Размещено на http://allbest.ru

Поняття й ознаки рецидиву злочинів

Вступ

рецидив злочин правовий кваліфікація

В процесі підвищення вимог до законодавчої та правозастосовчої діяльності, обумовленого розбудовою в Україні правової держави, особливого теоретичного та практичного значення для визначення підстав кримінальної відповідальності та меж призначення покарання при вчиненні кількох злочинів набуває проблема дослідження множинності, зокрема сукупності злочинів.

Демократичні соціально-економічні і політичні перетворення різноманітних сфер життєдіяльності українського суспільства, проведення масштабної правової реформи, реалізація стратегічного завдання інтеграції України до європейського співтовариства зумовили теоретичний аналіз багатьох вітчизняних законодавчих формул, оцінку сучасних загроз безпеці людини, соціуму і держави, проведення значної роботи зі стабілізації криміногенної обстановки в країні та ін. На цьому тлі серйозною соціально-правовою й кримінологічною проблемою виступає рецидивна злочинність

Актуальність теми зумовлюється тим, що при всій аксіоматичності твердження про рецидивну злочинність як константу злочинності за будь-яких часів і в будь-якій державі, її природа відрізняється своєрідністю, оскільки це навіть не окремий вид злочинних проявів у структурі загальної злочинності, а системне утворення криміногенної дійсності, міцні позиції якого свідчать, з одного боку, про підвищену суспільну небезпечність рецидивної злочинності, а з другого - про необхідність постійного спостереження за її розвитком й запровадження енергійних заходів для захисту суспільства від продукування усе нової і нової злочинної агресії в широкому розумінні слова.

Метою даної роботи полягає у кримінально-правовій характеристиці кваліфікації рецидиву злочинів в Україні. Це зумовлює виконання наступних завдань:

· проаналізувати поняття та значення інституту рецидиву;

· дослідити ознаки рецидиву злочинів;

· визначити види рецидиву злочинів;

· провести аналіз проблем, які виникають при нечіткому розмежуванні повторності та рецидиву при кваліфікації злочинів.;

Об'єктом роботи виступає поняття рецидиву злочину в чинному законодавстві України.

Предметом роботи є нормативне регулювання поняття, підстав та особливостей інституту рецидиву у кримінальному праві України.

Будучи невід'ємною частиною загального вчення про злочин, кримінальну відповідальність, проблема рецидиву є однією з найважливіших та найскладніших у теорії кримінального права та правозастосовчій практиці, якій, зокрема, приділялась значна увага у публікаціях багатьох представників радянської та вітчизняної науки кримінального права: М.І. Бажанова, М.І. Блум, Я.М. Брайніна, Р.А. Галіакбарова, А.С. Горєліка, П.С. Дагеля, М.А. Дурманова, М.А. Єфімова, Н.І. Загороднікова, В.С. Зеленецького, А.Ф. Зелінського, Ю.А. Красікова, Г.Г. Криволапова, Л.М. Кривоченко, П.К. Кривошеїна, Г.Л. Крігер, В.М. Кудрявцева, М.С. Ленау, В.П. Малкова, П.С. Матишевського, Г.А. Мендельсона, В. Михайлова, А.В. Наумова, А.С. Нікіфорова, Г.П. Новосьолова, З.А. Ніколаєвої, А.А. Піонтковського, Ф.Р. Рагімова, І.В. Рашковець, Н.К. Семернової, М.А. Стручкова, Г.Т. Ткешеліадзе, К.У. Умарова, Є.А. Фролова, В.Ф. Шмельова, Ю.І. Шульмейстера, Ю.М. Юшкова, О.М. Яковлєва, Н.Ф. Яшинової та інших вчених.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям роботи є історичний метод пізнання, який полягає в аналізі основних етапів становлення інституту „рецидиву” у науці кримінального права. Діалектичний метод і системно-структурний аналіз доктринального, нормативного і емпіричного матеріалу дозволили виявити загальні особливості рецидиву, як вчинення особою нового умисного злочину, що має судимість за вчинений умисний злочин.

Структура курсової роботи відповідає поставленій меті та сформульованим завданням. Вона складається зі вступу, чотирьох взаємопов'язаних розділів, висновків та списку використаних джерел.

1. Поняття й ознаки рецидиву злочинів

Існування у науці різних підходів щодо розуміння рецидиву злочинів без наведення при цьому чіткої вагомої аргументації на користь саме такого визначення його сутності іноді свідчить про некритичне ставлення вчених до окремих догматичних положень стосовно даного феномена, які були давно сформовані. У цьому зв'язку концептуальний аналіз розвитку зазначеного інституту в науці та його відбиття у законодавстві, з урахуванням особливостей напрямів певних наукових шкіл кримінального права, у рамках яких відбувався даний розвиток у той чи інший проміжок часу, є невід'ємною частиною оцінки адекватності сьогоднішнього наукового розуміння та законодавчого закріплення названого інституту потребам практики Стрижевська А.А. Визначення змісту поняття „повторність злочинів” // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - № 5. - С.59. .

Вітчизняними вченими багато уваги приділялося розгляду змістовного наповнення поняття рецидиву злочинів, робилися спроби ретроспективного аналізу змін концепцій щодо даного інституту. Але визначення рецидиву, яке закріплювалося у законі на час творчості цих науковців аж до створення на початку 90-х pp. незалежних держав, майже усіма ними сприймалося як догма, аксіома. Так, на монографічному рівні, полемізуючи щодо видів злочинів, які складають рецидив, видів останнього, поняття рецидивної злочинності тощо, жодний з радянських вчених не запропонував, до речі, відмовитися від поняття особливо небезпечного рецидивіста (хоча нині науковці одностайні у правильності відмови від цього поняття), не висунув пропозицію переглянути «марксистсько-ленінську» теорію кримінального права стосовно розглядуваного інституту Батиргареєва В. С. Основні напрямки соціальної політики української держави у сфері запобігання рецидивній злочинності // Політика української держави у сфері боротьби зі злочинністю: зб. матеріалів Всеукр. наук.-теорет. семінару (17 груд. 2009 p.). - Івано-Франківськ: Прикарпатськ. юрид. ін-т Львівськ. держ. ун-ту внутр. справ, 2009. - С. 19..

Але, не зважаючи на це, значний вклад у розвиток наукової думки щодо рецидиву злочинів зроблений Г.Аванесовим, А.Алексеєвим, М.Гродзинським, А.Зелінським, Б.Утєвським та іншими. Праці вказаних науковців та багатьох інших є тим теоретичним фундаментом, на якому переважно базується сучасна правова думка щодо певного концептуального бачення рецидиву злочинів. Отже, цілком відкидати погляди минулого навряд чи розумно. Але критичне переосмислення цієї наукової спадщини дозволяє вийти на нові рубежі у розумінні рецидиву злочинів.

Як слушно зазначає Ю.Битко, обсяг поняття «рецидив злочинів» протягом часу не був незмінним і визначався багатьма обставинами: рівнем та структурою повторної злочинності; співвідношенням класових сил і гостротою класових протиріч; змістом і спрямованістю державної кримінальної політики тощо. У цьому аспекті особливе місце у розвитку поняття «рецидив злочинів» належить науковим поглядам вчених XIX -- початку XX ст. та законодавству Російської імперії. Оскільки наукові положення та вироблені і закріплені на їх підставі законодавчі норми саме цього періоду вплинули на конструкцію досліджуваного поняття у радянському кримінальному законодавстві, а також у сучасному Бытко Ю.И. Учение о рецидиве преступлений в российском уголовном праве: история и современность: Автореф. дис. док. юрид. наук. -- Н.Новгород, 1998. -- С. 10..

Якщо у середньовічній концепції, особливо пізнішій, багато уваги приділялося визначенню ознак рецидиву злочинів, його відмежуванню від інших випадків, так званого, збігу злочинів, встановленню впливу рецидиву на караність діяння, то теорія XIX ст. звернулася до питань самої підстави посилення караності за рецидив злочинів, при цьому сконструювавши декілька різних варіантів вказаного інституту. Це, у свою чергу, визначило й значну відмінність законодавчих положень про рецидив, які зустрічалися у нормативних актах того часу. Але характерною ознакою поглядів вітчизняних криміналістів XIX ст. є те, що наукові дослідження про сутність рецидиву злочинів та розроблення його поняття у теорії відбувалися виключно у догматичному, формально-юридичному аспектах. При цьому ефективність зазначеного інституту досліджувалася здебільшого з позиції удосконалення кримінального законодавства, яке визнавалося прихильниками даної школи кримінального права як єдиний засіб боротьби зі злочинністю Бытко Ю.И. Учение о рецидиве преступлений в российском уголовном праве: история и современность: Автореф. дис. док. юрид. наук. -- Н.Новгород, 1998. -- С. 11. .

Отже, розвиток уявлень про феномен рецидиву злочинів у зазначений період відбувався у межах класичної школи кримінального права. Під рецидивом (або повторенням) розумілося вчинення однією особою злочинного діяння у другий, третій і наступний раз, після суду та відбутого суб'єктом покарання за перший злочин. Наведене -- загальне визначення рецидиву. При цьому розкриття природи рецидиву в спеціальних виданнях та енциклопедичній літературі того часу відбувалося через перелік необхідних ознак, яким повинні обов'язково відповідати випадки вчинення саме рецидивних злочинів. Серед таких, зокрема, була вказівка на те, що рецидив передбачає вчинення того ж самого (тобто тотожного) або однорідного злочину. Вказане закріплювалося у п. З ст. 14 Статуту про покарання, що накладаються мировими суддями (1864 p.). Хоча при цьому названий нормативний акт й не визначав, що ж треба розуміти під однорідністю Гродзинский М.М. Рецидив и привычная преступность // Право и жизнь. -- Кн. 5, 6. - М., 1923. - С. 50-68..

Вся концепція класичної школи рецидиву злочинів зосереджувалася, власне, навколо повторення тотожних і однорідних злочинів, які його складали. Це розуміння сутності рецидиву було домінуючим у науці і практиці. І лише як окремий різновид, швидше -- виняток (що так само знайшло законодавче закріплення в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 p.; у ред. 1885 p.) розглядалися факти утворення рецидиву також внаслідок вчинення й різнорідних злочинів. Так, згідно зі ст. 131 Уложення повторення -- це скоєння не тільки того самого, а й іншого злочину. Отже, дореволюційне законодавство характеризується подвійним визначенням рецидиву злочинів. Треба зазначити, що у той час більшість наукових дискусій пов'язувалася з розглядом рецидиву як повторення тотожних або однорідних злочинів, оскільки саме через призму цих видів злочинів розкривалося філософське підґрунтя ідеї класицизму в кримінальному праві.

Подібна концепція породжувала й певне ставлення до рецидивістів і ступеня їх винності, впливала на погляди вчених про заходи боротьби з ними. Проте теорія класичної школи кримінального права не була однорідною, оскільки у ній мали місце три напрями. Сутність першого полягала у тому, що повторення злочинів розглядалося, з одного боку, як доказ крайньої небезпечності подібного суб'єкта для суспільства, а, з іншого, як таке явище, що обумовлює найенергійнішу та найтяжчу караність. Дане ставлення мало за мету залякування злочинця та позбавлення його можливості шкодити суспільству шляхом максимального збільшення покарання, зміни його роду аж до страти.

Таким чином, ця вимога базувалася на розумінні сутності повторення як такого виду злочинності, носій якої, виявляючи звичку до злочину, є закоренілим та не виправним. До речі, цей напрям у XIX ст. був пануючим і таким, що цілком відповідав уявленням про злу волю рецидивістів. Згідно з другим напрямом вважалося, що повторення злочинного діяння є звичайним злочином, оскільки «в його природі містяться ті самі складові, які є й у вперше вчиненому злочині, за винятком незначно більшої винності із суб'єктивної сторони» Криволапов Г.Г. Множественность преступлений по советскому уголовному праву и установление ее признаков органами внутренних дел: Учебное пособие. - М.: МССШМ МВД СССР, 1989. - С. 19.. Розглядаючи більш тяжку караність повторення як ніщо інше, як покарання двічі за одне й те ж, прихильники цього напряму вважали справедливим визнавати будь-яке повторення злочинів за звичайну обставину, що поряд з іншими збільшує винність і караність у межах максимуму для даного роду покарання з наданням суду права визнавати або ні існування у конкретному випадку повторення. При цьому не міг змінюватися ані рід покарання, ні встановлений законом максимум. Отже, хоча повторення й могло свідчити про злісність суб'єкта, але не завжди, оскільки бувають випадки рецидиву злочинів при обставинах, відмінних від тих, які існували під час вчинення попереднього злочинного діяння (наприклад, внаслідок крайньої нужди, необхідної оборони тощо) Куфеев В. Рецидивисты (повторно обвиняемые) / Преступный мир Москвы. -- М., 1924. -- С. 102.. Третій напрям, визнаючи неабияке значення повторення для питань кримінальної політики і необхідність вжиття проти його розвитку найефективніших заходів, вважав рецидив у кримінальному відношенні Малков В.П. Совокупность преступлений (вопросы квалификации и назначения наказания). - Казань: Издательство Казанского ун-та, 1974. -С. 15..

У цілому аналіз викладених напрямів не є випадковим, оскільки він необхідний для розуміння концептуального підґрунтя рецидиву злочинів, на якому базувалося законодавство того часу, та з'ясування тих підстав, котрі згодом викликали зміни у наукових поглядах щодо даного виду множинності злочинів.

Прийняття КК України у 2001 р. стало значним кроком на шляху вирішення проблеми рецидиву злочинів. Стаття 34 визначає, що рецидив злочинів -- це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Закріплення на рівні кримінального закону поняття рецидиву злочинів є досягненням, оскільки, не зважаючи на гострі наукові дискусії та визнання необхідності закріплення даного поняття, протягом майже 100 років у вітчизняному законодавстві не надавалося, навіть, його визначення. Якщо ж поняття про певне правове явище набуло чіткого законодавчого закріплення, стає можливим проведення повнішого концептуального аналізу його природи.

Слово «рецидив» латинського походження й у перекладі означає «що відновлюється», «повторюється» Немировский Э.Я. Привычная и профессиональная преступность и новый УК / Изучение преступности и пенитенциарная практика. -- Вып. 2. -- Одесса, 1928. -- С. 106.. Оскільки рецидив -- це повторність злочинів, пов'язана з засудженням за попередній злочин, йому, насамперед, властиві ознаки, характерні для повторності.

Основними ознаками рецидиву є:

1.особою вчинено два або більше самостійних злочини;

2.вчинені злочини є лише умисними;

3.злочини вчинені в різний час;

4.особа має судимість за раніше вчинений злочин Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред.. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К., 2007. - С. 259..

Одним з обов'язкових ознак рецидиву є повторність вчинення злочину, що визнається не тільки в теорії, але і на практиці.

Повторне злочин може бути як співпадаючим, так і не збігається за формою вини з попереднім злочином. Для наявності рецидиву не має значення ні важкість, ні характер вчинених злочинів, ні вигляд, ні розмір покарання. Характер скоєних злочинів та їх тяжкість визначають лише ступінь суспільної небезпеки рецидиву, а вид і розмір покарання - ступінь суспільної небезпеки особи рецидивіста, служать підставою для виділення груп більш-менш небезпечних рецидивістів.

Збіг форм вини має значення для кваліфікації вчиненого і вирішення питання про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом. Це - випадки, коли настання певних правових наслідків закон пов'язує з умисною формою вини, коли між першим і наступними злочинами, досконалими даним суб'єктом, є певний зв'язок, свідчить про продовження колишнього антигромадської поведінки з сторони конкретного суб'єкта, незважаючи на відбуте (відбував) покарання.

Судимість - це обов'язкова ознака кримінальної рецидиву, і ряд питань, що виникають у зв'язку з цим, вимагають самостійного аналізу, що виходить за рамки дослідження.

Судимість - правовий стан особи, обумовлене фактом засудженнясудом до певної міри покарання за скоєний злочин. Це стан триває з дня набрання обвинувальним вироком законної сили і до закінчення обмеженого законом терміну і пов'язане для особи з настанням передбачених законом наслідків кримінально-правового та загально-правового характеру.

Необхідність інституту судимості в кримінальному праві обумовлена тим, що:

1) законодавець з наявністю судимості пов'язує можливість визнання особи особливо небезпечним рецидивістом; розглядає судимість як один з кваліфікуючих ознак ряду конкретних складів злочинів;

2) інститут судимості виступає як фактор, що попереджає нові злочину;

3) інститут судимості в якості обов'язкової складової частини входить в систему кримінального права Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- К., 2001. -- С. 74..

Говорячи про судимість як обов'язковому ознаку рецидиву, необхідно уточнити, що мається на увазі не просто обвинувальний вирок, що набрав силу, а вирок, яким винної особи призначено конкретну кримінальну покарання незалежно від його виду і розміру. У тих випадках, коли закон передбачає можливість застосування до особам, які вчинили злочини, не кримінального покарання, а заходів громадського впливу чи виховного характеру, їх застосування до винному виключає рецидив при здійсненні повторного злочину, бо застосування заходів громадського впливу, а не кримінального покарання, виключає судимість, як обов'язкова ознака рецидиву.

Правовий стан особи, обумовлене фактом засудження до певної міри покарання за скоєний злочин, - явище тимчасове і припиняється з настанням певних обставин, зазначених у законі. Настання зазначених у законі обставин є підставою вважати дану особу не судимим.

Одним з найважливіших ознак рецидиву є умисний характер злочинів, вчинених особою до і після осуду. Це обумовлено психологічної сутністю рецидиву, зумовлює підвищену небезпеку особи винного. Новела про те, що рецидив утворюють тільки умисні злочину, з'явилася тільки в КК 2001р. До цього рецидив могли утворювати як умисні, так і злочини з необережності. У психологічному плані рецидив представляє собою свідоме ігнорування винним відбувся раніше осуду. Про свідомому ігноруванні відбувся засудження, про підвищену стійкості антигромадських поглядів і звичок винного може йти мова за умови, якщо до і після засудження були здійснені навмисні злочини Батиргареєва В. С. До питання вдосконалення законодавства, спрямованого на запобігання рецидивній злочинності // Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні: матеріали наук. конф. (15 трав. 20О9 р.) / ред. кол.: В. І. Борисов (голов, ред.) та ін. - X.: Право, 2009. - С. 137. .

Судова статистика свідчить, що більшість вперше судимих, в тому числі і за систематичне вчинення злочинів, пориває з злочинним минулим. Знову ж таки здійснює злочину лише менша частина засуджених. І тільки до них буде обгрунтованим застосування додаткових кримінально-правових заходів, призначених для боротьби з рецидивною злочинністю.

Наступним тісно пов'язаним з попереднім ознакою кримінальної рецидиву є відбування покарання - повністю або частково. Тісний взаємозв'язок покарання і судимості обумовлена тим, що не буває покарання без судимості, як і судимість неможлива без покарання. Суспільна небезпека особи, винної у скоєнні злочину, є необхідною умовою нерозривному зв'язку покарання й судимості. Якщо особа втрачає суспільну небезпека, воно звільняється від покарання і не визнається судимим Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- К., 2001. -- С. 75..

Правильне вирішення питання про покарання можливо лише при врахуванні всієї сукупності даних, що характеризують як особистість винного, так і скоєний злочин, які повинні поєднуватися з напрямком кримінальної політики держави, принципами кримінального права, цілями покарання. Сукупність цих даних повинна враховуватися як на стадії призначення покарання, так і на стадії виконання покарання.

Рецидив - це найбільш небезпечний вид множинності злочинів, коли мета приватної превенції, сформульована у ч.4 ст.18 КК, не досягається, незважаючи на те, що мало місце не тільки призначення, але і виконання покарання.

Судимість і покарання, як зазначалося раніше, тісно взаємопов'язані між собою і одне немислимо без іншого. А це означає, що якщо відсутнє покарання, яке винний має відбути реально, то немає й судимості навіть у тих випадках, коли має місце винесення та проголошення обвинувального вироку.

2. Види рецидиву злочинів

Раніше в теорії кримінального права існувало безліч суджень про види рецидиву, що обумовлено використанням авторами різних критеріїв при класифікації рецидиву. Щоб рішення питання про розчленування рецидиву на види не було умоглядним, воно повинно базуватися на одному загальному, об'єктивно існуючій підставі. А що є такою підставою?

Враховуючи, що законодавець, вирішуючи питання про особливо небезпечному рецидиві, виходить з існування різних категорій злочинів, розчленування рецидиву на види також обумовлено наявністю різних категорій злочинів. У зв'язку з тим, що особливо небезпечний рецидив можливий, як вже було відмічено раніше, лише за наявності умисних злочинів, правильне вирішення питання про види рецидиву залежить від класифікації умисних злочинів.

Класифікувати події (факти, явища) - це, використовуючи будь-якої загальна ознака, виділити із загальної маси в окремі групи (категорії) ті з них, які мають специфічні, тільки їм притаманними ознаками. Щодо злочинів це означає їх розподіл за групами, кількість і кримінально-правове значення яких визначається сукупністю правових інститутів, які застосовуються у відношенні осіб, які вчинили злочини, що відносяться до різних категорій Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред.. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К., 2007. - С. 121..

Класифікація умисних злочинів повинна відповідати правилам логіки про поділ обсягу понять.

1. В одній і тієї ж класифікації необхідно застосовувати одну й ту ж підставу - необхідний єдиний класифікаційний критерій. Це означає, що поділ злочинів на категорії має грунтуватися на одній і тій же ознаці. Ця ознака має бути істотною, об'єктивною по своїй природі.

2. Обсяг членів класифікації дорівнював обсягом класифікованого явища. Стосовно до класифікації умисних злочинів це означає, що будь-яке протиправне діяння, незалежно від того, до якої категорії вона належить, має перебувати в рамках загального поняття злочину, з усіма притаманними йому властивостями та наслідками.

3. Члени класифікації взаємно виключали один одного.

4. Класифікація повинна бути послідовною, безперервною.

5. Останнє логічне правило - підстава поділу має бути зрозумілою і чіткою - стосовно до розглянутого питання це означає, що використання невизначеного критерію, навіть при дотриманні всіх інших правил, виключає правильність усієї класифікації, а наукову цінність і практичну значимість зведе до нуля.

Загальною матеріальною ознакою всіх злочинів є суспільна небезпека. У різних злочинах її характер і ступінь не однакові, а це дозволяє при єдиній сутності диференціювати їх на певні групи (категорії), встановити відмінності між окремими злочинами за їх тяжкості. Суспільна небезпека, відображаючи істота всіх злочинів, їх єдність і не виключаючи відмінності між ними, буде тим критерієм, який дозволить класифікувати умисні злочини на певний групи (категорії).

Суспільна небезпека, будучи основною матеріальною ознакою, характеризує сутність злочину як соціального явища, не тільки виступає загальною ознакою для всіх злочинів, сполучною ланкою між діяннями, що розглядаються як злочини, але й водночас підкреслює відмінність між злочинами та їх групами (категоріями). Таким чином, одним з головних критеріїв класифікації умисних злочинів є суспільна небезпека цього виду злочину.

У літературі існують різні класифікації рецидиву. Так, виділяють рецидив менш тяжких і тяжких злочинів, рецидив умисних і необережних злочинів, рецидив однорідних і різнорідних злочинів тощо Созанський Т.І. Види множинності злочинів // Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства). Матеріали науково-практичної конференції 4-5 квітня 2003 р. - Львів: ЛІВС при НАВС України, 2003.. - С. 122-123.. Найбільш прийнятною є класифікація рецидиву за характером злочинів, кількістю судимостей, ступенем суспільної небезпечності. Саме з урахуванням цих ознак далі розглянемо види рецидиву.

Залежно від характеру злочинів, що входять у рецидив, він поділяється на такі два види:

1. загальний рецидив;

2. спеціальний рецидив Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред.. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К., 2007. - С. 122. .

Загальний рецидив -- це такий рецидив, у який входять різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим або безпосереднім об'єктом і ті, що мають різні форми вини. Це, наприклад, випадок, коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження і протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або коли особа, маючи судимість за крадіжку, вчиняє хуліганство тощо. Загальний рецидив не впливає на кваліфікацію злочину, але розглядається за п. 1 ст. 67 як обставина, яка обтяжує покарання.

Спеціальним називається рецидив, у який входять тотожні або однорідні злочини, тобто однакові за складом або такі, що мають тотожні або подібні безпосередні об'єкти і вчинені при одній і тій же формі вини. Наприклад, особа, раніше засуджена за хуліганство, знову вчиняє хуліганство або, маючи судимість за шахрайство, вчиняє крадіжку або вимагання.

Спеціальний рецидив є більш небезпечним, ніж рецидив загальний, у ньому найбільшою мірою виявляється антисоціальна спрямованість особи на вчинення нових злочинів. Саме спеціальний рецидив передбачений в окремих статтях Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака злочинів.

Залежно від кількості судимостей рецидив поділяється на два види: простий і складний Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. -- К.:"А.С.К.",2002.- С. 78. .

Простий рецидив є в тих випадках, коли особа має дві судимості. Наприклад, маючи судимість за крадіжку, особа вчиняє вимагання, за яке теж засуджується, крадіжку і хуліганство тощо

Складний, або багаторазовий, рецидив -- це рецидив злочинів, при якому особа має три і більше судимості. Наприклад, три судимості за крадіжку або судимості за хуліганство, вимагання і крадіжку тощо.

Простий і складний рецидив можуть утворювати загальний або спеціальний рецидив або їх комбінації. Так, за наявності трьох судимостей за крадіжку маємо спеціальний і одночасно складний рецидив, за наявності судимостей за хуліганство, грабіж і крадіжку -- сполучення в багаторазовому рецидиві рецидиву загального і спеціального.

За ступенем суспільної небезпечності виділяють пенітенціарний рецидив і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів Стрижевська А.А. Питання співвідношення поняття “множинність злочинів” та системного утворення “повторність, сукупність та рецидив злочинів” у доктрині кримінального права та чинному Кримінальному кодексі України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції. 5-6 лютого 2004 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. - С. 367..

Із розбудовою України як правової держави виникає необхідність і удосконалення її законодавства, у тому числі кримінального. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка є відповідальною за її здійснення перед людиною. Утвердження і забезпечення прав та свобод людини є головним її обов'язком. Одним із напрямів такого забезпечення є правильна кваліфікація вчиненого злочину, адже від цього буде залежати призначення покарання. Було б несправедливо прирівнювати між собою повторність та рецидив, що, на жаль, іноді відбувається на практиці при кваліфікації злочинів. Отож, перед нами стоїть потреба ґрунтовного дослідження цієї проблеми з метою вироблення пропозицій щодо удосконалення правил кваліфікації рецидиву злочинів і застосування їх у житті.

Рецидив злочинів має спільні риси з декількома суміжними кримінально-правовими поняттями , однак найбільш актуальним є питання відмежування його від повторності злочинів. Необхідність такого відмежування зумовлена тим , що більшість випадків рецидиву злочинів одночасно має і всі ознаки повторності.

Ст. 35 КК вказує, що рецидив злочинів враховується при кваліфікації злочинів. Оскільки він є видом повторності, пов'язаної із засудженням за попередній злочин, то, аналізуючи положення КК, можна дійти до висновку, що кримінальний закон не надає принципового кримінально-правового значення чіткому розмежуванню цих форм множинності злочинів при кваліфікації. Про це свідчить ряд фактів.

По-перше, у ст. 67 КК повторність та рецидив злочинів як обставини, що обтяжують покарання, передбачені в одному і тому ж пункті, що прирівнює їх значення. Як ми знаємо, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що його пом'якшують чи обтяжують, для того, щоб воно було достатнім для виправлення злочинця та попередження нових злочинів. Рецидивний злочин несе в собі підвищену суспільну небезпеку, адже до особи вже застосовувалися заходи покарання і вони ніяк не вплинули на неї. Отож, порівняно з повторністю цей вид множинності злочинів логічно є більш обтяжуючою обставиною, що й потрібно було б підкреслити в законодавстві.

По-друге, у значній кількості статей КК для формулювання кваліфікованого складу злочину використовується словосполучення: «ті ж самі дії, вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями…» (див., наприклад, ч. 2 ст. 315 КК). Тут напрошується висновок, що для кваліфікації скоєного у цьому випадку діяння не має значення: є судимість за раніше вчинені дії (злочин), чи, може, обвинувальний вирок щодо такої особи ще не винесено. Водночас це не узгоджується з положеннями Загальної частини Кримінального кодексу. Окремі статті Особливої частини КК взагалі потребують доопрацювання, адже там, де насправді має місце рецидив (наприклад, повторне вчинення втечі з місця позбавлення волі - ч. 2 ст. 393 КК), помилково вживається термін повторність.

Це є проблемою у нашому кримінальному праві, що вимагає необхідних доопрацювань для того, щоб закон у деяких випадках формально-логічно не прирівнював між собою повторність та рецидив злочинів.

Підтвердженням цього є також п. 4 ст. 32 КК, де зазначено, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. Вживання тут одного терміну повторності, передбачає і рецидив, коли йдеться про погашення або зняття судимості. Зрозуміло, що при відсутності повторності відсутній і рецидив. Та все ж таки виділення рецидиву злочинів в окремій статті дає нам підстави визначити випадки безпосередньо його відсутності як окремого кримінального явища, при цьому не потрібно буде використовувати поширювальне тлумачення п. 4 ст. 32 КК; це підкреслювало б його самостійне значення для кримінальної кваліфікації.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року № 7 „Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки” Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року № 7 „Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки” - Законодавство „ЛІГА”. в окремих статтях Особливої частини КК рецидив злочинів передбачено як різновид повторності злочинів і, крім таких кваліфікуючих ознак, як вчинення злочину повторно або його вчинення особою, яка раніше вчинила відповідний злочин, може бути виражений і такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину особою, раніше судимою за відповідний злочин.

При вирішенні питання про наявність рецидиву злочинів або повторності злочинів, коли таку повторність утворює злочин, за вчинення якого винну особу було засуджено раніше, судам необхідно перевіряти, чи не усунуто законом злочинність і караність попереднього діяння, чи не погашено або не знято судимість за цей злочин. Для цього у справі повинні бути дані про засудження такої особи, призначене за цей злочин покарання та його відбуття, а при звільненні від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК та вчиненні нового злочину за межами встановленого судом іспитового строку -- рішення суду, ухвалене відповідно до вимог статті 78 КК. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність у такої особи судимості за раніше вчинений злочин, суди мають враховувати положення статей 88, 89, 90, 108 КК та роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” - Законодавство „ЛІГА”..

Згідно зі статтями 45 -- 48, частиною першою статті 97 КК однією з умов передбачених ними різновидів звільнення від кримінальної відповідальності є вчинення особою злочину відповідного ступеня тяжкості вперше. Тому особу, в діях якої вбачається повторність, реальна сукупність, рецидив злочинів або яка має непогашену чи незняту судимість за попередній, у тому числі і необережний злочин, звільняти від кримінальної відповідальності на підставі цих статей не можна.

Водночас не може бути перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45 -- 48, частини першої статті 97 КК вчинення одним діянням кількох злочинів відповідного ступеня тяжкості (наприклад, спричинення одним діянням умисного легкого тілесного ушкодження і необережного тяжкого тілесного ушкодження не виключає звільнення від кримінальної відповідальності на підставі статей 45 та 46 КК, а заподіяння при хуліганстві умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження -- на підставі статей 47 та 48 КК).

Пункт 1 частини першої статті 67 КК передбачає як обставину, що обтяжує покарання, вчинення злочину повторно та рецидив злочинів. Оскільки будь-які спеціальні застереження щодо визначення повторності та рецидиву злочинів у цій статті відсутні, при встановленні змісту даної обставини як такої, що обтяжує покарання, необхідно керуватися статтями 32 та 34 КК .

Якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Якщо має місце сукупність злочинів, для одного з яких рецидив утворює повторність, що передбачена як ознака цього злочину, яка впливає на його кваліфікацію, а для іншого рецидив злочинів такої ознаки не утворює, то при призначенні покарання за інший злочин суд може врахувати рецидив злочинів як обставину, що обтяжує покарання. При цьому в мотивувальній частині вироку суд повинен зазначити, за який конкретно злочин призначається покарання з урахуванням цієї обставини.

4. Кримінально-правове значення рецидиву

Серед форм множинності злочинів саме рецидив тягне найбільшу кількість кримінально-правових наслідків. До цих наслідків, зокрема, можна віднести такі:

1. Рецидив злочинів -- перш за все, такі його види, як спеціальний рецидив та особливо небезпечний рецидив -- передбачені в якості обтяжуючих (особливо обтяжуючих) обставин у кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складах багатьох злочинів.

2. Рецидив злочинів, як правило, загальний, передбачений як одна з обставин, що обтяжують відповідальність. У цій якості він може безпосередньо впливати на призначення покарання, а також на обрання інших заходів кримінально-правового впливу Стрижевська А.А. Поняття повторності злочинів за Кримінальним кодексом України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 11(37). - С. 96..

Із рецидивом злочинів, перш за все, пенітенціарним та його різновидом -- особливо небезпечним, -- пов'язується цілий ряд негативних наслідків, що мають місце при призначенні покарання, його відбуванні, а також при звільненні від покарання.

Із особливо небезпечним рецидивом злочинів пов'язується особливий порядок погашення судимості -- вона може бути погашена лише судом.

У статті 34 КК прямо передбачено, що рецидив впливає на кваліфікацію злочину. Це, передусім, стосується випадків спеціального рецидиву. У багатьох статтях Особливої частини КК попередня судимість особи прямо вказана як кваліфікуюча ознака злочину (наприклад, ч. 2 ст. 133, ч. 3 ст. 213, ч. 2 ст. 226 тощо). Тому якщо ця ознака встановлена по справі, вона повинна дістати відображення у кваліфікації злочину. Наприклад, хуліганство, вчинене особою, яка вже має судимість за хуліганство, кваліфікується за ч. 3 ст. 296 КК.

Крім того, там, де в законі вживається термін «повторність», він включає і рецидив. Приміром, отримання хабара особою, яка раніше була засуджена за хабарництво, утворює спеціальний рецидив і кваліфікується за ознакою повторності за ч. 2 ст. 368.

Рецидив, якщо він не передбачений у статті Особливої частини КК як кваліфікуюча ознака, відповідно до п. 1 ст. 67 визнається обставиною, що обтяжує покарання

Висновки

В даній курсовій роботі було дано кримінально-правову характеристику поняттю, видам та кваліфікації рецидиву злочинів в Україні. Рецидив - термін латинський, означає «повертається». Тлумачний словник української мови пояснює цей термін, як відновлення, повернення, повторення чогось (зазвичай небажаного), як повторення злочинів, як повторний злочин.

Можна зробити висновок, що в Особливій частині КК поняття рецидиву злочину взагалі не використовується. Він заміняється різними формулюваннями, ознаками суб'єкта, які характеризують злочинне діяння, і разом з тим дають змогу зрозуміти про наявність рецидиву.

В ході написання роботи висвітлена проблема, яка полягає у тому, що кримінальний закон не надає принципового кримінально-правового значення чіткому розмежуванню повторності та рецидиву злочинів при кваліфікації, а також наведено ряд фактів на підтвердження цього. Звідси виникає необхідність додаткового вивчення та законодавчого врегулювання даного питання.

Було встановлено умови, за яких матиме місце рецидив, та сформульовано загальні правила кваліфікації рецидиву.

Використані джерела

1. Конституція України від 28.06.1996 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради, 2001, N 25-26, ст.131.

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року № 7 „Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки” - Законодавство „ЛІГА”.

4. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 16 “Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості” - Законодавство „ЛІГА”.

5. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. -- Харьков, „Право” 2000. - 128 с.

6. Батиргареєва В. С. До питання вдосконалення законодавства, спрямованого на запобігання рецидивній злочинності // Теоретичні основи забезпечення якості кримінального законодавства та правозастосовчої діяльності у сфері боротьби зі злочинністю в Україні: матеріали наук. конф. (15 трав. 20О9 р.) / ред. кол.: В. І. Борисов (голов, ред.) та ін. - X.: Право, 2009. - С. 135-138.

7. Батиргареєва В. С. Основні напрямки соціальної політики української держави у сфері запобігання рецидивній злочинності // Політика української держави у сфері боротьби зі злочинністю: зб. матеріалів Всеукр. наук.-теорет. семінару (17 груд. 2009 p.). - Івано-Франківськ: Прикарпатськ. юрид. ін-т Львівськ. держ. ун-ту внутр. справ, 2009. - С. 18-22.

8. Бытко Ю.И. Учение о рецидиве преступлений в российском уголовном праве: история и современность: Автореф. дис. док. юрид. наук. -- Н.Новгород, 1998. -- 19 с.

9. Гродзинский М.М. Рецидив и привычная преступность // Право и жизнь. -- Кн. 5, 6. - М., 1923. - С. 50-68.

10. Кафаров Т.М. Проблема рецидива в советском уголовном праве. - Баку, 1972. - 163 с.

11. Криволапов Г.Г. Множественность преступлений по советскому уголовному праву и установление ее признаков органами внутренних дел: Учебное пособие. - М.: МССШМ МВД СССР, 1989. - 182 с.

12. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів- К.: Атіка, 2004.-488 с

13. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред.. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К., 2007. - 496 с.

14. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб, О М. Омельчук, В. М. Ярін та ін.--За ред О. М. Омельчука. -- К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. -- 297 с.

15. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г. Волкотруб, О М. Омельчук, В. М. Ярін та ін.--За ред О. М. Омельчука. -- К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. -- 297 с.

16. Куфеев В. Рецидивисты (повторно обвиняемые) / Преступный мир Москвы. -- М., 1924. -- 291 с.

17. Малков В.П. Совокупность преступлений (вопросы квалификации и назначения наказания). - Казань: Издательство Казанского ун-та, 1974. -121 с.

18. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: За станом законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України на 1 грудня 2001 р. / За ред. С.С. Яценка. -- К.:"А.С.К.",2002.- 820 с.

19. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. -- К., 2001. -- 1104 с.

20. Немировский Э.Я. Привычная и профессиональная преступность и новый УК / Изучение преступности и пенитенциарная практика. -- Вып. 2. -- Одесса, 1928. -- 192 с.

21. Созанський Т.І. Види множинності злочинів // Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства). Матеріали науково-практичної конференції 4-5 квітня 2003 р. - Львів: ЛІВС при НАВС України, 2003. - С. 120-121.

22. Стрижевська А.А. Визначення змісту поняття „повторність злочинів” // Прокуратура. Людина. Держава. - 2004. - № 5. - С.58-65.

23. Стрижевська А.А. Деякі питання систематизації окремих проявів множинності злочинів у теорії кримінального права та Кримінальному кодексі України // Судова апеляція. - 2006. - № 4. - С. 60-67.

24. Стрижевська А.А. Питання співвідношення поняття “множинність злочинів” та системного утворення “повторність, сукупність та рецидив злочинів” у доктрині кримінального права та чинному Кримінальному кодексі України // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції. 5-6 лютого 2004 р. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2004. - С. 365-368.

25. Стрижевська А.А. Поняття повторності злочинів за Кримінальним кодексом України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2004. - № 11(37). - С. 93-107.

Размещено на Allbest.ru