Свобода договору. Межі реалізації принципу свободи договору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: "Свобода договору. Межі реалізації принципу свободи договору"

Вступ

У період становлення ринкових відносин свобода укладення цивільно-правового договору набуває особливо важливе значення. Товарно-грошові умови функціонування ринку обумовлюють все більшою мірою необхідність використання договірної форми в діяльності суб'єктів цивільного обороту.

У договірному процесі первинна автономна воля учасників цивільних відносин до настання певних правових наслідків трансформується в їхню спільну консолідовану волю, яка висловлюється шляхом взаємоузгодженого волевиявлення. Актом такого волевиявлення, що легітимізує та певною мірою навіть сакралізує його, є цивільно-правовий договір.

Укладення договору повинно мати добровільний характер та базуватися виключно на взаємній вільній згоді його рівноправних сторін. Забезпечення сутності договору як домовленості сторін та свободи їхнього волевиявлення від диктату третіх осіб, зокрема органів публічної влади, є основною функцією однієї з фундаментальних засад сучасного цивільного права - принципу свободи договору.

Загальновідомою є думка про те, що свобода - це свобода волі. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона є вищою цінністю права, а право на свободу - одне із особистих немайнових прав, що забезпечує природне існування фізичної особи. Наявність у діях суб'єктів цивільних правовідносин свободи є особливою ознакою того, що йдеться про приватні відносини. рівноправний волевиявлення влада

Принцип свободи договору належить до загальних засад цивільного законодавства, закріплених у ст. 3 ЦК України, та є одним із принципів здійснення суб'єктивних цивільних прав. У юридичній літературі його визначають як закріплену в законі загальну засаду, що встановлює для суб'єктів договірних відносин свободу укладення договору, свободу вибору виду укладеного договору, свободу вибору контрагента та свободу визначення умов договору.

Зміст свободи договору

Згідно зі ст. 6 ЦК сторони мають право укласти договір, не передбачений цивільним законом, урегулювати у передбаченому законом договорі свої відносини, не врегульовані ним, а також відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно ст. 627 ЦК встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні змісту такого договору, а ст. 628 ЦК передбачає можливість укладення змішаних договорів, що складаються з елементів різних договорів.

Існують різні наукові підходи до розуміння структури змісту свободи договору. Це питання донині має дискусійний характер. Однак, на мою думку, доцільним є відобразити зміст свободи договору, виокремивши такі її елементи, як свобода укладення договору (включно із свободою вибору контрагента), свобода вибору виду договору, свобода способу укладення (форми) договору та свобода визначення змісту (умов) договору.

Свобода укладення договору полягає у можливості вступу в договірні відносини на основі внутрішнього волевиявлення їх потенційного суб'єкта, тобто сторони договору. В основі такого волевиявлення повинна знаходитися юридично неушкоджена автономна воля сторони, яка полягає в її бажанні до настання правових наслідків, що можуть бути досягнуті шляхом вступу у відповідні договірні відносини. Наголосимо, що в структурі автономної волі сторони первинним є саме бажання досягти певних правових наслідків (відповідно, і економічних результатів), а бажання укласти конкретний договір має вторинний характер, оскільки вступ у договірні відносини здійснюється не заради нього як такого, а є інструментом реалізації стороною своїх інтересів.

Свобода вибору виду договору надає сторонам можливість обрати прямо передбачений актом цивільного законодавства вид договору, укласти змішаний договір із елементами різних договорів або договір, не передбачений цивільним законодавством. Визначальним критерієм, виходячи такого вибору є юридична мета сторін, щодо настання певних наслідків від укладення договору.

Свобода способу укладення договору означає свободу сторін укласти договір у будь-якій формі, виходячи з того, що договір вважається укладеним при досягненні сторонами згоди його укласти, тобто із засад консенсуалізму. У цьому випадку принцип консенсуалізму тлумачиться як можливість сторін домовлятися про укладення договору без необхідності виконання будь-яких інших дій, наприклад передачі речі, яка не звільняє сторони від вимог щодо надання їхньому волевиявленню певної форми.

За загальним правилом договір не потребує спеціальної форми і може вчинюватися усно, зокрема шляхом вчинення конклюдентних дій або навіть мовчанням (ст. 205 ЦК). Крім того, відповідно до ст. 639 ЦК договір може бути укладеним у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Але сторони за взаємною згодою мають право обрати певну форму, зокрема письмову, навіть якщо вона не встановлена законом. При цьому, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому такої форми, навіть якщо законом ця форма для цього виду договорів не вимагається.

Відповідно до ст. 627 ЦК сторони є вільними у визначенні умов договору (його змісту). Змістом договору є його умови (пункти), що визначають права та обов'язки сторін (ст. 628 ЦК). Свобода визначення змісту договору регламентується у ЦК, виходячи з концепції застосування імперативних та диспозитивних норм закону. Імперативні норми застосовуються незалежно від волі сторін, а використання диспозитивних є предметом їхньої автономної волі, тобто розсуду. Відповідно до ст. 628 ЦК умови договору поділяються на такі, що визначені на розсуд сторін і узгоджені ними, і такі, що є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Умови, що можуть бути визначені сторонами на власний розсуд, складаються з тих, що стосуються неврегульованих у законі відносин та тих, що визначені в законі, але від яких сторони мають право відступити і врегулювати ці відносини на власний розсуд.

Сутність обмеження свободи договору

Головним правилом, що діє у сфері застосування принципу свободи договору, є встановлене у ст. 6 ЦК України, яким визначається співвідношення актів цивільного законодавства і договору. Згідно із цією статтею запроваджується загальний підхід про можливість сторін договору відступати від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Одночасно наводиться й виняток з цього правила, тобто недопустимості для сторін в договорі відступати від положень актів цивільного законодавства.

У даному випадку свободу договору обмежують так звані "імперативні норми". Тобто норми, від вимог яких сторони не мають права відступати. Відповідно до ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Сторони також не можуть відступати від актів цивільного законодавства, коли це суперечитиме суті відносин між сторонами. Наприклад, сторони не можуть укласти договір дарування, який передбачатиме плату за подарунок, чи навпаки - передбачити у договорі купівлі - продажу безкоштовну передачу майна.

Крім того, сторони у договорі не можуть порушувати інтереси третіх осіб або встановлювати для останніх обов'язки. Так, згідно з ч. 2 ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоду довкіллю або культурній спадщині.

Договірна свобода обмежується також і правосуб'єктністю сторін договору. Окремі види договорів мають право укладати тільки певні суб'єкти, наприклад, кредитний договір може укласти тільки банк або інша фінансова установа, договір адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах може бути укладений лише з фінансовою установою виключним видом діяльності якої є адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах та яка, у встановленому порядку, отримала відповідну ліцензію.

Сторони не мають права укладати договори щодо укладення яких у законодавстві є пряма заборона. Так, Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" містить вичерпний перелік фінансових послуг та забороняє надавати фінансові послуги не включені до цього переліку. Однак, на практиці окремі недобросовісні компанії надають таку фінансову послугу як "надання позик (кредитів) шляхом адміністрування коштів учасників груп". Як правило, діяльність таких компаній спрямована на незаконне заволодіння грошовим коштами громадян. Такі договори суди повинні визнавати недійсними.

Певним обмеженням свободи договору є "публічний договір". Відповідно до ч. 1 ст. 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Підприємець не має права відмовитись від укладення публічного договору за наявності у нього можливості надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). При цьому, підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Однак такі обмеження стосуються тільки однієї сторони договору - підприємця, інша ж сторона - споживач, вільна у виборі контрагента. Слід також зазначити, що підприємець добровільно бере на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до нього звернеться, тому не можна стверджувати, що його свобода обмежена. Підприємець реалізовує свободу договору на більш ранній стадії - початку господарської діяльності.

Не слід також забувати про фактичні обмеження свободи договору. Такі обмеження мають місце у випадках, коли предметом майбутнього договору є індивідуально визначена річ, яка єдина у своєму роді (картина відомого художника наприклад). У цьому випадку покупець не може обирати продавця, а змушений вступати у договірні відносини із конкретною особою. Також ситуація виникає у коли контрагент є природною монополією (Укрзалізниця, Укрпошта та ін.). Споживач у таких випадках позбавлений можливості обирати контрагента, але у нього все ж залишається вибір вступати чи не вступати у договірні відносини.

Причини обмеження свободи договору

Свобода договору могла б стати абсолютною лише за умови, що усі акти цивільного законодавства складалися б виключно з диспозитивних і факультативних норм, що є об'єктивно неможливим на сучасному етапі суспільного розвитку. Саме тому цивільне законодавство окреслює її межі, які за своєю природою є виключеннями із загального принципу свободи договору.

Встановлення обґрунтованих обмежень свободи договору є необхідною умовою розвитку приватноправових відносин. Цим забезпечується баланс інтересів сторін, що домовляються про вступ до правовідносин, для запобігання тому, щоб один контрагент скористався легковажністю, неосвіченістю іншого, що змушує до укладення невигідного йому договору.

Отже, свобода договору обмежується у випадках, коли: 1) укладення договору є обов'язковим для однієї зі сторін; 2) певним суб'єктам заборонено законом укладення окремих видів договорів; 3) якась зі сторін обмежена або позбавлена можливості брати участь у розробці умов договору; 4) законом встановлені певні приписи щодо умов договору; 5) вимагається відповідність договору типовим умовам договорів певних видів; 6) законом передбачається механізм укладення договору з попереднім узгодженням його умов, або отриманням дозволу на це, або з виконанням певних дій, які передують укладенню договору, та ін.

Варто відмітити тенденцію зростання кількості норм, якими обмежується свобода договору, що свідчить про те, що ринкове середовище не є абсолютно нерегульованим і таким, що побудовано виключно на власній волі його учасників.

Висновок

Отже, принцип свободи договору нині є не просто відокремленою засадою цивільного права - це вже щось більш об'ємне за своїм змістом, це складова такого принципу здійснення суб'єктивних цивільних прав,

як автономія волі та свобода договору. Загалом даний принцип має виключно приватноправову природу.

Свобода договору в цивільному праві означає можливість сторін на основі взаємного узгодженого волевиявлення вільно укладати договір, обирати його вид та спосіб укладення, а також визначати зміст такого договору.

Зрозуміло, що індивідуальна воля, складова основа свободи договорів, категорія відносна. Адже людина живе в суспільстві. Відповідно, вона повинна дотримуватися його законів. Свобода однієї особи не повинна порушувати свободу іншої.

Саме тому свобода договору не є абсолютною. Її відносний характер виявляється у наявності певного роду обмежень, зумовлених інтересами суспільства (абстрактного кола учасників цивільних відносин), однієї зі сторін чи третьої особи або узгоджених самими сторонами договору. Такі обмеження договірної свободи окреслено на втілення загальних принципів цивільного права - справедливості, розумності та добросовісності.

При цьому важливе значення має судове рішення з даного питання, яке є юридичним фактом, підставою для укладення договору.

Але суди не повинні керуватися тільки інтересами управомоченої сторони, суд повинен також, керуючись принципом справедливості, брати до уваги обставини, які вплинули на поведінку зобов'язаної сторони, і виносити об'єктивне рішення.

Список використаної літератури

1. Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 р. - Зі змінами та доповненнями станом на 30.09.2015р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. - Зі змінами та доповненнями станом на 20.09.2015р. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/436-15

3. Горєв В.О. Свобода договору як загальна засада цивільного законодавства України: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / В.О. Горєв. - Х., 2007. - 203 с.

4. Щетинкина М.Ю. Реализация и ограничение действия принципа свободы договора: дисс. канд. юрид. наук: 12.00.03 / М.Ю. Щетинкина. - М., 2009. - 201 с.

5. Цюкало Ю.В. Щодо розуміння свободи договору: теоретико-прикладний аспект / Ю.В. Цюкало // Часопис Київського університету права. - 2013. - № 1. - С. 209-212.

6. Погрібний С.О. Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України: монографія [Текст] / С.О. Погрібний. - К.: Правова єдність, 2009. - С. 249.

7. Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / А.В. Луць. - Л., 2001. - 166 с.

8. Батанов О. В . Свобода / О.В. Батанов // Великий енциклопедичний словник / За ред. акад. НАН України Ю.С. Шемшученка. - К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2007. - С. 805.

Размещено на Allbest.ru