Судові рішення в адміністративному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Судові рішення в адміністративному процесі



Зміст

Вступ

1. Поняття та види судових рішень в адміністративному процесі

1.1 Поняття судового рішення

1.2 Види судових рішень

2. Зміст судового рішення в судочинній системі

2.1 Зміст судового рішення

2.2 Вимоги до судового рішення в адміністративному судочинстві

Висновки

Література



Вступ

На даний час Україна знаходиться на етапі впровадження у практику нормативно регламентованих положень у сфері адміністративного судочинства. Конституція надає всі можливості для створення, дійсно, демократичної та незалежної судової системи, яка, в свою чергу забезпечує захист прав людини на державному рівні, тобто реалізує головні принципи будь-якої правової держави.

Не зважаючи на наявність значної кількості праць, присвячених даній темі, дослідження інституту судових рішень, зокрема, проблемних питань видів судових рішень у адміністративному праві, не втрачає своєї актуальності. Це обумовлюється, передусім, суттєвими змінами в процесуальному законодавстві, які викликані прагненням законодавця вдосконалити процес судового захисту прав і законних інтересів громадян та пристосувати національне законодавство до вимог світових та європейських стандартів, що вимагає вироблення нових підходів до класифікації рішень та пристосування існуючих до правових реалій сьогодення.

Сьогодні проблеми становлення і розвитку адміністративно-процесуального права, адміністративного процесу, адміністративного судочинства як складової адміністративного процесу є предметом активних дискусій, особливо сьогодні, коли на порядку денному стоїть питання щодо створення адміністративних судів. У зв'язку з цим необхідно вирішити ряд організаційних питань з приводу розгляду спорів між органами публічної влади і громадянами. Таким чином, актуальність даної теми очевидна.

Питанням адміністративного судочинства значну увагу приділяли такі вчені як Н.Саліщева, В.Сорокін, Б.Лазарєв, Ю.Козлов, Ю.Старилов. Нові тенденції відображені у працях В.Авер'янова, А.Селіванова, В.Стефанюка, Ю.Педько, І. Бородіна, О. Кузьменка, Перепелюк В.Г., Тищенко М.М. та ін.

Над розробкою змісту судового рішення в адміністративному судочинстві України працювали відомі науковці, зокрема В. Бевзенко, І. Хар, О. Харитонова, В. Колпаков, В. Кравчук, А. Комзюк, В. Матвійчук, Р. Мельник, О. Пасенюк, М. Цуркан та інші.

Однак переважна більшість досліджень здійснювалася у дещо іншому правовому полі, ніж воно є на сьогоднішній день Стрімкі зміни в українському суспільстві обумовлюють не менш стрімкі зміни в законодавстві України Такі зміни торкнулися і галузі адміністративного законодавства.

Враховуючи важливість питання, необхідно зазначити, що судовому рішенню на сьогоднішній день в науці адміністративного права приділяється недостатньо уваги. Така ситуація не є виправданою. Сама багатогранність судового рішення обумовлювала й обумовлює необхідність проведення спеціальних досліджень як окремих його сторін, так і інституту в цілому, що повинно сприяти розвитку наукових знань та удосконаленню юридичної практики Такі дослідження дають можливість не тільки виявити сутність усіх специфічних ознак судових актів в цілому та особливостей рішення суду, зокрема, але й розробити оптимальну структуру вимог, яким воно повинно відповідати, визначити механізм впливу судового рішення, що набрало законної сили, на суспільні відносини, правове становище сторін спору, інших учасників процесу, визначити його місце в механізмі захисту й охорони основних прав і свобод громадян, його роль в реалізації основних завдань держави в умовах побудови правової держави та громадянського суспільства.

Комплексне дослідження правового явища, як правило, сприяє його науковому пізнанню в цілому, і, що має особливе значення, дає можливість виявити закономірності його розвитку, діалектичні зв'язки між ним та іншою правовою матерією.

Мета нашого дослідження - схарактеризувати зміст судового рішення в адміністративному судочинстві України. Для досягнення зазначеної мети поставлено завдання з'ясувати структуру судового рішення та надати свої рекомендації для її удосконалення.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:

визначення сутності рішення суду, виходячи з його специфічних властивостей та ознак, розробка на підставі цього визначення поняття «рішення суду», надання класифікації рішень суду;

розробка оптимального переліку вимог, яким повинне відповідати кожне рішення суду в цивільному процесі України;

визначення змісту судового рішення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають з приводу рішення суду першої інстанції в адміністративному праві України.

Предметом дослідження є рішення суду першої інстанції в адміністративному праві України

судочинство правовий адміністративний юридичний

1. Поняття та види судових рішень в адміністративному процесі

1.1 Поняття судового рішення

Судове рішення -- у широкому значенні -- акт судового розгляду справи будь-якого виду провадження. Це може бути як саме рішення, так і висновок(Конституційний Суд України), вирок (у кримінальному процесі), постанова, ухвала, окрема ухвала тощо (у кримінальному, адміністративному, цивільному та господарському процесах). Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всійтериторії України [32, c. 117].

Судове рішення також називають актом реалізації судової влади. Якість судового рішення -- основний критерій якості правосуддя.

Метою судового рішення є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, яке переконує сторони і суспільство у справедливості суду, утвердженні нимправ людини та запобігає стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.

Критерії якісного судового рішення:

· Правосудність

· Своєчасність

· Вмотивованість

· Чіткість

· Чиста мова

· Доступний стиль.

Структура судового рішення:

Вступна частина

Вступна частина судового рішення містить основні його реквізити, за якими його можна легко ідентифікувати.

У вступній частині має бути зазначено:

дату (число, місяць, рік), а якщо це має значення, також і час ухвалення судового рішення (година і хвилина);

місце ухвалення судового рішення (назва населеного пункту, де знаходиться суд);

точне найменування суду відповідно до Указу Президента України про його утворення;

прізвища та ініціали професійного судді, якщо справу розглядав суддя одноособово, професійних суддів (або також і народних засідателів), якщо справу розглядала колегія суддів, і секретаря судового засідання.

Описова частина

В описовій частині судового рішення узагальнено викладається позиція осіб, які беруть участь у справі (сторін, третіх осіб, їх представників), і основний зміст доказів, досліджених судом. Тут суд не має права давати своїх оцінок ні позиції осіб, які беруть участь у справі, ні доказам.

Для вироку в кримінальному провадженні закон описової частини не передбачає.

Мотивувальна частина

У мотивувальній частині судового рішення суд спочатку наводить встановлені ним обставини у справі, що необхідні для її вирішення, із посиланням на докази, за якими ці обставини було встановлено, а також мають бути зазначені мотиви, з яких суд не врахував окремих доказів, з посиланням на неналежність, недопустимість, недостовірність, непереконливість тощо та з необхідними поясненнями. Тобто тут відображаються результати оцінки судом доказів.

Після цього суд має дати аналіз цих обставин під кутом зору права.

Резолютивна частина

У резолютивній частині знаходить відображення присуд суду -- тобто відповідь суду на кожну вимогу ініціатора процесу.

Спочатку суд викладає свій висновок про задоволення вимог повністю чи частково або про відмову в їх задоволенні.

У разі задоволення позову суд викладає свій висновок по суті кожної вимоги в обсязі, в якому їх було задоволено, шляхом зазначення відповідного способу захисту.

У резолютивній частині суд також наводить свій висновок про розподіл судових витрат між сторонами відповідно до задоволених чи незадоволених судом вимог.

Наприкінці резолютивної частини суд обов'язково повинен зазначити строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили та його оскарження [8, c. 281].

Змістовні вимоги до судового рішення:

Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням усіх процесуальних вимог.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом належним чином.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвалення судового рішення:

Суд ухвалює судове рішення іменем України безпосередньо після закінчення судового розгляду.

Судове рішення ухвалюється простою більшістю голосів суддів, що входять до складу суду.

Судове рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті складом суду, який здійснював судовий розгляд. Ухвали можуть бути постановлені без виходу до нарадчої кімнати. Вони заносяться секретарем судового засідання в журнал судового засідання.

Якщо рішення ухвалюється в нарадчій кімнаті, відповідні питання вирішуються за результатами наради суддів шляхом голосування, від якого не має права утримуватися ніхто з суддів. Головуючий голосує останнім. У разі ухвалення судового рішення в нарадчій кімнаті його підписують усі судді.

Датою ухвалення рішення у справі є день його проголошення.

Окрема думка судді

Окрема думка судді -- це процесуальна форма незгоди одного із суддів з рішенням суду в цілому. Цей інститут діє у багатьох країнах і на міжнародному рівні. За КПК України, кожен суддя з колегії суддів має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.

Регламент Міжнародного суду ООН встановлює, що, коли рішення у цілому або в частині не відбиває одностайної думки суддів, кожний суддя має право подати свою окрему думку (англ. separate opinion, фр. opinion individuelle) [9, c. 46].

В Україні окремі думки суддів поширені в конституційному судочинстві.

Виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні

Суд може з власної ініціативи або за заявою осіб, які беруть участь у справі, виправити допущені у судовому рішенні описки чи арифметичні помилки.

Вирішуючи питання про виправлення описок чи арифметичних помилок, допущених у судовому рішенні, суд не має права змінювати його зміст. Він лише усуває такі неточності, які впливають на можливість реалізації судового рішення чи його правосудності.

1.2 Види судових рішень

Залежно від того, на якій стадії процесу суд ухвалює судові рішення, їх можна поділити на проміжні (якими провадження у справі у суді певної інстанції не закінчено) такінцеві (якими суд закінчує розгляд справи у суді певної інстанції).

Результатом здійснення правосудді, тобто наслідком встановлених у справі обставин, є ухвалений відповідно до норм матеріального та процесуального права акт - судове рішення. У законодавстві термін « судове рішення» не визначений. Відповідно до ст. 158 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) від 2005 року судові рішення поділяються на: постанову - судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, а також це рішення суду будь-якої інстанції, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову [4, c. 193].

Ухвала ? судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань. Відповідно до інстанційної підсудності справ постанови бувають: постанови суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції та постанови суду касаційної інстанції. При вирішенні справи по суті суд може прийняти постанову про задоволення адміністративного позову повністю або частково чи про відмовлення в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про:

1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення;

2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії;

3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій;

4) стягнення з відповідача коштів;

5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України;

8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень [2].

Відповідно до КАСУ ухвали в судах будь-якої інстанції видаються з питань:

1) залишення позовної заяви без руху;

2) повернення позовної заяви;

3) відкриття провадження в адміністративній справі;

4) об'єднання та роз'єднання справ;

5) забезпечення доказів;

6) визначення розміру судових витрат;

7) продовження та поновлення процесуальних строків;

8) передачі адміністративної справи до іншого адміністративного суду;

9) забезпечення адміністративного позову;

10)призначення експертизи;

11) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок;

12) відмови в ухваленні додаткового судового рішення;

13) роз'яснення постанови;

14) зупинення провадження у справі;

15) закриття провадження у справі;

16) залишення позовної заяви без розгляду. Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду [2].

Відповідно до КАСУ суд також може прийняти так звану окрему ухвалу або додаткове судове рішення. Ст. 168 Кодексу встановлює, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати. Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд ухвалює додаткове судове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі [18, c. 371].

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Розкриваючи поняття законності рішення, необхідно виходити з того, що суди, виконавши вимоги процесуального законодавства, постановляють рішення не тільки на підставі закону, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону -- на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), а й керуються принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

2. Зміст судового рішення в судочинній системі

2.1 Зміст судового рішення

Чинні в Україні процедури розгляду адміністративно-правових конфліктів виявляються недостатньо ефективними та такими, що не забезпечують особам повноцінної реалізації їх права на захист від чиновницького свавілля. Справедливе судочинство й ефективний захист прав і свобод людини, зокрема в адміністративному судочинстві, можливі лише за наявності належного й ефективного законодавства. Суттєве оновлення процесуального законодавства та загальні підходи до розуміння права, держави та ролі адміністративного суду в державі, що домінували в науці в різні часи, зумовлюють потребу в певній корекції наукових підходів, які лежать також в основі одного з найважливіших актів судової влади - судового рішення.

Судове рішення, яким суд вирішує конфлікт по суті, викладається у формі постанови, за якою суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань - у формі ухвали.

Імперативну природу рішень адміністративного суду визначила Конституція України (ст. 129) та Кодекс адміністративного судочинства України (ст. 14) (далі - КАС України). Зокрема цими нормами визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України, а постанови й ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України, невиконання ж судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Ухвала чи постанова адміністративного суду безпосередньо є процесуальним документом, позаяк у ньому виражається застосування норм права, міститься інформація про процедуру захисту або відновлення прав, свобод, оспорюваних інтересів фізичних та юридичних осіб [2, с. 270].

Р. Куйбіда та О. Сироїд зазначають, що вдала структурованість полягає в тому, що в рішенні мають бути чітко окреслені: 1) предмет конфлікту - вимоги однієї сторони до іншої, які повинен вирішити суд; 2) позиція сторін - прохання сторін до суду щодо предмета конфлікту з наведенням основної аргументації сторін; 3) факти - установлені судом обставини з аналізом доказів; 4) право - юридична кваліфікація установлених фактів із виведенням правових наслідків і наведенням відповідної аргументації; 5) присуд суду - лаконічна відповідь суду на вимоги сторін, якою вирішується конфлікт [26, с. 24].

Так, зміст постанови адміністративного суду складається з таких частин: 1) вступної; 2) описової; 3) мотивувальної та 4) резолютивної.

У вступній частині постанови має бути зазначено дату, час, місце прийняття постанови, точне найменування адміністративного суду, прізвища та ініціали професійного судді, якщо справу розглядав суддя одноособово, професійних суддів, якщо справу розглядала колегія суддів, і секретаря судового засідання. Прізвище та ініціали секретаря судового засідання не зазначаються в разі розгляду справи в письмовому та скороченому провадженні, оскільки в цьому випадку судове засідання не проводиться.

В. Кравчук зазначає, що у вступній частині постанови наводяться відомості, що індивідуалізують це рішення як акт судової влади [23].

Для зазначення дати у вступній частині обов'язково застосовується словесно-цифровий спосіб оформлення. Вважаємо, що доцільно писати 01 січня 2013 року, а не 1 січня 2013 р., щоб у подальшому не виникало жодних зауважень, якщо недобросовісна сторона сфальсифікує судове рішення, поставивши перед числом 1 (один) наприклад 2 (два), і виникне питання, яка ж дата є правильною. А тому пропонуємо внести зміни у п. 6.43. Інструкції з діловодства в апеляційних і місцевих адміністративних судах, виклавши його в такій редакції: «Дату прийняття постанови чи постановлення ухвали ставлять у першому рядку тексту ліворуч після назви судового рішення. Для зазначення дати у вступній та резолютивній частинах обов'язково застосовується словесно-цифровий спосіб оформлення (наприклад: 04 січня 2013 року). В описовій та мотивувальній частинах судового рішення допускається використання цифрової форми зазначення дат у такому порядку: число, місяць, рік (наприклад: 04.01.2013). У резолютивній частині для визначення кількості, суми застосовується словесно-цифровий спосіб. Наприклад: 1230 (одна тисяча двісті тридцять)».

Датою прийняття постанови є дата її офіційного проголошення. Відповідно до ч. 1 ст. 167 КАС України [17] судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу судді (суддів) з нарадчої кімнати. В більшості випадків дата прийняття постанови і дата виходу судді (суддів) до нарадчої кімнати повинні збігатися. Проте якщо суддя (судді) вийшов до нарадчої кімнати до півночі, а повернувся після (така ситуація найчастіше спостерігається у справах, пов'язаних з виборчим процесом), то ці дати не збігатимуться. Дата прийняття постанови не змінюється і в тому разі, коли суд відклав складення постанови у повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, проголосивши лише її вступну та резолютивну частини.

Часом прийняття постанови слід вважати проміжок часу, коли суд, перебуваючи в нарадчій кімнаті, здійснив останню дію до виходу з неї - наприклад, підписав постанову.

На думку авторів науково-практичного коментаря КАС України за загальною редакцією Р. Куйбіди, час прийняття постанови - це година і хвилина або проміжок часу, протягом якого суддя перебував у нарадчій кімнаті, з точністю до хвилини [18]. Але, якщо ми звернемось до судової практики, зазначення в постанові проміжку часу, протягом якого суддя (судді) перебував у нарадчій кімнаті, майже не зустрічається.

Місце ухвалення судового рішення визначається місцем проведення судового засідання. Судові засідання повинні проводитися у відповідних залах, розташованих у приміщенні суду, які називаються залами судових засідань. Проте варто зазначити, що залу судового засідання не слід ототожнювати з кабінетом судді чи іншим приміщенням, яке не обладнано спеціальними засобами для проведення в ньому судових засідань.

Зазвичай місцем ухвалення рішення вважають назву населеного пункту, в якому розташовано суд. Проте на практиці є поодинокі випадки, коли зазначають повну адресу місцезнаходження суду та відповідної зали судового засідання. Найменування суду повинно бути повним і відповідати офіційно встановленому Указом Президента Україна [22], яким створено відповідний суд.

Склад суду - це суддя (судді), який ухвалив постанову чи постановив ухвалу. Під час розгляду справи судом першої інстанції головою в судовому засіданні є суддя, який здійснював підготовче провадження (ч. 1 ст. 123 КАС України). Прізвища судді (суддів) наводяться у формі родового відмінка.

Вважаємо, що в тексті постанови потрібно писати не «при секретарі», а «секретар судового засідання», оскільки правовий статус секретаря судового засідання прямо передбачений ст. 63 КАС України [18].

У вступній частині постанови зазначають окремо найменування та процесуальний статус представників, які брали участь у справі, а також найменування сторін, третіх осіб із вказівкою на предмет позову.

Згідно зі статтею 47 КАС України особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін і третіх осіб. Також до цього переліку законодавець включив Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, прокурора, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичних та юридичних осіб, які у випадках, установлених законом, можуть звертатися до адміністративного суду з адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах [18].

Предметом позову є матеріально-правова вимога (наприклад, невизнання права або ненадання певного дозволу) позивача до відповідача, за якою він просить ухвалити судове рішення. У вступній частині постанови предмет позову формулюється стисло - в обсязі, достатньому для того, щоб зрозуміти характер конфлікту, і викладається в певній послідовності.

З огляду на вищенаведене вважаємо, що у вступній частині постанови мають бути зазначені всі загальновідомі факти, за якими легко можна встановити суд, в якому розглядалась адміністративна справа, суддю, який розглядав справу, прізвища та ініціали сторін, які брали участь у справі, третіх осіб або їх представників, якщо такі будуть, і предмет конфлікту.

Наступним елементом змісту постанови суду є її описова частина. У ній міститься стислий виклад позовних вимог і позиції відповідача, пояснень осіб, які беруть участь у справі, інших доказів, досліджених судом. Тобто в цій частині суд має викласти: хто і з якими вимогами звернувся до суду, до кого ці вимоги заявлено, чим та як така вимога обґрунтовується заявником, які заперечення надійшли, якою була позиція прокурора, представників державних органів і органів місцевого самоврядування.

У разі, якщо позовні вимоги змінились або якщо позов було визнано відповідачем, то про це має бути також зазначено в описовій частині постанови.

В. Кравчук зазначає, що в описовій частині конкретизуються предмет процесу та предмет конфлікту, її призначення - найбільш повно і точно відобразити конфлікт, як він розуміється самими особами, що беруть участь у справі [26].

Автори науково-практичного коментарю до КАС України за загальною редакцією А. Комзюка описову частину постанови розуміють як інформаційну частину, в якій суд описує процесуальні дії та порядок їх здійснення судом при дослідженні обставин справи, зокрема при призначенні експертизи, та їх висновки, витребування додаткових доказів, дослідження доказів [7, с. 205].

Вважаємо, що в описовій частині постанови зазначаються короткий зміст суті позову та обставини, на які посилається позивач у своїй позовній заяві на підтвердження своєї правоти, а також пояснення інших учасників справи.

У мотивувальній частині постанови наводяться встановлені судом обставини з посиланням на докази, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви, з яких суд виходить при винесенні постанови, і положення закону, якими він керувався [8, с. 168].

У мотивувальній частині знаходять своє відбиття вирішені судом питання факту (обставин у справі) і права. Мотивувальна частина повинна переконувати в обґрунтуванні та законності постанови. Кожен доречний і важливий аргумент осіб, які беруть участь у справі, має бути проаналізований, та одержано відповідь. Тут суд наводить установлені ним обставини у справі, необхідні для її вирішення, із посиланням на докази, за якими ці обставини було встановлено, а також мотиви, з яких суд не врахував окремих доказів, з посиланням на належність, недопустимість, недостовірність, непереконливість тощо з необхідними поясненнями. Тобто тут відображаються результати оцінки судом доказів (ст. 86 КАС України). Далі суд наводить правову кваліфікацію установлених обставин (тобто робить висновок про те, як урегульовано відповідні правовідносини, які порушення і ким були допущені та які наслідки це за собою тягне) та обґрунтовує вибір способу захисту у справі, якщо позовні вимоги належить задовольнити. При цьому суд повинен вмотивувати вибір положення законів (норм права), якими він керувався, зокрема пояснивши, як він долає неповноту законодавства, наявність чи суперечність, якщо такі є. А якщо хтось з осіб, які беруть участь у справі, посилався на положення законів (норм права), але суд їх не застосував, тоді суд повинен навести мотиви такого незастосування [18, с. 639].

В. Кравчук зазначає, що відповідно до ст. 163 КАС України мотивувальна частина постанови фактично складається з двох самостійних щодо одна одної складових - установлених судом обставин і мотивів суду. Перша стосується фактів, друга - застосування закону. Спочатку суд повинен установити фактичні обставини і відповідні їм правовідносини, а лише потім застосувати правову норму, яка їх регулює [26, с. 41].

Підтримуючи точки зору вищенаведених науковців вважаємо, що в мотивувальній частині постанови адміністративного суду повинно бути проаналізовано фактичні обставини справи, докази, на які посилаються сторони, та докази, які визнані судом належними і допустимими з визначенням їх доказової сили та посилання на законодавчу базу в обґрунтування судового рішення.

Крім того варто зазначити, що не слід описувати в постанові всі показання свідків у тому вигляді і з такими деталями, як вони записані технічними засобами, або повністю відтворювати зміст наявних у справі документів.

Надання переваги певним доказам проводиться в результаті їх оцінювання. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 86 КАС України).

Варто зазначити, що жодні докази не мають для суду наперед установленої сили, а суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З огляду на наведене головним елементом оцінки є внутрішнє переконання судді.

Узагальнено такі докази В. Гордєєв називає фактичними даними (відомостями), які здатні прямо чи опосередковано підтвердити факти, важливі для вирішення судової справи, виражені в передбаченій законом процесуальній формі (засобах доказування), отримані й досліджені в точно встановленому процесуальним законом порядку [15, с. 8].

Установивши фактичні обставини справи, суд викладає мотиви постанови. Головним у мотивації є причина. Отже, суд повинен відповісти, чому він вирішив справу саме так, а не інакше, відбивши в постанові всі важливі аргументи [4, с. 43].

У мотивувальній частині кожної постанови має бути наведено Закон та інші нормативно-правові акти матеріального права (назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт Закону), на підставі яких визначено права та обов'язки сторін у конфліктних правовідносинах, і норми процесуального права. Поняття «закон» уживається в широкому значенні. Суд застосовує і керується не лише законом, а й підзаконними актами.

Резолютивну частину постанови суду вважають найважливішою, оскільки саме в ній остаточно закріплюється висновок суду щодо всіх вимог позивача. В. Матвійчук та І. Хар зазначають, що резолютивна частина повинна викладатися в імперативній формі. Відповіді суду на всі правові питання мають випливати з установлених фактичних обставин справи, бути вичерпними, визначеними та безумовними. Визначеність розуміють як надання адміністративним судом чіткої та конкретної відповіді на всі поставлені перед ним питання [5, с. 212].

Проте в науково-практичному коментарі Кодексу адміністративного судочинства України за загальною редакцією О. Пасенюка зазначено, що у змісті резолютивної частини рішення можна виділяти головні та факультативні елементи. До головних відносять: а) висновок суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні; б) висновок суду по суті вимог; в) припис суду з питання про розподіл судових витрат. Як факультативні елементи залежно від специфіки предмета постанови суду та способів її виконання до резолютивної частини рішення можуть бути включені вказівка суду на спосіб, строки та порядок виконання постанови; вказівка суду на звернення рішення до негайного виконання. До того ж у постанові містяться судження суду роз'яснювального характеру, зокрема про порядок та строк його оскарження [10].

Оскільки резолютивна частина є однією з найважливіших частин постанови, то в ній потрібно точно та в імперативній формі зазначити висновок суду про адміністративний позов (задоволення чи відмову в його задоволенні), розподіл судових витрат між сторонами процесу та порядок набрання законної сили і строк оскарження постанови.

У свою чергу ухвала суду викладається окремим документом і складається з: 1) вступної частини із зазначенням дати і місця її постановлення; найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів); імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; 2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою; 3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; 4) резолютивної частини із зазначенням висновків суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку (ст. 165 КАС України). З вищенаведеного ми доходимо висновку, що елементи змісту ухвали суду значною мірою аналогічні змісту постанови, а тому нами значну увагу зосереджено на самій постанові, зміст якої є ширшим і повнішим за обсягом [18].

З огляду на вищенаведене вважаємо, що нормативно закріплений зміст постанови та ухвали адміністративного суду є гранично наповненим. Зокрема у вступній частині постанови зазначено всі загальновідомі факти, за якими можна встановити суд, в якому розглядалась адміністративна справа, суддю, що розглядав справу, прізвища та ініціали сторін, які брали участь у справі, третіх осіб або їх представників і предмет конфлікту; в описовій частині постанови зазначаються короткий зміст суті позову та обставини, на які посилається позивач у своїй позовній заяві на підтвердження своєї правоти, а також пояснення інших учасників справи; у мотивувальній частині постанови адміністративного суду повинно бути проаналізовано фактичні обставини справи, докази, на які посилаються сторони, та докази, визнані судом належними і допустимими з визначенням їх доказової сили та посиланням на законодавчу базу; у резолютивній частині постанови потрібно точно та в імперативній формі зазначати висновок суду про адміністративний позов (задоволення чи відмову в його задоволені), розподіл судових витрат між сторонами процесу, порядок набрання законної сили і строк оскарження постанови.

2.2 Вимоги до судового рішення в адміністративному судочинстві

Важливою умовою чинності судових рішень, постановлених адміністративними судами, є їх відповідність низці вимог матеріального та процесуального характеру. Так, для того щоб рішення адміністративного суду мало юридичну силу, необхідно, аби воно було: законним, обґрунтованим, повним, безумовним та безальтернативним, ясним (зрозумілим), точним, виконаним у передбаченій КАС України процесуальній формі (дотримання процесуальної форми).

Отже, для того щоб судове рішення могло виконувати функцію захисту порушених прав чи інтересів, які охороняє закон, воно має відповідати певним вимогам, тобто має бути правосудним Сучасною вітчизняною наукою адміністративного процесу правосудність визначена, як - основна якісна вимога до судового рішення, порушення якої є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції;

це якісний стан рішення, що характеризується правильним застосуванням адміністративним судом при розгляді і вирішенні адміністративної справи норм матеріального і процесуального права. Вважаємо за необхідне зупинитися на аналізі вимог, які пред'являються до постанов і ухвал адміністративних судів. Відповідно до КАС України, судове рішення має бути законним і обґрунтованим. Власне ці дві вимоги, які пред'являються до судових рішень і утворюють поняття правосудності. Рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні процесуальних норм [12, c. 96].

Недотримання цієї вимоги спричиняє безумовне скасування незаконного рішення суду. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Причому ці докази мають бути отриманими у визначеному ЗУ порядку, неприпустимо витребувати і залучити до справи матеріали на підтвердження висновків і мотивів рішення після його постановлення. У разі прийняття судом необґрунтованого рішення виникають передбачені КАС України підстави для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення.

Повнота судового рішення полягає у тому, що суд у ньому дає вичерпну відповідь на ті питання, які було винесено на обговорення і вирішення у залі судового засідання. У рішенні суду визначаються всі права та взаємні обов'язки позивача і відповідача, обґрунтовується задоволення чи відмова у позові. Наслідком недотримання цієї вимоги може бути постановлення додаткової постанови чи ухвали. Також неповне судове рішення є підставою для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції. Безумовність рішення означає, що в його резолютивній частині не допускаються умови, із виконанням яких пов'язується виконання рішення адміністративного суду;

виконання рішення суду не має залежати від настання чи ненастання певних умов. У рішенні в категоричній формі мають бути вказані дії-обов'язки, які покладено на учасників спірних правовідносин. Безальтернативність, як вимога, що пред'являється до судового рішення, не допускає можливості вибору різних способів виконання такого рішення. Особа, на яку судовим рішенням покладено виконання певного правового обов'язку, відповідно до цієї вимоги, може виконати це рішення виключно одним, зазначеним цим рішенням, способом. Ясність (зрозумілість) рішення означає, що рішення викладається чітко, однозначно і зрозуміло. Зрозумілість полягає у тому, що висновки суду у судовому рішенні обов'язково мають прямо випливати із мотивації, а також не допускати неоднозначного трактування. Незрозумілість судового рішення може бути усунута судом, який його ухвалив, постановленням ухвали про роз'яснення судового рішення. При цьому недопустимо змінювати зміст судового рішення по суті. Точність (чіткість) рішення означає, що воно має бути викладене без помилок у назвах, датах, описок, із дотриманням правил граматики. Дотримання процесуальної форми рішення суду. Суть цієї вимоги полягає у тому, що і ухвали, і постанови адміністративних судів, за своїм змістом і зовнішнім оформленням, мають відповідати вимогам, закріпленим у КАС України [20, c. 163].

Відповідно до ст. 160 КАСУ Стаття 160 [18]. суд приймає постанову іменем України негайно після закінчення судового розгляду; постанова приймається, складається і підписується в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу;

У виняткових випадках залежно від складності справи складення постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, однак суд повинен проголосити у тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи, вступну та резолютивну частини постанови. Постанова суду, яка містить вступну та резолютивну частини, перед оголошенням має бути підписана всім складом суду і приєднана до справи. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства: 1. постанова суду складається з:

1) вступної частини із зазначенням: дати, часу та місця її прийняття;

найменування адміністративного суду, прізвищ та ініціалів судді (суддів) і секретаря судового засідання;

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

предмета адміністративного позову;

2) описової частини із зазначенням: короткого змісту позовних вимог і позиції відповідача;

пояснень осіб, які беруть участь у справі;

інших доказів, досліджених судом;

3) мотивувальної частини із зазначенням: встановлених судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів;

мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення адміністративного позову або про відмову в його задоволенні повністю чи частково; висновку суду по суті вимог; розподілу судових витрат; інших правових наслідків ухваленого рішення; строку і порядку набрання постановою законної сили та її оскарження; встановленого судом строку для подання суб'єктом владних повноважень ? відповідачем до суду звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій (перебіг цього строку починається з дня набрання постановою законної сили або після одержання її копії, якщо постанова виконується негайно) [18].

Ухвала, що викладається окремим документом, складається з:

1) вступної частини із зазначенням: дати і місця її постановлення;

найменування адміністративного суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);

імен (найменувань) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, що його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;

3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;

4) резолютивної частини із зазначенням: висновків суду;

строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження [18].

В ухвалі, яку суд постановляє без виходу до нарадчої кімнати, оголошуються висновок суду та мотиви, з яких суд дійшов такого висновку. Ухвали, які під час судового засідання викладаються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті та підписуються складом суду, який розглядає справу. Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, заносяться секретарем судового засідання у журнал судового засідання. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, проголошуються негайно після їх постановлення.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень.

Стаття 171 КАС [18]. Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень1. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо:

1) законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень КМУ, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

2. Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

3. У разі відкриття провадження в адміністративній справі щодо оскарження нормативно-правового акта суд зобов'язує відповідача опублікувати оголошення про це у виданні, в якому цей акт був або мав бути офіційно оприлюднений.

4. Оголошення повинно містити вимоги позивача щодо оскаржуваного акта, реквізити нормативно-правового акта, дату, час і місце судового розгляду адміністративної справи.

5. Оголошення має бути опубліковано не пізніш як за сім днів до судового розгляду.

6. Якщо оголошення опубліковано своєчасно, вважається, що всі заінтересовані особи належним чином повідомлені про судовий розгляд справи. Скарги на судові рішення в цій справі таких осіб, якщо вони не брали участі у справі, залишаються без розгляду.

7. Адміністративна справа щодо оскарження нормативно-правових актів вирішується протягом розумного строку, але не пізніше одного місяця після відкриття провадження у справі. У виняткових випадках з урахуванням особливостей розгляду справи суд ухвалою може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на один місяць.

8. Суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

9. Якщо у процесі розгляду справи щодо нормативно-правового акта виявлено незаконність або невідповідність правовому акту вищої юридичної сили інших правових актів чи їх окремих положень, крім тих, щодо яких відкрито провадження в адміністративній справі, які впливають на прийняття постанови у справі, суд визнає такі акти чи їх окремі положення незаконними або такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили.

10. Постанова суду у справах щодо оскарження нормативно-правових актів оскаржується у загальному порядку.

11. Резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.

12. Правила цієї статті застосовуються також у випадках, коли питання про законність нормативно-правового акта чи відповідність його правовому акту вищої юридичної сили постало під час розгляду іншої адміністративної справи [18].

Судове рішення як основний акт судової влади повинно відповідати вимогам процесуального закону та правилам діловодства, встановленим для офіційних документів. Завдяки Закону «Про доступ до судових рішень» кожен має можливість дати свою оцінку стилю викладення тексту судового рішення, культурі судочинства та, звичайно, культурі автора цього документа (судді), а зрештою -- справедливості судової влади. Тому грамотне складання процесуальних судових документів має велике значення для підвищення культури судочинства і виховної ролі суду.

Висновки

Результатом здійснення правосуддя, тобто наслідком встановлених у справі обставин, є ухвалений відповідно до норм матеріального та процесуального права акт -- судове рішення.

Пленум Верховного Суду України у постанові від 29 грудня 1976 р. №11 «Про судове рішення» зазначив, що судове рішення є найважливішим актом правосуддя, покликаним забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини, правопорядку та здійснення проголошеного Конституцією принципу верховенства права.

У законодавстві термін «судове рішення» не визначений.

За змістом ч. 5 ст. 124 та ч. З ст. 129 Конституції поняття «судове рішення» та «рішення суду» вжиті як синоніми і визначають загальну назву акта застосування права судом. Узагальнюючий підхід до визначення цих термінів збережено і в КАС України (п. 7 ч. 1 ст. 7, п. 12 ч. 1 ст. 3). Поряд з цим, на відміну від ЦПК та ГПК, КАС містить визначення видів судового рішення (ст. 158), у ньому розкриті поняття постанови та ухвали (пункти 13, 14 ч. 1 ст. 3), що дає змогу вести мову про різновиди судових рішень залежно від форми, способу прийняття, за обсягом вирішених у них питань, юридичними наслідками тощо.

Залежно від кола питань, вирішених через прийнятий акт, судові рішення поділяються на постанови та ухвали. За цим критерієм постанова є рішенням суду будь-якої інстанції, у якому вирішуються вимоги адміністративного позову, а ухвала -- рішенням, яким вирішуються питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи, та інші процесуальні питання.

Частковими рішеннями вирішуються окремі правові вимоги. Зокрема, до закінчення судового розгляду, за клопотанням особи, яка бере участь у справі, прийняти постанову щодо частини позовних вимог, якщо з'ясовані судом обставини дають можливість без шкоди для справи вирішити ці вимоги (ч. 1 ст. 164 КАС). Таке рішення може ухвалюватися також у разі часткового визнання адміністративного позову відповідачем і прийняття його судом (ч. З ст. 112 КАС).

Додатковими судовими рішеннями є додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не розв'язані основним рішенням та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для постанов), або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Крім того, додаткові постанови та ухвали можуть прийматись, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначений спосіб його виконання або не вирішено питання про судові витрати.

З аналізу норм чинного законодавства вбачається, що судові рішення залежно від стадії судового процесу, на якій вони ухвалюються, можуть бути кінцевими, тобто такими, якими закінчується розгляд справи та проміжними, якими провадження у справі не закінчено.

За формою зовнішнього вираження судові рішення можуть бути письмовими або усними. Постанови суду можуть мати лише письмову форму, а ухвали письмову або усну. При цьому ухвали за наслідками розгляду апеляційних та касаційних скарг викладаються виключно у письмовій формі.

Постанови суду та всі ухвали, які викладаються окремим документом, приймаються (постановляються), складаються (викладаються) і підписуються в нарадчій кімнаті всім складом суду, який розглядав справу. Буде такий письмовий документ виготовлений рукописно, за допомогою друкарської чи комп'ютерної техніки -- значення не має.

Оскільки адміністративне судочинство здійснюється державною мовою, то судові документи, у тому числі судові рішення, складаються державною мовою а рішення, яким закінчується розгляд справи, ухвалюється іменем України.

Ухвали, постановлені без виходу до нарадчої кімнати, є усними і фіксуються секретарем судового засідання у журналі судового засідання (протоколі судового засідання).

За юридичними наслідками судові рішення можуть поділятися на рішення про присудження (про виконання або утримання від виконання певних дій), рішення про визнання (про наявність або відсутність правовідносин), конститутивні рішення (про перетворення правовідносин, тобто їх припинення чи зміну).

Судові рішення є актами реалізації судової влади. Судове рішення у адмыныстративному судочинстві є завершальним етапом судового провадження. Судове рішення можливо ухвалити не лише на стадії судового розгляду, а й у рамках процесуальних норм, які регулюють попереднє судове засідання. На цій стадії процесу рішення ухвалюється лише за безспірного визнання відповідачем позову, який не суперечить закону, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб. Воно спрямоване на спрощення адміністративного процесу за безспірних вимог. На відміну від відмови позивача від позову, визнання відповідачем позову не зумовлює закриття провадження у справі, а навпаки, є наслідком вирішення спору по суті з ухваленням рішення, здебільшого про задоволення позову.

Аналізуючи сучасні наукові погляди на поняття судового рішення та його суть, можна побачити нові тенденції в розумінні цієї категорії. Зокрема, вважається, що рішення суду першої інстанції є не тільки одним з видів судових постанов, що виносяться при розгляді цивільних справ. Натомість соціальна, юридична та політична значущість їх виходить далеко за межі простої ліквідації спору між окремими суб'єктами.

Так, на підтвердження цієї тези деякі дослідники зазначають, що процесуальний інститут судового рішення належить до числа головних опор доктрини поділу влад Монтеск'є, оскільки за допомогою рішень органів правосуддя, що уособлюють судову владу та діють незалежно, нівелюють крайності законодавчої та виконавчої влад, створюючи необхідну суспільству рівновагу.

...