Адвокатська практика: представництво інтересів потерпілого та свідка в кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Адвокатська практика: представництво інтересів потерпілого та свідка в кримінальному провадженні

За духом кримінально-процесуального законодавства правам потерпілого у кримінальному процесі має бути приділена належна увага, щоб особа не постраждала двічі - вперше від кримінального правопорушення і вдруге - від несправедливого рішення у кримінальному провадженні. Законодавець, формулюючи завдання кримінального провадження (ст. 2 КПК України), передбачає в них положення, які покликані засвідчити особливу увагу до її прав: по-перше, захист потерпілого, як і кожної іншої особи, від кримінальних правопорушень, по-друге, охорону прав, свобод та законних інтересів потерпілого як учасника кримінального провадження, який має право сподіватися на доступ до правосуддя і на саме правосуддя.

Важливе значення для того, щоб під час кримінального провадження і

у процесуальному рішенні за результатами такого провадження, були враховані права та законні інтереси потерпілого, має своєчасне залучення особи як потерпілого до участі у кримінальному провадженні, ознайомлення з своїми процесуальними правами й активна участь у провадженні самого потерпілого та осіб, які представляють його законні інтереси - представника, серед іншого - адвоката.

Новий КПК України певною мірою врахував висловлені в юридичній літературі побажання, зокрема щодо розширення поняття потерпілого, яке тепер охоплює як фізичну, так і юридичну особу (ч. 1 ст. 55 КПК України), а також обсягу його процесуальних прав (ст.56 КПК України).

Водночас зміст КПК 2012р. має певні прогалини і засвідчує і те, що існує необхідність в подальшому удосконаленні процесуального статусу потерпілого.

Так, на відміну від положень КПК України 1960р., який зобов'язував слідчого, прокурора, суд своєю постановою, ухвалою визнавати особу потерпілим на підставі встановлення факту заподіяння моральної, фізичної або майнової шкоди і за відсутності заяви чи скарги потерпілого (ст.49 КПК України), КПК 2012р., значно послабив тут дію засади публічності стосовно потерпілого, посиливши при цьому засаду диспозитивності (ст.26 КПК України). Залучення особи до участі у кримінальному провадженні як учасника провадження з набуттям усіх відповідних прав та обов'язків він ставить у залежність від заяви потерпілого (ст.55 КПК України). До речі, треба наголосити - заяви (як заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, так і заяви про залучення її до провадження як потерпілого). процесуальний потерпілий кримінальний свідок

Цікаве питання, чи може особа набути статус потерпілого з усіма процесуальними правами подавши заяву щодо вчинення щодо неї злочину у період до відкриття такого провадження? Напевне що ні, оскільки взагалі такі статуси крім статусу «заявника» можуть набуватись учасниками провадження лише за його фактичної наявності.

КПК 2012р. не передбачає чіткості і в процесуальному оформленні рішення слідчого, прокурора про визнання особи потерпілим (представником потерпілого) у кримінальному провадженні. З положень загальної ст. 110 КПК України про процесуальні рішення можна зробити висновок, що це має бути саме постанова слідчого, прокурора і які саме мають бути загальні вимоги до її форми та змісту. Натомість у випадках наявності підстав для відмови у визнанні потерпілим (ч. 6 ст. 55 КПК України) законодавець чітко називає процесуальний документ, яким має оформлятися таке рішення слідчого, прокурора, - постанову.

Таким чином, у новому КПК України бракує правової визначеності з точки зору законного інтересу потерпілого (представника потерпілого) знати, коли саме, ким, у якому конкретному провадженні, на якій підставі і яким саме процесуальним рішенням його визнано потерпілим.

Таким рішенням мала б бути мотивована постанова слідчого, прокурора, ухвала слідчого судді чи суду про визнання особи потерпілим (представником потерпілого), копія якої має бути вручена цій особі.

У моїй особистій практиці, жодного разу при вступі у справу у якості представника потерпілого не було випадку, коли слідчий не питав у мене, як саме оформлювати вступ у справу мого клієнта та мене, як його представника. Лише одного разу старший слідчий Горностаївського РВ виніс відповідні постанови, керуючись доречі ст.110 КПК України. У всіх інших випадках після нетривалого обговорення необхідності винесення такої постанови та консультацій з керівництвом СВ обмежувались врученням пам'яткі про його процесуальні права.

Потерпілим може бути визнано особу, яка є близьким родичем чи членом сім'ї особи (про значення терміна "близькі родичі та члени сім'ї" див. п. 1 ст. З КПК), якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, у випадках:

якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи;

особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви. Смерть особи має перебувати у безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням кримінального правопорушення.

Якщо особа, якій заподіяно шкоду, померла після вчинення кримінального правопорушення, але з інших причин (нещасний випадок, хвороба, самогубство і т. д.), то її близькі родичі чи члени сім'ї не мають права на визнання їх потерпілими.

Дещо про проблеми визнання особи потерпілим.

Так, у своїй практиці ми неодноразово стикались з випадками відмови слідчими органами у визнанні особою потерпілим.

Спочатку слід звернутись до ст.55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Виходячи з аналізу вказаної норми процесуального закону випливає, що статус потерпілого набувається особою лише за ознакою наявності в неї моральної, фізичної або майнової шкоди, спричинених злочином без будь-яких інших умов. Повторюю - без будь-яких інших умов. Тобто наявність шкоди є єдиним критерієм для визнання особи потерпілим.

Як та доводити наявність шкоди шановні колеги знають. Але є певні моменти. Факт спричинення шкоди є доведеним в момент набрання чинності судовим рішенням. За таких обставин ми користуємось презумпцією винності особи, яка завдала шкоди і повинні належним чином обґрунтувати ті «критерії», за якими слідчий, прокурор, суд мають вирішувати про ознаки її наявності.

Особливо це питання актуально у правах про ДТП, де слідчі, відмовляють у задоволенні клопотань про визнання особи потерпілою, мотивуючи необхідністю проведення комплексу слідчих та процесуальних дій для прийняття остаточних рішень. До самого кінця досудового розслідування даної категорії справ особа, якій було завдано шкоди, та яка не визнана потерпілим, повністю позбавлена усіх процесуальних прав, реалізацією яких можна б було впливати на хід справи, адже свідкам, та фактичним потерпілим дуже часто по таких справах об'являють про підозру, та відразу повідомляють про закінчення досудового слідства.

У таких випадках законодавець передбачив можливість оскарження таких дій в порядку, передбаченому главою 26 КПК (ст.303) слідчому судді.

Хоч ми доволі часто не досить вдоволені дотриманням закону нашими слідчими суддями, але є і достойні приклади захисту прав потерпілих.

Навести приклад з ухвалою Головка по Старушку.

КПК України 2012р. передбачив досить широкий обсяг процесуальних прав потерпілого та його представника, реалізація яких, за задумом законодавця, має забезпечити активну участь потерпілого як у досудовому, так і в судовому провадженнях, що важливо і для з'ясування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК України), а в кінцевому підсумку - для виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України): бути повідомленим про свої права та обов'язки, передбачені КПК України; подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду; заявляти відводи і клопотання; давати пояснення, показання або відмовитися їх давати; оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду; знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, та ін. (ст. 56 КПК України).

Права представника потерпілого законодавець закріпив 58 КПК України, встановивши їх ідентичність за винятком тих, реалізація яких здійснюється виключно потерпілим, наприклад це давати пояснення, показання, мати представника, на відшкодування шкоди, завданої злочином.

Щодо участі у проведенні слідчих дій, то їх участь є, як і для підозрюваного, правом, а не обов'язком.

Спосіб збирання доказів відповідно до ст.93 КПК України для потерпілого є ідентичним, як і для підозрюваного.

Захист прав потерпілого через слідчого суддю здебільшого здійснюється у такий самий спосіб, як і захист прав підозрюваного.

І чим більше повезло потерпілим ніж підозрюваним, що кількість представників потерпілого законом не обмежується.

Про свідків.

(Поставити питання аудиторії, чи знає хто, що стало взагалі підставою для підняття питання щодо надання правової допомоги свідкові)

Мало кому з адвокатів відомо, що після Рішення Конституційного суду України в справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) вперше свідок в кримінальній справі отримав можливість на належну правову допомогу з боку адвоката чи іншого фахівця в галузі права.

Адже не секрет, що особа, яка викликається на допит в якості свідка, має всі шанси стати надалі підозрюваним, а то й обвинуваченим у вчиненні кримінального злочину або правопорушення (особливо в справах про ДТП). І хоч згодом ці покази будуть мати статус недопустимих, але в слідства з'явиться підґрунтя для закріплення своєї позиції, висунення нових версій та, підготовки до майбутнього наступу. І людина, не обізнана у всіх тонкощах сучасного процесуального права навіть в якості свідка потребує належного юридичного захисту та підтримки.

Кримінальний процесуальний кодекс України 2012 року, також передбачає право свідка на правову допомогу під час давання показань та участі в інших процесуальних діях. Така норма закріплена в п. 2 ч. 1 ст. 66 КПК України. При чому, правову допомогу свідку може надавати виключно адвокат, що підтвердив свої повноваження в порядку ст. 50 КПК України.

Але от на відміну від усіх інших учасників кримінального провадження, вказаних в кодексі, повноваження адвоката свідка, його права та обов'язки взагалі не згадуються і з цього приводу немає жодних вказівок.

Тобто, адвокат, який укладає угоду зі свідком, окрім надання правової допомоги під час давання показань, не має жодних інших повноважень.

Справа в тому, що тлумачення терміну «правова допомога» не містить і наш профільний Закон.

Варто зазначити, що КПК України 1960 року (після змін, внесених Законом України від 01.07.2010 року), зокрема ч. 5 ст. 167, передбачав право захисника бути присутнім при допиті свідка, надавати йому в присутності слідчого консультації, ставити свідку запитання (які обов'язково підлягали занесенню до протоколу), заперечувати проти незаконних дій слідчого та порядку проведення ним допиту, оскаржувати дії слідчого тощо.

Новим КПК України всі «застарілі» права захисника-адвоката свідка просто не передбачені. Навіть якби адвокат і хотів під час слідчої дії вказати слідчому на неправильність його позиції, він не має такого права. Так само, як і не має права оскаржити неправомірність дій слідчого - такі права мають лише прямо зазначені в ст. 303 КПК України особи.

Що стосується надання правової допомоги під час допиту, то тут законодавець визначив право свідка на отримання такої допомоги.

Моя позиція щодо способу і порядку надання правової допомоги полягає в тому, що така допомога надається саме тоді, коли я, як адвокат, буду вважати це необхідним. Тоді ми чуємо від слідчих нарікання, що ми заважаємо проводити допит. У таких випадках вважаю за вірне «руками своїх клієнтів» викласти в запереченнях до протоколу допиту свої заперечення відносно дій слідчого (щодо навідних запитань, щодо намагання слідчого схилити свідка до іншої версії та інше).

(Питання аудиторії) А чи відомо кому, чи має право адвокат свідка під час розгляду справи у суді задавати питання своєму клієнту?

Ні!!!

Так, адвокат під час судового розгляду справи фактично позбавлений права ставити своєму ж клієнту під час допиту запитання (до речі, ст. 303 КПК України 1960 року таке право передбачала).

Ст.352 КПК 2012 року встановлює чіткий порядок допиту свідків та конкретний перелік осіб, які можуть задавати питання свідкові. Серед них на жаль адвоката свідка не зазначено.

З цього приводу вважаю вірною таку формулу: «В порядку надання правової допомоги клієнту, я, адвокат Риженко Д.О., рекомендую Вам (свідку) повідомити суду обставини …».

За таких обставин постає цілком обґрунтоване питання, чи можемо ми, адвокати, надати належну правову допомогу свідкові під час усього розгляду справи? Я вважаю що ні, до тих пір доки як мінімум висловлені проблеми не будуть вирішені шляхом вдосконалення діючого КПК.

Размещено на Allbest.ru