Речові докази у кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут підготовки фахівців підрозділів слідства та кримінальної міліції

Кафедра кримінального процесу

Курсова робота

На тему: Речові докази у кримінальному провадженні

Київ 2015



Зміст

Вступ

1. Поняття, ознаки та види речових доказів у кримінальному провадженні

2. Процесуальний порядок вилучення та огляду речових доказів

3. Зберігання речових доказів та вирішення питання про них

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Специфіка пізнавальної діяльності в кримінальному процесі, що відбувається у формі доказування, виявляється в тому, що вона має дві сторони: пізнавальну та посвідчуючу. Остання означає, що фактичні дані, пізнані та одержані уповноваженими особами у ході кримінального провадження, повинні бути зафіксовані у такій передбаченій законом процесуальній формі, яка гарантує їх достовірність, а також дозволяє будь-якому суб'єкту кримінально-процесуальної діяльності користуватися ними у незмінному (цілісному) вигляді незалежно від часу та місця їх формування.

У відповідності зі ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому КПК.

Таким чином, що стосується значення кримінально-процесуального доказування, то його не можливо перебільшити. Адже, говорячи про процес доказування у кримінальному провадженні, ми говоримо, насамперед, про те, що вирішується доля людини. І від того, наскільки правильно буде зібрано і оцінено весь доказовий матеріал, залежить правильність, законність судового рішення у кримінальному провадженні.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Реалізація вимог Конституції і виконання органами досудового розслідування, прокурорами, слідчими суддями та судами завдань кримінального провадження неможливі без прийняття правоохоронними органами законних і обґрунтованих процесуальних рішень. Саме шляхом прийняття таких рішень здійснюється втілення в життя вимог Конституції і чинного законодавства, досягається вирішення завдань кримінального провадження.

В свою чергу, прийняття законних і обґрунтованих процесуальних рішень можливе лише тоді, коли вони ґрунтуються на перевірених та правильно оцінених відомостях, одержаних у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону. Чільне місце серед них займають речові докази, як окреме джерело доказів, визначене у ч. 2 ст. 84 КПК України. Помилка суб'єкта доказування під час оцінки доказів та їх джерел може призвести до прийняття незаконних рішень, порушення прав і свобод громадян, покарання невинуватого або виправдання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Окрім того, на практиці виникає чимало проблемних питань, пов'язаних із вилученням, оглядом речових доказів, їх зберіганням, а також обліком та передачею речових доказів, контролем їх обліку та стану зберігання.

Невирішеним залишається ряд аспектів, пов'язаних з поняттям, змістом і значенням речових доказів, їх відмежуванням від документів. Крім того, проблемними залишаються деякі питання, пов'язані з оцінкою речових доказів поряд з іншими джерелами доказів, передбачених ч. 2 ст. 84 КПК України.

Метою курсової роботи є узагальнення теорії вилучення, зберігання та вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні, визначення найбільш важливих теоретичних положень, які регламентують основні питання теми.

Завданнями курсової роботи є:

- визначити поняття, ознаки та види речових доказів у кримінальному провадженні;

- з'ясувати сучасний стан питання та його правову регламентацію;

- узагальнити особливості процесуального порядку зберігання речових доказів;

- сформулювати узагальнюючі висновки, запропонувати пропозиції по вдосконаленню теорії і практики.

Об'єкт дослідження - кримінально-процесуальні відносини, що виникають в процесі доказування.

Предмет дослідження є речові доказ у кримінальному провадженні.

1. Поняття, ознаки та види речових доказів у кримінальному провадженні

В кримінальному процесі як науці, навчальній дисципліні, галузі права і практичній діяльності все зводиться до доказування і доказів, бо вони є основним змістом кримінального процесу [10, с. 115]. Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч. 1 ст. 84 КПК України).

Варто звернути увагу на те, що в процесуальній літературі поняттям «джерела доказів», «процесуальні джерела доказів» надається різне значення: як форма, вид доказів, засоби доказування, носії інформації. В ч. 1 ст. 84 КПК йдеться про фактичні дані, наявність чи відсутність фактів і обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Вони відображають зміст та об'єктивну основу доказів.

Під показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів слід розуміти процесуальні джерела , тобто матеріальну форму, в якій містяться і за допомогою якої передаються фактичні дані. Такі джерела гарантують отримання найбільш повних і достовірних фактичних даних, що є важливою умовою допустимості доказів. З урахуванням цього, під доказами в кримінальному процесі слід розуміти єдність фактичних даних і їх процесуальних джерел. Залежно від способу і процесуального режиму отримання і їх характеру законодавець сформулював конкретну вимогу про те, що доказами можуть бути тільки показання, речові докази, документи, висновки експертів, незалежно від того, чи вони отримані в результаті гласних чи негласних слідчих (розшукових) дій.

Злочинна подія завжди залишає ті чи інші зміни (сліди) в оточуючій дійсності. Значне місце тут займають матеріальні, або як їх ще називають речові сліди. Виявлені та досліджені в установленому порядку, вони можуть надати в розпорядження органу розслідування інформацію, яка буде сприяти розкриттю злочину. Інформація одержана від об'єктів матеріального світу має свою форму. Дана інформація може виступати у кримінальному судочинстві як докази, і міститись в такому процесуальному джерелі, котре має назву речові докази.

Речові докази займають самостійне місце в системі інших процесуальних джерел доказів, а їх використання в кримінально-процесуальній діяльності зростає. Це пов'язано з постійним розвитком науки та техніки, що дозволяє дослідити властивості і значення різних об'єктів, а також криміналістики, яка розробляє на базі наукових досягнень різні прийоми і методи щодо збирання та дослідження речових доказів.

Обсяг інформації, що одержується від речових доказів зростає в міру вдосконалення способів їх дослідження. Досягнення криміналістики та інших наук, які використовуються з цією ж метою, дозволяють сьогодні виявити, зафіксувати та використати як речові докази те, що ще вчора неможливо було ні виявити, ні зафіксувати. Тому значення речових доказів та їх роль в доказуванні постійно зростають. При цьому цілком зрозуміло, що мова йде не за заміну речовими доказами, інших процесуальних джерел, а про розширення можливостей збирання речових доказів за рахунок застосування засобів і способів, якими раніше не володіли органи розслідування та суду [4, с. 636].

Зауважимо, що визначення поняття речових доказів по різному тлумачиться науковцями. Так А.О. Ляш вказує, що це предмети матеріального світу, які володіють властивістю незамінності і мають доведений в установленому законом порядку причинний зв'язок з обставинами, що мають відношення до справи, визнані джерелом доказів і приєднані до справи спеціальною постановою [8, с. 35].

На нашу думку, таке визначення є трохи громіздким і дає занадто загальне уявлення про речові докази. Інші процесуалісти вважають, що речові докази - це будь-які предмети матеріального світу, які були знаряддям злочину чи зберегли на собі сліди злочину, на які були спрямовані злочинні дії, а також інші предмети і документи, які можуть служити засобом для виявлення злочину та встановлення обставин кримінальної справи.

Кримінальне процесуальне законодавство визначає, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом (ч. 1 ст. 98 КПК України).

В той же час з тексту закону чітко простежується, що законодавець не прагне дати вичерпний перелік предметів, які можуть бути речовими доказами, а лише називає ознаки, при наявності хоча б однієї з яких предмет стає речовим доказом.

Такий підхід видається дуже слушним, оскільки неможливо передбачити всі об'єкти матеріального світу, які можуть виступати як речові докази у конкретних кримінальних справах.

Для визнання предмета речовим доказом необхідно встановити його зв'язок зі злочином. Відсутність в кримінальній справі відомостей про походження предмета, який визнаний речовим доказом, розриває ланцюг причинно-наслідкового зв'язку, котрий дозволяє зробити висновок про належність даного предмета до розслідуваної події. А іноді породжує сумніви щодо зв'язку даного матеріального об'єкта і вчиненого суспільно-небезпечного діяння.

Підставами для віднесення матеріального об'єкта до числа речових доказів можуть служити:

а) відображення на ньому ознак, що характеризують особистість учасників події (які вказують на конкретну особу), на знаряддя (зброя), що застосовувались ними;

б) відображення на ньому умов, в яких проходила подія (обстановка місця події);

в) наявність на ньому (в ньому) змін, пов'язаних з подією;

г) належність певній особі, якщо цей факт має значення для справи;

д) використання учасниками події;

е) виявлення в певному місці чи в певний час, якщо цей факт має значення для справи [4, с. 638].

Предмети, які можуть бути речовими доказами, найчастіше виявляються під час проведення слідчих (розшукових) дій та слідчих негласних (розшукових) дій - огляду, обшуку та ін. При цьому вони у відповідності з вимогами ст. 237 КПК оглядаються, можуть бути сфотографовані. Лише після того, як слідчий, прокурор встановить належність предметів до провадження (тобто, що вони були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, набуті злочинним шляхом (гроші, цінності та інші речі) або можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних чи для спростування обвинувачення або пом'якшення відповідальності), він складає мотивовану постанову про приєднання предметів до справи як речових доказів.

Як правило, речові докази є первинними, однак у деяких випадках вони можуть бути похідними. Йдеться про випадки, коли не можна вилучити на місці події слід в оригіналі без суттєвих його пошкоджень, _ тоді виготовлюють його зліпок. Після його виготовлення з додержанням вимог закону, коли копія сліду забезпечує точність відтворення його особливостей, _ це також буде речовий доказ: хоча він і не є оригіналом, але буде незамінним.

У разі, якщо отримують зразки для порівняльних досліджень, то йдеться вже не про речові докази, а про предмети (речовину), які відіграють допоміжну, інструментальну роль при експертному дослідженні і які, на відміну від речових доказів, не є незамінними.

До предметів, які зберегли на собі сліди злочину, відносяться предмети з матеріальними слідами злочину, які неможливо відокремити від їх поверхні. У такому разі сліди вилучаються разом з предметом (відбитки пальців рук, зубів, взуття та ін.).

До знарядь злочину можуть бути віднесені як предмети, які спеціально були виготовлені або пристосовані для вчинення злочинів (кастет, відмичка, обріз гвинтівки), так і предмети, які мають певне призначення у іншій області, не пов'язаній із злочинною діяльністю, - військовій, медичній, побутовій та ін. (пістолет, ніж, автомашина).

М.М. Видря обмежує коло знарядь злочину лише технічними пристосуваннями [2, с. 35]. Уявляється, що це не зовсім правильно, оскільки в даному випадку звужується обсяг цього поняття.

Слід зазначити, що використання знарядь вчинення злочину суттєво підвищує ступінь суспільної небезпеки діяння. Саме цим пояснюється включення законодавцем вказаних ознак в об'єктивну сторону окремих складів злочину чи віднесення їх до обставин, що посилюють кримінальну відповідальність.

Наприклад, вчинення хуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень визнає це хуліганство особливо злісним. Відповідно воно підлягає кваліфікації по ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України. Про це прямо йдеться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про хуліганство» від 28 червня 1991 р. №3 (зі змінами внесеними постановами від 4 червня 1993 р. №3 та від 3 грудня 1997 р. №12). В ній зокрема вказується, що вирішуючи питання про розмежування особливо злісного хуліганства від злісного, судам треба мати на увазі, що застосування чи спроба застосування при вчиненні хуліганських дій вогнепальної зброї, будь-яких ножів, кастетів чи іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, є підставою для кваліфікації злочину за частиною 4 ст. 296 КК України не лише в тих випадках, коли винуватий за їх допомогою заподіяв або намагався заподіяти тілесні ушкодження, а й тоді, коли використання зазначених предметів в процесі хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя або здоров'я громадян [13, с. 177].

Під предметами, які були об'єктом злочинного посягання необхідно розуміти конкретні об'єкти матеріального світу, які були предметом злочину. Не слід ототожнювати об'єкт злочинних дій і об'єкт злочину, це різні правові інститути. Об'єкт злочину значно ширше поняття. Об'єкт злочинних дій це, як вказано вище, конкретні предмети на які спрямовано злочинне посягання [4, с. 639].

Речові докази - об'єкти злочинних дій - це предмети, на які було безпосередньо спрямоване злочинне посягання (гроші, цінності, автотранспорт, різні промислові товари). До них слід віднести також гроші, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом. Йдеться про все, що було набуто за викрадені або отримані іншим злочинним шляхом гроші і цінності (об'єкти злочинних дій). Це можуть бути гроші, отримані після реалізації матеріальних цінностей, набутих злочинним шляхом. У такому разі це буде підтвердженням такої реалізації і тут не мають значення індивідуальні ознаки отриманого в результаті таких дій.

Гроші і цінності, нажиті злочинним шляхом, за загальним правилом вказують безпосередньо на спосіб вчинення злочину. Їх наявність не звільняє органи дізнання, слідчого, прокурора і суд від обов'язку доказування самого факту злочинної діяльності, а також його зв'язку з подальшим придбанням цінностей [3, с. 123].

Доказове значення грошей і цінностей нажитих злочинним шляхом, полягає насамперед в тому, що наявність у обвинуваченого певних цінностей (гроші, дача, автомашина тощо) в розмірі, що перевищує його законні трудові доходи, підтверджує сам факт злочинної діяльності [9, с. 55].

речовий доказ кримінальний процесуальний

Всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину, виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності, також можуть бути визнані речовими доказами. Сюди, наприклад, можна віднести знайдені на місці події дрібні предмети (ґудзики, недопалки, часточки фарби тощо) або продукти злочинної діяльності (фальшиві гроші, акцизні марки та ін.) [7, с. 154].

Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені у ч. 1 ст. 98 КПК України). В той же час, документ може виступати самостійним джерелом доказів (ч. 2 ст. 84 КПК України).

Тому, варто пам'ятати, що документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об'єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (ч. 1. ст. 99 КПК України).

До документів законодавець відносить:

1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі електронні);

2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України;

3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії;

4) висновки ревізій та акти перевірок.

Зауважимо, що значну теоретичну та практичну значимість має правильне розуміння співвідношення між документами речовими доказами та документами як самостійними джерелами доказів, оскільки оцінка кожного з цих двох джерел доказів має свої відмінності.

Таким чином, для речових доказів, як процесуального джерела характерним є наступне:

1. Речовий доказ - це єдність об'єкта матеріального світу і відомостей про факти, носієм яких він є.

2. Зміст речового доказу - це ті властивості і ознаки предмета, які можуть бути безпосередньо сприйняті органами досудового слідства, дізнання і судової влади. Змістом речових доказів є відомості у вигляді певних властивостей та ознак об'єктів матеріального світу, на підставі яких встановлюються обставини, що мають значення у справі.

3. Формою речового доказу є процесуальні засоби закріплення відомостей про факти, одержаних від певного предмета чи документа. Тільки при дотриманні цієї форми об'єкт матеріального світу набуває значення процесуального джерела доказів.

4. До речових доказів відносяться не будь-які предмети чи документи, а лише ті, які мають зв'язок з кримінальною подією, що досліджується.

2. Процесуальний порядок вилучення та огляду речових доказів

Факт вилучення речових доказів, документів, цінностей та іншого майна (у тому числі предметів і документів, вилучених з обігу) відображається у протоколі слідчої (розшукової) дії або негласної слідчої (розшукової) дії.

У разі надання свідком, потерпілим, обвинуваченим (підозрюваним), іншими особами, а також представниками організацій і установ предметів, документів, цінностей або іншого майна, яке має ознаки речових доказів або вилучене з обігу, а також такого, що підлягає конфіскації або арешту для забезпечення відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, або для виконання вироку суду про конфіскацію, складається протокол відповідно до КПК України. При цьому на стадії досудового розслідування слідчий, прокурор зобов'язані допитати особу, яка надала названі об'єкти, про час, місце та інші обставини їх відшукання, придбання та зберігання.

Для вилучення об'єктів, застосування яких потребує певних навиків, точної фіксації їх якісних характеристик, індивідуальних ознак та визначення вартості, залучаються відповідні спеціалісти.

У необхідних випадках виявлення та вилучення предметів, цінностей та документів фіксується фотозйомкою, відеозаписом та іншими технічними засобами фіксування.

У протоколі перераховуються всі предмети, які вилучаються, та щодо кожного такого предмета повинні бути вказані точне найменування, кількість, міра, вага, серія і номер, інші відмінні індивідуалізуючі ознаки, а також місце, де відповідний об'єкт був виявлений.

Про вилучення майна, на яке для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації накладено арешт, складається окремий протокол, у порядку, передбаченому чинним кримінально-процесуальним законодавством. При цьому все майно, яке вилучається (описується), також має бути перераховане із зазначенням вищевказаних відмінних індивідуалізуючих ознак кожного предмету.

Виходячи з обставин кримінального провадження, слідчий, прокурор можуть вилучити частину об'єкта, на якому знаходяться або можуть знаходитися сліди (мікросліди), які мають відношення до розслідуваного кримінального правопорушення, якщо немає можливості вилучити об'єкт у цілому. При цьому вони зобов'язані запобігати пошкодженню предметів, які належать потерпілим та іншим особам, а в разі неминучості пошкодження вживати заходів щодо відшкодування заподіяної громадянам шкоди. У випадку виникнення спору про розмір відшкодування він вирішується у порядку цивільного судочинства.

Усі вилучені предмети, цінності і документи пред'являються понятим та іншим учасникам слідчої (розшукової) дії. У необхідних випадках зазначені об'єкти упаковуються для уникнення їх пошкодження, неконтрольованого доступу до них та забезпечення зберігання слідів (мікрослідів), які є на них, з доданням бірок, посвідчених відповідними написами і підписами особи, у якої вилучено речі, понятих, слідчого, прокурора, працівника апарату суду, які скріплюються печаткою відповідного органу, про що зазначається в протоколі.

У разі, якщо протокол з описом предметів і цінностей, які вилучаються, з якихось причин на місці скласти неможливо (наприклад, у зв'язку з їх значною кількістю), вони упаковуються і опечатуються з доданням бірок з написами, які засвідчують вищеназвані особи. Подальший огляд і опис проводиться за місцем досудового розслідування в присутності понятих (бажано тих самих), що брали участь у їх вилученні, з відображенням у протоколі цілісності печаток та засвідчених підписами написів на упаковці, в яку були поміщені вилучені об'єкти. Якщо до огляду вилучених предметів і цінностей виявиться можливим залучити тих же понятих, які були присутні і при вилученні, то вони повинні засвідчити, що провадиться огляд та опис цих самих об'єктів, що були раніше вилучені.

Протокол складається у двох примірниках, підписується особою, яка проводила вилучення майна, цінностей або документів, а також інших об'єктів, понятими, а також іншими учасниками слідчої дії, у тому числі особою, у якої проводилося вилучення, а в разі її відсутності повнолітнім членом її родини або представником житлово-експлуатаційної організації, сільської (селищної), міської ради, адміністрації відповідного підприємства, установи, організації.

Копія протоколу видається на руки особі, у якої проведено вилучення майна, цінностей, документів, а в разі її відсутності _ повнолітнім членам її родини або названим вище представникам.

Вилучені предмети, документи, цінності, які є речовими доказами, повинні бути оглянуті (у необхідних випадках за участі спеціаліста), детально описані в протоколі огляду. В протоколі відображаються кількісні і якісні характеристики предметів, всі інші індивідуалізуючі ознаки, які дозволяють відрізнити об'єкт від подібних йому, а також ті, які зумовлюють його доказове значення.

Визначення кількісних та якісних характеристик дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння проводиться з урахуванням думки спеціаліста або висновку експерта. В інших випадках у протоколі огляду відображається тільки колір металу і каменів, а також їх індивідуалізуючі ознаки [11].

Після огляду речові докази приєднуються до кримінального провадження відповідною постановою слідчого, прокурора, ухвалою слідчого судді або постановою суду.

При огляді можуть бути вилучені лише речі і документи, які мають значення для кримінального провадження. Поняття «речі» у сенсі огляду слід тлумачити широко. Ними можуть бути сліди вчиненого кримінального правопорушення, документи, інші предмети, які можуть бути приєднані до матеріалів кримінального провадження як речові докази, до яких, зокрема, можна віднести матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

Якщо оглянуті речі мають ознаки речового доказу (ст. 98 КПК), вони визнаються речовими доказами і залучаються до матеріалів кримінального провадження постановою слідчого або прокурора.

Речові докази вилучаються цілком у натурі. Сліди залежно від їх видів _ разом з об'єктом _ носієм сліду або його частиною. Якщо неможливо вилучити разом об'єкт-носій (його частину) та слід, вилучаються копії сліду або його моделі (зліпки та відбитки).

Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження.

Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду, упаковці та опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду. Упаковка повинна бути зроблена таким чином, щоб у процесі транспортування та зберігання речі і документи не втратили свого доказового значення.

Закон переважно орієнтує слідчого чи прокурора на проведення огляду об'єктів на місці проведення слідчої дії. Втім відповідно до положень коментованої статті законодавець зазначає, що у разі якщо огляд речей і документів на місці здійснити неможливо або їх огляд пов'язаний з ускладненнями, вони тимчасово опечатуються і зберігаються у такому вигляді доти, доки не буде здійснено їх остаточні огляд і опечатування. Це можуть бути випадки, коли під час огляду необхідно використовувати особливі інструменти, матеріали, коли необхідно створити відповідні технічні умови огляду або коли для огляду потрібен тривалий час [7, с. 366].

Порядок тимчасового вилучення майна визначено ст. 168 КПК України, відповідно до якої тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому ст.ст. 207, 208 КПК. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.

Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол.

Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо затримання було проведено не уповноваженою службовою особою, вона зобов'язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно.

При передачі тимчасово вилученого майна складається протокол, в якому вказується, хто передав і яка уповноважена службова особа прийняла майно, із зазначенням його назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого воно виготовлено та індивідуаль-них ознак.

Тимчасове вилучення майна здійснюється також під час обшуку, огляду. Порядок проведення цих слідчих дій визначений у ст.ст. 236, 237 КПК.

Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов'язана скласти відповідний протокол.

Протокол складається з вступної, описової та заключної частини.

Вступна частина повинна містити відомості про: місце, час проведення та назву процесуальної дії; _ особу, яка проводить процесуальну дію (її прізвище, ім'я, по батькові, займана посада); усіх осіб, які присутні під час проведення процесуальної дії (їх прізвища, ім'я, по батькові, дата народження та місце проживання); інформацію про те, що особи, які беруть участь у процесуальній дії, заздалегідь повідомлені про застосування технічних засобів фіксації; характеристики технічних засобів фіксації та носіїв інформації, які застосовуються при проведенні процесуальної дії, та порядок їх використання.

В описовій частини протоколу вказуються відомості про: послідовність дій; отримані в результаті процесуальної дії речі, документи, гроші.

У заключній частині протоколу зазначається про: тимчасово вилучені речі, документи, гроші; спосіб ознайомлення учасників зі змістом протоколу; зауваження і доповнення до письмового протоколу з боку учасників процесуальної дії.

Перед підписанням протоколу учасникам процесуальної дії надається можливість ознайомитися із його текстом. Зауваження і доповнення зазначаються у протоколі перед підписами. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії.

Уповноважена службова особа зобов'язана забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна. Процедура його зберігання визначена в інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних провадженнях, цінностей та іншого майна органами досудового розслідування і суду, яка затверджена відповідною постановою Кабінету Міністрів України. Порядок зберігання залежить від того, що собою становить вилучене майно. Наприклад, гроші підлягають передачі на зберігання до фінансових органів. Документи зберігаються при справі, а інше майно _ у спеціально пристосованих приміщеннях.

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено:

1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним;

2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна;

3) у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 КПК (ст. 169 КПК України).

Прокурор уповноважений винести постанову про визнання безпідставним тимчасове вилучення майна, коли немає достатніх підстав вважати, що вилучені речі, документи, гроші: підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; є предметом кримінального правопорушення, пов'язаного з їх незаконним обігом; набуті в результаті вчинення кримінального пра-вопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення [7, с. 258].

У разі винесення слідчим суддею чи судом ухвали про відмову у задоволенні клопотання прокурора, клопотання слідчого, погодженого з прокурором, про арешт майна, тимчасово вилучене майно також повертається особі, у якої воно було вилучено. Таке рішення приймається, у разі якщо немає достатніх підстав вважати, що речі, які є майном підозрюваного, обвинуваченого, не відповідають критеріям, зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК.

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено, у разі: 1) якщо клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна було подано до суду пізніше наступного робочого дня після вилучення майна; 2) клопотання про тимчасовий арешт майна надійшло до суду після закінчення 72 годин з моменту його вилучення.

Про можливість отримання володільцем вилученого у нього майна він повідомляється письмово. Копія повідомлення долучається до кримінального провадження. У розписці отримувач вказує дані свого паспорта або іншого документа, який посвідчує його особу та місце проживання. У разі неможливості особистої явки власника майна воно може бути отримано за дорученням іншою особою, розписка якої разом з дорученням приєднується до справи. Якщо власником є підприємство, установа, організація, майно передається їх представникам за наявності доручення, документа, що засвідчує особу, і під розписку.

3. Зберігання речових доказів та вирішення питання про них

Речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст.ст. 160-166, 170-174 КПК України (ч. 1 ст. 100 КПК України).

Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. За клопотанням володільця документа слідчий, прокурор, суд можуть видати копії цього документа, за необхідності - його оригінал, долучивши замість них до кримінального провадження завірені копії.

У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй речового доказу вона зобов'язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість. У разі втрати чи знищення стороною кримінального провадження наданого їй документа вона зобов'язана відшкодувати володільцю витрати, пов'язані з втратою чи знищенням документа та виготовленням його дубліката.

Речові докази та документи, надані суду, зберігаються в суді, за винятком випадків, передбачених частиною шостою цієї статті, а також речових доказів у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, які можуть знаходитися в іншому місці зберігання (ч. 5 ст. 100 КПК України).

Речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров'я людей або довкілля.

У випадках, передбачених цією частиною, речові докази фіксуються за допомогою фотографування або відеозапису та докладно описуються. У разі необхідності може бути збережений зразок речового доказу, достатній для його експертного дослідження або інших цілей кримінального провадження.

У випадках, передбачених п. 2-4 ч. 6 ст. 100 КПК України, слідчий за погодженням з прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно зі ст.ст. 171-173 КПК України.

Реалізація, технологічна переробка або знищення речових доказів у випадках, передбачених цією статтею, здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом при ухваленні судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. При цьому:

1) гроші, цінності та інше майно, які належать обвинуваченому і були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, конфіскуються;

2) гроші, цінності та інше майно, які призначалися для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінальних правопорушень або винагороди за їх вчинення, конфіскуються;

3) майно, яке вилучене з обігу, передається відповідним установам або знищується;

4) майно, яке не має ніякої цінності і не може бути використане, знищується, а в разі необхідності - передається до криміналістичних колекцій експертних установ або заінтересованим особам на їх прохання;

5) гроші, цінності та інше майно, які були об'єктом кримінального правопорушення або іншого суспільно небезпечного діяння, повертаються законним володільцям, а в разі невстановлення їх - передаються в доход держави в установленому Кабінетом Міністрів України порядку;

6) гроші, цінності та інше майно, набуте в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них передаються в доход держави;

7) документи, що є речовими доказами, залишаються у матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.

Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується у порядку цивільного судочинства. У такому випадку річ зберігається до набрання рішенням суду законної сили [11].

Інструкція про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (у новій редакції), затверджена наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації, Служби безпеки України, Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України № 51/401/649/471/23/125 від 27.08.2010 р., спрямована на встановлення єдиних правил вилучення, обліку, зберігання та передачі не лише речових доказів, а й цінностей та іншого майна. Тому положення цього нормативно-правового акта стосуються:

а) речових доказів _ матеріальних об'єктів, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом (ст. 98 КПК);

б) предметів і документів, обіг яких заборонено (якщо у власника немає дозволу на їх придбання і зберігання);

в) документів, які засвідчують особу заарештованих підозрюваних, обвинувачених;

г) інших документів, що мають значення у справі;

д) грошей та інших цінностей, виявлених під час накладення арешту на майно підозрюваних, обвинувачених, підсудних або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії, на які може бути звернено стягнення з метою відшкодування заподіяної матеріальної шкоди або забезпечення виконання вироку в частині конфіскації майна (п. 2 Інструкції) [11].

Усі названі категорії підпадають під ознаки речей, однак у ст. 123 КПК йдеться не лише про речі, а й окремо про документи. Так, використовуючи положення ст. 99 КПК, доцільно вказати, що витрати, пов'язані із зберіганням і пересиланням документів _ це витрати, здійснені під час кримінального провадження на спеціальні умови зберігання та/або пересилання спеціально створеного з метою збереження інформації матеріального об'єкта, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, що мають значення для справи. Тому з наведеного вбачається, що документ також можна розглядати як річ.

Під час зберігання і передачі речових доказів, цінностей, документів та іншого майна вживаються заходи для забезпечення належного зберігання у вилучених об'єктів ознак і якостей, які визначають їх значення як речових доказів у кримінальному провадженні і які є на них, а також зберігання самих речових доказів, ознак і якостей з метою можливості їх подальшого цільового використання (п. 12 Інструкції) [11].

За загальним правилом зберігання речей та документів забезпечується стороною кримінального провадження, якій він наданий, та здійснюється в порядку, визначеному КМУ. Документ повинен зберігатися протягом усього часу кримінального провадження. Речові докази у вигляді громіздких або інших предметів, що вимагають спеціальних умов зберігання, можуть знаходитися в спеціальних місцях зберігання (ч. 5 ст. 100 КПК України) [6].

У таких випадках, коли майно як таке, що потребує спеціальних умов зберігання, передається в інші установи, підприємства, організації, витрати покриваються за рахунок Державного бюджету України в порядку, визначеному КМУ, який встановлює їх граничний розмір.

Прикладами забезпечення особливих умов схоронності окремих речей, наприклад, вибухових речовин, є зберігання їх на складах військових частин або відповідних державних установ, підприємств, організацій. Отруйні та сильнодіючі речовини передаються на склади організацій, які мають відповідний дозвіл на їх зберігання, і де є належні умови для зберігання, за узгодженням чи з відома їх керівництва (командування) (п.16 Інструкції) [11].

Вилучена в ході досудового розслідування або судового розгляду вогнепальна і холодна зброя та боєприпаси передається лише в господарчі підрозділи МВС, Головних управлінь МВС, управлінь МВС, СБУ, Головних управлінь та управлінь СБУ після перевірки та дослідження в державних судово-експертних установах. У разі необхідності поміщення зразків боєприпасів, вогнепальної або холодної зброї до натурно-довідкових колекцій вони за узгодженням зі слідчим, який розслідує кримінальну справу, можуть зберігатись у державних судово-експертних установах до отримання відповідного рішення суду (п.16 Інструкції) [11].

Робоча та домашня худоба, птиця, сім'ї бджіл, а також шкіряна і хутряна сировина, зерно, фураж, овочі та інша сільськогосподарська продукція, вилучена як речові докази, до прийняття кінцевого рішення компетентною особою видається потерпілим особам або організаціям, а при їх відсутності _ державним чи колективним сільсько-господарським підприємствам за територіальністю з оформленням відповідного акта (п. 39 Інструкції) [11].

Твори мистецтва і антикваріат, предмети, що мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, на які накладено арешт, після проведення спеціальної експертизи і за погодженням з Міністерством культури України та Національною комісією з питань повернення культурних цінностей при КМУ можуть бути передані до державних музеїв, бібліотек, наукових та інших закладів. Предмети релігійного культу, крім таких, що мають історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність, можуть бути передані на зберігання релігійним організаціям (п. 41 Інструкції) [11].

Ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, монети з дорогоцінних металів і такі, що містять у собі дорогоцінні метали, лом цих виробів, банківські метали та іноземна валюта, вилучені у громадян органами досудового розслідування, які визнані речовими доказами або на які може бути звернено стягнення з метою відшкодування завданої майнової шкоди або забезпечення вироку суду в частині конфіскації майна, реєструються у відповідному журналі та передають-ся в упакованому вигляді в спеціально пристосоване для зберігання речових доказів приміщення, до Державного сховища дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України, в касу фінансового підрозділу або до банківських установ у порядку, передбаченому чинним законодавством України, зокрема з дотриманням вимог постанови КМУ від 25.08.1998 № 1340 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним» та наказу МФУ від 04.11.2004 № 692, зареєстрованого в МЮ України 30.11.2004 за № 1513/10112, яким затверджено Порядок обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходять у власність держави (п. 25 Інструкції) [11].

Під час досудового розслідування та судового розгляду виникають ситуації, коли потрібно переслати відповідні речі чи документи від одного органу до іншого або від органу, який здійснює провадження, до експертної установи. Для прикладу, продукти або промтовари, які були об'єктами злочинних дій або зберегли на собі сліди злочину, передаються для експертного дослідження повністю або в необхідній частині (проби, зразки). Такі витрати, як і витрати на зберігання речей та документів, що мають відношення до справи, здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Витрати, пов'язані із зберіганням та пересиланням, цінностей, відшкодовуються з державного бюджету за рахунок коштів, передбачених у законі про державний бюджет на утримання органів державної виконавчої влади, які відповідно до покладених функцій здійснюють облік, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напів- дорогоцінним камінням, що переходять у власність держави (п. 4.7 Порядку обліку, зберігання і розпорядження дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням, що переходять у власність держави) [11].

Висновок

На всіх стадіях розвитку юриспруденції доказам та доказуванню приділялася значна роль. Дана проблема досліджувалася минулими і сучасними вітчизняними та зарубіжними процесуалістами. Крім того практика показує, що органи, які здійснюють кримінальне провадження не завжди дотримуються вимог законності при виконанні своїх обов'язків. Це стосується і процесуальної процедури вилучення, огляду речових доказів, документів, цінностей та іншого майна, їх зберігання та вирішення подальшої долі.

За результатами курсової роботи з'ясовано, що для речових доказів як процесуального джерела характерним є наявність наступних ознак:

- речовий доказ - це єдність об'єкта матеріального світу і відомостей про факти, носієм яких він є;

- зміст речового доказу - це ті властивості і ознаки предмета, які можуть бути безпосередньо сприйняті органами досудового розслідування, прокуратури та суду. Змістом речових доказів є відомості у вигляді певних властивостей та ознак об'єктів матеріального світу, на підставі яких встановлюються обставини, що мають значення у справі;

- формою речового доказу є процесуальні засоби закріплення відомостей про факти, одержаних від певного предмета чи документа. Тільки при дотриманні цієї форми об'єкт матеріального світу набуває значення процесуального джерела доказів;

- до речових доказів відносяться не будь-які предмети чи документи, а лише ті, які мають зв'язок з кримінальною подією, що досліджується.

Визначено умови, дотримання яких необхідне для визнання об'єкта матеріального світу речовим доказом:

- складання протоколу виявлення і огляду речового об'єкта (протокол огляду місця події, протокол обшуку тощо);

- наявність самого речового об'єкта;

- винесення постанови про приєднання предмета чи документа як речового доказу до кримінального провадження.

У курсовій роботі також виокремлено особливості поводження з речовими доказами при розслідуванні кримінальних проваджень, які регламентуються Інструкцією про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, що визначає процесуальний порядок вилучення, огляду речових доказів, документів, цінностей та іншого майна, особливості їх зберігання, а також порядок обліку та передачі, контроль їх обліку та стану зберігання.



Список використаної літератури

1. Александров А.С. Уголовный процесс России: учебник / А.С. Александров, Н.Н. Ковтун, М.П. Поляков, С.П. Сереброва, В.И. Радченко. - М.: Юстицинформ, 2006. - 784 с.

2. Выдря М.М. Вещественные доказательства в советском уголовном процессе / М.М. Выдря. - М.: Госюриздат, 1955. - 118 с.

3. Даев В.Г. Деньги и иные ценности, нажитые преступным путём в качестве вещественного доказательства / В.Г. Даев // Вестник Ленинградского университета. - 1975. - №23. - С. 122-124.

4. Жогин Н.В. Теория доказательств в советском уголовном процессе: 2-е изд., исправ. и доп. / Н.В. Жогин. М.: Юрид. лит., 1973. - 736 с.

5. Конституція України (з предметними матеріалами) / За ред. Д.В. Андрієвського, В.М. Ставіцкого. - Х.: Інтелект-Прогрес, 2007. - 676 с.

6. Кримінальний процесуальний кодекс України, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України»: чинне законодавство з 19 листопада 2012 р.: (офіційний текст). - К.: ПАЛИВОДА А. В., 2012. - 382 с.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар: у 2-х т. / О.М. Бандурка, Є.М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. - Х.: Право, 2012. - Т. 1 - 768 с.

8. Ляш А.А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса: учебное пособие / А.А. Ляш. - К.: НИоРИ Киевской высшей школы МВД СССР им. Ф.Э. Дзержинского, 1991. - 80 с.

9. Ляш А.А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса: дис. на соиск. уч. степени канд. юрид. наук. - К., 1988. - 235 с.

10. Михеєнко М.М. Кримінальний процес України: підручник. - 2-е вид., перероб. і доп. / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. - К.: Либідь, 1999. - 536 с.

11. Про затвердження та введення в дію Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду (в новій редакції): Наказ Генеральної прокуратури України, МВС України, Державної податкової адміністрації України, СБ України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України від 27.08.2010 р. №51/401/649/471/23/125 // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0051900-10.

12. Про порядок обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним: Постанова КМУ від 25.08.1998 р. №1340 та Наказу МФУ від 04.11.2004 р. №692, зареєстрованого в МЮ України 30.11.2004 за №1513/10112 (із змінами, внесеними згідно з Постановами КМ від 06.03.2013 р. №135) // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/1340-98-п.

13. Про судову практику в справах про хуліганство: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28.06.1991 р. №3 (зі змінами внесеними постановами №3 від 04.06.1993 р. і №12 від 03.12.1997 р.) // Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах. - К., 2004. - С. 174-179.

...