Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна пенітенціарна служба України

Інститут кримінально-виконавчої служби

МОДУЛЬНА РОБОТА

з Історії держави та права зарубіжних країн

на тему: "Веймарська республіка в Німеччині"

Курсанта 1 курсу 101 групи

Топор Є.С.

Керівник: доцент кафедри загально-юридичних дисциплін,

кандидат юридичних наук, доцент

Сокальська О.В.

м. Київ - 2016 рік

Зміст

• Вступ
• 1. Політична ситуація в Німеччині наприкінці Першої світової війни
• 2. Загальна характеристика нової конституції Німеччини
• 3. Державний механізм Веймарської республіки
• 4. Кризові роки
• 5. Період "Золотих двадцятих"
• 6. Захід Веймарської республіки
• Список використаної літератури

Вступ

Веймарська республіка - німецька держава в 1919 - 1934 роках названа на честь установчих зборів, скликаних в Веймарі для прийняття нової конституції. Офіційно держава продовжувала іменуватися " Німецький рейх ", як і за часів Німецької імперії .

Веймарська республіка 1919 - 1934 років в Німеччині проіснувала більшу частину мирного періоду між двома світовими війнами. Після Березневої революції 1848 вона стала другою (і першої, яка увінчалася успіхом) спробою установи в Німеччині ліберальної демократії. Вона завершилася приходом до влади НСДАП, яка створила тоталітарну диктатуру. Веймарської державі ще в період його існування дали визначення "демократія без демократів", яке було вірним лише частково, але свідчило про істотну проблему в його пристрої: у Веймарській республіці відсутній міцний конституційний консенсус, який міг би зв'язати весь спектр політичних сил - від правих до лівих. Хвиля демократизації не торкнулася успадкованих від кайзерівської імперії інститутів управління, юстиції і насамперед військового апарату. Незважаючи на те, що антидемократичні устремління існували і в стані лівих, Веймарська республіка зазнала краху здебільшого через протидію демократії з боку правих. З моменту свого виникнення республіка була змушена відбивати удари з двох сторін. Зрештою парламентську більшість у рейхстазі отримали партії, що відкидали цінності парламентської демократії: Націонал-соціалістична німецька робітнича партія і Німецька національна народна партія - з одного боку, і Комуністична партія Німеччини - з іншого.

Більшість політичних партій незважаючи на нові назви (за винятком СДПН і партії Центру) зберегли ідеологію своїх безпосередніх попередників в кайзерівській Німеччині і обслуговували переважно інтереси певних груп. Роздробленість політичних сил і поділ на групи за інтересами, як, наприклад, робітничий рух або католиків, отримала назву " партикуляризм ".

1. Політична ситуація в Німеччині наприкінці Першої світової війни

У 1918 р. виснажена війною Німеччина опинилась на межі економічного та політичного краху. Поразка була неминучою, незважаючи на те, що німецькі війська всюди стояли за кордонами своєї країни. Нечисленні союзники Німеччини виходили з війни. Ситуацію не могли врятувати запізнілі зміни в уряді, який очолив ліберал - принц Макс Ваденський.

Наприкінці жовтня командування віддало наказ флотові дати рішучий бій англійській ескадрі, що чатувала у Північному морі. На знак протесту проти явної авантюри військові моряки Кіля (головної військово-морської бази Німеччини) підняли повстання. Повсталих підтримали робітники Кіля, а потім й інших міст Німеччини. 9 листопада 1918 року о 12 годині дня Максиміліан Баденський самовільно заявив про зречення кайзера Вільгельма II від влади і разом зі своєю відставкою передав голові соціал-демократичної більшості Фрідріха Еберта ключі від відомства рейхсканцлера. У той же день близько 14 годин Філіп Шейдеман проголосив демократичну Німецьку республіку. Приблизно в цей же час представник Союзу Спартака Карл Лібкнехт спочатку в Тіргартені, а через дві години з балкона Міського палацу проголосив у Німеччині Вільну соціалістичну республіку. Увечері того ж дня Фрідріх Еберт заручився підтримкою нового верховного військового командування на чолі з Вільгельмом Гренером (пакт Еберта - Гренера). Створено на наступний день тимчасовий уряд на чолі з Ебертом - Рада народних уповноважених, що складався з шести осіб - по три представники соціал-демократичної більшості і три представника Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини. Таким чином, у Німеччині почалась антивоєнна демократична революція, яка отримала назву Листопадової революції.

Основними лозунгами Листопадової революції були: припинення війни, скасування монархії, встановлення парламентської республіки, ліквідація залишків феодалізму у вигляді юнкерського землеволодіння, закріплення політичних та соціальних прав трудящих. Революція проходила під певним, хоча і не визначальним впливом Російської революції. Ліворадикальні сили, які діяли під безпосереднім ідейним та організаційним керівництвом більшовиків, намагалися повернути Німеччину на шлях соціалістичної революції. Але соціалістичний вибір не був підтриманий навіть робітничим класом. Листопадова революція досить швидко, хоча і не без кровопролиття, перейшла до конституційної стадії. У січні 1919 р. на основі загального виборчого права відбулись вибори до Національних Установчих зборів. Національні збори почали роботу 6 лютого 1919 р. у невеличкому тюринзькому місті Веймар. Збори ухвалили закони перехідного періоду, обрали тимчасового президента - Фрідріха Еберта, а Філіп Шейдеман сформував коаліційний уряд. Це дало можливість уникнути безладу та забезпечити правонаступництво з колишньою німецькою державою. Найважливішим завданням Зборів було прийняття нової конституції країни.

2. Загальна характеристика нової конституції Німеччини

У розробці конституції брали участь провідні правознавці, зокрема, Гуго Пройс та Макс Вебер. Представляючи свій проект конституції, Гуго Пройс заявив: "Сформувати німецький народ як самовизначається націю, вперше в історії Німеччини реалізувати принцип" Влада належить народу "- це і є основна ідея Веймарської конституції вільного німецької держави". Певну роль у конституційному процесі зіграв Ф. Еберт, на вимогу якого був розширений перелік прав та свобод громадян. Конституція була прийнята Національними зборами 31 липня 1919 р. і за два тижні набула чинності.

Структура Веймарської Конституції така:

1) преамбула;

2) частина 1. Устрій та завдання імперії;

3) частина 2. Основні права та обов'язки німців;

4) перехідні та прикінцеві постанови.

Частини поділялись на відділи. Така структура - з віднесенням правового статусу особистості на другий план - була не випадковою: на думку Г. Пройса, спочатку мала бути утворена держава, яка могла б захистити основні права.

Веймарська Конституція мала такі риси-принципи:

1) демократизм, який закріплений принципом народного суверенітету;

2) федералізм (до німецької федерації увійшло 18 земель);

3) широкий спектр прав та свобод особистості;

4) спадкоємність з попередніми конституціями Німеччини.

За Конституцією 1919 р. Німеччина стала федеративною республікою. Кожна земля мала власну конституцію, законодавчий орган та уряд. Особливість німецької федерації полягало в тому, що було значне обмеження компетенції земель у галузі законодавства та фінансовій сфері.

У другій частині Конституції закріплявся правовий статус особистості. Встановлювалось єдине для Німеччини громадянство, рівність громадян перед законом, скасовувались дворянські титули. Конституція містила положення про недоторканість особи, житла, листування, телеграфних повідомлень та переговорів, свободу совісті, слова, друку, зборів, спілок, петицій. Прогресивним було закріплення безкоштовної освіти. Для Веймарської Конституції характерні ідеї соціального та класового миру. Тому власність за Конституцією є не тільки правом, але й обов'язком; держава мала здійснювати піклування про робочу силу.

Стосовно прав та свобод особистості Конституція Німецької імперії 1919 р. була однією з найдемократичніших у світі. Але саме в цій сфері її реалізація мала найбільші труднощі. Німеччина змушена була сплачувати репараційні платежі країнам, яким вона завдала збитків під час Першої світовій війни. Втім, її економіка страждала не тільки від наслідків війни, але й від світової економічної кризи 1929-1933 рр. На соціальні витрати бракувало грошей. Фіктивність Конституції у сфері захисту прав людини викликала розчарування німців у демократії та парламентаризмі взагалі. На цьому фоні набула популярності пропаганда нацистів. Таким чином, Веймарська Конституція не тільки не стала перепоною для тоталітаризму, але багато в чому сприяла його встановленню.

3. Державний механізм Веймарської республіки

німеччина веймарський конституція влада

За німецькою традицією законодавча влада була побудована за двопалатним принципом. Вищим законодавчим органом став Рейхстаг, який обирався на основі загального, рівного, прямого, таємного виборчого права за пропорційною системою розподілу мандатів. З'ясуйте правовий статус депутата, компетенцію та порядок роботи Рейхстагу.

Другим конституційним органом Веймарської республіки став Рейхсрат, який складався з представників урядів окремих земель. Конституція передбачала заходи для запобігання переважання Пруссії в цьому органі. Формально Рейхсрат не мав законодавчих функцій, але міг накласти вето на законопроекти та бюджет. З'ясуйте, як регламентувалась взаємодія Рейхстагу та Рейхсрату у законодавчій сфері.

Главою держави був президент, який обирався всенародним голосуванням терміном на 7 років з необмеженим правом переобрання. Він мав широкі повноваження: укладення міжнародних угод, оголошення війни та укладення миру, призначення вищих посадових осіб та вищих офіцерів, верховне командування збройними силами, право розпустити Рейхстаг. За текстом Конституції з'ясуйте повний обсяг президентських повноважень.

Таким чином, у Німеччині встановлювалась федеративна парламентсько-президентська республіка. Загальні тенденції розвитку парламентаризму у міжвоєнні часи та сильні автократичні традиції Німеччини викликали відхід законодавчих органів на другий план. На перший план вийшла виконавча влада, зокрема президент.

4. Кризові роки

З моменту свого виникнення молода республіка була змушена боротися з випадами радикалістів як з боку правих, так і лівих. Ліві сили звинувачували соціал-демократів у співпраці зі старою елітою і зраду ідеалів робітничого руху. Праві покладали на прихильників республіки - "листопадових злочинців" - відповідальність за поразку у Першій світовій війні, дорікаючи їх у тому, що своєю революцією він встромили ніж у спину "непереможної на полі брані" німецької армії.

Капповскій путч в березні 1920 став для республіки першим серйозним випробуванням на міцність. Фрайкор, який за умовами Версальського договору Німеччина була зобов'язана розпустити, під керівництвом генерала барона Вальтера фон Лютвіца захопив у Берліні урядовий квартал і призначив рейхсканцлером колишнього главу регіонального уряду в Пруссії Вольфганга Каппа. Законний уряд спочатку віддалилося в Дрезден, а потім у Штутгарт і звідти закликало до загального страйку проти змовників. Путчисти незабаром зазнали поразки, вирішальну роль в цьому зіграв відмову міністерського чиновництва підкорятися наказам Каппа. Рейхсвер зберігав нейтралітет. Уряд не міг більше сподіватися на підтримку рейхсверу.

На початку 1923 затримка у виплаті репарацій привела до ескалації Рурського конфлікту. Скориставшись цією ситуацією, сепаратистські рухи Рейнської області та Пфальца поспішили оголосити створення Рейнської республіки. "Пасивний опір", до якого народ закликало уряд, вело до зростання витрат, які безпартійний рейхсканцлер Вільгельм Куно намагався покрити за допомогою друкарського верстата. Загальний економічний збиток від окупації Рура склав від 3,5 до 4 млрд золотих марок. Вартість паперової марки знижувалася з кожним днем.

У грудні 1922 кілограм хліба коштував близько 130 марок, а роком пізніше - понад 300 мільярдів. У липні 1923золота марка коштувала 262 000 паперових марок, а в листопаді - вже 100 мільярдів.

Трохи пізніше долар коштував вже мільярди. Інфляція, що почалася ще в роки війни, перетворилася в гіперінфляцію. Новий рейхсканцлер від Німецької народної партії Густав Штреземан припинив пасивний опір в Рурському регіоні і вирішив проблему інфляції введенням нових грошей. Введення рентної марки (1 рентна марка = 1 млрд паперових марок; 1 долар США = 4,20 рентних марки) поклав кінець інфляції. Її жертвами стали в основному дрібні вкладники та пенсіонери.

5. Період "Золотих двадцятих"

Незважаючи на всю напруженість ситуації і велика кількість конфліктів, з якими потрібно було впоратися молодій республіці, демократія стала давати перші плоди. Грошова реформа і потік кредитів з США за плану Дауеса дали початок нової фази, яка характеризується відносною стабілізацією в економіці і політиці, так званим "Золотих двадцятих". На стабілізацію працював і той факт, що незважаючи на численні зміни урядів біля керма зовнішньої політики залишався Густав Штреземан, який разом зі своїм французьким колегою Арістідом Бріаном зробив перші кроки в напрямку зближення двох країн. Штреземан послідовно домагався перегляду Версальського договору і визнання Німеччини рівноправним членом міжнародного співтовариства. Вступ Німеччини в Лігу Націй і Локарнские угоди ознаменували перші успіхи в цьому напрямку. Берлінським договором з СРСР, що підтвердив дружні відносини і взаємні зобов'язання дотримання нейтралітету, рейхсміністр закордонних справ намагався розвіяти побоювання з приводу одностороннього укладення союзу з Заходом, що мали місце не тільки в СРСР, але і в самій Німеччині.

Серйозні політичні баталії розгорілися у Веймарській республіці в 1925 і 1926 роках у зв'язку з майном колишніх правлячих князівських родів. В ході революції воно було конфісковано, але не націоналізовано. У судових розглядах з цього питання все ще монархічно налаштовані органи юстиції стали на бік знаті. У відповідь на це Німецька демократична партія внесла до рейхстагу проект закону, що дозволяв землям врегулювати розбіжності позасудовими методами. Комуністична партія Німеччини вперше у Веймарській республіці використала можливість прийняття закону через народну ініціативу і референдум, а СДПН приєдналася до неї. Проект закону, складений в КПГ, передбачав безоплатну конфіскацію майна княжих родів на користь нужденних.

В цілому ці роки принесли тільки відносну, але не абсолютну стабілізацію. І в ці роки тільки два уряди підтримувалися парламентською більшістю, а коаліції більшості постійно перебували під загрозою розпаду. Жоден уряд не протрималося весь термін своїх повноважень. Партії обслуговували інтереси не стільки народу, скільки певних вузьких кіл або були націлені на власний політичний успіх. У цей час намітилися перші ознаки економічної кризи, обумовленого відсутністю балансу в зовнішній торгівлі, який був вирівняний за рахунок короткострокових кредитів з-за кордону. З виведенням кредитних коштів почалося обвалення економіки.

6. Захід Веймарської республіки

Всі надії першої німецької демократії на довгострокову стабілізацію виявилися марними. Смерть Густава Штреземана в жовтні 1929 знаменує початок кінця Веймарської республіки. У Німецької національної народної партії до керівництва прийшли екстремістськи налаштовані антиреспубліканського сили на чолі з медійним магнатом Альфредом Гугенбергом, який в 1929 разом з Адольфом Гітлером і Францем Зельдте з "Сталевого шолома" (озброєного крила НННП) ініціювали референдум щодо скасування плану Юнга. Референдум провалився, однак завдяки йому націонал-соціалісти були допущені в широкі кола консервативної буржуазії.

Вирішальне значення в радикалізації політики мав світова економічна криза, яка торкнулася Німеччину набагато жорсткіше, ніж інші країни Європи. Після обвалу на Уолл-стріті велика частина короткострокових іноземних кредитів була відкликана, що призвело до краху німецької економіки, яка і без того страждала від обмеженої конкурентоспроможності, обумовленим нею дефіцитом торгового балансу і репарацій. Криза в експорті швидко перекинувся на внутрішню кон'юнктуру. Розпочата масове безробіття посилила і без того складне соціальне і економічне становище. Під кінець Веймарської республіки в 1933 налічувалося шість мільйонів офіційно зареєстрованих безробітних, що становило понад 30% населення. Тільки 12 млн осіб мали постійну роботу. Багато жили на прожитковий мінімум. Все це супроводжувалося тривалим урядовою кризою. Відносини між парламентом, урядом і рейхспрезидентом більше нагадували протидія, ніж взаємодія. У слідували один за одним виборах і урядових кризах радикальні партії і перш за все НСДАП набирали все більше голосів.

Список використаної літератури