Порівняльний аналіз державної політики зайнятості в Польщі та Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Кафедра соціальної і гуманітарної політики

Підсумкова робота З дистанційного курсу

“державна політика в сфері праці”

Порівняльний аналіз державної політики зайнятості в Польщі та Україні

Виконав слухач 2 курсу групи ЗД-13

Корженко О.В.

Перевірив к.держ.упр., доцент

Кулініч О.В.

Харків -2015

Формування зайнятості з метою забезпечення населення місцями праці в умовах добровільного вибору різноманітних видів діяльності для задоволення власних потреб є одним з найважливіших завдань у кожній державі світу. В наш час розв'язання цього завдання постійно ускладнюється у зв'язку із інтенсифікацією дії низки факторів, що детермінують зайнятість у тих чи інших точках простору, а саме: формування глобального ринку праці, наростаюча суспільна потреба у розвитку нових видів економічної діяльності, поява нових глобалізаційних викликів у результаті активізації поступу інформаційного суспільства, а також перманентне виникнення інноваційних потреб населення до якості життя. В значній мірі це пояснюється тим, що на зламі ХХ і ХХІ століть в багатьох країнах, у тому числі й розвинених, мала місце недооцінка необхідності державного регулювання сфери зайнятості. В результаті, у цій сфері сформувалися деструктивні процеси, зокрема неконтрольовані масштаби міжнародної міграції, що не тільки негативно вплинуло на розвиток економіки і якість життя населення, але й зумовило гальмування необхідних нових економічних реформ [12]. населення зайнятість безробіття український

На сучасному етапі розвитку суспільства, найважливішими рисами якого є зростання мобільності населення та інтенсифікація міжнародної трудової міграції, знову на порядок денний встало питання адекватної оцінки ролі держави у регулюванні зайнятості населення та визначенні істинної дієвості нормативно-правових регуляторів у цій сфері. Це питання активізувало пошук нових підходів до побудови такої моделі зайнятості населення, яка б, з одного боку, не суперечила ринковим принципам її регулювання, а, з другого боку, враховувала б належну участь держави в забезпеченні ефективного функціонування ринку праці [9].

Враховуючи те, що реформування економіки і розвиток ринкових відносин на сучасному етапі зумовлюють глибокі зміни у сфері зайнятості українського населення, необхідно досліджувати та узагальнювати зарубіжний досвід з даної проблематики, нові підходи регулювання зайнятості на підґрунті вивчення досвіду країн-сусідів, зокрема Польщі [7].

Глобалізація передусім, кардинальна зміна регіональної політичної ситуації, особливості історичного розвитку території, менталітет мешканців і, зрештою, регіональний характер перебігу економічних процесів зумовили специфіку формування національних ринків праці, у тому числі в Україні і Польщі та інтенсифікували залучення українців і поляків до міжнародної трудової міграції [1].

Гострота міграційної проблеми пов'язана з вирішенням завдань, що виникають перед державними органами у зв'язку з міграційними процесами як у реґіоні-донорі, так і у реґіоні-реципієнті. В світлі демографічного старіння, звуженого типу відтворення населення в обох країнах на найближчу перспективу проблема міграційного відтоку робочої сили може набути небажаної гостроти. Тому вже зараз доречно координувати міграційні процеси в Україні й Польщі на умовах паритетної співпраці, позаяк обидва ринки праці взаємозалежні. Для України участь населення у міжнародній трудовій міграції зумовлює соціальні та політичні наслідки. Власне соціальний аспект спонтанної та масштабної міграції є доволі відчутним для формування українського ринку праці. Його прояв можна відслідкувати в послабленні інтелектуального потенціалу України, етнокультурних та світоглядно-політичних суперечностях тощо [13].

Зайнятість населення є основою економіки будь-якої країни, оскільки завдяки трудовій діяльності людини створюється національне багатство та добробут країни, забезпечується виробництво ВВП, а отже -- економічна основа життя суспільства.

Механізмом, що забезпечує узгодження ціни і умов праці між основними суб'єктами - роботодавцями і найманими працівниками, своєрідним регулятором попиту та пропозиції праці, виступає ринок праці. Об'єктом політики ринку праці є широке коло трудових відносин (проблеми оплати і умов праці, обсягу й інтенсивності виконуваної роботи, стабілізації і гарантій зайнятості, трудової мотивації, підготовки і перепідготовки робочої сили) і все економічно активне населення. Діяльність ринку праці залежить від фази економічного циклу, досконалості соціально-трудових відносин, поведінки основних суб'єктів ринку, розвиненості інфраструктури [18].

Для інфраструктури українського ринку праці, характерним є [6]:

- найрозвиненішою є система підготовки і перепідготовки спеціалістів, зокрема розвиток системи закладів освіти в кількісному і якісному відношенні, що намагаються надати максимально широкі можливості для здобуття освіти та професійної перепідготовки на тлі поглиблення комерціалізації, підвищення вартості освітніх послуг;

- в сегменті посередників українського ринку праці відчувається нестача посередників державної форми власності, функціями яких мали б бути моніторинг, аналіз та координація діяльності суб'єктів ринку праці, у тому числі інформаційне забезпечення їх діяльності для реалізації державної політики та стратегії у сфері зайнятості;

- ланки недержавного соціального та пенсійного забезпечення, як альтернатива державним, нерозвинені;

- потребує реформування система соціального забезпечення та ланок соціальної адаптації безро-бітних, робота міграційних служб;

- має місце правова неврегульованість діяльності суб'єктів ринку праці та інфраструктурних ланок, що, логічно, потребує ефективнішої роботи служб державного контролю за дотриманням законів про працю та прав громадян у сфері праці.

Внутрішніми чинниками негативного впливу на розвиток інфраструктури ринку праці є нестабільність політичного середовища, кризове становище економіки країни, її тінізація, корупція, бюрократія, монополізм, вплив факторів глобального характеру.

У країнах з розвиненою ринковою економікою провідною силою регулювання ринку праці є колективно-договірна система. Перевагою колективно-договірного регулювання ринку праці є гнучкість прийняття взаємовигідних рішень. В розвинених країнах ринок праці має розгалужену інфраструктуру, дієвими елементами якої є: правова база, пенсійна система, служби зайнятості та працевлаштування, система професійної підготовки та перенавчання, об'єднання - виразники інтересів працівників та об'єднання - виразники інтересів працедавців, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості [2].

Нормативно-правове поле регулювання зайнятості в економічно розвинених країнах показує значні масштаби державного корегування трудових відносин та значну роль Міжнародної Організації Праці (МОП). Виважена і програмно-планова діяльність МОП, з однієї сторони, ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, а з іншої -- не втручається у підприємницьку діяльність.

Україна, йдучи даним шляхом, ратифікувавши третину конвенцій МОП, в специфічних українських умовах, стикається з проблемами, котрі потребують саме власного варіанту їх вирішення, хоча б виходячи з того, що в ній різниця між людським капіталом та потенціалом надзвичайно велика. По аналогії з Польщею, яка шукала свій вихід із ситуації шляхом проведення радикальних економічних реформ, вибудувала свій сценарій подолання кризи [16].

В контексті порівняння демографічних передумов формування трудових ресурсів в Україні та Польщі зафіксовано низку спільних та відмінних рис, а саме: стрімкий процес урбанізації, фіксований нами з 1959 р., метою котрого було забезпечення дешевою робочою силою промислових підприємств за рахунок сільських мешканців; подібні тенденції народжуваності, котрі відображають усталені в обох країнах однакові норми малодітності; демографічне старіння притаманне обом країнам; значні гендерні відмінності за показником очікуваної тривалості життя; неспівставні рівні смертності, які в Україні з плином часу лише поглиблюються; значне природне та міграційне скорочення українського населення; більша консервативність в питаннях шлюбу й вищі рівні розлучуваності серед українців.

Підґрунтям демографічних показників слугують економічні. Підтвердженням цього є диференційовані місця України й Польщі в міжнародному рейтингу за Індексом людського розвитку, детерміновані показником ВВП/особу (рис. 1). Саме економічна ситуація провокує міграційні прагнення до країн з вищою оплатою праці. В умовах рецесії, негативні прояви якої відчувають і більш і менш економічно розвинуті країни, важливою є синхронна політика зайнятості, соціальної підтримки незайнятого населення з метою убезпечення небажаного тиску на національні і регіональні ринки праці з боку сусідів, запобіганню депривації населення, злочинності [20].

Рис. 1. ВВП на одну особу в Україні та Польщі

Ситуація з незайнятістю в Європейському Співтоваристві доволі строката. Найбільш вразливі позиції у І півріччі 2013 р. демонстрували Іспанія, країни Прибалтики, Ірландія, Словаччина та інші. Польща і Україна займали медіанні позиції (рис. 2). Виявлено, що в 2004 р., коли Польща увійшла до складу ЄС, вона мала максимальний рівень безробіття населення (18,8%), у 2013 р. ситуація значно покращилася, бо 11 інших країн-членів ЄС мають складнішу ситуацію на ринку праці. В Україні пік рівня безробіття припав на період 1998-2000 рр. (11,3, 12,0, 11,6 % відповідно), не враховуючи ситуацію до 1995 р., з якого почали обраховувати рівень безробіття за методологією МОП. Займаючи віртуальне 19 рангове місце серед країн ЄС в середині 2009 р., Україна разом з Вірменією лідирує за рівнем безробіття серед країн СНД [17].

Рис. 2. Рівень безробіття

Якщо порівнювати тенденції розвитку зайнятості в Україні й Польщі, то можна зазначити, що особливості зайнятості населення нашої країни за останнє десятиріччя дають змогу констатувати орієнтацію економіки України на модель з дешевою робочою силою. Заробітна плата пересічного українця та реальна купівельна спроможність далеко неспівставна з польськими аналогами, що безумовно провокує міграційні настрої населення.

Найбільш вразливою когортою у віковому зрізі і в Польщі, і в Україні залишається молодь, активному залученню до праці котрих перешкоджає брак кваліфікації; іншою проблемою в даному контексті в обох країнах є невідповідність спеціалізації ринку освітніх послуг потребам ринку праці і вимогам працедавців.

На сьогодні особливого захисту потребують безробітні випускники навчальних закладів, у більшості з яких відсутній стаж роботи за спеціальністю. Конкурувати їм на ринку праці складно, тому держава в особі суб'єктів державної політики України у сфері зайнятості має розробити заходи, що сприятимуть працевлаштуванню випускників. Заслуговує на увагу досвід Польщі в цьому напрямі та використати його в розробці відповідних заходів державної політики на території України. Зокрема, у Польщі для безробітних осіб віком молодше від 25 років і випускників вищих навчальних закладів віком до 27 років, які закінчили ВНЗ не пізніше ніж протягом останніх 12 місяців, існує програма “досвід роботи”, відповідно до якої учасники програми отримують перше місце праці без укладання трудового контракту з роботодавцем і набувають навичок при виконанні конкретних практичних завдань під керівництвом наставника. Таке навчання відбувається протягом 3-12 місяців [4].

Крім того, для політики Польщі характерним є здійснення “витратних програм”, що забезпечують реалізацію програм підтримки зайнятості та професійної активізації зайнятих. Ці програми передбачають поширення таких активних форм протидії безробіттю, як громадські роботи; відшкодування страхових внесків роботодавцю у випадку, коли він працевлаштовує безробітного; надання кредитів для створення нових робочих місць на підприємствах і установах різних форм власності, для започаткування власної справи безробітним; перепідготовка зайнятих; спеціальні програми для безробітних, які перебувають у цьому статусі тривалий час; субсидії випускникам курсів перепідготовки; стажування (апробація) незайнятих на підприємствах; виплата стипендії випускникам, які продовжують навчання в регіонах з високим рівнем структурного безробіття; організація “Клубів праці”, що допомагають безробітним адаптуватися до нових умов життя [10].

В Україні розробка подібних заходів необхідна для забезпечення конкурентоспроможності випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів на ринку праці, а також для пришвидшення процесу повернення безробітних на ринок праці. Однак слід враховувати, що більшість роботодавців не зацікавлена у працевлаштуванні недосвідчених спеціалістів, тому такі заходи державної політики у сфері соціального захисту безробітних мають розроблятися разом із заходами податкової політики. Так, для мотивації роботодавців до участі у програмах працевлаштування молодих спеціалістів зокрема та молоді загалом, на період роботи таких працівників роботодавців можна звільнити від податкового навантаження.

І Польща, і Україна потерпаючи внаслідок міграційного відтоку населення, особливо інтелектуальної міграції, зіткнулися із проблемою невідповідності професійного складу населення, запитам роботодавців.

Подібною в обох країн-сусідів є концепція державної зайнятості населення, сфокусована на зниження рівня безробіття. В обох країнах проводяться спеціальні ярмарки вакансій, під час яких роботодавці мають можливість поспілкуватись з претендентами на робоче місце, здійснюється профорієнтаційна робота з молоддю для упередження молодіжної незайнятості, проводяться тематичні семінари і тренінги, у тому числі з техніки пошуку роботи [11].

Обидві країни потерпають від значних обсягів безробіття населення, яке обтяжене на теперішньому етапі ще й світовою економічною кризою. Обсяги українського безробіття поступаються польським (рис. 3).

Однак на відміну від польського ринку праці в Україні мають місце такі форми зайнятості населення, котрі відіграють роль маскування реальної незайнятості (неповний робочий день, вимушені відпустки і т.д.), а в Польщі та інших країнах Європи є індикатором гнучкості (еластичності) ринку праці.

Мають місце яскраво виражені гендерні відмінності на ринку праці і в Польщі, і в Україні, вирішення котрих впирається в запровадження конкретних механізмів впровадження прийнятих законодавчих актів на практиці та усунення усталених стереотипів [5].

Рис. 3. Порівняльна динаміка показників рівня безробіття в Україні й Польщі (за методологією МОП)

В Україні відсутній механізм залежності розміру зарплати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників, що підриває самі основи зайнятості.

Закордонне заробітчанство продовжуватиме залишатися вагомим чинником економічного життя України і Польщі. Пожвавлення і української, і польської закордонної міграції спостерігатиметься щойно країни Європи почнуть декларувати вихід з рецесії і попит на європейському ринку праці перевищить наявну пропозицію. Крім того, відчутною стала зміна статусу заробітчанських грошей в Україні Ї на сучасному етапі вони виступають не засобом виживання (як це було в 90-их рр. ХХ ст.), а засобом швидкого вирішення назрілих проблем та засобом заощаджень (у валюті, цінних паперах, частка яких зростає тощо), купівлі нерухомості, предметів розкоші. В контексті розрахованої експертами ООН потенційної потреби країн ЄС у робочій силі можлива нова хвиля інтелектуальної міграції з України, з огляду на сформовані можливості, умови та рівні оплати праці на батьківщині.

Досвід Польщі в плані застосування стимулюючої міграційної політики за наявності подібних демографічних тенденцій вказує на необхідність розробки концепції міграційної політики України, яка б враховувала сучасну демореальність в державі, а також процеси, пов'язані з виїздом за кордон з метою працевлаштування громадян України та імміграцію в Україну трудових мігрантів з інших країн світу [8].

На вимогу сьогодення проблемою залишається розширене коло питань, яке вимагає забезпечення організаційно-правових заходів щодо цивілізованої участі на Європейському ринку праці стосовно трудової діяльності українських мігрантів, їхньої соціальної захищеності та пенсійного забезпечення за кордоном. Реалізація в Україні положень Європейської конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів сприятиме удосконаленню державної системи правового та соціального захисту громадян України за кордоном, які працюють в країнах Ради Європи відповідно до законодавства приймаючої сторони і дозволить на законодавчому рівні закріпити гарантії дотримання їхніх прав і свобод.

Регулювання трудової міграції може здійснюватись виключно через формування сучасного мобільного внутрішнього ринку праці, розглядаючись як складова державної політики у сфері зайнятості населення [19].

Таким чином, цілком очевидно, що проблема зайнятості населення на сучасному посткризовому етапі виступає центральною ланкою політики держави на різних ієрархічних рівнях всередині самої країни чи поза її межами.

Світова громадськість з моменту масштабної економічної кризи 30-их років XX століття безсумнівною вважає необхідність втручання держави в перебіг економічних процесів, особливо в діяльність ринку праці. В Україні її роль зводиться в сучасних умовах до регулювання збалансованості ринку праці в професійному та кваліфікаційному аспектах та забезпечення соціального захисту найбільш вразливих категорій працівників.

Виступаючи повноцінним членом Європейського Співтовариства, Польща є його репрезентантом у політиці зайнятості, взявши на озброєння прагматичну Європейську модель зайнятості.

Україна, судячи з переліку заходів активної політики зайнятості, які вона застосовує, та, які застосовують у Швеції, взяла за взірець Скандинавську модель зайнятості. Невідповідністю в даному випадку виступає значно слабше економічне підґрунтя, наслідком чого є мізерне фінансування заходів політики зайнятості; значна вразливість робочої сили в період економічного спаду, коли бюджетна зайнятість скорочується; інерційність робочої сили в період швидких економічних змін через звиклий патерналізм.

Цілком очевидно також, що вже зараз слід активно працювати над практичним втіленням Лісабонської стратегії в Україні: створювати сприятливий клімат для започаткування нових видів діяльності, розвитку високих технологій та винахідництва; на державному рівні сприяти швидкій адаптації підприємств до мінливої кон'юктури ринку; вживати превентивні заходи в контексті проблеми старіння робочої сили за умов зменшення кількості молодих працівників і високих еміграційних настроїв; підвищення рівнів географічної мобільності працівників в середині країни.

За такого підходу можливим стане досягнення тих завдань, які окреслені в Концепції гуманітарного розвитку України, а саме: забезпечення відповідного рівня та якості життя працюючих згідно із соціальними стандартами Євросоюзу; викоренення бідності серед зайнятого населення та інших [15].

Завдання національної політики зайнятості України та Польщі (спільні позиції) [21]:

- зниження соціальної напруги суспільства через формування ефективної зайнятості та гідної соціальної допомоги при безробітті;

- моніторинг якісних характеристик економічно активного населення;

- мінімізація втрат людського потенціалу за кордоном;

- працевлаштування та соціальна адаптація мігрантів, біженців та переселенців;

- оптимізація державних інвестиційних програм, монетарних та фіскальних заходів, спрямованих на підтримку виробництва й існуючого рівня зайнятості, а також створення нових робочих місць у пріоритетних галузях;

- регулювання трудових доходів;

- державна підтримка розвитку фермерства, малого та середнього бізнесу;

- постприватизаційна підтримка підприємств;

- затвердження зовнішньоекономічних пріоритетів, стимулюючих розвиток експортно-орієнтаційних галузей, залучення інвестицій із-за кордону, у т.ч. так званого міґрантського капіталу.

Мезорівень національних політик Польщі та України охоплюватиме:

- покращення якісних характеристик робочої сили через освітню, кваліфікаційну підготовку та перепідготовку;

- цільову підтримку робочих місць;

- активізацію географічної мобільності робочої сили;

- розвиток диференційованих механізмів працевлаштування за окремими когортами: безробітних з тривалим терміном незайнятості; жінок; молоді та підлітків; українських репатріантів; біженців, переселенців;

- організацію професійного консультування, навчання; громадських робіт; сезонних робіт.

Якщо в розвинутих країнах вирішення проб-лем зайнятості зазвичай не вимагає кардинальних змін економічної стратегії, то Україні для цього потрібні докорінні економічні перетворення. Підґрунтям таких змін має стати фінансова стабілізація, вихід з рецесії й інтенсифікація економічного зростання, стимулювання інвестиційної активності і ви-рішення численних соціальних проблем, насамперед, гідного пенсійного забезпечення, що суттєво знизить тиск на ринки праці. Потрібна ефективна взаємодія найманих працівників, працедавців і державних органів для узгодження шляхів вирі-шення проблем зайнятості.

Перспективи зайнятості визначаються динамі-кою й рівнем економічної ефективності виробництва, тому раціональніше використання працівників є пріоритетним напрямом порівняно зі збереженням наявних робочих місць. Скорочення зайвих праців-ників і збільшення за рахунок цього кількості безробітних (за їх достатньої матеріальної підтримки) багато в чому ефективніше, ніж збереження на підприємствах прихованого резерву робочої сили. Саме такий шлях, як вже зазначалося, обрала Польща [22].

Індикатори національних політик Польщі та України (в порівнянні) [14]:

- підґрунтя обраної політики зайнятості в Польщі закладено значно раніше, ніж в Україні;

- Польща здійснює диверсифіковані заходи політики зайнятості населення, в переліку яких зростає частка активних заходів: громадські роботи, професійне навчання, сприяння самозайнятості та зайнятості на основі субсидій тощо;

- виплати гідної допомоги по безробіттю, вихід на довгострокову пенсію через обставини на ринку праці в даній країні вважаються альтернативою неефективній зайнятості. Дзеркально протилежна ситуація в Україні: заходи сприяння зайнятості фінансуються доволі скромно; ці заходи обмежуються виплатою допомоги по безробіттю чи довгострокової пенсії, заходами професійної орієнтації та працевлаштування, професійної підготовки та громадських робіт, а регіональної реструктуризації та зростання кількості робочих місць вони не забезпечують;

- активна реструктуризація економіки в Польщі, яка відбувається за підтримки міжнародних фінансових інституцій, забезпечує ефективну зайнятість в країні, ріст заробітної платні та скорочення кількості робочих місць для найменш продуктивної робочої сили;

- в пріоритетах польської політики зайнятості приріст зайнятості у віковій групі 45 - 64 рр., за рівнем якої Польща значно відстає порівняно з усередненим європейським показником у цій віковій групі;

- зростання польської трудової еміграції як засіб зниження тиску на національний ринок праці та забезпечення географічної мобільності населення і робочої сили в межах регіонів Польщі;

- зростання рівня оплати праці в умовах легкого застою в економіці, виступає основним чинником сповільнення на ринку праці.

Вирішення наявних проблем українського ринку праці можливе за комплексного підходу. Насамперед, держава має прогнозувати ситуацію на ринку праці. Шляхом застосування певних засобів фіскальної та монетарної політики (як це роблять в різних країнах) формувати чи підтримувати “осередки зростання” в економіці, проводити відповідну структурну, регіональну й інвестиційну політику, регулювати зовнішньоекономічні зв'язки, сприяти адаптації працівників до вимог ринку праці. Варто активізувати можливості при-ватного капіталу щодо ство-рення робочих місць із збереженням ролі держа-ви як гаранта зайнятості.

З огляду на повільне зростання номінальних грошових доходів населення, поза як рівень оплати праці в Україні надзвичайно низький за стандартами економічно розвинених країн з кваліфікованою та освіченою робочою силою, неефективну державну політику зайнятості населення, рівень безробіття в країні залишатиметься доволі високим. Забезпечення пристойного рівня життя населення в Україні буде можливим шляхом закордонного заробітчанства [6].

Польща обстоюватиме вектор ефективної зайнятості, тому що збільшення кількості безробітних (за їх достатньої матеріальної підтримки), замість збереження на підприємствах прихованого резерву робочої сили, розцінюється поляками більш ефективним засобом реформування ринку праці. Вирішення питання безробіття Польща також вбачає в активній участі своїх громадян в європейському регіональному, а також світовому ринку праці. Щоправда, високооплачувані кваліфіковані наймані працівники з Польщі мають, як показує досвід, більші можливості у виборі місця роботи, умов працевлаштування, вищу соціальну захищеність та кар'єрні можливості, ніж українці.

Стратегічною ціллю політики зайнятості ЄС, виступає підвищення рівнів географічної мобільності працівників, який дозволяє реалізацію нових можливостей, кар'єрні зміни, підвищення кваліфікації тощо. Підтримка підприємництва в європейських країнах, і в Польщі зокрема, дозволяє реалізувати такий вектор політики зайнятості. І Україні доречно перейняти такий досвід з метою забезпечення привабливих умов повернення своїх кваліфікованих кадрів із-за кордону [3].

Висновки

У функціонуванні української та польської державної політики зайнятості наявні принципові відмінності. Польська на відміну від української вирізняється гнучкістю прийняття взаємовигідних рішень між її суб'єктами. Дієвими елементами польської державної політики зайнятості виступають правова база, пенсійна система, служби зайнятості та працевлаштування, об'єднання - виразники інтересів працівників та об'єднання - виразники інтересів роботодавців, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди сприяння зайнятості. В українському варіанті найрозвиненішою є система підготовки і перепідготовки спеціалістів, зокрема розвиток системи закладів освіти в кількісному і якісному відношенні, що намагаються надати максимально широкі можливості для здобуття освіти та професійної перепідготовки на тлі поглиблення комерціалізації, підвищення вартості освітніх послуг.

Для України та Польщі пріоритетними виступають Конвенції МОП у сфері соціального страхування та забезпечення. У цій сфері активно реформується трудове законодавство, система соціального страхування та соцзабезпечення, але жодна з них не ратифікована в Україні й досі. Низка положень українського національного законодавства у сфері соціально-трудових відносин, практика застосування їх у деяких аспектах не відповідає нормам міжнародного трудового права, дія котрих поширюється на Україну.

Оцінка демографічних факторів формування трудового потенціалу України та Польщі показує низку спільних та відмінних тенденцій в демографічній сфері. При цьому демографічне підґрунтя зайнятості в Україні ослаблене тривалою депопуляцію та значними рівнями смертності. Попри подібні демографічні тенденції Польщі вдалося уникнути такого разючого скорочення кількості населення, запобігти скороченню контингенту осіб допрацездатного населення, що в майбутньому формуватимуть робочу силу країни.

Основними напрямками міжнародної трудової міграції українців та поляків є заможніші країни Європейського Союзу. Поляки більш соціально захищені, з більшими можливостями кар'єрного зросту в країні прибуття. Серед поляків не прослідковується таких ґендерних відмінностей, як серед українців. Оскільки в Україні відсутній механізм залежності розміру зарплати від професійно-кваліфікаційного рівня працівників, що підриває самі основи зайнятості, закордонне заробітчанство продовжуватиме залишатися вагомим чинником економічного життя її населення. В Польщі ситуація подібна, хоча є менш гострою. Очевидно, що пожвавлення і української, і польської закордонної міграції спостерігатиметься щойно країни Європи почнуть декларувати вихід з рецесії і попит на європейському ринку праці перевищить наявну пропозицію.

У найближчій перспективі може відбутися зміна статусу заробітчанських грошей в Україні Ї на сучасному етапі вони виступають засобом швидкого вирішення назрілих проблем та засобом нагромадження заощаджень. Цілком можливою є нова хвиля інтелектуальної міграції з України, з огляду на сформовані можливості, умови та рівні оплати праці, що мають місце зараз на батьківщині.

Цілком співставними є соціально-економічні параметри безробіття в Україні і Польщі і за статевим співвідношенням, і за тривалістю безробіття, і за сезонними коливаннями рівня незайнятості, і за причинами незайнятості тощо. Обидві країни потерпають від значних обсягів безробіття населення, яке обтяжене на теперішньому етапі ще й світовою економічною кризою, але, при цьому, обсяги українського безробіття поступаються польським. Однак в Україні мають місце такі форми зайнятості населення, котрі відіграють роль маскування реальної незайнятості, а в Польщі та інших країнах Європи є індикатором гнучкості (еластичності) ринку праці; мають місце яскраво виражені гендерні відмінності на обох ринках праці, вирішення котрих впирається в запровадження конкретних механізмів реалізації прийнятих законодавчих актів на практиці та усунення усталених стереотипів; найбільш вразливою когортою у віковому зрізі і в Польщі, і в Україні залишається молодь, активному залученню до праці котрої перешкоджає брак кваліфікації.

Враховуючи сьогоденні події, в Україні очікується збільшення кількості безробітних. Забезпечення пристойного рівня життя українці й надалі вважатимуть можливим шляхом закордонного заробітчанства. В Польщі збільшення кількості безробітних розцінюється як більш ефективний засіб реформування ринку праці, замість збереження на підприємствах прихованого резерву робочої сили. Вирішення питання безробіття Польща також вбачає в активній участі своїх громадян в європейському регіональному, а також світовому ринку праці.

Особливої уваги потребує регулювання міжнародної трудової міграції та безробіття в Україні в контексті практичного втілення Лісабонської стратегії, а саме: створення сприятливого клімату для започаткування нових видів діяльності, розвитку високих технологій та винахідництва (хоча б через впровадження нового Податкового кодексу); сприяння на державному рівні швидкій адаптації підприємств до мінливої кон'юнктури ринку; застосування превентивних заходів в контексті проблеми старіння робочої сили за умов зменшення кількості молодих працівників і високих еміграційних настроїв; підвищення рівнів географічної мобільності працівників в середині країни. За такого підходу можливим стане досягнення тих завдань, які окреслені в Концепції гуманітарного розвитку України, а саме: забезпечення відповідного рівня та якості життя працюючих згідно із соціальними стандартами Євросоюзу; викорінення бідності серед зайнятого населення та інших.

Джерела використаної літератури

1. Балтачеева Н. А. Мировые тенденции развития социальной политики в условиях интеграции и глобализации [Электронный ресурс] //Режим доступа: http://www. nbuv. gov. ua/Portal/soc_gum/Prvs/2008_2/0585. pdf. - 2008.

2. Богиня Д. П. и др. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати //К.: Інститут економіки НАНУ. - 2001.

3. Вітте Л. Європейська соціальна модель і соціальна згуртованість: яку роль відіграє ЄС? //К.: Заповіт. - 2006. - Т. 74.

4. Геєць В. М. Наслідки демографічних викликів для економічного зростання в Україні //Демографія та соціальна економіка. - 2011. - №. 1. - С. 15.

5. Герасименко Г. В., Позняк О. В. Гендерні аспекти трудових міграцій населення України. - 2006.

6. Гнибіденко І. Ф. Ринок освітніх послуг і ринок праці: взаємодія і вплив на професійне навчання та профорієнтацію населення України //Ринок праці та зайнятість населення. - 2008. - №. 3. - С. 1-17.

7. Дергачева В. В. Трансграничное сотрудничество как основная составляющая международного научно-технического сотрудничества //Економічний вісник НТУУ «КПІ. - 2010. - №. 12. - С. 54-58.

8. Зеленько Г. Навздогінна модернізація”: досвід Польщі та України //К.: Критика. - 2003. - С. 78.

9. Кинько Е. Н. Институт социального партнерства в Украине: параметры состояния и проблемы развития //Економічний простір. - 2008. - №. 14. - С. 92-99.

10. Коваленко С. Розвиток державної політики України у сфері соціального захисту безробітних: можливості впровадження зарубіжного досвіду //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2013. - №. 1. - С. 231-239.

11. Комяков О. М. Державне регулювання перехідної економіки //ОМ Комяков [автореферат] дис... канд. екон. наук. - 2000. - Т. 8. - №. 01.

12. Кон М. Л. и др. Социальная структура и личность в процессе радикальных изменений: анализ Украины в период трансформаций //Социология: теория, методы, маркетинг. - 2005. - №. 3. - С. 24-64.

13. Левцун О. Зовнішня трудова міграція в Україні як демографічна проблема //Режим доступу: http://dialogs. org. ua/print. php. - 2005.

14. Макара О. В. Конкурентоспроможність економічного середовища в Україні. Порівняльний аналіз рейтингів окремих країн //Економіка і прогнозування. - 2007. - №. 2. - С. 43-56.

15. Новиков В. Концептуальні засади соціально орієнтованої економіки (практика європейських країн) //Україна: аспекти праці. - 2004. - №. 6. - С. 30-35.

16. Новосельська І. Роль Міжнародної організації праці в забезпеченні виконання Україною законодавства із захисту трудових прав працівників //Підприємство, господарство і право. - 2010. - №. 5. - С. 120-125.

17. Осадча Н. В. Характеристика процесу інтеграції України до європейського союзу (ЄС) //Економічний вісник Донбасу. - 2011.

18. Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібник //К.: МАУП. - 1997.

19. П'ятковська О. Р. Особливості регулювання міжнародної трудової міграції в умовах світової фінансово-економічної кризи //ВІСНИК. - 2009. - С. 105.

20. Стівен P Б. C. Україна і Польща: до стратегічного партнерства //Політична думка. - 1997. - №. 3. - С. 99-111.

21. України У. П. Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу //Режим доступу: http://zakon. rada. gov. ua. - 1998.

22. Ярошенко О. М. Проблеми та перспективи правового регулювання зайнятості та праці молоді //Вісник Академії правових наук України. - 2004. - №. 4. - С. 205-213.

Размещено на Allbest.ru