Міжнародне право та право Євро Союз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна фіскальна служба України

Національний університет ДПС України

Реферат

На тему: " Походження терміну міжнародне право"

з курсу "Міжнародне право та право ЄС"

Виконав:

курсант взводу ПМП-13-4

Антоненко А.С.

Перевірив:

Бабенко А.Ю.

Ірпінь 2015

Міжнародне право почало складатися і розвиватися разом з виникненням держав та зародженням системи відносин між ними. Зв'язки між давніми державами значною мірою відчували на собі вплив їх суспільно-економічної основи - рабовласництва. Про систематичні міжнародних відносинах рабовласницьких держав можна говорити стосовно до кінця III - початку II тисячоліття до нашої ери.

Особливістю цих відносин був їх вогнищевий характер, тобто спочатку міжнародні відносини і регулюючі їх норми розвивалися в тих районах земної кулі, де зароджувалася цивілізація і виникали центри міжнародного життя держав. Це в першу чергу долини Тигру і Євфрату, Нілу, райони Китаю та Індії, Егейського і Середземного морів.

Міжнародні норми, що застосовувалися між державами в цих районах, спочатку мали релігійний і звичаєво-правовий характер. Ці особливості знайшли відображення в зарождавшихся інститутах міжнародного права, що стосувалися: законів і звичаїв війни; укладення, дії, забезпечення і припинення міжнародних договорів; обміну послами; встановлення правового режиму іноземців; освіти міждержавних союзів.

Практика виробила певні типи договорів: про світ; союзні; про взаємну допомогу; кордонах; арбітражі; торгівлі; нейтралітет та інші.

Чималий вплив на зміст міжнародно-правових норм стародавнього світу зробила система регулювання міжнародних відносин Римської імперії з іноземними державами, а також з підвладними їй провінціями.

Від падіння Римської імперії до Вестфальського миру

Цей період пов'язаний з розвитком міжнародних відносин феодальних держав у процесі їх утворення, подолання роздробленості, виникнення великих феодальних станових монархій, а також з початком формування абсолютистських держав. Особливістю регулювання міжнародних відносин феодальних держав стала спадкоємність ними багатьох міжнародно-правових правил рабовласницького періоду.Разом з тим ці норми збагачувалися і отримували подальший розвиток.

Однією з особливостей феодального міжнародного права в Західній Європі стало вплив на нього католицької церкви. Римські папи здійснювали такий вплив, спираючись на канонічне право, формувалося постановами церковних соборів і "папських указів.

Помітний вплив на міжнародне право у відносинах між арабськими державами надавав іслам.

У цей період ще не було спільного для всіх держав міжнародного права. Застосування міжнародно-правових норм пов'язувалося з існуванням декількох регіонів у Західній Європі, Візантії, арабських халіфатів на території Індії та Китаю, Київської, а пізніше - Московської Русі.

У сфері посольського права слід виділити появу з XV століття постійних посольств. Порушення недоторканності послів піддавалося суворого покарання. Стало складатися судження, що підставою їх прав і привілеїв є суверенітет государя, від імені якого вони діяли.

Військові звичаї у середньовічний період залишалися дуже жорстокими. Відмінностей між б'ються військами і мирним населенням не проводилося. Захоплені воюючими населені пункти піддавалися розграбуванню, поранені кидалися на сваволю долі.

У ході військових дій застосовувалося "право видобутку" захопила її боку. міжнародний право оон

Мирні засоби дозволу міжнародних суперечок стали збагачуватися в зв'язку з досить широким зверненням до третейських судів і арбітражу.

Істотний вплив на розвиток міжнародного права надав Вестфальський трактат від 24 жовтня 1648 року. Цим договором встановлювалася система європейських держав, їх межі, принцип політичної рівноваги. Вестфальський договір учасником міжнародного спілкування того часу визнав Московську Русь. Договір передбачив для всіх його учасників "право на територію і верховенство" і рівноправність європейських держав. Він виходив з ідеї узгоджених дій європейських держав, які були покликані вирішувати загальні проблеми не на релігійному, а на світській основі.

Від Вестфальського миру до Гаазьких конференцій миру

Цей період історії міжнародного права пов'язаний з розвитком ідеї суверенної рівності держав і з затвердженням нових принципів і норм міжнародного права, заснованих на концепціях природного права. Спонукальним мотивом цього стало проголошення природно-правових ідей в актах французької революції кінця XVIII століття. У них феодально-абсолютистські поглядам на державу і на положення в ньому людини були протиставлені ідеї, властиві взаєминам між людьми. Народи перебувають між собою в природному стані, їх пов'язує загальна мораль. Народи по відношенню один до одного незалежні і суверенні, які б не були чисельність населення та розміри території, яку вони займають, свідчила Декларація Грегуара. У ній також проголошувалися принципи невтручання у справи іншої держави, територіального верховенства, дотримання міжнародних договорів.

У цей період суверенітет держави починає зв'язуватися з суверенітетом народів. Всі народи, а, отже, і держави незалежні і рівноправні, мають ряд основних прав та обов'язків. Одна з них - робити в мирний час якомога більше добра, а під час війни - заподіювати один одному якомога менше зла.

Проводиться гуманізація правил ведення війни. Початок їй поклала прийнята в Петербурзі в 1868 році Декларація про заборону розривних куль.

Під впливом ідей природного права по-новому почали вирішуватися питання територіальних змін між державами, зокрема на основі плебісциту - підсумків голосування населення переданої території.

У міжнародному праві утверджується принцип свободи відкритого моря, чому значною мірою сприяла проголошена 28 лютого 1780 Росією Декларація про збройний нейтралітет, що вимагала забезпечення свободи морського судноплавства для нейтральних держав.

Суттєве сприяння міжнародно-правового розвитку надали в цей період ряд важливих міжнародних конгресів і конференцій.

Так, Віденський конгрес 1814-1815 років породив виникнення постійного нейтралітету Швейцарії, сприяв забороні работоргівлі, розвитку дипломатичного права, становленню статусу міжнародних річок.

Паризький конгрес 1856 року скасував каперство - захоплення, розграбування або потоплення суден воюючих держав, а також нейтральних країн; оголосив нейтралізованим Чорне море.

Берлінський конгрес 1878 року ознаменувався колективним визнанням незалежності Сербії, Чорногорії та Румунії, проголошенням принципу неприпустимості дискримінації будь-кого щодо користування цивільними і політичними правами, доступу до публічних посад через відмінність у релігійних віруваннях і віровизнань.

Істотний внесок в право збройних конфліктів внесли Гаазькі конференції миру 1899 і 1906-1907 років. Перша з них прийняла, зокрема, Декларацію про невживання снарядів, що мають єдине призначення поширювати задушливі і шкідливі гази, і Декларацію про заборону метання снарядів і вибухових речовин з повітряних куль або за допомогою інших подібних нових способів, а також Конвенцію про мирне вирішення міжнародних сутичок . На другий Гаазької конференції було прийнято десять нових конвенцій і переглянуті три акти конференції 1899 року.

Разом з тим у цей період, як і раніше визнавалося право держав при певних умовах вдаватися до війни, право на анексію території переможеного і на контрибуцію.

Від Гаазьких конференцій миру до створення ООН і формування сучасного міжнародного права

Цей період пов'язаний з рядом подій і чинників, які вплинули на розвиток і утримання міжнародного права. У їх числі Перша світова війна, в результаті якої переможці - країни Антанти - серією договорів з Німеччиною та її союзниками створили правовий режим, що отримав назву Версальсько-Вашингтонської системи. Цими договорами було передбачено створення нових держав в Центральній і Південно-Східній Європі, вирішувалося питання про відшкодування нанесеного збитку Німеччиною, переглядалися її межі, для ряду західних країн встановлювався принцип "відкритих дверей" у Китаї.

Важливою ланкою Версальської системи та її гарантом покликана була стати Ліга Націй, статут якої містив зобов'язання її членів не вдаватися до війни, поки суперечка між ними не буде підданий третейського розгляду, судового вирішення або розгляду Радою Ліги, тобто не забороняв війну. Ліга Націй не вжила ефективних заходів у зв'язку з агресією Італії проти Ефіопії в 1935 - 1936 роках, а також у зв'язку з порушенням Німеччиною Версальського договору і Локарнских договорів 1925 року, які гарантували недоторканність кордонів між Німеччиною, Бельгією та Францією, але залишали Німеччини можливість " дороги на Схід ". "Умиротворення" Німеччини призвело у 1938 році до висновку горезвісного Мюнхенської угоди між Великобританією, Францією, Німеччиною та Італією, який відкрив дорогу новим агресивним устремлінням фашистських Німеччини та Італії.

На розвиток міжнародного права зробила вплив Жовтнева революція в Росії 1917 року, Декрет про мир, що містив пропозиції всім воюючим державам почати негайно переговори про справедливий демократичному світі без анексій і контрибуцій, ідеї заборони агресивної війни. Важливим кроком у цьому напрямку став Паризький договір про відмову від війни як знаряддя національної політики (Пакт Бріана - Келлога), укладений у 1928 році. Проте ні Статут Ліги Націй, ні Паризький договір не визначали поняття агресії і не надавали реальних гарантій безпеки учасникам міжнародного спілкування. Фашистська Німеччина та її союзники розв'язали Другу світову війну.

Сформована в ході війни антигітлерівська коаліція держав прийшла до переконання, що післявоєнний устрій світу має бути побудований на таких засадах, які забезпечили б державам міжнародно-правові гарантії їх безпеки. Питання підтримки міжнародного миру були предметом обговорення на Московській (1943), Тегеранської (1943) та Кримської (1945) конференціях трьох союзних держав - СРСР, США і Великобританії. Було визнано, що нова міжнародна організація повинна відрізнятися від Ліги Націй, бути наділеною механізмами, необхідними для підтримки міжнародного миру і безпеки. Була створена Організація Об'єднаних Націй, Статут якої був прийнятий 26 червня 1945 року.

Принципово новим у Статуті ООН з'явилися положення, що забороняють агресію і встановлюють механізм санкцій щодо держави-агресора. Заборона агресивної війни призвів до перегляду змісту багатьох міжнародно-правових галузей та інститутів, зокрема норм про відповідальність держав, норм про підстави покарання злочинців війни, норм про мирні засоби розв'язання міжнародних спорів, норм, що стосуються міжнародних організацій.

Не менш кардинальні зміни відбулися в результаті закріплення в Статуті ООН норми про право народів на самовизначення, що стало юридичною базою боротьби колоніальних народів за свою незалежність і державність. Їх знайшли після Другої світової війни десятки народів Азії і Африки. Закріплення у Статуті ООН положення про право народів на самовизначення справила вплив на ряд галузей міжнародного права, зокрема на право міжнародних договорів, на регулювання питань визнання, правонаступництва, території в міжнародному праві.

Норми Статуту ООН послужили відправною точкою для прийняття численних міжнародних актів як зі спеціальних питань співробітництва держав, так і з питань співробітництва у сфері прав людини.

Особливою формою співпраці стало розвиток заходів довіри між державами, що склалася система цілеспрямованих дій держав з цих питань в рамках процесу, початок якому поклав Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Забезпечення прав людини стає одним з головних критеріїв оцінки діяльності держав. У сучасний період загальною тенденцією стала демократизація норм міжнародного права, їх широка кодифікація і прогресивний розвиток, різке розширення числа універсальних норм. Склалася група норм, що мають імперативний характер. Все це позначилося на змісті практично всіх галузей та інститутів міжнародного права. Наприклад, істотно збагатилися такі галузі міжнародного права, як право міжнародних договорів, дипломатичне право, міжнародне морське право і так далі.Виникли нові галузі, наприклад, право міжнародної безпеки, космічне право, право навколишнього середовища та інші.

Система діючих міжнародно-правових норм, що пішла далеко вперед від стандартів "класичного" міжнародного права XIX столітті, отримала назву "сучасне міжнародне право". На міжнародних конференціях шляхом укладання багатосторонніх міжнародних угод були, зокрема, кодифіковані норми правонаступництва держав щодо міжнародних договорів; норми, що стосуються захисту мирного цивільного населення під час війни; захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту; норми дипломатичного і морського права. У зв'язку з кодифікацією міжнародно-правових норм і впровадженням в практику міжнародних відносин принципу співробітництва держав центральне місце серед джерел міжнародного права став займати міжнародний договір.

Сучасне міжнародне право

Представляється, що вітчизняна міжнародно-правова доктрина достатньо одностайна в тому, що терміном "сучасне міжнародне право" позначається сукупність і система міжнародно-правових норм (конвенційних і звичайних), яка склалася, діє і розвивається після Другої світової війни і прийняття Статуту ООН.

Зрозуміло, сучасне міжнародне право сприйняло і перетравило все цінне і прогресивне, що дісталося йому в спадок від попереднього міжнародно-правового розвитку. Але воно в корені відрізняється по ряду своїх положень від міжнародного права попереднього періоду. І перш за все тим, що забороняє застосування сили (збройної) і загрозу силою в міждержавних відносинах, передбачає, що вища мета організованого співтовариства держав в особі Організації Об'єднаних Націй - підтримувати міжнародний мир і безпеку, приймати ефективні колективні заходи для запобігання та усунення загрози миру і придушення актів агресії, здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру й у заохоченні поваги прав і основних свобод людини.

Інша справа, наскільки основоположні приписи сучасного міжнародного права дотримуються і чому в деякі періоди сучасної історії найбільші держави світу не раз, всупереч міжнародно-правовим розпорядженням, балансували на межі війни, тобто всесвітньої катастрофи.

І.І. Лукащук у своєму "Курсі міжнародного права" справедливо стверджує, що фундамент сучасного (або, як часто говорять, нового) міжнародного права було закладено Статутом ООН. Дане положення досить широко визнано в доктрині. На нього неодноразово вказували авторитетні представники вітчизняної науки. Відповідні думки висловлювалися й офіційними представниками держав. Зрозуміло, Статут ООН з'явився не на порожньому місці. Він спирається на попередній досвід регулювання міжнародних відносин. Але головне в тому, що його зміст відобразило особливі умови, що склалися напередодні перемоги демократичних сил у Другій світовій війні, віру людей у здатність держав об'єднати зусилля в ім'я перемоги не лише у війні, але і в битві за мир і благополуччя всіх народів.

Статут ООН визначив загальні цілі і принципи міжнародного права, які є головними системоутворюючими чинниками. Із сукупності норм право перетворилося на систему на базі єдиних цілей та принципів.

Істотно змінився механізм функціонування міжнародного права. Створення розвиненої системи міжнародних організацій призвело до інституалізації процесів правотворчості та право здійснення. Без цих організацій сучасне міжнародне право не могло б виконувати свої складні функції. Багато й інших нових, відповідних вимогам часу моментів з'явилося як у правотворчості, так і в право здійснення.

Проте, відзначає І.І. Лукащук, прийняття Статуту ООН було вершиною, з якою уряду поспішили скотитися на традиційні позиції, вважаючи, що досягнутий рівень співпраці був обумовлений виключно умовами війни. Все це явно суперечило Статуту ООН. Було розтоптане те, що в Ялтинських угодах визначалося як "священне зобов'язання ... наших Урядів перед своїми народами, а також перед народами світу", зобов'язання "зберігати і посилити в майбутній мирний період те єдність цілей і дій, яке зробило в сучасній війні перемогу можливою і безсумнівною для Об'єднаних Націй ". Наслідки не забарилися. Світ був втягнутий у холодну війну, яка принесла незліченні біди.

Між тим, дотримання порядку підтримки міжнародного миру і безпеки, встановленого Статутом ООН та чинним міжнародним правом, нечувано важливо, бо без цього практично неможливо вирішувати всі інші глобальні проблеми сучасності. Більше того, життя щодня підтверджує, що альтернативи зазначеному правопорядку немає і в найближчому майбутньому не передбачається.

Размещено на Allbest.ru