Управління транспортом і зв’язком

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності

РЕФЕРАТ

По адміністративному праву

На тему «Управління транспортом і зв'язком”

Виконала

студентка гр. 3МЕВ Я.О. Чєрнодєд

Керівник

ст. викладач А.М.Момоток

План

Вступ

1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями

2. Органи управління транспортом і шляховим господарством

3. Управління залізничним транспортом

4. Управління морським і річковим транспортом

5. Управління автомобільним транспортом

6. Управління цивільним повітряним транспортом

7. Адміністративна відповідальність за правопорушення на транспорті та в галузі зв'язку

Висновки

Список літератури

адміністративний шляховий транспорт управління

Вступ

Актуальність теми. З моменту винаходу людством механічних засобів пересування і по наш час у всіх країнах світу транспорт є однією з важливих галузей господарства та складовою частиною міжлюдських стосунків. Сам процес перевезень не виробляє нового продукту, але виступає як сполучна ланка між підприємствами, сприяючи функціонуванню інших галузей економіки, розв'язанню соціальних задач, раціональному та гнучкому використанню виробничих сил, забезпечуючи обороноздатність країни.

Тому державна політика становлення та розвитку транспортного комплексу України передбачає забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях, створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності та входження транспортного комплексу України до європейської і світової транспортної системи.

Мета роботи - вивчити і проаналізувати управління різними видами транспорту и зв'язку в Україні.. Для досягнення цієї мети було поставлено наступні завдання:

Визначити організаційно-правові засади управління комунікаціями та органи управління транспортом і шляховим господарством; назвати основні види транспорту; дати оцінку управлінню залізничним транспортом, морським і річковим транспортом, автомобільним транспортом, цивільним повітряним транспортом; переглянути основні види адміністративної відповідальності за правопорушення на транспорті та в галузі зв'язку.

1. Організаційно-правові засади управління комунікаціями

У широкому плані під управлінням комунікаціями розуміють управління транспортом, зв'язком, мережами і системами паливного, енергетичного та водного постачання, тобто управління всіма галузями господарства, що обслуговують сфери виробництва (промисловість, агропромисловий комплекс та ін.) та життєдіяльність людей, але не створюють матеріальних цінностей.

Термін «комунікації» означає шляхи сполучення, сукупність всіх видів шляхів сполучення, які підготовлені та влаштовані таким чином, щоб забезпечувати процес переміщення людей та вантажів різного призначення, і є складовою частиною кожного виду транспорту. Регулювання діяльності транспорту і зв'язку належить до різних галузей права: адміністративного, цивільного, фінансового та ін.

Управління транспортом і зв'язком регулюється законами, кодексами, статутами, положеннями про окремі види транспорту і зв'язку. Організаційно-правові, економічні засади діяльності транспорту визначаються Законом України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт»[1].

Транспорт України покликаний задовольняти потреби населення і суспільного виробництва в перевезеннях. Метою державного управління в галузі транспорту є: своєчасне, повне і якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях та потреб оборони держави; захист їх прав під час транспортного обслуговування; безпечне функціонування транспорту; додержання необхідних темпів і пропорцій та ін.

В Україні діє єдина транспортна система, яка повинна відповідати вимогам суспільного виробництва і національної безпеки, мати розгалужену інфраструктуру, забезпечувати зовнішньоекономічні зв'язки України.

До єдиної транспортної системи належать: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт і метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Правовий статус залізничного транспорту визначається Законом України від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт»[2], а також Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 p., морського -- Кодексом торгового мореплавства України[3], річкового -- Водним кодексом України[4], авіаційного -- Повітряним кодексом України[5], автомобільного -- Законом України від 30 червня 1993 р. «Про дорожній рух»[6] (в редакції від 10 листопада 1994 p.), а також Статутом автомобільного транспорту України, трубопроводного -- Законом України від 15 травня 1996 р. «Про трубопровідний транспорт»[7].

2. Органи управління транспортом і шляховим господарством

Державне управління в галузі транспорту здійснюють Міністерство транспорту України (далі -- Мінтранс України), спеціально уповноважені на те органи виконавчої влади, а також місцеві ради. Мінтранс України є центральним органом, що забезпечує управління транспортом на території всієї держави. Діяльність Мінтрансу України регулюється Положенням про нього, затвердженим Указом Президента України від 11 травня 2000 p.[8]

Мінтранс України реалізує державну політику в галузі транспорту і дорожнього господарства; сприяє структурній перебудові економіки України; здійснює керівництво транспортно-дорожнім комплексом; несе відповідальність за його розвиток; координує роботу об'єднань, установ, підприємств і організацій залізничного, морського, річкового, авіаційного, автомобільного та дорожнього господарства, які входять до сфери його управління.

На Мінтранс України покладені такі завдання: здійснення державного управління транспортним комплексом України; реалізація державної політики становлення та розвитку транспортного комплексу України для забезпечення своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва у перевезеннях; забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту та дорожнього комплексу; здійснення заходів щодо створення єдиної транспортної системи України; створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності; забезпечення входження транспортного комплексу України до європейської та світової транспортних систем.

Відповідно до цих завдань Мінтранс України: забезпечує виконання єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики на транспортно-дорожньому комплексі; забезпечує захист прав громадян під час їх транспортного обслуговування; сприяє розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, а за дорученням Кабінету Міністрів України представляє інтереси транспортно-дорожнього комплексу в міжнародних організаціях та укладає міжнародні договори; видає ліцензії на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД), повітряним, річковим, морським транспортом, агентування морського торговельного флоту, виконання авіаційно-хімічних робіт; контролює дотримання ліцензійних умов при здійсненні цих видів діяльності; організує роботу, спрямовану на забезпечення мобілізаційної готовності підприємств; здійснює контроль за додержанням підприємствами законодавства і міжнародно-правових норм та ін.

3. Управління залізничним транспортом

Через Мінтранс України здійснюється управління залізничним транспортом держави. До складу залізничного транспорту входять підприємства залізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують його функціонування.

Управління залізничним транспортом здійснює Державна адміністрація залізничного транспорту України (далі--Укрзалізниця). Діяльність Укрзалізниці регулюється Положенням про Державну адміністрацію залізничного транспорту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р., та іншими нормативними актами. Укрзалізниця -- це орган управління залізничним транспортом загального користування, який підвідомчий Мінтрансу України. До сфери управління Укрзалізниці входять Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно-Західна та Придніпровська залізниці, а також інші об'єднання, підприємства, установи і організації залізничного транспорту.

До основних завдань Укрзалізниці належать: організація злагодженої роботи залізниць і підприємств з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в перевезеннях; забезпечення ефективної експлуатації залізничного рухомого складу, його ремонту та оновлення; розроблення концепцій розвитку залізничного транспорту; вжиття заходів для забезпечення безпеки функціонування мобілізаційної підготовки і цивільної оборони на залізничному транспорті та його діяльність під час ліквідації наслідків аварій, стихійного або іншого лиха та ін.

Укрзалізницю очолює генеральний директор, який за посадою є першим заступником Міністра транспорту України. Генеральний директор має заступників, які за поданням Міністра транспорту України призначаються Кабінетом Міністрів України.

Для розроблення основних напрямів розвитку залізничного транспорту, а також вирішення найважливіших питань його господарської Діяльності створюється рада Укрзалізниці. Склад ради та положення про неї затверджуються Міністром транспорту України. Рішення ради втілюються в життя наказами генерального директора.

Укрзалізниця видає накази, обов'язкові до виконання залізницями та підприємствами, які входять до сфери управління Укрзалізниці.

Наступною ланкою управління залізничним транспортом є управління залізницями, в яких функціонують відділення залізниць. Очолюють управління залізниць і відділення відповідні начальники.

Низовою ланкою залізничного транспорту є залізнична станція (пасажирська, вантажна, сортувальна). Очолює її начальник станції.

4. Управління морським і річковим транспортом

Морський і річковий транспорт України є комплексною галуззю законодавства. Його діяльність регулюється системою норм, що зачіпають як адміністративно-правові, так й інші відносини (цивільно-правові, земельні, трудові, фінансові та ін.). Основним нормативним актом, що регулює управління морським і річковим транспортом, є Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 2000 p.[9]

Державне регулювання управління водним транспортом на законодавчому рівні здійснюється відповідно до Закону України «Про транспорт», Кодексу торгового мореплавства України, Водного кодексу України та Положення про Державний департамент морського і річкового транспорту України, інших нормативних актів. Аналіз цих актів свідчить про те, що робота органів виконавчої влади на морському і річковому транспорті передусім спрямована на управління господарською діяльністю підприємств, що не дозволяє створити оптимальну і ефективну систему управління водним транспортом України.

Нині судна під Державним Прапором України перебувають: у загальнодержавній власності; у комунальній власності; у колективній і приватній власності юридичних та фізичних осіб.

Управління морським і річковим транспортом здійснюється органами державної виконавчої влади, підвідомчими Мінтрансу України. До об'єктів їх управління належать об'єднання, підприємства, установи і організації морського і річкового транспорту. Так, перевезенням наливних та сухих вантажів великої номенклатури в Україні займаються сім державних, орендних та акціонерних компаній: Чорноморське та Азовське морські пароплавства; компанії -- Дунайська, «Укрферрі», Українське морське пароплавство, «Укртанкер», «Укріфер», Керченська поромна переправа. Всього в Україні мають флот понад 240 організацій і підприємств різних форм власності.

Основні завдання Мінтрансу України на морському і річковому флоті полягають в: організації злагодженої роботи підприємств, що належать до сфери його управління, з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях; вжитти заходів для ефективного використання рухомого складу морського і річкового транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами; забезпеченні безпеки функціонування морського і річкового транспорту.

У взаємовідносинах з міжнародними морськими організаціями Мінтранс України виконує функції Морської адміністрації України. Для визначення основних напрямів розвитку морського і річкового транспорту, вирішення найважливіших питань його господарської діяльності створюється рада. Склад ради, положення про неї затверджує Міністр транспорту України, а рішення ради проводяться в життя наказами.

Мінтранс України здійснює функції управління відносно державних морських пароплавств і портів, підприємств тощо, а також організує роботу з підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, розроблення вимог, що ставляться до рівня кваліфікації та професійної підготовки і сертифікації кадрів галузі.

Місцевими органами управління є порти (морські, річкові). Україна має 18 морських портів.

Правовий статус морського порту полягає в тому, що морський порт є державним транспортним підприємством, призначеним для обслуговування суден, пасажирів та вантажів на відведених порту території та акваторії, а також перевезення вантажів і пасажирів на суднах, які належать порту.

На території порту можуть діяти підприємства і організації всіх форм власності, метою і видом діяльності яких є обслуговування суден, пасажирів та вантажів. Морський порт не має права перешкоджати діяльності цих підприємств і організацій, а також втручатися в їх господарську діяльність (за деякими винятками). На території України існують торгові, рибні та інші спеціалізовані морські порти.

Управління морським портом здійснює начальник порту. Він видає обов'язкові правові акти, що регулюють питання безпеки руху, охорони вантажів, майна порту та громадського порядку, проведення санітарних і протипожежних заходів у порту, охорони довкілля, порядку заходу суден в морські порти та виходу з них, видає звід звичаїв порту, а також розпорядження про затримання суден і вантажів у порядку, передбаченому ст. 80 Кодексу торгового мореплавства України, забезпечення безпеки руху в портових водах, безпечної стоянки та обробки суден. Начальник морського порту розглядає справи про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Управління судном покладено на його капітана. Капітан судна наділений певними адміністративно-правовими повноваженням, його розпорядження мають беззаперечно виконуватися всіма особами, які перебувають на судні. Якщо дії особи, яка перебуває на судні, загрожують безпеці судна або людям та майну, капітан судна має право ізолювати цю особу в окремому приміщенні.

Управління річковим транспортом загального користування також перебуває у віданні Мінтрансу України.

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-ремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку (вузли зв'язку, радіоцентри і радіостанції), навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, культури, проектно-конструкторські організації та інші установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Низовими ланками в системі річкового флоту е. річкові порти та пристані, які здійснюють приймання і навантаження вантажу, перевезення пасажирів, організують технічне обслуговування річкових суден. Річкові порти поділяються на вантажні, пасажирські та об'єднані. Порти і пристані очолюють начальники.

5. Управління автомобільним транспортом

Автомобільний транспорт є однією з важливих галузей господарства, забезпечує поряд з іншими видами транспорту виробництво та обіг продукції промисловості і сільського господарства, потреби будівництва, задовольняє потреби населення в перевезеннях, а також сприяє зміцненню оборони України.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту. Управління автомобільним транспортом здійснює Мінтранс України.

До сфери його управління належать об'єднання, підприємства, установи і організації автомобільного транспорту. Основні завдання, функції та права органів управління автомобільним транспортом передбачені в Положенні про Державний департамент автомобільного транспорту України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від ЗО березня 2000 p.[10], а також у Статуті автомобільного транспорту України[11], який визначає обов'язки, права та відповідальність автотранспортних підприємств, організацій, незалежно від їх відомчого підпорядкування, а також громадян, що користуються автомобільним транспортом.

Основними завданнями органів управління автомобільним транспортом є: організація злагодженої роботи об'єднань, підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління, з метою задоволення потреб суспільного виробництва і населення в автомобільних перевезеннях; вжиття заходів для ефективного використання рухомого складу автомобільного транспорту, його поновлення, ремонту, забезпечення матеріально-технічними та паливно-енергетичними ресурсами, визначення структури парку; організація виконання вимог щодо забезпечення безпеки дорожнього руху та ін.

Укравтотранс у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, органами АРК, органами місцевого самоврядування, а також відповідними органами інших держав. Укравтотранс у межах своїх повноважень на основі законодавства України видає накази, організує та контролює їх виконання. У випадках, передбачених законодавством України, рішення Укравтотрансу є обов'язковими до виконання підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності та громадянами.

Для розроблення основних напрямків розвитку автомобільного транспорту, вирішення найважливіших питань його діяльності утворюється рада Укравтотрансу, склад якої затверджується Міністром транспорту України. Укравтотранс є юридичною особою. Постановою Кабінету Міністрів України від 4 грудня 1998 p. створені автотранспортні управління Мінтрансу України, а також затверджене відповідне Положення про них.

Автотранспортні управління в АРК та областях є територіальними органами Мінтрансу України. Основними завданнями управлінь є: забезпечення державного регулювання діяльності автомобільного транспорту та здійснення контролю за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності, що виконують перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, вимог нормативних актів, стандартів і норм, що регулюють перевезення пасажирів і вантажів автотранспортом. Управління очолюють начальники, які призначаються на посаду та звільняються з посади Міністром транспорту України за погодженням з Радою міністрів АРК, обласними державними адміністраціями. Управління є юридичними особами. Що стосується компетенції місцевих державних адміністрацій в галузі управління транспортом, то вони врегульовані на загальному рівні Законом України «Про місцеві державні адміністрації».

6. Управління цивільним повітряним транспортом

Українській державі належить повний та надзвичайний суверенітет над повітряним простором України, що є частиною території України. До складу авіаційного транспорту входять підприємства повітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомку, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації, вертольотодроми, гідроаеродроми та інші майданчики для експлуатації повітряних суден, інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. Органом, що здійснює управління цивільною авіацією, є Державний департамент авіаційного транспорту. Положення про який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2000 p.[12]

Основними завданнями Укравіації є: реалізація державної політики з питань розвитку цивільної авіації; забезпечення потреб галузей національної економіки та населення у перевезеннях вантажів і пасажирів; реєстрація та сертифікація об'єктів і суб'єктів цивільної авіації; розроблення та реалізація затверджених Мінтрансом України основних напрямів економічної, тарифної, фінансової, кадрової, науково-технічної політики та екологічної безпеки в цивільній авіації; здійснення нагляду за забезпеченням авіаційної безпеки і безпеки польотів повітряних суден цивільної авіації; здійснення інших функцій, що випливають з покладених на неї завдань.

Укравіація має право: залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій до проведення службових розслідувань авіаційних подій з цивільними повітряними суднами, а також для виконання інших функцій; одержувати від органів управління різних рівнів інформацію, документи і матеріали, статистичні дані, необхідні для виконання завдань; призупиняти дію сертифікатів експлуатантів та діяльність об'єктів у галузі цивільної авіації всіх форм власності, якщо вони порушують вимоги нормативних актів щодо безпеки польотів, авіаційної безпеки ліцензій тощо. Укравіація взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК, органами місцевого самоврядування.

У випадках, передбачених законодавством, рішення Укравіації з питань безпеки польотів, авіаційної безпеки та регулювання доступу експлуатантів до ринку авіаційних перевезень та послуг є обов'язковими до виконання міністерствами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами. Нормативно-правові акти Укравіації підлягають державній реєстрації. Укравіацію очолює Голова, який несе відповідальність за виконання покладених на Укравіацію завдань та здійснення нею своїх функцій, визначає ступінь відповідальності заступників Голови та керівників структурних підрозділів Укравіації. Для розгляду наукових рекомендацій та інших пропозицій щодо головних напрямів розвитку науки і техніки, обговорення найважливіших програм та з інших питань розвитку цивільного повітряного транспорту утворюється науково-технічна рада з учених і висококваліфікованих фахівців.

7. Адміністративна відповідальність за правопорушення на транспорті та в галузі зв'язку

Транспорт є джерелом підвищеної небезпеки. Підприємства всіх видів транспорту зобов'язані забезпечувати безпеку життя і здоров'я людей, безпеку експлуатації транспортних засобів та охорону довкілля. Порушення правил безпеки таїть в собі небезпеку заподіяння шкоди людині або господарським інтересам. Безпека руху -- це унормований процес руху, експлуатації транспортних засобів, що виключає можливість заподіяння матеріальної або фізичної шкоди. Ці норми містяться в правилах експлуатації різних видів транспорту, транспортних кодексах (наприклад, Кодексі торгового мореплавства України), статутах (Статут залізниць України), правилах (Правила дорожнього руху України), інструкціях заводів-виготовлювачів тощо. Адміністративні правопорушення на транспорті поділяються залежно від виду транспорту, а за змістом це в основному порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на транспорті.

Адміністративними правопорушеннями на різних видах транспорту, за які настає адміністративна відповідальність, є: порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на залізничному транспорті; порушення правил користування засобами залізничного транспорту; порушення правил безпеки польотів; порушення правил поведінки на повітряному судні; порушення правил міжнародних польотів; порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на морському транспорті; порушення правил користування засобами морського транспорту; порушення правил по охороні порядку і безпеки руху на річковому транспорті і маломірних суднах; порушення правил випуску судна в плавання або допуск до керування судном осіб, які не мають відповідного документа; порушення правил, що забезпечують безпеку експлуатації суден на внутрішніх водних шляхах, правил користування річковими і маломірними суднами, правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден, правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту (ст.ст. 109-119 КпАП). Інститут адміністративної відповідальності разом з іншими видами адміністративного примусу відіграє значну роль у недопущенні порушень зазначених правил.

За вчинення правопорушень на транспорті застосовуються такі адміністративні стягнення, як попередження, штраф, сплатне вилучення, позбавлення спеціального права.

Адміністративна відповідальність у галузі зв'язку настає за такі правопорушення: обладнання та експлуатація установок проводового мовлення без належної реєстрації або дозволу; порушення умов і правил, що регламентують діяльність у галузі зв'язку, передбачену ліцензіями; порушення правил виготовлення, придбання, реалізації, встановлення, будівництва та експлуатації радіоелектронних засобів і використання радіочастот; порушення правил охорони ліній і споруд зв'язку; порушення правил користування місцевим телефонним зв'язком; порушення порядку та умов надання послуг зв'язку в мережах загального користування; використання засобів зв'язку з метою, що суперечить інтересам держави, порушує громадський порядок та посягає на честь і гідність громадян; використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв'язку загального користування, без сертифіката відповідності або без погодження з Адміністрацією зв'язку України (ст.ст. 144-1484 КпАП). На винних у вчиненні цих правопорушень накладається штраф, а в разі вчинення правопорушень, передбачених ст. 146 КпАП, застосовується, крім штрафу, й конфіскація технічних засобів і обладнання. Розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати адміністративні стягнення за порушення законодавства про зв'язок (ст.ст. 144,145,147-1484,1887 КпАП) мають право начальник Державної інспекції електрозв'язку Адміністрації зв'язку України, начальники регіональних державних інспекцій електрозв'язку.

Висновок

На основі викладеного вище можна зробити висновок про те, що потребує вдосконалення механізм реалізації функції інформаційного забезпечення та прикладної. Крім того, окрема увага має бути приділена комунікаційній функції як тій, що забезпечує відкритість діяльності кожної підсистеми у транспортній системі, можливість обміну інформацією, передовим досвідом. У зв'язку з цим пропонуються певні підходи щодо формування системи інформаційного забезпечення управління транспортом. Так, заходи щодо її формування мають бути здійснені у межах кожної з підсистем транспортної системи, але з врахуванням запровадження у майбутньому єдиної системи. Напрямами формування такої системи визначені: удосконалення внутрішньо системних взаємозв'язків усередині кожної з підсистем транспортної системи; формування підходів щодо процесу прийняття управлінських рішень; визначення потреб у інформаційному забезпеченні прийняття управлінських рішень, джерел даних, оцінка їх достовірності.

Вивчення та аналіз зазначених функцій показує, що транспорт є самостійною галуззю економіки, до складу якої входять комплексні системи -- авіаційний, автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний транспорт, міський електротранспорт, метрополітен тощо, які крім процесу транспортування включають організаційні (управлінські) процеси, процеси матеріального та нематеріального виробництв; охоплюють значну кількість працюючих; розташовуються на всій території України та мають у своїй структурі підприємства й організації різних форм власності. Отже, і його правове регулювання потребує значної комплексної нормативної бази, яка може презентувати себе як окрема комплексна галузь національного права України і ніякі цивільно-правові договори перевезення не врегулюють зазначені у функціях організаційні (управлінські) питання. Тому транспортне право може існувати як самостійна галузь права. Ці обставини необхідно підкреслювати тому, що існує думка, згідно з якою підставою утворення галузі права може бути тільки наявність окремо кодифікованої самостійної галузі законодавства.

Література

1. Коментар до Конституцій України. -- К., 1996.

2. БахрахД. Н. Административное право: Учебник для вузов. - М.,1997.

3. Брэбан Г. Французское административное право. -- М., 1988.

4. Драго Р. Административная наука. -- М., 1982.

5. Коваль Л. В. Адміністративне право України: Курс лекцій. - К., 1998.

6. Муниципальное право. -- М., 1997.

7. Овсянко Д. М. Административное право. -- М., 1997.

8. Тихомиров Ю. А. Публичное право. -- М., 1995.

9. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса. - М., 1998.

10. Юсупов В. А. Теория административного права. -- М., 1985.

Размещено на Allbest.ru