Звільнення від кримінальної відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. Проблема конкуренції

2. Ґенеза спеціального звільнення від кримінальної відповідальності

3. Ознаки спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності

4. Кримінально-правова характеристика спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності

5. Склад іншого злочину, що унеможливлює звільнення від кримінальної відповідальності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

звільнення кримінальний відповідальність злочин

Актуальність теми: В умовах побудови в Україні правової держави та розвитку громадянського суспільства в полі зору влади й громадськості постійно перебувають питання протидії злочинним зазіханням на найбільш важливі соціальні цінності, розроблення та правильного застосування правових засобів їх охорони, підвищення ефективності запобігання кримінальним правопорушенням. При цьому поряд із давно відомими, «традиційними» формами вирішення вказаних питань (криміналізацією суспільно небезпечних діянь, кримінальними покараннями та їх застосуванням) у кримінально-правовій політиці України дедалі більш помітним стає інститут звільнення від кримінальної відповідальності. Найбільш динамічним його елементом є спеціальні, тобто передбачені Особливою частиною Кримінального кодексу України види такого звільнення.

Звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, та в порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено в ч.1 ст.44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

Звільнення від кримінальної відповідальності набуло значного розповсюдження як у судовій практиці, так і актуальності в доктрині кримінального права. Сучасна теорія кримінального права та чинне законодавство про кримінальну відповідальність знаходяться в активному пошуку альтернативних форм боротьби зі злочинністю.

Предметом дослідження є норми Особливої частини Кримінального Кодексу України, що передбачають спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності.

Об'єктом дослідження є кримінально-правова характеристика спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності передбачених Особливою частиною Кримінального Кодексу України

Мета дослідження. Основна мета роботи полягає у комплексному аналізі норм Особливої частини Кримінального Кодексу України, що передбачають спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності.

Основними завданнями даної роботи є:

ь розмежування поняття загальних та спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності;

ь розглянути історію розвитку спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності;

ь визначити кримінально-правову характеристику спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності

ь охарактеризувати основні ознаки даного інституту;

ь проаналізувати склад іншого злочину, що унеможливлює звільнення від кримінальної відповідальності.

Проблематиці звільнення від кримінальної відповідальності присвятили свої дослідження такі вітчизняні правники, як О.Ф. Бантишев, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Г.Б. Віттенберг, А. А.Вознюк, О.М. Готін, М.Є. Григор'єва, Ю.В. Гродецький, О.О. Дудоров, О.О. Житний, О.В. Ковітіді, О.С. Козак, О.М. Лемешко, А.А. Музика, О.В. Наден, Г.О. Усатий, В.П. Тихий, Н.Б. Хлистова, С.С. Яценко та інші. Серед іноземних дослідників слід насамперед вказати російських правників Х.Д. Алікперова, І.Ш. Галстян, Ю.В. Голика, Л.В. Головка, В.С. Єгорова, А. О. Єлеонського, А.В. Єндольцеву, І.Е. Звечаровського, С.Г. Келину, В.В. Мальцева О.З. Рибака, С.М. Сабанина, Р.О. Сабитова та інших.

1. Загальні та спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. Проблема конкуренції

У сучасному публічному праві сформувався самостійний кримінально-правовий інститут звільнення від кримінальної відповідальності.

Загальновизнаним поділом норм про звільнення від кримінальної відповідальності є їх класифікація на норми Загальної та Особливої частин Кримінального кодексу (далі - КК) України. Торкаючись у цілому заохочувальних кримінально-правових норм, до яких, безумовно, належать і норми про звільнення від кримінальної відповідальності, В.О. Єлеонський зазначає, що норми Загальної частини кримінального законодавства, які регламентують кримінально-правове заохочення, набувають значення загальних принципів та зумовлюють схвалення тієї чи іншої за своєю соціальною спрямованістю поведінки в усіх без винятку випадках, коли вона з'являється; що ж стосується заохочувальних норм Особливої частини кримінального законодавства, то вони, на відміну від загальних норм-заохочень, тісно пов'язані з конкретними видами злочинів та поза цим зв'язком розглядатися не можуть. Елеонский В.А. Поощрительные нормы уголовного права и их значение в деятельности органов внутренних дел: учеб. пособ- Хабаровск, 1984. - с. 20-21;Відтак усі види звільнення від кримінальної відповідальності природно поділяються на загальні і спеціальні.

У судовій практиці більшого розповсюдження набули загальні види звільнення від кримінальної відповідальності, а саме у зв'язку з: 1) дійовим каяттям (ст. 45 КК України); 2) примиренням винного з потерпілим (ст. 46); 3) передачею особи на поруки (ст. 47); 4) зміною обстановки (ст. 48); 5) закінченням строків давності (ст. 49); 6) застосуванням примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх осіб (ст. 97); 7) закінченням строків давності до неповнолітніх осіб (ст. 106). Щорічно зростає кількість осіб, які вперше вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості і були звільнені від кримінальної відповідальності як такі, що здійснили певний комплекс позитивної посткримінальної поведінки.

В Особливій частині КК України передбачено такі види спеціального звільнення від кримінальної відповідальності, якщо: "...громадянин України добровільно заявив органам державної влади про злочинний зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та отримане завдання" (ч. 2 ст. 111); "...особа без громадянства або іноземець добровільно заявили органам державної влади про припинення злочинної діяльності, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернене заподіяння шкоди інтересам України" (ч. 2 ст. 114); ".керівник підприємства, установи або організації виплатив заробітну плату, стипендію, пенсію чи інші, установлені законами виплати громадянам до притягнення його до кримінальної відповідальності" (ч. 3 ст. 175); ".особа сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) до притягнення її до кримінальної відповідальності" (ч. 4 ст. 212); ".особа сплатила страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня), до притягнення її до кримінальної відповідальності" (ч. 4 ст. 212-1); ".особа після пропозиції, надання чи передачі неправомірної вигоди добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу" (ч. 5 ст. 235-4); ".особа після пропозиції, надання чи передачі неправомірної вигоди добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу" (ч. 5 ст. 235-5); ".особа добровільно повідомила правоохоронний орган про створення злочинної організації або участь у ній" (ч. 2 ст. 255 КК), ".особа, крім організатора і керівника терористичної групи чи терористичної організації, добровільно повідомила правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність, сприяла її припиненню або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації" (ч. 2 ст. 258-3); ".особа добровільно вийшла з воєнізованих або збройних формувань, не передбачених законом, і повідомила про їх існування органи державної влади" (ч. 6 ст. 260); ".особа добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси або вибухові пристрої" (ч. 3 ст. 263); ".особа добровільно заявила про незаконне заволодіння транспортним засобом правоохоронним органам і повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки" (ч. 4 ст. 289); ".особа добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю цих злочинів" (ч. 4 ст. 307); ".особа добровільно звернулась до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії" (ч. 4 ст. 309); ".особа добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю цих злочинів" (ч. 4 ст. 311); ".особа добровільно здала отруйні чи сильнодіючі речовини, що не є наркотичними або психотропними чи їх аналогами, або сильнодіючі лікарські засоби та вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом" (ч. 5 ст. 321); ".особа після давання хабара добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї" (ч. 3 ст. 369); ".військовослужбовець може бути звільнений від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України" (ч. 4 ст. 401). Сталою є тенденція до поширення спеціальний звільнень у законодавстві про кримінальну відповідальність. Майже за десятиріччя дії нового законодавства про кримінальну відповідальність їх кількість збільшилась на чверть з 14 до 18 спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2008, 2009 рр.- с.37; Характерною рисою Особливої частини нового КК є розширення в ній кількості норм, якими заохочується діяльне розкаяння після вчинення злочину, - підкреслюють В.В. Сташис і В.Я. Тацій. Безумовно, розвиток інституту заохочення в Особливій частині відповідає ідеї гуманізації кримінального законодавства та має перспективу щодо його поширення. Сташис В. Новий Кримінальний кодекс України / В. Сташис, В. Тацій //. - 2001. - № 7. - стр 5; Середній показник застосування спеціальних видів звільнення становить 2,2%.

Погляди науковців щодо конкуренції норм про звільненні від кримінальної відповідальності та її подолання мають суттєві розбіжності. Незважаючи на значну відмінність поглядів, їх можна поділити на чотири групи.

1). Представниками першої групи висловлюється думка про загальну неможливість конкуренції норм про звільнення від кримінальної відповідальності. Прихильник цього погляду О.К. Марін обґрунтовує положення про те, що конкуренція кримінально-правових норм - це явище, яке може відбуватися лише між охоронювальними правовими нормами і неможливе між нормами регулятивними. Відповідно до цього, зазначається, що правомірно говорити про конкуренцію кримінально-правових норм лише при кримінально-правової кваліфікації, а не під час вирішення інших питань застосування кримінального закону (звільнення від кримінальної відповідальності, призначення кримінального покарання тощо). Марін О.К. Конкуренція кримінально- правових норм: автореф. дис.... канд. юрид. наук / О.К. Марін. - К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2002. - стр 5;

2). Представники другої групи зауважують, що стосовно осіб, які вчинили злочини у сфері обігу наркотичних засобів, за які передбачені спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, можуть бути застосовані і загальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені Загальної частиною КК України. При цьому, на думку О.В. Надена, не можна стверджувати, що підстави звільнення від кримінальної відповідальності, передбачені ст. 45 КК України, конкурують з передбаченими ч. 4 ст. 307, 309, 311 КК України. Наден О.В. Спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: - Х.-, 2003. - стр 44;

3) Прибічники третьої позиції щодо конкуренції норм загальних і спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності стверджують про їх співвідношення не як загального і спеціального, що характерно для конкуренції, а як понять, що частково перехрещуються. Матвеева Ю. Освобождение от уголовной ответственности в связи с деятельным раскаянием. - 2001. - № 9. - стр 61;

4) Представники четвертої позиції наголошують на тому, що загальні і спеціальні норми про звільнення від кримінальної відповідальності можуть конкурувати між собою. "При конкуренції норм про звільнення від кримінальної відповідальності, - стверджує Г.О. Котляр, - керуються положеннями принципів гуманізму та економії кримінальної репресії, а також загальними правилами конкуренції норм. Наприклад: 1) при конкуренції загального і спеціального видів звільнення від кримінальної відповідальності застосовується спеціальний вид звільнення; 2) при конкуренції імперативного (обов'язкового) і факультативного (необов'язкового) видів звільнення від кримінальної відповідальності застосовується імперативний вид звільнення; 3) при конкуренції безумовного та умовного видів звільнення від кримінальної відповідальності застосовується безумовний вид звільнення". Котляр Г.О. Деякі питання конкуренції норм про звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні службових злочинів у сфері господарської діяльності / Г.О. Котляр // Проблеми запобігання службовим злочинам у сфері господарчої діяльності: - К. 2005. - стр 55;.

Натомість, незаперечним є правило подолання конкуренції загальної і спеціальної кримінально-правових норм, що полягає у застосуванні виключно спеціальної норми про звільнення від кримінальної відповідальності. Навроцький В.О. Основи кримінально- правової кваліфікації: навч. посіб. / В. О.Навроцький. - К.: Юрінком Інтер, 2006. -стр 422-423; Ю.В. Баулін зазначає, що за наявності підстав, передбачених зазначеними статтями, суд вправі, але не зобов'язаний звільнити особу від кримінальної відповідальності. В інших випадках вимога закону про звільнення від кримінальної відповідальності є імперативною, тобто такою, що зобов'язує суд звільнити особу від кримінальної відповідальності (наприклад, при дійовому каятті або примиренні з потерпілим, а також після закінчення строків давності і в спеціальних видах звільнення, передбачених в Особливій частині КК України). Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: монографія. - К.: Атіка, 2004. - стр 62; Так само вважає О.В. Наден, стверджуючи, що там, де законодавець використовує, імперативне формулювання "звільняється від кримінальної відповідальності", для суду встановлюється обов'язок звільнити особу від відповідальності. Там же, де законодавець застосовує формулювання "може бути звільнена від кримінальної відповідальності", вирішення питання про те, чи підлягає звільненню конкретна особа, віддається на розсуд суду. Наден О.В. Спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності за злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів: - Х.-, 2003. - стр 46;

2. Ґенеза спеціального звільнення від кримінальної відповідальності

Спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності в кримінальному праві та законодавстві пройшло етапи виникнення, становлення й розвитку. Його сучасний, розвинутий стан є результатом складного історичного процесу усвідомлення суспільством і державою безперспективності боротьби зі злочинністю виключно шляхом примусу і жорстокості кримінальних покарань.

Стародавні пам'ятки кримінального законодавства не мали приписів про звільнення від кримінальної відповідальності. У ст.4 Договору слов'ян з візантійцями 911 р. зазначалось, якщо будь-хто вбиває (будь-кого) - русич християнина чи християнин русича, - нехай помре на місці вчинення вбивства. Якщо ж вбивця втече та виявиться заможним, то ту частину його майна, що належить йому по закону, нехай візьме родич вбитого, але і жінка вбивці нехай збереже те, що належить їй по звичаю. Якщо вбивця виявиться незаможним, і (при тому він втік), то нехай опиниться під судом до тих пір, поки не буде знайдений (якщо ж буде знайдений), то нехай помре. Хачаруров Р.Л. Мирные договоры Руси с Византией: [моногр.] / Р.Л. Хачатуров. - М.: Юрид. лит., 1988. - стр 113;

Перші згадки про можливість спеціального звільнення від кримінального покарання або його суттєвого пом'якшення у разі вчинення певної посткримінальної поведінки знаходимо в Артикулах військових 1715 р. В артикулі 96 передбачалося, що «ежели кто после своего побегу, раскаюсь на дороге, сам возвратится, и добровольно у своего офицера явится, оный по правде живота лишен не имеет быть, однакож ради его имевшего злаго замыслу по состоянию времени и по разсмотрению, шпицрутенами или иным каким наказанием наказать подобает». Российское законодательство X - XX веков. В девяти томах / Том 4. - М.: Юрид. лит., 1986. - стр 344; В.К. Коломеєц стверджує, що Петро I окремими указами та маніфестами, здебільшого, оголошував про повне звільнення дезертира від кримінального покарання в разі його добровільної явки з повинною. Коломеец В.К. Положения о явке с повинной в российском законодательстве / В.К. Коломеец // Журнал российского права. - 2006. - № 1. - стр 65;

Досліджуючи виникнення інституту звільнення від покарання в кримінальному праві України другої половини XVII - XVIII ст.ст., Є. Шаломєєв відмічає, що в цей історичний період примирення винного з потерпілим та його родичами було досить поширеним явищем. Цей правник зазначає, що суди Гетьманщини широко застосовували процедури примирення. Так, у 1693 р. Стародубський суд засвідчив примирення між убивцею та родичами загиблого. У рішенні зазначалось, що вони «того смертного вбивцю Гришка за смертне вбивство пробачили і замирилися». Аналогічне рішення зафіксоване Бориспільським судом у 1656 р.: «Між вбивцею Юськом Рижком та батьком загиблого поєднання відбулося». Шаломєєв Є. Формування інституту звільнення від покарання у кримінальному праві України другої половини XVII - XVIII століть / Є. Шаломєєв // Право України. - 2002. - № 11. - стр 136;.

У проекті кодексу «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р., передбачалася можливість примирення між злочинцем та потерпілим за сприянням обраних сторонами «мирителей» або ж шляхом безпосереднього досягнення взаємоприйнятної угоди. Іноді примирення за допомогою «мирителей» не дозволялося. Наприклад, відповідно до п.10 25 артикулу Прав однією з причин, за наявності якої примирення не могло відбутися, було здійснення такого примирення без підписів самих сторін або спеціально уповноважених «мирителей», також п.11 артикулу не визнавав примирення під тиском, не добровільне і таке інше. Грозовський І.М. Право нової січі (1734-1775 рр.): [моногр.] / І.М. Грозовський. - Харків: Вид-во Націон. ун-ту внутр. справ, 2000. - стр 98;

В Укладенні про покарання кримінальні і виправні 1845 року вперше у вітчизняному правовому просторі з'являється поділ кримінального закону на норми Загальної і Особливої частин. В Особливій частині Укладення передбачалось 15 спеціальних норм, які однак не звільняли від кримінальної відповідальності, а лише пом'якшували покарання.

Своєрідним було пом'якшення покарання, що пов'язувалося із часом здійснення винним позитивної посткримінальної поведінки. Так, у ч.1 ст.383 Укладення встановлювалося, що покарання службовця, який привласнив або розтратив ввірене йому майно, пом'якшувалося, «если он прежде открытия сего употребления возвратит сам вполне все самовольно им взятое, присвоенное или растраченное». История отечественного государства и права [учебн.] / Под ред. О.И. Чистякова. Часть II. М.:, 1996. - стр 231;

Також, згідно зі ст. 402 Укладення, що передбачала відповідальність за отримання службовою особою хабара, у ч. 2 встановлювалося, «если, однако ж, получивший такою взятку, прежде какого-либо вследствие оной нарушений своих по службе обязанностей объявит о том с раскаянием своему начальнику, то суд может, смотря по обстоятельствам, более или менее уменьшающим вину его и более или менее удостоверяющим в искренности его раскаяния, ограничить его наказание»

Статут про покарання, що застосовується мировими суддями, від 20 листопада 1864 р., у цілому розвивав закладені Укладенням про покарання кримінальні і виправні 1845 р. положення про звільнення від кримінального покарання в разі здійснення винними щиросердного розкаяння, добровільного відшкодування збитків, явки з повинною тощо. Так, у ст.ст.310, 774, 775 та ін. Статуту про покарання 1864 р. мировим суддям надавалося право пом'якшувати покарання у випадках: явки із зізнанням, щиросердного каяття, добровільної винагороди потерпілому, котрому заподіяно шкоду або збитки. Российское законодательство X - XX веков. В девяти томах / [под общ. ред. О.И. Чистякова]. Том 8. Судебная реформа - М.: Юрид. лит., стр 396-419;

У Кримінальному укладенні 1903 р. спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності та покарання отримало подальший розвиток. У разі вчинення злочинів щодо чужого «движимого имущества» у вигляді «тайного или открытого завладения, с целью присвоения», згідно ч.2 ст.574, ч.2 ст.581 та інших, вводилося спеціальне пом'якшення кримінального покарання, якщо винний до проголошення вироку, резолюції або рішення про винуватість, добровільно поверне привласнене майно або іншим чином задовольнить вимоги потерпілого. У ч.3 ст.367 передбачалося звільнення від покарання учасника страйку на заводі, фабриці, майстернях тощо, якщо він на вимогу влади або власника підприємства приступить до роботи. Таганцев Н.С. Уголовное уложение 22 марта 1903 г.: - СПб.: 1904 - 848 с.

У ч.2 ст.552 встановлювалося спеціальне пом'якшення покарання тим, хто вчинив приховування або привласнення документів чи кореспонденції у випадках, якщо вони до проголошення вироку, резолюції або рішення про винуватість й за умов, що приховуванням або привласненням не завдано шкідливих наслідків, добровільно повернуть вищевказані предмети. Заслуговують на увагу ч.2 ст.415, у якій християнин, що вступив у шлюб із нехристиянином, звільнявся від покарання, якщо нехристиянин під час шлюбу прийняв християнство. Тут же, - стр 533,769;

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що спеціальні види звільнення від кримінального покарання або його пом'якшення виникають практично одночасно з криміналізацією певного суспільно-небезпечного діяння. Першою формою державного реагування на позитивну посткримінальну поведінку винного було пом'якшення покарання, що призначається судом. Згодом, з урахуванням виняткових обставин справи, встановлювалося й повне звільнення від покарання. Законодавцем окреслювалося певне коло позитивної посткримінальної поведінки винного, що набувало значення підстав такого заохочення, а саме: припинення вчинення злочину, добровільна заява про злочин, своєчасність зазначених дій - до наступу суспільно- небезпечних наслідків тощо.

3. Ознаки спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності

Чільне місце в структурі інституту звільнення від кримінальної відповідальності посідають норми, що стосуються спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, які за твердженням О.Ф. Ковітіді утворюють окремий субінститут звільнення від кримінальної відповідальності. Ковітіді О. Ф. Звільнення від кримінальної відповідальності за нормами Загальної частини КК України: -2005, - 37;

У тлумачному словнику «ознака» визначається як риса, властивість, особливість когось, чогось; те, що свідчить про щось, показник; предмет, зображення, якась річ, явище, що є знаком, символом, емблемою чогось. Сучасний тлумачний словник української мови: 60 000 слів / [за заг. ред. В. В. Дубічинського]. - X., 2007. - стр 487;

Оскільки спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності входять до інституту звільнення від кримінальної відповідальності, то вони мають спільні ознаки з цим інститутом. З огляду на зазначене, вони як і загальні види звільнення від кримінальної відповідальності за своїм змістом характеризується трьома моментами: здійснюються судом від імені держави; застосовуються до особи, яка вчинила злочин; полягають у незастосуванні чи відмові від офіційного осуду, кримінального покарання та судимості.
Окрім спільних рис, спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності мають особливі (відмінні від загальних) ознаки, які дають підстави називати зазначені види звільнення спеціальними.

По-перше, вони передбачені для вичерпного переліку злочинів (ст.ст. 111, 114, 175, 212, 212-1, 255, 258-3, 260, 263, 289, 307, 309, 311 КК України). У свою чергу, серед загальних видів звільнення немає жодного, який стосувався б конкретного злочину (конкретної статті, передбаченої Особливою частиною КК України), вони стосуються лише злочинів визначеного ступеня тяжкості - переважно це злочини невеликої або середньої тяжкості. З цього приводу О.Ф. Ковітіді зазначає, що спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності мають відношення лише до конкретних складів злочинів, можуть застосовуватися лише щодо осіб, які вчинили злочини, що точно вказані у відповідних нормах Особливої частини КК. Ковітіді О. Ф. Класифікація видів звільнення від кримінальної відповідальності // Держава і право. - 2004. - Вип. 23. - стр 434;

М.А. Шулепов правий у тому, що спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності можуть застосовуватися тільки при вчиненні діянь, що містять ознаки конкретних злочинів. Шулепов. Н. А. Правовые основания освобождения военнослужащих от уголовной ответственности по советскому законодательству. - М., 1981. - стр 9;

О.О. Житний вважає, що спеціальні види звільнення може бути застосовано тільки в разі вчинення окремих злочинів, які точно й вичерпно названо у відповідних нормах Особливої частини КК України. Житний О. О. Звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям: [монографія]. - Харків, 2004. - стр 32;

По-друге, більшість спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності стосуються тяжких та особливо тяжких злочинів (ст.ст. 111, 114, 255, 258-3, 260, 263, 289, 307 КК України), тоді як більшість загальних - злочинів невеликої та середньої тяжкості (ст.ст. 45, 46, 47, 48 КК України).

По-третє, спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності містяться лише в нормах Особливої частини КК, а загальні - в нормах Загальної. Слушно з цього приводу зауважує О.Ф. Ковітіді, що поняття "спеціальні" види звільнення указує тут не на особливості кінцевого результату застосування норми про таке звільнення (він є однаковим у будь-якому випадку звільнення від кримінальної відповідальності - особа, яка вчинила злочин, позбавляється низки його негативних правових наслідків), а лише на відособлення деяких норм поза Загальною частиною КК

По-четверте, умови спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності завжди пов'язані з позитивною після злочинною поведінкою особи (добровільна здача заборонених законом предметів, добровільне повідомленні про злочин, активне сприяння його розкриттю), тоді як умови загальних видів звільнення можуть залежати від обставин об'єктивного характеру (закінчення строків давності, зміна обстановки).

По-п'яте, юридичні підстави спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності передбачені окремими частинами статей (наприклад ч. 2 ст. 255 КК України), в свою чергу загальних видів звільнення передбачені окремими статтями (наприклад ст. 45 КК України).

4. Кримінально-правова характеристика спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності

Поряд із давно відомими, «традиційними» формами вирішення питання протидії злочинним зазіханням (криміналізацією суспільно небезпечних діянь, кримінальними покараннями та їх застосуванням) у кримінально-правовій політиці України дедалі більш помітним стає інститут звільнення від кримінальної відповідальності. Найбільш динамічним його елементом є спеціальні, тобто передбачені Особливою частиною Кримінального кодексу України види такого звільнення. Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.) / В. О. Навроцький. - К.: Атіка, 2001. - стр 60;

Попри певну дискусійність питання про те, які саме соціальні завдання є головними для кримінального права, більшість фахівців визнає серед них охоронну (захист суспільних відносин від злочинних посягань) й запобіжну (запобігання вчиненню злочинів) функції. Лопашенко Н. А. Основы уголовно-правового воздействия: уголовное право, уголовный закон, уголовно-правовая политика / Н. А. Лопашенко. - СПб.: Юрид. центр Пресс, 2004. - стр 70-78;

Слід погодитися з О. О. Дудоровим, що спосіб формулювання в Особливій частині КК України підстав звільнення особи від кримінальної відповідальності, відмінності між ними залежать, передусім, від специфіки певного злочину та мети, яку визначає держава для конкретного виду звільнення. Кримінальне право. Загальна частина: підручник / А. С. Беніцький, В. О. Гацелюк, М. К. Гнєгнєв,. - К.: Істина, 2011. - стр 741 Справді, вимога добровільної здачі заборонених в обігу речей як елемент підстави деяких спеціальних видів звільнення від відповідальності, формулюється щодо вчинення низки злочинів, у яких протиправне поводження з певним предметом (зі зброєю, боєприпасами, наркотичними засобами, психотропними речовинами тощо) створює загрози об'єктам кримінально-правової охорони. Видача предметів органам влади запобігає можливому пошкодженню суспільних відносин, що сприяє реалізації охоронної функції кримінального права. Наявне тут і запобігання злочинам. Так, В. П. Тихий зазначає: добровільна здача вогнестрільної зброї, боєприпасів, вибухових речовин означає, що небезпека насильницького заподіяння шкоди для суспільних відносин усувається: ці предмети не можуть бути використані зі злочинною метою, виключається можливість вчинення необережних злочинів на нещасних випадків із ними. Тихий В. П. Уголовно-правовая охрана общественной безопасности / В. П. Тихий. - X.: Изд-во при Харьк. гос. ун-те издат. объединения «Вища шк.», 1981. - стр 83;

Вимоги стосовно повідомлення про існування злочинного угрупування (наприклад, ч. 2 ст. 255 КК України) спрямовані передусім на забезпечення запобігання їх подальшій злочинній діяльності, а щодо заяви про вчинений злочин - на розкриття ряду високо-латентних злочинів (зокрема корупційних - ч. 5 ст. 368-3, ч. 5 ст. 368-4 КК України, ч. 6 ст. 369 КК України). Гуторова Н. А. Освобождение от уголовной ответственности участника организованной преступной группы / Н. А. Гуторова // Бизнес-информ. - 1996. - № 16. - стр 9

Звернемо увагу, що спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності в теорії кримінального права часто пов'язують лише із заохоченням позитивної кримінальної поведінки особи. Така думка розвивається з періоду, коли в правових дослідженнях почали звертати увагу на положення Особливої частини кримінального закону про звільнення від кримінальної відповідальності. Так, у 1976 р. А. В. Барков (один із «піонерів» у сфері наукових досліджень даного питання) писав, що на відміну від норм про звільнення від криміна кримінальної відповідальності, які містяться в Загальній частині, випадки такого звільнення в нормах Особливої частини є не результатом оцінювання особистості винного та вчиненого ним злочину, а стимулом до сприяння органам правосуддя в розкритті злочину. У кандидатській дисертації В. Ю. Івоніна (1992 р.) також наголошено, що кримінально-правові норми, які передбачають спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, за юридичною природою є нормами заохочувальними. Ивонин В. Ю. Освобождение от уголовной ответственности по нормам Особенной части уголовного законодательства и его применение органами внутренних дел., - М., 1992. - 21 с.

Безперечно, заохочення правопорушників до соціально позитивної поведінки є головним завданням спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Однак, у чинному КК України не всі норми про спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності пов'язують цей позитивний правовий наслідок лише з посткримінальною поведінкою як його підставою. Так, принципово інший вигляд, що суттєво відрізняє їх від більшості інших передбачених Особливою частиною КК України випадків звільнення від кримінальної відповідальності, мають положення ч. 5 ст. 368-3, ч. 5 ст. 368-4, ч. 6 ст. 369 КК України. У них, поряд зі звільненням від кримінальної відповідальності за умови, що до порушення кримінальної справи особа, яка пропонувала, надала або передала неправомірну вигоду (пропонувала чи дала хабар), добровільно заявила про вчинене органу, наділеному правом порушувати кримінальну справу, тотожний позитивний правовий наслідок гарантується суб'єкту, стосовно якого мало місце вимагання неправомірної вигоди (або хабара). На думку О. Ф. Ковітіді, в подібних випадках особа, що дає хабар (надає неправомірну вигоду), вимушено завдає шкоду об'єкту кримінально- правової охорони з метою запобігти заподіяння шкоди своїм правам і законним інтересам, а тому вимагання хабара наближується до психічного примусу і дії особи (у виді давання хабара) - до обставин, які виключають злочинність діяння. В. В. Сверчков пояснює зумовленість вказаного випадку звільнення наявністю в ньому збігу важких обставин. Сверчков В. В. Освобождение от уголовной ответственности, прекращение уголовного дела (преследования), отказ в его возбуждении: проблемы теории и практики - СПб, -2008. - стр 522-523;

Розглядаючи значення наведених положень Особливої частини КК для виконання функцій кримінального права, ми пропонуємо розуміти їх як засіб, спрямований на посилення кримінально-правової охорони суспільних відносин від найбільш небезпечних проявів корупційних злочинів, коли злочин пов'язано з активним впливом винного на свідомість і волю потенційного хабародавця або надавача незаконної винагороди (вимаганням).

Випадки звільнення від відповідальності, про які в них ідеться, можна вважати такими, що забезпечують запобігання певним видам злочинів (отриманню хабара чи незаконної винагороди, поєднаних з вимаганням). На підтвердження цієї думки зауважимо, що в процесі звільнення від кримінальної відповідальності кримінальне переслідування особи припиняється, але її участь в процесі продовжується в статусі вже не обвинуваченого, а свідка. Така особа не змінюватиме свідчення, не відмовиться від них на користь обвинуваченого корупціонера (зокрема щодо факту вимагання хабара чи незаконної винагороди), адже в такому випаду вона втрачає законну підставу уникнути відповідальності за вчинений злочин. Крім того, гарантоване звільнення від відповідальності особи, яка здійснила підкуп внаслідок вимагання, здатне суттєво знизити криміногенну мотивацію потенційних корупціонерів, принаймні утримати їх від вимагання хабарів, незаконних винагород. Отже, можна говорити, що в ч. 5 ст. 368-3 КК України, ч. 5 ст. 368-4 КК України, ч. 6 ст. 369 КК України присутнє «приховане» кримінально-правове заохочення, здатне схиляти особу, яку суд звільнив від кримінальної відповідальності у зв'язку із вчиненим щодо неї вимаганням, до сприяння розслідуванню злочину. Водночас таке «приховане» заохочення найменше забезпечує реалізацію функцій охорони кримінальним правом суспільних відносин від корупційних злочинів чи запобігання останнім. Оскільки особи, в яких вимагався хабар (незаконна винагорода), частіше за інших учасників таких злочинів відчувають себе постраждалими та з цих мотивів частіше звертаються до правоохоронних органів із заявою про злочин, ми не вбачаємо потреби в існуванні окремого спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності на підставі одного лише вимагання хабара (незаконної винагороди). На прикладі ч. 6 ст. 369 КК України вказану підставу може бути викладено наступним чином: «звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка пропонувала чи дала хабар, якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу, або якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара і вона до притягнення її до кримінальної відповідальності добровільно заявила про це такому органу».

В Особливій частині вітчизняного кримінального закону передбачено також можливість звільнення від відповідальності особи, яка вчинила військовий злочин, від кримінальної відповідальності згідно зі ст. 44 КК України із застосуванням до неї заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України (ч. 4 ст. 401 КК України). Однак даний припис не можна віднести до інституту спеціального звільнення від кримінальної відповідальності. Як зазначає Ю. В. Баулін, він не містить самостійної підстави такого звільнення внаслідок технічної помилки законодавця: при ухваленні нового КК України передбачалося, що його ст. 44, до якої відсилає ч. 4 ст. 401 КК України, міститиме норму про дійове каяття, однак при підготовці остаточної редакції КК України змінилася кількість норм Загальної частини і дійове каяття особи було закріплене в іншій статті (ст. 45 КК України). БаулінЮ. В. Звільнення від кримінальної відповідальності: монографія, - К.: Атіка, 2004. - 295-296 с. Отже, ч. 4 ст. 401 КК України потенційно мала б стати заохочувальною нормою Особливої частини КК України. Однак і в цьому разі вона суттєво відрізнялася б від спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, адже передбачала б не звільнення від відповідальності у зв'язку із дійовим каяттям за окремий злочин, а звільнення окремих суб'єктів із встановленням при цьому щодо них додаткових умов. Тому можна погодитися з С. С. Яценком, який передбачений ч. 4 ст. 401 КК України вид звільнення визначив як «змішаний».

Таким чином, спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності Особливої частини КК України інтегровані в «матерію» сучасного кримінального права як засоби, що з різним ступенем інтенсивності й ефективності сприяють виконанню цією галуззю публічного права своїх головних соціально зумовлених соціальних завдань. Найбільш «потужно» вони задіяні в напрямку реалізації заохочувальної функції кримінального права, забезпечуючи позитивне кримінально-правове стимулювання громадян, що порушили кримінальний закон, до соціально корисних форм посткримінальної поведінки. Деякі з них одночасно забезпечують відшкодування постраждалим від злочину фізичним особам або державі збитку, яких вони зазнають внаслідок вчинення злочинів. Реалізації охоронної функції кримінального права, вираженням якої є притягнення винних у злочинах до кримінальної відповідальності сприяють ті з приписів про спеціальне звільнення від відповідальності, які схиляють громадян, що вчинили злочин, до самовикриття, до викриття злочинів, вчинених іншими особами. Низка норм про спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності задіяні в процесі реалізації функцій кримінального права кумулятивно, оскільки забезпечують не одну, а одночасно декілька з них. З урахуванням викладеного є підстави визнати, що зазначені норми, особливості їх конструювання та соціальні підстави встановлення, закономірності їх застосування повинні більш ґрунтовно вивчатися наукою кримінального права України та більш інтенсивно використовуватися в діяльності спеціально уповноважених органів держави, правової політики України.

5. Склад іншого злочину, що унеможливлює звільнення від кримінальної відповідальності

Тенденцією правозастосовної практики в Україні є щорічне збільшення кількості осіб, які вперше вчинили злочини невеликої та середньої тяжкості, та були звільнені від кримінальної відповідальності як такі, що втратили суспільну небезпечність у зв'язку із здійсненням певного комплексу позитивної посткримінальної поведінки. Так, якщо у 2008 р. звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку: з дійовим каяттям 3,4 тис. осіб (13,7% від кількості осіб, справи щодо яких закрито), у 2007 - 2,7 тис. осіб або 8 відсотків; із зміною обстановки - 4,4 тис. осіб або 17,8 відсотків (у 2007 році - 5,1 тис. осіб або 15,2%); із передачею на поруки - 2,3 тис. осіб або 9,2 відсотка (у 2007 році - 2,2 тис. осіб або 6,7%); з примиренням винного з потерпілим - 4,6 тис. осіб або 18,7 відсотків (у 2007 році 4,6 тис. осіб або 13,7%), судові рішення щодо яких набрали законної сили, то у 2009 р. від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям звільнено 2,9 тис., або 9,3 % (13,7%) від числа тих, щодо яких справи закрито; з примиренням винного з потерпілим - 3,9 тис. осіб, або 12,4% (18,7%); із зміною обстановки - 2 тис. осіб, або 10,9 % (17,8%); із передачею особи на поруки - 1,7 тис., або 5,5 % (9,2%). Аналіз роботи судів загальної юрисдикції у 2008, 2009 рр. (за даними судової статистики) // Інформаційний сервер Верховного Суду України / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/.

Звільнення від кримінальної відповідальності набуло значного розповсюдження як у судовій практиці, так і актуальності в доктрині кримінального права. Сучасна теорія кримінального права та чинне законодавство про кримінальну відповідальність знаходяться в активному пошуку альтернативних форм боротьби зі злочинністю. Сташис В.В. Концептуальні положення і система чинного Кримінального кодексу України / В.В. Сташис, В.Я. Тацій // Проблеми законності. - 2009. - № 10. - стр 289;

Ставлення науковців до звільнення від кримінальної відповідальності варіюється від прийняття та пропозицій до його поширення у законодавстві про кримінальну відповідальність (Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.В. Сташис та ін.) до неприйняття та пропозицій відмовитися від нього на користь або звільнення від кримінального покарання, або заміни на кримінально-процесуальну «відмову від кримінального переслідування» (Ю.В. Тороп, Л.І. Хруслова, С.С. Яценко та ін.).

Звільнення від кримінальної відповідальності, - як зазначається в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності», - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, та в порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе лише в разі вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено в ч.1 ст.44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування. Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності: постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12 // Інформаційний сервер Верховного Суду України / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.scourt.gov.ua/.

Звільнення від кримінальної відповідальності здебільшого пов'язується із відпадінням суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, у разі здійснення певного комплексу позитивної посткримінальної поведінки. Утім, у ряді випадків звільнення від кримінальної відповідальності ставиться в залежність від наявності у фактично вчиненому діянні складу іншого злочину. А саме: 1) особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ч.2 ст.17 КК); 2) особа, яка добровільно повідомила правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність, сприяла її припиненню або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину (ч.2 ст.258-3 КК).

Серед правників склалося неоднозначне ставлення до обмежувальної ознаки звільнення від кримінальної відповідальності у вигляді «складу іншого злочину». Висловлюється погляд, що зазначена вказівка є «непослідовною, лукавою та такою, що суттєво знижує заохочувальний вплив припису про добровільну відмову від доведення злочину до кінця». Караулов В.Ф. Добровольный отказ от совершения преступления / В.Ф. Караулов // Ученые записки Всесоюз. юрид. заочн. ин-та. - 1969. - Вып. 18. Ч. 2. - стр 83;

З цією думкою в цілому можна погодитися. Звільнення від кримінальної відповідальності як різновид заохочувальних норм кримінального законодавства повинно мати значний стимулюючий вплив на свідомість та волю особи, щоб спонукати її на вчинення суспільно-корисних з точки зору суспільства вчинків. Завданням цієї заохочувальної норми є постановка перед особою свідомого вибору між доведенням злочину до кінця і, відповідно, застосуванням покарання та добровільною відмовою від незакінченого злочину і звільненням від відповідальності. Природно, що суспільство повинно зробити максимум із того, що дозволяло б особі реалізувати можливість відмовитися від незакінченого злочину та його суспільно-небезпечних наслідків. Тому нелогічною і незрозумілою для пересічного громадянина є кримінальна відповідальність за діяння, що вчинені до добровільної відмови.

Особливо це стосується злочинів, які за своєю суспільною небезпечністю є значно меншими ніж злочин, від доведення до кінця якого відмовилася особа. На мій погляд, звільнення від відповідальності за закінчені злочини, при готуванні до злочину або замаху на злочин має відповідати декільком умовам, які полягають у наступному:

а) за часом він має вчинюватись безпосередньо перед злочином, від вчинення якого особа відмовилась;

б) охоплюватись єдиним умислом зі злочином, від вчинення якого особа відмовилась;

в) виступати етапом, способом чи засобом вчинення злочину, від вчинення якого особа відмовилась;

г) за тяжкістю бути меншим або рівним злочину, від вчинення якого особа відмовилась. Хряпінський П.В. Заохочувальні норми у кримінальному законодавстві України: [моногр.] - Харків: 2009. - стр 361 - 362; Коментуючи зазначене положення, А.О. Пінаєв наводить два приклади: якщо, готуючись до вчинення вбивства, особа покупає пістолета, а потім добровільно відмовляється від вчинення вбивства, то вона підлягає відповідальності за незаконне придбання вогнепальної зброї (ст.263 КК) та якщо той, хто вчиняє замах на вбивство, завдає потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, а після цього добровільно відмовляється від доведення вбивства до кінця, то він відповідає за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст.122 КК). Пинаев А.А. Уголовное право Украины. Общая часть: [учеб. пособ.] / А.А. Пинаев. - Харьков: Харьков юридический, 2005. - стр 227; Як здається, наполягання на невідворотності кримінальної відповідальності та покарання особи, яка добровільно відмовилася від доведення до кінця умисного вбивства, але для вчинення останнього незаконного придбала вогнепальну зброю, є занадто категоричною. Співставлення соціальної цінності об'єктів кримінально- правової охорони - життя людини (ст. 115 КК) та громадської безпеки (ст.263 КК), свідчить про безумовну та виключну перевагу першого.

Ще більше зауважень викликає унеможливлення звільнення від кримінальної відповідальності у випадку позитивної посткримінальної поведінки члена терористичної групи чи терористичної організації, крім їх організатора і керівника, який добровільно повідомив правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність, сприяв її припиненню або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації (ч.2 ст.258-3 КК). Насамперед, слід звернути увагу на виключно високу соціальну цінність посткримінальної поведінки особи в цьому випадку, що полягає в припиненні, виявленні та розкритті терористичної діяльності, мінімізації суспільно-небезпечних наслідків діяльності відповідних злочинних організацій, попередженні злочинів терористичної спрямованості. Слід підтримати В.П. Ємельянова, Л.В. Новікову, В.М. Семикіна, що в ч.1 ст.258-3 КК передбачається відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації. Ємельянов В.П. Терористичні злочини: кримінально-правова характеристика та вдосконалення антитерористичного законодавства: [моногр.] - Харків, -2007. - стр 118;

Обґрунтованою є позиція Ю.В. Бауліна, що заохочувальна норма ч.2 ст.258-3 КК виключає вчинення особою в процесі створення терористичної групи чи терористичної організації, участі в ній, чи при сприянні створенню або діяльності зазначених злочинних об'єднань, будь-якого іншого злочину, пов'язаного із відповідною терористичною діяльністю. Що ж стосується інших злочинів, вчинення яких не пов'язане з терористичною діяльністю, то відповідальність особи за їх вчинення настає на загальних підставах. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: монографія / Ю.В. Бау- лін. - К.: Атіка, 2004. - стр 237;

Вказівка ч.2 ст.258-3 КК на відсутність «складу іншого злочину» є єдиною у всій системі спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, передбачених в Особливій частині КК України. Наявність цієї обмежувальної ознаки є недоречною ще й тому, що в суміжних, однорідних злочинах проти громадської безпеки, що також мають заохочувальну норму про подібне виключення не згадується. Так, у ч.2 ст.255 КК передбачається звільнення від кримінальної відповідальності особи, крім організатора або керівника злочинної організації, за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.255 КК, якщо вона добровільно заявила про створення злочинної організації або участь у ній та активно сприяла її розкриттю, та в ч.6 ст.260 КК, відповідно, особи, яка перебувала в складі не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань, за дії по їх створенню або участі в їх діяльності, якщо вона добровільно вийшла з такого формування і повідомила про його існування органи державної влади чи органи місцевого самоврядування. Як бачимо, законодавець у разі вчинення зазначених злочинів проти громадської безпеки, які є не менш суспільно-небезпечними, аніж створення терористичної групи чи терористичної організації, конструюючи заохочувальні норми про звільнення від кримінальної відповідальності за умов викриття та припинення їх злочинної діяльності не передбачив зазначеного обмеження.