Охорона земель як загальний принцип земельного права України

Режими використання пам'яток встановлює: 1) центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини щодо пам'яток національного значення; 2) орган охорони культурної спадщини Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій щодо пам'яток місцевого значення.

Як встановлено у ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини», за типами об'єкти культурної спадщини поділяються на: 1) споруди (витвори) -- твори архітектури та інженерного мистецтва, твори монументальної скульптури та монументального малярства, археологічні об'єкти, печери з наявними свідченнями життєдіяльності людини, будівлі або приміщення в них, що зберегли автентичні свідчення про визначні історичні події, життя та діяльність відомих осіб; 2) комплекси (ансамблі) -- топографічно визначені сукупності окремих або поєднаних між собою об'єктів культурної спадщини; 3) визначні місця -- зони або ландшафти, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду.

8 Спеціальні правові режими земель історико-культурного призначення

Окремі види земель історико-культурного призначення мають спеціальний правовий режим, що випливає зі специфіки, встановленої законодавством України. Особливі правові приписи законодавство України містить щодо правового режиму земель, на яких розташовані пам'ятки культури, історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, охоронювані археологічні території, історичні ареали населених пунктів та їх охоронні зони.

Спеціальний правовий режим земель, на яких розташовані пам'ятки культури. Правовий режим пам'яток установлений законодавством України для всіх нерухомих об'єктів культурної спадщини, що не є заповідниками, історичними ареалами населених пунктів, особливо охоронюваними археологічними територіями чи їх охоронними зонами. На об'єкт культурної спадщини поширюється правовий режим пам'ятки з моменту його реєстрації у Державному реєстрі нерухомих пам'яток України згідно зі ст. 13 Закону "Про охорону культурної спадщини". При реєстрації пам'ятки, щодо неї встановлюється правовий режим пам'ятки національного чи місцевого значення.

Реєстрація об'єктів культурного надбання передбачена і ст. 14 Основ законодавства України про культуру. Відповідно до Положення про державний реєстр національного культурного надбання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 466 від 12 серпня 1992 року, цей реєстр ведеться щодо всіх об'єктів культурного надбання, що мають особливу цінність: як нерухомих (пам'ятки), так і рухомих (бібліотечних, музейних, архівних фондів). Однак спеціальний порядок охорони зазначених об'єктів установлюється відповідним законодавством про об'єкти культурної спадщини, музейну, бібліотечну й архівну справу. Аналіз законодавства України показує, що до Державного реєстру національного культурного надбання включаються не всі об'єкти культурної спадщини, а тільки ті, що мають виняткову загальнонаціональну цінність. Занесення об'єктів культурної спадщини до зазначеного реєстру здійснює Міністерство культури і туризму, Міністерство регіонального розвитку та будівництва України. Зі змісту законодавства України випливає, що не може бути занесений до цього реєстру об'єкт культурної спадщини, не занесений попередньо до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Занесення пам'яток до Державного реєстру нерухомих пам'яток України здійснюється Кабінетом Міністрів України щодо пам'яток національного значення і Міністерством культури і туризму України - щодо пам'яток місцевого значення. Після реєстрації власникам пам'яток видаються свідоцтва згідно з Порядком видачі свідоцтва про реєстрацію об'єкта культурної спадщини як пам'ятки, затвердженим Міністерства культури і туризму України № 900 від 5 грудня 2005 року.

Спеціальний правовий режим земель історико-культурних заповідників. Правовий режим історико-культурних заповідників установлений ст. 33 Закону "Про охорону культурної спадщини". Ансамблі і комплекси пам'яток, що мають виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені Кабінетом Міністрів України державними історико-культурними заповідниками чи музеями-заповідниками. Законодавство встановлює такі види історико-культурних заповідників: власне історико-культурні, історико-архітектурні, архітектурно-історичні, історико-меморіальні, історико-археологічні, історико-етноґрафічні. Спеціальний правовий режим земель історико-культурних заповідників встановлюється положеннями про кожен із таких заповідників. Положення затверджується, як правило, обласними державними адміністраціями за погодженням з Міністерством культури і туризму та Міністерством регіонального розвитку та будівництва України.

Правовий режим охоронних зон пам'яток культури

Згідно з ч. 2 ст. 54 Земельного кодексу, навколо історико-культурних заповідників, меморіальних парків, давніх поховань, архітектурних ансамблів і комплексів встановлюються охоронні зони. У таких зонах забороняється діяльність, що шкідливо впливає чи може шкідливо вплинути на дотримання режиму використання цих земель. Встановлення охоронних зон є специфікою правового режиму земель історико-культурного призначення. Перелік об'єктів історико-культурної спадщини, навколо яких встановлюються охоронні зони, зазначений у ст. 54 Земельного кодексу, не є вичерпним, позаяк згідно з ч. 1 ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини", охоронні зони повинні встановлюватися навколо всіх пам'яток. Зони охорони пам'яток можуть установлюватися для всієї території історичного ареалу населеного пункту. Законодавство виділяє такі види зон охорони пам'яток: а) охоронні зони; б) зони регулювання забудови; в) зони охоронюваного ландшафту; г) зони охоронюваного археологічного культурного шару.

Межі і режими використання цих зон визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються Державною службою з питань національної культурної спадщини Міністерства культури і туризму України відповідно до державних будівельних норм та усталених правових звичаїв. У межах зон охорони пам'яток забороняється провадження містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, будівельних, меліоративних, грабарських робіт без дозволу територіального органу охорони культурної спадщини.

Зони охорони пам'яток установлюють для забезпечення збереження пов'язаного з пам'ятками довкілля, а також для охорони пам'яток від впливу негативних природних і техногенних чинників. До складу зон охорони пам'яток включаються терени, на які поширюється композиційно-видовий вплив пам'яток, і де встановлюється особливий правовий режим, що дозволяє забезпечити охорону пам'яток культури.

9. Поняття, склад та загальна характеристика земель водного фонду

Поняття земель водного фонду. Згідно зі ст. 1 ВК України води становлять усі поверхневі, підземні, морські води, що входять до складу природних ланок кругообігу води. Відповідно, до вод не належить вода, яка відділена від свого природного місцезнаходження, перестала бути частиною природних ланок кругообігу і використовується людиною в питних, продовольчих, рибогосподарських, комунальних, промислових цілях тощо.

Відповідно до ст. З ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать:

1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; 2)підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море.

Склад земель водного фонду. Особливістю земель водного фонду є розміщення на них певного водного об'єкта. Однак деякі водні об'єкти розміщені під поверхнею суші і не мають безпосереднього виходу на земну поверхню. До них належать підземні води та джерела. Природним ложем для таких водних об'єктів є не земна поверхня, а надра. Тому охорона і використання таких водних об'єктів забезпечується нормами не земельного законодавства, а законодавства про надра. Отже, до земель водного фонду належать земельні ділянки, на яких розміщені такі водні об'єкти, як: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; внутрішні морські води та територіальне море; інші водні об'єкти, розташовані на земній поверхні. Крім того, не належать до земель водного фонду і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни, системи комунальних і промислових водопроводів тощо.

10. Землі прибережної захисної смуги

Землі прибережної захисної смуги розташовуються ближче до водного об'єкта, ніж інші землі водоохоронної зони, і саме вони потенційно розглядаються можливим об'єктом забудови зацікавленими особами. Але прибережна захисна смуга є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Прибережна захисна смуга запобігає руйнуванню водних екологічних систем, зсувам, ерозії, появі необґрунтованої забудови. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм і на островах забороняється будівництво будь-яких споруд (окрім гідротехнічних, гідрометричних і лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів і стоянок автомобілів.

Статтею 59 ЗКУ встановлено діяльність на земельних ділянках під прибережними захисними смугами та перелік призначень використання таких земельних ділянок при їх передачі в оренду громадянам і юридичним особам. Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передавати на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг водних об'єктів і островів для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, для проведення науково-дослідних робіт тощо.

Земельним кодексом України, а саме статтею 60 визначено поняття прибережної захисної смуги - це частина водоохоронної зони вздовж річки, навколо водойми, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони, та визначені її розміри для водних об'єктів.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Стаття 63. Смуги відведення

1. Для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйнування каналів зрошувальних і осушувальних систем, гідротехнічних та гідрометричних споруд, водойм і гребель на берегах річок виділяються земельні ділянки смуг відведення з особливим режимом використання.

2. Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються для створення водоохоронних насаджень, берегоукріплювальних та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ тощо.

Стаття 64. Берегові смуги водних шляхів

1. На судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, встановлюються берегові смуги.

2. Розміри берегових смуг водних шляхів визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються в установленому порядку.

3. Порядок встановлення та використання берегових смуг водних шляхів визначається Кабінетом Міністрів України.

11. Правовий режим територій і зон санітарної охорони водних об'єктів

Зона санітарної охорони - "територія і акваторія, де запроваджується особливий санітарно-епідеміологічний режим з метою запобігання погіршенню якості води джерел централізованого господарсько-питного водопостачання, а також з метою забезпечення охорони водопровідних споруд" Ст. 93 Водного кодексу України вказує, що зони санітарної охорони встановлюються з метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізованого водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб. Коментована стаття розширює призначення зон санітарної охорони, передбачаючи їх створення також навколо водоочисних споруд, водоводів та об'єктів оздоровчого призначення. Зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчика водопровідних споруд і водопідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання.

Размещено на Allbest.ru