Основні теорії виникнення держави і права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні теорії виникнення держави і права

Вступ

У сучасній науці немає єдиного підходу до виявлення причин виникнення держави і права, що пояснюється складністю та багатогранністю цих явищ. Проте сформовано низку теорій виникнення аналізованих феноменів. Основними з них є: природно-правова (договірна), органічна, психологічна та теорія насильства.

1. Природно-правова (договірна) теорія. Окремі положення теорії було сформульовано ще у Стародавній Греції та Римі, де природне право розглядалось як вічне право, ідеал, до якого повинно прагнути позитивно чинне право. Значної еволюції теорія природного права зазнала у середньовіччі (особливо у XIV--XVI ст.), коли, зберігаючи засади вічності й незмінності природи людини, великий акцент робився на божественній природі права. Розквітом природного права вважається XVII--XVIII ст., коли положення цієї теорії застосовувалися для боротьби з кріпацтвом і феодальною монархією. Представниками зазначеної теорії у той час були Г. Гроцій, Спіноза, Т. Гоббс, Д. Локк, Ж. Ж. Руссо, котрі розглядали природне право як таке, "що було б, якби не існувало держави і встановлених нею законів".

Прихильники природного права вважають державу результатом суспільного договору, який є породженням розумної волі народу. Держава розглядається як штучний витвір свідомої волі людей, що погодились об'єднатися для кращого забезпечення свободи і порядку.

2. Органічна теорія. Суспільство і держава розглядаються як організм, і тому їх суть можливо зрозуміти лише за аналогією з будовою і функціонуванням людського організму. Зародження теорії простежується у працях Платона і Аристотеля. Останній вважав людину частиною державного організму. Подальшого розвитку теорія набула в XIX ст. у працях Г. Спенсера, котрий тлумачив державу як суспільний організм, що складається з людей, подібно як тіло складається з клітин. Державна влада розглядалась як панування цілого над складовими частинами і виражалась у забезпеченні державою добробуту всього народу.

3. Психологічна теорія. Прихильники цієї теорії (Л. Петражицький, Г. Тард) визначають суспільство і державу як суму психічних взаємодій людей і їх різноманітних об'єднань. Сутність теорії полягає у ствердженні психологічної потреби людини жити в організованому суспільстві, а також у почутті необхідності колективної взаємодії. Суспільство і держава розглядаються як наслідок психологічних закономірностей розвитку людини.

4. Теорія насильства. Причиною виникнення держави і права розглядається насильство і завоювання, поневолення одних народів іншими. Зміст теорії полягає в тому, що виникнення приватної власності, соціальних груп та держави є результатом внутрішнього і зовнішнього насильства, що здійснюється шляхом політичного впливу. При цьому прихильники теорії Е. Дюрінг, Л. Гумилович розглядають насильство як природне явище, що породжує єдність протилежних елементів держави (переможців і переможених).

1. Поняття та сутність держави. Функції держави

Держава у правовій науці розглядається як така форма організації суспільного життя, метою якої є об'єднання людей єдиною владою для координації їхніх різноманітних інтересів. Державна влада розповсюджує свою дію на всіх людей, які перебувають на території певної держави. Держава виступає офіційним представником суспільства і спирається на засоби примусу. Отже, можна сказати, що держава -- це організація політичної влади, яка здійснює керівництво суспільством, управління загальносуспільними справами в межах певної території.

Поряд з державою в суспільстві виникають і функціонують інші об'єднання громадян (політичні партії, громадські організації), котрі об'єднують людей за їхніми різноманітними інтересами: політичними, економічними, духовними. Усі вони беруть активну участь у політичному житті, є важливими складовими політичної системи суспільства. Проте держава посідає особливе, стрижневе, місце у політичній системі суспільства, що зумовлено її змістовними характеристиками. Лише держава:

-- є офіційним представником усього суспільства;

-- володіє суверенною (верховною, самостійною і формально незалежною) владою в суспільстві;

-- здатна виконувати загально-соціальні функції керівництва суспільством, а також управління загальносуспільними справами;

-- може встановлювати формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру;

-- має у своєму розпорядженні специфічний апарат держави для виконання її функцій.

Сутність держави як суспільного явища полягає, перш за все, у тому, що вона є єдиною організацією політичної влади, котра здійснює керівництво і управління всім суспільством. Тому дослідити сутність держави -- означає виявити волю та інтереси тих соціальних груп, які вона виражає і захищає.

Державна влада є особливим видом управління, який, поряд з організаційними можливостями, наділений правом примусу для виконання державних функцій. Функції держави -- це основні напрями (зміст) діяльності держави, котрі розкривають її соціальну сутність. їх класифікують за різними ознаками:

1. За соціальним значенням державної діяльності:

-- основні (безпосередньо характеризують її соціальну сутність);

-- Другорядні (не розкривають безпосередньо соціальної сутності держави).

2. За територіальною спрямованістю: внутрішні та зовнішні.

3. За сферою суспільного життя: політичні, економічні, гуманітарні, культурні, соціальні.

4. За часом виконання:

-- постійні (здійснюються протягом усього часу існування держави);

-- тимчасові (здійснюються протягом певного періоду. Наприклад, під час надзвичайного стану).

Форми держави

Форма держави є безпосереднім виразником і носієм її сутності та змісту (функцій). Це складне суспільне явище, котре вміщує три взаємопов'язані елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

Форма правління -- це спосіб організації державної влади, що вміщує порядок утворення державних органів і розподіл компетенції між ними. Основними формами правління є монархія і республіка.

Монархія -- це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється одноособово і переходить, зазвичай, за спадком* Монархія виникла в умовах рабовласницького суспільства, проте основною формою державної влади стала лише при феодалізмі. У буржуазному суспільстві збереглися здебільшого формальні ознаки монархії.

Основними ознаками класичної монархічної форми правління є:

-- існування одноособового глави держави (монарха);

-- глава держави здійснює правління безстроково;

-- монарх здійснює керівництво державою на свій розсуд;

-- влада глави держави має спадковий характер;

-- монарх не несе відповідальності за законами цієї держави (юридична безвідповідальність).

Монархії поділяють на дві групи: необмежені й обмежені. Необмежена монархія -- це форма правління, за якої влада монарха не обмежена чинністю законів чи повноваженнями державних органів. У рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

-- деспотичну монархію, за якої влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнаний божеством або напівбожеством. Така форма правління характерна для рабовласницьких держав, насамперед, стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Ассирія, Китай);

-- абсолютну монархію -- це форма правління, за якої влада монарха зумовлюється його належністю до правлячої династії, але йому не надаються божественні почесті (Саудівська Аравія).

Обмежена монархія -- це форма правління, за якої влада монарха обмежена дією законів чи повноваженнями державних органів. Різновидами обмеженої монархії є:

-- дуалістична монархія -- це така монархія, за якої глава держави не має законодавчої влади, що перейшла до парламенту, але формує склад уряду, яким керує особисто або через призначеного ним прем'єр-міністра;

-- парламентська монархія -- це така монархія, за якої влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади, за ним лише формально зберігається статус глави держави, який, зазвичай, обмежується лише представницькими функціями. Більшість сучасних монархій є парламентськими, їх існування зумовлене національними традиціями (Англія, Японія, Швеція).

Республіка -- це така форма правління, за якої вища державна влада здійснюється виборними органами, котрі обираються народом на певний термін. Основними ознаками республіки є;

-- обрання на певний термін глави держави та інших вищих органів державної влади;

-- здійснення державної влади не за власним правом, а за дорученням народу;

-- юридична відповідальність глави держави у випадках, які передбачені законом;

-- загальнообов'язковість рішень верховної державної влади для всіх інших державних органів;

-- захист прав та інтересів громадян, взаємна відповідальність особи і держави.

Сучасні республіки поділяють на парламентські, президентські та змішані. Парламентська республіка -- це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює парламент, котрий формує повністю відповідальний перед ним уряд (Італія, Австрія, Фінляндія, Індія, Греція).

У парламентській республіці можливе існування поста президента, який обирається парламентом, йому підзвітний і має винятково представницькі функції. Іноді президент не обирається і главою держави стає прем'єр-міністр.

Президентська республіка -- це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює президент, котрий поєднує повноваження глави держави і глави уряду (СІЛА, Аргентина, Мексика).

Змішана республіка (президентсько-парламентська або парламентсько-президентська) поєднує в собі ознаки парламентської і президентської республіки. За такої форми правління парламент набуває повноважень контролю президента щодо формування уряду та здійснення ним виконавчої влади (Франція, Україна, Фінляндія).

Форма державного устрою -- це спосіб поділу держави на певні складові частини та розподіл влади між нею та цими складовими. Форма державного устрою розкриває:

-- з яких частин складається внутрішня структура держави;

-- яке правове становище складових частин держави;

-- як здійснюється розподіл повноважень між центральними і місцевими органами.

Державний устрій може виявлятись у простій або складній формах. Простою формою державного устрою є унітарна держава. Унітарна держава -- це форма устрою держави, окремі складові якої не мають суверенітету, всіх ознак державності. Верховна суверенна влада в унітарній державі повністю зосереджена в центрі, а складові держави (воєводства, області, графства) не мають ознак політико-державної самостійності. Деякі унітарні держави (Італія, Україна) включають автономні утворення.

Складними формами державного устрою є федерація і конфедерація. Федерація -- це держава, до якої входять кілька територіальних утворень, що володіють суверенітетом, або мають певні ознаки державності. Принцип федералізму полягає у розмежуванні сфер компетенції центральної влади та влади суб'єктів федерації. Цей принцип передбачає договірність у прийнятті спільних рішень, рівне представництво в органах центральної влади. Суб'єкт федерації наділяється установчою владою, має право ухвалити власну конституцію, мати свою судову систему (СІЛА, Російська Федерація).

Конфедерація -- це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, який створюється для досягнення спільних цілей. За конфедеративного устрою держави, що стають членами конфедерації, зберігають свій суверенітет у внутрішніх і зовнішніх справах.

Форма державного режиму -- це сукупність методів і способів здійснення державної влади. Характер існуючого у певній державі режиму визначається обсягом повноважень влади, способами і методами її діяльності, ступенем свободи індивідів. Державний режим може бути демократичним і антидемократичним (авторитарним чи тоталітарним).

Демократичний режим формується у правових державах. Характерні ознаки:

-- конституційне проголошення і здійснення соціально-економічних і політичних прав громадян і їх організацій;

-- дія принципу розподілу влади;

-- виборність та строковість повноважень центральних і місцевих органів державної влади;

-- офіційне визнання принципів законності та конституційності;

-- наявність демократичного законодавства.

Антидемократичний режим характеризується:

-- ліквідацією або значним обмеженням прав і свобод громадян;

-- забороною опозиційних партій;

-- зосередженням необмеженої влади в руках глави держави чи уряду;

-- обмеженням ролі виборних органів державної влади і значним розширенням повноважень органів виконавчої влади;

-- верховенством держави над правом.

2. Поняття та елементи механізму держави. Органи держави

правовий суспільний монархічний правління

Держава для виконання своїх завдань і функцій потребує створення різноманітних структур. Механізм держави -- це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і функції. Серед таких організацій виділяють державні підприємства, державні установи та органи держави. Державні підприємства -- це державні організації, які здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності та надання послуг і функціонують на засадах самоокупності. Державні установи -- це державні організації, які здійснюють функції держави у невиробничій сфері, виконують гуманітарні завдання і функціонують на основі бюджетного фінансування.

Органи держави -- це державний службовець чи колектив державних службовців, котрі виступають від імені держави та наділені владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави. Органи держави утворюють єдину узгоджену систему, яка має особливе місце в механізмі держави. Систему всіх органів держави, які виконують її завдання та функції, називають апаратом держави.

Види органів держави:

1. За місцем у системі державного апарату:

-- первинні -- створюються шляхом прямого волевиявлення народу;

-- вторинні -- органи, що створюються первинними органами і підзвітні їм.

2. За характером і змістом діяльності:

-- органи законодавчої влади;

-- глава держави;

-- органи виконавчої влади;

-- органи судової влади;

-- контрольно-наглядові органи (прокуратура, державні інспекції).

3. За способом утворення:

-- виборні;

-- призначувані;

-- ті, що успадковуються.

4. За часом функціонування:

-- постійні;

-- тимчасові.

5. За територією, на яку поширюються їхні повноваження:

-- загальні (центральні);

-- місцеві (локальні).

6. За складом:

-- колегіальні;

-- одноособові.

До державних органів долучають і органи місцевого самоврядування, які на локальному рівні самостійно вирішують питання місцевого значення, хоча формально вони не є державними органами. їх повноваження чітко окреслені загальнодержавним законодавством.

Правова держава. Основні права людини

Теорію правової держави насамперед пов'язують з іменем Е. Канта, котрий одним із перших висунув і обґрунтував ідею про те, що благо і призначення держави у досконалому праві, у максимальній відповідності устрою і режиму держави принципам права.

Під час суспільного прогресу поняття правової держави набувало нових якостей та наповнювалося новим змістом, що відповідало конкретним умовам існування суспільства. Проте незмінною ознакою правової держави залишається пріоритетна роль права як мірило свободи, що ґрунтується на принципах рівності, гуманізму, справедливості та гідності людини. Правова держава -- це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист прав людини. Основними ознаками правової держави є:

-- верховенство права в усіх сферах суспільного життя;

-- юридичне забезпечення прав людини;

-- взаємна відповідальність особи і держави;

-- розподіл влади між законодавчими, виконавчими та судовими органами;

-- притаманність усім громадянам високої правової культури.

Права людини та їх реальне юридичне забезпечення як основна змістовна характеристика правової держави вимагає розкриття змісту згаданого поняття. Права людини -- це явище, що також перебуває у постійному розвитку. За часом виникнення виділяють три "покоління прав людини".

Під першим поколінням прав людини розуміють традиційні ліберальні цінності, які були сформульовані у процесі буржуазних революцій, а потім конкретизувалися у практиці та законодавстві демократичних держав. До них належать; право на життя, свободу, безпеку особи, право на свободу думки, совісті, право на рівність перед законом тощо.

Друге покоління прав людини (позитивні права) сформувалися в ході боротьби людей за покращення економічного становища, підвищення культурного рівня. До них належать: право на працю і вільний вибір праці, соціальне забезпечення і відпочинок, захист материнства та дитинства тощо.

Третє покоління почало формуватися після завершення Другої світової війни. Це -- право на розвиток, мир, здоров'я, безпечне довкілля, спільну спадщину людства тощо.

Основні права людини -- це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретних історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути загальними та рівними для всіх людей.

Размещено на Allbest.ru