Міжнародно-правове регулювання діяльності неурядових організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Університет державної фіскальної служби України

Навчально - науковий інститут права

Кафедра міжнародного права

Реферат

з курсу «Міжнародне право»

з теми: «Міжнародно-правове регулювання діяльності неурядових організацій»

Ірпінь-2016

План

Вступ

1. Поняття і правосуб'єктність міжнародних неурядових організацій

2. Правовий статус міжнародних неурядових організацій у міжнародному та внутрішньодержавному праві

3. Міжнародно-правова відповідальність міжнародних неурядових організацій: сучасний стан і перспективи

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Прискорення динаміки розвитку людства, накопичення знань, система глобальної комунікації та загальна економічна взаємозалежність зумовили появу нових факторів та тенденцій в міжнародних відносинах. Одним з таких феноменів минулого століття стало стрімке зростання чисельності недержавних міжнародних організацій, які активно впливають на весь спектр сучасних міжнародних відносин. идеология социальный общество

Міжнародні неурядові організації розглядаються як базові елементи глобального громадянського суспільства, що формується. Вони репрезентують широкі суспільні інтереси, які виходять за межі однієї країни, контролюють виконання міжнародних угод, здійснюкпь аналіз та експертну оцінку політичних проблем тощо.

Сьогодні неурядові організації (НУО) є незалежними партнерами ООН та інших міждержавних структур, які активно залучаються до участі в конференціях та обговореннях програмних завдань цих установ, зокрема, у сфері забезпечення верховенства права та захисту прав людини. Надання міжнародним НУО консультативного статусу при провідних міждержавних організаціях світу дозволяє говорити про їх включення до кола суб'єктів міжнародного права з обмеженим обсягом правосуб'єктності.

Однак, незважаючи на значний науковий інтерес до функціонування та перспективи розвитку міжнародних НУО, їх статус в міжнародних відносинах поки не знайшов належного юридичного закріплення та узгодженого доктринального тлумачення.

Відсутні комплексні міжнародно-правові акти щодо регулювання діяльності, а правовий статус найчастіше визначається внутрішнім правом окремих міжурядових організацій. Крім того, практична діяльність міжнародних неурядових організацій викликає неоднозначну реакцію з боку державних структур, та окремих верств суспільства. Тому дослідження особливостей правового статусу міжнародних неурядових організацій та міжнародно-правового регулювання їх діяльності є актуальним, як в теоретичному, та і практичному аспекті.

1. Поняття і правосуб'єктність міжнародних неурядових організацій

MHПO відіграють активну роль у всіх аспектах сучасних міжнародних відносин. Більш того, в ряді областей вони є лідерами. Зокрема, Міжнародний інститут по гуманітарному праву (створений в 1970 р.) регулярно скликає семінари з навчання офіцерів законам і звичаям війни і нормам, спрямованим на захист біженців.

Асоціація міжнародного права (створена в 1873 р.) координує дослідження з актуальних проблем міжнародного публічного та міжнародного приватного права, приділяючи увагу дослідженням в області колізійного права і права договорів. Міжнародна асоціація з кримінального права (створена в 1924 м.) розробляє принципи застосування конвенцій з міжнародного кримінального праву. Вона розробляє рекомендації по корективам національного законодавства і розвитку науки міжнародного кримінального права, скликає конференції та семінари в цій області. Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), принципами діяльності якого є гуманність, неупередженість, нейтральність, незалежність, добровільність, єдність і універсальність, вніс величезний внесок у розробку норм міжнародного гуманітарного права.

За його активної участі розроблені Женевська конвенція про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях 1906 р., Гаазька конвенція по застосуванню до війни на морі принципів Женевської конвенції про захист жертв війни 1949 р., два додаткових протоколи до Женевських конвенцій 1949 м. Багато MHПO активно співпрацюють з міжурядовими організаціями. Основна форма такої співпраці - консультативний статус. Кожна міжурядова організація має власні правила надання консультативного статусу MHПO. Отримання такого статусу означає не тільки визнання корисної діяльності MHПO, але і відображає зростання авторитету і впливу MHПO на розвиток сучасних міжнародних відносин.

Міжнародні неурядові організації - це спеціальний вид добровільних громадських об'єднань (організацій). Отже, можна стверджувати, що на них поширюються ті характерні риси, які притаманні лише громадським організаціям. Специфічним характером громадських об'єднань є те, що вони створюються для виконання певної діяльності, в процесі якої реалізуються їх права. Міжнародні неурядові організації не є органами, що виражають волю держави, тому їх думки і резолюції не охоплюються процесом нормотворення.

У теж час потрібно зауважити, що громадські об'єднання в міжнародному русі, хоча і володіють статусом неурядових організацій, разом з тим впливають на позицію тієї чи іншої держави. Так що ж представляють із себе міжнародні неурядові організації? Міжнародні неурядові організації (mhпo) - згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 23 травня 1968 р. № 1296 (XIV) будь-яка міжнародна організація, не заснована на підставі міжурядової угоди, і не переслідує своєю метою витяг прибутку. Основними ознаками МНПО прийнято вважати:

1. відсутність цілей отримання прибутку;

2. визнання, принаймні, однією державою або наявність консультативного статусу при міжнародних міжурядових організаціях;

3. отримання грошових коштів більш ніж з однієї країни;

4. здійснення діяльності, принаймні, у двох державах;

5. створення на основі установчого акта.

Давайте звернемося трохи до історії цього поняття - «Міжнародна неурядова організація ». Витоки поняття "МНПО" закладені саме в міжнародному публічному праві, так як подальша вже з кінця XIX ст., і чітко виражена в середині XX в., після створення ООН, тенденція до включення міжнародних НУО в систему міжнародних відносин вимагала уніфікації уявлень про це самостійному учаснику міжнародного співробітництва.

Спочатку термін "Неурядова організація" для позначення такого роду організацій, будь то локальні, національні, регіональні чи міжнародні, приватного добровільного характеру, які здійснюють свою діяльність в суспільних інтересах і не переслідують своєю метою вилучення комерційної прибутку, належав ООН. Цей термін на сьогоднішній день багато вчені заперечують, стверджуючи, що визначення, побудоване через заперечення іншого, можна застосувати практично до будь-якої організації, заснованої не на підставі міжурядової угоди. Що стосується робочого визначення поняття МНПО, то воно дано в резолюції Генеральної Асамблеї ООН, зазначеної вище.

Міжнародні неурядові організації володіють своїми правами та обов'язками, які в сукупності своїй утворюють правосуб'єктність МНУО, прямо випливає з їх правової природи, яку можна охарактеризувати наступним чином: міжнародні неурядові організації, за своєю природою, є приватними організаціями, тому що об'єднують приватних осіб, іноді навіть державних діячів, але ніколи не об'єднують держави в особі їх політичних органів. МНПО носять некомерційний характер, а їхня бюджет формується за рахунок пожертвувань і членських внесків та інших джерел, діяльність їх заснована на добровільних засадах і спирається на принцип, обов'язково закріплений в статуті будь-якої організації подібного роду, незалежності як від уряду, так і інших груп, що прагнуть до політичної влади (йдеться про політичних партіях).

Основні права та обов'язки організації закріплені в її статуті, що отримало назву статутної правосуб'єктності. На її підставі багато неурядові організації отримали можливість у деяких ситуаціях зобов'язувати своїми конкретними діями (рішеннями) держави, не заручаючись їх згодою. Іншими словами, деякі міжнародні неурядові організації придбали у відношенні суверенних держав певний обсяг самостійних розпорядчих повноважень, що можна спостерігати в діяльності ряду міжнародних неурядових організацій регіонального (ЄС) і універсального (МВФ) характерів.

Безумовно, міжнародні організації володіють правотворчими повноваженнями, але правотворчість цих організацій не є безмежною, оскільки обсяг і вид правотворчості організації строго визначений в її установчому документі. Норми, створювані в ході такого процесу, носять, звичайно, наднаціональний, тобто міжнародний характер, і вони виходять далеко за межі національних інтересів окремої держави або групи держав. У цьому сенсі такого роду норми несуть в собі зачатки наднаціонального регулювання. Необхідно додати, що мова йде не тільки про зачатки наднаціонального (міжнародного) регулювання, міжнародні неурядові організації в ході своєї діяльності формують міжнародні норми, які мають пріоритет перед нормами національного законодавства відповідно до їх установчими документами.

Міжнародні неурядові організації, такі як Всесвітня федерація профспілок, Міжнародний комітет Червоного Хреста. Їх особливість полягає в тому, що, як правило, вони засновуються фізичними (групами осіб) або юридичними особами і є громадськими об'єднаннями, ускладненими іноземним елементом. Статути цих організацій, на відміну від міжурядових організацій, не є міжнародними договорами, і, отже, подібні міжнародні організації не розглядаються в якості суб'єктів міжнародного права, не дивлячись на, найчастіше, серйозний вплив, який чиниться на міжнародний правопорядок. Так, неурядові організації можуть мати консультативний міжнародно-правовий статус в міжурядових організаціях, наприклад, у ООН і її спеціалізованих установах.

Однак не дотримана основна вимога до суб'єкта міжнародних права - міжнародні неурядові організації не вправі створювати норми міжнародного права і, отже, не можуть, на відміну від міжурядових організацій, володіти всіма елементами міжнародної правосуб'єктності, тобто іншими словами про МНПО можна сказати наступне, що вони не є суб'єктами міжнародного права, але тим не менше вони є учасниками міжнародних правовідносин, оскільки саме їх діяльність часто робить вирішальний вплив на сформовану проблему на міжнародній арені.

2. Правовий статус міжнародних неурядових організацій у міжнародному та внутрішньодержавному праві

Питання про правовий статус МНПО в міжнародному праві не вирішене. На думку одних авторів, МНПО не є суб'єктами міжнародного права, і проблеми їх міжнародної правосуб'єктності не виникає в зв'язку з відсутністю міжнародної правосуб'єктності у самих засновників і учасників цих організацій - фізичних осіб та їх об'єднань. Згідно точки зору інших авторів, МНПО не є суб'єктами міжнародного права, а виступають суб'єктами міжнародних відносин. Ця думка була піддана критиці на тім підставі, що не можна бути суб'єктом відносин не будучи, одночасно, суб'єктом права. Існує й інша точка зору. Вона полягає в наступному: враховуючи практичний внесок МНПО в розвиток сучасних міжнародних відносин і права, доцільно визнати їх суб'єктами міжнародного права з спеціальної, притаманною тільки їм правосуб'єктністю.

В сучасних умовах міжнародно-правове оформлення правового статусу та діяльності МНПО виробляється головним чином шляхом встановлення консультативних відносин з міжурядовими організаціями. Зокрема, згідно резолюції 1996/31 ЕКОСОР вправі підтримувати відносини з МНПО шляхом надання їм консультативного статусу. Це може бути спільний або спеціальний консультативний статус. Неурядове рух являє собою величезну кількість різноманітних, неоднорідних і нерівнозначних організацій, які прагнуть придбати певні міжнародні права і обов'язки, отримавши консультативний статус при міжурядової організації.

В Нині спеціалізованими установами системи ООН, що підтримують відносини з МНПО, вироблені власне поняття МНУО, порядок встановлення консультативних відносин і різні характеристики, якими повинні володіти МНПО для отримання консультативного статусу. Рівень вимог до неурядовим організаціям, які прагнуть отримати консультативний статус в різних міжурядових організаціях, неоднаковий. Багато МНПО укладають угоди про консультативні відносинах і отримують консультативний статус одночасно на кількох спеціалізованих установах системи ООН.

Процедура отримання МНПО консультативного статусу при міжурядової організації бюрократична й тривала. В цілях звільнення міжурядових організацій від додаткової завантаженості, пов'язаної з процедурою розгляду документів МНПО про надання консультативного статусу, а також для здійснення однакового регулювання правового становища і діяльності МНПО, доцільно прийняти міжнародний акт у формі резолюції Генеральної Асамблеї ООН, що містить єдині для всіх установ системи ООН поняття МНУО, вимоги, необхідні їм для отримання того чи іншого виду консультативного статусу, а також обсяг прав і обов'язків, що надаються їм при отриманні консультативного статусу і пр. Крім цього, в резолюції, повинно бути передбачено положення про те, що МНПО, що має консультативний статус при одному зі спеціалізованих установ ООН, може підтримувати консультативні відносини з усіма іншими установами системи ООН без отримання додаткового консультативного статусу при кожному з них.

Основні права міжнародних неурядових організацій наступні:

1. право на участь у створенні міжнародно-правових норм;

2. право органів організації користуватися певними владними повноваженнями, в тому числі право на прийняття рішень, обов'язкових для виконання;

3. право користуватися привілеями та імунітетами, наданими як організації, так її співробітникам;

4. право розглядати спори між учасниками, а в деяких випадках і з не беруть участь у даній організації державами.

В орбіту міжнародного права, на ряду з міжнародними міждержавними відносинами, входять міжнародні відносини недержавного характеру - між юридичними і фізичними особами різних держав (так звані відносини з В«іноземним елементомВ» або з В«міжнародним елементомВ»), а також з участю міжнародних неурядових організацій та міжнародних господарських об'єднань. За цією логікою, можна припустити, що суб'єктами міжнародного права можуть виступати, наприклад, і Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних суперечок (ІКСІД), створений на підставі Вашингтонської конвенції від 18 марта1965 р., і Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (МИТІ), чинне в Відповідно до Сеульської конвенцією від 1985 р.

З викладеного можна зробити невеликий висновок, щоб підсумувати зазначене вище: в даний час в міжнародному праві немає норм, які офіційно б визнали міжнародну правосуб'єктність МНУО, з іншого боку, відсутні норми, що заперечують здатність МНПО бути суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин. У науковому плані відсутня єдина відпрацьована термінологія, яка дозволяє виділити з численних категорій суспільних організацій міжнародну неурядову.

Тому, на мій погляд, недоцільно стверджувати, що міжнародні неурядові організації не є суб'єктами міжнародного права, оскільки вони володіють всіма загальносуб'ектними властивостями, якими володіють інші суб'єкти міжнародного права. Іншими словами, МНПО володіють здатністю брати участь в міжнародних відносинах, регульованих Міжнародним правом, мають можливість реалізації своїх прав та обов'язків. Наділення МНПО консультативним статусом дозволяє говорити про включення МНПО в коло суб'єктів міжнародного права з обмеженим обсягом правосуб'єктності.

3. Міжнародно-правова відповідальність міжнародних неурядових організацій: сучасний стан і перспективи

Динамічність сучасного міжнародного життя потребує від суб'єктів міжнародного права максимальної оперативності, яку вони не завжди можуть забезпечити, особливо у питаннях підтримання міжнародного миру та безпеки, подолання стихійних лих, епідемій тощо. У зв'язку із тим вони змушені залучати третіх осіб, серед яких особливе місце займають міжнародні неурядові організації. Їх роль у міжнародних відносинах з часів Ліги Націй лише зростає. Зазначимо, що в доктрині міжнародного права недостатньо уваги приділяється питанню міжнародної відповідальності міжнародних неурядових організацій. Дослідженням цих питань у міжнародному праві займались такі іноземні вчені, як: І. Россі, А. Рейні, К. Ноурот, С. О. Подшибякін, А. Ібрагім, Д. Лі та інші.

В українській науці міжнародного права це питання залишається недослідженим. Доцільно наголосити на специфіці правової природи міжнародних неурядових організацій, що відповідним чином відображається і на характері їх відповідальності. На думку С. Черновіца, міжнародні неуря-дові організації засновані в результаті кооперації між індивідами. Подібна думка висловлюється й іншими теоретиками (наприклад, А. К. Ліндблом4, П. Віллеттс та ін.). З резолюцій ЕКОСОР E/RES/288 B (Х) від 27 лютого 1950 р., 1996/31 від 25 липня 1996 р. також випливає, що будь-яка міжнародна організація, не створена на підставі міжурядової угоди, вважається неурядовою. Деякі дослідники уточнюють, що міжнародні неурядові організації створюються на підставі внутрішньодержавного права (С. О. Подшибякін6, Ф. Ріфман та ін.). Отже, основна особливість міжнародних неурядових організацій полягає у тому, що останні створюються на основі внутрішньодержавного права.

Міжнародні неурядові організації не є суб'єктами міжнародного права. Хоча, з даного приводу думки вчених розходяться. Так, позиція Т. М. Бикової8 зводиться до того, що останні не можуть мати правосуб'єктності через їх неможливість бути суб'єктами міжнародного права. С. Хоуб вважає, що виконання міжнародними неурядовими організаціями публічних функцій на користь міжурядових організацій є фактичним визнанням їх суб'єктами міжнародного права. Найбільш правильною є думка У. Ільницької, яка стверджує, що міжнародні неурядові організації не є суб'єктами міжнародного права, проте можуть функціонувати як суб'єкти міжнародно-правових відносин. Виходячи з того, що міжнародні неурядові організації не є суб'єктами міжнародного права, вони не можуть мати й міжнародної правосуб'єктності. Зокрема, ця позиція підтверджується такими вченими, як:

О. М. Шпакович, Ю. Є. Карлов, М. К. Семенков, В. І. Маргієв, В. Л. Ющенко та ін. Однак у літературі з міжнародного права також обґрунтовується наявність у міжнародних неурядових організацій процесуальної правосуб'єктності16, sui generis (МКЧХ). Крім цього, в теорії присутні думки про прояв їх правосуб'єктності в муніципальному праві18, а також висуваються пропозиції про визнання неурядових організацій суб'єктами міжнародного права зі спеціальною правосуб'єктністю. До того ж деякі міжнародні неурядові організації мають часткову правоздатність у формі укладення міжнародних договорів відповідно до норм і принципів міжнародного права (наприклад, Договір між Урядом України і МКЧХ про відкриття Місії МКЧХ в Україні від 5 грудня 1995 р.).

Щодо процесуальної правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій зауважимо, що коло їх процесуальних прав у більшості міжнародних судових органів (наприклад, в Міжнародному Суді ООН, згідно зі ст. ст. 50, 51, 66 його Статуту, Міжнародному кримінальному суді, згідно з ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 44 його Статуту тощо) дуже обмежено (можуть виступати експертами, учасниками слухань тощо), крім Європейського суду з прав людини (ст. 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р.) та Суду ЄС (ч. 4 ст. 263 (колишня 230), ч. 3 ст. 265 (колишня 232), ч. 2 ст. 275 Договору про функціонування ЄС), де вони можуть бути сторонами судових справ (наприклад, у рамках Суду ЄС: як позивач - рішення від 2 квітня 1998 р. у справі (C-321/95 P) Стрічтінг Грінпіс Каунсіл (Грінпіс Інтернешнл) та інші проти Комісії Європейських співтовариств20), як відповідач - рішення Великої палати у справі С-34/10 від 18 жовтня 2011 р. Олівер Брюстл проти Грінпіс і.ві.). Проте, як слушно зауважує У. Беєрлін, питання про те, чи допоможе міжнародним неурядовим організаціям збільшення їх участі у міжнародному судовому процесі стати частково суб'єктом міжнародного права, залишається відкритим. На міжнародному рівні були спроби кодифікувати правила поведінки щодо визнання правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій (наприклад, розроблення Гаазькою конференцією міжнародного приватного права конвенції про визнання правосуб'єктності іноземних компаній, асоціацій інституцій від 7 червня 1956 р., розроблений Міжнародним союзом асоціацій проект конвенції про правовий статус міжнародних асоціацій 1912 р., але вони не вступили в силу тощо). Проте найбільш вдалою кодифікацією є Європейська конвенція CETS № 124 «Про визнання правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій» від 24 квітня 1986 р., яка вступила в силу 1 січня 1991 року. Учасниками цієї конвенції є 11 держав (серед них: Австрія, Бельгія, Великобританія, Нідерланди, Франція, Швейцарія тощо). Відповідно до ст. 4 останньої конвенції регулювання на підставі її положень питань відповідальності неурядових організацій є неможливим. Але головний її недолік - це те, що вона має обмежену кількість держав-учасників, де визнається правосуб'єктність вказаних організацій.

Отже, із наведених вище поглядів можна зробити висновок про те, що міжнародні неурядові організації створюються не на підставі міжнародно-правового договору, а тому не є суб'єктами міжнародного права (лише суб'єктами міжнародних та внутрішньодержавних відносин) та не мають загального визнання їх міжнародної правосуб'єктності. Такі висновки щодо специфіки правової природи міжнародних неурядових організацій ставлять під сумнів можливість їх відповідальності згідно з правилами та принципами міжнародного права.

У ст. 71 Статуту ООН зазначено, що ЕКОСОР може укладати необхідні договори для консультацій з неурядовими організаціями в рамках своєї компетенції. При цьому, багато інших спеціальних установ, фондів, програм ООН (ФАО, ВООЗ, ЮНІСЕФ, ПРООН) мають власні механізми співпраці з неурядовими організаціями. Коли співпраця між ООН та неурядовими організаціями відбувається на основі договорів про співпрацю, то вони взаємодіють через мандатну систему, яка передбачає дотримання деяких принципів міжнародного гуманітарного права (наприклад, нейтралітету, неупередженості тощо) та безпекових приписів, узгоджених із компетентним органом відповідної сторони (держави).

Для таких угод характерне перекладення усієї відповідальності на неурядові організації (наприклад,ч. 3 ст. V проекту стандартної угоди про співпрацю між ПРООН та неурядовою організацією передбачає відповідальність лише останньої у конкретних сферах діяльності, хоча згідно зі ст. IV ПРООН також здійснює певну діяльність, а згідно зі ст. IV ПРООН та уряд (держави) здійснюють загальне керівництво персоналом неурядової організації). Зазначені положення угоди є неприпустимі з точки зору присвоєння відповідальності, а тому положення ч. 3 ст. IV, ст. VI та ст. XII модельної угоди між Офісом ООН з координації гуманітарних питань та неурядовими організаціями26, які не передбачають втручання з боку ООН в діяльність таких організацій і покладають всю відповідальність лише на неурядові організації, є оптимальною схемою для несення відповідальності неурядовими організаціями.

Крім цього, діяльність неурядових організацій регулюється кодексами поведінки, які закріплюють переважно принципи поведінки та обов'язки. Схожим прикладом може бути Хартія відповідальності міжнародних неурядових організацій 2006 р. (28 провідних неурядових організацій є її учасниками, серед них - «Міжнародна Амністія», «Грінпіс» тощо). Сама Хартія являє собою систему з дев'яти принципів (повага принципів Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., прозорість, відповідальна правозахисна діяльність тощо), метою якої є не притягнення до відповідальності цих організацій, а забезпечення ефективності їх діяльності, за результатами здійснення якої складаються щорічні звіти. Отже, такі документи не є обов'язковими для виконання, а тому не завжди можуть бути ефективними у присвоєнні поведінки в результаті спричинення шкоди. На нашу думку, наявність кодексів поведінки, на які опираються деякі дослідники (наприклад, Д. Нельсон), питання відповідальності міжнародних неурядових організацій є недостатнім для вирішення проблеми відповідальності останніх. Разом із тим міжнародно-правовими підставами для відповідальності міжнародних неурядових організацій можуть стати міжнародні договори у конкретних сферах міжнародного права (наприклад, міжнародне ядерне право: Міжнародна конвенція про відповідальність операторів ядерних суден від 25 травня 1962 р., Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 р. тощо). Недоліками такого регулювання є обмеженість сфер діяльності, в рамках яких неурядові організації можуть бути відповідальними як суб'єкти внутрішньодержавного права, та те, що кінцева реалізація їх відповідальності здійснюватиметься у внутрішньодержавних судах.

Необхідно також звернути увагу на деякі спроби кодифікації правил та принципів про відповідальність міжнародних неурядових організацій, а саме: п. 72, 73 Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі від 5 липня 2002 р., п. 74 Пояснювального меморандуму до Фундаментальних принципів щодо статусу неурядових організацій у Європі від 5 липня 2002 р. та п. 44 ч. D розділу IV рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № СМ/Rec(2007)14 від 10 жовтня 2007 року. Зокрема, в зазначених положеннях зафіксовано відповідальність за борги та зобов'язання, як неурядових організацій, так і їх посадових осіб. Однак для реалізації відповідальності, згідно з вказаними документами, необхідне визнання державою (у разі, якщо організація відповідає закріпленим у вказаних вище документах ознакам) правосуб'єктності неурядової організації. Крім цього, така відповідальність неурядових організацій має лише внутрішньодержавний характер.

Тому відповідальність міжнародних неурядових організацій може реалізовуватись переважно на підставі внутрішніх нормативно-правових актів держав у рамках системи внутрішніх судових органів. Відсутність загальних і обов'язкових (для усіх сфер міжнародної діяльності міжнародних неурядових організацій) правил поведінки щодо їх міжнародно-правової відповідальності та механізмів (крім зазначених вище деяких міжнародних судових органів) забезпечення виконання цих правил може призвести до безвідповідальності таких організацій у результаті завдання ними шкоди третім особам. Прикладом можливості завдання останніми шкоди може бути проведена «Грінпісом» у 1995 р. кампанія бойкоту буріння Королівською нідерландською компанією «Шелл» (при цьому ліцензію на буріння видав уряд Сполученого королівства Великобританії) на нафтовій платформі Брент-Спар в Північній Атлантиці та бойкоту продуктів вказаної компанії. У результаті таких дій «Грінпісу» було завдано збитків (наприклад, падіння продажів продуктів компанії «Шелл» та витрати на відбуксирування і розбір нафтової платформи в норвезькому фіорді).

У цьому зв'язку слід зосередити увагу на доктринальних пропозиціях щодо вирішення зазначеного питання. Відтак, І. Россі пропонує включити до міжнародного договору (ідеально - під егідою ООН) положень про визнання за ними статусу суб'єктів міжнародного права і покласти на них відповідні обов'язки у сфері прав людини та підтримки з боку держав та міжнародних міжурядових організацій саморегуляції неурядових організацій, що підвищить їх відповідальність разом із їх засновниками. А. Рейніх вбачає необхідним за участі держав створити юридичні умови для відповідальності неурядових організацій на міжнародному рівні через створення з цією метою відповідних структур та правових процедур. У зв'язку зі зростанням кількості неурядових організацій К. Ноурот також зазначає про необхідність розробки примусових механізмів для боротьби з порушеннями міжнародного права з боку неурядових організацій. На відміну від зазначених вище авторів, С. О. Подшибякін визначає можливість відповідальності міжнародних неурядових організацій при виконанні своїх повноважень, що набуваються ними у відносинах з суб'єктами міжнародного права, які при цьому регулюються нормами міжнародного права.

А. Ібрагім вважає, що відповідальність неурядових організацій має враховувати багато факторів: чисельність учасників (меценати, клієнти, сама організація), механізми і стандарти діяльності (зовнішні, внутрішні, юридичні й добровільні), а також різні рівні організаційної реакції (функціональна і стратегічна). Проте, як слушно зазначає Д. Лі, на сьогодні ще не сформувався загальний підхід щодо відповідальності неурядових організацій, тому дебати з цього приводу тривають.

Враховуючи зазначені вище позиції авторів, ми пропонуємо два варіанти власного вирішення проблеми регулювання питань відповідальності міжнародних неурядових організацій.

У першому варіанті доцільно в угодах про співробітництво між міжнародною неурядовою організацією та державою або міжнародною міжурядовою організацією закріплювати чіткі обов'язки сторін та відпо- відальність за їх порушення кожної сторони зазначених угод у конкретних формах, а також відповідальність за нанесення шкоди третім особам, у тому числі й у результаті правомірної діяльності.

У другому варіанті регулювання аспектів міжнародної відповідальності міжнародних неурядових організацій доцільно здійснювати через надання їм статусу органів держав та міжнародних організацій, які їх залучають до конкретної міжнародної діяльності. Такий підхід дасть змогу перекладати можливу відповідальність неурядових організацій на тих суб'єктів, які їх залучають до певної діяльності, що в свою чергу допоможе уникнути безвідповідальності у результаті завдання шкоди неурядовими організаціями. Реалізація такої пропозиції може проявлятись або в положеннях договорів про співпрацю між вказаними суб'єктами та міжнародними неурядовими організаціями, або через внесення доповнення у якості окремого речення до ч. 2 ст. 4 Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння (закріплені у додатку до ГА ООН A/RES/56/58 від 12 грудня 2001 р.) та до п. (с) ч. 1 ст. 2 Статей про відповідальність міжнародних організацій (закріплені у додатку до резолюції ГА ООН А/RES/66/100 від 9 грудня 2011 р.), а саме: «У разі залучення будь-яких третіх осіб, крім агентів, які не є органами» у першому випадку «держави, згідно її внутрішнього права», а у другому «міжнародної організації, згідно правил організації» «такі особи розглядатимуться органами» «держави» або «міжнародної організації».

Таким чином, на сьогодні міжнародні неурядові організації можуть нести відповідальність за порушення деяких міжнародних договорів та внутрішньодержавного права, однак реалізація такої відповідальності відбуватиметься переважно в рамках внутрішньодержавних механізмів та деяких міжнародних судових органів, оскільки питання про їх загальну (в усіх сферах їх міжнародної діяльності) міжнародно-правову відповідальність залишається не вирішеним. У зв'язку із цим останнє питання потребує подальшого наукового дослідження й розвитку.

Висновок

Міжнародні неурядові організації - це спеціальний вид добровільних громадських об'єднань (організацій). Отже, можна стверджувати, що на них поширюються ті характерні риси, які притаманні лише громадським організаціям. Міжнародні неурядові організації не є органами, що виражають волю держави, тому їх думки і резолюції не охоплюються процесом нормотворення.

В даний час в міжнародному праві немає норм, які офіційно б визнали міжнародну правосуб'єктність МНУО, з іншого боку, відсутні норми, що заперечують здатність МНПО бути суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин. У науковому плані відсутня єдина відпрацьована термінологія, яка дозволяє виділити з численних категорій суспільних організацій міжнародну неурядову.

Тому, на мій погляд, недоцільно стверджувати, що міжнародні неурядові організації не є суб'єктами міжнародного права, оскільки вони володіють всіма загальносуб'ектними властивостями, якими володіють інші суб'єкти міжнародного права. Іншими словами, МНПО володіють здатністю брати участь в міжнародних відносинах, регульованих Міжнародним правом, мають можливість реалізації своїх прав та обов'язків. Наділення МНПО консультативним статусом дозволяє говорити про включення МНПО в коло суб'єктів міжнародного права з обмеженим обсягом правосуб'єктності.

На сьогодні міжнародні неурядові організації можуть нести відповідальність за порушення деяких міжнародних договорів та внутрішньодержавного права, однак реалізація такої відповідальності відбуватиметься переважно в рамках внутрішньодержавних механізмів та деяких міжнародних судових органів, оскільки питання про їх загальну (в усіх сферах їх міжнародної діяльності) міжнародно-правову відповідальність залишається не вирішеним. У зв'язку із цим останнє питання потребує подальшого наукового дослідження й розвитку. 

Список використаних джерел

1. Неурядові організації: міжнародно-правові аспекти. Електронний ресурс. Режим доступу: http://bukvar.su/mezhdunarodnye-otnoshenija/119926-Mezhdunarodnye-nepravitel-stvennye-organizacii.html

2. Статут Організації Об'єднаних Націй, прийнятий 26.06.1945г.

3. Абашидзе А. Х., Урсин Д. А. Неурядові організації: міжнародно-правові аспекти. М., 2002, с. 21.

4. Кузнєцова Є. Еволюція консультативного статусу міжнародних неурядових організацій при економічному і соціальному Раді ООН. М., 2004, с. 34.

Размещено на Allbest.ru