Управлінські акти

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Управлінські акти: поняття, властивості та види

Центральне місце в діяльності органів державної влади посідає видання правових актів. Це основна юридична форма виконавчої і розпорядчої діяльності.

Правові акти управління є певним видом управлінських рішень, що приймаються суб'єктом управління і обов'язкові до виконання усіма керованими об'єктами.

Слово "акт" походить з латинської мови (actum) і означає дослівно - документ.

У повсякденній і різнобічний роботі органів виконавчої влади одне з центральних місць належить прийняттю правових актів, що є однією з форм виконавчо-розпорядчої діяльності.

Юридичний акт управління - це підзаконне офіційне рішення, або державно-владне веління, прийняте органом виконавчої влади чи його посадовою особою в межах їх компетенції в односторонньо-владному порядку з дотриманням належної процедури і встановленої форми, яке викликає юридичні наслідки.

У деяких джерелах посідають таке визначення юридичного акта управління:

Юридичний акт управління - це вольова, владна дія органу управління, що здійснюється у встановленій законом правовій формі.

Актам управління притаманний ряд особливостей (ознак), які дозволяють відмежовувати їх від інших юридичних актів: законів, актів правосуддя, протестів і подань прокурорів, цивільних та інших угод.

управлінський акт юридичний державний



Основними ознаками юридичного акта управління є:

1) акт управління має юридичну силу, державно-владний характер і обов'язковий до виконання чи дотримання тим об'єктом виконавчо-розпорядчої діяльності, кому він адресований. Виконання акта управління гарантується, а за необхідності, забезпечується примусовою силою держави. Юридичний характер акта управління - спільна риса актів державних органів. Специфіка юридичного характеру акта управління полягає в тому, що в ньому міститься державно-владний припис задля вирішення питань управління;

2) вони видаються в односторонньому порядку, виходять від компетентного органу держави або посадової особи - суб'єкта державного управління. Ця властивість акта управління зберігається і при узгодженому виданні його кількома органами управління. У цьому випадку він виражає колективну волю суб'єктів управління;

3) акт управління або встановлює обов'язкові правила поведінки, або регулює конкретні управлінські відносини, тобто тягне за собою виникнення, зміну або припинення правовідносин. Таким чином, акт управління регулює як абстрактні, так і конкретні суспільні відносини у сфері управління. У цьому розумінні юридичний акт управління є актом-регулятором;

4) вони мають ініціативно-ергономічний характер, оскільки спрямовані на оптимальне вирішення питань управління. Від суб'єкта управління, що видає акт управління, вимагається творчий, науковий всесторонній підхід, облік і глибокий аналіз фактичних даних;

5) юридичний акт управління приймається суб'єктом управління тільки з тих питань, які належать до його компетенції, і в порядку, визначеному законодавством. Такий порядок, зазвичай, визначається адміністративно-процесуальними нормами;

6) вони видаються на основі і для виконання закону, тобто вони є підзаконними. Закон має вищу юридичну силу, порівняно з юридичними актами управління;

7) юридичні акти управління є підставою для виникнення інших правовідносин (цивільних, трудових).

Юридичне значення актів управління полягає в такому:

Ш вони встановлюють, змінюють або скасовують норми права (йдеться про нормативні акти управління);

Ш покладають конкретні обов'язки на об'єкти управління або наділяють їх певними правами;

Ш виступають як юридичні факти, тобто підстави для виникнення, зміни або припинення правовідносин у сфері державного управління; вони можуть бути підставою для видання інших юридичних актів; вони можуть служити доказом для суду, бути підставою для порушення судової справи;

Ш вони можуть бути умовою чинності інших правових актів.

Юридичні акти управління відрізняються від інших правових актів державних органів, а також актів об'єднань громадян.

Від законів вони відрізняються тим, що закони мають вишу юридичну силу щодо юридичних актів управління. Акти управління мають підзаконний характер, видаються на основі і з метою виконання законів. За невідповідності юридичного акта управління вимогам чинного законодавства, він визнається нечинним і підлягає скасуванню.

Від судових актів (вироку, рішення, ухвали, постанови) юридичні акти управління відрізняються як юридичними властивостями, так і підставами й порядком прийняття. Судовий акт - це правова форма вираження правосуддя. У більшості випадків він є актом застосування правової норми щодо осіб, які порушили закон, права чи законні інтереси інших суб'єктів права. Судовий акт, зазвичай - це індивідуальний акт, який приймається у зв'язку з розглядом і вирішенням судом справи про правопорушення або іншого правового спору.

На відміну від судових актів, більшість актів управління видається у зв'язку з вчиненням суб'єктами управління правомірних дій з метою здійснення державного управління окремими галузями та сферами суспільного життя. Крім того, судді абсолютно незалежні у прийнятті судових рішень і керуються тільки законом. Ніхто не вправі дати вказівку судді щодо змісту того чи іншого судового рішення. Акти управління приймаються не тільки на основі закону, а й на підставі актів управління органів вищого рівня, приписів, вказівок та розпоряджень (як письмових, так і усних) компетентних державних органів та їх посадових осіб. Характерною відмінністю юридичних актів управління від судових актів є те, що судові акти мають, переважно, індивідуальний характер, не містять правових норм і вичерпують себе одноразовим використанням чи застосуванням. Акти управління, зазвичай, мають нормативний характер, адресуються невизначеному колу осіб, містять правові норми і передбачають багаторазове їх виконання чи застосування.

Від актів прокурорського нагляду (протест, подання, припис) юридичні акти управління відрізняються тим, що акти прокурорського нагляду є формою реагування прокурора на порушення законності, не містять у собі правових норм, а також приписів управлінського, виконавчо-розпорядчого характеру, що притаманне актам управління.

Юридичні акти управління - це надзвичайно численна група правових актів, які розділяються юридичними властивостями, формою вираження та багатьма іншими ознаками.

Юридичні акти управління класифікують за такими критеріями: за юридичними властивостями, за часом дії, за територією дії, за характером компетенції органів, що видають акти управління, за органами, що видають акти, за формою вираження.

За юридичними властивостями акти управління поділяють на:

* нормативні;

* індивідуальні (адміністративні);

* змішаного характеру.

Нормативні акти управління - це основний вид актів управління, що не тільки містять, а й безпосередньо встановлюють загальні правила поведінки. Це - акти-регулятори. Вони регламентують суспільні відносини у певних сферах, є безпосереднім механізмом реалізації законів. Нормативним актам властивий загальний характер (поширюються по всій території держави, адресуються великим контингентам людей і т.п.), їм притаманна стабільність, їхня юридична сила зберігається незалежно від виконання приписів акта в часі.



Індивідуальні акти - наступний вид актів у цій класифікації. Вони видаються для вирішення можливостями норм адміністративного права конкретних управлінських справ та ситуацій. Стосуються конкретних дій, фактів, випадків, організаційних заходів, адресуються конкретним особам чи певному, чітко визначеному, колу осіб і породжують індивідуальні права й обов'язки (звідси й найменування - індивідуальні акти). Ці акти інколи називають адміністративними.

Індивідуальні акти ґрунтуються на нормативних актах, реалізуючи останні в умовах конкретних життєвих випадків, юридичних фактів. Отже, індивідуальні акти вичерпують себе одноразовим застосуванням (звідси і їхня друга назва - "акти застосування норм права").

Особливий різновид юридичних актів управління - змішані, або різнорідні акти, що містять одночасно нормативні та індивідуальні приписи. Наприклад, рішення місцевої ради можуть включати поряд з нормативними приписами індивідуальні та процедурні правила, наглядово-контрольні приписи тощо.

За часом дії юридичні акти управління поділяються на акти:

Ш з невизначеним строком дії (безстрокові);

Ш строкові;

Ш тимчасові.

Якщо в акті управління не визначений строк його дії, то він є чинним доти, доки не буде скасований іншим актом. Якщо в акті вказаний строк його дії, то він втрачає силу після спливу вказаного строку. Тимчасові акти діють невизначений, але короткочасний строк. В їх назві має бути зазначено, що вони є тимчасові.

За територією дії акти управління поділяються на:

- загальнодержавні;

- місцеві.

За характером компетенції органів, що видають акти, останні поділяються на акти:

- загального;

- міжгалузевого;

- галузевого управління.

За органами, що видають акти, це - акти, що видаються: Президентом України;

- Кабінетом Міністрів України;

- центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Президент України на основі і на виконання Конституції та законів України в межах своєї компетенції видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України.

Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим видають постанови і розпорядження на основі і на виконання законів, постанов вищого органу законодавчої влади та уряду. Постанови з важливих питань державного управління приймаються в колегіальному порядку. Вони є нормативними актами вищої юридичної сили. Для них обов'язкова письмова форма. З метою надання їм широкого розголосу останні публікуються в офіційних виданнях.

Розпорядження - акт управління, що видається одноособово прем'єр-міністром, першим віце-прем'єром з метою вирішення питань оперативного характеру, які не вимагають колегіального обговорення. Норм права ці акти не встановлюють, набирають чинності з моменту прийняття. Розпорядження КМ України не публікуються.

Згідно з Указом Президента України від 10 червня 1997 року "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності", нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, а акти Кабінету Міністрів України - з моменту їх прийняття.

Міністри, голови державних комітетів, керівники відомств віддають накази, інструкції, правила, положення в межах своєї компетенції, на підставі і на виконання діючих законів, а також урядових постанов і розпоряджень.

Голови місцевих державних адміністрацій видають розпорядження. Серед нормативних актів місцевих органів виконавчої влади особливе місце мають рішення, що передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення.

Відповідно до Положення про обласну, Київську, Севастопольську міську державну адміністрації та Положення про районну, районну у містах Києві та Севастополі державну адміністрацію, вказані органи державної виконавчої влади приймають відповідно до законодавства рішення, що передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність, з питань боротьби зі стихійним лихом і епідеміями, також рішення з питань боротьби з епізоотіями, за порушення яких встановлена відповідальність Кодексом України "Про адміністративні правопорушення".

Крім цього, обласні Київська і Севастопольська міські державні адміністрації затверджують правила, за порушення яких передбачена адміністративна відповідальність (ст. 152 - порушення правил благоустрою територій міст та інших населених пунктів, ст. 159 - порушення правил торгівлі на ринках, ст. 182 - порушення тиші в громадських місцях) Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У таких рішеннях завжди чітко визначений орган, на який покладається обов'язок здійснення контролю за його виконанням. У більшості випадків такі контролюючі функції покладаються на міліцію, що виступає контролюючою інстанцією самостійно або спільно з іншими органами державного управління (наприклад, з органами охорони здоров'я з питань дотримання санітарних правил, органами торгівлі - з питань дотримання правил торгівлі). Вони в обов'язковому порядку публікуються у місцевій пресі для загального ознайомлення населення, а тексти деяких з них вивішуються, крім цього, у найдоступніших для населення місцях.

Виконавчі комітети місцевих рад приймають рішення, тобто правовий акт, що приймається в колегіальному порядку, а також розпорядження.

Керівники відділів, управлінь виконкомів, керівники підприємств, установ, організацій видають накази, розпорядження, інструкції.

За формою вираження юридичні акти управління поділяються на:

- словесні (письмові і усні);

- конклюдентні.

До актів управління висуваються певні вимоги, які можна поділити на:

- вимоги загального характеру;

- спеціально-юридичні;

- організаційно-технічні.



Серед загальних вимог чільне місце посідає застосування системного підходу до вироблення (конструювання) приписів юридичних актів управління. При цьому сфера управління має розглядатись як система (суб'єкт управління, його об'єкти, відповідні зв'язки, їхня структура, режим відповідальності тощо). Системний підхід до того ж передбачає врахування при опрацюванні, прийнятті акта існування та впливу різних чинників - політичних і економічних, технічних та організаційних, матеріально-речових і фінансових, кадрових та соціально-побутових, етнічних і моральних, багатьох інших. Системний підхід побудований на тому, що складну проблему поділяють на певну кількість дрібніших підпроблем, оптимальним шляхом їх вирішують і синтезують ці часткові рішення у загальне вирішення проблеми.

До загальних вимог, що висуваються до актів управління, належать також:

Ш об'єктивну необхідність;

Ш актуальність;

Ш стабільність.

Юридичні акти управління мають бути об'єктивно необхідними у певній історичний момент. Очищення законодавства від застарілих норм, законодавчих та нормативних актів - це закономірний процес, бо правові регулятори мають створювати умови для безпосереднього розвитку продуктивних сил країни, становлення виробничих відносин нового типу, їх захисту.

З іншого боку, не можна без нагальної потреби створювати, змінювати, виправляти, скасовувати акти управління. Нестача юридичних регуляторів є такою ж небезпечною, як і їх профіцитність, бо неодмінно веде до правової автономії, а отже - до декогерентизації правової системи загалом.

Акт управління мають відповідати вимозі інформаційної місткості:

Ш має забезпечуватись;

Ш повнота;

Ш оперативність;

Ш вірогідність;

Ш актуальність інформації, що включається до акту управління.

Спеціальні юридичні вимоги щодо актів управління витікають із приписів Конституції та законодавства України. Це, по-перше, підзаконність актів управління. Вона виявляє себе в тому, що юридична сила акта управління передається йому законом або нормативним актом органів виконавчої влади вищого рівня. Тому управлінський акт має точно й повністю відповідати меті, приписам, вимогам законодавчого акту, на виконання якого він виданий. Лише підзаконні акти є дійсними актами, тобто такими, що здатні виявляти свою юридичну дію.

Інший аспект підзаконності - це видання актів управління у межах компетенції державного органу. Порушення меж правового регулювання, яке визначене органу законодавчим актом, робить акти цього органу незаконними, а отже - недійсними.

Гарантією дієвості актів управління є презумпція правильності актів - вони діють доти, доки їх не скасовано (або зупинено) у порядку, передбаченому законодавством.

Організаційно-технічні вимоги полягають в дотриманні правил оформлення актів управління.

Дотримання форми актів - одна з перших умов їхньої правомірності та дієвості. Правові форми актів управління подаються у Конституції, законодавчих актах, у єдиній державній системі діловодства.

Правова форма акта управління - це спосіб зовнішнього вираження приписів органів управління. Це також спосіб викладення правового матеріалу в письмових актах.

Зовнішній вияв (форма вираження) актів управління може бути письмовий та усний. Письмова форма для актів обов'язкова, коли саме така форма зазначена у Конституції, інших законодавчих актах. Така форма обов'язкова для актів управління з фінансових, матеріально-технічних та кадрових питань.

2. Заходи адміністративного припинення як складова адміністративного примусу

В якості цих засобів виступають і такі методи державної і громадської діяльності, як переконання та примус. Переконання та примус, як методи державного управління, явища суспільні, так як вони знаходять свій вияв у змісті зв'язків між учасниками конкретних суспільних відносин. "Переконання передує примусові, який застосовується до громадян, не здатних скеровувати свою поведінку у відповідності з державною волею".

Примус існує у будь-якому суспільстві і є необхідним елементом організації самого суспільства. Якщо на ранніх етапах розвитку суспільства він ґрунтувався на авторитеті старійшин, вождів, то в сучасному суспільстві - на владі держави. Отже, примус тісно пов'язаний з державною владою та визначає характер цієї влади.

"Інтереси охорони законності і правопорядку, підтримки державної дисципліни потребують, щоб органи держави забезпечували проведення в життя державної волі, застосовуючи в разі необхідності до тих, хто не слідує цій волі добровільно, і примусові заходи, які допускаються законом". Державний примус застосовується на підставі переконання, у суворих рамках законності. "Найбільш важливими принципами боротьби з правопорушеннями є неминучість впливу на правопорушника..., законність, справедливість, гуманізм". Державний примус - це засіб захисту інтересів суспільства, вимушена реакція на неправомірні дії. Адміністративний примус - різновид державного, окремий, самостійний інститут адміністративного права.

По суті це втручання у сферу правових інтересів правопорушника, інших суб'єктів права. Адміністративний примус включає в себе заходи припинення адміністративних правопорушень, адміністративного попередження та адміністративні стягнення. Основою ж застосування цих заходів є кодекс про адміністративні проступки та митний кодекс, закони про міліцію, про службу безпеки, про державний кордон тощо.

Поняття припинення адміністративних правопорушень

Вирішальна роль в боротьбі з правопорушеннями належить державі. Вона має спеціальний апарат примусу. Правові норми визначають, в яких випадках державні органи можуть застосовувати заходи адміністративного припинення, адміністративного попередження та адміністративні стягнення, види та розміри примусових заходів (санкцій) та порядок їх застосування. Державний примус, "опосередковуючись у праві, виступає у формі правового примусу і, як правило, виявляється в конкретних заходах примусового характеру, які застосовуються уповноваженними на це органами держави (посадовими особами) у зв'язку з невиконанням правових норм."

Але потрібно усвідомлювати, що самі види адміністративного примусу (адміністративне припинення, попередження та стягнення) різняться між собою. Так "заходи припинення і попередження мають запобіжно-захисний характер", в той час як адміністративне стягнення є покаранням, формою відповідальності. Воно не може застосовуватися без юридичної оцінки вчиненого діяння, встановлення вини правопорушника, наявності інших елементів складу конкретного правопорушення. На відміну від стягнення для застосування адміністративного припинення не потрібне встановлення вищезгаданих факторів. Адміністративне припинення стосується майбутнього діяння. Заходи адміністративного припинення впливають на поведінку особи, а не безпосередньо на особу, як це відбувається у випадку застосування адміністративного стягнення. Саме ж припинення, на відміну від покарання взагалі, чітко не визначається у законі за обсягом дій. Тому ототожнювати заходи припинення з іншими заходами адміністративного примусу немає підстав.

Таким чином адміністративне припинення можна визначити як "сукупність заходів державно-примусового припинення відповідних правопорушень, що розпочалися або готуються, поновлення порушених ними юридичних відносин, попередження шкідливих наслідків діянь, забезпечення умов для притягнення винних до відповідальності".

Виділення заходів адміністративного припинення, як і взагалі класифікація видів адміністративного примусу, має, на думку В.Е.Севрюгина, велике теоретичне та практичне значення. По-перше, для усвідомлення сутності різноманітних заходів примусу, їх мети та взаємодії. По-друге, це має велике значення для застосування цих заходів та забезпечення їх ефективності. По-третє, вірна класифікація є необхідною для їх наукової кодифікації.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що заходи адміністративного припинення спрямовані на припинення протиправних дій, вони використовуються для того, щоб не допустити нових правопорушень та настання шкідливих наслідків.

Взагалі з приводу класифікації заходів адміністративного примусу в науці адміністративного права існує дві основні точки зору.

Перша була запропонована наприкінці 40-х років Студенкіним С.С., Ямпольською Ц.А. та іншими та зводилася до виділення адміністративного стягнення та інших заходів адміністративного примусу. В основу цього поділу була закладена формальна ознака - наявність адміністративних санкцій.

Інша була висунута М.І.Єропкіним наприкінці 50-х років та отримала найбільше розповсюдження. Ця точка зору передбачає існування трьох видів заходів адміністративного примусу, серед яких виділяються і заходи припинення.

Заходи адміністративного припинення використовуються як засіб примусового припинення провопорушень та відвернення їх шкідливих наслідків. Заходи припинення відрізняються від адміністративних стягнень та заходів адміністративного попередження за своєю метою, яка полягає у припиненні протиправної поведінки, усуненні протиправної ситуації, примушенні правопорушника діяти у рамках встановлених правил співжиття.

Точки зору щодо застосування заходів адміністративного припинення у конкретних випадках існують різні. Одні автори вважають, що ці заходи можуть застосовуватися тільки при наявності правопорушення, тобто у зв'язку з вчиненим правопорушенням. Інші - як при наявності, так і при відсутності правопорушення, тобто для припинення майбутніх правопорушень.

Наприклад, Севрюгин В.Е. вважає, що заходи припинення застосовуються тільки у зв'язку з вчиненим правопорушенням і, як усі примусові заходи, є передбаченою законом реакцією на неправомірні дії. В одному випадку припиняється конкретна дія - неправомірна лінія поведінки. В інших випадках підставою застосування заходів припинення є конкретний адміністративний проступок (наприклад, дрібне хуліганство). В третіх - систематичні порушення. Але в усіх випадках ці заходи є засобом охорони суспілних відносин від наявних або можливих посягань.

Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватися як самостійно (закриття у зв'язку з антисанітарним станом закладу громадського харчування), так і в сукупності з адміністративними стягненнями, при цьому вони забезпечують можливість стягнення і, як правило, йому передують (затримання порушника громадського порядку з наступним накладенням на нього адміністративного штрафу).

Усі заходи адміністративного припинення застосовуються виключно на таких принципах, як:

· демократизм;

· гуманізм;

· законність;

· оптимальність;

· диференціація заходів припинення.

Гуманізм у припиненні правопорушень означає боротьбу з посяганнями на правопорядок, надійний захист інтересів людей, їх прав та свобод.

Законність передбачає чітке дотримання законів в процесі застосування заходів припинення.

Оптимальність передбачає вибір найбільш доцільних заходів впливу.

Диференціація передбачає необхідність вибору та застосування найбільш доцільних для данного правопорушення заходів припинення.

Невід'ємною частиною застосування заходів адміністративного припинення є виявлення і усунення причин та умов вченення правопорушень. При цьому аналізуються оперативна обстановка та результати припинення, стан правового порядку тощо.

Заходи адміністративного припинення досить різноманітні. Це обумовлено тим, що в різних умовах, по відношенню до різних суб'єктів різні державні органи повинні застосовувати найбільш ефективні заходи для припинення антигромадських дій. Велике розмаїття заходів припинення свідчить про те, що основна увага приділяється профілактиці правопорушень, своєчасному припиненню подальших протиправних дій. Заходи адміністративного припинення застосовуються не тільки для захисту інтересів суспільства, але й для захисту інтересів, здоров'я та життя самого правопорушника (наприклад, заходи, що застосовуються до водія, який керує транспортним засобом у стані сп'яніння тощо).

Серед заходів адміністративного припинення розрізняють:

· затримання (застосовується як засіб припинення право-порушення, для доставлення порушника в міліцію, встановлення особистості та складення протоколу про правопорушення);

· вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх негайного припинення (застосовується компетентними органами управління, має обов'язковий характер, а невиконання тягне відповідальність);

· вилучення майна, документів, інших предметів, які можуть стати об'єктами адміністративних правопорушень або перебувають у неправомірному володінні, використанні чи є речовими доказами (такими предметами можуть бути знаряддя незаконного мисливства, предмети контрабанди тощо);

· тимчасове відсторонення від виконання певних робіт або вилучення документів на право їх ведення чи експлуатацію механізмів (застосовується як засіб запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій, у відношенні осіб, стан здоров'я, яких загрожує оточуючим, а також, наприклад, у відношенні водіїв транспортних засобів, що перебувають у стані сп'яніння чи не мають прав на управління цим транспортним засобом). Особливим випадком цього виду адміністративного припинення є припинення експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких створює загрозу безпеці дорожнього руху;

· перевірочний огляд (застосовується з метою забезпечення безпеки життя та здоров'я громадян у відношенні фізичних осіб та речей уповноваженими на те органами та у визначених законодавством випадках);

· застосування заходів фізичного впливу, спецзасобів (здійснюється з метою захисту громадян, для припинення масових заворушень, для конвоювання тощо);

· також до заходів адміністративного припинення можна віднести специфічні повноваження представників адміністративної влади щодо перевірки документів, що засвідчують особу, а також право на вхід у житлове приміщення, на земельні ділянки для припинення адміністративного правопорушення, затримання правопорушника.

Крім вказаних видів деякі автори до заходів адміністративного припинення відносять такі заходи як:

· ліквідація результатів неправомірних дій (застосовується з метою поновлення стану, що існував до таких дій; наприклад, знос самовільно збудованих будівель);

· примусове лікування (застосовується у відношенні осіб, що хворіють на венеричні захворювання, СНІД, психічно хворих, що вчинили суспільно-небезпечні діяння).



Використана література

1. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні / В.Б. Авер'янов; НАН Укр.: Ін-т держави ім.Корецького.- К.: ІнЮре, 1997.- 48с.

2. Административное право Украины: учебное пособие / под ред. Ю.П. Битяк, В.В. Зуй.-Х., 1999.- 224с.

3. Адміністративне право України: підручник для юридичних вузів і фак. / Ю.П. Битяк, В.В. Богуцький, В.М. Гаращук та ін.; за ред. Ю.П. Битяка.- X., 2000.- 520с.

4. Андрійко О.Ф. Державний контроль у сфері виконавчої влади / О.Ф. Андрійко.- К., 1999.- 45с.

5. Бандурка О.М. Адміністративний процес: підручник для вищих навч. закл. / О.М. Бандурка, М.М. Тищенко.- К., 2002.- 288с.

6. Битяк Ю.П. Адміністративне право України: конспект лекцій / Ю.П. Битяк, В.В. Зуй.- X., 1996.- 160с.

7. Ващенко С. В. Адміністративна відповідальність: навч. посібник / С.В. Ващенко, В.Г. Поліщук.- Запоріжжя, 2001.- 142с.

8. Волинка К.Г. Теорія держави і права: навч. посібник / К.Г. Волинка.- К., 2003.- 240с.

9. Голосніченко І.П. Адміністративне право України (основні категорії і поняття) / І.П. Голосніченко.- К., 1998.- 98с.

10 Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України: навч. посібник / С.Т. Гончарук.- К., 1996.- 67с.

11. Гончарук С.Т. Суб'єкти адміністративного права України: навч. посібник / С.Т. Гончарук.-К., 1998.- 112с.

Размещено на Allbest.ru

...