлення кредиторами претензій. Поряд з цим ліквідаційна комісія (орган, що провадить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства, провадить роботу зі стягнення дебіторської заборгованості підприємству, розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс i подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету i не займаються підприємницькою діяльністю. Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів i членів трудового колективу, використовується за вказівкою власника. Підприємство вважається ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

Якщо у підприємства на момент ліквідації залишилася непогашена кредиторська заборгованість, вона підлягає зарахуванню до складу валових доходів i відображається в рядку 5.1 додатка "Д" до декларації про прибуток підприємства.

підприємство отримало фінансову допомогу на зворотній основі та не повернуло до моменту ліквідації, воно повинно на цю суму збільшити валовий дохід

На суми виданих, але не погашених до моменту ліквідації векселів необхідно збільшити валовий дохід

Якщо у підприємства немає збитків, тобто воно працює прибутково, то при ліквідації воно повинно повернути, щонайменше, всі внески до статутного фонду своїх власників (учасників). Особливо цікаво, з точки зору процедури повернення, коли власником (учасником) є нерезидент. У випадках неповернення внеску до статутного фонду якомусь власнику (учаснику) потрібно оподаткувати суму внеску податком на прибуток.

Якщо у підприємства - продавця товарів (робіт, послуг) є безнадійна заборгованість, воно має право зменшити суму валового доходу звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) - рядок 17 декларації про прибуток підприємства. Але зазначене зменшення здійснюється лише у випадку, коли платник податку звернувся із заявою до суду (арбітражного суду) щодо стягнення заборгованості з такого покупця та є відповідне рішення суду (арбітражного суду).

Слід з'ясувати, чи не включило підприємство до складу валових витрат суми безнадійної дебіторської заборгованості, що виникли в 1995-1996 р., термін позовної давності яких минув. Відповідно до листа ДПА України від 28.09.99 р. № 8146/5/15-1116 суми такої безнадійної заборгованості не підлягають включенню до валових витрат. Також не підлягають включенню до валових витрат суми безнадійної дебіторської заборгованості, що виникли після 01.07.97 р., термін позовної давності за якими не минув.

Якщо у підприємства є значні суми дебіторської заборгованості, а листування (правові документи) між сторонами свідчить про перевідступлення права вимоги заборгованості (тим більше якщо третя сторона є пов'язаною особою для підприємства, що ліквідується), це повинно бути належним чином відображено в податковому та бухгалтерському обліку як у підприємства, що ліквідується, так i у третьої сторони.

Якщо у підприємства в балансі відображались фінансові вкладення, потрібно звернути увагу на те, чи повернено їх підприємству при ліквідації. У разі неповернення - за рахунок яких джерел їх списано (чи не збільшено валових витрат на суму таких фінансових вкладень). Якщо внаслідок ліквідації платник податку - власник корпоративних прав отримує на свою частку кошти або майно, а вартість їх перевищує балансову вартість таких корпоративних прав, то сума перевищення включається до валового доходу такого платника відповідно до пп. 7.8.8 п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Висновок

банкрутство фінансовий санація правовий

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Центральний податковий орган України, реалізовуючи свої повноваження, бере активну участь у запровадженні державної політики запобігання банкрутству шляхом забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржників.

Небезпідставною є зацікавленість з боку держави в максимальному збереженні платників податків - бюджетних боржників, стан яких визнається кризовим.

Незважаючи на те що антикризове управління економікою спрямовано на подолання таких явищ, як банкрутство, безпосередньо у діяльності підприємства (на мікрорівні) важливе значення має також регулювання ситуації з неплатоспроможністю на державному (макро) рівні шляхом запровадження сучасних розвинених систем правового регулювання неплатоспроможності. Державне регулювання проблеми неплатоспроможності найбільшою мірою залежить від законодавчої бази, основою якої є Закон України від 14.05.92 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (зі змінами та доповненнями; далі - Закон № 2343-ХІІ), проте не менш важливим є факт застосування норм цього Закону на практиці. Специфікою органів державної податкової служби є те, що вони входять до системи органів державної виконавчої влади i наділені спеціальним статусом - контролюючого органу та органу стягнення одночасно.

Наслідком порушення конституційного обов'язку зі сплати податків є поява податкового боргу, який має бути погашеним або платником податків самостійно, або за рішенням податкового органу в позасудовому порядку. У разі ж неможливості погашення податкового боргу у зв'язку з недостатністю активів платника податків при застосуванні процедур Закону України від 21.12.2000 р. 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон № 2181-III) Законом № 2343-ХІІ передбачено підтвердження його неплатоспроможності шляхом визнання такої юридичної особи банкрутом.

Податкові органи, використовуючи надане Законом № 2181-III право на стягнення податкового боргу, а також у випадку, якщо застосування заходів щодо запобігання банкрутству боржника, зокрема досудової санації, виявилось неефективним або їх проведення не привело до бажаного результату (відновлення платоспроможності боржника), то звертаються до суду із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство щодо такого платника податків.

Негативна сутність банкрутства полягає у визнанні господарським судом неможливості боржника відновити платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

При порушенні справи про банкрутство прагнення органів державної податкової служби застосовувати банкрутство не як юридичний механізм знищення суб'єкта підприємницької діяльності, а як економічну процедуру щодо його оздоровлення, не суперечить загальнодержавним цілям. Як відомо, існує безліч шляхів запобігання банкрутству, які умовно поділяються на не доведення платника податків до порушення провадження у справі про банкрутство i судове врегулювання питання.

Податковим законодавством та законодавством про банкрутство передбачено ряд запобіжних заходів, спрямованих на захист платоспроможності бюджетних боржників, а саме: податкова порука, мирова угода, розстрочення та відстрочення податкових зобов'язань (боргу) платника податків, списання податкового боргу, досудова санація i власне санація тощо. На сьогодні податкові органи вимушені одночасно захищати як державні інтереси, так i інтереси суб'єктів господарювання, оскільки лише їх діяльність приведе економіку держави до поступового відродження i подальшого розвитку.

Суперечність полягає в тому, що податкові органи, незважаючи на специфіку своєї роботи, мають на меті як стратегічний крок - збереження суб'єкта підприємницької діяльності (платника податків), який у подальшому забезпечуватиме наповнення державної казни, так i тактичний - ліквідацію суб'єкта підприємництва, забезпечуючи тим самим часткове зменшення загальної суми податкового боргу платників податків перед бюджетами усіх рівнів України.

Тобто виправлення ситуації щодо зазначеної проблеми залежить від ефективності координації зусиль органів виконавчої та судової влади в реалізації спільної із суб'єктами підприємницької діяльності проблеми. I нарешті, не в останню чергу вдала реалізація в Україні правових та економічних механізмів відновлення платоспроможності підприємств-боржників залежить від компетентності, досвіду, знань, сумлінності податкових та арбітражних керуючих.

Література

1. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99 р. №784-XIV.

2. Стороннім В. З банкрутством щось не так, як мало бути... //Бухгалтерія - №12 (427) - 2001 р. - с.8.

3. Сидорук С. Банкрутом можеш ти не бути... // Галицькі контракти - №22 - 2000 р. - с.10-12.

4. Прилипко Ю. Тенденції у фінансовому стані підприємств (підсумки 1999 року) // Цінні папери України. - №29 - 2000 р. - с.12.

5. Варгіч С. Реформування власності шляхом банкрутства. //Цінні папери України. -№9 - 2000 р. - с.6-7.

6. Варгіч С. Механізм банкрутства: підсумки його дії в Україні. //Цінні папери України. -№8 - 2000 р. - с.4-5.

7. Третяк О. Про проблему банкрутства підприємств. // Економіка України - №2 - 2000 р. - с.46-49.

8. Гаврилова Н.С. Институт банкротства: о новом этапе становления. // Росийский экономический журнал - №8 - 2000 г. - с.87-89.

9. Тычино С., Пушкар С., Шапиро С., Обрусова И. Новый ответ на старые вопросы. // Финансовая консультация - №49-52 - 1999 г. - с.11-48.

10. Варгіч С. Механізм банкрутства виправлятиме перекоси в приватизації. //Цінні папери України - №45 - 1999 р. - с.6-7.

11. Полозенко Д., Варгіч С. Санація неплатоспроможних підприємств: її форми та шляхи удосконалення. // Цінні папери України - №26 - 1999 р. -с.16-17.

12. Полозенко Д., Варгіч С. Банкрутство і шляхи його подолання. // Вісник НБУ - №10 - 1999 р. - с.59-63.

Размещено на Allbest.ru