Правнича етика юриста

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

з дисципліни: «Юридична деонтологія»

на тему: «Правнича етика юриста»

Чернігів, 2014

Зміст

етика юрист мораль професійний

Вступ

1. Поняття “правнича етика”

2. Правнича етика як юридична наука

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Правова етика властива не лише спеціалістам у галузі права, а й тим особам, які перебувають у певних правових відносинах. Наприклад, громадянин України, перетинаючи кордон як турист, отже, і як субґєкт права, певною мірою зазнає впливу правової етики. Цей вид етики не обовґязково професійний, юридичний, а передусім універсальний для всіх правослухняних громадян.

Професійна етика юриста найбільше наближена до його професійної культури. Проте поняття “професійна етика юриста” передбачає і дії правника, не повґязані з правом, його професією чи виконанням службових обовґязків.

1. Поняття “правнича етика”

Предметом дослідження правничої етики є мораль - реальне явище, що виправдовує своє призначення тоді, коли чогось вимагає від людини, дає певний ідеальний взірець, у чомусь навіть перевершує реальний стан людської поведінки. Тобто мораль не пасивна, а існує як певні вимоги. Маємо на увазі органічну єдність загальнолюдських і національних морально-етичних цінностей.

Зазвичай мораль повґязують з людиною. Історично моралі передують звичаї, однак між мораллю і звичаєм є істотна різниця. Відмінність моралі від звичаю у тому, що мораль вміщує наявність свободи вибору вчинку, варіантність поведінки, а звичай виявляє залежність, яка існує між теперішнім і минулим. Мораль вимагає від людини вчинку за міркою належного. Звичай характеризується локальністю, етнічною обмеженістю, а мораль є загальнолюдським явищем. Хоча з останнім твердженням не можна повністю погодитися. Справа у тому, що людська творчість завжди має національний відтінок, хоч у ній присутнє загальнолюдське. Іншими словами, мораль відзначається широкою локальністю, хоча при цьому і повґязується із загальнолюдськими нормами.

З огляду на правничу етику найбільший інтерес становить професійна мораль юриста, основою якої є правова мораль. Право прийнято розглядати як знання, що забезпечує життєвий успіх у системі світогляду, створюючи тим самим формальне право як зовнішній (видимий) бік права, не повґязаний з первісними джерелами. Існує три групи джерел правової моралі:

1) аксіологічного, ціннісного змісту (звичаї, міфи, релігія), які формують протомораль, а отже, протоправо чи передправо, що поступово перетворювалось у природне право - у правову мораль;

2) гносеологічні пізнання (аналіз правових систем, правових феноменів: позитивне і живе право, антропологія);

3) праксіологія - практика (соціально-культурні і соціально-економічні процеси).

Юрист, використовуючи правову мораль, її джерела, здійснює правову діяльність, приймаючи правові рішення, активно включається у процес розробки нових правових завдань, дотримуючись певної мети та методики.

Негативний вплив на діяльність юриста може чинити абсолютизація раціонального підходу. Юрист, керуючись раціональною правовою дією, здатний грубо втручатися у закономірні, синергетичні процеси суспільного розвитку. Внаслідок цього професійна діяльність юриста набуває небажаного характеру, а дія виявляється у зворотному напрямі. Ось чому виникає потреба генерувати вчинки психологічно красиві, професійно гармонійні. Це означає, що юрист повинен постійно керуватись благородними почуттями.

Умови соціуму, безперечно, вимагають постійного вдосконалення професійно-правової культури юриста. Йдеться про удосконалення самої людської індивідуальності, професійну вихованість, глибоке пізнання самого себе, інтеграцію раціонального й почуттєвого, всього того, що важливе у правоохоронній діяльності, що досліджує наука етика, зокрема, правнича етика.

З точки зору герменевтики поняття “правнича етика” наближене до понять “юридична етика”, “правова етика”, “професійна етика юриста”, “етика права”. Однак між цими поняттями існують істотні відмінності.

Так, юридична етика загалом досліджує юридичний процес, який включає навіть ті моменти, коли відсутні дії юриста. Тобто на основі законів логіки, особливо юридичної логіки, можна вивести закономірності юридичної етики, дійти очікуваного результату. Іншими словами, юридична етика обґрунтовує існування й поза свідомістю, почуттями та професійною діяльністю юриста, хоча основою є ефективність реалізації юристом норм права.

Етика права виконує своєрідну функцію. Вона розглядає не право, й людину у праві, аналізує ціннісне ставлення людини до права. Це ставлення передбачає таку оцінку людиною правових реалій, яка завжди індивідуально вибрана і внутрішньо вільна, оцінку, яка має моральний характер і повґязана з уявленням людини про свободу, справедливість, добро і зло, про обовґязок перед іншими і перед собою. Тобто етика права стосується не тільки особи юриста, а й будь-якої людини, на яку впливає етичний дух права, що певною мірою наближається до правової етики, юридичної етики правника.

Юридичну етику (і правову етику) можна ототожнювати з професійною етикою, яка є практичним виявом і втіленням етики права у юридичну діяльність. Причому, у субґєкта правової етики домінує ціннісне ставлення до права. Функція субґєкта правової етики у нормативній правовій творчості мінімальна і дуже опосередкована. А у субґєкта юридичної етики навпаки, домінує знання нормативних документів, уміння їх практично застосовувати, тобто знання “букви закону”. Виходячи з цього, зробимо спробу визначити предмет правничої етики. Зрозуміло, що основна увага тут приділятиметься особі юриста та етиці права.

Правнича етика розглядається як учення про морально-правові вимоги щодо діяльності юриста. Йдеться про вплив позитивного права, моральних норм, природного права на поведінку юриста, який формує етичний мотив його професійних вчинків.

Такий підхід до визначення правничої етики, доцільно зумовлений вимогами соціуму, загальнолюдськими моральними цінностями.

Доцільно розглянути правничу етику як етику людської гідності, як моральний світогляд, у якому існує тісний звґязок між зовнішніми діями юриста та його свідомістю. Такий звґязок називають соціальним натуралізмом, що полягає в узгодженні соціальних явищ із законами природи.

Отже, правнича етика ґрунтується на єдності почуттєвого та раціонального (згадаймо “філософію серця” Г. Сковороди), а не лише на професійних знаннях і нормах.

2. Правнича етика як юридична наука

Відомо, що етика не є у прямому смислі слова ні наукою, ні навіть галуззю теоретичного знання. Проте, наведений приклад зовсім не свідчить про те, що етика взагалі не повґязана з наукою. Етика ґрунтується й тісно взаємодіє з конкретними суспільствознавчими і людинознавчими дисциплінами: історією, культурологією, етнографією, антропологією, лінгвістикою, релігієзнавством, не кажучи вже про те, що вона традиційно існує в рамках філософії. При цьому виникають своєрідні міждисциплінні звґязки. Етика є однією з найважливіших наук про людину, її поведінку у суспільстві. Крім цього, вважаємо, що такою наукою є також правнича етика як окрема, самостійна галузь етичної науки.

Правнича етика розпочинається саме тоді, коли юрист відчуває потребу розібратися в сенсі професійного буття, в одвічних таємницях людських вчинків. Вона не тільки здійснює етичний аналіз власних дій, а й за допомогою науки визначає людське ставлення до самої моралі: про те, який смисл, яку внутрішню необхідність вбачає людина в прийнятті тих або інших моральних норм, на чому ґрунтує свій вибір, звідки взагалі виникає в неї потреба в моральному самообмеженні. Взагалі правнича етика здійснює науковий пошук смислу життя у правовому полі.

Правничу етику як науку зумовлює духовна специфіка світогляду. Духовний вимір професійної діяльності найбільш повно обґрунтовує поведінку юриста, допомагає знайти вихід із безвихідних, на перший погляд, ситуацій. Цей вимір вимагає від юриста знання природних (духовних) законів розвитку суспільства і вміння застосовувати їх у професійній діяльності, дотримуючись створених людством моральних чеснот. Загалом правничу етику треба розглядати як систему духовних принципів юриста у пізнанні правових явищ та прийнятті справедливих рішень.

Правнича етика як наука -- це вчення про систему морально-правових випереджувальних принципів професійної поведінки юриста, які відображають фактичні знання про людину, мораль, правові явища і суспільні закони з метою їх подальшого втілення у правову діяльність.

Юридична наука виробляє саме систему теоретичних принципів професійної поведінки як свою першооснову. Це своєрідна система загальних вимог до правника, верхні і нижні межі поведінки, на основі якої здійснюється акмеологічна оцінка його діяльності. Система принципів поведінки характеризує внутрішній стан юриста. Тому юридична наука вивчає процеси, які відбуваються у свідомості юриста, а також його почуття, переконання, теоретичні засади, які він використовує на практиці. Причому ці принципи юридична наука систематизує, групує, забезпечуючи певну послідовність.

Важливо, що теоретичні принципи поведінки мають випереджувальний характер, адже наука випереджує практику, задає їй тон. Тому правнича етика як наука визначає пріоритетні напрями розвитку суспільних відносин і обґрунтовує роль юриста у них. Це стає основою створення позитивних норм діяльності, правомірної поведінки правника, скорочення розриву між дослідженнями і результатами практичних дій. Крім цього, принципи поведінки юриста застерігають його від порушення норм професійної моралі та законності. Наукове обґрунтування дає змогу передбачити можливі варіанти правомірної чи неправомірної поведінки, визначити важливі аспекти правосвідомості юриста.

Правові явища вивчає в цілому юридична наука. Правнича етика досліджує професійні дії юриста, що повґязана з цими явищами. Філософська категорія явища відображає зовнішні властивості, процеси, звґязки предмета, які даються безпосередньо в формах живого споглядання.

Так, на основі знань про правові явища розробляються різноманітні кодекси професійної поведінки юриста, статути та памґятки. Більше того, поверхове знання юристом сутності правового явища нівелює професійні дії. А проведений етичний аналіз таких дій характеризується некомпетентністю, низьким професіоналізмом. Свідома оцінка правового явища дає змогу юристові самовизначитися, сформувати правовий світогляд, дати обґєктивну характеристику процесів, що відбуваються.

Правнича етика вивчає також суспільні та природні закони, які є предметом дослідження багатьох наук. Однак правнича етика досліджує особу юриста у сфері дії природних законів. Йдеться про розуміння цих законів і застосування їх у реалізації норм права. Звичайно, наукові результати можуть бути різні: це залежить від специфіки мислення юриста, його індивідуальних особливостей. Тому не дивно, що у правничій етиці існують різні точки зору і навіть протилежні наукові концепції. Чим більше виникає наукових дискусій щодо дії законів Всесвіту, тим більше пізнається світ. Важливо, щоб науково-дослідна діяльність була послідовною, ґрунтувалася на логіці та раніше досягнутих результатах. Поле діяльності у галузі правничої етики дуже широке. Тут потрібне знання різноманітних не тільки суспільних, а й природничих наук. І від якості їх засвоєння залежить кінцевий результат у питаннях дії природних законів.

Звичайно, наукові етично-правові принципи поведінки юриста потрібні не тільки йому особисто. Це справа державної ваги. Держава виражає певні правові інтереси, які забезпечують нормальну життєдіяльність громадян. Етична правова наука з огляду на державу слугує формуванню у юриста певних видів культури, серед яких наукова, державна та управлінська.

Відомо, що дослідження здійснюють як юристи-практики, так і юристи-теоретики. Зокрема, практичне пізнання юристом дійсності можна назвати народним пізнанням, яке грунтується на національній моралі, тривалому практичному досвіді.

Правнича етика як наука визначає суть державної культури. яка полягає у державному мисленні юриста. Адже реалізація влади юристів здійснюється тільки через право, його духовні цінності, а не завдяки авторитарному методові.

На державну культуру юриста значний вплив мають різноманітні політичні партії та рухи. У зовнішній та внутрішній політиці можливі зміни, проте політико-правова доктрина залишається стабільною. Особливістю української політико-правової думки, під якою розуміється систематизоване вчення, яке синтезує теорії, концепції, принципи. ідеологію та ідеї щодо суті, характеру, форми розвитку держави, громадянського суспільства і права, є її національний зміст, звґязок з історією українського народу. Специфічні особливості української політико-правової доктрини зумовлені менталітетом українців, характером їхньої індивідуальної та соціальної психології, геополітичним розташуванням на межі двох світів - Сходу і Заходу, народними традиціями і звичаями, написаними етичними правилами, толерантністю до людей інших культур, релігій, національностей. Трактування української політико-правової доктрини як системи політичних, етичних, правових поглядів, принципів теорій забезпечує інтегративний підхід. Така концепція відповідає, зазвичай, сучасній науці правничої етики.

У звґязку з цим у державній службі існують щонайменше три проблеми: управління, влада та політика, їх успішно можна розвґязати через етичний контроль за політикою. Виходячи з цього, правнича етика визначає основні функції державної культури юриста на сучасному етапі, коли утверджуються саме національні правоохоронні органи. Це підтримання державного суверенітету та національного відродження українського народу, допомога у створенні національної держави, сприяння вступові України до Європейського Союзу, підтримання певного порядку у суспільстві.

Правнича етика як наука виробляє методи формування юриста -- носія державних ідей, активного учасника державно-національних процесів.

Розкриваючи науковий зміст управлінської культури юриста, зазначимо, що поняття “управління” ширше, ніж поняття “керівництво”. Це пояснюється тим, що управління має зовнішній і внутрішній аспекти. Саме зовнішній аспект відображає в основному суть керівництва. А внутрішній аспект характеризується рівнем науки, духовності, моралі і реалізується передусім через управління особою і службовими справами, якими займається юрист.

Управління чинить свідомий впорядковуючий вплив на іншу особу для створення певної єдності в правоохоронній діяльності. Йдеться про такий етичний момент, як вимога., виконання своєї волі (не обовґязково щодо підлеглого, можна й до старших за посадою), використання також владних повноважень у процесі виконання функціональних обовґязків.

Щоб виконати функції управління, юрист повинен відчути свою здатність до вольової регуляції службової діяльності. Тому й існують такі поняття, як управлінська етика та ін. Управлінську культуру можна зрозуміти як єдність духовних, моральних, психологічних, практичних, матеріальних та інших надбань з професійними якостями юриста. Це мистецтво впливу на людей за допомогою переконання і особистого прикладу для необхідних дій у відповідному напрямі. Зрозуміло, що юрист повинен мати певні організаторські здібності, володіти високою правовою, державно-моральною та деонтологічною свідомістю.

На основі деонтологічної правосвідомості правнича етика виробляє своєрідні правила процесуальних відносин. Учасником процесуальних правовідносин, в руках яких зосереджені державно-владні повноваження, є не держава в цілому, а компетентний державний орган чи посадова особа. Такою посадовою особою є найчастіше юрист. Тому етично-правова наука спрямована на дослідження тих внутрішніх процесів у правосвідомості, які безпосередньо чи дотично впливають на хід юридичних процесів. У такий спосіб державна та управлінська культура чинить вплив на етичний бік процесуальних дій юриста.

Отже, правнича етика як наука має різнобічний спектр застосування здобутків у практичній діяльності юриста. Теоретичний метод отримує практичне застосування під дією етичного контролю з можливим проведенням етичного аналізу. З цією метою завданням науки правничої етики є формування морально-етичних норм та вимог для юридичної деонтології.

Висновки

Отже, правнича етика розглядається як учення про морально-правові вимоги щодо діяльності юриста. Йдеться про вплив позитивного права, моральних норм, природного права на поведінку юриста, який формує етичний мотив його професійних вчинків. Такий підхід до визначення правничої етики, доцільно зумовлений вимогами соціуму, загальнолюдськими моральними цінностями.

Правнича етика як наука -- це вчення про систему морально-правових випереджувальних принципів професійної поведінки юриста, які відображають фактичні знання про людину, мораль, правові явища і суспільні закони з метою їх подальшого втілення у правову діяльність. Правнича етика розпочинається саме тоді, коли юрист відчуває потребу розібратися в сенсі професійного буття, в одвічних таємницях людських вчинків. Завданням науки правничої етики є формування морально-етичних норм та вимог для юридичної деонтології.

Список використаної літератури

1. Бандурка О.М., Скакун О.Ф. Юридична деонтологія: Підручник. - Харків: Вид-во НУВС, 2002. - 336 с.

2. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. - К.: ВІРА-Р, 2002. - 506 с.

3. Сливка С.С. Юридична деонтологія. Навчальний посібник / К.: Атіка, 2008. - 296 c.

4. Скакун О.Ф. Юридическая деонтологія. Учебник. - Х.: Эспада, 2002. - 504 с.

5. Словарь по этике / Под ред. А.А.Гусейнова, И. С. Кона.- М., 1989.- 348 с.

6. Цирфа Г.О., Клименко Н.І. Юридична деонтологія: Навч. посіб. для дистанційного навчання. - К.: Університет Україна, 2005 - 210 с.

Размещено на Allbest.ru