Поняття та стадії касаційного провадження. Територіальна підсудність адміністративних справ

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Адміністративне право на відміну від інших галузей права (кримінального, цивільного), включає як матеріальні, так і процесуальні адміністративні норми. Тобто адміністративно-процесуальне право виступає як підгалузь адміністративного права. На сьогодні можна стверджувати, що в Україні розвивається адміністративно-процесуальне право як самостійна галузь права, що характеризується своїм предметом і методом, своєю нормативно-правовою базою.

Адміністративно-процесуальне право являє собою систему адміністративно-процесуальних норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані з розглядом і вирішенням конкретних адміністративних справ.

На сьогодні норми адміністративно-процесуального права України містяться у численним нормативних актах, мають різну юридичну силу. Ідея ж їх кодифікації, яка зародилася ще у 50-ті рр. XX ст., залишається не реалізованою.

Адміністративний процес і процесуальне право поняття не тотожні. Процес - система дій; процесуальне право - система норм по впровадженню цих дій. Адміністративно-процесуальне право - це сукупність встановлених обов'язкових правил, які визначають процедури розгляду, вирішення конкретних адміністративних справ у сфері державного управління, адміністративної юрисдикції та інших галузей суспільних відносин. Як правило, адміністративно-процесуальні норми реалізуються у формі і методами адміністративного процесу, яким є визначений законом порядок просування дій, спрямованих на досягнення певного юридичного ефекту. Ці дії офіційно встановлюються нормами адміністративно-процесуального права і групуються у окремі провадження. Кожне провадження у складі адміністративно-процесуального права - це сукупність процесуальних норм, об'єднаних спільною для них функцією.

1. Поняття та стадії касаційного провадження

Під стадією провадження необхідно розуміти таку порівняно самостійну його частину, котра наряду із загальними завданнями провадження має притаманні тільки їй цілі і особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю. Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність. Після прийняття такого акту розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою, наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.

Можна виділити наступні стадії адміністративного судочинства:

1. Звернення з адміністративним позовом і відкриття провадження в адміністративній справі.

2. Підготовче провадження.

3. Судовий розгляд та ухвалення судового рішення.

4. Перегляд судового рішення (апеляційний порядок; касаційний порядок; перегляд рішення Верховним Судом України; за нововиявленими обставинами).

5. Виконання судового рішення.

Звернення з адміністративним позовом і відкриття провадження в адміністративній справі є початковою стадією зазначеного процесу.

Згідно з принципом диспозитивності адміністративний суд позбавлений права ініціювати процес, і судовий адміністративний процес розпочинається зі звернення до адміністративного суду особи, яка вважає, що її права, свободи та інтереси порушено. Судове провадження в адміністративній справі ініціюється шляхом подання такою особою адміністративного позову. Отже, адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. У процесі підготовки попередніх проектів Адміністративно-процесуального кодексу (саме таку назву КАС мав раніше) питання назви процесуального документа, з яким звертатимуться до адміністративного суду, було дискусійним, зокрема пропонувалися такі назви, як скарга, заява та позов.

До адміністративного суду має право звернутися кожна особа, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6-місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Особа звертається до суду з адміністративним позовом у формі письмової заяви безпосередньо або через пошту, крім того, письмова позовна заява може бути складена шляхом заповнення бланка позовної заяви, наданого судом. У свою чергу, безпосередність означає подання позовної заяви до канцелярії суду, де її невідкладно реєструють. Також безпосередність вимагає, щоб заява особи про захист її прав не надходила до суду внаслідок її пересилання "за належністю" державним органам, органам місцевого самоврядування, об'єднанням громадян тощо. Форма та зміст позовної заяви визначаються у ст. 105 КАС.

Питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом 3 днів з дня надходження позовної заяви до адміністративного суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків позовної заяви, у разі залишення позовної заяви без руху, та не пізніше 2 днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому ч. З ст. 107 КАС, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Про залишення позовної заяви без розгляду, відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу.

Підготовче провадження - друга за розвитком судочинства стадія адміністративного процесу. Завдання цієї стадії - визначити спірні питання між сторонами та можливості щодо примирення, а за відсутності у сторін бажання примиритися - зібрати увесь доказовий матеріал, який слід дослідити на стадії судового розгляду, з тим, щоб розглянути і вирішити справу в одному судовому засіданні протягом розумного строку. Підготовка справи до судового розгляду є однією з умов своєчасного та правильного їх вирішення. Обсяг підготовки справ, а також характер процесуальних дій, що здійснюються на цій стадії, залежать від обставин та складності кожної конкретної справи. Підготовку справи до судового розгляду здійснює суддя адміністративного суду, який відкрив провадження в адміністративній справі.

Суд до судового розгляду адміністративної справи вживає заходів для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку. З цією метою суд може: 1) прийняти рішення про витребування документів та інших матеріалів; навести необхідні довідки; провести огляд письмових та речових доказів на місці, якщо їх не можна доставити до суду; призначити експертизу, вирішити питання про необхідність залучення свідків, спеціаліста, перекладача; 2) прийняти рішення про обов'язковість особистої участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, про залучення третіх осіб до справи; 3) викликати на судовий розгляд адміністративної справи свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів; 4) прийняти рішення про проведення попереднього судового засідання. За обґрунтованим клопотанням позивача суддя вживає заходів щодо невідкладного розгляду і вирішення справи. У такому разі виклик осіб, які беруть участь у справі, чи повідомлення про постановлені судом ухвали здійснюються за допомогою кур'єра, телефону, факсу, електронної пошти чи іншого технічного засобу.

За наслідками підготовчого провадження суд може постановити ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) зупинення провадження у справі; 3) закриття провадження у справі; 4) закінчення підготовчого провадження і призначення справи до судового розгляду.

Третьою і центральною стадією адміністративного судочинства є судовий розгляд справи та ухвалення судового рішення, під час якої досліджуються матеріали справи та вирішується публічно-правовий спір між сторонами. Розгляд адміністративної справи є змістом цієї стадії, а судове засідання - процесуальною формою розгляду справи. Регламентації цієї стадії присвячено гл. 3 (ст.ст. 122-154) КАС. Завданням стадії судового розгляду є з'ясування позицій сторін, дослідження доказів в адміністративній справі з метою встановлення на їх основі обставин, необхідних для вирішення спору, та відповідних правовідносин. Для ефективного судового розгляду суд насамперед повинен визначити норми права, які може бути застосовано до спірних правовідносин. Досягнення мети судового розгляду можливе лише у випадку здійснення його у чіткій відповідності з вимогами адміністративного процесуального законодавства, з дотриманням належної процесуальної форми.

Судове засідання проводиться у спеціально обладнаному приміщенні - залі судових засідань. Окремі процесуальні дії в разі необхідності можуть вчинятися за межами приміщення суду. Адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено КАС. Справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби розглядаються та вирішуються протягом розумного строку, але не більше 20 днів з дня відкриття провадження у справі. Слід звернути увагу на ч. 4 ст. 122 КАС, яка встановлює, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Головуючий у судовому засіданні роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. На вимогу особи, яка бере участь у справі, а так само особи, яка не брала участі у справі, але щодо якої суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси чи обов'язки, суд у цей самий день видає копію постанови (або її вступної та резолютивної частин) чи ухвали суду. Суд складає повний текст постанови у строк, передбачений ч. З ст. 160 КАС. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом 3 днів з дня його ухвалення чи складення у повному обсязі або у разі їх звернення вручаються під розписку безпосередньо в суді.

Перегляд судового рішення (апеляційний порядок; касаційний порядок; перегляд рішення Верховним Судом України; за нововиявленими обставинами) хоча і є факультативною, однак є дуже важливою стадією процесу, з точки зору дотримання засад законності під час розгляду адміністративних справ, оскільки однією із конституційних засад судочинства та принципом адміністративного судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду. Реалізація цих принципів знаходить своє втілення у розділі IV "Перегляд судових рішень" КАС.

Перегляд судових рішень в адміністративному судочинстві реалізується в 4 формах: апеляційне провадження; касаційне провадження; перегляд Верховним Судом України рішень після їх касаційного розгляду та провадження за нововиявленими обставинами.

Першим видом провадження цього виду є апеляційне провадження в адміністративному судочинстві. Право на апеляційне оскарження мають: сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, крім випадків, встановлених КАС.

В апеляційному порядку оскаржуються постанови суду першої інстанції повністю або частково та ухвали суду першої інстанції (у випадках, передбачених КАС, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від постанови суду повністю або частково. Заперечення на інші ухвали можуть бути викладені в апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції).

Від апеляційного провадження касаційне відрізняється межами перегляду судового рішення. Так, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Право на касаційне оскарження мають: сторони, інші особи, які беруть участь у справі, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки. В касаційному порядку оскаржуються: судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, судові рішення суду апеляційної інстанції повністю або частково, крім випадків, передбачених КАС, ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження.

Перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративному судочинстві є різновидом касаційного оскарження. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень в адміністративних справах після їх перегляду в касаційному порядку. Заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 237 КАС, може бути подана особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною. Не може бути подана заява про перегляд ухвал суду касаційної інстанції, які не перешкоджають провадженню у справі. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до заяви про перегляд судового рішення, ухваленого за наслідками касаційного провадження.

Заява про перегляд судових рішень, вимоги до якої встановлені у ст. 239 КАС, подається протягом одного місяця з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених п. 1 ч. 1 ст. 237 КАС, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Заява про перегляд судових рішень з підстав, передбачених п. 2 ч. І ст. 237 КАС, може бути подана не пізніше одного місяця з дня, коли особі, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, стало відомо про набуття цим рішенням статусу остаточного.

Стадія виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є завершальною стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення. Її сутність полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення призначеного правопорушнику постановою. Від того, як послідовно реалізовано постанову про адміністративне стягнення, наскільки справу доведено до завершення залежить рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, їх попередження, результативність виховання громадян в дусі точного та неухильного дотримання законів. Лише за умов реального виконання накладеного адміністративного стягнення спрацьовує механізм його впливу на свідомість правопорушника, практично забезпечується дотримання одного з головних правових принципів - невідворотності покарання. І навпаки, невиконання накладених стягнень робить всю попередню процедуру провадження малоефективною, веде до дискредитації рішень уповноважених органів, а у порушника виникає почуття безкарності, внаслідок чого він нерідко знову стає на шлях скоєння правопорушень.

Необхідною умовою виконання постанови про накладення адміністративного стягнення вважається набуття нею законної сили. Це означає, що постанова набула значення закону, є обов'язковою і підлягає реалізації. У випадках оскарження або опротестування постанови, її виконання зупиняється, а потім відновлюється, якщо скарга або протест залишилися без задоволення. Постанова підлягає виконанню з моменту її винесення.

2. Територіальна підсудність адміністративних справ

Територіальна підсудність визначається місцезнаходженням позивача та відповідача, а також рівнем повноважень адміністративного суду. Вона встановлює територіальну компетенцію кожного суду з вирішення адміністративних справ. Територіальна підсудність розмежовує предметну компетенцію судів одного рівня залежно від місця розгляду справи та визначає, в якому конкретно адміністративному суді повинна бути розглянута і вирішена дана адміністративна справа. Кодекс адміністративного судочинства України (ст. 19) залежно від місцезнаходження сторін та характеру публічно-правового спору вирізняє: загальну, виняткову, виключну та альтернативну територіальну підсудність.

Загальна територіальна підсудність формує основне правило, за яким адміністративний позов подається до суду за місцезнаходженням відповідача (ч. 1 ст. 19 КАСУ). Як вірно і влучно пояснюють автори навчального посібника «Основи адміністративного судочинства в Україні», обрання цього правила обумовлене тим, що рішення (нормативно-правовий акт) суб'єкта владних повноважене стосується прав багатьох осіб і, відповідно, може бути оскаржено багатьма позивачами. Якби позов можна було подавати за місцем свого проживання, то виникли б ситуації, коли правомірність такого рішення перевірялася б паралельно не одним адміністративним судом. Як наслідок можливі різні результати перевірки. Щоб не виникало подібних ситуацій і щоб рішення суб'єкта владних повноважень було предметом розгляду лише в одному адміністративному суді першої інстанції, запроваджене правило про розгляд справи за місцем знаходження відповідача. Це правило встановлене і в інтересах відповідача для тих поодиноких випадків, коли відповідачем є фізична чи юридична особа за позовом суб'єкта владних повноважень. Дійсно, з метою однакового розуміння рішення (нормативно-правового акта) суб'єкта владних повноважень та забезпечення принципів верховенства права і законності при здійсненні правосуддя в адміністративних судах й вводиться правило, що розгляд справи здійснюється судом, юрисдикція якого поширюється на територію місцезнаходження відповідача. Саме це правило характерне для адміністративного судочинства.

Виняткова територіальна підсудність формує правило, за яким у разі оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача (ч. 2 ст. 19 КАСУ).

Різноманіття публічних правовідносин у сфері управлінської діяльності вимагає для їх врегулювання прийняття рішень суб'єктом владних повноважень не тільки загального характеру, а й правових актів, що стосуються інтересів конкретної особи. В таких випадках немає потреби, щоб справа розглядалася лише в окремо визначеному суді за місцем знаходження відповідача без урахування принципу наближеності суду до особи, права і інтереси якої порушено. Тобто законодавець робить виняток із загального правила подання позову до суду за місцем знаходження відповідача і встановлює правило, за яким справи, що стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача.

Оскільки таких справ найбільше, то навряд чи можна вважати, що розгляд справи за місцем знаходження відповідача є універсальним правилом в адміністративному судочинстві. Скоріше, навпаки -- зазвичай адміністративні справи розглядаються за місцем знаходження позивача. Не можна не погодитися з цим висновком, адже за місцем знаходження позивача вирішуються також справи, якщо ним є суб'єкт владних повноважень.

Отже, зміст частин 1 і 2 ст. 19 КАС України дає можливість зробити висновок, що адміністративні справи розглядаються і вирішуються адміністративними судами:

а) за місцем знаходження відповідача у випадках, коли відповідачем є:

· суб'єкт владних повноважень у разі оскарження нормативно-правових актів;

· фізична чи юридична особа, якщо позов подано суб'єктом владних повноважень;

б) за місцем знаходження позивача у випадках, коли позивачами є:

· фізична чи юридична особа у разі захисту особистих прав і інтересів;

· суб'єкт владних повноважень, якщо позов подано до іншого суб'єкта владних повноважень.

Виключна територіальна підсудність формує правило, за яким оскарження окремих категорій адміністративних справ здійснюється спеціально визначеним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ч. 3 ст. 19 КАС України). Виключна територіальна підсудність унеможливлює вибір позивачем іншого суду для розгляду і вирішення адміністративних справ, визначених адміністративним процесуальним законом.

До виключної підсудності до окружного адміністративного суду м. Києва віднесено:

1) адміністративні справи з приводу оскарження нормативно-правових актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади, Національного банку України чи іншого суб'єкта владних повноважень, повноваження якого поширюються на всю територію України (наприклад нормативно-правові акти Вищої Ради юстиції України);

2) адміністративні справи, відповідачем у яких є закордонне дипломатичне чи консульське представництво України, їх посадова чи службова особа;

3) адміністративні справи про анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (примусовий розпуск, ліквідацію) політичної партії.

Крім цього, гл. 6 Розділу III КАС України «Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ» до виключної підсудності окружного адміністративного суду, територіальна компетенція якого поширюється на м. Київ, віднесено:

1) усі рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, члена цієї комісії (крім тих, що стосуються встановлення нею результатів виборів чи всеукраїнського референдуму) оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ч. 3 ст. 172 КАСУ);

2) позовна заява щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидата на пост Президента України, ініціативних груп всеукраїнського референдуму, інших суб'єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, що порушують законодавство про вибори чи референдум, подається до окружного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ч. 3 ст. 175 КАСУ);

3) позовна заява про дострокове припинення повноважень народного депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності подається до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на м. Київ (ч. 1 ст. 180 КАСУ).

Зазначеною главою також передбачені спеціальні правила територіальної підсудності, наприклад:

1) рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, а також членів цих комісій оскаржуються до окружного адміністративного суду чи місцевого загального суду як адміністративного суду відповідно і залежно від рівня виборчої комісії (частини 4--5 ст. 172 КАСУ);

2) адміністративні справи щодо уточнення списку виборців розглядає місцевий загальний суд як адміністративний суд за місцезнаходженням відповідної комісії (ч. 2 ст. 173 КАСУ);

3) позовна заява щодо дій чи бездіяльності засобів масової інформації, що порушують законодавство про вибори та референдум, подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за їх місцезнаходженням (ч. 3 ст. 174 КАСУ);

4) органи виконавчої лади, місцевого самоврядування мають право звернутися до окружного адміністративного суду за своїм місцезнаходженням із позовною заявою про заборону або обмеження права на мирні зібрання (ч. 1 ст. 182 КАСУ);

5) організатори зборів, мітингів, походів мають право звернутися до адміністративного суду за місцем проведення цих заходів із позовною заявою про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання (ч. 1 ст. 180 КАСУ).

Альтернативна територіальна підсудність формує правило, за яким у разі невизначеності територіальної підсудності адміністративної справи така справа розглядається місцевим адміністративним судом за вибором позивача (ч. 4 ст. 19 КАСУ). Отже, позивач за власним розсудом може звернутися до місцевого загального суду як адміністративного за місцем знаходження або до окружного адміністративного суду як суду першої інстанції, але з дотриманням при цьому правил предметної підсудності.

Частиною 3 ст. 175 КАС України передбачені спеціальні правила альтернативної територіальної підсудності, за якими:

1) позовна заява щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидата у депутати сільської, селищної, міської ради подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена;

2) позовна заява щодо оскарження дій чи бездіяльності кандидатів, їх довірених осіб, партій, місцевої організації партії, їх посадових осіб та інших осіб, передбачених частинами 1 та 2 ст. 175 КАС України, подається до окружного адміністративного суду за місцем вчинення дії чи місцем, де ця дія повинна бути вчинена.

Законодавець не регулює територіальної підсудності спорів, що виникають із адміністративного договору, проте автори науково-практичного коментарю Кодексу адміністративного судочинства України зазначають, що такі спори мають бути підсудні адміністративному суду за місцем виконання договору, якщо у договорі не визначена інша підсудність, з чим варто погодитися, адже виникнення таких спорів у практичній діяльності не виключене.

Висновок

Адміністративне процесуальне право України не копіює традиційні галузі правосуддя, має власні відмінності та особливості. Однією з таких особливостей є те, що в системі адміністративного процесуального права має залишитися інститут «Адміністративного розгляду і вирішення справ». Тобто розгляд справ, заяв, скарг і прийняття рішень у них можуть бути здійснені не тільки в судовому, а й в адміністративному порядку. Адже не випадково законодавець прийняв Кодекс адміністративного судочинства України, а не Адміністративно-процесуальний кодекс, тим самим визнаючи (не виключаючи) наявності інших проваджень у структурі адміністративного процесу, крім адміністративно-судочинних. У цьому зв'язку адміністративний процес вигідно відрізняється від кримінального, цивільного та господарського тим, що визнання, реалізація, захист та поновлення прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб можуть бути забезпечені не тільки шляхом відправлення правосуддя, а й в інстанційному порядку швидше, дешевше, професійно і не менш якісно. Такий підхід має бути одним із пріоритетних напрямів розробки доктрини адміністративної юстиції та юрисдикційних відносин у державі.

Адміністративний процес пов'язаний з управлінською діяльністю, але лише в тій її часині, що стосується забезпечення і захисту прав, свобод та інтересів фізичних чи юридичних осіб, розгляду і вирішення конкретних індивідуальних адміністративних справ, а не заради широкого публічного інтересу, адміністративного розсуду невизначеного кола осіб, заради суспільного блага тощо, які притаманні адміністративному праву.

Виходячи з цього, норми, які регулюють адміністративні провадження у сфері управління, за зверненням громадян, про застосування заходів адміністративного примусу, про притягнення до адміністративної відповідальності та провадження у сфері адміністративного судочинства, складають певну систему проваджень і в своїй сукупності утворюють окрему галузь права в правовій системі за принципами і умовами її галузевого поділу.

Література

адміністративний касаційний підсудність

1. Адміністративне право. Загальна частина. Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 216с.

2. Адміністративне право України: Підручник. -- Вид. 2, змін, і доп. / За заг. ред. Т.О. Коломоєць. -- 1С: Істина, 2012. -- 528с.

3. Демський Е.Ф. Адміністративне процесуальне право України : навч. посіб. / Е.Ф. Демський. -- К. : Юрінком Інтер, 2008. -- 496с.

Размещено на Allbest.ru