Форми державного правління

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

державний конституційний монархія республіка

Вступ

1. Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління

2. Форма державного правління

3. Класифікація форм державного устрою

4. Види форм державного (політичного) режиму

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Кожна наука має свій предмет дослідження -- явища та процеси реального світу, які вона вивчає, те, на що спрямоване наукове пізнання.

Теорія держави і права є соціальною, юридичною та загальнотеоретичною наукою, тому її предмет -- загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку й функціонування держави і права, що розглядаються як цілісні соціальні інститути.

Будь-яка наука розглядається і як дослідна діяльність, і як результат цієї діяльності. Предметом дослідження теорії держави і права є не всі, а тільки загальні та специфічні закономірності держави і права, тобто ті, що за своїм характером є фундаментальними, системо утворюючими в існуванні явищ, притаманних різним державам і системам права. До того ж ці явища докладно вивчаються теорією держави і права. Водночас держава й право вивчаються в їх діалектичному взаємозв'язку.

Наука теорії держави і права ніби відокремлює державу і право з усієї системи суспільних явищ і досліджує їх внутрішні закономірності. Але і в цьому випадку вони розглядаються у зв'язку з економікою, політикою, мораллю, культурою та іншими суспільними феноменами. Елементами предмета цієї дисципліни є:

* сутність та соціальне призначення політико-правових явищ;

* закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права;

* система категорій та понять (право, держава, їх сутність, функції, форми тощо);

* принципи, аксіоми, презумпції, фікції теорії держави і права;

* прогнози та практичні рекомендації щодо удосконалення та розвитку державно-правових явищ.



1. Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління

Кожна держава характеризується певною формою, тобто зовнішнім вираженням процесу організації та здійснення державної влади. Форма держави є складним соціальним явищем, що дає можливість визначити характер існування і напрямки розвитку держави, властивості її устрою, правління та режиму.

Форма держави визначається національним складом населення, територіальними розмірами країни, історичними і культурними традиціями народу та іншими факторами.

Форма держави не є раз і назавжди встановленою, вона постійно змінюється і розвивається. Також постійно змінюється і розвивається і уявлення про неї. У юридичній літературі не існує єдиного підходу щодо визначення поняття та змісту форми держави. Згідно з одними, зміст форми держави зводиться лише до характеристики форми правління. Інші під формою держави розуміють тільки сукупність форми правління та територіальної організації влади без урахування державного режиму, оскільки він характеризує не стільки форму, скільки суть держави.

Отже, форма держави є складним соціальним явищем, що дає змогу визначити, як і в яких напрямах існує та розвивається держава. При цьому вирішальне значення на неї здійснює як сутність так і історичний тип держави.

Традиційно під формою держави розуміють порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади в країні, взяту в єдності взаємозалежних трьох елементів: форми державного правління, форми державного устрою, форми державного режиму.

Таке розуміння форми держави найбільшою мірою дозволяє дослідити ту або іншу державу, виявити її змістовні сторони і сутнісні аспекти.

Слід зазначити, що поняття форми держави як певної структури не означає довільної сукупності її елементів. Воно відображає єдність, взаємозалежність об'єднаних в ній елементів, у результаті чого виникає нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів. Форма держави складається з трьох елементів:

1) форма державного правління -- це елемент форми держави, який характеризує структурну організацію влади, порядок утворення і повноваження вищих органів державної влади, їх взаємовідносини між собою, з іншими органами держави, з політичними партіями і соціальними групами та населенням в цілому. Форма державного правління має такі ознаки:

- характеризує порядок формування, структуру та терміни повноважень вищих органів державної влади;

- визначає зміст принципу розподілу влади між вищими органами держави;

- характеризує компетенцію вищих державних органів у процесі здійснення ними владних повноважень та їх взаємодію між собою, з іншими центральним і місцевими органами влади, органами місцевого самоврядування, політичними партіями, громадськими організаціями, населенням;

2) форма державного устрою -- це елемент форми держави, який характеризує територіальну організацію влади, спосіб (порядок) поділу території держави на певні складові частини та співвідношення між ними.

Форма державного устрою має такі ознаки:

- визначає принципи розподілу території держави на складові частини;

- характеризує управлінську діяльність держави та організацію населення на її території ;

- дає можливість реалізації прав і законних інтересів національних меншин щодо самовизначення шляхом надання тій території, де вони проживають, певних пільг на самоврядування;

- характеризує взаємодію між центральними, регіональними та місцевими органами влади;

3) форма державного режиму -- це елемент форми держави, який характеризує політичну організацію влади, сукупність способів, прийомів, методів здійснення державної влади у суспільстві. Форма державного режиму має такі ознаки:

- характеризує можливість участі громадян в реалізації державно-владних повноважень;

- забезпечує реалізацію прав і свобод людини і громадянина у процесі здійснення органами державної влади своїх повноважень;

- характеризує співвідношення правових і організаційних (не- правових) способів здійснення владних функцій;

- визначає відношення між владою і населенням;

- характеризує стан законності і правопорядку в державі.

Усі елементи форми держави тісно пов'язаних між собою: будь -- яка зміна державного режиму призводить до зміни форми держави і, навпаки, зміна форми державного устрою та правління держави сприяє зміни державного режиму.

У сучасних умовах розвитку Української держави питання щодо форми держави набуває особливого значення.

Адже тільки правильне розуміння положень теорії держави і права та їх застосування відповідно до конкретних історичних умов і національних традицій сприятиме створенню життєздатної форми молодої суверенної держави.



2. Форма державного правління

Під формою правління будь-якої держави розуміється структура і повноваження вищих органів державної влади, порядок їх утворення і характер взаємовідношень між ними, ступінь і форми участі громадян у формуванні вищих органів влади, ступінь впливу населення на прийняття державних рішень, тривалість повноважень і характер змінюванності вищих органів влади, способи легітимізації державної влади. Тобто дана категорія показує хто і як править в державі, та в чиїх інтересах здійснюється влада.

Форма державного правління -- це елемент форми держави, який характеризує порядок утворення, структуру і повноваження вищих органів державної влади, характер їх взаємовідносин між собою та населенням, способи легітимізації державної влади.

Форми державного правління розрізняють залежні від того, ким здійснюється державна влада: однією особою чи колегіальним виборчим органом.

За формою державного правління усі держави поділяють на монархії та республіки.

Монархія є найстародавнішою формою правління, яка існувала впродовж багатьох століть. У сучасному світі монархія як форма правління існує у 34 країнах.

Для монархії характерні наступні ознаки:

- монарх персоніфікує владу, при здійсненні внутрішньої та зовнішньої політики виступає як глава держави;

- монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

- монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;

- влада монарха має у більшості випадків релігійний характер і оголошується священною;

- владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;

- наявність приватної власності, яка матеріально забезпечує сім'ю монарха та передається у спадок;

- влада монарха є спадковою, безстроковою, формально незалежною;

- монарх не несе юридичної та політичної відповідальності перед своїми підданими за прийняті рішення.

Враховуючи найзагальніші, типові ознаки монархії, що трапляються найчастіше, можна дати наступне визначення монархії.

Монархія -- це форма державного правління, за якої вища державна влада повністю або частково належить одній особі -- монарху і, як правило, передається у спадщину представникам правлячої династії.

Монарх -- це переважно одноосібний глава держави, що здійснює владу за власним правом, а не у порядку делегування повноважень від народу.

У різних країнах монарх має різні назви: король (Іспанія, Велика Британія); султан (Малайзія, Оман); емір (ОАЄ); великий герцог -- (Люксембург); князь (Ліхтенштейн, Монако) тощо.

Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха, підстав виникнення і взаємовідносин монарха з населенням, усі монархії поділяються на необмежені та обмежені ( конституційні).

Необмежена монархія -- це така монархічна форма правління, за якої влада монарха ніким і нічим не обмежена.

За такою монархією, монарх ні з ким не ділить верховну владу, сам видає закони, призначає чиновників на вищі посади, здійснює правосуддя і керує державою на свій розсуд. Інакше кажучи, у країні не існує законів, державних органів або інших організацій, які могли б якоюсь мірою змінити або відмінити волю монарха.

Різновидами необмеженої монархії є:

1) деспотична монархія -- це така монархія, в якій владу монарха обожнюють, а його самого визнають божеством. За такою формою монархії вся влада зосереджується в руках однієї людини -- монарха-деспота, який здійснює необмежене, свавільне володарювання, спираючись при цьому на могутній військово-бюрократичний апарат. Деспотичні монархії були поширені у державах рабовласницького типу (Єгипет, Вавілон, Ассірія тощо);

2) абсолютна монархія -- це така монархія, в якій сам монарх не обожнюється, але який, при відсутності представницьких органів, зосередив у своїх руках усю повноту державної та духовної (релігійної) влади. Такі монархії були розповсюдженні у рабовласницькому і феодальному суспільствах. У теперішній час абсолютна монархія рідкісна форма правління. Практично у чистому вигляді вона існує лише в Омані, де немає представницького органу, відсутня конституція, а султан є одночасно і верховним суддею, і вищою духовною особою країни. Зберегли основні риси абсолютної монархії такі країни, як Бахрейн, Бруней, Катар, ОАЄ. Різновидом абсолютної монархії є теократична монархія, у якій державна влада належить церковній ієрархії. Державою з такою формою правління є Ватикан, де законодавча, виконавча і судова влада належить Папі, який водночас є главою католицької церкви.

Обмежена (конституційна) монархія -- це така монархічна форма правління, за якої влада монарха в тій чи іншій мірі обмежується конституцією та повноваженнями певних державних органів.

Різновидами обмеженої (конституційної) монархії є:

1) дуалістична монархія -- це така монархія, якій притаманна подвійність (дуалізм) вищих органів державної влади: монарх займає центральне місце у механізмі держави, він зосереджує у своїх руках виконавчу владу і формує уряд, відповідальний перед ним. Законодавчі повноваження розподіляються між виборним представницьким органом (парламентом) і монархом, який має право розпуску парламенту, право абсолютного вето щодо прийнятих парламентом законів та право видавати укази, які мають силу законів.

У дуалістичній монархії збережено спадковий порядок передачі влади монарха і довічне володіння нею. Дуалістична монархія була характерною для періоду переходу від феодалізму до капіталізму. Вона є своєрідною спробою примирити інтереси феодалів і буржуазії. У наш час ця форма правління зустрічається рідко (Марокко, Бруней, Бутан, Йорданія, Кувейт,Саудівська Аравія), представляє собою перехідну форму від абсолютної до парламентської монархії й практично зживає себе;

2) парламентська монархія -- це така монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за ним лише формально зберігається статус глави держави -- виключно з представницькими повноваженнями. Законодавча влада належить парламенту, а виконавча -- уряду, який формується парламентом і повністю йому підзвітний. Монарх лише формально затверджує склад уряду. Він є главою держави, проте впливати на діяльність уряду та парламенту не має права. Від його імені здійснюється державне управління та чиниться правосуддя.

Переважна більшість сучасних монархій (Велика Британія, Бельгія, Швеція, Данія, Норвегія, Іспанія, Нідерланди, Японія та ін.) -- це парламентські монархії. їх існування обумовлено національними традиціями, живучістю певних символів тощо.

Республіка -- це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), які обираються населенням країни на певний, чітко визначений законодавством строк.

Для республіки характерні наступні ознаки:

- виборність на певний строк глави держави та інших вищих органів державної влади;

- здійснення державної влади на підставі її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;

- наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;

- наявність у всіх вищих державних органів державно-владних повноважень;

- одноособове або колегіальне прийняття рішень;

- юридична відповідальність представників державної влади за свої дії та прийняті рішення, шляхом застосування до них спеціальної процедури: вияв недовіри (імпічмент) президенту, відставка уряду, відкликання народного депутата;

- верховенство та обов'язковість рішень вищих державних органів для всіх інших органів.

В історії держав світу існували різні види республік: антична, середньовічна (феодальна), буржуазна, соціалістична. На сьогодні республіка є домінуючою формою державного правління, наразі у світі понад 150 держав є республіками. Джерелом влади в республіках є народ, який на певний, чітко визначений строк обирає найвищі представницькі органи держави.

Залежно від обсягу державно -- владних повноважень президента і парламенту республіки поділяються на президентські, парламентські та змішані.

Президентська республіка -- це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється всенародно обраним президентом, який поєднує повноваження глави держави і глави уряду.

Ознаки президентської республіки:

- президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду;

- президент обирається населенням країни шляхом прямих загальних виборів або спеціальною колегією виборців;

- президент одноособово або з наступним схваленням парламенту формує уряд, який йому підзвітний;

- президент не має права розпустити парламент, а парламент не може відправити у відставку міністрів;

- президент не підзвітний парламенту, проте має право відкладного вето на закони, прийняті парламентом;

- уряд несе відповідальність перед президентом і діє протягом терміну президентських повноважень.

Жорсткий розподіл влад у президентській республіці (законодавча належить парламенту, виконавчу очолює президент) передбачає формальну ізольованість кожної з влад і відсутність між ними тісних функціональних відносин, і тому уряд при такій формі правління більш стабільний, а парламент більш незалежний від виконавчої влади, ніж в парламентських республіках.

Недоліком президентської республіки є те, що вона має тенденцію до президентського авторитаризму, тобто широкі повноваження президента можуть призвести до надмірної централізації та узурпації влади, а також зловживання нею.

До президентських республік належать: США, Аргентина, Бразилія, Мексика, Іран, Ірак, Швейцарія, Казахстан та ін.

Парламентська республіка -- це форма державного правління, за якої державна влада належить парламенту, який обирається населенням країни і який формує повністю відповідальний перед ним уряд та інші вищі органи державної влади.

Ознаки парламентської республіки:

- може існувати посада президента. Він є главою держави і, як правило, обирається парламентом з числа його членів спеціально створеною комісією;

- функції глави держави обмежені та відокремлені від функцій глави уряду. На главу держави покладені суто представницькі функції, а реальна влада належить главі уряду (прем'єр- міністру, канцлеру тощо);

- уряд формується із представників партій, які отримали на виборах більшість місць у парламенті, несе політичну відповідальність перед ними, діє протягом строку повноважень парламенту;

- парламент може висловити уряду недовіру, що тягне за собою його відставку.

В парламентській республіці центром здійснення влади є уряд, а всі важелі влади у державі належать керівникам політичних партій, які мають більшість у парламенті. Очолює уряд лідер правлячої партії чи коаліції. Для зазначеної форми правління властивим є більш тісний взаємозв'язок, співробітництво і взаємодія гілок влади.

Недоліком парламентської республіки є те, що в неї за багатопа- ртійної системи, коли не вдається сформувати парламентську більшість, практично неможливо проводити цілеспрямовану державну політику, що в свою чергу призводить до чисельних криз та відставки уряду.

До парламентських республік належать: Німеччина, Албанія, Італія, Греція, Чехія, Угорщина, Індія, Чехія, Естонія та ін.

У багатьох державах світу, з метою усунення недоліків, властивих президентської та парламентської республік, вдалися до спроби поєднання цих форм.

Змішана республіка -- це форма державного правління, за якою державна влада поєднує ознаки як парламентської, так і президентської республік.

У змішаній республіці співвідношення повноважень вищих органів державної влади може бути різним і залежно від цього розрізняють парламентсько-президентську (з перевагою державно-владних повноважень парламенту) і президентсько-парламентську (з перевагою державно-владних повноважень президента) республіки.

Ознаки змішаної республіки :

- глава держави (президент) як і парламент, обираються всенародним голосуванням. За певних умов парламент набуває права усунути президента з посади;

- глава держави пропонує склад уряду (насамперед кандидатуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом;

- уряд несе відповідальність одночасно перед президентом і перед парламентом, парламент має право висловити йому свою недовіру, що тягне відставку уряду;

- функції глави держави відокремлені від функцій глави уряду;

- глава держави має самостійний статус, він не належить до жодної гілки державної влади.

Змішана республіка є однією з сучасних форм правління, до неї належать: Франція, Австрія, Фінляндія, Польща, Румунія, Болгарія, Литва, Україна, Португалія, Ірландія та ін.

3. Класифікація форм державного устрою

Форма державного устрою -- це елемент форми держави, який визначає територіальну організацію держави, спосіб поділу території держави на складові частини та порядок їх взаємовідносин між собою і з державою у цілому.

Форма державного устрою показує:

- з яких частин (адміністративно-територіальні одиниці, автономії чи суверенні держави) складається внутрішня структура держави;

- який правовий статус цих складових частин і характер їх співвідношення;

- як будуються відносини між центральними і місцевими державними органами;

- в якій формі виражаються інтереси кожної нації, яка проживає на території країни.

Усі держави, за формою державного устрою, поділяються на прості та складні. До простих держав належать унітарні держави.

Унітарна держава -- це форма державного устрою, за якої адміністративно-територіальні одиниці не мають ознак суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин.

Унітарним державам притаманні такі основні ознаки:

- наявність єдиної конституції, дія якої поширюється на всю територію країни;

- відсутність відокремлених політико-територіальних утворень, які мають ознаки держави;

- наявність єдиної системи державних органів, які поширюють свої повноваження на територію всієї країни, на всіх громадян

(єдині глава держави, законодавчі, виконавчі та судові органи влади);

- наявність єдиної системи права і системи законодавства;

- наявність єдиного громадянства та єдиної державної символіки;

- наявність єдиної фінансово-грошової та податкової систем;

- у міжнародних відносинах держава виступає як єдиний представник.

На сьогодні унітарна форма державного устрою є оптимальною і тому найбільш поширеною. Близько 150 з понад 200 нині існуючих держав, за своїм устроєм, є унітарними.

До унітарних держав відносяться: Україна, Болгарія, Білорусь, Велика Британія, Франція, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Польща, Угорщина, Чехія, Данія, Куба, Японія, Китай та ін.

Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні -- області, у Польщі -- воєводства, у Великій Британії -- графства, в Італії -- провінції тощо.

Залежно від характеру державних утворень, унітарні держави поділяються на:

1 ) централізовані -- це такі унітарні держави, в яких адміністративно-територіальні одиниці мають рівний правовий статус. У централізованих унітарних державах керівники місцевих органів влади призначаються центральними органами державної влади. До таких держав відносяться: Фінляндія, Нідерланди,Польща, Пакистан, Казахстан та ін.;

2) децентралізовані -- це такі унітарні держави, в яких певні адміністративно-територіальні одиниці наділені пільгами із самоврядування, можуть створювати адміністративні автономії. У децентралізованих унітарних державах місцеві органи самоврядування обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя, а автономії наділяються відповідною самостійністю у сфері правотворчої та адміністративної діяльності у межах своєї компетенції згідно з повноваженнями, які визначені конституцією країни. До таких держав відносяться: Україна, Франція, Іспанія, Італія, Данія, Китай та ін. Найчастіше статус автономії надається тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших за національним (етнічним) складом і географічним положенням. Наприклад, в Україні -- це Автономна Республіка Крим, яка розташована на півострові, населена росіянами (58,3%), українцями (24,3%), кримськими татарами (12%).

Поряд з простими державами у сучасному світі існують і значна кількість складних держав.

Складна (союзна) держава -- це форма державного устрою, держава, яка утворилася з окремих державних утворень, які мали всі ознаки держави, але певну частину своїх суверенних прав передали вищим центральним органам союзної держави.

Серед складних держав розрізняють:

1) федерацію;

2) конфедерацію;

3) імперію.

Федерація -- це складна (союзна) держава, до складу якої входять на добровільній основі декілька державних утворень (суб'єктів федерації), які мають певну юридично визначену політичну самостійність.

Для федерації притаманні такі основні ознаки:

- наявність спільної території, яка складається із територій -- суб'єктів федерацій, які мають власний адміністративно-територіальний поділ;

- наявність загальної конституції федерації та конституцій її суб'єктів, які наділені правом видавати нормативно-правові акти, зміст яких повинен відповідати законодавству федерації, а дія поширюватися виключно на їх території;

- наявність федерального двопалатного парламенту та парламентів суб'єктів федерацій, федерального уряду та відповідних органів управління суб'єктів федерацій;

- наявність подвійного громадянства ( якщо інше не передбачено конституцією), тобто кожний громадянин вважається одночасно і громадянином федерації, і громадянином суб'єкта федерації;

- наявність трьох рівнів повноважень органів влади, а саме виключних повноважень федерації, виключних повноважень суб'єктів федерації та сумісної компетенції;

- державні утворення об'єднані у федерацію на підставі союзного договору, зберігаючи при цьому право на самовизначення і вихід із федерації;

- наявність загально-федеральної податкової, митної та фінансово-грошової систем;

- наявність загальних збройних сил;

- суб'єкти федерації можуть мати зовнішні ознаки суверенітету (гімн, герб, прапор), але вони не володіють повним суверенітетом і не можуть бути суб'єктами міжнародного права, хоча у випадках договірних міжнародних відносин федерація може виступати як в цілому, так і кожний із її суб'єктів самостійно.

Сьогодні у світі існує 24 федеративні держави, до яких належать: Росія, США, Канада, Бразилія, Аргентина, Мексика, Венесуела, Австрія, Німеччина, Австралія, Індія, Малайзія, Нігерія та ін.

До складу сучасних федерацій входить різна кількість суб'єктів (наприклад, у Російській Федерації -- 89, США -- 50, Індії -- 25, Федеративної Республіки Німеччина -- 16, Канаді -- 10, Австралії -- 6, Бельгії -- 3). Вони мають різні назви: у США, Австралії, Бразилії, Індії -- штати; в Аргентині, Канаді -- провінції, Австрії, Німеччині -- землі тощо.

У конституціях більшості федерацій світу за суб'єктами не визнається право виходу зі складу федерації, що забезпечує її цілісність та не допускає розповсюдження сепаратистських тенденцій.

Федерації багатоманітні і тому їх можна класифікувати за різними ознаками. У практиці сучасного державотворення виділяють, як правило, національну та територіальну федерацію.

Територіальна федерація побудована за територіальною ознакою, де всі суб'єкти одно- або багатонаціональні, але жодна з національностей не має абсолютної більшості, або представники однієї національності проживають на території різних суб'єктів федерації, а в основу об'єднання покладено принцип загальних економічних, політичних, культурних інтересів.

Ознаки територіальної федерації:

- державні утворення в її складі не є суверенні, вирішення питань зовнішньої і внутрішньої політики залежить від центральних органів влади;

- юридичне розмежування повноважень між центральними і місцевими органами влади здійснюється на основі конституції;

- суб'єкти федерації не мають права представництва у міжнародних організаціях;

- федеративна конституція не передбачає або забороняє односторонній вихід суб'єктів із складу федерації;

- збройні сили підпорядковані союзним органам.

Національна федерація побудована з урахуванням багатонаціонального складу населення, що компактно проживає на території суб'єктів федерації і називається за основною (титульною) нацією.

Ознаки національної федерації:

- суб'єктами федерації є національні державні утворення, які мають рівний правовий статус;

- будується за принципом добровільного об'єднання суб'єктів федерації;

- федерація забезпечує суверенітет великих і малих націй, їх вільний розвиток;

- суб'єкти федерацій мають власні органи державної влади: парламент, президента, судову систему, органи виконавчої влади, які самостійно здійснюють зовнішню політику;

- вищі органи федерації формуються із представників суб'єктів федерації;

- вищі органи федерації лише координують діяльність суб'єктів федерації;

-усі суб'єкти федерації мають право на вільний вихід із союзу.

Більшість сучасних федерацій побудовані за територіальним принципом (Австралія, Австрія, Бразилія, Німеччина, Канада, Мексика, США), інші за національним (Бельгія, Індія, Пакистан) або з урахуванням обох принципів (Росія, Канада).

Новітня історія свідчить, що федерації, побудовані на територіальному принципі, є більш міцними, аніж ті, в основу яких покладений національний принцип (приклади колишніх СРСР, ЧССР, СФРЮ).

Конфедерація -- це складна (союзна) держава, тимчасовий союз суверенних держав, які добровільно об'єдналися на підставі договору для досягнення певних цілей у політичній, економічній та військовій сферах зі збереженням свого суверенітету.

Для конфедерації притаманні такі основні ознаки.

- відсутність для всієї конфедерації спільної території та єдиного державного кордону;

- конфедерація утворюється на основі договору, укладеного між двома або кількома державами;

- конфедерація не створює будь-якої нової держави, суб'єкти конфедерації зберігають свій суверенітет;

- відсутність спільних для всієї конфедерації законодавчого органу, конституції, громадянства, законодавчої, судової та фінансової систем, грошової одиниці;

- конфедерація не має єдиної централізованої влади, її органи утворюються лише з представників держав, які входять до союзу, і позбавленні владних повноважень;

- конфедерація, як правило, має тимчасовий характер об'єднання (союзу);

- наявність у кожного з суб'єктів конфедерації права вільного виходу з її складу.

У різний час конфедераціями були: Нідерланди з 1579 р. по 1795 р., Німеччина з 1815 р. по 1864 р., Австро-Угорщина до 1918 р., Швеція і Норвегія до 1905 р., колишній СРСР з 1917р. по 1922 р., США з 1781 р. до 1787 р., Об'єднана Арабська Республіка з 1959 р. по 1961 р., Сенегал та Гамбія з 1981 р. по 1989 р.

Як свідчить історія, конфедерація -- це нестійка форма об'єднання держав, яка з часом або розпадається на окремі унітарні держави (Австро-Угорщина) або перетворюється у федеративну державу (США). У теперішній час конфедерацією офіційно є Швейцарія (її конституція, яка набрала чинності 01.01.2000 р., називається так: «Федеральна конституція Швейцарської конфедерації), але фактично вона за своєю суттю є федеративним об'єднанням.

Імперія -- це складна (союзна) держава, яка насильницьким шляхом об'єднала території суверенних багатонаціональних держав або їх частин з головною державою ( метрополією).

Для імперії притаманні такі основні ознаки:

- імперія виникає внаслідок завоювань, колонізації та інших форм експансії;

- імперія тримається на насильстві, на державному примусі з боку метрополії;

- складовими імперії є адміністративно-територіальні одиниці -- колонії, які не мають ознак суверенітету і не рівні за правовим статусом;

- наявність двохступеневої системи органів державної влади (влада метрополії та влада колонії);

- наявність центрального органу влади -- імператора (глави держави) та місцевих органів -- намісників, губернаторів тощо, яких призначає імператор;

- існування правової системи на принципах права метрополії;

- наявність дискримінаційного становища населення колонії, відсутність або обмеження їх прав і свобод.

Світовій історії відомі такі імперії: Римська імперія, Османська імперія, Російська імперія, Британська імперія, яка у 20 ст. перетворилась з імперії на співдружність 40 країн на чолі з Великобританією.

Особливими формами об'єднання сучасних держав є співдружність (Британська співдружність націй, Ліга арабських держав, Співдружність незалежних держав) та співтовариство (Європейський союз, Рада Європи, ООН, Організація Північноатлантичного договору -- НАТО), тобто союзи держав, що виступають як асоційовані члени при збереженні ними повного суверенітету, з метою спрощення візової системи та митних кордонів, підвищення економічних показників тощо. В основу цих об'єднань, як і при конфедерації, покладені міждержавний договір, статут, декларація, угода, інші нормативно-правові акти, вони мають перехідний характер, тобто можуть розвинутися в конфедерацію або, навпаки, роз'єднатися.

4. Види форм державного (політичного) режиму

Державний режим -- це сукупність способів та методів здійснення державної влади у суспільстві.

Поняття «державний режим» не тотожне поняттю «політичний режим», хоча за значенням вони близькі одне до одного. Державний режим -- це різновид політичного режиму, який має більш широке значення ніж державний режим. До поняття «політичний режим» входять не тільки методи діяльності державних органів, а й форми діяльності всіх елементів політичної системи суспільства: політичних партій, громадських організацій та інших об'єднань громадян.

На відміну від форми державного правління та форми державного устрою, які характеризують організаційну сторону форми держави, державний режим характеризує порядок діяльності держави, визначає ії функціональне спрямування. Державний режим є найбільш нестійким елементом форми держави.

Залежно від наявності та розвитку інститутів демократії, державний режим поділяють на демократичний та антидемократичний.

Демократичний режим -- це вид державного режиму, при якому державна влада здійснюється на основі рівної участі громадян та їх об'єднань у формуванні державної політики, утворенні й діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини.

Демократичному режиму притаманні наступні ознаки:

- безпосередня участь народу в здійсненні державної влади;

- виборність вищих органів державної влади, існування інститутів безпосередньої та представницької демократії;

- плюралізм у політичній, економічній, ідеологічній та духовній сферах життєдіяльності людей;

- рівність усіх громадян перед законом, гарантування з боку держави здійснення ними своїх прав та виконання своїх обов'язків;

- демократизм правосуддя, забезпечення верховенства права;

- поєднання правління більшості та захисту прав меншості, існування легальної політичної опозиції;

- взаємна відповідальність держави перед особою і особи перед державою;

- можливість створення і вільного функціонування політичних партій та інших громадських об'єднань.

Демократичний режим існує у наступних формах:

1) ліберально-демократичний, який заснований на системі гуманістичних принципів здійснення державної влади, визнанні свобод і прав людини, забезпеченні рівності всіх перед законом;

2) консервативно-демократичний, який заснований переважно на демократичних принципах державного управління, що склалися історично та є характерними саме для цієї держави, яка не бажає перейти до нових форм і методів державного управління;

3) радикально-демократичний, який здійснюється шляхом постійного введення нових форм реалізації державної влади, використання рішучих заходів щодо підвищення ефективності державного управління.

Антидемократичний режим -- це вид державного режиму, при якому державна влада зосереджується в руках неконтрольованої народом групи осіб або в руках однієї особи і здійснюється більш жорсткими методами шляхом порушення прав і свобод людини та усуненням можливостей для вільного волевиявлення інтересів різних груп населення.

Антидемократичному режиму притаманні наступні ознаки:

- відсутність правових механізмів та інших гарантій здійснення прав і свобод громадян;

- надмірна централізація державної влади, її концентрація в руках неконтрольованої народом групи осіб чи однієї особи;

- повний контроль держави над усіма сферами суспільного життя;

- застосування неправових засобів здійснення державної влади та примусових методів управління;

- ігнорування релігійних поглядів населення, інтересів національних меншин та інших груп людей.

Антидемократичний режим існує у наступних формах:

1) деспотичний, який характеризується зосередження в руках однієї особи (деспота) всієї повноти державної влади та повній безправності підданих. Деспотія притаманна абсолютним монархіям періоду рабовласництва;

2) тиранічний, який характеризується зосередженням в руках однієї особи (тирана) всієї повноти державної влади, яку він, на відміну від деспотії, одержав не за правом успадкування, а внаслідок узурпації, насильницького захоплення влади шляхом державного перевороту. Для тиранії характерне панування жорстких способів здійснення державної влади, свавілля, беззаконня;

3) тоталітарний, який характеризується зосередженням державної влади в руках правлячої верхівки або однієї особи, здійсненням диктатури однієї партії та забороною діяльності опозиційних партій і організацій, відсутність реальних прав і свобод громадян, принципу розподілу влади та органів місцевого самоврядування, наявність всеохоплюючого контролю з боку держави над усіма сферами суспільного та особистого життя, нав'язування єдиної офіційної державної ідеології, відсутність вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп і верст населення, примат держави над правом;

4) авторитарний, який характеризується значним зосередженням державної влади в руках однієї або кількох осіб, звуженням політичних прав і свобод громадян, політичних партій та громадських об'єднань, недопущенням політичної опозиції, наявністю єдиної, обов'язкової політичної ідеології, приниженням ролі представницьких органів влади, використанням насильства і по-засудових методів примусу людей, спиранням на поліцейські та військові апарати.

Особливості соціально-економічного, політичного розвитку країн світу визначають різноманітність державних режимів, яких на сьогодні у «чистому» вигляді практично не існує.

У сучасному світі, при будь-якому державному режимі завжди проявляються поєднання рис авторитаризму і демократизму.



Висновки

Держава являє собою соціальне явище, обмежене певними історичними рамками. Держава має сукупність зазначених ознак, проте, навіть за відсутності деяких із них державність не втрачається.

Форми держави дають змогу визначити, як і в яких напрямах існує та розвивається держава. Традиційно під формою держави розуміють порядок (спосіб) організації і здійснення державної влади в країні, взяту в єдності взаємозалежних трьох елементів: форми державного правління, форма державного устрою, форма державного режиму.

Слід зазначити, що поняття форми держави як певної структури не означає довільної сукупності її елементів. Воно відображає єдність, взаємозалежність об'єднаних у ній елементів, у результаті чого виникає нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів.



Список використаної літератури

1.Скакун О.Ф. Теорія держави і права: підруч . / О.Ф.Скакун .- 3-те вид.-К.: Алерта, 2011.-524 с.

2.Кириченко В.М. Теорія держави і права: Модульний курс, навч.посіб./ В.М.Кириченко,О.М.Куракін.-К.:центр учбової літератури,2010.-263 с.

3.ХоменкоО.В.Виконавча влада за умов президентської республіки./О.В.Хоменко//Право і суспільство.-2013.-№5.-с 29-40

4.МеленкоС.Г.Аристотель про соціальні основи держави/С.Г.Меленко//Держава і право.-2012.-№56.-с 56-62

5.Мисак О.І. Міжнародно-правова відповідальність держав: окремі аспект дослідження теорії і практики./О.І.Мисак //Держава і право.-2013.-№60.- с 41-46

Размещено на Allbest.ru

...